Тема: Мета і завдання виробничої діяльності і шляхи її реалізації.

Поняття, принципи і методи управління. Структури управління.

Поняття, принципи і методи планування.

Суть і значення виробничої програми та її показники.

1. Виробничі і ринкові зв’язки підприємства на практиці проявляються від
самого початку організації і навіть задумів підприємницької діяльності:

при вивченні ринку, пропозиції і попиту на ті чи інші товари в галузі,
регіоні;

при вивченні можливості одержання пільг – позичкових, податкових та ін.,
тобто у визначенні загальних умов інвестування;

при встановленні спеціалізації свого підприємства;

при виборі форми підприємництва;

при формуванні виробничої бази. Необхідно придбати або взяти в оренду
виробничі і складські приміщення, обладнання, придбати сировину і
матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучити робочу силу.
Тут підприємство вступає у відносини з виробниками обладнання,
постачальниками сировини і матеріалів, з посередницькими фірмами;

при наборі працівників;

при залученні фінансових ресурсів.

Таким чином, підприємство вступає у відносини з різними організаціями:
комерційними банками, страховими компаніями, юридичними і фізичними
особами. Все це вимагає належної підготовки системи управління
підприємством – менеджменту і кваліфікованих менеджерів.

Під управлінням розуміють цілеспрямований вплив на людей з метою
організації і координації їх діяльності. Менеджмент – це наука про
управління, процес планування, організації, мотивації і контролю,
необхідний для досягнення цілей організації. Це управління будь-яким
соціальним об’єктом і володіння професійною майстерністю, класичними
принципами управління; це і почуття господаря, яке об’єднує два
суперечливі принципи: бережливе, добросовісне ставлення до людей і
арсенал методів, які включають певні хитрощі, які дають змогу без
жорсткого адміністративного впливу забезпечити виконання певних робіт.
Це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект,
мотиви поведінки інших людей. Це функція, вид діяльності з керівництва
людьми в найрізноманітніших організаціях. Принципи управління – це
керівні правила, положення, норми поведінки, якими керуються органи
управління в певних соціально-економічних умовах. Основними принципами
управління є єдиноначальність, плановість, економічність, правильне
поєднання матеріальних і моральних стимулів до праці, комплексність.

Під методами управління розуміють сукупність способів цілеспрямованого
впливу на людей з метою координації їхньої діяльності. Розрізняють
економічні методи (економічні стимули, які реалізують матеріальні
інтереси участі людини у виробничих процесах чи будь-якій іншій
діяльності), адміністративні методи (вплив за допомогою наказів,
розпоряджень, документів; мотиви примусового характеру); в них виділяють
методи розпорядчого впливу (накази, розпорядження), методи
організаційного впливу (організаційне регламентування, нормування та
інструктування) і розстановку кадрів; соціально-психологічні методи (які
реалізують мотиви соціальної поведінки людини і ґрунтуються на
психології, педагогіці, соціології), виховні методи (вплив через
свідомість) і правові методи.

Розрізняють наступні структури управління:

1. Лінійна: кожен підлеглий підпорядковується одному лінійному
керівникові:

Керівник підприємства

Лінійний керівник 1 Лінійний
керівник 2

В1 В2 В3 В4 В1
В2 В3 В4

Перевагою цієї структури є чітка узгодженість дій; недоліком – занадто
багато обов’язків на одну людину.

2. Функціональна: при лінійному керівникові в межах відповідних функцій
створюються управлінські підрозділи – бухгалтерія, відділ кадрів тощо,
які приймають рішення і віддають розпорядження на наступний щабель. Ця
структура забезпечує компетентність у прийнятті рішень, проте недоліком
при цьому є неузгодженість:

Керівник підприємства

Функціональний Функціональний
Функціональний

керівник A керівник B
керівник C

В1 В2 В3
В4 В5

У чистому вигляді 2 перші структури не існують.

3. Лінійно-функціональна структура: спеціальні функціональні відділи
(штаби), які створюються на допомогу лінійним керівникам, не мають
виконавчої влади, а готують для них рекомендації і проекти.

Керівник підприємства

Лінійний Функціональний Функціональний Функціональний Лінійний
керівник1 керівник A керівник B керівник C
керівник2

В1 В2 В3
В1 В2 В3

Така структура зручна, коли підприємство мале. Проте при цьому
ускладнюється процес розробки рішень і збільшується можливість
непогодженої діяльності того чи іншого функціонального підрозділу.

4. Дивізіональна структура базується на поглибленні поділу управлінської
праці. При цьому відбувається децентралізація оперативних функцій
управління (які здійснюються виробничими структурними ланками) і
централізація загальнокорпоративних функцій (стратегічні рішення,
маркетингові дослідження, фінансова діяльність), які зосереджуються у
вищих ланках адміністрації. В такій структурі застосовується принцип
поділу праці за цілями. Виробничі підрозділи групуються 3-ма способами:

продуктовим

за групами споживачів

за місцезнаходженням

Генеральний директор

Відділ маркетингу
Відділ фінансів

Начальник відділення Начальник відділення Начальник відділення

з в-ва продукту А з в-ва продукту В з в-ва продукту C

Ф1 Л Ф2 Л1 Л2
Л

В1 В2 В3 В1 В2 В3 В4
В1 В2 В3 В4

Перевагами дивізіональної структури є гнучке реагування на зміни в
зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень і
покращення їх якості. Недоліком є те, що ця структура потребує
збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

5. Матрична структура:

Керівник організації
Вище керівництво

Функціональна частина

Координатор проектів

Керівник вир. Керівник вир.
Керівник вир.

служб служб
служб

Кер. Проекту

А

Кер. Проекту

В

Кер. Проекту

С

При такій структурі формуються спеціальні предметноспеціалізовані ланки
– проектні групи зі спеціалістів постійно функціонуючих відділів, які
лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення
робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних
підрозділів. Перевагами матричної структури є висока гнучкість та
орієнтація на нововведення; недоліками – збільшення чисельності
управлінського персоналу, система подвійної підлеглості, зростання
кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів, можливі
конфліктні ситуації між ними.

2. Однією із функцій управління є планування. Його суть зводиться до
розробки програми дій, системи та способів її реалізації. Основними його
принципами є: неперервність, науковість, оптимальність (вибір найкращого
варіанту з усіх можливих.

Методами планування є:

техніко-економічний аналіз (дає можливість виявити закономірності та
зв’язки між окремими процесами, без яких розробити реальну програму
неможливо);

балансовий метод (розробка спеціальних таблиць-балансів, в одній частині
яких із різним ступенем деталізації показують всі напрямки витрачання
ресурсів згідно з потребами, а в другій – джерела надходження цих
ресурсів);

нормативний метод (найбільш точний; планові показники розраховуються на
підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін
в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому
періоді);

метод економіко-математичних моделей (оптимізація планових рішень);

ресурсний метод, який базується на врахуванні умов господарювання та
наявних ресурсів і може застосовуватись за монопольного становища
підприємства або за слабкої конкуренції;

методи екстраполяції – вивчення динаміки планових показників у минулому,
припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану,
буде збережено в майбутньому;

інтерполятивний метод (протилежний екстраполятивному), за якого
підприємство встановлює мету для досягнення її в майбутньому і на цій
підставі визначає тривалість планового періоду і проміжні планові
показники;

дослідно-статистичний метод (метод середніх показників) передбачає для
встановлення планових показників використання фактичних статистичних
даних за попередні роки, середніх величин;

факторний метод – планові значення показників визначають на підставі
розрахунків впливу найважливіших чинників, які обумовлюють зміни цих
показників;

матричний метод є подальшим розвитком балансового методу і полягає в
побудові моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і
показниками.

Є такі види планування:

1. перспективне (середньострокове – 2-5 років (питання забезпечення
підприємства сировиною, матеріалами, водою, плати за енергію) і
довгострокове – 5-15 років і більше (питання придбання устаткування та
його використання, кадрова політика, визначення асортименту продукції і
ринків збуту);

2. поточне (до одного року).

3. оперативне (передбачає детальну розробку планів підприємства, його
підрозділів – цехів, дільниць – на короткі проміжки часу: місяць,
декаду, зміну, добу. Воно передбачає 2 етапи:

календарне планування: розробка планів і графіків випуску продукції

оперативне регулювання (диспетчерські відділи слідкують і фіксують
виконання календарних планів).

Бізнес-план є важливим документом з обґрунтування дій, які забезпечують
досягнення мети фінансово-економічної діяльності. Його призначення –
допомогти підприємцям в оцінці своїх можливостей, визначитися щодо
місткості і перспектив майбутнього ринку, оцінити необхідні витрати і
порівняти їх із цінами реалізації продукції для визначення прибутковості
справи, переконати інвесторів у привабливості і конкурентоспроможності
обраної діяльності, виявити можливі труднощі в діяльності підприємства,
встановити контакти із зовнішнім середовищем підприємства тощо.

Бізнес-план повинен бути простим, зрозумілим і доступним для
користування. Його структура і зміст не регламентовані. Він може мати
різну кількість розділів. Оптимальним за структурою і змістом вважається
бізнес-план, який містить такі розділи:

1. Мета і завдання підприємницького проекту.

2. Основні параметри і показники бізнес-плану (строки реалізації
проекту, витрати, ефективність і результативність, обсяг виробництва і
реалізації продукції, виручка, власні і позичкові кошти, прибуток,
рентабельність, якість продукції, строк окупності капітальних вкладень,
рівень ризику, гарантії запланованого результату тощо).

3. Характеристика діяльності підприємства (дані про продукцію, послуги,
споживачів, регіон, групи населення, організації, які є покупцями,
прогнозні ціни на продукцію із врахуванням інфляції).

4. Аналіз і оцінка кон’юнктури ринку збуту, попиту, обсягу продажу.

5. План (програма) маркетингової діяльності і організаційні заходи
(реклама, контакти зі споживачами, визначення їх запитів, їх
обслуговування, закупівля, зберігання, транспортування, реалізація
товарів, виробництво продукції).

6. Ресурсне забезпечення (матеріальні, фінансові, трудові ресурси,
статистична, науково-технічна, правова інформація).

7. Фінансовий план (баланс доходів і надходження коштів, таблиця доходів
і витрат, зведений баланс активів і пасивів, стратегія фінансування,
оцінка діяльності підприємства за основними фінансовими показниками).

3. Одним із найважливіших розділів плану підприємства є виробнича
програма (план в-ва і реалізації продукції). Тут вказано обсяги
реалізації продукції, в-во її найважливіших видів в натуральних
вимірниках, частка продукції вищої категорії якості.

Виробнича програма підприємства – це планові завдання для п-ва по обсягу
випуску продукції в розгорнутій номенклатурі, асортименті і якості,
виходячи із потреб в ній і реальних можливостей їх задоволення
(номенклатура – це певний вид продукції; асортимент – її різновид в
межах даного виду). При плануванні виробничої програми використовуються
натуральні і вартісні показники. Натуральні показники відображають
обсяги в-ва і реалізації продукції в натуральних одиницях (кг, т,
шт….), а вартісні – у вартісних одиницях вимірювання. Це – обсяги
валової, товарної, реалізованої, чистої продукції і незавершеного в-ва.

N – натуральні одиниці

Q – вартісні одиниці

Обсяг валової продукції визначається за формулою:

Qв=Qт+?НВ+?НФінстр.

Qт – товарна продукція

?НВ – залишки незавершеного в-ва

?НФінстр. – залишки напівфабрикатів і інструментів

m

Qт=?Ni*Ці

і=1

Ці – ціна одиниці продукції

Проте валова продукція не досить ефективно відображає діяльність п-ва.
Товарна продукція, що входить до її складу, може зростати за рахунок
матеріаломісткості в-ва.

Крім готової продукції, у товарну продукцію включають вартість робіт
промислового характеру: вартість капітальних ремонтів обладнання,
вартість ремонтних робіт „на сторону”, вартість реалізованих „на
сторону” напівфабрикатів, капітальне будівництво для непромислової
сфери.

Реалізованою в економіці вважають продукцію, за яку грошові кошти
надійшли ? мають надійти на розрахунковий рахунок п-ва.

Qр=Qт+?Г+?Відвант.неоплач.

?Г – залишки готової продукції на складах

?Відвант.неоплач – залишки відвантаженої і неоплаченої продукції

Чиста продукція – це продукція, яка враховує реальний вклад даного п-ва
у суспільне в-во. Дана продукція дорівнює витратам живої праці і
прибутку. На рівні держави чиста продукція – це національний дохід.

Qч=Qв-(матер.витр.+аморт.)

Qум.ч=Qч+аморт.

Qум.ч – умовно-чиста продукція

Величина незавершеного в-ва на п-ві розраховується за формулою:

НВ=(Сі*Ni*Тц*Кнарост.витр.)/360

Сі – собівартість

Тц – тривалість циклу виготовлення продукції в днях

Кнарост.витр. – коефіцієнт наростання витрат

Кн.в.=(С0+0,5Сп)/(С0+Сп)

Одноразові витрати (С0) – це початкові інвестиції; поточні витрати (Сп)
– подальші витрати.

Внутрізаводський оборот – це кількість продукції, що використовується
всередині даного підприємства.

PAGE

Похожие записи