4
Контрольна робота на тему:
“Організація”
Термін “організація” вважається одним з найуживаніших. Він
використовується в таких значеннях:
o як система, і зокрема, як система управління, що розглядається як
єдиний організм;
o як стадія процесу управління, призначена для створення нової, або
реорганізації чи ліквідації діючої системи;
o як господарюючий суб’єкт тощо.
У широкому розумінні, термін “організація” означає певний порядок, а
підвищення рівня організованості – впорядкування. Досягнутий порядок
можна визнати повним, якщо в ньому знайшли практичне втілення чотири
аспекти впорядкованості, які виходять з того, що визначені:
а) межі системи, тобто встановлено, скільки та які системоутворюючі
одиниці вона охоплює;
б) змінні, які характеризують одиниці, що утворюють систему;
в) встановленні допустимі співвідношення між можливими кількісними
значеннями змінних шляхом накладання обмежень на кожну з них;
г) спосіб дії кожної одиниці і схема їх взаємодії.
Сучасні крупні фірми – це національні та багатонаціональні компанії, які
вкладають капітали в різні галузі і мають підприємства в багатьох
країнах світу. У складі крупних фірм є десятки наукових лабораторій,
складна система матеріально-технічного постачання та збуту, яка охоплює
багато агентів, підприємства технічного обслуговування тощо. Для
ефективного функціонування таких фірм необхідні, перш за все, досконалі
внутрішні зв’язки. Об’єднання різних частин фірми в єдине ціле
забезпечується організаційною функцією менеджменту.
Системний підхід у менеджменті розглядає організацію як множину
взаємозв’язаних і певним чином упорядкованих компонентів, що забезпечує
цілісність організації та її стосунки із зовнішнім середовищем.
Поняття “організація” охоплює такі взаємопов’язані елементи:
• мету, завдання:
• групування завдань для визначення видів робіт;
• групування видів робіт у відповідних підрозділах згідно з метою
організації;
• делегування повноважень, розподіл відповідальності й визначення
кількості рівнів в ієрархії управління;
• створення організаційного клімату, який спонукає працівників активно
працювати для досягнення мети організації;
• проектування системи комунікацій, здатної забезпечити прийняття
ефективних рішень, їх контролю та координації:
• побудова єдиної організаційної системи, що забезпечує внутрішнє
узгодження всіх елементів організації, адаптацію до змін зовнішнього
середовища.
Склад організаційних функцій передбачає три основні фази, кожна з яких,
в свою чергу, теж складається з трьох етапів (табл. 8.1.):
Таблиця 8.1
Фази організаційного процесу
№
п/п
Основні фази організаційного процесу
Функції, що здійснюються в межах кожної фази
1
Фаза почину (ініціювання) бере початок від першого задуму організації до
стадії реального формування апарату організації
а) визначення завдань організації; б) визначення способів їх вирішення;
в) забезпечення здійснення.
2
Фаза облаштування (координації) триває від початку формування до
поточної діяльності
а) визначення системи необхідних видів діяльності; б) визначення складу
виконавців: в) забезпечення стимулювання виконавців.
3Фаза розпорядча (адміністрування) здійснюється у сформованому апараті
за визначеними напрямами як поточне керівництво діяльністю організації
а) делегування повноважень та обов’язків;
б) визначення змісту розпоряд-жень;
в) забезпечення виконання розпоряджень.
Закони організації недостатньо розглядаються при вивченні предмета і
змісту теорії організації, хоча дослідження в галузі організації мають
пріоритетне значення для обгрунтування розробок у сфері управління.
Коротко розглянемо основний закон організації – закон синергії.
Система є такою (а не випадковою сукупністю розрізнених елементів), коли
вона організована, тобто є такою сукупністю, у якій визначені місце,
значення та зв’язки кожного елемента. Організація ж як система є не
просто такою, а відносно відокремленою системою, тобто має необхідний
для самостійного існування набір утворюючих елементів (підсистем,
ланок). У добре організованих системах кожний елемент (як частина)
необхідний для підтримування та функціонування цілого і поза ним (цілим)
існувати не може. Іншими словами, частина необхідна для існування
цілого, а ціле необхідне для існування частини.
Основний закон організації – закон синергії – полягає у тому, що сума
властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого
перевищує “арифметичну” суму властивостей елементів – складників даного
цілого.
Абстрактно закон синергії можна подати так:
picscalex100010009000003540000000000120000000000050000000902000000000400
000002010100050000000102ffffff00040000002e011800050000003102010000000500
00000b0200000000050000000c02200220011200000026060f001a00ffffffff00001000
0000c0ffffffa6ffffffe0000000c60100000b00000026060f000c004d61746854797065
000050000a00000026060f000a00ffffffff010000000000030000000000000000000000
0000ПА=picscalex131010009000003ff000000020015000000000005000000090200000
0000400000002010100050000000102ffffff00040000002e01180005000000310201000
000050000000b0200000000050000000c02400440031200000026060f001a00ffffffff0
00010000000c0ffffffb1ffffff00030000f10300000b00000026060f000c004d6174685
47970650000e00010000000fb02c0fd0000000000009001000000020002001053796d626
f6c0002040000002d01000008000000320ad902370001000000e50015000000fb0220ff0
000000000009001010000000402001054696d6573204e657720526f6d616e00008604000
0002d01010004000000f001000008000000320afa00b300010000006d0008000000320ae
e03df0001000000690015000000fb0260ff0000000000009001010000000402001054696
d6573204e657720526f6d616e000086040000002d01000004000000f0010100080000003
20a8002ce0201000000690015000000fb0280fe000000000000900101000000040200105
4696d6573204e657720526f6d616e000086040000002d01010004000000f001000008000
000320a80020e02010000006e000a00000026060f000a00ffffffff01000000000010000
000fb021000070000000000bc02000000cc0102022253797374656d00cc040000002d010
00004000000f0010100030000000000000000000000;
за умови, що а, є А, А = (а1, а2,…,аm),
де ПА – потенціал системи А ;
ai – і-й елемент системи А ;
ni – потенціал 1-го елемента.
Ефект синергії виникає за рахунок взаємної співучасті, взаємодії
елементів, які знаходяться в межах цілого. Цей закон має різне практичне
використання (наприклад, при формуванні корпоративних стратегій).
У даний час теорія організації перебуває у стадії становлення, але
найчастіше (крім закону синергії) згадуються такі закони:
• закон єдності аналізу-синтезу (процеси спеціалізації, диференціації, з
одного боку, доповнюється протилежними процесами інтеграції,
універсалізації, з іншого боку);
• закон пропорційності (необхідність певного співвідношення між
частинами цілого);
• закон композиції (мета діяльності підсистеми одночасно є однією з
підцілей діяльності системи),
• закон самозбереження (кожна реальна фізична чи матеріальна система
прагне зберегти себе як цілісне утворення і економніше витрачати свій
ресурс);
• закон організованості-інформованості (у системі не може бути більше
порядку, ніж інформації);
• закон онтогенезу (кожна організація проходить у своєму розвитку такі
фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання).
Організація як функція менеджменту – це процес створення структури
підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для
досягнення спільної мети. Отже, попередньою умовою для створення
структури підприємства є формування стратегії, а основна мета
організаційної функції в менеджменті – забезпечити перехід від стратегії
до структури.
Організаційну функцію часто розглядають як процес розподілу обов’язків і
координацію зусиль персоналу для забезпечення максимальної
продуктивності у досягненні наперед визначеної мети діяльності.
Є декілька аспектів організаційної функції:
1) взаємостосунки повноважень, які об’єднують вище керівництво з нижчими
рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації
завдань:
2) створення системи управління, тобто створення об’єктів управління
(керованих систем), суб’єктів управління (керуючих систем) і
встановлення зв’язків між ними:
3) вдосконалення системи управління.
Практичним результатом виконання організаційної функції е:
• затвердження структури виробництва, структури органів управління,
схеми взаємозв’язків між підрозділами;
• регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав
й обов’язків органів управління та службових осіб;
• затвердження положень, інструкцій;
• підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій
та керованій системах.
Повноваження об’єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і
забезпечують можливість розподілу та координування завдань. Засобом, за
допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень,
є делегування. Організаційний процес неможливо зрозуміти без
попереднього розгляду делегування та пов’язаних з ним повноважень і
відповідальності.
Делегування – це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на
себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за
допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні
завдання, які повинні виконуватись для досягнення мети організації. Якщо
завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати
його сам. Тому делегування – це акт, який перетворює людину в керівника.
Відповідальність – це зобов’язання виконувати поставлені завдання та
відповідати за їх позитивне вирішення. Фактично, індивід укладає
контракт з організацією на виконання певних завдань в обмін на отримання
визначеної винагороди. Відповідальність означає, що працівник відповідає
за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому
повноваження.
Делегування реалізується лише у випадку прийняття повноважень, і власне
відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмежовувати
відповідальність, передаючи її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена
відповідальність за вирішення певного завдання, не повинна виконувати
його особисто, вона залишається відповідальною за якісне завершення
роботи.
Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси організації та
спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконання певних завдань.
Повноваження делегуються посаді, а не індивіду, який займає її в даний
момент. В організації межі повноважень визначаються політикою,
процедурами, правилами та посадовими інструкціями, які викладаються
письмово або передаються підлеглому усно. Межі повноважень розширюються
у напряму більш високих рівнів управління організацією. Більша частина
повноважень керівника визначається традиціями, культурними стереотипами
та звичаями суспільства, в якому організація функціонує. Люди
підкоряються наказам керівника частково тому, що це визначається як
соціальне прийнятна поведінка. Ці фактори, з одного боку, обмежують
повноваження, а з іншого, – підтримують їх. Керівники не можуть
делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним
цінностям, в крайньому разі, на тривалий термін.
Повноваження та владу частково ототожнюють. Повноваження визначаються як
делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право використовувати
ресурси організації. На відміну від цього, влада – це реальна здатність
діяти або можливість впливати на ситуацію (тобто, можна мати владу, не
маючи повноважень). Іншими словами, повноваження визначають, що особа,
яка займає певну посаду, має право робити. Влада визначає, що вона
дійсно може робити. Способи використання влади можуть позитивно або
негативно вплинути на організацію.
Розрізняють два типи повноважень: лінійні та апаратні (штабні).
Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються безпосередньо
від керівника підлеглому і далі іншим підлеглим. Саме лінійні
повноваження надають керівникові законну владу для спрямування своїх
безпосередніх підлеглих на досягнення поставленої мети. Керівник, що
володіє лінійними повноваженнями, має також право приймати певні рішення
і діяти у певних питаннях без узгодження з іншими керівниками у
встановлених організацією, законом або звичаєм межах.
Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління.
Процес створення ієрархії називається скалярним процесом. Однак в
багатьох ситуаціях лінійні повноваження не можуть забезпечити потреб
організації. Це пояснюється кількістю та різноманітністю функцій, які
виконує адміністративний апарат в сучасних організаціях. Враховуючи
особливості цих функцій, виділяють три типи штабного апарату:
• консультативний апарат (спеціалісти, залучені на постійній або
тимчасовій основі для консультування лінійного керівництва);
• обслуговуючий апарат (напр., відділ кадрів, матеріально-технічне
постачання, маркетингові дослідження, планування тощо);
• особистий апарат (різновид обслуговуючого апарату, який формується
прийняттям на роботу секретаря або помічника).
Основні види штабних повноважень:
1) рекомендаційні повноваження (апаратні повноваження зводяться до
рекомендаційних, тобто передбачається, що лінійне керівництво буде
звертатися за консультаціями при виникненні потреб у знаннях
консультативного апарату: однак лінійні керівники не зобов’язані так
поступати, вони можуть вирішити проблему на свій розсуд, навіть не
ставлячи апарат до відома);
2) обов’язкові узгодження (оскільки апарат може відчувати труднощі у
спілкуванні з лінійним керівництвом, фірма часом розширює повноваження
апарату до обов’язкових узгоджень з ним певних рішень; у цьому випадку
лінійне керівництво повинно обговорити відповідні ситуації зі штабним
апаратом, перш ніж діяти або подавати пропозиції вищому керівництву,
однак лінійні керівники не зобов’язані дотримуватися рекомендацій
апарату);
3) паралельні повноваження (вище керівництво може розширити обсяг
повноважень апарату, надаючи йому право відхиляти рішення лінійного
керівництва; метою паралельних повноважень є встановлення системи
контролю для урівноважування влади та попередження грубих помилок);
4) функціональні повноваження (апарат, що має функціональні
повноваження, може запропонувати чи заборонити певні дії в межах своєї
компетенції; по суті, лінійні повноваження президента організації
реалізуються через апарат, даючи йому право діяти в певних питаннях, і,
таким чином, функціональні повноваження усувають різницю між лінійними
та штабними обов’язками для всіх практичних цілей);
5) лінійні повноваження всередині апарату (у крупних організаціях
адміністративний апарат може складатися з великої кількості людей і бути
підрозділом з більш ніж одним рівнем управління; отже, сам штабний
апарат має лінійну організацію та звичайний ланцюг команд, і менеджери у
цій ієрархії наділені лінійними повноваженнями стосовно своїх
підлеглих).
Отже, керівництво повинно вирішити, лінійним чи апаратним буде певний
вид діяльності. Рішення повинно базуватися на ґрунтовності внеску цього
виду діяльності у досягнення загальної мети. Однак розглядати
апаратно-штабну діяльність як несуттєву для досягнення мети недопустимо.
Всі види діяльності повинні полегшувати досягнення мети. Якщо певний вид
діяльності цьому не сприяє, його слід усунути, а не переводити до
розряду апаратно-штабних. Отже, питання не в тому, чи є внесок, а в
тому, наскільки безпосередньо він стосується місії організації.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
