Реферат на тему:

Підприємство як суб’єкт господарювання, отримання доходів і економічних
відносин

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є
підприємства — суб’єкти господарювання. На підприємствах виробляється
продукція і надаються послуги, створюються відповідні доходи і
накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих
фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство — це
самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом
державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими
суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом
систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та
іншої господарської діяльності.

Підприємство, як правило, є юридичною особою, що визначається
відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов’язаннями цим
майном, наявністю поточного рахунка в банку і діє від свого імені при
вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління,
суду, прокуратури та ін.

Підприємство як суб’єкт господарювання здійснює незаборонені законом
держави різні види господарської діяльності, самостійно розпоряджається
випущеною продукцією, отриманими від її продажу виручкою і прибутком, що
залишаються у нього.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може
належати йому на праві власності або повного господарського ведення.

Джерелом формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески
засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів
діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення і
дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації
власності, придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні
та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; інші не
заборонені законодавством джерела.

Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать
від організаційно-правової форми його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає у
відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами з приводу
створення статутного доходу.

Статутний капітал використовується на придбання основних фондів і
формування оборотних активів у розмірах, необхідних для здійснення
нормальної виробничо-фінансової діяльності. У цьому разі підприємство
вступає у відносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних
засобів та ін. Придбані сировина, матеріали і основні засоби
використовуються підприємством з метою виробництва нового продукту.
Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з
метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт
реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті
чого підприємство отримує виручку.

Якщо виручка, що надходить, перевищує витрати підприємства на
виробництво і продаж продукції (собівартість), то підприємство одержує
прибуток. Останній є результатом кругообігу коштів, вкладених у
підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства.
Але цей прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства,
значна його частина у вигляді податків вилучається державою в бюджет.
Причому ця частина прибутку вилучається у бюджет першочергово відповідно
до чинних законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на
вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства.
Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу
розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на
його розсуд. Як багатоцільове джерело для фінансування потреб
підприємства цей прибуток використовується ним для накопичення і
споживання, тобто створення резервів, виробничого розвитку,
соціально-культурних потреб, матеріального стимулювання працівників
підприємства тощо.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може
залучати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити
банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених
коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може також придбати цінні
папери інших підприємств і держави, вкладати кошти у статутний капітал
новостворюваних підприємств або розміщувати вільні кошти на депозитних
рахунках у банках, вступаючи при цьому у відносини з відповідними
суб’єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі
свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими
фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою виготовлення
продукції і отримання прибутку.

Використовуючи власні фінансові ресурси для розвитку виробництва і
отримання прибутку, підприємство водночас бере участь у формуванні
різноманітних державних позабюджетних фондів, що підтверджує наявність
розподільчих процесів у підприємстві, пов’язаних з використанням його
фінансових ресурсів.

Фінансові результати діяльності підприємств, їх зміст і значення для
розширення виробництва

У виробничо-фінансовій діяльності суб’єктів господарювання бере участь
велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних
і фінансових факторів. Мета кожного суб’єкта господарювання — якомога
ефективніше використати ці фактори.

Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у
фінансових результатах діяльності суб’єктів господарювання.

Економічний підсумок виробничої діяльності суб’єктів господарювання, що
виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими
економічними показниками, як валовий і чистий дохід, прибуток.
Розглянемо зміст цих показників як економічних категорій і загальний
порядок розрахунку.

Вироблена суб’єктами господарювання валова продукція включає вартість
спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість —
валовий дохід. «Валовий дохід, — писав К. Маркс, — це та частина
вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається
за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього
виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і
спожитий у ньому постійний капітал». Отже, валовий дохід — це частина
вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових витрат,
крім тих, що використані на оплату праці.

Однак К. Маркс зазначав, що «валовий виторг чи валовий продукт є весь
відтворений продукт». Отже, у виторгу від продажу продукції та послуг у
масштабі всього народного господарства виражена вартість валового
продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів
виробництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід.

Валовий дохід є узагальнюючим показником, який характеризує результати
діяльності підприємств. Його розмір залежить від обсягу виробленої
продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових
ресурсів, крім тих, що використовуються на оплату праці.

Основними факторами підвищення валового доходу є збільшення обсягу
виробництва продукції та зниження матеріально-грошових витрат.

Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці
працівників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією з форм
яких є чистий дохід.

Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після
відшкодування витрат живої і уречевленої праці. К. Маркс зазначав:
«Чистий же дохід є додаткова вартість, отже — додатковий продукт, який
залишається за вирахуванням заробітної плати…». Таким чином, чистий
дохід є додатковим продуктом, тобто це валовий дохід за вирахуванням
коштів на оплату праці.

Чистий дохід, який створюється на підприємстві, поділяється на дві
частини. Одна з них вилучається в дохід бюджету через механізм цін,
друга залишається на підприємстві й визначається як різниця між вартістю
продукції та витратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є
чистим доходом підприємства.

Чистий дохід підприємства, у свою чергу, складається з реалізованого
чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції,
призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на
внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю
продукції за цінами реалізації та її собівартістю.

Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією і тому
тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції.

Отже, прибуток — це частина чистого доходу, одна з його форм.
Визначається він у встановленому порядку.

За розміром прибуток від продажу продукції, хоч і тотожний реалізованому
чистому доходу, однак менший від чистого доходу підприємства на суму, що
залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські
потреби.

Крім прибутку від продажу на підприємствах розраховуються прибутки від
основної, інвестиційної, фінансової діяльності, позареалізаційних
операцій, загальний і чистий. Кожний з наведених видів прибутку
розраховується за певною схемою і має власний розмір.

Загальний прибуток — це прибуток від продажу продукції та надання
послуг, реалізації інших цінностей і нематеріальних активів,
інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму
позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток — це частина загального прибутку після сплати з нього
відповідних податків і платежів у бюджет.

Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує
виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку
відображається виконання таких важливих якісних показників, як
підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення
якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним
джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який
стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного
стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва,
джерелом доходів Державного бюджету.

Список використаної літератури:

Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и
статистика, 1997.

Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга,
1999.

Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних
корпорацій. — К.: Либідь, 1993.

Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.

Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.

Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. —
К.:Либідь, 2002.

Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во
КНЕУ, 2002.

Похожие записи