.

Напрям інтенсифікації відтворення та шляхи кращого використання основних фондів підприємства за нормальних умов господарювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3588
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“НАПРЯМ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВІДТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ КРАЩОГО ВИКОРИСТАННЯ
ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

ЗА НОРМАЛЬНИХ УМОВ ГОСПОДАРЮВАННЯ”

Відтворення та шляхи кращого використання основних фондів підприємства
є важливим і актуальним завданням для будь-якого підприємства. Основні
фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного
(матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного
старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних
виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних
техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить
до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На
швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня
надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи
інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного
догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші
організаційно-технічні фактори.Фізичне спрацювання та техніко-економічне
старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю,
застосовуючи різні форми відтворення. Безперервний процес виробництва
потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно
застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці
в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється
через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних
фондів — це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів
засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне
підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну
грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й
техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості
продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у
спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних
фондів. Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які
характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової
вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на
повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано
за формулою

де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л –
ліквідаційна вартість основних фондів; Ан – амортизаційний період
(нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з
економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці,
необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів
і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є
правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного
строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його
встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної
довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов
їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння,
можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації
виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів
основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних
строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних
відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує
правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну
суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють
множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації
та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови
експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного
виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок роз
рахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію
нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення
(вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та
коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці,
що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості
місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання
можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання
можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної),
подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Нагромадження та оновлення основних фондів, нарощування виробничих
потужностей підприємств різних галузей народного господарства
здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й
розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів,
виробництв, підприємств у цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення
відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення
існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення
до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за
рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та
автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично
спрацьованого та технічно застарілого устаткування. Реконструкція
діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або
частковим переобладнанням виробництва. За необхідності можуть бути
споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти.
До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих
об’єктів замість тих, дальшу експлуатацію котрих визнано недоцільною.
Піл розширенням діючого підприємства заведено розуміти спорудження його
другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів
або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих
виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов)
відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що
здійснюється на нових майданчиках та за затвердженим окремим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення
виробничого потенціалу підприємств є взаємозв’язаними елементами єдиного
відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте
пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв
(господарств) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію
діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним
за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на
діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва
(надання нових послуг) та необхідності забезпечення належного рівня
екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх
видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників
відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху,
технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси
істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання
застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в
Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та
повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так,
наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми
введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а
коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до
їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих
відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних
фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно
більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —
екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи
збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення
передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.
Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних
фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів
праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію
нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу
певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних
фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення
(співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період);
коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного
коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних
фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення
елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою
вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

Коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної
кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць
встановленого устаткування;

напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск
продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої
площі);

коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — від ношення
кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної)
продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш
відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності
роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його
розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує
внутрізмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності
методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта
використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи
устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни.
Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад,
0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х
0,6).

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей
народного господарства України спостерігається низький рівень
ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття
машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на
промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5—6 та 2—3%
загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає
50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить
майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць.
Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й
підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання
технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід
запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації
відтворення основних фондів:

усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України,
радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого
задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку
номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення
виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно
зв’язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь
праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших
країн;

зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках
науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім
наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного
рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах
різних галузей народного господарства;

докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її
обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування —
виробництво — розподіл — запровадження — експлуатація нової техніки);

дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного,
організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної
політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих
виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва
технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування,
перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до
систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази
взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств;

створення ринкового економічного механізму країни, спроможного
забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління
виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і
сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).

Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації
відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої
діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових
коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної
державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової
інфраструктури та іноземного капіталу.

Література

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. –
Вид. 2-ге, перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2001. -528с.

Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002..

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020