Реферат на тему:

Продуктивність, мотивація й оплата праці.

Продуктивність праці, як економічна категорія. Методи вимірювання
показники рівня продуктивності праці.

Розрахунки можливого зростання продуктивності праці., фактори впливу.

Поняття і види заробітної плати. Функції і шляхи росту заробітної плати.

Державна політика оплати праці.

Прогрес суспільства та його конкретних суб’єктів (підприємств,
організацій) реалізується перш за все через зміцнення та розвиток
особистих матеріальних стимулів, основною формою яких є оплата праці.

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в
грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений
ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і Додаткової оплати
праці (рис. 13.4). Розміри оплати найманого працівника залежать від
результатів його праці з Урахуванням наслідків господарської
діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й
визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими
окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вище
встановлених чинним законодавством. Рівень додаткової °Плати праці
встановлюється переважно в залежності ^ кінцевих результатів діяльності
підприємства.

В умовах розвитку підприємництва та існування різних Ф°рм власності
заробіток працівника вже не визначається розміром якогось гарантованого
фонду оплати праці, а все більше залежить від кінцевих результатів та
доходів від діяльності підприємства. Треба враховувати, що й сам
працівник все частіше стає більш або менш реальним співвласником
підприємства.

Рис. Пересічна структура середньомісячного заробітку на промислових
підприємствах.

У цих випадках винагородження працівникові-власнику повинно
нараховуватись не тільки за працю, але й за розміщеним у підприємство
капіталом. Ось чому, враховуючи зміни у природі та механізмі
формування заробітку працівника, замість поняття заробітна плата все
частіше використовуються терміни «трудовий доход», «винагорода», «оплата
праці», «заробіток», «доход». Але у всіх випадках, за орієнтацією на
кінцеві результати, повна компенсація (грошова або негрошова) за
витрачені зусилля, включаючи заробітну плату, повинна відбивати внесок
кожного працівника, ефективність його праці.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує
свої основні функції — відтворювальну та стимулювання (мотивації).

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати
передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який
забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації і
одночасно дозволяє застосовувати обгрунтовані норми праці, що гарантують
власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Реалізація функції стимулювання передбачає, що оплата праці спонукає
кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці.

Повне та ефективне виконання цих функцій можливе •’чпце за умови
формування та послідовного здійснення обгрунтованої політики оплати
праці як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і мікрорівні
(підприємство та його підрозділи).

Державна політика оплати праці реалізується через чеханізм її
регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму
реалізації соціально-економічної політики держави (рис. 13.5).

Рис. Складові механізму реалізації соціальної політики держави

Срава в тому, що дійовість оплати праці не залежить від досконалості
механізму її регулювання як на макро-, так і на мікрорівні. Ця проблема
набагато :складніша і носить комплексний характер. Так, наприклад, за
ідеального механізму побудування оплати праці не забезпечить
кардинального підвищення її \юючої ролі, якщо система і рівень цін на
необхідні і та послуги не дозволяють задовольнити нагальні и працівника.
З іншого боку, зрозумілі намагання ємств скоротити розрив між
номінальною та ою заробітною платою поруч з дестабілізацією цін орюються
у постійне джерело інфляції та соціальної напруги.

Використання тих чи інших важелів механізму державного регулювання
оплати праці залежить від впливу анітних факторів. Зокрема мінімальна
заробітна плата іється з урахуванням рівнів економічного розвитку,
;тивності праці, середньої заробітної плати та юї величини мінімального
споживчого бюджету ільного споживчого кошику).

В умовах формування ринку робочої сили набуває ‘вого значення реалізація
інформаційної функції зи. Остання забезпечує підготовку і публікацію
гичних даних: щоквартальну — про середню заробітну і середню тривалість
робочого часу по галузях, групах :ій і посад; щорічну ~ про вартість
робочої сили .дно до Типової міжнародної класифікації витрат на робочу
силу.

При всій важливості державного регулювання заробітної плати політика
оплати праці повинна формуватись переважно на мікроекономічному рівні
в залежності від ; кожного конкретного підприємства, його галузевої
специфіки та розміру, географічного розташування, ступеня міжнародної
інтеграції, рівня соціального розвитку колективу і т. ін.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на
основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників
підприємств, що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох
рівнях:

міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна
тарифна угода);

виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з
питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини
колективного договору є:

— форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій
та груп працівників;

— мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами
виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для
відповідних видів і типів виробництв галузі (підгалузі);

— розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і
посадами працівників;

— види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і
компенсаційних виплат і умови їх надання;

— умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав
місце не з вини працівника, при виготовленні продукції, що виявилася
браком не з вини працівника тощо.

У разі найму працівника за контрактом власник або уповноважений ним
орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені у
колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Слід зважити на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть
тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм,
визначених генеральною галузевою або регіональною тарифною угодою, але
не нижчий від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Протягом дії (строки визначаються сторонами переговорів) тарифних
угод ніхто з представників сторін, що перебувають у сфері дії цих угод,
односторонньо не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати
праці та пільг понад передбачені тарифною угодою.

Тарифна система як основа організації оплати праці.

Лекція 14.2.

Форми і системи оплати праці.

Організація оплати праці на підприємствах здійснюється на
основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і
систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів:
тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і
тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики використовуються для розподілу
робіт і працівників залежно від їх, відповідно, складності та
кваліфікації за розрядами тарифної сітки і є основою формування
та регулювання (диференціації) заробітної плати.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у
оплаті праці працівників різної Кваліфікації. Вона являє собою
сукупність тарифних Розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

В Україні з 1993 року впроваджується един тарифна сітка розрядів і
коефіцієнтів оплати праці працівників державни організацій і
підприємств. Вона складається 29 тарифних розрядів, що поширюються на
всіх працівників підприємства (керівників спеціалістів, службовців,
робітників), діапазоном тарифних коефіцієнтів 1:13,,8 Параметри цієї
сітки щодо оплати праї робітників і службовців за загальним
(наскрізними) професіями та посадаш наведені у табл. 13.1.

Мінімальна заробітна плата — це встановленії державою розмір заробітної
плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану
найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норм праці
(робочого часу).

Таблиця 13.1. Єдина тарифна сітка оплати праці робітників і службовців
за загальними (наскрізними) професіями та посадами

Тарифні розряди Тарифні коефіцієнти Тарифні розряди Тарифні коефіцієнти

І група 11 група

1rpvna II група III група

1 1 1 9 2.26 2.16 —

2 1.12 1.06 10 2.49 2.37 —

3 1.25 1.18 11 2.74 2.61 —

4 1.39 1.32 12 3.01 2.92 2.83

5 1.54 1.47 13 3..31 3.21 3.11

6 1.70 1.62 14 3.64 3.53 3.42

7 1.87 1.78 15 4.01 3.88 3.76

2.06 1..96

Примітки:

1. Розмір тарифної ставки (окладу) першого тарифного розряду
визначається на рівні встановленого лепжавої мінімального розміру
заробітної плати.

2. Тарифні ставки (оклади) інших розрядів і груп визначаються множенням
тарифної ставки (окладу) першого розряду на тарифний коефіцієнт
відповідного тарифного розряду і групи тарифних коефіцієнтів.

3. Кожному, з другого по одинадцятий, тарифному розряду відповідає дві
групи, а з дванадятого по п’ятнадцятий — три групи тарифних
коефіцієнтів. Виходячи з цих груп з кожного тарифного розряду
встановлюються відповідно два або три фіксованих розміри тарифних
ставок (окладів). Установлення на підприємствах, в установах,
організаціях конкретних розмірів фіксованих тарифних ставок (окладів)
робітникам одного розряду здійснюється з урахуванням результатів їх
роботи.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки та
компенсаційні виплати. В той же час, розмір оплати праці може бути
нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати у разі
невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком,
простою та з інших причин, передбачених законодавством, які мали місце з
вини працівника.

Галузева диференціація та диференціація оплати за умовами праці
здійснюється за допомогою коефіцієнтів співвідношення до мінімальної
заробітної плати мінімальних тарифних ставок по галузях народного
господарства України (табл. 13.2).

Керівник державного підприємства обирає форми і системи оплати праці,
встановлює працівникам конкретні Розміри тарифних ставок, відрядних
розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат,
керуючись ^ною тарифною сіткою, а також умовами, що передбачені
Елективним договором. Що стосується підприємств інших Ф°РМ власності,
то вони можуть: використовувати TPaДицiйнy тарифну систему;
застосовувати тарифні ставки та оклади тільки як орієнтири;
запроваджувати власну, Чдивідуально розроблену модель оплати праці.

Таблиц» 13.2. Коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати
мінімальних тарифних ставок для їх диференціації за видами виробництв,
робіт і діяльності залежно від складності та умов праці по основних
галузях народного господарства

Види виробництв, робіт, діяльності Коефіцієнти співвідношення

Машинобудування

Металообробка

Вугільна промисловість

Гірничі роботи на підприємствах чорної і кольорової металургії в
гірничохімічній промисловості,

геологорозвідці, на будівництві метрополітенів

Підприємства металургійної промисловості

Електроенергетична промисловість:

атомні електростанції і теплоелектроцентралі теплові та
гідроелектростанції, електричні і теплові мережі

Нафтова і газова промисловість

Хімічна, нафтохімічна, хімікофармацевтична, мікробіологічна
промисловість

Лісова промисловість, лісове господарство

Целюлозно-паперова промисловість

Деревообробка

Промисловість будівельних матеріалів, скляна і

фарфоро-фаянсова промисловість

Легка, харчова і рибна промисловість

Поліграфічне виробництво

Експлуатаційні роботи, ремонт, налагодження і обслуговування технічних
засобів залізничного транспорту і метрополітенів

Цивільна авіацій

Сільське господарство:

трактористи-машиністи

на роботах у тваринництві та на ручних роботах

Підприємства і організації зв’язку

Будівельні, будівельно-монтажні та ремонтно-будівельні роботи

Побутове обслуговування населення

Торгівля і громадське харчування

Матеріально-технічне постачання 1.08- 1.4-1

1.06-1.25

1.45-2.75

1.45 — 2.29

1.17-1.6

1.31

1.25

1.08-1.86

1.08- 1.45

1.02- 1.56

1.08- 1.17

1.06- 1.13

1.06-2.12

1.02-1.17

1.06-1.17

1.06- 1.30

1.17-1.56

1.19- 1.56

1.02- 1.08

1.06- 1.13

1.28-1.53

1.02- 1.36

1.02- 1.06

1.08- 1.30

Встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди, які визначають міру
оплати праці, самі по собі не дають можливості розрахувати заробіток
того чи іншого працівника. Виникає необхідність їх ув’язки з
фактичними результатами (витратами) праці. Саме цю функцію виконують
форми та системи оплати праці, обумовлюючи визначений порядок її
нарахування.

Основними вимірниками витрат праці є кількість виготовленої продукції
(наданих послуг) відповідної якості або робочий час, тобто кількість
днів, годин, протягом яких працівник зайнятий на підприємстві. Такому
поділу вимірників витрат праці відповідають дві форми оплати праці, що
базуються на тарифній системі — відрядна і почасова і включають ряд
систем для різних організаційно-технічних умов виробництва (рис. 13.6).

При відрядній формі оплата праці проводиться за нормами і розцінками,
встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт. Присвоєний
працівникові кваліфікаційний (тарифний) розряд є підставою для
надання йому можливості виконувати роботу відповідної складності.
Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність
кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного
працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність
стимулювання зростання випycкy продукції та існування реальних
можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці.

Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обгрунтованих
норм виробітку, чіткого обліку виконання і, що особливо важливо, не
повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень
технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання
сировини, матеріалів, енергії.

Ряс. 13.6. Форми і основні системи оплати праці.

При прямій відрядній системі заробіток працівника (Dпвс)
розраховується шляхом перемноження кількості одиниць виробленої
продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (р):

Dnвc = р ( v

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму
виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (у
годинах) на виготовлення одиниці продукції.

При непрямій відрядній системі заробіток працівника залежить не від його
особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним
обслуговуються. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних
робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не
піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень
виробітку основних робітників. Заробіток робітника (Dnвc) при цій
системі розраховується за формулою:

Dnвc = s(t(kвн

де s — погодинна тарифна ставка;

t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником;

kвн — середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що
обслуговуються.

При ві’дрядно-преміальній системі заробіток працівника (Dвпc)
складається з відрядного заробітку (рv) та премії (m) за досягнення
певних результатів, що заохочуються:

Dвпc = pV + m.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт,
виконаних у межах встановленої норми (n0) за звичайними відрядними
розцінками (р), а Робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень
(nj) — за підвищеними розцінками (рj) залежно від ступеня виконання
завдання. Заробіток (Dв прог) при цій системі визначається, таким чином,
за формулою:

Dв прог = p • n0 + pj • nj

Застосування цієї системи обмежується, як правило ділянками, що
стримують роботу всього підприємства, через відсутність у ній
стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг. Відмінність
акордної системи полягає в тому, що працівникові або групі працівників
розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс
робіт з визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує
до скорочення строків виконання робіт і тому використовується, перш за
все, при усуненні наслідків аварій, термінових ремонтах, будівельних
роботах тощо Треба враховувати необхідність суворого контролю якості
додержання правил безпеки праці при застосуванні цєї системи оплати
праці

• Почасова оплата праці робітників здійснюєтся за годинними
(денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або
місячними окладами Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і
службовців проводиться, як правило, за місячними посадови окладами
(ставками).

• При простій почасовій оплаті заробі-г працівника (Dnn)
розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду
(s) на кільків відпрацьованих годин (t).

Dпп = st

Через недостатній вплив на кількість і якість .праці почасового
робітника цю систему застосовують досить рідко.

Почасово-преміальна система певною мірою усуває цей недолік. При цій
системі окрім тарифного заробітку (st) працівник одержує премію (m) за
досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток
(Dпрем) визначається за формулою:

Dпрем = S • t + m.

При застосуванні почасово-преміальної системи з використанням
нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин: 1)
почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому
часу, та доплат за професійну майстерність і умови (інтенсивність)
праці; 2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що
нараховується у процентах до почасової оплати за тарифом; 3) премії за
зниження трудомісткості виробів або робіт.

Різновидом почасово-преміальної є система оплати праці за
посадовими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей
економіки. За Цією системою оплачуються працівники, робота яких має
стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.).

Взагалі почасова оплата праці застосовується у тих випадках, коли:

• часта зміна змісту та послідовності операцій не дозволяє встановити
індивідуальну норму виробітку;

• немає необхідності заохочувати збільшення випуску продукції або якщо
воно може погіршувати якість

виробів (послуг); має місце жорстка регламентація^! витрат робочого часу
безпосередньо технікою, технологією або організацією
виробництвами (автоматичні та конвейєри лінії, апаратурні процесів!
тощо).

Об’єктивний процес все більшого поширення в усіх галузях народного
господарства таких виробничих умов обумовлює тенденцію поступового
підвищення питомої ваги почасової оплати праці. При цьому треба
враховувати, що така форма заробітної плати не забезпечує достатньо
напруженості та інтенсивності праці, якщо це не зумовлено самим
виробничим процесом. Звідси для практиків вдосконалення форм і
систем оплати праці, створення новиих моделей заробітної плати є
характерним намаганням позбутися негативних і поєднати позитивні
елементів почасової та відрядної форм оплати праці. Зокрема це
стосується поширення моделей безтарифної системи оплатив праці, що
базується на частковому розподілі заробленими коштів, призначених для
винагородження працівників з певними критеріями. Зокрема ними можуть
слугувати: 1) кваліфікація та діловитість працівника; 2) коефіцієнт
трудової участі як узагальнююча оцінка реального внесів кожного
працівника у результати колективної праці; 3) ступінь виконання
нормованих завдань; 4) кількісні відпрацьованих годин.

У зв’язку із зростанням частки групових форм праці, а також з метою
ефективного використання робочої сили на основі активізації творчого
потенціалу працівників усіх категорій все більшого розвитку набувають
колективні форми організації та оплати праці. Використання
колективних розцінок заохочує працівників до суміщення професій,
взаємозаміни та взаємодопомоги у процесі праці практично ліквідує поділ
робіт на «вигідні» та «невигідні» і, що дуже важливо, більшою мірою
орієнтує на досянення кінцевих результатів діяльності підприємства.

Розподіл заробітку в умовах колективної оплати праці. Контрактна система
оплати праці.

Планування фонду оплати праці на підприємстві.

Система участі в прибутках.

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки
полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства.
Таке розподілення може бути терміновим (наприклад, щомісячні виплати), а
також може приймати форму грошових виплат або виступати у формі
розповсюдження між працівниками акцій підприємства.

Розповсюдження різних форм участі у прибутках виходить з того, що навіть
найдосконаліші системи індивідуальної або колективної оплати праці не
завжди здатні спричинювати на підприємстві справжнє бажання бути
співпричетним до стабільно високих загальних результатів діяльності.
Справедливий, чіткий і зрозумілий Для всіх розподіл частини прибутків
між «економічними агентами» — власником, адміністрацією, спеціалістами і
робітниками — все більше стає основою не тільки належного
соціально-психологічного клімату, але й процвітання будь-якого
підприємства (фірми).

Додаткові виплати з прибутків залежать від багатьох обставин, включаючи
зокрема рівень витрат на виробництво цін, конкурентні позиції та
фінансову ситуацію підприємства тощо. їх розміри визначаються окремою
Угодою, що укладається між відповідними сторонами у Рамках проведення
колективних переговорів на підприємстві ~ як правило, при укладанні
тарифних угод системи участі у прибутках диференціюються в залежності
від показників та засобів мотивації (рис. 13.7).

Рис. Класифікація систем участі у прибутках працівників підприємств.

При конструюванні тієї чи іншої системи участі, що базується на
показникові прибутку, слід враховувати труднощі визначення зв’язку між
його зростанням та внеском конкретного працівника. Ось чому часто-густо
впроваджуються системи мотивації, що пов’язуються з результатами
безпосередньої виробничої діяльності (економія ресурсів, зростання
обсягу продаж та ін.). Тим самим системи участі у прибутках
трансформуються у системи участі у результатах.

Система оцінки заслуг передбачає оцінювання зусиль та поведінки
працівника за рядом факторів. Для кожного фактору визначається система
балів і для розрахунків оцінки на різних рівнях встановлюються
відповідні норми. Періодично розраховується показник діяльності
працівника, а підсумкові результати визначають відповідний рівень
додаткового, понад заробітну плату за тарифом, винагородження.

Системи стимулювання конкретних обсягів продукції, робіт, обсягів продаж
тощо найбільш вдало застосовуються У більш-менш автономних структурах,
з кінцевими результатами діяльності. Такі структури наділяються
власним бюджетом, що є пропорційним, наприклад, обсягу продаж продукції.
Таким чином персонал встановлює для ^бе прямий зв’язок між ефективністю
праці підприємства на ринку, тобто його процвітанням, прибутковістю.

Системи розподілу прибутку, обумовленого зростанням «родуктивності,
проектують таким чином, щоб зменшити «втомі витрати шляхом заохочення
більш високої Рєзультативносгі праці без підвищення постійних
витрат, що «овязані зі збільшенням трудомісткості. Одна з найбільш
•адмих і в той же час простих систем базується на Значенні так званого
«загального коефіцієнту». Останній розраховується як співвідношення
сукупних витрат робочу силу та обсягу продукції, що реалізується. Це
співвідношення, що є стабільним, наприклад, на підприємствах
більшості галузей обробної промисловості, приймається як базовий рівень
коефіцієнту. Використовуючи цей базовий коефіцієнт і враховуючи обсяг
продукції, ще реалізується за конкретний період, знаходять припустимі’
витрати-на робочу силу. Потім ці витрати порівнюють з фактичною
заробітною платою. Якщо фактичні витрати нижче припустимих, виплачується
премія персоналу на рівні 40-75% від отриманої економії (зростання
прибутку). Решта використовується на заміщення авансованого
капіталу, розвиток підприємства, експлуатаційні витрати тощо.

Що стосується систем преміальних виплат, то розмір премій повинен
ув’язуватись не з рівнем основної заробітної плати, а з конкретним
прогресом у діяльності підприємства та більш-менш точним виявленням
внеску кожного працівника у загальну справу.

Участь у прибутках широко розповсюджена, наприклад, у Японії. Саме вона
слугує однією з причин високого рівня трудової мотивами працівників та
конкурентоспроможності вироблюваної продукції. Окрім щомісячних премій
різного характеру, постійним працівникам більшості
підприємств виплачується два рази на рік з частки прибутку так званий
бонус. В середньому він складає більш як 1/4 заробітку, а в сприятливі
для підприємства роки сягає шестимісячної основної заробітної плати
працівника.

Системи колективного стимулювання застосовуються, як правило, тоді, коли
заохочення працівників через їх участь у прибутках стає можливим тільки
на груповій основі. При цьому груповий бонус у більшості випадків
розподіляється у тій же пропорції, що й основна заробітна плата.
Перевага такого підходу (при певних недоліках) полягає в тому, що за
скрутних обставин у групі гарантується відносно справедливий розподіл
обсягу робіт.

Більш стійка зацікавленість працівників у діяльності підприємств,
особливо в обновлюванні виробництва та зміцненні фінансового стану,
забезпечується через їх участь у власності. Вона реалізується головним
чином шляхом надання працівникам акцій «своїх» підприємств. Володіння
робітниками та службовцями акціями має на меті більше, ніж участь у
прибутках через отримання відповідних дивідендів. Це — система не тільки
«ідентифікації інтересів» працівників і підприємства, але й мобілізації
особистих збережень громадян для інвестування у виробництво.

Розповсюдження різних форм участі в капіталі у країнах з розвинутою
ринковою економікою реалізується досить суперечливо і далеко не такими
темпами, якими вони бачились ще 30-40 років тому. Проте, наприклад, у
Великобританії кількість власників акцій впродовж 80-х років
збільшилась утричі і у 1990 році перевищувала 8 млн. (близько
20% дорослого населення).

Загальний заробіток

100%

Основна заробітна плата

70-80%

Додаткова оплата праці

20-30%

Премії

Винагороди

Заохочувальні та компенсаційні виплати

Надбавки та доплати, які не передбачені законодавством, або понад
розміри, встановлені чинним законодавством

Шдяхом:

бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони
здоров’я і фізичної культури (на базовому рівні надання послуг)

участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичної
допомоги, допомоги на випадок безробіття та ін.)

обмеженого дотування цін на товари та послуги, що перебувають під
державним контролем

впровадження допомоги сім’ям з низькими доходами

застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш
вразливих верств населення) І обмеженої індексації

забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги
по безробіттю

Через встановлення:

мінімальної заробітної плати

інших державних норм і гарантій в оплаті праці (за роботу у надурочний
час, святкові та вихідні дні і за час виконання державних обов’язків
тощо)

умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці

міжгалузевих співвідношень в оплаті праці

умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах

максимальних розмірів Посадових окладів керівників державних підприємств

рівня оподаткування підприємств і доходів працівників

Соціального захисту

Оплати праці

Механізм державного регулювання

Оплата праці

Системи

Форми

Пряма відрядна

Непряма відрядна

Відрядно-преміальна

Відрядно-прогресивна

Акордна

Проста почасова

Почасово-преміальна

За посадовими окладами

Відрядна

Почасова

Системи стимулювання конкретних обсягів робіт, об’ємів продаж та ін.

Системи участі в прибутках в залежності від продуктивності

Системи преміальних виплат

Системи колективного стимулювання

Системи оцінки заслуг

Участь працвників у прибутках підприємств

На основі відносин власності

Системи надання працівникам акцій “своїх” підприємств

Системи співволодіння активами підприємства за посередництвом
інвестиційних фондів

Системи розповсюдження опціонів акцій

За результатами загальної діяльності підприємства

Похожие записи