Шпаргалка

ОСНОВНІ ЗАСОБИ ТА ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Середньорічна вартість основних засобів визначається способами:

1) коли рух основних активів повільний, середньорічна вартість
визначається як середня арифметична проста :

;

ОФ п.р. – вартість основних засобів на початок року;

ОФ к.р. – вартість основних засобів на кінець року..

2) якщо є дані про надходження та вибуття основних засобів :

.

ОФ п.р. — вартість основних фондів на початок року, грн;

ОФ введ — вартість введених протягом року основних фондів, грн;

Т прац-кількість місяців до кінця року, протягом яких

функціонуватимуть введені основні фонди;

ОФ виб. -вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом
року,грн;

Т не прац.- кількість місяців до кінця року з моменту виведення з
експлуатації основних фондів.

В процесі експлуатації основні активи втрачають не тільки
споживчу вартість , а і вартість в цілому.

Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини
вартості, є зносом.

Фізичне зношення — це втрата основними фондами їх споживчих
якостей.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення
основних фондів (Кф.знош), який можна обчислити:

К ф.знош. = В кап.рем./ Вп або Кф.знош.= Азнош./Вп

де В кап.рем.-вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн;

А знош.- сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума

зношення),грн. .

Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за формулою:

К ф.знош. = Тф / Тн х 100%

де Тф, Тн — відповідно фактичний та нормативний строк служби
обладнання,роки.

Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення
строку фізичної служби) знецінення основних фондів, викликане або
здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого
роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне
зношення другого роду).

Мірилом морального зношення 1-го роду є коефіцієнт морального зношення
1-го роду (Кмор.знош.). Його можна обчислити:

К мор.знош. = ( Вп-Вв) / Вп,

де Вп – початкова балансова вартість ;

Вв — відновна вартість основних фондів.

Моральне зношення 2-го роду оцінити неможливо, тому що воно є
різним для різних споживачів.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів
(Кзаг.знош) визначається:

К заг.знош. = 1- ( 1- К ф.знош.) х ( 1 — К
мор.знош.).

Ступінь техніко-економічного старіння діючого устаткування визначається
за допомогою коефіцієнта , який розраховують за формулою

К тес = 1 –( ( Ц1 / Ц0 ) х ( П0 / П1 ),

де Ц0,Ц1 – продажна ціна одиниці діючого і нового устаткування, по
відношенню до якого визначається ступінь техніко-економічного старіння;

П0,П1 – паспортна продуктивність відповідно діючого і нового
устаткування.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний
ремонт порівнюють два альтернативні варіанти : перший – капітальний
ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на
один ремонтний цикл; другий – заміна машини, що потребує капітального
ремонту, на нову.

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт
виробничого устаткування визначається за формулою :

Ri – витрати на очікуваний капітальний ремонт;

Se — перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої
машини над поточними витратами щодо нової машини;

Вн — вартість придбання ( ціна) та встановлення нової машини;

Sа — втрати від недоамортизації діючої машини;

? — коефіцієнт співвіднощення продуктивності діючої та нової машини;

?- коефіцієнт співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої та
нової машини.

Ефективність витрат на модернізацію визначається за
допомогою коефіцієнта ефективності витрат на капітальний ремонт і
модернізацію, коли їх здійснюють одночасно

де М — витрати на модернізацію ;

?,?,Sе — величини, що визначаються за даними модернізованої та нової
машини.

Процес відшкодування зношення основних фондів
здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у
склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд,
який використовується для відтворення основних фондів.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди
підприємства поділяють на такі групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 -транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові
електро-механічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3 — інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Норма амортизації (На) для певної групи обладнання визначається

із залежності:

На = (Вп – Вл )/ ( Вп х Т сл ) х 100%

де: Вл -ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн:

Т сл -термін служби основних фондів, визначений технічною

документацією, років.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках
до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок
звітного періоду у таких розмірах:

група 1- 5%;

група 2- 25%;

група 3- 15%.

Суми амортизації (А) визначаються як добуток балансової вартості
основних фондів станом на початок звітного кварталу (Вп) та встановленої
для відповідної групи норми амортизації (На):

А = ( Вп х На ) / 100 % , грн.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та
захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення

підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної
частини основних фондів.

На заході використовуються два основних методи прискореної
амортизації:

1) метод зменшуваного залишку;

2) метод суми чисел (кумулятивний метод).

Суть першого полягає в тому, що норма амортизації, яка
використовується при рівномірному нарахуванні зношення
збільшується у 1,5-2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією
нормою не від початкової вартості основних фондів, а від

недоамортизованої їх частини .

Кумулятивний метод або метод суми чисел характеризується більш
високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду
і поступовим зниженням в другій половині. Визначення річних сум
амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби устаткування, наприклад,
при шестирічному терміні служби 1+2+3+4+5+6=21

2 .Утворюються дроби типу 1/21; 2/21. ..6/21; розміщуються у

зворотньому порядку: 6/21; 5/21;… 1/21.

3. Обчислюються річні суми амортизації множенням дробів

на початкову вартість устаткування .

Виробнича потужність підрозділу підприємства визначається по
формулі :

N = (TP * m) / t

де Тр — річний фонд часу роботи устаткування;

m -кількість устаткування, яке береться для розрахунку;

t — трудомісткість виготовлення одиниці продукції.

Кількість оброблених деталей буде становити :

О = N * Кв.

:”Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції”

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на
основі обсягу поставок:

Ов = Оп + (Зк –Зк), натур.один,

де Ов — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

Оп — обсяг поставок в натуральних одиницях;

Зп, Зк — запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець
планового року, натуральних одиниць.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної,
валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної
вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг
незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги
виробничого характеру, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого
підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне
будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи,
пов’язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну
виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

ТП = ? Ni * Ці + Р

де Nі — випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці— гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

Р — вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

п — кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному
виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

ВП=ТП + (НЗВк — НЗВп) + Вс

де НЗВп, НЗВк — вартість залишків незавершеного виробництва відповідно
на початок і кінець планового періоду, грн.;

Вс — вартість сировини та матеріалів замовника, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) — це обсяг валової продукції
незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства,
чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) — це та кількість продукції
підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої
переробки.

Валову продукцію можна також обчислити:

ВП = ВО — ВЗО

Реалізована продукція (РП) — це продукція, яка відвантажена
споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок
підприємства — постачальника або мають надійти у зазначений термін.

Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

РП = ТП + (Зп — Зк) + (Впп — Впк)

де Зп, Зк — залишки готової нереалізованої продукції відповідно на
початок і кінець планового року, грн.;

Впп, Впк — залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не
настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно
на початок і на кінець планового року , грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за
формулою:

ЧП = ТП- (М + А)

де М — матеріальні й прирівняні до них витрати на виробництво продукції
грн.;

А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як
сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і
прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП) обчислюється:

УЧП =ЧП + А

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що
зумовлюють її придатність задовільняти певні потреби споживачів у
відповідності до свого призначення.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по
сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):

Кс = (N1 * Ц1 + N2 *Ц2 ) / ((N1 + N2) *Ц 1)

де N1 , N2 — відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту,
одиниць;

Ц1 , Ц2 — ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції
характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва
і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення
якості ) (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (?П — Ен * К) * Nя

де ?П — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції
підвищеної якості, грн.;

К — питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшенння
якості продукції, грн./од;

Nя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображенні у
підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок
підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (?Пя):

?Пя = [(Ц2 – С2) — (Ц1 – С1)] * Nя

де Ц1 , Ц2— відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту,
грн.;

С1, С2— собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної
якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на
виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = [(С1+Ен * К1) — (С2 + Ен * К2)] * Nя

де С1, С2 — собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно
попередньої і покращеної якості, грн.;

К1, К2 — питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно
попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від’ємне значення, тому
підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі
необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний
ефект можна обчислити як ?Пя .

Річний економічний ефект у споживачів продукції більш
високої якості (Ес) може бути обчислений як зміна річної величини
одноразових і поточних затрат:

Ес = [Ен * (Кп1 * ?о — Кп2) + (С1- С2)] * Nя

де Кп1 ,Кп2— питомі капітальні вкладення на придбання і експлуатацію
виробів відповідно попередньої і підвищеної якості, грн.;

С1, С2 — річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно
попередньої і покращеної якості, грн.;

?о — коефіцієнт еквівалентності (спряження) старої продукції новій по
корисному ефекту (продуктивності, строку служби і т.п).

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості
продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її
виробництві і споживанні (експлуатації):

Есум = Ев + Ес

В ряді випадків при покращенні якості продукції її
собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується
строк служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Ер)
може бути обчислений за формулою:

Ер = (Сс — Сн * (Тс / Тн )) * Nя

де Сс, Сн — собівартість одиниці старого і нового виробу, грн.;

Тс, Тн — строк служби старого і нового виробу, років.

:”Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності
підприємства”

1. Рентабельність окремих видів продукції (Рі):

Рі = ( Ці – Сі ) / Сі х 100%

де Ці, Сі— відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу, грн.

2. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її
виробництво і збут і обчислюється:

Рп = Преал / Среал х 100%

де Среал — повна собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Рентабельність виробництва, яка може бути загальною (Рв.заг) і
розрахунковою (Рв.розр). Ці величини обчислюються за формулами:

Рв.заг = П бал / ( Офсер
+ Зок)

Рв.розр = Пчист/ (
Офсер + Зок)

де Пчист — чистий прибуток підприємства,грн.

4. Рентабельність майна або рентабельність активів. Визначається як
відношення прибутку (балансового або чистого) до всіх активів
підприємства (валюта балансу – підсумок):

5. Рентабельність фінансових вкладів підприємства у доходні активи.
Показує величину доходу отриманого від фінансових вкладень на кожну
одиницю довгострокових і короткострокових вкладень :

6. Рентабельність власного капіталу відображає ефективність
використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Рвк = Пч / Кв

“ ОБОРОТНІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА”

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і
матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої
продукції.

Питома матеріаломісткість — це витрати основних видів сировини і
матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх
матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої
продукції. Її можна обчислити:

Мм = Мз / О або Мз / N

де Мз — загальна сума матеріальних затрат, грн.;

О, N — обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному
вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):

Мв = О / Мз

В практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим
(відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів)
і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат
матеріалів).

2. Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів ( К вик.мат.) може
визначатись не лише по певних видах продукції, а й по підприємству в
цілому: m

К вик.мат. = ( Ni *
Mi

i=1

де m — кількість видів продукції, при виробництві яких використовується
даний вид матеріального ресурсу;

Ni — обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Mi — чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду,

Мзаг — загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у
фізичних одиницях.

3. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення
величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

4. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої
сировини. Цей коефіцієнт має певну межу — вміст у вихідній сировині
корисних компонентів, що вилучаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Ематер) обчислюється:

Ематер = Мбаз х Iq -Мпл , грн,

де Мбаз, Мпл — відповідно сума матеріальних затрат в базовому і
плановому періодах, грн.;

Iq — індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

Процес нормування оборотних засобів — це встановлення
нормативів їх запасів. Основним методом нормування оборотних засобів є
метод прямого рахунку, тобто розрахунок запасів по кожному елементу
оборотних засобів .

• Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що належать до
оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання
матеріалів у вартісному виразі на норму запасу в днях:

Н вз = В сер.доб. х Н зап.

де В сер.доб – вартість середньодобового споживання ;

Н зап. – норма запасу в днях.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві

Нормативну величину оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннзв)
визначають за допомогою формули :

Н нзв = В тп х Т ц х К нв

h

j

?

?

?

?

?

¤

¦

j

l

r

x

~

h

?

l

OJQJ

[-[«[?\
]?]ae]ae]e]e]?]oe]?^ ^\_^_`_j_TH_a_LaRaXa^ajalatava‚a„a?a?a?a?a?a?a¤a¦a®
a°a?a6b8b:[email protected]/4b3/4bObXcLd\d^dldndzdoaoaUOICICA3/4Ao±o?AIAIA±oOUOAIA!
oaoaoaoao±o?AICICAoaoaUOA3/4Aoaoao

‘V‘th‘naOaOaOaEO?EOEO?Ea?E?E?Ea?EaOaEa?EOE±«?‘??«|«

yyyy]„?

ph

???????—середньодобовий випуск товарної продукції за виробничою
собівартістю;

Т ц — середня тривалість виробничого циклу, дні ;

К нв — коефіцієнт наростання витрат ( собівартості незавершеного
виробництва).

Коефіцієнт наростання витрат визначається двома способами :

найточніший, базується на розподілі витрат за днями виробничого

циклу :

К нв = ( В дц / ( Т ц х С в )

де ( В дц – сума витрат по днях виробничого циклу ;

Св – собівартість виробу.

спрощений ( на підприємствах, що випускають матеріаломістку продукцію )
:

К нв = ( Спц + 0,5 Срц) / Св

де Спц – початкові витрати, що здійснюються у перший період виробничого
циклу;

Срц — решта витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних засобів в запасах готової продукції (Н гп)
визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів
(Вд) на норму запасу готової продукції на складі в днях (Здн):

Нгп = Вд х Здн ,грн

Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів (Нмайб пер);
розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду (Впоч) і
суми витрат, які слід буде зробити в плановому році (Впл), за мінусом
суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції
(Впогаш.пл):

Н майб.пер. = Впоч +Впл-Впогаш.пл.,грн.

Оборотні засоби підприємства знаходяться у безперервному русі.
Оборот оборотних засобів, виміряний в часі, називається їх оборотністю.

Показниками оборотності оборотних засобів є :

• коефіцієнт оборотності,

• коефіцієнт завантаження,

• тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності (Коб) показує кількість оборотів за рік і
визначається відношенням реалізованої за рік продукції ( Орп) до
середньорічного залишку нормованих оборотних засобів (Оз):

Коб = Ор / Оз, оборот

Коефіцієнт завантаження (Кзав) — величина, обернена коефіцієнту
оборотності:

К зав = Оз / Ор

Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на
одну гривню реалізованої продукції.

Тривалість обороту (Тоб) показує тривалість одного обороту оборотних
засобів в днях і визначається:

Тоб = 360/Коб, дні.

Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів в
результаті зміни оборотності оборотних засобів за розрахунковий період
визначається :

± ? Оз = (Орп р.р./ 360 ) х ( Тоб р.р. – Тоб.п.р.),

де Орп р.р. – обсяг реалізації за розрахунковий рік , грн.,

Тоб р.р. – тривалість обороту оборотних засобів у розрахунковому році ,
дні;

Тоб п.р. — тривалість обороту оборотних засобів у попередньому році ,
дні.

________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________

”Валові витрати і ціни на продукцію (послуги) ”

Собівартість валової продукції Свп можна обчислити на основі
використання формули :

Свп = Скв ± Зрмп — Внв.св ±Звмп

де Скв — загальна величина кошторису поточних витрат;

Зрмп — зміна залишків резервів майбутніх платежів ( приріст додається,
зменшення віднімається);

Внв.св — витрати, що не включаються у виробничу собівартість продукції;

Звмп — зміна залишків витрат майбутніх періодів ( приріст віднімається,
зменшення додається).

Якщо від розрахованої величини собівартості валової продукції
вирахувати залишки незавершеного виробництва й додати позавиробничі
витрати, то можна таким чином одержати повну собівартість товарної
продукції.

Виробнича собівартість товарної продукції обчислюється:

С втп = Свп ± З нзв,

де З нзв – залишки незавершеного виробництва (приріст віднімається,
зменшення додається).

Повна собівартість товарної продукції обчислюється:

С птп = Свтп + Впозавир.(комерц)

(критичного обсягу виробництва у натуральному чи вартісному виразі) — N
кр. У загальному випадку обчислення величини N кр здійснюється за
допомогою формули:

N кр = Впост / ( Ц – Взмод )

де Впост — постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому
році;

Ц — продажна ціна одиниці продукції;

Взмод— змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовуються в
господарській практиці, є:

1). Затрати на 1 грн. товарної продукції:

В1 грн.тп = Стп / Отп

де С тп — собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

О тп — обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2). Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі
калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

3). Зниження собівартості порівняльної товарної продукції
(використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами
виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

В1 грн.тп б = Стп б/ Отп б

2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році:

С вих.пл = В1 грн.тп б* О тп пл

де О тп пл — плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом
прямого розрахунку:

• підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію
витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем):

Е м = (Но х Ц – Н 1 х Ц ) х N1

де Н о ,Н 1 — норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в
натур, один.;

Ц — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1— обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, один.

• ріст продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості
виготовлення продукції :

Е т= [(to * С го – t1 *Сг1)х (1 + % дод/100) х (1 + %соц.зах/100)] х N1

де to ,t1 — трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення
заходу, н-год.;

Сго, Сг1 — середньогодинна тарифна ставка робітників до і після
здійснення заходу, грн./год.;

% дод — середній процент додаткової заробітної плати для певної
категорії робітників;

% соц.зах. — встановлений процент відрахувань на соціальні заходи.

• удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію
витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування
виробництва :

Е ск = [С- (Цс + Тр)] х Nk

де С — собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на
спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

Ц с — гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому
підприємстві, грн./од.;

Тр – транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн./од.;

Nk – кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих
підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур.од

• зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження
умовно-постійних витрат:

Е у-п = ( ?Опл *Пу-п)/ 100

де ?Опл -приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

Пу-п — сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції :

С тп.пл = Свих.пл. ± Есум

де Есум — сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах,
грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році :

В1грн.тп.пл = Стп пл / Отп пл

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році в
порівнянні з базовим (?):

? = ((В1грн.тп.б — В1грн.тп.пл)/ В1грн.тп.б)* 100%

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів
укрупненим способом.

Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів
і зміни цін на них :

?См = (1 – І н * Іц ) * Пмз

де Ін — індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

Іц — індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

Пмз — питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %.

Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці:

?Спп = (1 – І зп / І пп) х П зп

де Ізп — індекс росту середньої заробітної плати;

Іпп — індекс росту продуктивності праці;

Пзп — питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.

Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних
витрат :

?Су-п =(1 – Іу-п / І q)* П у-п

де Іу-п — індекс росту умовно-постійних витрат;

І q— індекс росту обсягу виробництва продукції;

П у-п — питома вага умовно-постійних затрат в собівартості продукції, %.

Метод «витрати+прибуток». За цим методом ціна (Ц) ) обчислюється за
формулою:

Ц=С + П

де С — собівартість продукції, грн.;

П — величина прибутку в ціні, грн.

залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Ц = Взм + ( Впост + П заг ) / N

де В зм — величина змінних затрат на одиницю продукції,грн.;

В пост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік),
грн.;

П заг — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період
від продажу продукції, грн.;

N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ

Оцінка економічної ефективності інвестицій будується на порівнянні
витрат (інвестицій) з результатом , який забезпечує ці витрати. Якщо
отримані позитивні значення , то інвестування доцільне :

Проект капітальних вкладень визначають доцільним ( ефективним) за умови,
якщо Ер >Ен (для народного господарства Ен=0,16).

Якщо відбувається вибір декількох варіантів інвестувань , то
перевага надається тому варіанту , де :

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за
допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної
ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх
віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з
величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників
:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):.

Ер = ?П / К або Ер = П / К

де ?П –приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у
реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.

П — загальна сума прибутку для новостворюваних об’єктів, грн.;

К — загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через
ефективність використання виробничих фондів:

Ер= П / ( ОФ + Ок)

2.Строк окупності капіталовкладень (Тр), який є оберненим показником до
Е:

Тр = 1 / Ер, роки.

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності
капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен,
який встановлюється Міністерством економіки України на певний період.
Якщо Ер>Ен, то вкладення капіталу вважають доцільними.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є
мінімум приведених витрат (Зприв):

Зприв = Сі + Ен х Кі —> min, грн.,

де Сі — собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту
капіталовкладень, грн.;

Кі — капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Зприв можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума
приведених витрат є мінімальною.

1.Початкові інвестиції ( початкова вартість проекту) –розмір капітальних
вкладень, необхідних для реалізації проекту, розраховується як сума всіх
інвестиційних витрат за мінусом початкового доходу ( виручки від продажу
зайвого обладнання).

2. Грошовий потік – фінансовий показник, який обчислюється як сума
чистого прибутку підприємства, амортизаційних вкладень, приросту
оборотного капіталу та приросту вартості основних активів.

3. Ставка дисконту ( капіталізації) – процентна ставка, що характеризує
норму прибутку ( відносний показник) мінімального щорічного доходу
інвестора, на який він сподівається.

4. Теперішня вартість – вартість майбутніх доходів на теперішній час,
яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на так
званий відсотковий чинник теперішньої вартості ( коефіцієнт приведення)
відповідного року за прийнятою дисконтною ставкою.

5. Внутрішня ставка доходності – ставка дисконту, при якій теперішня
вартість грошових потоків та початкові інвестиції є приблизно однаковими
за величиною ( це дисконтна ставка , при якій чиста теперішня вартість
дорівнює 0).

Основними показниками ефективності інвестиційного проекту :

1. Чиста теперішня вартість ( чистий приведений дохід )– абсолютна
величина ефекту від реалізації проекту, яка обчислюється, як різниця між
теперішньою ( дисконтована майбутня ) вартістю грошових потоків та
величиною початкових інвестицій ( інвестиційні кошти):

ЧТВ = ДП – ІК,

де ДП – теперішня вартість грошового потоку,

ІК – сума інвестиційних коштів у реалізацію проекту.

2. Індекс дохідності – співвідношення дисконтованого грошового потоку до
інвестиційних коштів

ІД = ДП/ІК

3. Період окупності – період часу впродовж якого повертаються початкові
інвестиції у вигляді приведених до теперішньої вартості грошових потоків

ТО = ІК/ ДП сер.

де ДП сер.- середньорічна величина грошового потоку за певний період

Якщо :

ЧТВ( 0 – інвестиції доцільні

ЧТВ( 0 – інвестиції недоцільні

Найбільш ефективний проект визначається за найбільшою абсолютною
величиною чистої поточної вартості .

Якщо індекс дохідності менше 1, то проект являється недоцільним.

————————————————————————
—————————————————

“ ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ,ОПЛАТА ПРАЦІ”

II. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в
плановому періоді (Чвих):

Ч вих = Ч баз х К о х 100% , чол

де Ко — темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.
Ш.Визначення планової чисельності працюючих шляхом

віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді

(Ч вих )загальної величини їх зменшення (Е заг).

IV. Розрахунок приросту продуктивності праці (?Пп.пл) в плановому
періоді:

? П п.пл. = Е заг / ( Ч вих — Е заг ) х 100%

Планова чисельність основних робітників (Чосн.р)
визначається трьома методами:

За трудомісткістю виробничої програми:

Ч осн.р = Тсум / ( Фд х Квн ) , чол

де Тсум- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год;

Фд — дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год
(визначається за балансом робочого часу середньоспискового
робітника);

Квн- середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

За нормами обслуговування;

3. За нормами виробітку.

Оплата праці

Заробітна плата – грошовий вираз вартості і ціни робочої
сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником
підприємства працівникові за виконану роботу.

Основою організації заробітної плати на підприємствах є
тарифна система, яка містить такі елементи :

тарифну сітку;

тарифні ставки ;

тарифно-кваліфікаційні довідники ;

схеми посадових окладів.

Система посадових окладів передбачає віднесення працівників
до певної групи оплати праці на підставі відповідних характеристик.

Підприємства самостійно встановлюють форми , системи і
розміри оплати праці. На підприємствах найчастіше використовують дві
форми оплати праці : погодинну і відрядну.

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від
відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Ця форма має такі системи :

Пряма погодинна. Заробіток при цій системі обчислюється

З п.пог. = Ф міс. х С г , грн,

де Ф міс — фактично відпрацьований за місяць час , год/міс;

Сг – годинна тарифна ставка по розряду робітника, грн.

Погодинно-преміальна система, при якій заробіток обчислюється:

З п.прем.= З тар + Д , грн,

де З тар – сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою
оплати праці , грн .;

Д – сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних
показників, грн.

Сума доплат визначається із залежності

Д = (З тар х % доплат ) / 100 % , грн.

Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи.
За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний
характер.

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку
від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний
проміжок часу.

Якщо перед підприємством стоїть проблема вибору між
будівництвом нового об’єкту і реконструкцією діючого, то її можна
вирішити також за допомогою розрахункового коефіцієнта економічної
ефективності капіталовкладень (Ер):

Ер = ( Ср – ( Сд + Сн)) / ( Кн – Кр)

де Сд,Ср,Сн — відповідно собівартість річного обсягу продукції до
реконструкції, після реконструкції діючого підприємства і на новому
підприємстві, грн.;

Кн,Кр — капітальні вкладення відповідно у нове будівництво і
реконструкцію, грн.

Якщо Ер<=Ен, то ефективна реконструкція, якщо ж Ер>Ен, то ефективним є
нове будівництво.

Оскільки інвестиції вкладаються на протязі часу , а доходи теж
отримуються на протязі певного часу , то для конкретності їх порівняння
слід враховувати чинник часу (тобто приводити до поточного періоду
часу).

Тому, виходячи із зазначених причин, необхідно враховувати
можливе знецінення сьогоднішніх грошей в майбутньому та приміряти
майбутні гроші до сьогоднішнього дня. Метод урівнювання різночасних
грошей із змінами, викликаними зазначеними причинами, називається
дисконтуванням.

Нехай Вм — майбутня вартість сьогоднішніх грошей, а Вт –
теперішня вартість майбутніх грошей. Вони зв’язані співвідношенням

Вт= Вм х 1/( 1 + Е ) t -tр

де Е — постійна норма дисконту, рівна прийнятній для інвестора нормі
прибутку на капітал;

t — час в роках або місяцях ;

1/( 1 + Е ) t-tр — називається коефіцієнтом дисконтування ( чинник
теперішньої вартості).

Похожие записи