Реферат на тему:

Санація підприємств: економічна сутність, класична модель

Київ 2016

Економічна сутність санації підприємств. Класична модель фінансової
санації

Економічна сутність санації підприємств

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова
санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств?

Термін «санація» походить від латинського «sапаrе» — оздоровлення,
видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів,
здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних,
банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям
підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;
випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
збільшенням банківських кредитів і наданням урядових

субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову;
повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває
на межі банкрутства.

Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму
її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже
попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу
підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і
не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших
форм санації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією
ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які
реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і
спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і
його ліквідації2. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація
внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу
оздоровлення будь-якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та
процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче
визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника,
надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та
інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих
на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству3.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої
фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією
розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед
бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі
кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та
виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація
за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з
цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та
«досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система
заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з
метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його
фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково
вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та
капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності
боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати
його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних,
організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних,
фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до
початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень
санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим
фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів,
спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом
визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності
й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової
діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих
порушень.

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне»
тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Законом примусова санація
страхової компанії передбачає:

проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності
страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;

встановлення заборони на вільне користування майном страховика та
прийняття страхових зобов’язань без дозволу Комітету у справах нагляду
за страховою діяльністю;

встановлення обов’язкового для виконання графіка здійснення розрахунків
зі страхувальниками;

прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності санації є надто
одностороннім і не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна
синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно
кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати
визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б.
Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення
підприємств із фінансової кризи: санація — це система
фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та
соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення
платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності
підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести
підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є
універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації
підприємств. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати
види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів
господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного
характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі
мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел
оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах
позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин
їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності
підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури
оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних
для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на
вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно
правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення
підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення
виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому
контексті розрізняють два види санації:

Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу
підприємства-боржника.

Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу
санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією
та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням
ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням
якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням
асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією
санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням
зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального
характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення
підприємств-гігантів або підприємств-міст.

В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної
нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику
звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту
санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та
фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція
альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання
звільненим працівникам позик тощо.

????#?равління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні
відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність
виробництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж
«реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх
стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин
стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як
реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та
конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані
на відновлення ліквідності та платоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення
фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»).
Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не
враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого
дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії.
На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у
підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач,
оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної
теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки;
макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та
зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до
приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і
практичну базу санації підприємств, ознайомлюємося з основними
проблемами, що становлять предмет досліджень зарубіжних економістів у
цій галузі.

Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Великобританії є
питання, пов’язані з методами прогнозування банкрутства підприємств,
класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації;
змістом контролінгу санації, порядком проведення санаційного аудиту;
формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств;
санаційними пріоритетами; швидкістю фінансового оздоровлення;
приватизаційними аспектами санації підприємств тощо.

Класична модель фінансової санації

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації та
банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями
економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних
фінансових систем та їх складових — фінансів підприємств. Цілісний
погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого
підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко
використовується як основа для розробки механізму фінансової санації
суб’єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення
підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.
Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу
фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські
документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються
зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість
фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика
фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та
слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу,
згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну
спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації
відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал
підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура
балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та
ліквідацію суб’єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації
підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників га
кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній
основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на
підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного
підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного
суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити
платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо
підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів,
виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки
країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою
проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві
розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні
заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та
оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги
кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої
першочергової (Crash) програми.

Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг
замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій,
збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з
розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних
цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід
враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені
можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках
правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути
реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною
стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності
підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід
узгодити тактичні цілі, а саме:

сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність
тощо);

соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами,
відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної
мети санації.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення
поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.
Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються.
Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових
конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність.
Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в
оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє
собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається
здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація
програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на
підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу
внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього
капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який
розробляється на базі санаційної програми і містить у собі
техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових
ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні
графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння
інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а
також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має
своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод при здійсненні оздоровчих заходів.

Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг,
який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну
та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація
оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень
щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Похожие записи