.

Шляхи підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 9125
Скачать документ

“ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ НА
ПІДПРИЄМСТВІ”

ЗМІСТ

ВСТУП
………………………………………………………………
………………………… 3

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ………..

4

1.1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ . 4

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ
КОШТІВ…………………………………………………………

8

РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ……………………….

10

2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
………………………………………………………………
………….

10

РОЗДІЛ ІІІ.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ……

15

3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ …. 15

3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ
ОБЕРТАННЯ ……………………………

17

3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА
………………………………..

20

ВИСНОВОК
………………………………………………………………
………………… 23

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ………………………………………. 25

ДОДАТОК 1 – 8
………………………………………………………………
………….. 26

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво
змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування
підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основною фінансової системи країни. Фінансовий
стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з
поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм
власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація
фінансової діяльності кожного підприємства.

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи
фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до
недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.
Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє
створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей,
відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню
відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і
позичених коштів.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує
постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного
їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в
одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на
вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій
формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її
буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в
процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій
формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці
виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з
іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів:
оборотних, виробничих і фондів обігу.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Діяльність суб’єктів господарювання щодо створення та реалізації
продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів,
оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує
постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного
їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в
одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на
вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій
формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її
буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в
процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій
формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці
виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з
іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів:
оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності
оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети
праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна
натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва
та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого
циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.
Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це
свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та
оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний
капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У
такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій,
продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу
відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал»
розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума
грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької
діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й
товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється
придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у
розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості
основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з
нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу
завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія
реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма
вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації
свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про
відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає
оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою
стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за
схемою:

Г—Т…В…Т’—Г’,

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В —
виробництво; Т’ — готова продукція (товар); Г’ — кошти, отримані від
реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г’ = Г + ?Г,
тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.
Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу
оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм.
Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі
(грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його
використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової
вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері
він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім
числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу (Додаток 1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали,
напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і
швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати
власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств,
відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів
підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у
дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні
папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності
процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку,

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у
сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства.
Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту,
а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу
виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального
співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому
підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу
за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм
розрахунків. У цілому в народному господарстві України матеріальні
оборотні кошти в 1999 р. (І півріччя) становили 21,5 %, фонди обігу —
74,7 %, у промисловості відповідно — 29,9% та 67,9 % (Додаток 2.).

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних
виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних
галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій
сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали,
незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях
промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них.
Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується
змінне Обладнання, а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів
включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей
оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних
коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих
галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на
виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації
продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях
промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже
було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це
пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують
видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні
роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна
матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних
коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю,
складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення
продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих
у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів,
вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно
процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту
перебуває на шляху до споживача.

Зміни в управлінні економікою відчутно вплинули на структуру оборотних
коштів промислових і непромислових підприємств України (див. Додаток
.2).

Як видно з Додатка . 2, на промислових підприємствах частка матеріальних
запасів зменшилася на 41,6, грошових коштів і відвантаженої продукції—
відповідно на 6,3 і 11,0 відсоткових пунктів; питома вага дебіторської
заборгованості зросла на 58,2 відсоткового пункту. У цілому в народному
господарстві України частка матеріальних запасів, грошових коштів та
відвантаженої продукції зменшилася відповідно на 41,7, 13,7 та 11,5, а
дебіторської заборгованості — зросла на 63,8 відсоткового пункту.

Підвищення частки дебіторської заборгованості нібито свідчить про
поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу.
Але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на
фоні скорочення обсягу виробництва.

Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень
управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий
дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів,
недосконалою податковою політикою.

Найбільше зменшення питомої ваги коштів у складі оборотного капіталу
сталося 1993 року. Саме в цей рік інфляція сягнула найбільших розмірів.

Найбільше скорочення питомої ваги оборотних коштів у запасах
товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався
розрив традиційних зв’язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р.,
а дебіторської заборгованості — на 1997 р. Це свідчить про скрутне
становище, в якому опинилися підприємства. У зв’язку з поширенням кризи
неплатежів підприємства не мали достатніх коштів для закупівлі
матеріальних цінностей, ціни на які значно зросли.

Наведені дані свідчать, що стан і використання оборотного капіталу
окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У
свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання
оборотного капіталу окремого підприємства.

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні
кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти,
авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів
двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Що більша
питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то
ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані
та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані
випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за
найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних
коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за
умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного
виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих
запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у
залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової
продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає
можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу
та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить
фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження,
управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у
використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за
окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок
оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність
процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи
(розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням
вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на
сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних
розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це
означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і
залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан
підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних
коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту
коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

РОЗДІЛ ІІ.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ

Аналіз структури джерел коштів підприємства

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності
формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має
підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов’язане за ці
кошти і куди вони вкладені.

Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну
увагу. Класифікацію капіталу зображено на Додаток 3.

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і
розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами самофінансування.

Під самофінансуванням слід розуміти фінансування за рахунок заробленого
підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підприємства. Але
необхідно враховувати, що фінансування лише за рахунок власних коштів не
завжди вигідно для підприємств, зокрема в тих випадках, якщо виробництво
має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку
будуть накопичуватися великі суми коштів, а в інші періоди підприємство
відчуватиме їх нестачу. Окрім того, необхідно мати на увазі, що якщо
ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити
більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за
кредитні ресурси), то, залучаючи в свій оборот позикові кошти, воно може
підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час, якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок
короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості, то його
фінансовий стан буде нестійким, тому що з цими коштами необхідна
постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним
поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підприємств
джерела формування капіталу, як кредити банків, зростає, то постає
питання про доцільність користування банківськими кредитами.

Для вирішення питання про доцільність використання кредитів банку
необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації, величину
чистого прибутку, а також рівень рентабельності майна (прибуток,
одержаний з кожної гривні, вкладеної в майно) та рентабельності власних
коштів у двох варіантах:

І варіант – з використанням кредитів банку;

II варіант – без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників І та II варіантів дасть відповідь на
питання економічної доцільності використання кредитів банку.

Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі, якщо
процентна ставка на них буде нижчою, ніж рентабельність вкладеного
капіталу.

Практично, безоплатним джерелом коштів для підприємств є кредиторська
заборгованість.

При розрахунках з постачальниками та підрядчиками плата за тимчасове
користування коштами кредиторів, як правило, не стягується: якщо згідно
з договором передбачена оплата через «й» днів після одержання
(відвантаження) продукції, значить підприємство-покупець одержало
безвідсотковий кредит на строк «й» днів. Деякі підприємства широко
використовують таку можливість. Насправді, що більший строк має
заборгованість, то менший її реальний розмір з урахуванням інфляційних
процесів. Але щодо кредитоспроможності, недотримання встановлених
договором строків оплати – погана практика, оскільки потенційні
кредитори можуть негативно вирішити питання про надання нового кредиту.

Таким чином, від того, наскільки оптимальним буде співвідношення
власного і позикового капіталів, якою буде «ціна» останнього, значною
мірою залежить фінансовий стан підприємства. Аналіз структури власних і
позикових коштів, їх співвідношення дає можливість оцінити рівень
раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства,
його ринкової стійкості. А це вкрай важливо для постачальників ресурсів,
зокрема для банків, при вивченні фінансового ризику і для самого
підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів
та формуванні фінансової стратегії.

Основним завданням аналізу джерел коштів підприємства є вивчення та
оцінка:

змін, що відбулися в структурі всіх джерел коштів і, зокрема, в
структурі власного та позикового капіталу, в наявності власних оборотних
коштів та їх частки в сумі власних коштів та в матеріальних оборотних
коштах на кінець звітного періоду порівняно з його початком;

раціональності формування структури джерел коштів;

«ціни» джерел коштів;

показників, що характеризують ринкову стійкість підприємства. Інформацію
про розмір власних джерел коштів подано в І розділі пасиву балансу, а
дані про позикові кошти – короткострокові та довгострокові зобов’язання
– відповідно, у III та IV розділах.

Для аналізу змін структури джерел усіх коштів підприємства визначають
питому вагу власних та позикових коштів у загальній їх сумі на початок
та кінець звітного періоду й одержані показники порівнюють.

Результати аналізу джерел капіталу повинні показати, на якому переважно
капіталі працює підприємство – власному чи позиковому, чи не прихований
у структурі, що склалася, ризик для інвесторів, чи ця структура
сприятлива для ефективного використання капіталу.

З Додатку 4 видно, що за звітний період капітал підприємства збільшився
на 8328 тис. грн. Це відбулося на 86,4 % (7199 : 8328 х х 100) – за
рахунок власного капіталу і на 13,6 % (1129 : 8328 х 100) – за рахунок
позикового капіталу.

Частка власного капіталу на кінець року збільшилась на 5,6 % і становить
77,8 %, позикового— зменшилась на 5,6 % і становить 22,2 %.

Оцінка змін, які відбулися в структурі капіталу, може бути різною як для
інвесторів, так і для підприємств. Так, для інвесторів, зокрема для
банків, більш надійною є ситуація, якщо частка власного капіталу у
клієнтів більш висока, оскільки це виключає фінансовий ризик.

Структура капіталу підприємства, що аналізується, не несе в собі
великого ризику для інвесторів, оскільки підприємство працює переважно
на власному капіталі, який на кінець періоду значно зріс.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами
розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.). Цей
показник обчислюють як відношення різниці між обсягами власного капіталу
і фактичною вартістю необоротних активів до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних коштів.

Значення цього коефіцієнта повинно бути більше ніж 0,1.

На початку року Кз.к. становив:

Кз.к. = 9416 – 3243 / 9684 + 112 = 0,6

На кінець року:

Кз.к. = 16615 – 5992 / 15254 + 112 = 0,7

Як видно, і на початок і на кінець року коефіцієнт забезпечення власними
коштами значно вищий від 0,1.

Відомо, що підприємства можуть вкладати частину свого прибутку в інші
підприємства. Щоб визначити, яку частину прибутку підприємство вклало в
інші підприємства, розраховують коефіцієнт «переливання» капіталу:

Кп.к.= Зовнішні фінансові вкладення / Балансовий прибуток

У нашому прикладі за звітний рік підприємство вклало в інші підприємства
47 % свого прибутку:

Кп.к.= 2500 / 5324 = 0,47

Аналіз джерел формування власного капіталу

Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства передбачає вивчення та
оцінку:

достатності власного капіталу;

динаміки і структури власного капіталу;

вивчення причин змін окремих його складових та оцінку цих змін за
звітний період.

Слід зазначити, що у світовій фінансовій практиці питання достатності
власного капіталу перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як
банків, так і фірм, компаній. Для визначення достатності капіталу
встановлено вимогу щодо мінімальних розмірів коефіцієнта капітального
покриття та ризикованості активів. Власний капітал повинен становити не
менше ніж 30 відсотків вартості активів. Залежно від галузі ця величина
може бути значно більшою.

Коефіцієнт капітального покриття (Кк.п.) обчислюють за формулою:

Кк.п. = ВК / А

де: Кк. п. – коефіцієнт капітального покриття;

ВК- власний капітал;

А – активи.

Власні кошти складаються з власного та додаткового капіталу.

Власний капітал — це:

• статутний капітал;

• пайовий капітал;

• додатковий вкладений капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток.

У розрахунок власних коштів додатковий капітал включається в розмірах,
що не перевищують основний капітал.

Як свідчать дані Додаток 5.. 3, загальний капітал підприємства
збільшився на 7199 тис. грн. і становить 16615 тис. грн. Його приріст на
99,3 % (7147 : 7199 х 100) відбувся за рахунок збільшення статутного
фонду і на 3,2 % – за рахунок додаткового капіталу. У структурі власного
капіталу відбулися деякі зміни: питома вага статутного фонду зросла на
1,2 % і становить 97,7 %. На 1,9 % зменшилась частка нерозподіленого
прибутку.

Коефіцієнт капітального покриття (Кк.п.) становить:

на початок року: 9416 х 100 / 13039 = 72,2 (%);

на кінець року: 16615 х 100 / 21367 = 77,8 (%).

Як видно, Кк.п. досить високий. На кінець звітного періоду він зріс на
5,6 % і становить 77,8 %.

У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного,
або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування. Він
обчислюється за формулою:

Ка = Статутний капітал / Валюта банку

У разі, якщо на 1000 грн. сукупного капіталу припадає кілька гривень
статутного капіталу, акціонерна, або пайова, власність у вартісному
вираженнізначно відстає від вартості сукупного грошового капіталу
підприємства й акціонери не можуть розраховувати на значний розмір
дивідендів і капіталізованого прибутку.

Для акціонерів і потенційних інвесторів важливе значення має оцінка
показників використання акціонерного капіталу. Зокрема, такі, як:

оголошені дивіденди на одну акцію;

чистий прибуток на одну акцію.

Коефіцієнт оголошених дивідендів на одну акцію (Ко.д.) обчислюється як
відношення оголошених дивідендів до загальної кількості випущених і
проданих простих акцій

Ко.д.= Сума оголошених дивідендів / Кількість випущених простих акцій

Величина чистого прибутку (Кч.п.), що припадає на одну акцію, — один з
важливих показників, що характеризують ефективність діяльності
підприємства. Цей показник визначається відношенням чистого прибутку,
одержаного підприємством у звітному періоді, мінус податки, до кількості
звичайних акцій, що перебувають в обігу:

Кч.п.= Чистий прибуток / Кількість випущених, простих акцій

Цей показник служить основою для визначення ще одного показника
використання акціонерного капіталу – показника «ціна-прибуток». Він
визначається відношенням ринкової ціни на 1 акцію до чистого прибутку на
1 акцію:

К”ц –п”=- Ринкова ціна на 1 акцію / Чистий прибуток на 1 акцію

Зарубіжна практика показує, що величина коефіцієнта «ціна – прибуток»
міститься, як правило, у межах від 1 до 80. Усі вищезгадані коефіцієнти
розглядають у динаміці. Підвищення коефіцієнтів свідчить про те, що
акціонери вигідно вклали свій капітал, і це є доброю ознакою для
підприємств щодо залучення додаткового акціонерного капіталу.

РОЗДІЛ ІІІ.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ І ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

3.1. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ВЛАСНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну
дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як
різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф. 1 та рядка 530 і
підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них
коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити)
вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші
позаоборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБ02)
«Баланс», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від
31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99
р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства
визначається як різниця між сумою підсумку «розділу І пасиву балансу Ф.
І». «Власний капітал» (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу
(рядок 080).

Отже, з суми розділу І пасиву балансу «Власний капітал» (рядок 380) та
суми рядка 430 «Забезпечення наступних витрат і платежів» вираховується
сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу
визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних
коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого
підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання,
не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування
приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з
інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана
робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка
відповідальність підприємств за формування і збереження власних
оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування
приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської
заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним
підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі
перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи,
необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в
ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку;
неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження
(отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій;
неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом,
та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі
перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних
запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва)
перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом
— явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних
оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести
коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства
(Крв.). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних
коштів до вартості майна підприємства:

де Фн — фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.);

М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у
майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду
продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб
вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і,
у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів.

3.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ І ШЛЯХИ ПРИСКОРЕННЯ ЇХ
ОБЕРТАННЯ

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на
підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з
яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот,
тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві:

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню
арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку
використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за
який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку
брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме
так:

Де С1, С2,…С12 — сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного
місяця року (з січня по грудень);

С13 — сума оборотних коштів на початок наступного

року.

Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за
формулою:

(2)

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні
розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою [2], статистика
вважає точнішим.

Приклад .

Вартість оборотних коштів на підприємстві у звітному році на початок
кожного місяця становила, тис. грн.: січень — 830, лютий — 860, березень
— 780, квітень — 820, травень — 770, червень — 840, липень — 810,
серпень — 750, вересень — 790, жовтень — 800, листопад—780, грудень—810,
січень наступного року—870.

Виходячи з формули середньої арифметичної (1), сума оборотних коштів
становитиме 808,5 тис. грн.

[830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790 + 800 + 780 + 810 +
870 / 13]

Сума оборотних коштів за рік, розрахована за середньою хронологічною
(2), становитиме 805,0 тис. грн.

[1/2 830 + 860 + 780 + 820 + 770 + 840 + 810 + 750 + 790+ 800+ 780 + 810
+ 1/2 870 / 12]

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи
фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або
сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і
щодо окремих їхніх статей (Додаток 6).

Дані Додатку 6. свідчать, що фактичний час обертання коштів за рік
скоротився проти плану на 3,3 дня (50,6-47,3).

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту
вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного
одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання
оборотних коштів. У нашому прикладі за рахунок прискорення часу
обертання оборотних коштів з обороту вивільняється 56,1 тис. грн.
(17,0х3,3).

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

К0 = Р/С

де К0 — коефіцієнт обертання оборотних коштів. Цей показник характеризує
кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що
більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони
використовуються.

У нашому прикладі кількість оборотів збільшилась за рік на 0,5 оборота
[6120/805 – 5580 /785], що позитивно позначилось на діяльності
підприємства.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта
обертання показником і визначається за формулою:

К з = С/Р

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує
участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше
оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони
використовуються.

У нашому прикладі (див. табл. 4) фактично у 1 грн. реалізованої
продукції авансовано 13 коп. [805,0 / 6120,0] , тоді як за планом
передбачалось 14 коп. [785,0 / 5580,0], що свідчить про підвищення
ефективності витрат.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть
використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних
коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

Р — рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку
припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р — відносний показник, що
визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення
першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні
кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення
ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у
зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з
постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації
непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення
може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в
оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення
обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок
поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних
коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг
виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш
реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які
сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Показники стану й ефективності використання оборотних коштів, порядок
їхнього визначення та їхній економічний зміст наведено в Додаток 7.

3.3. ВПЛИВ РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники:
вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації
продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і
ризику використання (Додаток 8.).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в
установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи
визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до
короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії
Ка);

коефіцієнт покриття (Кп);

коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами
власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу)
і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів
(підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та
інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2)
«Баланс» цей показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між
обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву
балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних
активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості
наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів,
незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської
заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних
активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).

де Кз.к— коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

?о.к — загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних
для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від
позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1,
підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого
періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження
ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп) — це найбільш узагальнюючий показник
ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів
підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми
короткострокових зобов’язань (підсумок IV розділу пасиву балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

?п.а — сума усіх поточних активів, грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства
для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у
межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною,
а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначається як відношення
суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІІ
розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і
ІІІ розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Кд — короткострокові вкладення, грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою
заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За
значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансове стійким є такий суб’єкт господарювання, який за рахунок
власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає
невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно
розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості є
виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних
коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний
капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику
та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства
є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими
якостями.

ВИСНОВОК

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи
фінансиста підприємства.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу
оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його
розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке
економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за
придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р.
ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів
України «Про порядок використання прибутку державних підприємств,
установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали
спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 %
загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від
оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів,
залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів,
загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів
та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це
кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи
грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу
підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за
призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування
оборотних коштів підприємства.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз
пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і
короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву
балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління
ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду
сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до
недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.
Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє
створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей,
відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню
відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і
позичених коштів.

Таким чином, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від
раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти
має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов’язане
за ці кошти і куди вони вкладені.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера,
страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.:
Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.

Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ,
1998. – 742с.

Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия
«Бизнес-Тезаурус»), 1999

Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия //
Грищенко О.В. : – Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000

Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.

Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999
– 416с.

Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я.
Комаринський. – К.: 1996 – 298с

Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання –
Прес, 2000. – 207с.

Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999

Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 1999

В.П. Завгородний Бухгалтерский учет в Украине с использованием
национальных стандартов.К.: 2001.

ДОДАТОК . 1.

Склад і розміщення оборотних коштів.

ДОДАТОК 2.

Структура розміщення оборотних коштів у народному господарстві України
1990-1998рр.

Елементи ОК Роки 1999

1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 І пів-річчя

1. Матеріальні оборотні кошти 63,2 65,9 44,9 48,5 46,9 44,2 42 36,4 28,4
21,5

71,5 70,8 46 52,8 53,3 47,1 47,6 43,9 34,4 29,9

2. Відвантажена продукція 14,9 14,3 28,2 26,9 13 17 22,3 11,5 4,2 3,4

13,7 16,1 30,4 25 16,3 20,5 27,4 10,9 3,9 2,7

3. Грошові кошти 15,7 14,6 14,5 7 6,6 5,9 2,1 1,8 2 2

7,8 8,9 11,5 5,7 5,5 3,2 1,8 1,5 1,5 1,5

4. Дебіторська заборгованість 5,5 4,6 9,9 14,1 28,6 28,3 29,1 47,5 62,1
69,3

5,5 3,6 9 12,5 19 23,1 17,8 41,4 57,7 63,7

5. Інші активи 0,7 0,6 2,5 3,5 4,9 4,6 4,5 2,8 3,3 3,8

1,5 0,6 3,1 4 5,9 6,1 5,4 2,3 2,5 2,2

ДОДАТОК 3.

Класифікація капіталу

ДОДАТОК 4.

Аналіз структури джерел коштів

Джерела коштів На початок року На кінець року Відхилення (+, -)

тис. грн. % тис. гри. % тис. грн. %

Власний капітал 9416 72,2 16615 77,8 +7199 +5,6

Позиковий капітал 3623 27,8 4752 22,2 +1129 -5,6

Капітал підприємства 13039 100,0 21367 100,0 +8328 –

ДОДАТОК 5

Аналіз змін структури власного капіталу

Назви статей власних коштів На початок року На кінець року Відхилення
(+, -)

тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %

Статутний фонд 9087 96,5 16234 97,7 +7147 +1,2

Нерозподілений прибуток 181 1,9 – – -181 -1,9

Додатковий капітал 148 1,6 381 2,3 +233 +0,7

Загальний капітал 9416 100,0 16615 100,0 +7199 –

Відрахування -довгострокові фінансові вкладення (прийнято припущення, що
довгострокові фінансові вкладення проведені у вигляді участі капіталу в
статутних фондах інших підприємств (акції та паї) – – 2500 – +7500 –

Власний капітал підприємства, який приймається в розрахунок
платоспроможності 9416 X 14115 X +4699 X

ДОДАТОК 6

РОЗРАХУНОК ОБЕРТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЗА РІК

№ п/п Показник Од. Вим. За планом Фактично Відхилення від плану (+,-)

1 Реалізація товарної продукції Тис. грн. 5580,0 6120,0 +540

2 Середні залишки нормованих оборотних коштів Тис. грн. 785,0 805,0 +20

3 Одноденний обсяг реалізації продукції Тис.грн. 15,5 17,0 +1,5

4 Час обертання оборотних коштів Дні 50,6 47,3 -3,3

ДОДАТОК 7.

ПОКАЗНИКИ СТАНУ Й ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

№ Показник Визначення Економічна суть

1. Наявність оборотних коштів [Вк + З]-[0з + Пк] Характеризує величину
власних оборотних коштів

а)брак ФнН Перевищення фактичної наявності оборотних коштів над
нормативом

2. Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства Фн
/ М Відображає питому вагу вартості оборотних коштів у загальній
вартості майна підприємства

3. Оборотність СТ /Р Характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють
один оборот

4. Коефіцієнти обертання Р/С Характеризує кількість оборотів за період,
що аналізується

5. Коефіцієнт завантаження С/Р Показує, скільки оборотних коштів
авансовано у 1 грн. реалізованої продукції

6. Прибутковість П / С Характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн.
оборотних коштів

7. Рентабельність П/С•100% Визначає ступінь використання оборотних
коштів

Вк— власні кошти;

З — забезпечення наступних витрат;

Оз — основні засоби та інші позаоборотні активи;

Пк — позикові кошти;

Фн — фактична наявність оборотних коштів;

Н — норматив оборотних коштів;

М — вартість майна підприємства;

С — середня вартість оборотних коштів;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізації продукції;

П — прибуток від реалізації продукції.

ДОДАТОК 8.

Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику
вкладення

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.
(с.143-147)

Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.
(с.74)

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с. (с.384-389)

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.
(с.166-172)

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.
(с.166-176)

За даними Держкомстату України.

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с. (с.384-389)

PAGE

PAGE 2

ОБОРОТНІ КОШТИ

Оборотні виробничі фонди

(сфера виробництва)

Фонди обігу

(сфера обігу)

Оборотні кошти у виробничих запасах

Оборотні кошти у виробництві

Кошти і кошти в розрахунках

Готова продукція

Сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати. Допоміжні
матеріали. Паливо, тара, запасні частини. Малоцінні і швидкозношувані
предмети (МШП)

Незавершене виробництво. Напівфабрикати власного виробництва. Витрати
майбутніх періодів.

На складі

Відва-нтаже-на

Нормовані оборотні кошти

Кошти на рахунках у банках і в касі підприємства. Кошти в розрахунках.
Дебіторська заборгованість.

Ненормовані оборотні кошти

За правовим станом

(за формою власності)

Власний капітал

Позиковий капітал

За тривалістю використання

Довгостроковий постійний (перманентний капітал)

Короткостроковий капітал

За формою залучення

Грошовий капітал

Майнові вклади

Оборотні кошти

Високоліквідні активи

Середньо ліквідні активи

Низько ліквідні активи

Гроші

Цінні папери

Товари відвантажені

Дебіторська заборгованість

Матеріальні оборотні засоби

У касі

На поточному рахунку

На валютному рахунку

Інші кошти

Виробничі запаси

Готова продукція

Незавершене виробництво

Витрати майбутніх періодів

Із найменшим ризиком вкладення

Із середнім ризиком вкладення

Зі значним ризиком вкладення

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020