Контрольна робота

з предмету

«Економіка підприємства»

Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства

Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю
споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і
повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форму. У
практиці планування та обліку господарсько діяльності до складу
оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво
та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них
належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних
напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів,
малоцінних інструментів, господарського інвентаря, та інших предметів, а
також аналогічних предметів, що видко зношуються.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не
завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих
місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до
іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що
їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі
підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах
(наприклад: паковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного
виробництва).

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний
період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції
(роботи, послуг) у наступні періоди.

До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску
нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання
науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних
видань тощо.

Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які
функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До них відносяться:

Готова продукція на складах підприємства.

Готова продукція, яка відвантажена І знаходиться к дорозі.

Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.

Грошові кошти у незавершених розрахунках.

Готівка в касі.

Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його
оборотні засоби (або оборотні кошти).

Структура оборотних фондів формується під впливом низки факторів (тип
виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення. Умови
забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в
часі повільно, без різких коливань.

Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих
належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства.
До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і
безготівкові грошові кошти підприємства.

Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих
елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у
відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі,
до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3
оборотних засобів — це оборотні фонди, а 1/3 — фонди обігу.

Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені
засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні
кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних
підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватись
за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот
стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на
соціальне страхування, резервів майбутніх платежів).

Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається
нестача власних оборотних засобів.

Значна частка в оборотних фондах підприємства належить виробничим
запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання
залежать показники використання оборотних засобів взагалі.

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується
системою показників, основним з них є
матеріаломісткість.

Розрізняють абсолютну, питому (відносну) та загальну матеріаломісткість.

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і
матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої
продукції.

Питома матеріаломісткість — це витрати основних видів сировини і
матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних
затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції, її
можна обчислити:

— загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N — обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному
вимірниках відповідно.

):

.

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних
ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми
розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими
науково-дослідними організаціями.

Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками:

а) за призначенням – норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива,
тощо;

б) масштабом дії – групові (на однакові види продукції) та
індивідуальні;

в) періодом дії – річні (для поточного планування) й перспективні;

г) ступенем деталізації об’єктів нормування – для деталі (вузла) й
виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів – специфіковані (на види
ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за
звуженою номенклатурою).

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає
дотримання певних наукових принципів.

Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна
та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості
зниження норм.

Норма витрат того чи іншого виду матеріальних ресурсів це гранично
допустима величина витрат на виготовлення продукції за умов конкретного
виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та
сировини (матеріалів) найвищого ґатунку.

Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у
сукупності становлять загальну величину витрати певного виду
матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється.

) може визначатись не лише по певних видах продукції, а й по
підприємству в цілому:

де m- кількість видів продукції, при виробництві яких використовується
даний вид матеріального ресурсу;

— обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях;

— чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду;

— загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний періоду
фізичних одиницях.

Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну
(чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші
організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання
тощо).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування
витрат матеріальних ресурсів:

аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним, що базується на
глибокому аналізу та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів
норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології
виробництва.

Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з
допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують,
головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту.

Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм
витрат, виходячи зі звітних даних про фактичн6 витрачання ресурсів за
минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні
роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток – для
орієнтованих розрахунків, а також у процесі нормування витрат
малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім
розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива,
електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії
матеріальних ресурсів.

Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії
ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна
заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

зниження ваги виробів;

зменшення питомої витрати матеріалів;

скорочення втрат і відходів сировини й матеріалів;

використання відходів та побічних продуктів;

утилізація вторинних ресурсів;

заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Способи економії матеріальних ресурсів:

первинна обробка та збагачення сировини;

комплексна переробка сировини;

застосування ресурсозберігаючої техніки;

запровадження маловідходної та безвідходної технології;

удосконалення матеріальних нормативів;

поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

упорядкування системи ціноутворення;

застосування дійової системи економічного стимулювання.

Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки,
результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних
компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи.

Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи
виробництва і споживання. Які можуть бути повторно використані для
виготовлення продукції.

Оборотні засоби підприємства знаходяться у безперервному русі,
переходячи із однієї стадії кругообороту в іншу. Оборот оборотних
засобів, виміряний в часі, називається їх оборотністю.

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить
величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення
процесу виробництва і реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є:

коефіцієнт оборотності;

коефіцієнт завантаження;

тривалість одного обороту.

):

, оборотів.

) — величина, обернена коефіцієнту оборотності:

.

Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на
одну гривню реалізованої продукції.

) показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях і
визначається:

, дні.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві
результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень
рентабельності.

), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів може бути
розрахована за формулою:

грн.,

— прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн.;

— відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у
базовому і звітному роках, грн.;

— обсяг реалізації у базовому році, грн.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності
визначається за формулою:

, %,

де Р — зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх
залишків нормованих оборотних засобів, %;

— балансовий прибуток у звітному році, грн.;

— середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному
році, грн.;

— загальна рентабельність виробництва у звітному році, %.

Обґрунтувати економічну доцільність проведення капітального ремонту,
ремонту з модернізацією або заміни застарілої машини новою на основі
наведених нижче даних.

Показники Одиниця виміру Варіанти машин

І ІІ

1. Річна виробнича потужність машини тис. умовних одиниць

а) нової

120 180

б) старої капітально відремонтованої

80 150

в) старої капітально відремонтованої і модернізованої

110 165

2. Тривалість ремонтного циклу роки

а) нової

4 6

б) старої капітально відремонтованої

3,5 5,2

в) старої капітально відремонтованої і модернізованої

3,8 5,7

3. Вартість нової машини грн. 1200 1800

4. Вартість капітального ремонту грн. 550 600

5. Вартість капітального ремонту і модернізації грн. 680 760

6. Втрати від недоамортизації старої машини в разі її заміни грн. 300
340

Розв’язок:

Для розрахунку ефективності витрат на капітальний ремонт машини
використовуємо формулу:

в нас має плюсовий вираз в обох варіантах, то капітальний ремонт є
економічно виправданий.

Для розрахунку ефективності витрат на капітальний ремонт та модернізацію
машини використовуємо формулу:

в нас має плюсовий вираз в обох варіантах, то капітальний ремонт з
модернізацією є також економічно виправданий.

Список літератури:

Економіка підприємства

За ред. По кропивного С.Ф.

«Видавництво «Хвиля-Прес»

Київ – 1995

Економіка підприємства

Бойчик І.М. Харів П.С.

Видавництво «Сполом»

Львів – 1999

Економіка підприємства

За ред. Петровича Й.М.

Видавництво «Магнолія плюс»

Львів – 2004

PAGE

PAGE 9

Похожие записи