Курсова робота

на тему:

Розробка програми підприємницької діяльності

промислового підприємства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Підприємство. Його суть, правові основи і коротка
характеристика його діяльності. Конкурентне середовище.
Реклама ……………………………… ст. 1

Розділ 2. Виробнича потужність і розробка виробничої програми у
вартісних і кількісних показниках. Оцінка використання
потужності……………………. ст. 4

Розділ 3. Основні засоби виробництва. Розрахунок

показників стану, руху і
використання……………………………………………………
.ст. 13

Розділ 4. Матеріально-технічне забезпечення виробництва продукції …….ст.
19

Розділ 5. Персонал підприємства. Продуктивність,

організація праці і заробітної
плати………………………………………………………….
ст. 24

Розділ 6. Оборотні засоби виробництва. Розрахунок оборотних

коштів…………………………………………………………
…………………………………………. ст. 30

Розділ 7. Затрати на виробництво продукції. Складання

калькуляції вартості одиниці продукції. Рентабельність виробництва
продукції………………………………………………………
…………………………………………ст. 35

Розділ 8. Критичний і прогнозований обсяг
виробництва……………………….. ст. 41

Розділ 9. Оцінка фінансового стану
підприємства……………………………………ст. 44

Розділ 10. Відносини з
бюджетом……………………………………………………….
….. ст. 47

Розділ 11. Результати реалізації продукції і забезпеченість коштами,
матеріально-сировинними ресурсами і проведення інноваційної
діяльності……………………………………………………..
…………………………………………ст. 49

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

Глибоке вивчення економіки підприємства має велике значення для
формування спеціаліста взагалі, а тим більше для формування спеціаліста
економічних служб і сфери управління.

Без знань економіки не можна зрозуміти сутності
соціально-економічного розвитку, їх мети і шляхів забезпечення зростання
ефективності підприємницької діяльності.

Питання розвитку національної економіки України переходить від
командно-адміністративної системи управління до ринкових економічних
відносин, а історичний досвід суспільного розвитку стверджує, що в усіх
випадках перемагає та соціально-економічна формація, яка забезпечує
соціально вищий рівень життя суспільства порівняно з попереднім який
вона міняє. Зрозуміло , спожити можна лише те, що виготовлено. Ось чому
перевагу потрібно надавати організації, управлінню і розвитку
виробництва, розвитку національної економіки України.

В даній роботі буде розглядатись робота підприємства » Основа». Це
підприємство спеціалізується на виробництві лавок-столів. Для
виробництва даного продукту ми використовуємо ДСП, метал, шурупи,
лако-фарбувальні матеріали. Ці ресурси підприємство отримує від інших
підприємств-виробників. В перспективі підприємство планує збільшити осяг
та асортимент продукції, що позволить збільшити прибуток. З
підприємством «Основа» конкурує ряд інших великих та малих
підприємств-виробників даної продукції. Отже, потрібно покращувати
якість товару, що пропонує ринок. Підприємство рекламується в засобах
масової інформації регіону.

Розділ 1

Підприємство. Його суть. Правові основи і коротка характеристика
його діяльності Конкурентне середовище.

Реклама

Основною виробничо-господарською ланкою економіки України є
підприємство. Згідно з Господарським кодексом України підприємство —
самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом
державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими
суб’єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом
систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та
іншої господарської діяльності.

Підприємства, якщо законом не встановлено іншого, діють на підставі
статуту і можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і
для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний
баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та
ідентифікаційним кодом і не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких
видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян
чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об’єднання майна різних форм власності).

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів
(виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій
тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління
(управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства
визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку,
визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру,
встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а також має право
створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені
підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів
підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в
установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не
мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них,
затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах
банків відповідно до законодавства України.

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є
виробничий процес.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов’язаних основних, допоміжних
та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й
напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних
підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне
співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів
підприємства, а також механізм їх взаємозв’язку.

Діяльність підприємства спирається на Правові основи, які викладені в
Господарському кодексі України, Законах України «Про власність», «Про
іноземні інвестиції», «Про господарські товариства» та інші чинні на
території України законодавчі акти.

Однією з головних умов діяльності суб’єктів підприємництва с їхня
державна реєстрація.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців —
це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи,
засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною
особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення
відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців
проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської
ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та
Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи
чи за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновники або
уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору
(надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації
юридичної особи;

2) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про
створення юридичної особи у випадках, передбачених законодавством;

3) два примірники установчих документів;

4) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на
створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у
випадках, передбачених законодавством;

5) документ (документи), що засвідчує сплату засновником
(засновниками) вкладу до статутного фонду суб’єкта господарювання в
розмірі, встановленому законодавством;

6) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за
проведення державної реєстрації юридичної особи.

Установчі документами суб’єкта господарювання с рішення про його
утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених
законодавством, статут (положення) суб’єкта господарювання.

Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його
найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і
порядок

утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і
збитків, про органи управління І контролю, їхню компетенцію, про умови
реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші
відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта
господарювання. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать
законодавству.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого
зразка, що с водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про
присвоєння Ідентифікаційного номера громадянина платника податків та
інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за
державну реєстрацію.

Орган, що реєструє, зобов’язаний протягом цього строку видати
суб’єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

Майно підприємства становлять основні та оборотні засоби, а також
інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі
підприємства і належить йому на правах власності або повного
господарського відання.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні
внески замовників, доходи, одержані від реалізації продукції, безплатні
або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, окремих
громадян.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом
його реорганізації (злиття, приєднання, поділу; перетворення) або
ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним
органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи
їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за
рішенням суду.

Розділ 2

Виробнича потужність і розробка виробничої програми у вартісних
і кількісних показниках. Оцінка використання

потужності.

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий випуск
продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час
(зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та
виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування
передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два
етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який має бути
забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових
(додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або
розширення підприємства.

Виробниче потужність визначається різними вимірниками: натуральними;
умовно-натуральними; у багато номенклатурних виробництвах — вартісним
вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції
використовуються натуральні показники — штуки, метри квадратні, метри
кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не лають змогу при
визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й
аналізувати виробництво виробів за складністю й трудомісткістю. Тому, з
метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій
номенклатурі продукції, що випускається підприємством, продукція різних
найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної
та Іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до
базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників.
Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу за кількістю і
трудомісткістю (хоча це не обов’язково). Застосування умовно-натуральних
показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними
характеристиками до одного виду, взятого за базу. Для цього
використовуються перевідні коефіцієнти, що відображають трудомісткість
та складність виготовлюваної продукції

Розрізняють наступні види потужності: перспективну, проектну,
ефективну, резервну та поточну (фактично досягнуту, діючу).

Перспективна виробнича потужність відображає очікувані зміни
номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені
в плановому періоді (в перспективі).

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску
продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задану при проектуванні
чи реконструкції виробничої одиниці. Вона с фіксованою величиною, тому
що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи.
За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння
потужності (0-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що
випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому
в певний час проектна потужність перестає відображати дійсні можливості
підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг, склад і
структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та
структурі попиту на ідо продукцію.

Ефективна виробнича потужність характеризується тим, що в
конкурентних реальних умовах може забезпечити отримання максимального
прибутку. Вона менша або дорівнює проектній. Наприклад, на підприємстві
с технологічна лінія з випуску продукції, яка не користується попитом. В
цій ситуації таку технологічну лінію краще не включати в роботу, толі
підприємство отримає певну економію матеріальних, трудових та фінансових
ресурсів.

Резервна виробнича потужність створюється у певних галузях
національної економіки (газовій, транспортній, харчовій тощо) для
виконання цільових завдань в екстремальних ситуаціях для покриття так
званих «пікових» та сезонних навантажень.

Поточна (фактично досягнута, діюча) потужність підприємства (цеху,
лінії, агрегату) визначається періодично у зв’язку зі зміною умов
виробництва (номенклатури І структури трудомісткості продукції) або
перевищенням проектних показників.

При формуванні виробничої потужності приймаються до уваги наступні
чинники:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• структура і обсяг основних засобів;

• якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання
площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

• прогресивність технологічних процесів;

• режим роботи підприємства; ступінь спеціалізації;

• рівень організації виробництва та праці;

• якість сировини і ритмічність поставок;

• фонд робочого часу обладнання.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в
розрахунковому періоді, який номенклатурою, асортиментом і якістю
відповідає вимогам плану продажу. Вона зумовлює завдання щодо введення в
дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних
ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Виробнича програма підприємства визначає склад, кількість і обсяг
продукції, яка має бути виготовлена в плановому періоді й доставлена
споживачам.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення
потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається
підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні
максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі
розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких
вимог:

1) правильного визначення потреби в продукції, що
випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом
споживачів;

2) повного ув’язування натуральних і вартісних
показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу
чергу, виробничою потужністю.

Для обґрунтованого і правильного формування виробничої програми
підприємства у бізнес-плані необхідно представити наступну інформацію:

• характеристика пропонованої продукції;

• оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

• стратегія маркетингу.

Коефіцієнт використання виробничої потужності визначають за формулою:

Кп = Q / Qпcp
(2.1)

Q — це виробнича програма (плановий або фактичний обсяг виготовленої
продукції).

Q — Середньорічна виробнича потужність.

Середньорічну виробничу потужність визначають за формулою:

Qпcp = Qп np + Qп п * п1/12 — Qп вив * п2 /12
(2.2)

Виробнича програма визначається за формулою:

Qмic = Qп.пер * Кр.д міс *Кп

Кр.д року
(2.3)

Визначимо величину виробничої програми:

Чсс=160чол

ПП=22300

Цо з ПДВ = 1700грн

QB = ПП*Чcc= 160*22300 = 3568000
(2.4)

1700*20 = 283,3 (грн.)

120

1700-283,3=1416,7

Цо — 1416,7 грн. без ПДВ

Qвн = 3568000 = 2518

1416,7

Визначимо середньорічну потужність за формулою

Кп = Qв Qп ср = Qв = 2518 = 2650 (шт..)
(2.5)

Qп Qп 0,95

Qпcp = 3568 =3755789(грн.)

0,95

Визначимо ВП на початок року в штуках

Qncp=Qпnp + Он*п1 — Оп*п2
(2.6)

12 12

Qncp * 0,7*Qп ;_ 2650 = 12,7Qп

12 12

Qncp = 2650*12 = 2503 (шт..)

12,7

Визначимо ВП в тис. грн..

Qпcp — Qп пр + Оп*п1 — Оп*п2
(2.7)

12 12

3755789 = 0,7*Оп ; 3755789 = 12,7 Qп

12 12

Qnпp =3755789*12 = 3548777 ( грн..)

12,7

Визначимо нововведені потужності в шт.

Qп н = 15*2503 =375(шт.)

100

Визначимо нововведені потужності в тис. грн..

Qп н =15*3548= 532,2 (тис. грн..)

100

Визначимо виведені потужності в грн..

Qп вив = 10*2503 = 250 (шт.)

100

Визначимо виведені потужності в тис.

Qn вив = 10*3548 =354,8 (тис. грн..)

100

Визначимо ВП на кінець року в штуках

Qп кр = Qп пр + Qп н — QnB 2503 + 375 — 250 = 2628 (шт.)
(2.8)

Визначимо ВП на кінець року в грн..

Qп кр = 3548,7+532,2-354,8=3726,1 (грн.)

Визначаємо коефіцієнти оновлення і вибуття

Кп н = Qон = 0,14 Kп b = Qb_=0,1
(2,8)

Qcp Qср

Таблиця 2.1.

Розрахунок виробничої програми і показників використання

виробничої потужності.

Найменування показників Позначення Один.

Вим.. Числове значення

1 2 3 4

1. Чисельність ПВП Чсс чол 160

2, Виробітка на одного працюючого ПП(В) грн 22300

3. Коефіцієнт використання виробничої потужності

Чп

коеф. 0.95

4. Ціна одиниці використання потужності на початок року

Цоп пр

грн. 0.28

5. Ціна одиниці виробничої потужності нововведених

Цоп н грн. 0,295

6. Ціна одиниці продукції з ПДВ

Цо(ПДВ) грн. 1700

7.ЦІна одиниці продукції без ПДВ

Цо грн. 1416,7

8. Виробнича програма

Qв шт. 2518

тис.грн. 3568

9. Середньорічна потужність

Qп cp . шт. 2650

тис.грн. 3755

10. Виробнича потужність на початок

Qnnp шт. 2503

тис.грн. 3548

11 .Нововведені потужності з 1 березня

Qп н шт. 375

тис.грн. 532,2

12.Виведені потужності з 1 травня

Qп вив шт. 250

тис.грн. 354,8

13. Виробнича потужність на кінець року .

Qп кp шт. 2628

тис.грн. 3726,1

14. Коефіцієнт оновлення виробничої потужності

кпои коеф. 0,14

15. Коефіцієнт вибуття виробничої потужності

Кп в коеф. 0,1

Ціна одиниці нововведеної виробничої потужності вища за ціну
потужностей, які уже використовуються. Це свідчить зокрема і про те, що
підприємство закуповує новітні технології, що повинно зменшити в
майбутньому знос обладнання, як фізичний так і моральний.

Коефіцієнт оновлення виробничої потужності є вищим за коефіцієнт
вибуття виробничої потужності, що свідчить раціональне
використання основних виробничих фондів.

Січень 2503* 19*0.95= 178(шт)

253

Лютий 2503*20*0.95=188(шт)

253

Березень 2878*21*0.95=227(шт)

253

За перший квартал: 178+188+ 227=593(шт)

Квітень 2878*21*0.95=227(шт)

253

Травень: 2628*20*095=197(шт)

253

Червень:2628*22*0.95=217(шт)

253

За другий квартал: 227+197+217=641(шт)

За перше півріччя: 593 + 641= 1234(шт)

Липень 2628*21*0.95=207(шт)

253

Серпень: 2628*22*0.95=217(шт)

253

Вересень:2628*22*0.95=217(шт)

253

За третій квартал:207+217+217=641 (шт)

Жовтень:2628*21 *0.95=207{гпт)

253

Листопад: 2628*22*0.95=217(шт)

253

Грудень: 2628*22*0.95=217(шт)

253

За четвертий квартал:207+217+217=641(шт)

За друге півріччя: 641+641=1282(шт)

За рік: 1234+1282=2516(шт)

Таблиця 2.2

Виробнича програма помісячно, шт..

Місяці Потужності на початок періоду Надійшло Вибуло Потужності на
кінець періоду Середньорічна виробнича потужність в даний період К-сть
робочих днів Кп План завдання

випуску

продукції

А І 2 3 4 5 6 7 8

Січень 2503 — — 2503 2503 19 0.95 178

Лютий 2503 375 — 2878 2878 20 0.95 188

Березень 2878 __ — 2878 2878 21 0.95 227

За 1 квартал 2503 375 — 2878 2753 60 0.95 593

Квітень 2878 — 250 2628 2628 21 0.95 227

Травень 2628 — — 2628 2628 20 0.95 197

Червень 2628 — — 2628 2628 22 0.95 217

За 2 квартал 2878 — 250 2628 2628 63 0.95 641

За 1 півріччя 5381 375 250 5506 5381 123 0.95 1234

Липень 2628 — — 2628 2628 21 0.95 207

Серпень 2628 — — 2628 2628 22 0.95 217

Вересень 2628 — — 2628 2628 22 0.95 217

За З квартал 2628 — — 2628 2628 65 0.95 641

Жовтень 2628 __ — 2628 2628 21 0.95 207

Листопад 2628 — — 2628 2628 22 0.95 217

Грудень 2628 — — 2628 2628 22 0.95 217

За 4 квартал 2628 — _ 2628 2628 65 0.95 641

За 2 півріччя 5256 — — 5256 5256 130 0.95 1282

За рік 10637 375 250 10762 10637 253 0.95 2516

Як бачимо, протягом року відбувається рівномірне виробництво. В
першому кварталі були введені нові потужності, правда уже в квітні
відбулось виведення верстатів, які виявились не придатними для
подальшого виробництва. В першій половині року спостерігається значна
кількість свят, що зменшило кількість робочих днів у році та знизило
обсяг виробництва, що зокрема має бути надолужено в третьому і
четвертому кварталах.

В, цілому, можна зробити висновок що виробнича програма відповідає
виробничим потужностям, тому обсяг виробництва буде залежати від стану
основних фондів на підприємстві.

Січень: 3548000*19*0.95= 253128 (грн.)

253

Лютий: 3548000*20*0.95=266450(грн.)

253

Березень: 4080000*21 *0.95=321723(грн.)

253

За перший квартал: 253128+266450+321723=841301(грн.)

Квітень: 4080000*21*0.95=321723(грн.)

253

Травень: 3726000*20*0.95=279818(грн.)

253

Червень: 3726000*22*0.95=307800(грн.)

253

За другий квартал: 321723+279818+307800=909341 (грн.)

За перше півріччя: 841301+909341=1750642(грн.)

Липень: 3726000*21*0.95=293809(грн.)

253

Серпень: 3726000*22*0.95=307800(грн.)

253

Вересень: 3726000*22*0.95=307800(грн.)

253

За третій квартал: 293809+307800+307800=909409(грн.)

Жовтень: 3726000*21 * 0.95=293 809(грн.)

253

Листопад: 3726000*22*0,95=307800(грн.)

253

Грудень:3726000*22*0.95=307800(грн.)

253

За четвертий квартал:293809+307800+307800=909409(грн.)

За друге півріччя: 909409+909409= 1818818 (грн.)

За рік: 1750642+1818818=3569460(грн.)

Таблиця 2.3

Виробнича програма помісячно, грн.

Місяці Потужності на початок періоду Надійшло Видуло Потужності на
кінець періоду Середньорічна виробнича v потужність в даний пепіад
К-сть робочих днів Кп План завдання

випуску

продукції

А 1 2 3 4 5 6 7 8

Січень 3548000 — — 3548000 3548000 19 0.95 253128

Лютий 3548000 532000 — 4080000 4080000 20 0.95 266450

Березень 4080000 — — 4080000 4080000 21 0.95 321723

За 1 квартал 3548000 532000 — 4080000 3902666 60 0.95 841301

Квітень 4080000 — 354000 3726000 3726000 21 0.95 321723

Травень 3726000 — — 3726000 3726000 20 0.95 279818

Червень 3726000 — — 3726000 3726000 22 0.95 307800

За 2 квартал 4080000

354000 3726000 3726000 63 0.95 909341

За

1 півріччя 7628000 532000 354000 7806000 3814333 123 0.95 1750642

Липень 3726000 — — 3726000 3726000 21 0.95 293809

Серпень 3726000 — — 3726000 3726000 22 0.95 307800

Вересень 3726000 — — 3726000 3726000 22 0.95 307800

За З квартал 3726000 — — 3726000 3726000 65 0.95 909409

Жовтень 3726000 — — 3726000 3726000 21 0.95 293809

Листопад 3726000 — — 3726000 3726000 22 0.95 307800

Грудень 3726000 — — 3726000 3726000 22 0.95 307800

За 4 квартал 3726000 — — 3726000 3726000 65 0.95 909409

За 2 півріччя 7452000 — — 7452000 3726000 130 0.95 1818818

Зарік 15080000 532000 354000 15258000 7540333 253 0.95 3569460

Як бачимо, протягом року відбувається рівномірне виробництво. В
першому кварталі були введені нові потужності, правда уже в травні
відбулось виведення верстатів, які виявились непридатними для подальшого
виробництва. В першій половині року спостерігається значна кількість
свят, що зменшило кількість робочих днів у році та знизило обсяг
виробництва, що зокрема має бути надолужено в 3 і 4 кварталі. В цілому
можна зробити висновок що виробнича програма відповідає виробничим
потужностям, тому обсяг виробництва буде залежати від стану основних
фондів на підприємстві.

Розділ 3

Основні засоби виробництва. Розрахунок показників стану,

руху і використання

Термін «фонди» походить від латині і дослівно означає «основа». Це
дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче
підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі
виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва.
Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У
вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства,
які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у
виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх
вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що
виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в
міру спрацювання.

Основні засоби — це матеріальні актини, які підприємство утримує з
метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,
надання послуг, здавання в оренду Іншим особам або для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк
корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або
операційного циклу, якщо він довший за рік)

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та
основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у
процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють
своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою
вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди
не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва
(житлово-комунальне господарство, об’єкти соціально-побутового
призначення, будинки відпочинку, дошкільні установи тощо).

В залежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому
процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням на такі групи:
І) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини і
обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий
інвентар; 8) господарський інвентар.

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення
фізично-спрацьованих і технічно застарілих основних фондів Необхідною
умовою їхнього відновлення є поступово відшкодування вартості основних
фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію)

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на
вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлений Для
відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства
відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу
(фізичного та морального), які вносять до собівартості новоствореної
продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації
створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній
вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної
величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів.
Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних
фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації — це встановлений річний, (квартальний) відсоток
відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми
амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно
обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних
фондів.

Для характеристики ефективності основних фондів використовують ряд
показників, які можна поділити на два блоки: загальні (узагальнюючі) і
часткові (окремі, індивідуальні).

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та
економічних факторів і виражають кінцевий результат використання
основних фондів. Одним з основних загальних показників, який
найпоширеніший у практиці, с фондовіддача її розраховують як відношення
обсягу виготовленої продукті до середньорічної вартості основних
виробничих фондів.

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка
виробляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів, він
показує загальну віддачу від використання кожної грішні, витраченої на
основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником с фондомісткість, яка
визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до
обсягу виготовленої продукції.

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на
одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість
підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна
мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника
основними виробничими фондами, с показник фондоозброєності праці, який
визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на
середньо облікову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Відносним показником ефективності використання основних фондів с
рентабельність (прибутковість) основних фондів.

Показник рентабельності основних фондів можна визначити за валовим та
чистим прибутком. У першому випадку рентабельність характеризує
ефективність використання основних фондів у виробничій діяльності
підприємства, у другому — звичайній та надзвичайній діяльності
підприємства в цілому.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається
відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується
на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно
обґрунтованої, прогресивної.

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці
важливе місце має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє
собою відношення загальної суми верстозмін, відпрацьованих за добу всім
устаткування, до загальної кількості остатку. Коефіцієнт змінності можна
обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування,
установленого, запланованого до роботи

Показники ,що характеризують використання основних

виробничих фондів.

1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів:

Фср=(Фкр+Фпр)/2 (3.1)

2. Вартість основних виробничих фондів визначається як:

Фкр = Фпр + Фн — Фв
(3,2)

3. Фондовіддача основних виробничих фондів:

Фвід= ТП/Фср
(3.3)

4. Фондомісткість:

Фміст=Фср/ТП
(3.4)

5. Фондоозброєність:

Ф03б=Фср/Чсс
(3.5)

6. Фондорентабельність:

Френт=Пр/Фср*100%
(3.6)

7. Коефіцієнт оновлення:

Кон=Фн /Фкр*100%
(3.7)

8. Коефіцієнт вибуття:

Квнб=Фвив/Фпр*100%
(3.8)

9. Коефіцієнт зносу:

Кзн = Фзн/Фср * 100%
(3.9)

10,Коефіцієнт придатності:

Кприд = Фзад/Фср * 100%
(3.10)

Таблиця 3.1

Розрахунок показників стану руху і використання основних

виробників фондів.

Найменування показників Позначення Один.

Вим. Числове значення

1 2 3 4

1. Виробнича потужність на початок року Qп пр тис. гри. 3548

2. Нововведені виробничі потужності Qп н тис. грн. 532

3. Виведені виробничі потужності Qп вив тис. грн. 355

4.Ціна одиниці виробничої потужності на поч. року Цоп пр грн. 0,28

5.Ціна одиниці

виробничої

потужності нововведеної Цоп н грн. 0.295

6. Основні виробничі фонди на початок року Фп.р. тис. грн. 993,7

7. Основні виробничі фонди нововведені Фн тис. грн. 157,0

8. Основні виробничі фонди виведені Фвив тис. грн. 99,4

9. Основні виробничі фонди на кінець року Фк.р. тис. грн. 1051,4

10. Основні виробничі фонди середньорічні Фс.р. тис. грн. 1058,3

11 .Сума зносу на поч. року Фзн п.р. тис. грн. 198,7

12.Сума зносу на кін. року Фзнк.р. тис. грн. 315,4

13. Амортизація відрахування Ав тис. грн. 158,7

14. Норма амортизації На % 15

15.Активна частина основних виробничих фондів Фа тис. грн. 634,95

16. Пасивна частина основних виробничих фондів Фп тис. грн. 423,3

17-Фондовіддача Фвід грн.ТП грн. Фс р 3,37

18. Фондоозброєність Фозб тис. грн. чол.. 6,6

19. Фондомісткість Фміст грн. Фср

грн.ТП 0,30

2().Середньоспискова чисельність ПВП Чсс чол.. 160

21.Виробнича програма (обсяг виробництва продукції) Qв тис. грн. 3568

22. Затрати на 1 гривню товарної продукції Зі гри. ІТІ грн. 1

0,83

23. Фондорентабельність Френт % 57

24. Сума прибутку Пр тис. грн. 606,56

25. Коефіцієнт оновлення ОВФ Кон % 15

26. Коефіцієнт вибуття ОВФ Квиб % 10

27.Коефіцієнт придатності

ОВФ:

— на початок року Кприд % 80

— па кінець року

70

28. Коефіцієнт зносу ОВФ:

— на початок року Кзн % 20

— на кінець року

30

29.Кількість верстатів в цеху В од. 50

З0.Кількість відпрацьованих змін в добу W в/змін 80

31 .Змінність роботи устаткування Кзм.у коеф. 1,6

Фпр=Qппр*Цонпр =3548*0.28=993і66(тис.грн.)

Фн=Qпн*Цопн =532,317*0.295=157,03(тис.грн )

Фв=Qпвив* Цоппр = 355* 0,28 = 99,4 (тис.грн)

Фкр = Фпр + Фн — Фв = 993,66 + 157,03 — 99,4 — 1051,49 (тис.грн)

Фср =Фпр + Фn1– Qn*n2 = 993,6 +157,03* 10 — 99,4 * 8

12 12 12
12
=993,66+130,86-66,27 =1058,25

Фв = Ов = 3568 = 3,37

Фср 1058,25

Фн = Фсер = 1058,25 = 0

Qв 3568

Фоб = Фср = 1058 = 6,6

Чсс 160

Кон = _Фн_ * 157,03 *100% =15%

Фкр 1051,40

Квиб = Фв = 99,4 *100% =10%

Фпр 993,66

Кзму = 80 =1,6

50

Пр = Qв – Qв * Зтп грн.

Фр =Пр = 606,56 * 100% = 57%

Фср 1058,25

Фзнпр =993,66 * 0,20 = 198,73

Фзнкр = 1058,30*0,30 = 317,50

Ав= 1058,30*0,15 = 158,7

Кзнпр = Фзн.пр *100% = 198 *100% = 20%

Фпр 993,66

Кзн кр = Фзн.пр * 100% = 317 *100% =30%

Фкр 1051,4

К прид пр =100% — Кзнпр=100% -20% =80%

Кприд кр =100% — Кзнкр = 100% -30% =70%

Як видно з таблиці 3.1, сума основних фондів на кінець року зросла на
974,37тис. грн. ,що є високим показником. Сума зносу становила на кінець
року 292,31тис.грн. Це свідчить про високий рівень придатності
обладнання. Частка активної частини основних фондів становить 60 %, що є
оптимальним коефіцієнтом для даної галузі. Коефіцієнт оновлення основних
фондів є більшим за коефіцієнт вибуття, що свідчить про переважання
темпів введення основних фондів над темпами виведення.

Отже, усі коефіцієнти є в межах норми, що свідчить про оптимальне
використання основних фондів.

Проте підприємство може поліпшити структуру основних виробничих
фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо
завдяки більш раціональному розставлянню устаткування усередині цехів,
розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з
виробничих площ невиробничих служб і розміщення на них додаткової
кількості устаткування.

Розділ 4

Матеріально-технічне забезпечення.

При здійсненні господарської діяльності підприємство використовує
різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо,
енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони
перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному
поповненню.

Необхідні для виробництва ресурси підприємство купує на ринку, де
продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники, або
організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів може
бути організована за прямими зв’язками, тобто безпосередньо у
виробників, що забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних
вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу,
конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язками
поставляються в першу чергу ті матеріально-технічні ресурси, які
потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за
індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся
номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, не
може поставлятися за прямими зв’язками. Ті ресурси, які потрібні в
невеликій кількості, періодично або нерегулярно, іноді економніше
купувати у посередників — в оптових і роздрібних підприємствах. Вони
комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне
розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів може
здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про
продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним,
особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна
потреба у великій кількості однакових матеріалів. Але періодично
виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних
ресурсів і, відповідно, нових постачальників.

Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів
укладається, договір, що регламентує всі умови постачання:

• кількість, якість та ціну матеріально-технічних ресурсів;

• термін доставки;

• форму розрахунків;

• відповідальність за порушення договору. Основний обов’язок
постачальника — поставка продукції згідно умов укладеної угоди.

Після вивчення ринку сировини та матеріалів треба скласти
специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація
повинна включати найменування і характеристику матеріалів, а також
вимоги до них. До специфікації входять усі характеристики і стандарти
потрібного матеріалу.

Після складання специфікацій складають список можливих постачальників
для кожного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для
складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.
Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору, вона
зазначається в угоді або в специфікації.

Ціна може бути твердою (фіксованою) або змінною. У ринкових
умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

При визначенні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного
виробництва використовуються різні методи розрахунку.

Методи визначення потреби в ресурсах — це способи встановлення
кількості матеріальних ресурсів, Потрібних для здійснення виробничої та
іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби — це
Погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і
послуг та норм витрат на їх виготовлення. Використовують різні методи
визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних,
специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення
матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дає змогу одержати науково обґрунтовані дані
про величину нормативних витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що
розрахунки нормативної потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом
множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи робіт у
розрахунковому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба
в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених
нормах їх витрат.

Раціональність використання ресурсів визначається порівнянням
фактичних витрат з нормативними, а також розрахунком таких показників,
як: матеріаловіддача:

Мв =ТП/М3 (4.2)

матеріаломісткість продукції:

MM = M3 / m (4.3)

матеріалорентабельність:

Мр = Пр/Мз (4.4)

запас матеріальних ресурсів на початок і кінець року визначається,
виходячи з денної величини витрат ресурсів і кількості робочих днів
згідно нормативу1.

Таблиця 4.1

Розрахунок потреби матеріальних ресурсів на виготовлення 19-го

виробу

Найменування елементів виробу К-сть

па

1 виріб Розміри, мм Площа, м2 Об’єм, м3

довжина ширина тов

щина на 1-цю на виріб на 1-цю на виріб

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Кришка стола 1 1600 1600 25 2:56 2,56 0,064 0,064

Кришка лавки 6 1600 400 25 0,64 3,84 0,016 0,096

Спинка лавки 6 1600 250 25 0,40 2,4 0,01 0,060

Повздовжній брусок короткий 12 350 25 25 0,009 0,108 0,0002 0,002

Повздовжній брусок 12 1100 25 25 0,027 0,324 0,0007 0,008

Вертикальний брусок 6 800 25 25 0,02 0,12 0,0005 0,003

Вертикальний брусок короткий 24 450 25 25 0,011 0,264 0,0003 0,007

Всього

9,616

0,240

Таблиця 4.2

Розрахунок потреби матеріальних ресурсів

на річний обсяг виробництва.

Річна програма-2518 шт.

Найменування

матеріальних

затрат (по групах

ресурсів) Одиниц

і виміру На

1-цю

виробу На річну програму Ціна за одиницю

шт.. Вартість,

тис. шт..

І 2 3 4 5 6

Дерево м2 3,6 36364,4 18 654,56

Металічні вироби кг 20 25953,3 12 311,44

Шурупи шт. 48 286 0,35 100

Електроди шт. 15 333 0,15 50

Лако-фарбувальні матеріали кг(л) 0,5 10 5 50

Разом

1166

Таблиця 4.3

Розрахунок поставки матеріальних ресурсів з помісячною

розбивкою.

Найменування показників Залишок

на поч..

року. Потреба

на річну

програму Залишок

на кінець

року Річна потреба Середньомісячна потреба

1 2 3 4 5 6

Деревині елементи 1010,1 36364,4 3030,3 38384,6 3198,7

Металічні вироби, кг 1081,4 25953,3 2162,77 27034,67 2252,89

Шурупи, шт.. або кг 16 286 24 294 24,5

Електроди шт.. 19 333 28 342 28,5

Лако-фарбувальні матеріали, кг або л 0,83 10 0,83 10 083

При розрахунку поставки матеріальних ресурсів було враховано, що
залишки на початок року становлять: дерев’яні елементи — 10 днів;
дерев’яно-волокниста плита -5 днів; металічні вироби — 15 днів; шурупи —
20 днів; лако-фарбувальні матеріали — 30 днів .

Залишок на поч. року = 36364,4 /12/30 *10л= 1010,1

25953,3/12/30* 15 = 1081,4
286/12/30*20=16 333 /12/30*20 = 19 10/12/30*30=0,83

Залишок на кінець року = 36364,4/12/30 *30 — 3030,3

25953,3/12/30*30 =2162,77
286/12/30*30 — 24 333/12/30*30 = 28 10/12/30*30 = 0,83

Річна потреба — 3030,3- 1010Д + 36364,4 — 38384,6

2162,77- 1081,4 + 25953,3 = 27034,67 24-16 + 286 = 294 28-19 +
333=342

Таблиця 4.4

Показники використання матеріальних ресурсів

Найменування показника Позначення Одиниці вимірювання Числове
значення

1 2 3 4

1. Обсяг виробництва Qв шт 2518

тис. грн. 3568

2. Матеріальні затрати МЗ тис. грн. 1166

3. Матеріаловіддача Мв грн.ТП

грн.МЗ 3,06

4. Матеріаломісткість Мм грн.МЗ

грн.ТП 0,33

5. Сума прибутку Пр тис. грн. 606,56

6. Матеріалорентабельність Мр грн.Пр

грн.МЗ 0,52

Для виготовлення лавок-столів в кількості 2518 одиниць необхідно
затратити матеріальних ресурсів на суму 1166 тис. грн., при цьому

матеріалорентабельність становить 52 % .

Матеріаловіддача =обсяг виробництва/ матеріальні затрати = 3568 /1166
= 3,06

Матеріаломісткість =матеріальні затрати / обсяг виробництва —
1166/3568 =0,33

Матеріалорентабельність = прибуток/ матеріальні затрати = 606,56/1166
= 0,52

Розділ 5

Персонал підприємства, продуктивність праці, організація і

оплата праці

Для характеристики усіє сукупності працівників підприємства
застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

Трудові ресурси (персонал) підприємства — це постійний склад
працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають
практичний досвід і виконують різноманітні виробничо-господарські
функції. Крім постійних працівників, у виробничій діяльності
підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі
трудового договору.

Частина трудових ресурсів є важливим елементом потенціалу
підприємства, тобто його персоналом.

Персонал є основним ресурсом підприємства, що складається з окремих
працівників, які об’єднані певним чином та діють цілеспрямовано для
досягнення цілей підприємства й особистих цілей.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які
отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід
практичної діяльності й забезпечують господарську діяльність суб’єкта
господарювання.

У діяльності підприємства, крім постійних працівників, часто беруть
участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на
підставі трудового договору (контракту).

o

oe

X ,

.

e

?

o

o

V X *

,

B

AE

Ue

>.

AE

E

i

i

~

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

i

??!??

i

i

i

i

,

>

&

(

?

?

(

?

?

?

?

?

Ff}

?ки на підприємстві, вони поділяються на дві групи: персонал основної
діяльності та персонал неосновної діяльності. Так, у промисловості до
першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників
основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних
структурних підрозділів і лабораторій, заводоуправлінь, складів, охорони
— тобто всіх зайнятих у виробництві або безпосередньому його
обслуговуванні. До другої групи персоналу відносять працівників
структур, які належать підприємству, але не пов’язані безпосередньо з
процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального
господарства, навчальних і медичних закладів, дитячих садків та ясел,
культурно-побутових установ тощо.

Залежно від характеру виконуваних функцій, персонал підприємства
поділяється на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти,
службовці, охорона та учні.

Керівники — це працівники, що займають керівні посади на
підприємствах та у їхніх структурних підрозділах, а також їхні
заступники.

До спеціалістів відносять працівників, що виконують спеціальні
інженерно-технічні, економічні та інші роботи, зокрема: інженери,
економісти, бухгалтери, інспектори, психологи, соціологи, фізіологи,
техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо.

Службовці — це працівники, що виконують суто технічну роботу і
.займаються діловодством, обліком, контролем, господарським та
технічним

обслуговуванням, зокрема: діловоди, обліковці, секретарі-друкарки,
креслярі, стенографісти, касири тощо.

До складу охорони входять працівники сторожової та пожежної служби
підприємств.

Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на
підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

Робітники — це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у
процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання
послуг. До робітників належать також двірники, прибиральниці, охоронці,
кур’єри, гардеробники.

Робітники поділяються на основних, тобто безпосередньо зайнятих
виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції, і
допоміжних, які виконують різноманітні допоміжні або підсобні операції.

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл
персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія. — це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої
потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це різновид трудової діяльності в межах даної
професії, який має специфічні особливості й потребує від працівника
додаткових (спеціальних) знань та навичок.

Так, професія слюсаря охоплює спеціальності слюсаря-ремонтника,
слюсаря-Інструментальника, слюсаря-складальника; професія токаря охоплює
спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника,
токаря-розточувальника.

Працівники кожної професії та спеціальності відрізняються рівнем
кваліфікації.

Кваліфікація — це рівень знань та навичок, необхідний для виконання
робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки
працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю
роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири
групи:

• висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та
відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання
тощо) і мають великий практичний досвід;

• кваліфіковані — робітники, що виконують складні роботи (наприклад,
метало-

та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід
роботи;

• малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі
складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;

• некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі
роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують
спеціальної підготовки.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою
тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик).

Продуктивність праці, як економічна категорія, характеризує
ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за
одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом
робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого
часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого
часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання
одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами,
залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи
послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний
період. Він визначається методом прямого розрахунку;

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці заробітна
плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за
трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує
працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов роботи, що
виконуються, професійно-ділових якостей працівника, результатів його
праці та господарської діяльності підприємства. Витрати на оплату праці
складаються з:

1. Фонду основної заробітної плати.

2. Фонду додаткової заробітної плати.

3. Інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно
до встановлених норм праці (норми часу, виробітку,
обслуговування,посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та
посадових окладів для керівників, спеціалістів і службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені
норми, за трудові успіхи й винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає:

1. Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у
розмірах, передбачених чинним законодавством.

2. Премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям
за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів
матеріальних ресурсів.

Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і
реальну.

Номінальна заробітна плата — це грошовий вираз тієї заробітної плати,
яку працівник одержує за свою працю відповідно до її кількості і якості.
Грошова форма заробітної плати дає змогу працівникові здійснювати обмін
її на відповідні товари, необхідні для споживання. Кожний товар має свою
ціну. У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних країнах ціни на
товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну
кількість товарів. Найточнішою характеристикою доходів працівників є
реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата — це сукупність матеріальних і культурних
благ, а також послуг, які може придбати працівник за номінальну
заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини
номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і
послуги. Важливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна
заробітна плата

Мінімальна заробітна плата — це законодавче встановлений розмір
заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може
провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну /норму праці
(обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати,
надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна
плата — є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території
України для підприємств усіх форм власності й господарювання.
Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у
сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних
виплат.

Підприємства застосовують дві основні форми заробітної плати відрядну
і погодинну.

Погодинна оплата праці — це оплата за працю певної тривалості
(годину, день, місяць). Вона включає декілька систем оплати праці.

При простій погодинній системі розмір заробітку визначається залежно
від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. За
способом нарахування заробітної плати розрізняють годинну, денну», та
місячну оплату праці.

Ефективнішою системою є погодинно-преміальна, за якою оплачується
праця як основних, так і допоміжних робітників. За цією системою
заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й
за досягнення певних кількісних і якісних показників.

На багатьох підприємствах застосовується також погодинно-преміальна
система з нормованими завданнями. Працівники-погодинники преміюються за
виконання установлених їм нормованих завдань.

В умовах становлення ринкової економіки дедалі більшого поширення
набуває контрактна система оплати праці, яка може застосовуватись разом
з існуючою на підприємстві системою оплати праці.

Персонал підприємства.

1. Управлінський персонал:

0,15 * ПВП = 0,15*160 = 24 (осіб)

— керівники

— спеціалісти

— службовці

2. Робітники 85 % ПВП : 0,85 * 160 = 136 (осіб)

— основні робітники: 0,8 *136 = 109 (осіб)

— допоміжні робітники: 0,2 * 136 = 27 (осіб)

3. Виробіток продукції на 1-го працюючого:

Qв/ 85 % ПВП = 3568 /136 — 26,235 (тис.грн.) = 26235(грн.)

Таблиця 5.1.

Персонал підприємства

Показники Один. вим. Числове значення

1 2 3

1 .Обсяг виробництва тис.грн. 3568

2.Виробіток одного працівника грн. 22300

3.Чисельність персоналу ПВП чол. 160

4.Управлінський персонал і спеціалісти, в т.ч.: чол. 24

— керівники чол. 2

— спеціалісти чол.. 9

— службовці чол.. 13

5.Робітники, в т. ч.: чол.. 136

— основні робітники чол.. 109

— допоміжні робітники чол.. 27

б. Виробіток продукції на 1-го робітника грн. 26235

В результаті проведених розрахунків чисельність управлінського персоналу
становить 24 особа, з них керівники—2соби, спеціалістів—9 осіб,
службовців— 13 осіб, робітників—136 осіб, з них основні робітники—109
особи, а допоміжних робітників—27. Виробіток продукції на одного
робітника становить 26 грн.

Нарахування на заробітну плату (грн./міс)

Управляючий персонал і спеціалісти: 3200(грн./міс.)

— керівники; 1100(грн/міс.)

— спеціалісти: 1000(грн/міс.)

— службовці: 900(грн./міс.) Робітників:

— основні робітники 4 розряд: 450(грн./міс.)

5 розряд: 480(грн./міс.)

—допоміжні робітники 2 розряд: 370(грн./міс.)

З розряд: 440(грн./міс.)

Преміювання 15% (від загального фонду оплати праці)

Загальна кількість (з/п) = кількість-працівників * з/п 1-го працівника

1) керівники: 2 * 1100 =2200

2) спеціалісти:7 * 1000=7000

3) службовці: 15 * 900=13500

4) 4-тий розряд: 40 *450 = 18000

5) 5-тий розряд: 53 *480 — 25440

6) 2-гий розряд: 28 * 370 =10360

7) 3-тій розряд: 15 *440 = 6600

Згідно розрахунку фонду оплати праці загальна кількість зарплати всього
персоналу становить—83100 грн., преміювання становить—15% від загальної
кількості зарплати, тобто 12465 грн.

Баланс часу робітника

Ефективний фонд часу — Номінальний фонд часу — Наявність на роботу.

253-34 = 219

Ефективний фонд = Ефективний фонд часу * Ефективність робочого дня.

219*7,8=1708

Неробочі дні = Календарний фонд часу — Номінальний фонд часу.

365-253 = 112

Вихідні дні = Неробочі дні — Святкові дні

112-14 = 98

Ефективна тривалість робочого дня = Номінальна тривалість — Внутрішні

простої.

8 — 0,2 = 7,8

Отже, в розрахунках балансу часу робітника номінальний фонд часу
становить

— 253 дня, а неявки на роботу — 34 дні. За весь рік неробочих днів було
— 112,

включаючи святкові та вихідні. Згідно наведених вище формул ефективний

фонд часу становить — 219 днів, а ефективний фонд робочого часу одного

робітника за рік становить -1708 годин. Внаслідок внутрішніх простоїв,
що

становлять 0,2 години, ефективна тривалість робочого дня зменшується
до —

7,8.

Розділ 6

Оборотні засоби виробництва.

Розрахунок оборотних коштів.

Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і
фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,
реалізації продукції та отримання прибутку.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й
допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для
ремонтів, малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене виробництво,
напівфабрикат» власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складах підприємств,
відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів
підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у
дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні
папери.

Склад оборотних коштів — це сукупність вартості окремих елементів
оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей
оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних
коштів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

• залежно від участі їх у кругообігу коштів;

• за методами планування, принципами організації та регулювання;

• за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні
кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти,
авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування принципів організації та регулювання
оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать кошти, щодо яких
установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене
виробництво, витрати майбутніх періодів та залишки готової продукції на
складах підприємств.

Ненормовані оборотні кошти включають фонди обігу, за винятком готової
продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

• власні та прирівняні до власних;

• залучені;

• інші.

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві
характеризується швидкістю їхнього обороту (оборотністю) Прискорення
оборотності цих коштів зумовлює:

1) збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних
витрат підприємства;

2) .вивільнення частини коштів і, завдяки цьому, створення додаткових
резервів для розширення виробництва.

Розглянемо показники ефективного використання оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів), що розраховується шляхом
ділення вартості реалізованої продукції за діючими, оптовими цінами за
певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.

Коефіцієнт оборотності показує, скільки оборотів здійснили оборотні
кошти за певний період. Розрахунковим періодом, за який визначають обсяг
реалізованої продукції та середні залишки оборотних коштів, може бути
місяць (30 днів), квартал (90 днів) та рік (360 днів).

Показником, оберненим коефіцієнту оборотності, є коефіцієнт
завантаження оборотних коштів. Він показує, скільки оборотних коштів
припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції за певний
період.

Тривалість одного обороту (швидкість обороту) оборотних коштів
визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді і
коефіцієнта оборотності за той же період.

У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбувається
процес вивільнення їх з обороту, а при сповільненні —- в оборот
залучаються додаткові кошти. Вивільнення оборотних коштів може бути
абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відображає пряме зменшення
залишків оборотних коштів порівняно з їхнім нормативом (або із залишками
попереднього періоду).

Відносне вивільнення оборотних коштів з обороту відображає::

• стабільність оборотних коштів при зростанні обсягів реалізації
продукції;

• зростання залишків оборотних коштів при випереджаючих темпах
зростання обсягів реалізованої продукції

Ефективне використання оборотних коштів дає змогу
підприємству зекономити значні суми грошових коштів, збільшити обсяги
виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.
Ефективне використання оборотних коштів характеризується
такими показниками:

Коефіцієнт обертання показує кількість обертів які здійснюють
оборотні за певний період.

Коб = Qc /
Ос (6.1)

Тривалість одного обороту:

Тоб = Т /
Коб (6.2)

Коефіцієнт завантаження:

Кзав = Ос /
Qc (6.3)

Середньорічна вартість оборотних засобів:

Ос = Оп + Ок
/2 +(і=2 п *Оі (6,4)

12

Абсолютне вивільнення:

( Ос = Оф —
Опл (6.5)

Відносне вивільнення:

( % Ос — Оф — Оф
/ Qпл * Опл (6.6)

Таблиця 6.1.

Оборотні засоби виробництва

Найменування показників Позначення Одиниці вимірювання Числове значення

1.Реалізована продукція за собівартістю Qb(c/b) тис. грн. 2961,44

2. Затрати на 1 гривню товарної продукції Зігрн.ТП грн. 0,83

3. Норматив оборотних фондів, в т.ч.: Нм дні 128

а) металічні вироби

дні 25

б) лако-фарбувальні

дні 24

в) дерево

дні 20

г) шурупи

дні 22

є) елетроди

дні 22

є) готової продукції

дні 15

4.Нормовані оборотні засоби, вт.ч.: Ос тис. грн. 194,12

а)металічні вироби

тис. грн. 21,63

б) лако-фарбувальні

тис. грн. 3,33

в)дерево

тис. грн. 36,36

г) шурупи

тис.грн 6,11

є) електроди

тис.грн 3,05

є) готова продукція

тис. грн. 123,64

5.Коефіцієнт обертання Коб обороти 18,38

б. Тривалість одного Обороту Тоб дні 19

7. Тривалість одного обороту після зниження на 5 днів Т’ об дні 14

8. Коефіцієнт обертання після зниження тривалості обертання на 5 днів К’
об обороти 25,7

9. Можливе вивільнення

оборотних

засобів при зменшенні

одного обороту на 5днів ( Ос тис. грн. -78,8

10.Збільшення випуску продукції при повному використанні оборотних
засобів і зниженні тривалості обороту ( QB тис. три..

2027,44

11 .Економічний ефект зростання прибутку ( Пр тис. грн. 344,66

Qв(с/в) = Qв * З 1 грн ТП

Qв(с/в) = 3568 *0,83 — 2961,44 (тис. грн..)

Ос метал.вироби = вартість метал, вироби * к-сть днів / 360 = 311,44* 25
/ 360 —

21,63(тис.грн)

Ос лако-фарб. = вартість лако-фарб. * к-сть днів / 360 =50 * 24 / 360 =
3,33(тис.грн)

Ос дерево = дерево * к-сть днів / 360 = 654,56 * 20 /360 =
36,36(тис.грн)

О шурупи = шурупи * к-сть / 360 = 100 * 22 /360 =6,11(тис.грн)

О електроди = електроди * к-сть/ 360 = 50 * 22/ 360 = 3,05(тис.грн)

Ос ТП = вартість ГП * к-сть днів /360 = 2961,44 * 15 / 360 =
123,64(тис.грн)

О с = Ос метал. + Ос лако-фарб. + О дерево. + О шурупи + О елекгроди
+ О с ГП

Ос = 21,63+ 3,33+36,36+6,11 +3,05 + 123,64= 194,12(тис.грн)

Коб = 3568 /194,12 = 18,38

Тоб = 360/1’8,38=19(днів)

Тоб =19~5 = 14(днів)

Коб = Т/Тоб = 360/14=25,7

(QC = Qc — Qc — Коб * Ос — Qc = 25,7* 194,12 — 2961,44 — 2027,44(тис.
грн.)

(Пр = (QC( 1 ~31грн ТП) = 2027,44 * (1 — 0,83 ) = 2027,44* 0,17 =
344,66(тис.грн) (Ос =2961,44 /25,7 — 194,12 — — 78,8(тис.грн)

При зменшенні обороту оборотних засобів на 5 днів, коефіцієнт
обертання становить 14, тобто за даний період оборотні засоби зроблять
25,7 оборотів. В результаті відбудеться додаткове вивільнення 78,8
тис.грн., що призведе до збільшення обсягів виробництва. Економічний
ефект становитиме 344,6 тис.грн. прибутку.

Чим швидше обертаються оборотні засоби, тим менше їх потрібно для
забезпечення діяльності підприємства, а це означає, що вивільнена
частина їх може бути використана на інші потреби.

Розділ 7

Затрати на виробництво продукції

Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення
зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємств
(за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або поділу
власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно визначені.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за
виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами і
іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами
виробництва.

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні.
Одноелементні — складаються з одного елементу витрат, комплексні — з
кількох економічних елементів.

Зо видами витрати класифікуються за економічними елементами та за
статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат слід розуміти сукупність
економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це
групування дає змогу відповісти на питання, що витрачено на даний
об’єкт).

Статті калькуляції «показують» як формуються ці витрати для
визначення собівартості продукції — одні витрати показуються за їх
видами (елементами), інші — за комплексними статтями (включають декілька
елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох
статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на
прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до
певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремого
виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці
тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо
до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох
видів продукції (загальновиробничі), що входять до виробничої
собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють
комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають
кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у
виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони
поділяються на змінні та постійні.

До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із
збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

Змінні витрати включають витрати на сировину та матеріали, купівельні
напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на
оплату праці працівникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням
робіт, наданням послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також
інші витрати.

Постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням
(зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і
управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення
господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на
поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні — це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких
періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати — це витрати, пов’язані з виконанням
довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не
планується вирішити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення
перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюють її
один раз (із періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на
забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та
непродуктивні.

Продуктивні — витрати, передбачені технологією та організацією
виробництва.

Непродуктивні — не обов’язкові витрати, що виникають у результаті
повних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють
витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію — це витрати, пов’язані з виробництвом. У
виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали,
зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією
виробництва продукції.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість
продукції (робіт, послуг).

Виробнича собівартість — це виражені в грошовій формі поточні витрати
підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та послуги.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) входять:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі
витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входить вартість сировини та
основних матеріалів, що утворюють основу виготовлюваної продукції, що
виробляється, і які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного
об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та
інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням
робіт), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта
витрат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які
можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат,
зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і
майнових паїв, амортизація тощо.

До складу загальновиробничих витрат входять виробничі накладні
витрати на організацію виробництва й управління структурними
підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також
витрати на утримання та експлуатацію устаткування
загальновиробничого призначення. Показником прибутковості є також
рентабельність.

Рентабельність — це відносний показник, що
характеризує рівень ефективності (доходності) роботи підприємства.
Розрізняють:

1 .Рентабельність окремих видів продукції.

2. Рентабельність продукції характеризує ефективність
витрат на її виробництво і збут і обчислюється. 3.Рентабельність
виробництва, яка може бути загальною і розрахунковою.

Границі рентабельності не встановлюються, а основними
факторами підвищення рентабельності можуть бути:

а) при оцінці рентабельності виробництва: ріст прибутку; зменшення
вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних
засобів;

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції: зниження
собівартості виробів.

Складемо калькуляцію витрат на виробництво.

Таблиця 7.1

Затрати на виробництво продукції

Статті витрат На

1-цю

виробу,

грн.-коп. На річну програму, тис .гри.

1. Сировина і матеріали 52,28 1166

2. Відходи 5,23 116,6

З.Сировина і матеріали за *-* відходи 47,05 1049,4

4. Паливо і електроенергія 7,84 174,9

5. Основна і додаткова заробітна плата (ОДЗП) 32,63 727,8

6. Нарахування на заробітну плату 12,23 272,9

7. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування (ВУЕУ) 16,31 363,9

8. Загальновиробничі витрати (ЗВВ) і 3,05 291,12

9. Адміністративні витрати (АВ) 5.75 128,4

10. Виробнича собівартість 134,9 3008,42

11. Витрати на збут (ВЗ) 6,74 150,42

12. Повна (комерційна) собівартість 141,65 3158,84

13. Норматив нагромадження 18,34 409,16

14. Відпускна(собівартість) ціна 1416,7 31592,41

15. ПДВ 283,3 6317,59

16. Ціна з ВДВ 1700 37910

Відходи:

1166*0,1 = 116,6 (тис.грн.)

Сировина і матеріали за » — » відходи:

1166 — 116,6 — 1049,4 (тис.грн.)

Паливо і електроенергія (15 % вартості сировини і матеріали):

1166 * 0,15 — 174,9 (тис.грн.)

Основна і додаткова заробітна плата:

136 *446 * 12 — 727,8(тис.грн)

Нарахування на заробітну плату 37,5 % :

727,8 * 0,375 = 272,9 (тис.грн)

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування, 50 % ОДЗП: 727,8 * 0,5
— 363,9 (тис гри.)

Загальновиробничі витрати, 40 % ОДЗП:

727,8 * 0,4 = 291,12 (тис. грн.)

Адміністративні витрати = кількість адмін. персоналу * середня зарплата
*

кількість місяців ;

Адміністративні витрати == 24 *446 * 12 * = 128,4(тис. грн.)

Виробнича собівартість:

1049,4 + 174,9 + 727,8 + 272,9 + 363,9 + 291,12 + 128,4 = 3008,42(тис.
грн.)

Витрати на збут 5 % виробничої собівартості:

3008,42 *0,05 = 150,42(тис. грн.)

Повна (комерційна) собівартість = виробнича собівартість + витрати на
збут

Повна с/в = 3008,42 + 150,42 =3158,84 (тис. грн.)

Норматив нагромадження = відпускна с/в — комерційна с/в

Норматив нагромадження = 3568 — 3158,84 =409,16(тис. грн.)

3158,84-100%

409,16-X

409,16* 100% /3158,84 =12,9%

ПДВ:

3568 * 0,20 — 713.6(тис. грн.)

Собівартість = QB * 31грн ТП — 3568 * 0,83 = 2961,44(тис. грн.)

Згідно проведених розрахунків повна собівартість продукції становить
3008,42 тис. грн., в той час як запланована 2961,44 тис. грн.. Проведемо
розрахунок рентабельності виробництва продукції та підприємства,
результати зведемо в таблицю 7.2.

Рентабельність п — ва = Пр / Фср + Ос * 100% = 606,56 / 1058,3 + 194,12
* 100 % =48 %

Рентабельність в — ва =Пр / Св. * 100 % = 606,56 / 2961,44 * і00 % =20 %

Таблиця 7.2

Розрахунок рентабельності виробництва продукції І рентабельності
підприємства

Найменування показників Позначення Один, ним. Числове значення

1 2 3 4

1 .Обсяг виробництва QB шт. 2518

тис.грн. 3568

2. Ціна 1-ці продукції (без ПДВ) Цо грн. 1416,7

3. Затрати на 1 гривню товарної продукції З1грн ТП грн. 0,83

4. Собівартість товарної продукції Св тис.грн. 2961,44

5. Обсяг реалізованої продукції QP тис.грн. 3568

6. Прибуток Пр тис.грн. 606,56

7. Рентабельність виробництва продукції Рв % 20

8. Середньорічна вартість ОВФ Фср тис.грн 1058,3

9. Нормовані оборотні засоби Ос тис.грн. 194,12

] 0. Рентабельність підприємства Рп % 48

Отже, згідно проведених розрахунків рентабельність виробництва продукції
становить 20 %, у той час, як рентабельність підприємства 48 %

Розділ 8

Критичний і прогнозований обсяг виробництва.

З метою скорочення витрат і економії ресурсів на будь-якому
виробництві спеціалістами розробляються норми витрат усіх видів
ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії трудових
ресурсів. Це сприяє дотриманню технологічних параметрів виробництва та
підвищенню якості продукції, а також раціонального використання всіх
ресурсів. Установлення нормативів витрат на продукції дає можливість
гранично обмежити їх, не допускаючи перевитрат. Це забезпечує режим
жорстокої економії і безперечно конкурентоспроможності підприємства.
Таким чином, у процесі розробки планових завдань встановлюються
граничнодопустимі загальні витрати в виробничих підрозділах і в цілому
по підприємству (кошторис) та на одиницю продукції.

Як правило, на кожному підприємстві обчислюються загальні витрати і,
зокрема, на кожний вид продукції, що випускається. Це дає можливість
здійснювати ефективний контроль за витрачанням ресурсів. Особливо це
важливо для визначення критичного обсягу виробництва точки
беззбитковості як всієї продукції, так і її окремих видів та
асортименту.

Підприємець має знати, який рівень обсягу виробництва забезпечує йому
беззбитковість і рентабельність. Розмежування витрат на змінні і
постійні дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів
обсягу виробництва, графічно знайти точку беззбитковості й сектори
збитків і прибутків.

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрат поділяють на
постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу
продукції. їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої
продукції. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію
будівель і споруд, організацію виробництва, управління.

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час
залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу , їх можна
розділити на пропорційні та непропорційні.

Маржинальний дохід характеризує обсяг виручки від продажу продукції
за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні
витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим
прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними
витратами.

Критичний обсяг виробництва обчислюється за формулою:

(QKp) = FC/Мд
(8.1)

Маржинальний дохід характеризує величину виторгу від пролажу
продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною
збігатиметься з валовим прибутком, визначається за формулою:

Маржинальний дохід =Ціна1-ці – Сзмін.витр. на 1-цю (8.2)

Прогнозований обсяг виробництва обчислюється за формулою:

(Qпр)=FC + lIp’/Мд
(8.3)

Таблиця 8.1

Розрахунок критичного прогнозованого обсягу продукції

Показники Одиниці вимірювання Числове значення

1 2 3

1. Обсяг виробництва: шт. 24233

тис. грн. 3312

2. Постійні витрати, в т.ч.: тис. грн. 727,47

а) витрати на устаткування

336,95

б) загально виробничі витрати

269,56

в) адміністративні витрати

120,96

3. Ціна за 1-цю продукції грн. 136,67

4. Змінні витрати на 1-цю продукції, в т. ч.

грн. 94,9

а) основна і додаткова з/ п

28,08

б) сировина І матеріали за «-» відходи

43,14

в) паливо і електроенергія

7,19

г) нарахування на з/ п

10,53

д) витрати на збут

5,96′

5. Маржинальний дохід грн. 41,77

6. Коефіцієнт маржинального догоду коеф. 0,31

7. Запас міцності % 28

8. Критичний обсяг виробництва шт. 17416

грн. 2380244,72

9. Прогнозований прибуток тис. грн. 546,8

10. Прогнозований обсяг виробництва шт. 30506

Постійні витрати = витрати на устаткування + загально виробничі витрати
+ адміністративні витрати = 336,95 + 269,56 + 120,96 — 727,47(тис. грн.)

Змінні витрати на одиницю продукції = основна і додаткова з/ п +
сировина і матеріали за «-» відходи + паливо і електроенергія
+нарахування на з/ п + витрати на збуту = 28,08 + 43,14 + 7,19 + 10,53 +
5,96 = 94,9(грн.)

Маржинальний дохід =Ціна1-ці — Сзмін.витр.на 1-цю = 136,67 — 94,9 —
41,77(грн.)

Коефіцієнт м. д. = Мд / Ціна1-ці = 41,77 / 136,67 *=0,31

Запас міцності = QB (шт) – Qкк /Qв ( шт ) * 100 % =24233 — 17416 / 24233
* 100% = 28%

Критичний обсяг виробництва( Qкр) = FC / Мд = 727470 / 41.77=17416(шт.)

Критичний обсяг виробництва(Qкр) =17416* 136,67 =2380244,72 (грн..)

Підприємство планує збільшити плановий прибуток на 50 тис. грн..

Прогнозований прибуток = 496,8 + 50 = 546,8(тис. грн.)

Прогнозований обсяг виробництва (Qnp) =FC + Пр’ / Мд = 727470 + 546800 /
41,77 = 30506(шт.)

Як бачимо, маржинальний дохід становить 41,77 грн. з кожного готового
виробу. Для покриття постійних витрат необхідно виготовити продукції в
кількості 17416 шт. , це дасть змогу підприємству покрити свої постійні
витрати і вий ти на точку беззбитковості. Даний об’єм є критичним при
таких цінах для підприємства.

Проте згідно виробничої програми обсяг виробництва становить
24233столів. Тобто, підприємство не тільки покриває постійні витрати,
але і має 28 % запасу міцності, що є позитивною тенденцією. Підприємству
необхідно знизити собівартість продукції, тобто витрати на одну гривню,
при цьому збільшується маржинальний дохід, зростає запас міцності,
знижується величина критичного об’єму випуску продукції і, природно
зростає прибуток.

Розділ 9

Оцінка фінансового стану підприємства

При функціонуванні підприємства відбувається безперервний круги обіг
коштів, який здійснюєтеся у вигляді витрат ресурсів і одержання до
ходів, їх розподілу й використання. При цьому визначаються
джерела-коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура
капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних
ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків),
персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст
фінансової діяльності підприємства, в основу якої покладено належне
забезпечення фінансування суб’єкта підприємницької діяльності

Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття по треби
підприємства в основному і оборотному капіталі.

Основні завдання фінансової діяльності:

• вибір оптимальних форм фінансування структури капіталу І
напрямків його використання;

— збалансування за часом надходження і витрачання платіжнім засобів;

• підтримання належної ліквідності активів та своєчасність
розрахунків із партнерами і державою.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішні, та
зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів,
одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні
відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє
фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства:
внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі
акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів.
До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто:

• банківські кредити;

• позики інших підприємств;

• кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;

— кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать
підприємству;

• іноземні інвестиції.

Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожне
підприємство повинне забезпечувати оптимальне співвідношення власного й
залученого капіталу.

Однією із форм фінансування є кредит, тобто платне надання
підприємству грошових коштів або інших цінностей у борг на певний час.

Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але
одночасно створює ризик, пов’язаний із необхідністю повернення боргів у
майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомогою
групи показників:

показники ліквідності;

показники платоспроможності;

показники прибутковості;

показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої
поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.

Платоспроможність підприємства — це здатність виконувати свої короткі
та довгострокові зобов’язання за рахунок власних активів. Цей показник
вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства
підприємства.

Таблиця 9.1

Показники фінансового стану підприємства

Найменування показника Одиниці вимірювання Числове значення

1 2 3

1, Власні ресурси тис. грн. 246,97

2. Залучені ресурси тис. грн. 105,85

4. Власні і залучені ресурси разом тис. грн.. 352,82

4. Кредиторська заборгованість тис. грн. 140

5. Дебіторська заборгованість тис. грн. 75

6. Загально сума коштів вкладених в оборотні активи тис. грн. 194,12

7. Сума оборотних коштів, ліквідність яких сумнівна тис. грн. 116,6

8. Сума оборотних коштів у «чистих» ліквідних активах тис. грн. 356,8

9. Поточні зобов’язання тис. грн. 586

10. Коефіцієнт фінансової стійкості коеф. 0,43

11. Коефіцієнт фінансової напруги коеф. 0,3

12. Коефіцієнт поточної платоспроможності коеф. 2,99

13. Коефіцієнт покриття поточних пасивів

коеф. 0,13

14. Коефіцієнт негайного покриття поточних пасивів коеф. 0,60

15.Кошти на розрахунковому рахунку тис. грн. 100

Коефіцієнт фінансової стійкості.

Кст = Опоз/Овл
(9.1)

Коефіцієнт фінансової напруги

Кфн = Опоз/( Опоз + Овл)
(9.2)

Коефіцієнт поточної платоспроможності

Мопс =(рр/ (Кр – Деб)
(9,3)

Коефіцієнт покриття поточних пасивів

Кп = (О-Онл)/Пп.
(9.4)

Коефіцієнт негайного покриття поточних пасивів

Кнп = Ол/ Пп.
(9.5)

Таблиця 9.2

Фінансові результати підприємства

Найменування показника Одиниці вимірювання Числове значення

1 2 3

1. Ціна одиниці продукції без ПДВ грн. 1416,7

2. Норматив ПДВ % 20

3. Реалізована продукція тис. грн.. 3568

4. Сума ПДВ всього тис. грн.. 713,6

1. Собівартість реалізованої продукції тис. грн.. 2961,44

6. Сума прибутку тис. грн.. 606,56

7. Кредит банку тис. грн.. 130

8. Сплата % за кредит тис. грн.. 19,5

і, Сума прибутку після сплати % за кредит тис. грн.. 587,06

10. Норматив податку на прибуток % 30

11. Сума податку на прибуток тис..грн.. 176,12

12. Сума прибутку після оподаткування тис. грн.. 410,94

13. Використання прибутку, в т.ч. :

— оновлення ОВФ тис. грн. 246,56

— утворення фондів підприємства тис. грн.. 164,38

Розділ 10

Відносини з бюджетом.

Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього
покриття . Взаємозв’язок бюджету іншими ланками фінансової системи
регулюються чинним законодавством. Сукупність усіх бюджетів, що входять
до складу бюджетної системи, є зведеним бюджетом України.

Основним інструментом здійснення регулюючої функції держави в
економічній сфері є податкова система, .тобто сукупність податків, що
стягуються в державі, методів їх розрахунку і стягнення, а також
сукупність державних органів, які реалізують їло функцію. Основні види
податків, зборів і платежів, що запроваджені в Україні згідно із Законом
України «Про систему оподаткування».

Система оподаткування України охоплює загальнодержавні та місцеві
податки і збори.

До загальнодержавних належать такі податки і збори
(обов’язкові платежі):

• податок на додану вартість;

• акцизний збір;

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб;

• мито;

• державне мито;

• податок на нерухоме майно (нерухомість);

• плата (податок) за землю;

• рентні платежі;

• податок з власників транспортних засобів та Інших самохідних машин і
механізмів;

• податок на промисел;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів;

Податок на додану вартість (ПДВ) — це податок, який сплачується до
бюджету із створеної суб’єктом господарської діяльності доданої
вартості.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з
бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт,
послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного
періоду:

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та
монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів
(продукції). Перелік підакцизних товарів і розмірів ставок акцизного
збору затверджується Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів
належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби,
оргтехніка, автомобілі.

Оподаткування прибутку є важливим елементом системи прямих податків,
яке дозволяє регулювати доходи суб’єктів господарювання та давати
надходження до бюджету.

Суб’єкти господарювання, які є юридичними особами та одержують доходи
від комерційної діяльності, сплачують податки на прибуток (дохід). За
об’єкт оподаткування береться валовий прибуток підприємства, зменшений
на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів та пайової
участі в діяльності інших суб’єктів господарювання або валовий дохід,
тобто сума доходів від реалізації продукції (робіт, послуг), інших
матеріальних цінностей і майна, нематеріальних активів і доходів від
позареалізаційних операцій. Ставки податку на прибуток (дохід)
підприємств та організацій коливаються в межах 15—30%, масових
концертно-видовищних та спортивних заходів, відеосалонів, закладів
грального бізнесу — 40—70% величини об’єкта оподаткування.

Відносини з бюджетом.

Розрахунок величини ПДВ і податку на прибуток, що перечислюється в
бюджет

Нарахована ПДВ = 3568 * 0,2 = 713,6 (тис. грн.)

Сума ПДВ з матеріальних ресурсів = 1166* 0,1667 = 194,37 (тис. грн.)

Сума ПДВ в бюджет = 713,6 — 194,37 = 519,23 (тис. грн.)

Податок на прибуток = 606,56 * 0,3 = 181,96 (тис. грн.)

Всього ПДВ, що сплачується в бюджет = 519,23 + 181,96 = 701,19 (тис.
грн.)

Розділ 11

Результати реалізації продукції і забезпеченість коштами,
матеріально-сировинними ресурсами і проведення інноваційної

діяльності.

Проаналізуємо результати реалізації продукції. Оскільки виробництво
не є сезонним, дефіциту матеріальних ресурсів не спостерігається, то
можна зробити припущення, що реалізація ведеться рівномірно по місцях,
основні споживачі — літні площадки, клуби – не є підприємствами
безперервного виробництва, тобто можуть оновлювати свої основні фонди
рівномірно протягом року.

Тому щомісячно підприємство буде реалізовувати продукції в межах
209шт., або на суму 297,3 тис. грн.. поступлення коштів за реалізацію
продукції протягом 20 днів від часу відвантаження продукції.

За 6 декад підприємство отримає прибутку на суму 606,56 тис. грн.. З
них ПДВ — 606,56 * 0,3 ,=181,96 тис. грн.. Вартість матеріальних
ресурсів — 1166. грн..

Отже, отримані кошти в результаті реалізації продукції повністю
покривають матеріальні витрати.

Забезпечення коштами для виплати заробітної плати також повне,
оскільки місячний фонд заробітної плати — 83100 тис. грн., що повністю
перекривається отриманим прибутком.

Забезпечення коштів для оновлення виробничих
фондів було проаналізовано в розділі 9.

Оновлення виробничих фондів проводиться з фонду нагромадження, який
формується з чистого прибутку підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для
обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної
діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна
діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і
конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних,
організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики
на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Ефективність Інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних
на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної
діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно,
оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності
підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність
виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку.

Таблиця 11.1

Розрахунок величини ПДВ і податку на прибуток, що перечислюються в
бюджет

Найменування показника Одиниці вимірювання Числове значення

1. Реалізована продукція тис. грн.. 3568

2. Нарахована ПДВ тис. грн.. 713,6

3. Придбані матеріальні ресурси тис. грн.. 1166

4. Сума ПДВ з матеріальних ресурсів тис. грн.. 194,37

5. Сума ПДВ в бюджет тис. грн.. 519,23

6. Величина прибутку тис. грн.. 606,56

7. Податок на прибуток тис. грн.. 181,96

8. Всього ПДВ, що сплачується в бюджет тис. грн.. 701,19

Отже, згідно проведених розрахунків сума ПДВ з матеріальних ресурсів
становить 194,37 тис. грн., сума ПДВ в бюджет становить 519,23 тис.
грн., а податок на прибуток становить 1/81,96 тис. грн., тому всього
ПДВ, що сплачується в бюджет 701,19 тис. грн..

Висновок.

Результатом діяльності будь-якого підприємства є одержання прибутку,
забезпечення споживачів необхідною продукцією створення робочих місць
для населення, забезпечення всього персоналу нормальними умовами праці І
можливістю професійного зростання, недопущення збоїв у роботі
підприємства.

Розглянувши дану курсову ми побачили, що підприємство «Основа»
досягло бажаних результатів. Основними замовниками товару, який
виготовляє дане підприємство, є дитячі майданчики, садки. Створене
підприємство має виробничу потужність 2518 шт. У вартісному вираженні це
становить 3568000 грн. В лютому було введено виробничих потужностей на
суму 532,2 тис. грн.. В квітні було виведено виробничої потужності на
суму 354,8 тис. грн.. Чисельність персоналу підприємства становить 160
осіб. Ціна одиниці продукції 1700грн.

В процесі виробництва продукції були використані ряд ресурсів на суму
1166 тис грн.. Коефіцієнт обертання становив 18,38 тривалість одного
обороту становила 19 днів. Після зниження тривалості обороту на 5 днів
коефіцієнт обертання становив 25,7 обертів або 14 днів. Як висновок
можна сказати, що чим більший коефіцієнт обертання, тим менша тривалість
одного обороту. В наслідок своєї діяльності підприємство отримало
прибуток у розмірі 606,56 тис. гри..

Всього ПДВ, що сплачується в бюджет становить 633,74 тис. грн..

Список використаної літератури:

1. Цигилик У.Л., Бибик Я. P та інші Економіка підприємства (у
питаннях і відповідях). — Івано-Франківск :» ІМЕ» 2003.

2. Шваб М. І. Економіка підприємства. – К.: 2004.

3. Закон України «Про підприємства України» К.:1992.

4. Закон України «Оподаткування прибутку» К.: 2000.

5. Прошак Т. О. Економіка підприємства (навчальний посібник). — К.:
1999.

6. Бойко І. М., Харів П. С., Хопчак М. І., Економіка підприємств.
Навчальний посібник. — Львів: В-во «Сполом». — 1998.

7. Економіка підприємств. Підручник. За заг. рекомендацією
С. Ф. Покропивного. Вид.2-ге перероблене та доповнене. —
К.: КНЕУ, 2000.

PAGE

PAGE 49

Похожие записи