Реферат на тему:

Основні проблеми методології планування діяльності підприємств в
ринкових умовах господарювання

Намічена програма розвитку реформ і стабілізації економіки передбачає
створення соціально-орієнтованої, ефективної економіки, яка забезпечує
ринок високотехнологічною, конкурентоспроможною продукцією. Вона повинна
мати можливість динамічно розвиватись на основі власних внутрішніх
ресурсів, сприйняття прогресивних досягнень науки, міцного й органічного
включення у світове співтовариство при забезпеченні економічної
невразливості й екологічної безпеки. Підприємство із виробничого
суб’єкта стає дійсно господарюючим [1, с. 140]. Тому формування цілей і
задач стає прерогативою самого господарюючого суб’єкта. Цей процес
ускладнюється необхідністю пошуку та вибору свого місця в системі
національного господарства і набуває особливого значення, так як
визначає всі наступні дії суб’єкта та його результати. В повсякденній
економічній діяльності підприємств та повсякденному житті людей, як
писав А.Маршал, виникла відома ринкова самостійність та звичка кожного
самому вибирати свій правильний шлях, віра у власні сили, обачливість і
разом з тим швидкість прийняття рішень, вміння та здібності передбачати
майбутнє і визначати курс своїх дій з врахуванням реальних цілей [2, с.
60].

Сьогодні все більше і більше з’являється потреба в плануванні
виробничо-господарської діяльності підприємств для ефективного
функціонування в умовах ринку, «…так как любому предприятию необходимо
планировать как динамичный процесс, позволяющий предвидеть и учитывать
происходящие изменения внешней среды (концепція підприємства як
відкритої системи) и, приспосабливаясь, адаптировать внутренние факторы
производства для своего развития и дальнейшего роста» [3, с. 7].

За останні десятиліття рівень планування на підприємствах знизився.
Такий стан справ, в першу чергу, пояснюється рядом об’єктивних та
суб’єктивних причин. Об’єктивні причини полягають в недоліках
довготривалої централізованої системи планування, яка є неадекватною до
ринкових умов господарювання. Суб’єктивні причини обумовлені
недостатньою кваліфікацією керівників та спеціалістів підприємств,
протиріччя між економічною наукою та практикою господарювання,
відсутністю методологічної бази, яка була б прийнятною для сучасних умов
господарювання тощо.

Вивченням проблем планування займаються багато вчених, зокрема: О.Орлов,
Є.Рясних, В.Бесєдін, Р.Тян, І.Смолін, А.Богатирьов, Б.Панасюк, О.Кузьмін
та ін. В ряді праць поняття методології планування розглянуті в
загальній формі, в роботах сучасних вчених викладені лише погляди на
проблеми планування в ринкових умовах господарювання,
науково-обґрунтованої методики такого планування в країні не вироблено.
В теперішній час, як зазначає М.Чумаченко, «…в якості такого путівника
діяльності промислового підприємства є підручник створений професором
О.Орловим [5]. Але цього не достатньо. Підприємства потребують сучасної
методики планування господарської діяльності…» [4, с. 11].

Приділяючи важливе значення розкриттю понять методології планування
підприємства, ми вважаємо що більш важливим є обґрунтування та
формулювання тих принципових положень, які прийнятні для вітчизняних
підприємств в ринкових умовах господарювання.

Відомо, що функція планування служить основою для прийняття
управлінських рішень і являє собою управлінську діяльність, яка
передбачає розробку цілей і задач управління виробництвом, а також
визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Сьогодні потрібні нові підходи та принципи планування, які будуть
враховувати специфіку діяльності українських підприємств.

І ці нові підходи, на нашу думку повинні полягати в наступному:

?????????c?, як «відкриту систему», оскільки в умовах ринку, воно
повинне адаптуватись до оточуючого його середовища — в політиці,
економіці, суспільстві, екології і т.д.

2. План потрібно розглядати не як директиву, а як неперервний процес,
який забезпечує економічну автономію підприємству і є основою для
прийняття управлінських рішень. В ході цього процесу встановлюються та
уточнюються за часом цілі та завдання розвитку підприємства в зв’язку із
змінами навколо нього, і визначаються ресурси для їх досягнення.

3. Плануванню повинен бути притаманний підприємницький дух, оскільки
підприємницькі здібності — це здатність прийняття рішень і здатність
ризикувати, без чого неможливо виробити стратегію виживання, розвитку і
росту.

4. Планування повинне базуватись на аналізі попередніх та теперішніх
подій, обов’язково враховувати вимоги майбутнього. Планування повинне
носити характер розвитку, і обов’язковим видом планування повинне стати
стратегічне, в основі якого повинна бути покладена
інноваційно-інвестиційна модель розвитку підприємств. А стратегія, як
відомо, це інструмент, за допомогою якого підприємство приводить свої
можливості у відповідність до ситуації, що складається на ринку, в ній
містяться рішення відносно майбутніх сфер діяльності та вибір нових
напрямків розвитку, оскільки «ефективний» власник зацікавлений у
постійному розвитку підприємства.

5. На даному етапі становлення та розвитку вітчизняних підприємств, на
нашу думку, важливим є те, що сьогодні потрібно застосовувати «змішані»
інструменти, які притаманні як директивній системі планування так і
ринковій, тобто створити ту модель здійснення процесу планування, в якій
елементи ринку переплітались би з елементами контролю, і дієвість цієї
моделі забезпечувала б постійний контроль за виконанням намічених цілей,
планів, з позицій можливості, прийняття вчасних ефективних управлінських
рішень з метою виявлення «гальмів» отримання запланованих результатів
діяльності, які враховують як інтереси власників, працюючих, так і
суспільства. Тобто потрібно здійснювати моніторинг стану об’єкту
планування в процесі виконання плану та «контроль за здійсненням планів»
тощо.

6. Також необхідне особливе поєднання централізованого державного
регулювання з децентралізованим приватнопідприємницьким
саморегулюванням, зміна їх характеру і взаємовідносин в міру вирішення
завдань перебудови планової системи. Тобто мова йде про так зване
індикативне планування або непряме державне регулювання, при якому
елементи ринку переплітаються з елементами державного регулювання і
контролю.

7. Планування слід здійснювати таким чином, щоб воно собою являло
визначення оптимальних шляхів реалізації цілей і щоб функціонування
господарюючого суб’єкта було рентабельним та/або соціально значимим,
забезпечувало грошові надходження на всіх рівнях (в т.ч. і наповнення
бюджету), прибуток в обсязі, який задовольняв би усіх зацікавлених в
його діяльності (власників, засновників, акціонерів, державу і т.д.).

Література:

Юденко В.А. Аналіз фінансових результатів підприємства в умовах
реформування бухгалтерського обліку // Фінанси України. — 2000. — №8. —
С. 140.

Маршалл А. Принципи экономической науки / Пер. с англ. Т. 1. — М.:
Прогресс, 1993. — 416 с.

Любанова Т.П., Мясоедова Л.Л., Олейникова Ю.А. Стратегическое
планирование на предприятии: Учебное пособие для вузов. — 2-е изд.,
перераб. и доп. серия «Зкономика и управление». — М.: ИКЦ «МарТ»; Ростов
н/Д: Издательский центр «МарТ», 2005. — 400 с.

Статистичний щорічник України за 2005 р. / За ред. О.Г.Осауленка, — К.:
«Техніка», 2006.

Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. —
К.: Скарби, 2002. — 336 с.

Похожие записи