Реферат на тему:
Порядок проведення санації підприємств
Послідовність проведення санації державних підприємств викладена у
Положенні про порядок проведення санації державних підприємств,
затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
(для підприємств недержавної форми власності це положення має
рекомендаційний характер).
Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами,
які бажають взяти в ній участь, у місячний термін заяви до
господарського суду із зазначенням у ній зобов’язань переведення на них
боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації її учасники
в особі керуючого санацією у тримісячний строк мають розробити план
санації із зобов’язанням про задоволення вимог усіх кредиторів
підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.
Схвалений комітетом кредиторів план санації подається в господарський
суд на затвердження не пізніше як за п’ять днів з дати схвалення. Якщо
протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію план санації
боржника не було подано до господарського суду, останній має право
прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і початок ліквідаційної
процедури.
За 15 днів до завершення санації керуючий санацією зобов’язаний подати
зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог
кредиторів. За результати розгляду звіту збори кредиторів приймають одне
з таких рішень:
• про виконання плану санації і завершення її процедури та відновлення
платоспроможності боржника;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове
припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності
боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження
встановленого строку процедури санації;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• про укладення мирової угоди.
Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені
строки не здійснені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає
боржника банкрутом і розпочинає ліквідаційну процедуру.
У разі наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у
випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, останній
виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому разі в
постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами,
санаторами і боржниками умови санації юридичної особи — боржника із
зазначенням термінів її проведення.
Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про
відстрочення та(або) розстрочення сплати належних кредиторам платежів
або про зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою
угодою.
Мирова угода укладається переважно тоді, коли боржник перебуває під
загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається із
заявою до господарського суду про порушення справи про своє банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет
кредиторів більшістю голосів.
Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та
дебіторів з визначенням сум заборгованості, балансом та іншими
документами, що підтверджують фінансово-майновий стан та заяву про
порушення справи про банкрутство, боржник подає до господарського суду.
Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом.
Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення
справи про банкрутство боржника.
З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження
господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора).
Під час дії мирової угоди господарський керуючий не має права
розпоряджатися майном боржника, а лише здійснює контроль за ефективністю
використання цього майна.
У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною вимоги
кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.
Контроль за санацією здійснює господарський суд, який ухвалив рішення
про її проведення.
Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і
фінансових заходів.
Організаційні заходи передбачають:
• злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
• зміну форми власності на підприємстві;
• закриття нерентабельних виробництв;
• введення зовнішнього управління майном;
• продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
• орієнтацію програми виробництва та продажу на потреби ринку;
• перегляд і створення системи контролю витрат;
• зміну загальної виробничої структури підприємства шляхом створення на
базі його підрозділів самостійних госпрозрахункових одиниць;
• перегляд та зміну виробничого процесу, технологій виробництва;
• перевірку компетенції керівників і спеціалістів з наступною їх заміною
в разі потреби;
• створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.
Фінансові заходи включають:
• погашення боргів підприємства;
• реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у
довгострокові;
• випуск та розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових
фінансових ресурсів та збільшення капіталу підприємства.
Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного
характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі
мобілізації та використання фінансових джерел санації.
Мета фінансової санації— покрити поточні збитки і усунути причини їх
виникнення, поновити або зберегти ліквідність і платоспроможність
підприємства, скоротити всі види заборгованостей, сформувати фонди
фінансових ресурсів, необхідні для проведення санаційних заходів. Якщо
мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не
вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих
випадках може бути прийняте рішення про надання підприємству державної
фінансової підтримки.
Згідно із Законом України “Про підприємства в Україні” за збиткової
діяльності підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно
необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у
вигляді дотацій та інших пільг. Надання такої підтримки орієнтоване
передусім на підприємства, які можуть використовувати її з максимальною
віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення
прибутковості та ефективності діяльності.
Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом
централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і
непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації підприємств можливе на умовах
повернення (бюджетні кредити) та неповернення (субсидії, дотації, повний
або частковий викуп державою акцій підприємства, яке перебуває на межі
банкрутства).
Одним з методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна
підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій
підприємств, які перебувають у фінансовій кризі. Відіграючи роль
санатора, держава має керуватися передусім народногосподарською
ефективністю виробництва і зниженням рівня безробіття. Головна мета
державних інвестицій — сприяти поновленню ліквідності підприємств та
забезпеченню їх ефективної діяльності.
Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними
підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та
реструктуризації виробництва.
Одним з методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна
підтримка у формі списання або реструктуризації податкового
кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які
безпосередньо потребують санації, тощо. Крім того, платникам податків
може надаватись відстрочення та розстрочення за платежами в бюджет на
умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.
Серед санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка,
пов’язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у
ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгувати терміни
виплати заборгованості.
Використання того чи іншого методу санації залежить від конкретних
характеристик підприємств, їх народногосподарського та регіонального
значення.
Ефективність санації оцінюється за такими основними показниками:
• прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;
• приростом вартості активів внаслідок здійснення санації.
Успішною санацію можна вважати в тому разі, якщо після її здійснення
підприємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспроможність
та прибутковість.
Фінансові джерела санації підприємств та їх використання
Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел фінансування.
Основними джерелами фінансування санації можуть бути власні кошти
підприємств (самофінансування) кошти власників; кредиторів та державні.
Крім того, в окремих випадках держава може застосовувати непрямі методи
сприяння санації суб’єктів господарювання, надаючи їм податкові пільги,
створюючи особливі умови діяльності.
Власні фінансові ресурси спрямовуються переважно на поліпшення або
відновлення платоспроможності та ліквідності суб’єктів господарювання.
Ця процедура здійснюється, як правило, за такими напрямками:
реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення виручки від
реалізації.
Реструктуризацію активів здійснюють, вживаючи таких санаційних заходів:
• мобілізації фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об’єктів
основних засобів та обігових коштів, які безпосередньо не пов’язані з
процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди
невиробничого призначення, нематеріальні активи, наднормативні запаси
сировини й матеріалів, боргові цінні папери тощо);
• лізингу основних фондів;
• здачі в оренду основних фондів, які не використовуються у виробничому
процесі;
• продажу окремих нерентабельних або низькорентабельних структурних
підрозділів;
• удосконалення структури оборотного капіталу за рахунок зменшення
частки низьколіквідних оборотних активів;
• рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в
інші, ліквідні форми оборотних активів (гроші, короткострокові фінансові
вкладення).
Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів:
• заморожування інвестиційних вкладів з довготривалим строком окупності;
• зниження валових витрат шляхом визначення їх оптимального рівня.
Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулювання
збуту шляхом надання знижок покупцеві, масової реклами тощо.
Санаційні заходи можуть бути спрямовані й на реструктуризацію пасивів
підприємства, у результаті якої змінюються розміри та структура
фінансових джерел формування активів. У цьому разі йдеться насамперед
про зменшення статутного фонду за рахунок зменшення номінальної вартості
акцій та їх кількості в таких цілях:
• одержання санаційного прибутку з наступним використанням його на
покриття балансових збитків;
• приведення у відповідність розміру основних засобів та оборотних
коштів підприємства з розміром його власного капіталу та ін.
Значний тягар фінансування санаційних заходів підприємства несуть, як
правило, його власники — акціонери, пайовики та ін. Вони можуть
фінансувати санацію, збільшуючи (зменшуючи) статутний фонд, надаючи
позики, цільові внески на безповоротній основі та ін.
При цьому збільшуватися статутний фонд може шляхом збільшення кількості
акцій існуючої номінальної вартості, номінальної вартості існуючих
акцій, обміну облігацій на акції. Основною метою збільшення статутного
фонду для санації є мобілізація додаткових внесків інвесторів.
Участь кредиторів у фінансовій санації боржника може здійснюватися
шляхом:
• надання додаткових кредитних ресурсів;
• пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;
• надання кредитного забезпечення (поручництва, гарантії);
• трансформації боргу у власність тощо.
Крім того, однією з форм санації кредиторів може бути погашення боргу за
рахунок цільового банківського кредиту, що надається комерційним банком,
який обслуговує підприємство-боржника. Надається такий кредит на умовах
підвищеної відсоткової ставки, оскільки це пов’язано з великим ризиком.
Крім кредиторів у фінансовій санації підприємства може брати участь і
його персонал. Це зумовлено необхідністю збереження робочих місць на
підприємстві.
Основними формами фінансування санації персоналом можуть бути:
• купівля підприємства працівниками акцій;
• відмова від дивідендів та винагороди за виробничі результати;
• надання працівниками позик підприємству.
Фінансову підтримку санації підприємств може надавати і держава, якщо,
мобілізованих з децентралізованих джерел фінансових ресурсів не
вистачило для проведення санації державного підприємства, а продукція,
що виробляється, суспільно необхідна. У цьому разі на рівні відповідних
державних структур може бути прийняте рішення про надання фінансової
підтримки збитковим підприємствам.
Державна фінансова підтримка санації підприємств може здійснюватися
різними шляхами:
• прямим бюджетним фінансуванням у вигляді надання субсидій, дотацій,
повного або часткового викупу державою акцій підприємства, яке перебуває
на межі банкрутства. Пряме бюджетне фінансування санації державних
підприємств здійснюється у випадках, коли підприємство зазнало збитків
від стихійного лиха і вони не відшкодовані органами страхування;
• надання бюджетних позик тощо.
Крім прямого бюджетного фінансування санації держава може
використовувати й непрямі методи фінансової підтримки підприємств:
• надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію
підприємств-конкурентів або поєднання їх інтересів;
• надання державних гарантій і державне страхування кредитів;
• регулювання механізму ціноутворення;
• зниження податкового тиску, списання податкових зобов’язань;
• відстрочення і розстрочення за платежами у бюджет на умовах
податкового кредиту;
• стимулювання лізингової форми фінансування виробничо-технічних
санаційних заходів;
• активізація участі в санації кредиторів з найбільшою заборгованістю;
• проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фінансування
санації виробництва.
Державна підтримка санації підприємств тим чи іншим методом залежить від
їх конкретних характеристик народногосподарського та регіонального
значення, глибини фінансової кризи. Найбільш економічними методами
державної підтримки санації підприємства вважаються такі, як надання
державних гарантій різного рівня та різних форм підтримки фіскального
характеру, зокрема стимулювання лізингу та активізації участі в санації
кредиторів з найбільшою заборгованістю.
Список використаної та рекомендованої літератури
Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.
Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних
корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.
Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.
Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. —
К.:Либідь, 2002.
Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во
КНЕУ, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
