ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ
Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою
Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з
додержання таких принципів:
І) об’єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів
інвестиційної активності;
2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народногосподарських
циклів інвестиційної активності;
3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з
аналогічними процесами в інших галузях народного господарства;
4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;
5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритетність
спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.
Основні напрями інвестиційної політики в Україні
• Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у
виділенні коштів на потреби соціальної сфери.
• Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і
формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів
підприємств та ін.
• Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються
безповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування
інвестиційної діяльності.
• Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівельників у
виконанні замовлень.
• Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.
• Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання.
• Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними
ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення.
• Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів,
створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими
напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація
приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають
науково-технічний прогрес.
• Створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною
діяльністю.
• Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих
технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного
споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної
промисловості.
Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають
розвиватися в умовах формування ринкового механізм}. Тому трансформація
інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості,
повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.
Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість
попиту і пропозиції на інвестиції та випереджаючих можливостей
підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні
економічні заходи зі отримання попиту на інвестиції та зменшення маси
безготівкових грошей, які неадекватні обсягу та якості продукції, а з
іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку
будівельних послуг.
Умови розвитку ринкових відносин:
1) роздержавлення власності;
2) приватизація державної власності;
3) конституційний захист прав власності;
4) вільна конкуренція;
5) введення вільних ринкових цін;
6) відпрацювання механізму соціального захисту;
7) відміна всіх заходів, які стримують ринкову саморегуляцію;
8) розробка правової бази ринкової економіки;
9) підготовка фахівців-експертів і керівників усіх рангів,
перекваліфікація кадрів на засадах роботи в умовах ринкової економіки.
Інвестиційний ринок та його інфраструктура
Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою
збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок
формує суб’єкт — інвестор, тобто господарюючий суб’єкт, в якого виникає
попит на інвестиції та інвестиційні товари.
У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і
пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення па базі
зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система
зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі
виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції—
приріст інвестиційних товарів (капітального манна)». При цьому ринок
характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та
відносно стабільним попитом.
Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку
конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного
регулювання.
Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи
кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат.
Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з
найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь
залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари
починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова
ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки
зору віддачі інвестицій — їх дохідності.
Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до
підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до
зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові
високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до
розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і
стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та
нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку
будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями
інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок
капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть
запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.
Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень
і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім
цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з
метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. І наведена
схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.
Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих
товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку
фінансових ресурсів.
Ринок реальних активів (інколи вживається термін «матеріальні чи
фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги:
нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання,
будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні,
монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний
ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття,
досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних
цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також
робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.
Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних
паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року);
ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);
кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).
Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.
Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення
нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були
випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними
ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже
перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на
фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і,
відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують
вторинні ринки для інших фінансових активів.
vzn
I
?
O
vn
?
d? ¤Pgd§:1/2
d?gd§:1/2
d?`„@gd§:1/2
$
gd‰’¦ задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром
є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств,
фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному
забезпечує інвестиційний процес.
На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які
створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і
характеризується стан інвестиційного ринку.
Інвестиційний ринок— це система, що включає:
1) суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і
науково-дослідні організації та ін.);
2) об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти,
ноу-хау та ін.);
3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові
компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд,
арбітраж та ін.);
4) ринковий механізм;
5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.
Інвестиційний клімат держави
Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних,
фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних
факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для
іноземного інвестора.
Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на
макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці
продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від
податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського
кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу,
зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних
капіталовкладень (щороку в цілому на 5— 10%). Крім цього, на
інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:
• приховане безробіття;
• неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального
захисту громадян;
• відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;
• високий рівень злочинності;
• слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення
інвестиційного клімату в Україні є:
по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки
приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети
приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в
короткий термін.
Шляхи активізації інвестування
Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній залежності від
стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи,
прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх
рівнів та доходів населення.
Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання
інфляції, що робить можливим забезпечення функціонування довгострокових
інвестиційних кредитів як основи капітального будівництва за ринкових
умов, сприяє нормалізації фінансового стану підприємств, активізації
виробництва.
Отже, до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:
І. Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загальноприйнятих у
світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних
виробничих фондів відповідно до їх реальної ринкової вартості, суттєве
покращення корпоративного управління.
2. Страхування майна (особливо великих підприємств).
3. Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інвестиційної
сфери заощаджень населення.
4. Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи житлового
іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів
для залучення у сферу банківського кредитування вагомих довгострокових
позабюджетних фінансових ресурсів.
За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для
проведення структурної перебудови економіки, розв’язання проблем її
інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення в
Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій.
Забезпечення зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій
залежить, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в
цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища
держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюджету,
зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування
відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення
економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП. По-друге,
зростання обсягів іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів
економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного
механізмів залучення іноземного капіталу, які здатні забезпечити
стабільні умови для інвесторів.
Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування
в економіку України вважається впровадження дійових механізмів
приватизації підприємств стратегічними іноземними інвесторами, до яких
насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США,
Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК)
мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал
країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в
Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.
Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має
стимулювання лізингових операцій — гарантованого товарного інвестування.
Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за
своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так
необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити
оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом
тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну
власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ
підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки
і дає змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та
швидким її моральним старінням.
Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в
Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У
зв’язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або
ризикового) капіталу, який тісно пов’язаний з фінансуванням інновацій та
науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які
потребують ін’єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий
комплекс, енергетика, транспорт, зв’язок.
Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме
реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення
останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної
діяльності іноземних інвесторів, дійовішого використання кредитів, що
надаються Світовим банком та ЄБРР для розвитку приватного сектора
економіки, малого і середнього бізнесу.
загальнонаціонального рівня та створення органів, які забезпечують
контроль і реалізацію певних рішень на всіх рівнях управління;
• формування мережі наукових закладів;
• створення ефективного механізму концентрації науково-технічних
ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансування інноваційних
проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів, та міжнародних проектів
з найкапіталомісткіших напрямів науково-технічного прогресу, включаючи
космічні дослідження, розвиток енергетики та медичної сфери.
Державні комплексні науково-технічні програми та міжгалузеві інноваційні
проекти фінансуються за рахунок бюджету держави, а галузеві інноваційні
програми — за рахунок коштів підприємств та організацій.
Схема взаємодії ринків
Вторинний ринок
Первинний ринок
Ринок капіталів
Кредитнийринок
Ринок робочої сили
Ринок інтелектуальних цінностей
Підрядний ринок
Грошовий ринок
Іпотечний ринок
Ринок фінансових ресурсів
Ринок інвестиційних товарів
Ринок споживчого кредиту
Ринок споживчих товарів
Інвестиційний ринок
Споживчий ринок
Фонд нагромадження
Фонд споживання
Інвестор
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
