КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни “Економіка підприємства”

На тему: Основні засоби підприємства.

ЗМІСТ

Вступ

Основні засоби (основні фонди)

Характеристика та класифікація основних засобів

Спрацювання і старіння основних фондів

Амортизація основних фондів

Відтворення основних фондів

2.1. Строки експлуатації

2.2. Відтворення основних фондів

2.3. Показники ефективності відтворення основних фондів

Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Одне з чинних місць в управлінні матеріальними ресурсами займає процес
відтворення та вдосконалення основних фондів. Мета даної роботи
розглянути форми відтворення та вдосконалення основних фондів. В першу
чергу розкрити зміст видів спрацювання основних фондів — фізичного та
морального. Розглянути значення амортизації, процеси ремонту,
модернізації і заміни основних виробничих фондів в управлінні
матеріальними ресурсами.

В даний час усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності
і підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських
операцій відповідно до чинного законодавства.

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки
за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,
але і за рахунок основних фондів.

Невід’ємною частиною господарських фондів підприємства є нематеріальні
активи.

Відмінною рисою основних фондів є їхнє багатократне використання в
процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом
тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього
середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову
вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби
шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах.

Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій)
корисності предметів протягом усього терміна їхньої експлуатації (тобто
періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів,
здатне виконувати функції, що приносять прибуток його власнику). Основні
фонди беруть участь у процесі виробництва тривалий період (протягом
багатьох виробничих циклів), зберігаючи початкову форму і властивості,
але поступово зношуються і переносять свою вартість на виготовлений
продукт.

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість виробничих
потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом гаданого терміна
їхньої експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди,
протягом котрих ці потужності будуть мати продуктивну корисність
(спроможність). Цей процес називається амортизацією основних засобів.

Найбільша цінність Положення бухгалтерського обліку 7 — надання
підприємствам права самостійно провадити амортизаційну політику, що
дасть змогу визначати термін експлуатації основних засобів і обирати
метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами.

В курсовій роботі ми розглянемо інформацію по ДП АТ “Київхліб”
“Хлібокомбінат 2”, вул. Щекавицька, 55.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ЗАСОБИ (ОСНОВНІ ФОНДИ)

Характеристика та класифікація основних засобів.

Основні засоби (фонди) – матеріальні активи, які підприємство утримує з
метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання
послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і
соціально-культурних функцій, очікує мий термін корисного використання
(експлуатації) яких більше одного року.

Відповідно до діючої типової класифікації основні фонди групуються за її
функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і
видами, за використанням і належністю.

За функціональним призначенням розрізняють виробничі основні фонди, що
безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його
здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і
обладнання тощо).

За галузями народного господарства основні фонди розподіляються на:
промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок
тощо.

Більша частина основних фондів належить до галузі «Промисловість». Вона
безпосередньо пов’язана з процесом виробництва продукції. Але наявність
інших видів господарської діяльності зумовлює необхідність обліку
основних фондів, що належать до інших галузей господарства, які
знаходяться на балансі промислового підприємства, належать до галузі
«Будівництво».

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку основні фонди промислових
підприємств розподіляються на промислово-виробничі, виробничі основні
фонди інших галузей народного господарства і невиробничі.

До виробничих основних фондів належать: будови, споруди, передавальні
пристрої, машини і устаткування, робочі машини і обладнання,
вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування,
обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби,
інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар,
робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель
і водойми та інші основні фонди.

У складі виробничих основних фондів виділяють їх активну частину —
машини, обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі основні фонди безпосередньо не беруть участі у процесі
виробництва. До невиробничих основні фонди належать: будови і споруди
житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні
засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого
призначення для обслуговування житлових, комунальних та
культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні фонди поділяються на діючі (всі основні фонди,
що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у
даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або
окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і
призначене для заміни об’єктів основних фондів).

В балансі по статті «Основні фонди» показується вартість основних
фондів, як діючих, так і тих, що знаходяться на консервації або в
запасі. Первісна вартість визначається:

по об’єктам, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за
плату у інших підприємств та осіб — виходячи із фактичних затрат на
зведення або придбання цих об’єктів, включаючи витрати на доставку,
монтаж, установку. Вона виявляється в момент введення об’єкта в
експлуатацію та залишається незмінною на протязі всього строку
надходження основних фондів на підприємство, за винятком випадків
дообладнання та добудови об’єктів в порядку довгострокових інвестицій,
реконструкцій та часткової ліквідації об’єктів;

по об’єктам, внесеними засновниками в рахунок їх вкладів в Статутний
капітал — по домовленості сторін;

по об’єктам, одержаним від інших підприємств та осіб безоплатно —
експертним шляхом або по даним документів прийому-передачі.

Основні фонди, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються
на облік по купівельній вартості з додаванням витрат на доставку та
установку, а також сум зносу по цим об’єктам, вказаних в документах на
купівлю-продаж.

Переоцінена вартість основних фондів — це вартість необоротних активів
після їх переоцінки.

Оцінка об’єктів основних фондів по залишковій вартості визначається
відніманням від первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що
обліковується в бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо
первісна та залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума
нарахованого зносу.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»
№334/94-ВР п.8.2.1 під терміном «основні фонди» потрібно розуміти
матеріальні активи, які використовуються у виробничій діяльності
платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з
дати введення до експлуатації таких матеріальних активів, і вартість
яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Таблиця 1.Групи основних засобів на підприємстві в 2003році (тис. грн.)
відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Групи основних засобів Залишок на початок року Надійшло за рік Вибуло
за рік Нараховано амортизації за рік Залишок на кінець року

первісна (переоцінена) вартість знос

первісна (переоцінена) вартість знос

первісна (переоцінена) вартість знос

Земельні ділянки

Капітальні витрати на поліпшення земель

Будинки, споруди та передавальні пристрої 7675,0 1442,7

2,3 2,3 150,2 7672,7 1590,6

Машини та обладнання 6864,3 2384,5 175,6 412,9 404,9 516,3 6627,0 2495,9

Транспортні засоби 243,0 203,1

22,6 22,6 17,4 220,4 197,9

Інструменти, прилади, інвентар(меблі) 1435,6 1030,7 37,2 52,1 50,7 95,2
1420,7 1075,2

Робоча та продуктивна худоба — —

Багаторічні насадження — —

Інші основні засоби — —

Бібліотечні фонди — —

Малоцінні необоротні матеріальні активи 93,7 46,8 29,9

15,0 123,6 61,8

Тимчасові споруди — —

Природні ресурси — —

Інвентарна тара

Предмети прокату

Інші необоротні матаріальні активи

Разом 16311,6 5107,8 242,7 489,9 480,5 794,1 16064,4 5421,4

Подивитися рух основних засобів за рік, їх склад та вартість можна
розглянути в таблиці 1.

Таблиця 2. Склад і структура основних фондів підприємства в 2003р.

Групи основних засобів Вартість основних фондів, тис. грн. Структура
основних фондів, %

На початок року На кінець року На початок року На кінець року

Будинки, споруди та передавальні пристрої 7675,0 7672,7 47,1 47,8

Машини та обладнання 6864,3 6627,0 42,1 41,3

Транспортні засоби 243,0 220,4 1,5 1,4

Інструменти, прилади, інвентар(меблі) 1435,6 1420,7 8,8 8,8

Малоцінні необоротні матеріальні активи 93,7 123,6 0,6 0,8

Разом 16311,6 16064,4 100,0 100,0

Як свідчать дані таблиці 2, найбільшу питому вагу в структурі основних
фондів підприємства в 2003 році – 47,8%, на кінець року – становлять
будинки, споруди та передавальні пристрої. Протягом року в структурі
основних фондів відбулися незначні зміни: на 0,7 % зросла частка
будинків, споруд та передавальних пристроїв, на 0,2% зросла частка
малоцінних необоротних активів, в той час як частка машин, обладнання та
транспортних засобів зменшились відповідно – на 0,8 і 0,1%.

1.2. Спрацювання і старіння основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного
(матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного
старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних
виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить
до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На
швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня
надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи
інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного
догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші
організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування)
можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають
проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З
часом спрацювання поступово збільшується і врешті решт стає таким, що
унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто
настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий
засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим
розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване)
фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна
визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації
(через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням
ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану.
Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або
певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої
суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість
продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів (моральне спрацювання) — це
процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного
спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно
характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної
вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів
виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння
продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння
властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з
реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують
застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна
визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес , що його
розраховують за формулою

де В0, В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів
праці; П0, П1 — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або
витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний
техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень
техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага
знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці
можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми
відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та
формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 1.).

1.3. Амортизація основних фондів.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично
спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою
відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої
вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування
(амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення
авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість
продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне
підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну
грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й
техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості
продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у
спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних
фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які
характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на
повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано
за формулою

де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л –
ліквідаційна вартість основних фондів; Ан – амортизаційний період
(нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з
економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці,
необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів
і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є
правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного
строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його
встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної
довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов
їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння,
можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації
виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів
основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних
строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних
відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує
правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну
суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють
множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації
та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови
експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного
виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок роз
рахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію
нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення
(вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та
коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці,
що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості
місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання
можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання
можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної),
подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення
балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що
виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду
(нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами
амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України
щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою, третьою і
четвертою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25, 15 і 60%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової
амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом
рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової
вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати
рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів,
віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних
після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України
«Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають
використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року
експлуатації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%;
четвертий — 15%; п’ятий — 10%; шостий і сьомий — — 5%. Збільшення
масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному
зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та
інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і
в організаціях України.

На підприємстві ДП АТ «Київхліб» «Хлібокомбінат 2» нараховується
амортизація економічна та податкова одночасно. Метод нарахування
амортизації використовується прямолінійний, податковий.

Цей метод нарахування амортизації вважається доволі простим. Суми
нарахованої амортизації щомісячно додаються до поточних витрат
підприємства.

де Ар – річна сума амортизаційних відрахувань;

ОФ – повна первісна або відновна вартість об’єкта основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість об’єкта основних фондів;

Т – очікуваний термін корисного використання об’єкта основних фондів;

(ОФ – ОЛ) – вартість, що амортизується;

Ам – місячна сума амортизаційних відрахувань.

У таблиці 3 ми можемо розглянути вартість основних фондів та суму
нарахованої амортизації згідно з податковим обліком за 2003 рік.

Таблиця 3. Вартість основних фондів та сума нарахованої амортизації
згідно з податковим обліком (балансова вартість, тис. грн.)

Групи основних засобів Вартість основних фондів на початок року
Збільшення вартості основних фондів Зменшення вартості основних фондів
Вартість основних фондів на кінець року Сума нарахованої амортизації за
рік

Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої
5806,8     5521,9 284,9

Автотранспорт, меблі, побутові прилади 415,0 31,5 5,3 342,8 98,4

Інші ОФ, не віднесені до груп 1 і 2 4459,6 138,4 14,1 3945,2 638,7

ЕОМ, інформаційні системи 34,1   34,1  

Разом 10681,4 204,0 19,4 9844,0 1022,0

По цих групах в податковому законодавстві встановлено квартальні норми
амортизації:

1 група – 1,25%,

2 група – 6,52%,

3 група – 3,75%,

4 група – 15%. (Для ОФ придбаних до 1.01.2004р)

РОЗДІЛ ІІ

ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

2.1. Строки експлуатації.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків
експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від
періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного
технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення
періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та
використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку,
уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення
техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня
підприємств, зростання продуктивності праці, зниження
ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — призводить до збільшення
собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших
інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей
машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу
зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок
цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення,
але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці,
значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути
оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної
праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом
усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення
оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною
величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю
корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за
різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних
досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний
строк експлуатації устаткування справляють два фактори — щорічний розмір
амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне
застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків
експлуатації — через мінімізацію сумарної величини цих економічних
показників з використанням графічного способу.

2.2. Відтворення основних фондів.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих
потужностей підприємств різних галузей народного господарства
здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й
розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів,
виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення
відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення
існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення
до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за
рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та
автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично
спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція
діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або
частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути
споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти.
До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих
об’єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною.
Піл розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його
другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів
або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих
виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов)
відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що
здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення
виробничого потенціалу підприємств є взаємозв’язаними елементами єдиного
відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте
пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв
(господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію
діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним
за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на
діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва
(надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня
екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

2.3. Показники ефективності відтворення основних фондів.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх
видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників
відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху,
технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси
істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання
застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в
Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та
повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так,
наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми
введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а
коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до
їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих
відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних
фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно
більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —
екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи
збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення
передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.
Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних
фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів
праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію
нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу
певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних
фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення
(співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);
коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнта вибуття до нормативного).

Узагальнюючі показники:

,

де ВП – річний обсяг виробленої продукції в вартісних одиницях;

ОФ — середньорічна вартість основних фондів.

,

де П – річний прибуток підприємства.

Фондорентабельність вказує на частку прибутку підприємства, отриманого
за рік, від вартості основних фондів.

= =16188

= 0,12

Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей
народного господарства України спостерігається низький рівень
ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття
машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на
промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5—6 та 2—3%
загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає
50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить
майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць.
Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й
підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання
технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід
запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації
відтворення основних фондів:

усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України,
радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого
задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку
номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення
виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно
зв’язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь
праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших
країн;

зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках
науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім
наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного
рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах
різних галузей народного господарства;

докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її
обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування —
виробництво — розподіл — запровадження — експлуатація нової техніки);

дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного,
організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної
політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих
виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва
технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування,
перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до
систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази
взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств;

створення ринкового економічного механізму країни, спроможного
забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління
виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і
сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації
відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої
діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових
коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної
державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової
інфраструктури та іноземного капіталу.

ВИСНОВОК

Отже згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 об’єктом
амортизації є вартість основних фондів (окрім вартості землі та
незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації
здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації)
об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкту
активом (при зарахуванні на баланс),і призупиняється на період його
реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

На даному підприємстві нарахування амортизації основних фондів
нараховується із застосуванням прямолінійного методу, за яким річна сума
амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується на строк
корисного використання об’єкта основних фондів. Місячна сума амортизації
при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми
амортизації на 12.

Протягом року в структурі основних фондів відбулися незначні зміни: на
0,7 % зросла частка будинків, споруд та передавальних пристроїв, на 0,2%
зросла частка малоцінних необоротних активів, в той час як частка машин,
обладнання та транспортних засобів зменшились відповідно – на 0,8 і
0,1%.

Сума нарахованої за рік амортизації 794,1 тис. грн. – за бухгалтерським
обліком; 1022,0 – за податковим обліком.

Взагалі на підприємстві знос за період до 2003року становить 5421,4 тис.
грн. Сума прибутку, що оподатковується, відповідно до податкового обліку
становила – 1981,4 тис. грн. Нараховані податки на прибуток відповідно
до:

бухгалтерського обліку – 777,1 тис. грн.

податкового обліку – 594,4 тис. грн.

Сума нарахованої амортизації використана повністю: 579,2 – на капітальне
будівництво; 212,8 – на придбання (виготовлення) та поліпшення основних
фондів; 2,1 – на придбання (виготовлення) інших необоротних активів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000р.
№92

Указ Президента України “Про концепцію амортизаційної політики” від 7
березня 2001р. №169/2001

Концепція амортизаційної політики від 7 березня 2001р. №169/2001

Державний класифікатор основних фондів ДК–013–97, затверджений наказом
Держстандартом від 19.08.97р. №507

Ковальчук І.В. Реальна економіка: навчальний посібник з економіки
підприємства. –К.:ВІПОЛ, 2002.

PAGE

PAGE 37

Види зносу основних фондів

Фізичний знос

Моральний знос

Усувний

Неусувний

Повний

Частковий

Усувний

Неусувний

Неусувний

Форми усунення зносу основних виробничих фондів

Рис. 1. Форми зносу основних фондів та форми його усунення

Похожие записи