Реферат на тему :
Методика визначення потреби в інвестиційних ресурсах
Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій залежить від
можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на
підприємстві: 1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку
задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу
виробництва певної продукції на відповідному підприємстві; 2) попит на
продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник
заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою
введення в дію додаткових виробничих потужностей; 3) має місце різке
зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що
підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати
виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.
За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних
фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі
розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми
амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її
порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування
сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір
капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про
потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на
нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення)
нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів
праці, що вибувають з експлуатації.
Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних
фондів і об’єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має
бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності
підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію
або розширення за попередньо розробленим проектом.
Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює
необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного
переозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану)
мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного
рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні
групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування;
відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний
рівень і якість продукції; рівень організації виробництва.
Програма (план) складається звичайно за розділами: 1) зведені
техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу
товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації)
виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і
матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень); 2) заходи за
окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку
(впровадження прогресивної технології, механізація та автоматизація
виробництва, модернізація діючого устаткування, удосконалення
організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них
приросту виробничої потужності та інших економічних показників; 3)
потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними
силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).
Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом
економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два
методи: перший — попередньо-приблизних розрахунків (на підставі
показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої
потужності); другий — прямих розрахунків (за даними кошторису технічного
переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).
За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (дані
умовні).
• Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності
підприємства ТУ. виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в
розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45
000 од.):Ncр = 45 000 : 0,9 = 50 000 од.
• Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує
для задоволення ринкового попиту на продукцію, ?Nср за відомої реальної
потужності підприємства, що становить 46000 од.:?Nср = 50 000 — 46 000 =
4 000 од.
• Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої
потужності підприємства ?Nabc, використовуючи для цього спеціальний
коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який
дорівнює 0,5 (за середніми даними тривалого періоду):?Nabc = 4 000 : 0,5
= 8 000 од.
• На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої
потужності (150 тис. грош. од.) визначають загальну суму необхідних
капітальних вкладень ?kb на розрахунковий період:?kb = 150 000 х 8 000 –
1 200 000 000 грош. од.
Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капітальних
вкладень згодом (з появою необхідної інформації) треба уточнити з
допомогою застосування другого методу — прямих обчислень за даними
кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою
(планом) технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючого
підприємства.
Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві
зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, а потребує
докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим
варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють,
головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково
враховувати значні капітальні витрати, зв’язані з маркетинговими
дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми
техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги
покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до
необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію
значних інвестиційних ресурсів.
Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і бажає залучити
позичкові кошти за щонайменшу ціну. Кредитори, в свою чергу, як власники
або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога
дорожче. Тому необхідний ретельний аналіз можливих джерел фінансування
вартості.
Звичайно, найкоротший шлях — залучити до справи інших інвесторів
(фізичних та юридичних осіб) через емісію цінних паперів і таким чином
сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для
молодих (венчурних) фірм, передусім через брак довіри до них інших
інвесторів. Одержання субсидій від держави, особливо при
гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично.
Залишається єдине джерело — ринок позичкових капіталів. Тому інвестор,
вирушаючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на
по-‘ичковий капітал, які відтворені у відсоткових ставках.
Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути:
реальна; з урахуванням очікуваного рівня інфляції;вільна від ризику;
базова; з урахуванням ризику неповернення боргу; бар’єрна; внутрішня
норма дохідності та ін.
Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної
економіки держави. Вона характеризує нормальний приріст добробуту
суспільства.
Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена
для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених
капіталів внаслідок зростання цін на товари і послуги у вигляді
інфляційної премії.
Вільна від ризику (державна) ставка — ставка дивідендів, або відсотків,
які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка
зазвичай на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.
Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних
банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця
ставка, як правило, на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку.
Бар’єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна норма доходу,
яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що
мають бути отримані за нормою доходу, нижчою від бар’єрної ставки, не
мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати і
видатки.
Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових інвестицій, за
якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють
один одному. Це норма, що задовольняє інвестора. В окремих випадках для
отримання інвестиційної активності і вилучення вільних грошових коштів з
обігу вона може бути значно підвищена. За стабільної економіки ця ставка
дещо вища за ставку по державних цінних паперах.
Таким чином, намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під
забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги і
недоліки залучених і запозичених коштів з метою оптимізації структури
джерел фінансування проектів.
Список використаної літератури
1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП ИТЕМ, 1995.
2. Хавренек П., Берем В. Руководство по оценке эффективности инвестиций.
— М.: АОЗТ Интерэксперт «Инфра-М», 1995.
3. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.:Либра, 1996.
4. Пересада А. А. Инвестиционный процесс в Украине. — К.:Либра, 1998.
5. Финансы капитализма / Под ред. Б. Г. Болдырева. — М.:
Финансы и статистика, 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
