Тема: П-во як суб’єкт господарювання.
П-во, його види та об’єднання.
Форми організації в-ва.
Виробничий процес на п-ві.
Структура промислового п-ва.
1. Основу національної економіки складає в-во. Первинним осередком його
є п-во.
Виробниче п-во – це виробничо-господарська одиниця, організаційно
відокремлений і економічно самостійний суб’єкт господарювання, що має
права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну чи
комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб і отримання
прибутку.
Основними рисами п-ва є виробничо-технічна, економічна і організаційна
єдність.
Виробничо-технічна єдність передбачає наявність єдиної технічної
документації, загальну технічну політику усіх підрозділів п-ва, що
зумовлюється спільністю призначення продукції і процесів її
виготовлення. Економічна єдність полягає у єдності плану, обліку,
аналізу та оцінки результатів діяльності і спільності матеріальних,
трудових, фінансових ресурсів.
Організаційна єдність передбачає наявність єдиного колективу
працівників, системи керівництва і загального обслуговування колективу
п-ва. Ця єдність підкріплюється спільністю території.
В Україні згідно чисельності працюючих п-ва поділяються на малі, середні
і великі. Згідно закону „Про п-ва в Україні” до малих п-в належать п-ва
із чисельністю працюючих до 200 чол. (промисловість і будівництво), до
100 чол. (наука і наукове обслуговування), до 50 чол. (в інших галузях
виробничої сфери), до 25 чол. (в невиробничій сфері), до 15 чол. (в
роздрібній торгівлі).
За галузевою приналежністю п-ва поділяються на сільськогосподарські,
промислові, транспортні, будівельні, п-ва зв’язку тощо.
За формою власності п-ва бувають індивідуальні (засновані на власності
особи без права найму робочої сили), сімейні, приватні (засновані на
власності сім’ї або осіб з правом найму робочої сили), колективні
(засновані на власності трудового колективу, кооперативу чи іншого
статутного об’єднання або громадських організацій), державні (засновані
на власності держави чи адміністративно-територіальних одиниць),
іноземні або спільні (одна із сторін – іноземна).
П-ва можуть об’єднуватися у асоціації, корпорації, консорціуми,
концерни, картелі, трести тощо.
До горизонтальних договірних об’єднань належать картелі та їх різновиди
– синдикати, консорціуми.
Картель – це група виробників переважно однієї галузі, які, залишаючись
юридично самостійними, відмовляються від частини своєї господарської
самостійності з метою максимізації прибутку, при цьому фіксуючи ціни і
обмежуючи обсяг в-ва.
Синдикати здебільшого існують у формі акціонерного товариства або
товариства з обмеженою відповідальністю і сприяють раціоналізації
постачання або збуту продукції своїх членів.
Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Асоціація – це договірне об’єднання, створене з метою постійної
координації господарської діяльності учасників без втручання у їх
виробничу чи господарську діяльність.
Корпорація – це договірне об’єднання, створене на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Корпорації є найбільш розвинутою формою об’єднання капіталу, оскільки в
них забезпечується міцна система фінансових, управлінських та
організаційних взаємозв’язків між учасниками.
До форм діяльності корпорацій належать:
Ліцензійна угода – це юридичний договір, за яким ліцензіар надає певні
права ліцензіату на певний час і за визначену плату. Різновидом
ліцензійної угоди є франчайзинг, який передбачає тривалі зв’язки,
засновані на тому, що франчайзер надає певні права (зокрема використання
торгової марки або бренд нейму – фірмового найменування), а також
послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації кадрів, торгівлі
та управління за певну плату.
Договір на надання управлінських послуг – це угода, за якою оперативний
контроль п-ва здійснює інше п-во за певну плату. Функції, що виконуються
останнім за договором, можуть передбачати управління в-вом, кадрами,
купівлю техніки, маркетинг, фінансове управління.
За контрактами з надання технічної допомоги корпорації здійснюють
технічні послуги, які стосуються специфічного аспекту діяльності цієї
фірми – ремонту та профілактики техніки, використання ноу-хау, контролю
за якістю тощо
Концерн – це статутне об’єднання п-в промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної
фінансової залежності від одного або групи п-в. Концерни можуть бути
галузевими та багатогалузевими.
Спільний орган управління концерном може існувати у вигляді окремого
холдингового п-ва.
Холдинг утворюється шляхом внесків п-вами пакетів своїх акцій в нове
товариство, яке концерн очолює.
Фінансово-промислові групи (ФПГ) – це об’єднання п-в різних форм
власності та фінансово-кредитних установ, яке дозволяє:
стабілізувати в-во (ФПГ створюють сприятливі умови для об’єднання п-в з
технологічними та коопераційними зв’язками, завантажити виробничі
потужності з випуску продукції за рахунок тісних господарських відносин
між учасниками ФПГ);
прискорити інноваційні процеси на п-вах (ФПГ сприяють чіткій
стратегічній орієнтації розвитку своїх учасників. Зміцнення зв’язків у
рамках науково-виробничих, виробничо-технологічних комплексів сприятиме
проведенню єдиної інвестиційної політики. При цьому знижується ризик,
пов’язаний з розробкою і в-вом нової техніки, удосконалюється
фінансування науково-дослідних проектів).
забезпечити фінансову стабілізацію п-в (ФПГ здійснює взаєморозрахунки
між п-вами, що стабілізує платежі між учасниками ФПГ).
2. Розрізняють такі форми організації в-ва:
концентрація спеціалізація
кооперування
подетальна предметна технологічна
а) Концентрація в-ва – це зосередження випуску продукції (послуг) на
великих п-вах, їх підрозділах.
Концентрація в-ва може мати декілька організаційних форм, а саме:
Концентрація різнорідних в-в в одному п-ві універсального характеру;
Концентрація однорідної продукції у спеціалізованому п-ві;
Зосередження взаємопов’язаних в-в на одному п-ві.
Високий рівень концентрації можна оцінювати двояко. Позитивний ефект від
зростання масштабів в-ва полягає у:
Спеціалізації праці;
Спеціалізації управлінського персоналу;
Ефективному використанні нових технологій і нового обладнання;
Ефективній утилізації відходів.
Дослідження західних вчених показали, що збільшення обсягу в-ва на
вдвічі зменшує поточні витрати на 20%. В той же час надмірна
концентрація в-ва має суттєві недоліки. Зокрема великі п-ва з великими
обсягами в-ва застосовують переважно спеціалізоване обладнання і тому
вони достатньо „боляче” переносять вимушені конструктивно-технологічні
покращення продукції, що постійно диктується вимогами ринку. Крім того,
негативний ефект від зростання масштабів в-ва пов’язаний також із
певними управлінськими труднощами.
У деяких випадках різниця між обсягом в-ва, за якого діє позитивний
ефект масштабу і обсягом, за якого починає діяти негативний ефект
масштабу, може бути доволі значною (див. рис.1 а). У такому разі середні
витрати на виготовлення продукту за різних обсягів в-ва будуть
однаковими (відрізок Д1, Д2), тобто цей відрізок вказує на постійну
віддачу при зростанні масштабів в-ва.
Якщо позитивний ефект масштабу є порівняно тривалим, а негативний –
віддаленим, то крива понижується протягом тривалого відрізку
горизонтальної осі (рис.1 б).
Якщо позитивний ефект масштабу швидко зникає і змінюється негативним, то
мінімальні витрати в-ва одиниці продукції досягаються за порівняно
малого обсягу в-ва (рис.1 в).
б) Спеціалізація промислового в-ва – це така форма його організації, за
якої виготовлення продукції, її частин або виконання окремих операцій
відбувається в окремих галузях і на окремих п-вах (в цехах, дільницях).
До спеціалізованих належать п-ва (цехи), які виготовляють однорідну
продукцію в оптимальних або близьких до них обсягах. Таким чином,
спеціалізація – це є розподіл праці.
Розрізняють 3 форми спеціалізації:
Предметна: в самостійне в-во виділяється виготовлення закінчених,
готових до експлуатації виробів. Така спеціалізація дає змогу доволі
повно врахувати вимоги до конструкції машин, умов їхньої експлуатації.
При подетальній спеціалізації в самостійне в-во виділяється виготовлення
окремих деталей, вузлів. Якщо номенклатура продукції, що виготовляється
п-вом звужується, підвищується ступінь однорідності в-ва і його
ефективність.
При технологічній спеціалізації в самостійне в-во виділяються стадії
технологічного процесу (складальні, штампувальні тощо).
Поряд із спеціалізацією галузей, п-в існує внутрішньозаводська
спеціалізація, коли цехи, ділянки спеціалізуються на випуску окремих
деталей, готових виробів. Одним із важливих напрямків спеціалізації є
функціональна спеціалізація, коли в самостійні виділяються допоміжні і
обслуговуючі в-ва: ремонт обладнання, виготовлення інструментів і
оснащення.
Переваги спеціалізації:
Виготовлення однорідної продукції сприяє підвищенню рівня кваліфікації
працюючих (інженерів і робітників), а також створює умови для
вдосконалення технологічних процесів їх механізації і автоматизації.
Спеціалізація як постійне виконання одних і тих самих робіт і
виготовлення однієї і тієї ж продукції зменшує втрати часу на зміну
одного виду робіт іншим.
Спеціалізація дає можливість кожному регіону виготовляти ті товари, які
за його ресурсів можна виготовити найефективніше.
Недоліки спеціалізації:
Монотонність спеціалізованої праці;
Спеціалізація тісно пов’язана з кооперацією, а це означає сильну
залежність від інших п-в-партнерів.
в) Кооперування в-ва – це система тривалих (договірних) виробничих
зв’язків між п-вами, які спільно виготовляють певну продукцію, але
зберігають господарську самостійність.
Для характеристики рівня кооперування використовують такі показники:
Питома вага комплектуючих, деталей, напівфабрикатів і заготовок,
отриманих зі сторони в загальному обсязі продукції галузі або в
собівартості виробів;
Кількість п-в, які кооперуються із цим п-вом;
Середній радіус відстані кооперування.
Причинами кооперування можуть бути:
Доступ до нових ринків збуту;
Застосування нових технологій;
Доступ до нових постачальників;
Спільне використання ресурсів;
Покращення позицій у справах закупівлі сировини.
Кооперування може мати коротко- чи довгостроковий характер (кооперація
за угодою (контрактом), яка орієнтується тільки на впровадження одного
проекту (програми), що проводиться п-вом, причому цей проект може і не
бути головним і створення спільного п-ва, яке охоплює багато програм і
проектів п-ва).
Основними перевагами кооперування через створення СП є:
Оптимальне вкладення капіталу;
Обмеження ризику;
Використання можливостей всіх партнерів;
Можливість поетапного входження на новий ринок;
Зниження бар’єру (порогу) при виході з ринку.
До недоліків цієї форми кооперування належать:
Необхідність розподілу всіх прибутків;
Імовірність зміни мотивації партнерів з часом;
Складності в оперативному управлінні.
3. Виробничий процес – це сукупність організованих в певній
послідовності процесів праці і природних процесів, в результаті яких
сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Залежно від ролі
в процесі виготовлення продукції виробничий процес поділяється на
основний, допоміжний і обслуговуючий. Основний виробничий процес – це
технологічний процес, в результаті якого змінюється форма, розміри,
фізичний чи хімічний склад виробів. Допоміжний виробничий процес – це
процес, в результаті якого виготовляється продукція, яка
використовується на п-ві для забезпечення основного виробничого процесу.
Обслуговуючий процес – це виробничий процес, який забезпечує необхідні
умови для протікання основного і допоміжного виробничих процесів.
4. Під структурою п-ва розуміють кількісний склад його підрозділів,
взаємозв’язки і співвідношення між ними та їх територіальне розміщення.
Визначальним чинником, який впливає на структуру п-ва, є його виробничий
процес. У зв’язку з цим розрізняють виробничу і загальну структуру п-ва.
Виробнича структура є формою організації виробничого процесу і
виражається через розміри п-ва, кількість і склад його підрозділів
(дільниць, цехів, філіалів). Загальна структура п-ва включає виробничу і
організації по обслуговуванню трудового колективу (жеки, поліклініки,
палаци культури, спорткомплекси, дитячі заклади, навчальні комбінати.
Основні цехи на п-ві формуються за технологічним принципом
(спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу),
предметним принципом (спеціалізуються на виготовленні певного виробу)
або за змішаним принципом (поєднують технологічний і предметний
принцип). Найчастіше п-ва використовують змішаний принцип.
Залежно від того, що лежить в основі виробничої структури п-ва, є
цехова, безцехова, корпусна і комбінатська виробничі структури. При
корпусній структурі цехи об’єднуються у блоки. При комбінатській
структурі кожен комбінат виготовляє певну частину до завершеного виробу.
Первинною ланкою виробничої структури п-ва є робоче місце. Це частина
виробничої площі, де робітник чи група виробників виконує окрему
операцію по виготовленню виробу, використовуючи обладнання і
технологічне оснащення.
Первинним структурним підрозділом п-ва є виробнича дільниця – це
сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких
виконуються технологічно однорідні операції чи виготовляється однотипна
продукція.
На великих п-вах дільниці об’єднуються в цехи – виробничі підрозділи, де
виготовляється продукція або здійснюється певна стадія в-ва, в
результаті якої виготовляється напівфабрикат, який використовується на
даному п-ві.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter