Організація фінансової роботи

та фінансове забезпечення діяльності підприємств. Оподаткування
підприємства.

У відповідності з виробничою структурою підприємства формуються органи
управління дільниць, цехів та підприємства в цілому. Одночасно з цим
поділ праці в сфері управління зумовлює відокремлення однорідних робіт
за функціями управління та зосередження цих робіт у підрозділах апарату
управління. Отже управлінський персонал підприємства поділяється на
лінійний та функціональний (штабний, апаратний). Лінійний персонал
забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. Функціональний —
допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми
підрозділами. Між лінійними керівниками і посадовими особами апарату
управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних
і апаратних органів управління та відносини між ними утворюють систему
управління підприємством.

Організаційна структура управління — це форма системи управління, яка
визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий чи
управлінський підрозділ) має своє певне місце та відповідні зв’язки, які
і забезпечують їх взаємодію. Зв’язки наведених елементів системи
управління

поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв’язків виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів
управління (директор — начальник цеху — майстер). Ці зв’язки з’являються
там, де один керівник адміністративно підпорядкований іншому.

Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, що виконують
певні функції на різних рівнях управління. Але між ними не існує
адміністративного підпорядкування (начальник цеху — начальник планового
відділу).

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами одного і того ж
рівня управління (начальник цеху ~ начальник цеху).

Характер зазначених зв’язків визначає відповідний тип організаційної
структури управління.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів
організаційних структур управління.

Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між
елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної
структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі
адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.
Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємовідносин,
несуперечливість команд, оперативність підготовки та реалізації
управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути
висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які питання
підпорядкованих йому ланок.

Основу функціональної організаційної структури управління становить
поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління.
За функціональної структури управління кожний виробничий підрозділ
отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних
підрозділів підприємства. Отже виконавці одночасно підпорядковані всім
функціональним керівникам. Функціональна організаційна структура
забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління і
збільшує чутливість до нових явищ у зовнішньому середовищі. Проте цей
тип оргструктури має суттєві недоліки: суперечливість та непогодженість
розпоряджень, які отримують виконавці, труднощі координації діяльності
управлінських підрозділів, зниження оперативності роботи органів
управління.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на
розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та
прийняття рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє
організувати управління за лінійною схемою (директор ~ начальник цеху —
майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише
допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При
цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних
відділів апарату управління.

Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку
реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню
ефективності роботи функціональних підрозділів, уможливлює швидкий
маневр ресурсами. Лінійно-функціональна структура довела свою
ефективність у масовому виробництві зі сталим асортиментом продукції та
незначними еволюційними

Проте в умовах частих технологічних змін, оновлення номенклатури
продукції використання цієї структури розтягує терміни підготовки та
прийняття управлінських рішень, не забезпечує злагодженості у роботі
функціональних підрозділів.

Виникнення організаційної структури управління пов’язане з поглибленням
поділу управлінської праці. Зокрема, це процеси децентралізації
оперативних функцій управління, котрі передаються виробничим
підрозділам, та централізації загально корпоративних функцій управління
(фінансова діяльність, розробка стратегії і т. ін.), які зосереджуються
у вищих ланках адміністрації корпорації. Таким чином, за дивізіональної
структури кожний виробничий підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації
має свою власну досить розгалужену структуру управління, що забезпечує
його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій
централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації.

Групування видів діяльності у дивізіональній організаційній структурі
здійснюється з використанням принципу поділу праці за цілями. Це
означає, що навколо певного виробництва формується автономна
організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування
виробничих підрозділів:

1) продуктовий (виготовлення певного продукту); 2) за групами споживачів
(задоволення потреб певної групи споживачів); 3) за місцем знаходження
(розташування у певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної структури є: гнучке реагування на зміни у
зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та
підвищення їх якості.

Але водночас збільшуються чисельність апарату управління та витрати на
його утримання.

Дивізіональні організаційні структури управління використовуються
великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які
функціонують в умовах динамічного середовища.

За матричної організаційної структури управління поряд з лілійними
керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють
ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки — проектні групи.

Проектні групи формуються з спеціалістів постійних функціональних
відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику
проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх
функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного
керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є
функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів
підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур — це їх виключно
висока гнучкість та орієнтація на нововведенням. Але матричні структури
мають і певні недолік: збільшення чисельності управлінського персоналу,
зростання кількості інформаційних зв’язків між робітниками підрозділів,
виникнення конфліктних ситуацій через не признання принципу
єдиноначальності.

Використання матричної структури виправдано в умовах високо динамічного
середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого
життєвого циклу.

Податки — це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних
і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів,
які забезпечують фінансування державних витрат.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, тобто
обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні
цільові фонди.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування
юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства — суб’єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а
також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори
включають:

прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю. Податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,
податок на нерухоме майно (нерухомість)] ;

непрямі податки [податок на додану вартість (пдв), акцизний збір, мито];

збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове
соціальне страхування, до державного інноваційного фонду;
за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні
збори);

відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне мито,
плата за торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

два податки (комунальний податок і податок з реклами);

різні збори (за право використання місцевої символіки, за паркування
автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей транспортом,
що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного
розпродажу і лотерей, за право проведення кіно-і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає
змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні.
По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в
законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток
підприємницької діяльності. По-друге , основним є фіскальне спрямування
податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків.
По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків
невиправдано ускладнені.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб’єктів господарювання
є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість.
Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації,
матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства набирає форми прибутку і перебуває
під впливом такого елемента валового доходу, як заробітна плата.
Співвідношення заробітної плати і прибутку у валовому доході залежить
від форми власності ./оскільки прибуток визначається як різниця між
обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на
формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення
собівартості, її формування.

Об’єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на
прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується
регулювальна функція щодо виробництва, інших сфер господарської
діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна
роль.

З прийняттям закону «про внесення змін в закон україни» «про
оподаткування прибутку підприємств» з другого півріччя 1997 р. Відбулися
істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на
підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємств.

Принципово новим у прийнятому законі є визначення об’єкта оподаткування,
тобто: Валовий дохід + скоригований валовий дохід – валові витрати
виробництва й обігу – сума нарахованих амортизаційних відрахувань =
Оподаткований прибуток.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми
скоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а
також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Визначення валового доходу за оподаткування значно відрізняється від
класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також
прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити
загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто всю
виручку від реалізації.

У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, не
включаються суми акцизного збору та податку на додану вартість, отримані
підприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг).

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має
розрахунок валових витрат виробництва та обігу.

Вивчення валових витрат виробництва й обігу, особливостей їх формування
дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують
витраті!, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму
оподаткованого прибутку.

Зниженню податкового тиску на суб’єктів господарювання сприятиме така
особливість оподаткування прибутку.

Якщо у платника податку з числа резидентів об’єкт оподаткування за
результатами звітного (податкового) періоду має негативне значення (з
урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне
зменшення об’єкта оподаткування у наступному звітному (податковому)
кварталі, а також протягом кожного з наступних двадцяти звітних
(податкових) кварталів до повного погашення негативного значення об»єкта
оподаткування.

Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об’єкта
оподаткування.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за
звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований
прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку
звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20
числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця квартал платники податку,
сплачують авансові платежі (відповідно до 20 числа другого і третього
місяців кварталу) розрахунок авансових платежів платники здійснюють
самостійно без подання податкових декларацій. Слід звернути увагу, що
штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від
розміру платежів, перерахованих за результатами звітного квартал)’, не
застосовуються.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибуток
передбачене за результатами їхньої діяльності за рік (не пізніше 15
лютого року наступного за звітним).

Якщо податкова адміністрація виявить приховування або невиправдане
зменшення сум податку на прибуток, платник сплачує:

суму донарахованого податку.

штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку.

пеню, обчислену, виходячи зі 12% облікової ставки національного банку
України, що діяла на час сплати, на повну суму недоїмки за весь термін.

Як видно з декларації про прибуток підприємства (див. Додатки) ВАТ
“Коломиясільмаш” має лише збитки (-), тобто відносне значення об’єкта
оподаткування, що переноситься на наступні податкові квартали.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

заходів щодо раціонального використання й охорони землі.
Підвищення родючості ґрунтів,

відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які
пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів.
Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис.5.5.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється законом України
«про плату за землю” від 19.06.1996 р.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної
плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі
сплачують земельний податок за земельні ділянки, передані в оренду,
стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або
користуванні ( в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власники
землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за -землю, дотримуються такого .розмежування: землі
сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського
виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у
межах населених пунктів, встановлених законодавством).

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю підвищені в 1,81 рази проти
ставок, передбачених законом «Про плату за землю»,

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за
станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій
адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності
або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються
протягом місяця з дня виникнення права власності або користування
ділянкою.

Суб’єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за рахунок
їхнього прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу
валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а
відтак, і податку на прибуток крім того, для підприємств, основною
діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сума
нарахованого податку на прибуток зменшується на суму податку на землю,
що використовується в сільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф (пеня) в
розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за
несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди:
однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату
податку на землю.

Податок на додану вартість (пдв) домінує серед непрямих податків, що
надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену
фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість пдв полягає в
тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську
діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Слід звернути увагу, що варіант обчислення пдв, який застосовується в
Україні, допускає оподаткування перенесеної вартості. Це обумовлено тим,
що ставки пдв встановлюються на оподаткований оборот, який включає
вартість матеріальних витрат (перенесену вартість), а також попередньо
включені у вартість товарів (робіт, послуг) податки

Податок на додану вартість був уведений в Україні з 1 січня 1992 р.
Згідно із законом України «Про податок на додану вартість» від 20 грудня
1991 р. Декрет кабінету міністрів України «про податок на додану
вартість», що почав діяти з 1993 р., було підписано 26 грудня 1992 р. З
урахуванням доповнень і змін, що вносилися в пізніших періодах, указаний
декрет регламентував порядок обчислення і сплати пдв протягом 1993-1997
рр. (до 1 жовтня 1997 р )

Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської
діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють
підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок
стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів
(робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував
600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками
податку», суб’єктами господарювання:

продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі
операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу);

завезення (пересилання) товарів на митну територію україни, виконання
робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або
споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення
(пересилання) майна з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

вивезення пересилання товарів за межі митної території україни і
виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної
території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів
(робіт, послуг) усередині держави, та їхнього імпорту чи експорту.

Слід звернути увагу, що законодавче визначено поняття продаж)’ товарів
(робіт, послуг). Продаж товарів — це будь-які операції, що здійснюються
згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими
договорами, що передбачають передачу права власності на товари за
компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

База оподаткування для нарахування пдв залежить від сфери та виду
діяльності суб’єкта господарювання. Базою оподаткування є ВАТ
“Коломиямільмаш”.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається,
виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт,
послуг), розрахованої за вільними або регульованими пінами (тарифами). У
базу для розрахунку пдв включається акцизний збір.

Сьогодні в практиці роботи суб’єкті господарювання поширені бартерні
операції і натуральні виплати в рахунок оплати пращ фізичним особам. У
такому разі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни
вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

При стягненні пдв істотний вплив на фінансову діяльність суб’єктів
господарювання справляє надання і погашення податкового кредиту.

Податковий кредит складається із сум пдв, сплачених платником
цього-податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів: (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу); основних фондів і нематеріальних активів, що
підлягають амортизації. Податковий кредит дає підприємству право на
відшкодування сплаченого пдв у зв’язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), тобто вхідного пдв. Тому важливе значення мають умови і час
виникнення податкового кредиту, а також джерела і час його погашення.

Податковий кредит виникає (формується) в суб’єктів господарювання, що
здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються
пдв. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина
сплаченого пдв, що має відношення до придбаних товарів (робіт, послуг),
які використані для реалізації оподаткованих пдв товарів (робіт,
послуг).

Згідно із законом «про податок на додану вартість застосовуються дві
ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування пдв
застосовується до таких операцій:

продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України,

продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за
межами митної території України,

продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що
розміщені на території України в зонах митного контролю
(безмитних магазинах):

надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами
митного кордону України,

продане вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних і
брикетів, електроенергії.

Не дозволяється застосування нульової ставки пдв до операцій, що
зв’язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих
випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній
території України.

Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування пдв до
перелічених вище операцій дає змогу включати в суму податкового кредиту
пдв на придбанні товари (роботи, послуги), що використані для продажу
товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

Сума пдв, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання —
платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його
податкових зобов’язань з пдв, що виникли у зв’язку з продажем товарів
(робіт, послуг протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту,
що сформувався протягом того самого періоду.

Вибираючи податковий період, платник має врахувати можливість отримання
бюджетного відшкодування податкового кредиту. Таке відшкодування
безпосередньо зв’язане з податковим періодом.

Для платників податку, в яких обсяг операцій, що оподатковується, за
попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів
доходів громадян, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному
місяцю. При цьому сплата пдв має здійснюватися не пізніше 20 числа
місяця, що настає за звітним періодом.

Платники податку, що в них обсяг оподатковуваних операцій є меншим, ніж
вказано вище, самі визначають податковий період. Він може дорівнювати
календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення платник податку
подає в податковий орган за місяць до початку календарного року.
Протягом календарного року можлива заміна квартального податкового
періоду на місячний за заявою платника податку.

Відповідно до указу президента України від 7 серпня 1998 року «про деякі
зміни в оподаткуванні » відбуваються певні зміни порядку сплати пдв та
відшкодування вхідного пдв з державного бюджету.

По-перше, визначену за результатами звітного періоду суму пдв до
відшкодування передбачається зарахувати, на зменшення податкових
зобов’язань платника податку протягом трьох наступних за звітним
податкових періодів. Однак це не стосується випадків, коли сума пдв до
відшкодування виникає за здійснення операцій, які оподатковуються за
нульовою ставкою.

Ця зміна негативно вплине на фінансовий стан платників пдв, оскільки
буде супроводжуватись збільшенням періоду іммобілізації оборотних коштів
на сплату вхідного пдв. Чинна згідно із законом про пдв норма зобов’язує
провести відшкодування вхідного Пдв за рахунок коштів державного бюджету
протягом 40 днів.

По-друге, з метою скорочення заборгованості (недоїмки) платників
податків передбачено зарахувати суму бюджетного відшкодування пдв у
рахунок інших податків і зборів, що сплачуються відповідним платником
податків до державного бюджету. Чинна згідно із законом про пдв норма
передбачає використання суми бюджетного відшкодування лише в рахунок
платежів за пдв. Передбачувана зміна може позитивно вплинути на
фінансовий стан підприємств.

Згідно з вищеназваним указом уже 1 жовтня 1998 року (замість 1 січня
1999 року) вносяться зміни щодо дати виникнення податкових зобов’язань
та податкового кредиту. Виникнення податкових зобов’язань матиме місце з
моменту відвантаження товарів, фактичного надання послуг. Датою
виникнення права на податковий кредит буде час отримання товару, а не
його оплати. Це мас зменшити іммобілізацію оборотних коштів підприємства
на оплату вхідного пдв.

При цьому передбачається зберегти порядок визначення дати виникнення
податкових зобов’язань (за датою оплати) для таких груп товарів: вугілля
та вугільні брикети, електрична, теплова енергія, газ, послуги з
водопостачання.

У зовнішньоекономічній діяльності можуть бути використані такі форми
міжнародних розрахунків: розрахунок готівкою, оплата в кредит, вексель,
чек, банківський переказ, розрахунок за відкритим рахунком, акредитив,
інкасо.

Готівковий розрахунок розуміють як повну оплату товару до терміну чи в
момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження
покупця (можливі й авансові платежі).

Аванси бувають таких видів:

а) грошова сума, яку отримують для покриття витрат, у тому числі на
відрядження, при виконанні доручень агентом;

б) грошова сума, призначена для платежів за матеріальні цінності,
виконані роботи, надані послуги. При цьому розмір авансу, як правило,
становить 10 — 15% від суми всього платежу. Аванс зараховують або
повністю при кінцевому розрахунку за товари, послуги, або частинами у
випадку оплати окремих партій товарів чи етапів робіт.

Розрахунки кредитні — розрахунки, пов’язані з наданням кредиту, його
погашенням і сплатою відсотків. Основні форми кредиту — фінансовий і
товарний. Фінансові кредити надають у вигляді грошових позик імпортерам
на оплату товарів, які купують.

Поширеніша товарна форма кредиту, при якій експортери надають
відтермінування платежів за поставлені товари. Короткотерміновий кредит
надають на термін до 1 року, середньо терміновий — до 5 років,
довготерміновий — більше 5 років.

Важливою умовою успіху кредитних відносин є гарантування платежів за
поставлені товари. У міжнародній торгівлі най найпоширенішою формою є
вексельна.

Акцепт векселя означає, що боржник бере на себе зобов’язання виплатити
вказану в ньому суму після закінчення вказаного в ньому терміну. Вони
можуть передаватися від одного векселетримача до іншого, при цьому на
зворотному боці роблять запис (індосамент) з указуванням чи без
указування імені нового власника.

Юридична чи фізична особа, котрій передають вексель, може вимагати
банківські гарантії оплати (аваля) векселя. Українські зовнішньоторгові
контрагенти практикують для розрахунків переказні векселі (тратти).
Тратту виписує кредитор (трансант), і вона є наказом боржникові
(трасату) сплатити у встановлений термін вказану в ній суму трансантові
чи векселетримачу (ремітентові), яким звичайно є банк кредитора.

В Україні акцепт застосовують як згоду на оплату розрахункових і
товарних документів. Експортер виписує рахунок та платіжну вимогу на
ім’я імпортера і передає їх своєму банкові, що повідомляє про них
платникові. Платник зобов’язаний упродовж трьох днів повідомити банкові
про свою відмову від акцепту. Відмова від акцепту може бути повною або
частковою. Платіжну вимогу вважають акцептованою, якщо у встановлений
термін не надана вмотивована відмова у письмовій формі. Важливою формою
гарантування кредитних зобов’язань є гарантії банків, що є письмовими
зобов’язаннями банків виконати платіжні зобов’язання своїх клієнтів. У
міжнародній торгівлі нерідко застосовують такий вид кредитних
розрахунків, як акцептно-рамбурський кредит. Він — це короткотермінове
банківське кредитування торгових операцій, що здійснюється на основі
переказного векселя, який виставляють експортерам на банк, вказаний
імпортером. Зараховуючи цей вексель до його акцепту в своєму банку,
експортер отримує платіж готівкою за проданий ним товар.

Зарахований товар разом із супровідними документами пересилають банкові,
на який виставлено вексель, і після акцепту вексель повертають банку, що
здійснив його облік. Після цих дій банк може отримати виплачену суму на
основі його обліку. Документи, які супроводжують товар, передає
банк-акцептант імпортерові проти відповідного зобов’язання про сплату
банку-акцептанту суми, вказаної у векселі. Даний вид платежів є доволі
зручним для експортера, бо дає змогу отримати плату за реалізований
товар за порівняно короткий термін.

У зовнішньоторгових операціях доволі часто відбувають розрахунки чеками.
Чеки — це письмові розпорядження покупців чи замовників своїм банкам
сплатити вказані у них суми пред’явникам чи за їх наказом іншим особам
(ордерні чеки). При нанесенні на ордерних чеках передатного напису
(індосаменту) вони можуть переходити до іншого власника.

При розрахунках банківськими переказами експортери надсилають імпортерам
рахунки та інші документи за поставлені товари. На основі цих документів
платники надсилають у свої банки платіжні доручення на переказ грошей на
рахунки експортерів чи кредиторів.

Розрахунки з використанням відкритого рахунку здійснюють контрагенти,
які добре знають один одного або при поставках масових товарів
посередникам зі збуту.

Експортери поставляють товари і передають імпортерам розглянуті у
контракті комплекти документів. Платники у встановлені контрактами
терміни здійснюють платежі. Для цього вони дають банкам доручення на
переказ коштів на рахунки експортера чи виписують чек.

Основна річна фінансова звітність ВАТ “Коломиясільмаш”, а саме:
балансовий звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів,
звіт про власний капітал, примітки до річної фінансової звітності, а
також податкова декларація з ПДВ і декларація про ПБ підприємства
винесена в додатки.

Похожие записи