Реферат на тему:

Реструктуризація та санація

(фінансове оздоровлення)

ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ

ПІДПРИЄМСТВ (ОРГАНІЗАЦІЙ)

Необхідність, сутність і мета реструктуризації. Стабілізація вітчизняної
економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни
безпосередньо пов’язані з реалізацією активної структурної політики, яка
вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних
ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується
деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань
більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна
перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою
проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно
конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через ліквідацію (повне
перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності
між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті,
реструктуризація підприємства трактується як здійснення
організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на
зміну структури підприємства, управління ним, форм власності,
організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до
фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної
продукції, підвищити ефективність виообництва.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб’єктів
підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов
переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну
продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру
реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на
відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності
підприємств.

Форми і види реструктуризації. Реструктуризація підприємства
спрямовується j реструктуризації [ на розв’язання двох основних завдань:
по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге,
відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до
цих завдань і розглядають взаємозв’язані форми і види реструктуризації
підприємств та організацій (рис.1).

Рис. 1. Основні види і форми реструктуризації підприємств (організацій).

За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв’язуються
дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення
результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації
триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують
проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють
такі:

• зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

• створення й виокремлювання нових структурних підрозділів;

• оперативне зниження дебіторської заборгованості;

• зменшення величини оборотних фондів через виявлення та реалізацію
(ліквідацію) зайвих запасів (у тім числі запасів допоміжних матеріалів);

• відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприємствах та
організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну
ефективність останніх;

• скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію)
зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

• аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій,
крім життєво необхідних для підприємства й обґрунтованих з позицій
розвитку ринку.

Відтак комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить
передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких
суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та
обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після
завершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром
неминуче знов опиниться в кризовому стані.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує
довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для досягнення такої
конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети
підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів
та інструментів реалізації цієї мети. Отже, реструктуризації
підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз, і реформування
можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету реструктуризації,
яку можна сформулювати (беручи загалом) таким чином: продукція
підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту.
Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає
централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з
іншого —відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та
ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий
стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває
то більше, що більш повільною є реакція суб’єктів господарювання на
зміну типу господарської системи.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами
комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та
власника державних підприємств.

Технічну реструктуризацію пов’язано із забезпеченням такого стану
підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого
потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації
персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того,
що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та
конкурентоспроможною продукцією.

Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його
капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика
забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що
відповідає сучасним умовам господарювання.

Після досягнення фінансової життєздатності суб’єкт господарювання матиме
таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і
платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться
проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших
боргових зобов’язань тощо.

Управлінську реструктуризацію зв’язано з підготовкою та перепідготовкою
персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування
підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту,
технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Природа й міра необхідної реструктуризації залежать від характеру
проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так
званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та
технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе
певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації
відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень
фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів),
розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття
боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі
заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія
цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості
тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство
потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування
включає й фінансову реструктуризацію.

«Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організаційної
структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної
політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Рест-руктурування
підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації
необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й
фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхід- но знайти відповідь,
— це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме
підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та
нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів
діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції
(ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості.
Передовсім аналізують такі альтернативи:

• якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з
причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості,
низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює
економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

• для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау»,
управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види
продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність
вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

• якщо виробництво не може бути відновлене навіть із
реструк-туризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом,
тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання
та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома
основними напрямками:

• зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та
продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення
контролю за якістю продукції;

• модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є
вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку
підприємства;

• запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно
обґрунтована.

2. ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
(ОРГАНІЗАЦІЙ)

Порядок, концепція та варіанти реструктуризації. Проведення заходів із
реструктуризації для кожного суб’єкта господарювання потребує
індивідуальних способів розв’язання завдань щодо виходу з кризового
стану.

Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після занесення
їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій і проведення
поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності спеціалістами,
які роблять висновки щодо способів оздоровлення та пропонують концепцію
господарської діяльності підприємства.

Порядок реструктуризації підприємства (організації) показано на рис. 2.

1

2

3

4

5

6

7

8

Рис. 2. Порядок реструктуризації підприємства.

Концепцію розвитку підприємства розробляють залежно від умов його
господарської діяльності за такими проблемами: організаційні, виробничі,
інвестиційні, економічні, зовнішньоекономічної діяльності, управління
персоналом, соціальні та екологічні.

Розробка концепції має грунтуватися на чітко визначеній і сформульованій
меті реструктуризації підприємства і включати такі питання:

• аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на господарську
діяльність підприємства;

• вибір варіанта (виду) реструктуризації підприємства;

• обгрунтування стратегічного розвитку підприємства;

• оцінка можливості подолання труднощів у період реструктуризації;

• розробка бізнес-плану для реструктуризованого підприємства.

Вибір варіанта або виду реструктуризації підприємства полягає у виборі
саме того з кількох поданих варіантів, який повністю відповідатиме
вимогам і пріоритетам розвитку підприємства, високій технологічності
виробництва та конкурентоспроможності продукції.

Основні варіанти проведення реструктуризації підприємств показано на
рис. 3.

Рис. 18.3. Можливі варіанти проведення реструктуризації суб’єкта
господарювання.

Отже, концепція розвитку підприємств дає відповідь на питання про те, як
саме буде проведено реструктуризацію: об’єднання, злиття, розподіл,
виділення зі складу об’єднання, реорганізація тощо.

Форми та методи реорганізації структурних підрозділів у складі
підприємства визначаються на підставі аналізу умов їхнього
функціонування.

Вибираючи форми та методи реорганізації, особливу увагу необхідно
звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні
найважливіших державних потреб або соціально-економічних потреб регіону.

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінки
реальних ринкових можливостей структурних підрозділів підприємства, а
саме:

а) ступінь освоєння нових ринків, що відображає, наскільки швидко
підрозділ може змінити структуру збуту продукції та подолати бар’єри
вступу до нових ринків.

Проте треба враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим
ступенем вкладення капіталу в продукцію освоюються дуже повільно;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій, що характеризує
рівень застосування специфічних науково-технічних знань у виробничій
діяльності підрозділу, який має відмовитись від усього асортименту
продукції, що виготовлялася раніше.

Специфічні виробничі знання й технології включають науково-технічні
знання як у так званому чистому вигляді (технології «ноу-хау», патенти),
так і у вигляді специфічних систематизованих знань, набутих у процесі
роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти
робітників, інноваційні процеси). Що вищим є рівень знань, які можуть
бути передані, то легше підрозділ освоюватиме нові технології та види
продукції.

За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій
підприємств, що реорганізуються або ліквідуються (табл.). Проект плану
реструктуризації має визначити:

• економічне обґрунтування її проведення;

• пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;

• способи розв’язання фінансових, соціальних та інших проблем,
пов’язаних із реструктуризацією;

Таблиця 1

ЗАГАЛЬНОВЖИВАНА КАТЕГОРІЙНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ, ЩО РЕОРГАНІЗУЮТЬСЯ АБО
ЛІКВІДУЮТЬСЯ

Категорія

підприємства Характеристика , умови та критерії оцінки підприємств

1
Підприємство, яке легко реорганізується

Підрозділ швидко входить на нові ринки (легко збуває свою продукцію).
Частка специфічних виробничих

знань мала. Ці умови полегшують реорганізацію, і підрозділ можна швидко
перетворити на самостійне

підприємство

2 Підприємства, які
потенційно піддаються реорганізації

Підрозділ з великою можливістю освоєння нових ринків, але рівень
специфічних виробничих знань і техно-

логій, для самостійного існування досить значний, що утруднює зміну
асортименту продукції та відповідно

виробничого процесу

3 Підприємство,
яке важко піддається реорганізації

Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, але котрий має
високий рівень специфічних виробни-

чих знань і технологїй, що без них неможлива структура кооперації та
збуту в межах об’єднання

4
Підприємство, яке підлягає ліквідації

Підрозділ з малою можливістю освоєння ринків і малим рівнем спвцифічних
виробничих знань

• витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього
фінансування;

• конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту. За проведення
реструктуризації способом реорганізації державного підприємства та
перетворення його структурних підрозділі! (одиниць) на самостійні
суб’єкти господарювання необхідно попередньо визначити умови
функціонування підрозділу в складі підприємства, становище підприємства
на ринку:

• підрозділ (одиниця) є технологічно відособленим;

• підрозділ (одиниця) є частиною цілісного майнового комплексу;

• підрозділи (одиниці) підприємства самостійно виробляють товари;

• підрозділи (одиниці) займаються діяльністю, яка є непрофільною для
даного підприємства;

• підприємство займає монопольне становище на ринку.

Реалізація та оцінка ефективності проектів реструктуризації. Аналіз умов
функціонування структурних підрозділів у складі підприємства дасть змогу
визначити форми та методи його реорганізації. Реструктуризація
підприємств забезпечується відповідними організаційно-економічними
заходами, а саме: заміною керівництва підприємства; частковою або повною
приватизацією; частковим закриттям; проведенням процедури банкрутства;
поділом великих підприємств па частини; відокремленням від підприємств
непрофільних структурних підрозділів; виділенням казенних підприємств
або спецвиробництв; звільненням підприємств від об’єктів соцкультпобуту;
продажем (або наданням в оренду) частини основних фондів підприємства;
конверсією, диверсифікацією; поліпшенням якості продукованих товарів
(робіт, послуг); підвищенням ефективності маркетингу; зменшенням витрат
на виробництво; запровадженням нових прогресивних форм і методів
управління; скороченням чисельності зайнятих на підприємстві із
забезпеченням соціальних пільг у разі звільнення; тимчасовим припиненням
капітального будівництва та продажем об’єктів незавершеного будівництва;
продажем зайвого устаткування, матеріалів і комплектуючих виробів тощо;
відстрочкою або списанням боргів; пошуком інвестицій та інвесторів;
залученням кредитів для фінансової реструктуризації.

Вибір тих чи тих форм і методів виходу підприємства з кризи залежить від
очікуваних результатів (потенційної прибутковості), бажаного строку
досягнення таких результатів, потрібних для цього коштів і можливостей
їх одержати.

Реалізація вибраного заходу має забезпечити задовільний фінансовий стан
підприємства на поточний період і перспективу. При цьому необхідно
враховувати соціальні та екологічні наслідки кожного заходу.

Найважливішою умовою для прийняття рішення є його ретельне
техніко-економічне обґрунтування. Відтак обов’язковою й необхідною
складовою частиною проекту реструктуризації підприємства є бізнес-плани
тих нових підприємств, що виникатимуть унаслідок реалізації цього
процесу.

За перетворення структурних підрозділів (одиниць) на самостійні
підприємства складаються окремі баланси нових підприємств (юридичних
осіб), розробляються їхні статути. Крім того, обов’язково розглядаються
питання: закриття окремих виробництв; консервації оборонних потужностей;
забезпечення необхідного рівня мобілізаційної готовності; соціального
захисту працівників підприємства та їхнього працевлаштування; передачі в
комунальну власність об’єктів соціальної інфраструктури;
реструктуризації дебіторської та кредиторської заборгованості
підприємства.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації ведеться за результатами
поліпшення фінансово-економічного та екологічного стану підприємства за
рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції,
раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства,
прискорення обороту капіталу та підвищення продуктивності системи
господарювання реструктури-зованого підприємства з одночасним
збереженням гарантій соціального захисту працівників.

САНАЦІЯ (ФІНАНСОВЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ) СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Загальна характеристика. Слово «санація» походить від латинського
«sanare», що означає оздоровлення або одужання. З «фінансово-кредитного»
погляду це поняття треба трактувати як систему заходів, що проводяться
для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських
підприємств (організацій) і спрямовуються на їхнє майбутнє відродження.

В економічній літературі трапляється й ширше трактування поняття санації
як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів
організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного
характеру, які використовуються, з одного боку, для подолання
неліквідності та усунення капітальних збитків, а з іншого — для
відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які
забезпечили б прибутковість і життєздатність підприємства в
довгостроковому періоді.

Отже, санація — це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів
фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного,
соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання
з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та
конкурентоспроможності.

Структурні елементи санації (фінансового оздоровлення) Загальновідома
модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне
здійснення відповідних заходів (рис. 4).

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу
причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або
прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це
зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію.
На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних
заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі
здійснюється реалізація цього плану.

Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно
з класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність
чи недоцільність санації) даної господарської одиниці. Якщо виробничий
потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, структура балансу
незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію
господарського суб’єкта.

У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити
платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо
підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво
продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни,
приймається рішення про проведення санації.

Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є
формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.

Стратегія — це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення
поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії.
Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових
конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень
рентабельності, а суть самої стратегії — у виборі найліпших варіантів
розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Практика свідчить, що успішна фінансово-господарська діяльність
підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості,
приблизно на 20% — від ефективності оперативного управління і приблизно
на 10% — від якості виконання поточних завдань. Відтак, на загальний
успіх санації впливають:

якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування;
рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто
система взаємозв’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з
кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин
фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань
санації та висновків про можливості залучення капіталу.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який
розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне
обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,
необхідних для досягнення стратегічних 498 цілей, конкретні графіки та
методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та
їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також
прогнозовані результати виконання проекту. Проект фінансового
оздоровлення доцільно розробляти в кількох варіантах.

Для відбору варіанта пропонуються такі критерії (проранжиру-вані за
значущістю):

1) максимальна прибутковість у поєднанні з мінімальними витратами;

2) ризик неповернення вкладів;

3) способи стягнення існуючої дебіторської заборгованості та варіанти
списання кредиторських довго- і короткострокових зобов’язань;

4) підготовленість персоналу до запропонованих змін;

5) можливості швидкого виходу на реальні та потенційні ринки збуту;

6) конкурентоспроможна продукція та її частка в загальному обсязі
продукції;

7) гарантії соціального захисту персоналу;

8) можливі позитивні (негативні) екологічні наслідки реалізації даного
варіанта проекту фінансового оздоровлення.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Контролюючі органи повинні
своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’ єктивні кваліфіковані рішення щодо подолання можливих
перешкод за здійснення оздоровчих заходів.

Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контроль, який
синтезує інформаційну й контрольну функції. Завданням санаційного
контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів
рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових
перешкод.

Обґрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб’є-кта
господарювання можна зробити у вигляді плану фінансового оздоровлення,
бізнес-плану, техніко-економічного обгрунтування. Стандартної форми та
структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує
наявності вірогідної базової інформації.

Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру:

1. Загальна характеристика підприємства:

• фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої
продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та
ліквідності);

• аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне
фінансове становище;

• перспективи виходу з цього стану.

2. План фінансового оздоровлення:

• виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість,
вартість);

• баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі
конкретних джерел показують окремо);

• розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення
підприємства.

3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.

План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану.
Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності й
досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної
підтримки для проведення санаційних заходів.

Бізнес-план фінансового оздоровлення може мати такі розділи:

1. Загальна характеристика підприємства та його фінансовий стан:
найменування підприємства; дані про реєстрацію, підпорядкування, місію
та види діяльності; організаційно-правовий статус; форма власності;
організаційна структура; фінансові коефіцієнти ліквідності,
платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності капіталу, рівня
дебіторської заборгованості, прибутковості, рентабельності.

2. Основні параметри проекту бізнес-плану: обґрунтування варіанта
санації, розрахунок загального обсягу фінансових ресурсів (у тім числі
державних коштів), строк реалізації плану, строк погашення інвестованого
капіталу, фінансові результати реалізації плану (чиста теперішня
вартість, внутрішня норма дохідності, строк окупності проекту).

3. Заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної
господарської діяльності (заходи технічного, організаційно-економічного
характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню
платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності
підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

• зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

• інвентаризація активів підприємства;

• оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на
виробництво;

• продаж дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;

продаж незавершеного будівництва;

• обгрунтування необхідної чисельності персоналу;

• продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції;

• реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості
в довгострокові позики або іпотеки;

* запровадження прогресивної технології, механізації та
авто-$00′ матизації виробництва;

• удосконалення організації праці;

• проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни
застарілого устаткування.

4. Ринок і конкуренція (характеристика галузі, перспективи її розвитку;
сегменти ринку даного бізнесу, покупці, перелік основних конкурентів та
їхні конкурентні переваги; стратегія виживання на ринку; тенденції та
очікувані зміни на основних ринках).

5. Маркетингова діяльність підприємства (стратегія маркетингу, канали
розподілу, стратегія здійснення продажу, характеристика та аналіз
каналів збуту, життєвий цикл продукту, інші дослідження та розробки).

6. План виробництва та його ресурсне забезпечення (виробнича програма
підприємства, обсяг продажу продукції, потреба в основних фондах,
оборотних коштах, персоналі, інвестиційних ресурсах).

7. Фінансовий план (прогнозування фінансових результатів, розрахунок
обсягів додаткових інвестицій, обгрунтування джерел фінансування,
складання прогнозного балансу, розрахунок фінансових коефіцієнтів).
Цьому розділу належить вирішальна роль стосовно вибору того чи того
варіанта фінансового оздоровлення підприємства.

8. Обгрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у
процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Наслідки реалізації занадто ризикованих проектів бувають здебільшого
негативними, а тому ця проблема потребує ретельного обмірковування. Для
невеликих підприємств ризики можуть бути зв’язані передовсім із
мікросередовищем та внутрішніми негараздами. Для великих підприємств,
які розпочали реалізацію проекту санації, ризики найчастіше виходять із
макросередовища (зміна законів, державної політики тощо).

Для визначення підприємств, які потребують державної фінансової
підтримки, проводять державну експертизу санаційних проектів.

Розподіл державних фінансових коштів, визначення строків і порядку
їхнього виділення та повернення залежать від низки чинників, а саме:

• ефективності санаційних проектів;

• потреби у фінансових коштах;

• строку окупності й повернення коштів;

• пріоритетності напрямків структурної перебудови економіки. Державну
підтримку доцільно надавати передовсім:

• підприємствам, продукцію яких можна реалізовувати на споживчому ринку;

• підприємствам, які забезпечують обороноздатність і безпеку держави;

• підприємствам, характер виробництва яких зв’язаний із міжнародними
нормами щодо техніки безпеки та екології (підприємства енергетичного
атомного комплексу, виробництва радіоактивних матеріалів, зброї тощо);

• перспективним підприємствам, які необхідні для технологічної
перебудови виробництва (створення та розвиток мереж зв’язку,
інформаційних систем, сучасних транспортних систем);

• підприємствам, які випускають конкурентоспроможну, імпор-тозамінну та
експортну продукцію;

• підприємствам, які забезпечують випуск енергозберігаючої техніки та
освоєння нових прогресивних технологій, зростання продуктивності праці,
поліпшення умов праці і підвищення еколо-гічності виробництва;

• підприємствам, які забезпечують створення умов для активізації
інноваційно-інвестиційної діяльності;

• підприємствам із широкими кооперованими внутрішньогалузевими та
міжрегіональними зв’язками.

Ясна річ, що за відбору підприємств для фінансового оздоровлення треба
уважно обміркувати можливі негативні соціальні наслідки зупинки та
наступної ліквідації того чи того підприємства. Передовсім ідеться про
підприємства, розміщені у великих промислових вузлах з високим рівнем
концентрації взаємозв’язаних виробництв, а також у невеликих містах і
селищах, коли ці підприємства є майже єдиним місцем можливого
працевлаштування населення.

У процесі обґрунтування переліку підприємств, яким необхідні державні
санаційні кошти, здійснюється діагностика їхнього фінансово-майнового
стану. Досвід показує, що такий аналіз має охоплювати основні аспекти
функціонування підприємства, а саме: характеристику форми власності та
розподілу статутного капіталу (організаційна структура підприємства,
статут, організаційно-правова форма, частка державної власності, частка
іноземного капіталу); фінансовий стан підприємства (прибуток і структура
його розподілу, рентабельність продукції, продаж капіталу; собівартість
товарної продукції, дебіторська та кредиторська заборгованість, запаси
товарно-матеріальних цінностей, обсяг оборотних коштів, кредити,
субсидії, дотації тощо); оцінка виробничого потенціалу (основні фонди й
рівень їхнього спрацювання, рівень використання виробничих потужностей,
ресурсозабезпеченість, обсяги та номенклатура продукції); кооперовані
зв’язки та збут продукції (її реалізація, ціни, основні постачальники
сировини, споживачі продукції, залишки готової продукції, ринки збуту);
персонал, оплата праці; соціальна інфраструктура підприємства;
техніко-економіч-не обгрунтування санації підприємства.

Наявність техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) санації підприємства
має бути неодмінною умовою для надання державної підтримки. ТЕО може
мати різноманітну структуру, але, як правило, складається з таких
розділів: загальні положення; характеристика підприємства; попит на
продукцію та аналіз ринку; забезпеченість ресурсами й джерела їхнього
поповнення; основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства
(реконструкція, технічне переозброєння); персонал і продуктивність
праці;

кошторис витрат на будівництво (реконструкцію, технічне переозброєння);
собівартість продукції; оцінка ефективності заходів для санації
підприємства; основні техніко-економічні показники підприємства, що
підлягає санації; фінансова й економічна оцінка санації; висновки та
рекомендації.

Під час проведення експертизи поданих проектів слід дотримуватися
кількох вимог: єдності системи оцінних показників ТЕО; єдності одиниць
виміру цих показників; єдності методичних підходів щодо формування цих
показників.

За розробки ТЕО використовується досить широкий спектр різноманітних
показників, які слід розглядати в базовому та перспективному (після
проведення санації) періодах. Це насамперед показники рентабельності
продукції та виробництва; терміну окупності (як відношення дисконтованої
величини грошових потоків до дисконтованого обсягу санаційних витрат);
точки беззбитковості; загальний обсяг інвестицій для проведення санації,
їхній характер і розподіл за термінами вкладення; обсяг реалізованої
продукції;

прибуток; витрати на виробництво та реалізацію продукції; строки й умови
погашення кредитів; чисельність персоналу; рівень використання
виробничих потужностей.

Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості
санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.

Порівнюючи базовий та перспективний періоди, слід звертати особливу
увагу на динаміку прибутковості та факторів, які забезпечили зростання
прибутку, на обсяг і структуру розподілу прибутку; на джерела зниження
витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.

Обсяг санаційних коштів (І) для оздоровлення фінансового стану
неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:

І^=В-(Р+Д). (1)

де В — необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів,
які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства; Р —
обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його
використано для фінансового оздоровлення; Д — обсяги фінансової допомоги
з боку інших підприємств, які заінтересовані в рентабельній роботі
неплатоспроможного підприємства.

Таюлиця 2

ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ САНАЦІЙНИХ ПРОГРАМ
РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

№ Показник Рівень критерію або тенденції, за якими
здійснюється

санаційна програма підприємства за варіантами

оптимальним прийнятим безперспективним

1.

1.1 Виробництво та прибуток

Індекс обсягу виробництва в натуральному виразі дорівнює одини-

ці або більший менший за оди-

ницю, але біль-

ший за середньо-

галузевий показ-

ник менший за

середньо-

галузевий

показник

1.2 Індекс динаміки цін на продукцію менший за індекс

інфляції дорівнює індек-

су інфляції більший за індекс

інфляції

1.3 Співвідношення індексів динаміки обсягу реалізації (обсягу

продажу) і витрат на виробництво продукції >1 1
<1 1.4 Співвідношення індексів динаміки ФОП (фонду оплати пра ці) та обсягу реалізації (обсягу продажу) <1 1 >1

1.5 Співвідношення індексу середньої заробітної плати та

Індексу інфляції >1 1 <1 1.6 Співвідношення обсягів випуску продукції в натуральному виразі (або в незмінних цінах) і динаміки чисельності персоналу >1 1 <1 1.7 Співвідношення частки прибутку, яка направляється на роз- виток виробництва, у базовому та розрахунковому періодах (у порівнянних цінах) >1 1 <1 2. Імпорт Частка імпортонзамінної продукції в загальному обсязі продукції підприємства і середньогалузевий показник >1
>0 0

3.

3.1 Конкурентно спроможність на внутрішньому і

зовнішньому ринках

Частка експортної продукції у загальному обсязі виробницт

ва підприємства та середньогалузевий показник >1
>0 0

3.2 Співвідношення індексу обсягів продажу у вартісному ви-

разі та аналогічного галузевого показника >10 1
<1 Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо. Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за кооперованими зв'язками; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства. Доцільність (ефективність) санаційних програм розвитку підприємства зазвичай визначають за економічними показниками, наведеними в табл. Неплатоспроможне підприємство Попередній аналіз стану підприємства Включення до реестру неплатоспорможних підпирємств та організацій Поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства Обгрунтування концепції реструктуризації Розробка плану реструктуризації, розробка бізнес-планів нових реорганізованих підприємств Запровадження організаційно-економічних, правових, технічних заходів з реструктуризації Визначення економічної ефективності реструктуризації Оцінка результатів створення і функціонування нових організаційно- правових структур Варіанти проведення реструктуризації суб’єкта господарювання Об’єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи Створення державної холдингової компанії з дочірніми підприємствами Перепрофілювання підприємства (організації) Передача виділених структурних підрозділів у сферу управління іншого органу управління Виділення окремих структурних підрозділів для дальшої діяльності Виділення окремих структурних підрозділів для дальшої діяльності Реструктуризація підприємств (організацій) Ступінь Форми Види реструктуризації часткова реструктуризація (обмежена) комплексна реструктуризація (усебічна) управлінська технічна економічна фінансова організаційно правова оперативна стратегічна

Похожие записи