Пошукова робота

Населення і трудові ресурси України

Навчальна дисципліна «Економіка праці» є однією з основних, що формують
майбутнього фахівця — бакалавра та спеціаліста в галузі економіки.

Метою та завданням дисципліни є сприяння глибокому вивченню
теоретично-методологічних і соціально-економічних питань у сфері
трудових відносин в суспільстві. Основні завдання курсу визначені
змістом навчальної програми, розробленої автором на основі типової
програми «Економіка праці» (КНЕУ, 2001).

Предметом дисципліни є теоретичні та практичні проблеми ефективного
використання робочої сили.

Ця дисципліна не стоїть осторонь від інших, а навпаки — взаємопов’язана
з ними. В основу курсу покладено економічну теорію, яка дозволяє
зрозуміти процеси та явища, що відбуваються на різних етапах розвитку
суспільства, відбиваючи їх крізь призму людських відносин та впливу на
людські ресурси — основний чинник виробництва.

«Економіка праці» пов’язана із економікою підприємств, оскільки
розглядає питання управління персоналом, його організації, мотивації,
нормування й оплати праці у контексті основних техніко-економічних
показників діяльності суб’єктів ринку. Вона також використовує основні
положення, підходи і прийоми економічної статистики. Питання, пов’язані
з проблемами в галузі трудових ресурсів, соціальної політики і
соціального партнерства, тісно переплітаються з програмними питаннями
дисциплін «Державне регулювання економіки», «Соціальна політика» та
«Трудове право». Питання динаміки населення і трудових ресурсів
ґрунтуються на положеннях дисципліни «Демографія». Торкаючись питання
регулювання попиту та пропозиції на робочу силу, «Економіка праці»
запозичає теоретичні основи з дисциплін «Ринок праці» і «Міжнародний
ринок праці». Аналогічно перетинається «Економіка праці» з дисципліною
«Менеджмент продуктивності», у якій докладно розглядаються питання
управління чинниками виробництва з метою підвищення продуктивності на
різних рівнях управління економікою.

Таким чином, дисципліна «Економіка праці» являє собою квінтесенцію наук,
що, розвиваючись, збагачують її, при цьому видозміни курсу, у свою
чергу, впливають на всі тенденції, що тією чи іншою мірою пов’язані з
питаннями праці та діяльності персоналу. Загальне уявлення про
взаємозв’язок «Економіки праці» з іншими дисциплінами наочно показує
подана нижче схема.

Населення кожної держави є найдинамічнішим чинником виробничих процесів,
а також суб’єктом різних суспільних явищ та процесів, що відбуваються в
країні.

Під населенням, згідно з нормами міжнародного права, розуміється
сукупність людей, що перебувають в межах території даної держави і
підлягають її юрисдикції. До населення належать громадяни (в деяких
країнах — тільки піддані даної країни), іноземці (за винятком тих, які
перебувають у даній країні короткочасно), особи, які не мають
громадянства (апатриди), а також особи, які мають подвійне громадянство.

Процеси формування чисельності громадян (народжуваність, смертність,
міграція населення) та склад населення (статево-віковий,
соціально-економічний) досліджує демографія.

Процеси руху населення, що відбуваються в країні або в окремих її
регіонах, аналізуються за допомогою двох груп спеціальних демографічних
коефіцієнтів (див. схему 7).

Зміна населення пов’язана з безперервним його поновленням в результаті
процесів народжуваності та смертності. Природний рух населення України
зображено в табл. 1 (с 5). При цьому показники народжуваності (RH) та
смертності (Rn) розраховуються на 1000 чоловік населення у такий спосіб:

де ? — чисельність народжених за рік; ? — чисельність померлих за рік;

Ч — середньорічна чисельність населення країни, яка розраховується на
середину року як середньоарифметична за даними чисельності населення на
початок та кінець року. Співвідношення між кількістю народжених та
померлих є коефіцієнтом життєвості Кж (Покровського):

що показує, яке число народжених припадає на 100 випадків смертей. Дані
табл. 1 свідчать про те, що в Україні спостерігається процес депопуляції
населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик. Так, якщо
в 1990 р. за рівнем індексу людського розвитку Україна посідала 29 місце
серед 173 країн світу, то в 1994р. країна зсунулася на 80 місце, а у
2002 р. — на 119 місце. Показники природного руху населення (RH та Rn)
певною мірою відбивають процес відтворення населення. Абсолютний розмір
природного приросту ?е визначається за формулою:

На підставі ?е визначається напрям відтворення населення, а саме:
відтворення може бути розширеним, якщо ?е > 0, простим, якщо ?е = 0, і
звуженим, якщо ?е < 0 Схема 1 Демографічні коефіцієнти З 1993 р. для України характерне звужене відтворення робочої сили, оскільки спостерігається постійне зменшення населення — рівень смертності значно перевищує рівень народжуваності. Тільки за 2000 р. в країні народилося 385,1 тис. чол., а померло 758,1 тис., тобто населення зменшилося майже на півмільйона чоловік. За попередніми даними Всеукраїнського перепису населення (ВПН), станом на 5 грудня 2001 р. кількість населення України становила 48 млн 457 тис. осіб. За даними Державного комітету статистики України, чисельність населення на 1 січня 2001 р. складала 49 млн 291 тис. осіб. Негативний приріст населення відбувався майже у всіх регіонах країни. Кількість міського населення, за даними ВПН, складала 32 млн 574 тис. осіб, сільського— 15 млн 883 тис. осіб. Міське і сільське населення становило відповідно 67,2 і 32,8 %. Вплив спаду народжуваності на поглиблення старіння населення у сучасний період певною мірою нейтралізується впливом зростаючої смертності, передусім у старшому віці. Таким чином, депопуляція, з одного боку, є чинником дестабілізації вікового складу населення, а з іншого — значний рівень старіння є гальмуючим чинником на шляху виходу України із кризового демографічного стану. Систематичне зменшення чисельності населення зі звуженим демографічним процесом відтворення населення і його скорочення за останні роки становили від 350 до 400 тис. осіб щороку, а за рахунок міграційних процесів — від 50 до 100 тис. Позитивним моментом у зміні демографічних тенденцій можна назвати зниження демографічного навантаження на осіб працездатного віку непрацездатного населення. Розрахунки прогнозу демографічних процесів на наступні п'ять років свідчать, що вікова група працездатного населення збільшуватиметься, а з неї виходитимуть нечисленні прошарки населення до інших статево-вікових груп. Надалі очікується збільшення демографічного навантаження на населення у працездатному віці. З огляду на це зауважимо, що чисельність населення в допрацездатному віці в структурі демографічного навантаження поступово знижується, а питома вага осіб пенсійного віку постійно збільшується. Головним чинником демографічного старіння населення є зменшення народжуваності, що впливає на природний рух населення. Якщо у структурі населення вікова група понад 65 років становить 7 %, таке населення вважається старим. Надалі старіння населення поглиблюватиметься, оскільки народжуваність безперервно знижується і найближчим часом негативна тенденція зберігатиметься. Попри негативні демографічні процеси чисельність трудових ресурсів упродовж п'яти років залишається на рівні 30 млн осіб, а в самій структурі через демографічні процеси чисельність населення в працездатному віці збільшується. Останніми роками триває процес структурного перерозподілу населення, зайнятого у сферах і галузях економіки та інших видах діяльності, що відображається на перерозподілі міського та сільського населення. У формуванні чистих демографічних втрат міського населення головну роль відіграє "недобір" дітонароджень, що в 1,7 раза перевищує надлишок смертей. Структура відповідних втрат сільських жителів пропорційніша і відзначається більшою питомою вагою передчасно померлих. Ситуація, що склалася, негативно позначається на трудових ресурсах та на розмірі трудового потенціалу. Трудові ресурси як економічна категорія — відображає частину населення країни або її адміністративно-територіальної одиниці, що має здатність до суспільно-корисної праці в народному господарстві; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу. Відтворення і використання трудових ресурсів здійснюється під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку, притаманних тому чи іншому способу виробництва і насамперед — економічному закону народонаселення. Цей закон виражає динаміку працездатного населення і характер його використання в процесі виробництва. Кожному суспільно-економічному ладу притаманний свій закон народонаселення. Трудові ресурси як планово-розрахункова категорія — визначають особи обох статей у працездатному віці, які потенційно могли б брати участь у виробництві товарів та послуг. В умовах планової економіки трудові ресурси були одним з основних показників статистики зайнятості. Вони мають важливе значення й в умовах ринкової економіки, оскільки інтегрують такі категорії, як економічно активне населення, у т. ч. зайняті та безробітні особи, та економічно неактивне населення в працездатному віці (див. схему 2). Схема 2 Структура трудових ресурсів Чисельність трудових ресурсів визначається, виходячи з чисельності працездатного населення — сукупності осіб, переважно в працездатному віці, здатних за своїми психофізичними даними до участі у трудовому процесі. Складові трудових ресурсів: • населення у працездатному віці (чоловіки 16 — 59 років і жінки 16 — 54 років за винятком непрацюючих інвалідів І і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах); • населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в народному господарстві. Згідно з українським законодавством, на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці. Економічно активне населення — це є частка населення обох статей, яка задовольняє попит на робочу силу для виробництва товарів та послуг і характеризується рівнем економічної активності населен-ня(dеа): де dчеа — частка чисельності економічно активного населення; Чн — загальна чисельність населення країни (регіону). Таким чином, економічно активне населення — це є частка населення, яка працює або пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на момент статистичного обстеження не мають роботи, але бажають її одержати. У 2001 році середньомісячна чисельність економічно активного населення становила 22,8 млн осіб, що на 1,6 % менше, ніж у попередньому році. Розподіл чисельності зайнятого населення за місцем роботи, статусом зайнятості, статтю, віком та рівнем освіти дає уяву про структуру попиту на робочу силу і перерозподіл зайнятих між секторами економіки. Економічно неактивне населення — це є така частка населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До цієї категорії належать: • учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; • особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; • особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; • особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; • інші особи, яким немає необхідності працювати, бо вони мають джерела доходу. До населення, зайнятого в галузях економіки, належать робітники та службовці державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій; колгоспники, зайняті у громадському господарстві колгоспів; колгоспники і члени сімей робітників, службовців у працездатному віці, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах; міжнародних організаціях; фермерських господарствах. Працездатність оцінюється за допомогою таких показників: Використання трудових ресурсів вивчається за допомогою поданої далі системи показників: Статистичний аналіз передбачає оцінку демографічного навантаження працездатного населення непрацездатним. Статистичною характеристикою є однойменний коефіцієнт, обчислюваний як відношення чисельності непрацездатного населення до чисельності працездатного у працездатному віці. Його складовими є коефіцієнти навантаження дітьми і особами у віці, що перевищує працездатний. Аналізуючи показники соціально-економічного розвитку України, М. Войнатенко та Г. Наконечна запропонували таку систему показників використання трудових ресурсів (див. табл. 2): Показники використання трудових ресурсів України З точки зору використання трудових ресурсів валовий внутрішній продукт (ВВП) країни остаточно залежить від чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, та від продуктивності їх праці. У свою чергу, чисельність працівників залежить від чисельності населення, його вікової структури та від рівня зайнятості. Запропонована система показників базується на основних даних соціально-економічного розвитку України, що містяться в так званих "президентських таблицях". Ця система дає можливість прослідку- вати та розрахувати ступінь впливу на ВВП країни демографічних та економічних чинників, що пов'язані з використанням трудових ресурсів. Скорочення загальної чисельності населення та чисельності населення у працездатному віці — результат демографічної ситуації, що склалася у 1990-х роках. Рівень смертності в Україні перевищує рівень народжуваності, збільшується частка осіб похилого віку, зростає рівень зайнятого населення у пенсійному віці. Отже, згідно з табл. 2: • показник 2.7 "Частка населення у працездатному віці" характеризує вікову структуру населення, а його динаміка свідчить про демографічну ситуацію. • показник 2.8 "Частка працездатного населення, зайнятого в економіці" характеризує рівень зайнятості населення. • показник 2.9 "Продуктивність суспільної праці (реальний ВВП на одного зайнятого в економіці)" характеризує рівень продуктивності суспільної праці. Індексна модель залежності динаміки ВВП від названих чинників має такий вигляд: де ІВВПР — індекс реального ВВП; ІЧн — індекс чисельності населення; Істр — індекс вікової структури населення; Ірз — індекс рівня зайнятості населення; Іпп — індекс рівня продуктивності суспільної праці. Отже, динаміка реального ВВП України — це є результат дії вищевказаних чинників. Зміна ВВП під впливом кожного окремого чинника у грошовому виразі може бути розрахована за такими формулами: • зменшення чисельності населення: • погіршення вікової структури населення: • зниження рівня зайнятості населення: • зниження рівня продуктивності суспільної праці: Розрахунки за 1996-1997 pp., зроблені за формулами (6)-(10), показали, що через зменшення чисельності населення ВВП України в 1997 р. знизився проти 1996 р. на 652 млн грн, у зв'язку з погіршенням вікової структури населення — на 1213 млн грн, через зменшення рівня зайнятості — на 2151 млн грн, а внаслідок підвищення рівня продуктивності суспільної праці — збільшився на 1395 млн грн. Деякі розбіжності між сумою впливу всіх чинників (2621 млн грн) та загальною зміною величини реального ВВП (2609 млн грн) пояснюються величиною погрішності, зумовленою прийнятою точністю розрахунків. Щодо номінального ВВП України, то дефлятор ВВП може бути визначений із такого співвідношення: де Іц — індекс цін (дефлятор ВВП); ????? — індекс номінального ВВП; ІВВПР — індекс реального ВВП. Підрахунок ВВП країни є справою взагалі не простою, а для країни з перехідною економікою — особливо, що пов'язане з переходом до прийнятої у світі системи національних рахунків, у рамках якої проводяться підрахунки ВВП. Перехід ускладнюється наявністю тіньової економіки, відмінністю внутрішніх та світових цін. Це спричиняє появу в пресі значної кількості різних оцінок ВВП нашої країни, що за значенням дуже відрізняються одна від одної. Зрозуміло, що така ситуація значно ускладнює економічні дослідження. У 70-80 pp. XX ст. до наукового обігу введено поняття "трудовий потенціал". Різні автори вкладали у це поняття неоднаковий зміст, але всі вони спиралися на визначення трудових ресурсів. Поступово крізь призму всієї системи суспільних відносин економісти приходять до визначення сутності та основних складових трудового потенціалу. Під трудовим потенціалом розуміється розвинута в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характеристик і якостей працеактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності. Природною основою формування трудового потенціалу є демографічне відтворення, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізичних носіїв всіх соціальних якостей системи відносин. З іншого боку, трудовий потенціал — це є максимально можлива величина, що визначає участь трудящих у виробництві за екстремальних умов з урахуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду. Основними чинниками формування трудового потенціалу є такі (див. схему 3): Схема 3 Чинники формування трудового потенціалу Стосовно окремо взятої людини взаємозв'язок між трудовим потенціалом та такими поняттями, як "потенціал людини", "людський капітал" та "робоча сила" можна представити у такий спосіб (див. схему 4 нас. 16): Схема 4. Структура робочої сили Таким чином, трудовий потенціал людини — лише частина її загального потенціалу і являє собою сукупність різних якостей, що визначають працездатність працівника. Різні підходи до визначення поняття "трудовий потенціал" свідчать про неоднозначність тлумачення його природи, наявність багатьох визначень, про складність структури та багатогранність його проявів, що вимагає застосування чіткої та послідовної методології вивчення суті та осмислення цього поняття. За обґрунтованим визначенням, трудовий потенціал є важливою динамічною соціально-економічною категорією, що характеризує трудові можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспільства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою діяльності людини у сфері прикладання праці. Трудовий потенціал — це є поняття конкретно-історичне, національне осмислене, адаптоване до української культури. Для пояснення багатьох процесів виробництва виникає необхідність кращого розуміння таких понять, як "трудові ресурси", "робоча сила", "кадри", "персонал", що є складовими поняття "трудовий потенціал". Як основу трудового потенціалу населення необхідно розглядати потенціал сукупної робочої сили, що є поєднанням робочих сил в єдиному процесі праці, яка завершується конкретним результатом. Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 були схвалені "Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року". У цьому документі дано чітке визначення поняття "трудовий потенціал" — це є сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за окремих ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність. Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для: • поліпшення природної бази формування робочої сили; • отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб; • здійснення повної продуктивності зайнятості; • запобігання масовому безробіттю; • поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві; • забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення; • посилювання відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати; • забезпечення зростання реальних доходів населення; • забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин. Основні напрями розвитку трудового потенціалу націлені на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціальне орієнтованої економіки. Вони розроблені з урахуванням "Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки", схвалених Указом Президента України від 18 жовтня 1997р. № 1166, згідно з якими реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову програму розвитку трудового потенціалу в Україні. Трудовий потенціал є джерелом забезпечення підприємств кадрами і має кількісні та якісні характеристики. Кількісна сторона трудового потенціалу представлена чисельністю працездатного населення та безробітних, статево-віковою структурою. У ринковій економіці змінюється підхід до формування трудового потенціалу, основний акцент переноситься на якісний його склад. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію. Основними якісними компонентами трудового потенціалу є психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професійна, Інтелектуальна, культурна, творча, духовно-енергетична, релігійна та ін. Якісні компоненти трудового потенціалу детерміновані частковими показниками (параметрами), це є: • психофізіологічна компонента, пов'язана зі здібністю і схильністю людини до праці, станом її здоров'я, типом нервової системи, витривалістю; • освітньо-професійна компонента, пов'язана з наявністю загальних та спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, відповідальністю, професійною майстерністю; • соціально-мотиваційна компонента, пов'язана із соціальною зрілістю, рівнем свідомості, ідейної впевненості та раціональної поведінки, ініціативністю, діловитістю. Соціально-економічний зміст поняття трудового потенціалу уможливлює здійснення кваліметричної оцінки більшості якісних компонент трудового потенціалу на різних рівнях аналізу суспільства, підприємства, людини. Найважливіші якісні компоненти трудового потенціалу можна інтерпретувати у такий спосіб: • здоров'я — рівень працездатності (кількість втрат робочого часу з причин тимчасової непрацездатності), середня тривалість життя, витрати на охорону праці та здоров'я; • освіта — кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою; • творчість — кількість винаходів, раціоналізаторських пропозицій в розрахунку на одного працюючого; • свідомість — втрати від конфліктів, страйків, міграції в дітородному віці; • професіоналізм — рівень якості продукції, втрати від браку, питома вага кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників. Відповідно до методичних рекомендацій "Прогнозування і розробка програм" розвитку України та її регіонів на перспективу (під ред. В. Ф. Бесєдіна) визначення показників динаміки населення і трудових ресурсів базується на оцінці тенденцій відтворення населення, зміні структури його статево-вікових груп, що склалися у попередні роки і, особливо, у поточному році. Пофакторний аналіз і прогноз відтворення населення та трудового потенціалу передбачає застосування таких показників, як народжуваність, смертність, міграційні процеси, демографічна структура населення, що оформлюються у вигляді табл. З (с. 19). Демографічні показники по Україні Ці показники відображають формування чисельності населення і трудового потенціалу в базовому, поточному роках і році, на який розробляється Державна програма економічного та соціального розвитку країни на прогнозний період. На основі даних табл. 4 визначається вікова структура населення, що дає підставу для розробки балансу трудових ресурсів. Програма орієнтується на таку структуру населення (в розрізі міського та сільського), що впливає на збільшення чисельності осіб працездатного віку з метою усунення негативних явищ, які склалися у попередні роки. Показники структури населення і трудового потенціалу безпосередньо мають зв'язок з формуванням трудових ресурсів та їх зайнятістю за галузями економіки і сферами діяльності. На основі даних аналізу в базовому році експертним шляхом визначається оцінка співвідношення природного та механічного приросту населення. Серед показників, що визначають рівень розвитку держави, важливе місце посідають ті, що обґрунтовують чисельність трудових ресурсів та зайнятість населення. Основна мета визначення цих показників полягає у вирішенні таких проблем: • забезпечення працездатного населення роботою; • регулювання процесів руху робочої сили; • передбачення заходів щодо розширення робочих місць в усіх секторах економіки відповідно до чисельності незайнятого населення; • отримання масштабного безробіття. Розрахунки показників трудових ресурсів і зайнятості здійснюються з урахуванням демографічних, економічних та соціальних чинників. Трудові ресурси та зайнятість взаємопов'язані з розрахунками ВВП, балансу грошових доходів та витрат населення, перерозподілу прибутку на потреби соціального захисту тощо. Інформаційним забезпеченням визначення показників, що відносяться до трудових ресурсів та зайнятості населення, є: • дані демографічної статистики; • матеріали статистики праці Ф2ПВ (річна), Ф4ПВ, Ф7ПВ, Ф8ПВ, Ф14 (праця), Ф2 (ферм.), таблиці: Т — 1 (вивідна), Т — 2 (вивідна), Ф2ПН; • статистичні дані Міністерства освіти і науки України про чисельність учнів працездатного віку за видами навчання та Міністерства праці та соціальної політики України про чисельність інвалідів і пенсіонерів. Показники трудових ресурсів та зайнятості населення розраховуються у середньорічному обчисленні (див. табл. 4 на с. 21). Розрахунок показників трудових ресурсів здійснюється у такий спосіб: 1. Розраховується чисельність трудових ресурсів (ЧТ() за формулою: де ПРН( — населення у працездатному віці, всього; Трудові ресурси та зайнятість населення НІ( — непрацюючі та інваліди І і II груп у працездатному віці; ППП( — особи працездатного віку, які одержують пенсії на пільгових умовах; СВ( — працюючі особи старшого віку (пенсіонери за віком); ПДП( — працюючі підлітки. 2. Розраховується чисельність зайнятих в економіці країни (3Ht) за формулою: де РСД( — чисельність робітників і службовців, зайнятих на державних підприємствах; МПК( — працівники малих підприємств і кооперативів; ІТД( — особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; КСП( — працівники сільськогосподарських підприємств; ОПГ( — зайняті в особистому підсобному господарстві. 3. Визначається чисельність зайнятих у галузях матеріального виробництва (ЗМВ) за формулою: де К — коефіцієнт структурних змін; t та t - 1 — символи, що вказують на поточний (?) рік та базовий (t - 1) рік. 4. Визначається чисельність зайнятих у галузях за формулою: де Зj(t-1) — зайнято у відповідній галузі економіки в базовому році; темпи зміни показників зайнятості j-i галузі в t-у році. 5. Розраховується чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери (ЗНС() за формулою: ЗНС =ЗН-ЗМВ (21) де ЗНС( — чисельність зайнятих в галузях невиробничої сфери, що розраховується за даними табл. 4. 6. Визначається чисельність безробітних (ЧБ() за формулою: ЧБ, = ПРН, - ПРЗ, -НЧ,, (22) де ПРН( — населення у працездатному віці, всього; ПРЗ( — працездатне населення, зайняте в народному господарстві; НЧ( — населення в працездатному віці, що навчається. На основі таких розрахунків формується система балансів трудових ресурсів, до якої відносяться: • зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий); • баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і службовцях та джерел їх забезпечення; • балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників; • балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і розподіл її після завершення навчання; • балансові розрахунки потреби в спеціалістах; • міжгалузевий баланс затрат праці; • баланс робочого часу. Система балансів розробляється як по Україні у цілому, так і по окремих регіонах (областях). Слід зазначити, що в основу системи балансів покладено баланс трудових ресурсів, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів). Баланс трудових ресурсів складається кожного року по країні в цілому та по областях з розподілом на міську та сільську місцевості. Чисельність трудових ресурсів визначається з урахуванням чисельності постійного населення. Для приведення трудових ресурсів у відповідність до ресурсної та розподільної частин балансу до чисельності працездатного населення працездатного віку включають й чисельність іноземних працівників, зайнятих в економіці на території країни. До недавнього часу баланс трудових ресурсів обчислювався за середньорічними даними та за даними на 1 січня та 1 липня, що давало можливість враховувати сезонну хвилю в розподілі трудових ресурсів. Нині баланс складається за середньорічними даними (див. табл. 5 на с. 24). Аналітичні можливості балансу трудових ресурсів розширюються в результаті розподілу працюючих по підприємствах різноманітних форм власності та зайнятих у сфері приватного підприємства за галузями економіки. Значний вплив на рівень трудових ресурсів і демографічної ситуації в Україні здійснюють механічний рух населення та його різновид — трудова міграція, яка була і залишається одним з наймасові-ших серед усіх видів територіального переміщення населення (див. схему 5 на с. 25). Механічний рух — це є процес зміни чисельності населення за рахунок зміни його місця проживання. Проте механічний рух або міграція мають глибші наслідки, ніж просто скорочення чи збільшення чисельності населення. У результаті переміщення змінюється також і структура населення на території як прибуття, так і вибуття мігрантів. Незважаючи на різноманіття форм трудової міграції, процеси її поступово згасають, при цьому спостерігається тенденція до зниження обсягів як внутрішніх, так і зовнішніх міграцій (див. табл. 6 на с. 26). Баланс трудових ресурсів (середньорічна чисельність, тис. чол.) Встановлено, що для сучасних міграцій населення нашої держави характерною є зміна спрямованості та інтенсивності як внутрішніх, так і зовнішніх міграційних потоків. Аналіз засвідчує, що наймасовішими щодо в'їзду іммігрантів в Україну були 1991-1992 pp., коли прибуло 1 млн 28,8 тис. чол. Високою масовістю імміграційних потоків відзначався і 1993 р. (чисельність прибулих склала 341,2 тис. чол.). Починаючи з 1994р. чисельність іммігрантів щорічно скорочувалася, причому в 2002 р. вже було на 145 тис. чол. менше порівняно з 1993 р., а в наступних 1995-1998 pp. вона щорічно зменшувалася в середньому на 28 тис. чол. У 1999 р. чисельність прибулих іммігрантів в Україну становила 65,8 тис. чол., що було в 8,1 раза менше, ніж у 1992 р. У той же час зростає чисельність наших громадян за кордоном. Так, за даними голови парламентського Комітету з питань соціальної політики та праці В. Гошовського, на 1 січня 2002 р. більш як 150 тис. українських громадян працювали в Італії, більш 100 тис. — в Чехії та Словаччині, 25 тис. — в Португалії. За словами Н. Карпачової — уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, — тільки за півроку 2002 р. з України виїхало з різних причин приблизно 6 млн громадян, з них майже 5 млн — в пошуках роботи як легальної, так і нелегальної . Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого — сукупність мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать валова міграція та сальдо міграції. Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік. Отже: вм = п + в. Сальдо міграції характеризує приріст (зменшення) чисельності населення країни за рахунок механічного руху: Am = ? - В. Широко використовують групування прибулих та вибулих за регіонами прибуття (вибуття), за їхньою освітою, національністю, а також за причиною в'їзду (виїзду). Так, за віком будується структурне групування (з п'ятирічним інтервалом) та типологічне, в якому виокремлюються групи осіб, молодших-старших працездатного віку та працездатного віку, а також група молоді (15-29 років). Подається статево-вікова структура сальдо міграції. Урахування впливу міграції на чисельність та статево-вікову структуру населення є дуже важливим, оскільки міграційні потоки впливають на процеси відтворення населення, оновлення трудових ресурсів. Для забезпечення цілісності управління міграційними процесами М. Д. Романюком запропонована національна модель управління, за допомогою якої можна ефективно регулювати міграційний рух населення (див. схему 6 на с. 28-29). Список використаної літератури: Поляков И А , Ремизов К С Справочник экономиста по труду. — 6-е изд., перераб. и доп. — М.. Экономика, 1998. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Уряд, кур'єр. — 2002. — 28 груд. — № 244. Романюк М Д Методологія І практика регулювання міграційного руху населення за умов перехідної економіки. Автореф. дис. к. е. н. — К., 2000. Рофе А И, Збышко Б Г Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов труда. — М., 1997. Рощин С Ю , Розумова Т О Экономика труда. — М.. Инфра-М, 2000. Скочиляс С ? Аналіз продуктивності праці в будівництві та резерви ? підвищення в умовах ринкових відносин. Автореф. дис. к. е. н. — Тернопіль, 1998. Смирницкий Е К Экономические показатели промышленности. Справочник. — ?.. Экономика, 1974. Соломенко ? ? Система вдосконалення організації праці управлінського персоналу підприємств. Автореф. дис. к. е. н. — Кіровоград, 1997. Социальная политика и рынок труда, вопросы теории и практики (учеб.-метод. разработки) / Науч. ред. и сост. Н. А. Волгин, А. И. Щербаков. — М.. РАГС, 1996. Социальные технологии. Толковый словарь. — Москва—Белгород. Луч, Центр социальных технологий, 1995. Стан ринку праці України за січень-вересень 2002 p. // Праця І зарплата. — 2002. — жовт. — № 34. Статистика Підручник / С. С. Герасименко та ш. — К.. КНЕУ, 1998. Травин В В , Дятлов В А Менеджмент персонала предприятия. — ?.. Дело, 2000. Уманский А М, Сумцов В Г Международные трудовые нормы и рекомендации. — Луганск. ВУГУ, 1999. Хомич О І Відтворення трудового потенціалу села І зайнятість (регіональний аспект дослідження). — Львів, 1997. Черенка Л М Проблеми бідності в Україні, методи визначення та напрями подолання. Автореф. дис. к. е. н. — К., 2000. Щекин Г В Теория кадровой политики. — К.. МАУП, 1997. Щокт Г В Національне питання відродження // Персонал. — 2001. — №2.

Похожие записи