.

Майно підприємства: загальні положення, характеристика майна за розміщенням, складом, джерелами утворення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 14694
Скачать документ

Реферат

на тему:

Майно підприємства: загальні положення, характеристика майна за
розміщенням, складом, джерелами утворення

Діяльність будь-якого підприємства повинна забезпечуватися засобами, що
необхідні для задоволення його потреб. Сукупність засобів підприємства
називають майном. Відповідно до Господарського Кодексу України (ГКУ)
майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи
нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи
використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються
в їх балансі.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення
господарської діяльності, майнові цінності належать до основних засобів,
оборотних засобів, коштів, товарів. Основними засобами виробничого та
невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування,
обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський
інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено
законодавством до основних засобів. Оборотними засобами є сировина,
паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються,
інше майно виробничого і невиробничого призначення, що відповідно до
законодавства відноситься до оборотних засобів. Коштами у складі майна
суб’єктів господарювання є гроші в національній та іноземній валюті,
призначені для реалізації товарних відносин цих суб’єктів з іншими
суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена
продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Цінні папери є
особливим видом майна суб’єктів господарювання. Джерелами формування
майна суб’єктів господарювання відповідно до Господарського Кодексу,
можуть бути: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від
реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу
(здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм; кредити
банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески,
пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені
законом.

Для ефективного управління господарською діяльністю підприємства важливо
знати, яким майном володіє підприємство, де воно використовується і за
рахунок яких джерел створене.

2. Характеристика майна підприємства за розміщенням та складом

За розміщенням засоби підприємств поділяються на засоби виробничої
сфери, сфери обігу та невиробничої сфери. Таке групування дозволяє
визначити, де використовується майно, яким володіє господарюючий
суб’єкт.

Процес виробництва не може здійснюватися без наявності засобів
виробництва, які включають засоби праці та предмети праці. До засобів
праці належать знаряддя праці – машини, обладнання, інструменти тощо, а
також будівлі, споруди та інші засоби, що створюють умови необхідні для
здійснення процесу виробництва, – які в процесі виробництва діють на
предмети праці, перетворюючи їх у продукти праці. Предметами праці є
сировина й основні матеріали, що утворюють матеріальну основу продукції;
допоміжні матеріали, що приєднуються до основних матеріалів або
використовуються засобами праці чи сприяють робочим процесам;
напівфабрикати; паливо; запасні частини тощо. Продукти праці – це
матеріальні цінності, отримані в результаті виробництва, тобто готова
продукція.

Засоби у сфері обігу складаються з предметів обігу, коштів, коштів у
розрахунках і засобів, що обслуговують обіг.

Засобами невиробничої сфери є засоби, що не беруть безпосередньої участі
в процесі виробництва, а використовуються для житлового та
культурно-побутового обслуговування працівників підприємства.

За функціональною роллю у процесі відтворення засоби підприємства
поділяються на дві великі групи: 1) необоротні засоби; 2) оборотні
засоби.

До складу необоротних матеріальних засобів включають: основні засоби,
незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові інвестиції,
обладнання до встановлення.

Основні засоби підприємства є сукупністю матеріальних цінностей, що
тривалий час беруть участь у процесі виробництва, не змінюють своєї
натуральної форми та переносять свою вартість на продукцію, що
виготовляється підприємством, частинами у вигляді нарахованого зносу
(амортизації). До них відносяться будівлі, споруди, передавальні
пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні, регулюючі
прилади та пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби,
багаторічні насадження й інші матеріально-майнові цінності строком
експлуатації більше одного року.

Щодо процесу виробництва основні засоби поділяють на дві групи:
виробничі та невиробничі. До виробничих основних засобів відносяться
такі, які прямо чи опосередковано беруть участь у процесі виробництва
(наприклад, машини та обладнання, виробничий і господарський інвентар),
або які створюють необхідні матеріальні умови для здійснення виробництва
(наприклад, споруди, будівлі, передавальні пристрої).

До групи невиробничих відносять основні засоби житлово-комунального
господарства та побутового обслуговування населення, охорони здоров’я,
фізичної культури, освіти, культури, мистецтва та інших
галузей

невиробничої сфери (будівлі клубів, будинки культури, гуртожитки,
житлові будинки, меблі, обладнання і приладдя до нього тощо).

За майновою належністю основні засоби поділяються на власні та
орендовані.

До власних основних засобів відносяться об’єкти основних засобів,
придбані (створені) підприємством або прийняті ним безоплатно на умовах
переходу права власності, тобто у повне володіння, використання та
розпорядження.

Якщо об’єкт основних засобів взятий у тимчасове користування у іншого
суб’єкта за договором оренди, він називається орендованим.

Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незакінчені
будівництвом об’єкти.

Довгостроковими фінансовими інвестиціями називають інвестиції (внески) у
цінні папери інших підприємств (акції акціонерних товариств, процентні
облігації державних і міських позик) на строк більше одного року.

До складу обладнання до встановлення включають обладнання, що потребує
монтажу і призначене для встановлення на об’єктах, що будуються.

Невід’ємною умовою господарювання підприємства є наявність
нематеріальних активів.

До нематеріальних активів відносяться придбані підприємством ліцензії,
торгові марки і товарні знаки, права на користування земельними
ділянками, використання природних ресурсів, а також програмні продукти
для ЕОМ, нові технології і технічні рішення, що приносять вигоду в
процесі виробничої діяльності, організаційні витрати, що виникають в
період створення підприємства тощо.

Оборотні засоби підприємства включають виробничі запаси, а також кошти
та розрахунки, які можуть використовуватися у сфері виробництва та
обігу.

Виробничі запаси у сфері виробництва поділяються на:

– предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби), призначені
для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг,
обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

– незавершене виробництво (незакінчені технологічні процеси).

У сфері обігу оборотні активи поділяються на: грошові кошти; товари;
готову продукцію; поточні фінансові інвестиції та дебіторську
заборгованість.

Вільні грошові пошти підприємства зберігаються у банку на поточному
рахунку. На цей рахунок надходить виручка від реалізації продукції,
виконаних робіт та наданих послуг, одержані кредити банків,
заборгованість від дебіторів тощо. Кошти з поточного рахунку
підприємства використовуються для виплати заробітної плати, погашення
своїх зобов’язань перед бюджетом, повернення банку заборгованості за
кредитами, оплати рахунків підприємств та організацій за одержані
товарно-матеріальні цінності та послуги, а також для здійснення інших
платежів, пов’язаних з господарською діяльністю.

Готівку зберігають у касі підприємства. До каси кошти можуть надходити з
поточного рахунку в банку для виплати заробітної плати, допомоги з
тимчасової непрацездатності, пенсій, премій та на інші цілі й з інших
джерел.

Під товарами розуміють товарно-матеріальні цінності, придбані
підприємством з метою подальшого продажу, які не підлягають обробці.

Готова продукція – це продукція, виготовлена на підприємстві, що пройшла
всі стадії обробки, призначена для продажу та відповідає технічним і
якісним характеристикам, які передбачені договором або нормативними
актами.

Поточні фінансові інвестиції – це внески (інвестиції) підприємства на
строк не більше одного року в цінні папери інших підприємств, процентні
облігації державних та місцевих позик, а також надані іншим
підприємствам позики (на строк не більше одного року).

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших підприємств
(установ, організацій) чи окремих осіб з платежів даному підприємству.
Інші підприємства, установи та організації, а також окремі особи, за
якими є дебіторська заборгованість, називаються дебіторами. Дебіторська
заборгованість означає, що кошти даного підприємства тимчасово
знаходяться у інших підприємств (організацій) чи осіб, але підлягають
обов’язковому поверненню при закінченні певного строку. Кошти, які
заборгували підприємству інші господарюючі суб’єкти, не беруть участі у
господарському обороті підприємства, і тому наявність великої
дебіторської заборгованості негативно впливає на його фінансовий стан.

Крім того, всі засоби підприємства залежно від їх здатності
перетворюватися на грошові кошти, тобто ліквідності, можна поділити на:
високоліквідні, швидколіквідні, повільноліквідні та неліквідні.

Високоліквідними та найбільш мобільними засобами підприємства є грошові
кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть
бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони
мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є дебіторська
заборгованість, адже немає впевненості в строках її погашення.
Наступними за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі
запаси, які можна придбати або використати в погашення заборгованості.
Необоротні засоби підприємства, як правило, не передбачається
реалізовувати або ліквідовувати, тому що за умови їх ліквідації
зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі засоби
відносяться до четвертої групи – важколіквідні активи.

3. Характеристика майна підприємства за джерелами утворення

Джерела утворення господарських засобів в умовах ринкової економіки
називають капіталом. На підприємствах різних організаційно-правових форм
може бути два види капіталу: власний і залучений (позиковий).

Під власним капіталом розуміють загальну вартість засобів підприємства,
які належать йому на правах власності та використовуються ним для
формування активів. Власний капітал включає: статутний (зареєстрований)
капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний (страховий)
капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування
підприємства, оскільки характеризує
кредитоспроможність,

платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами.

У складі власного капіталу значне місце відведено статутному капіталу.
На підприємствах, створених за рахунок коштів власників, він є
сукупністю внесків засновників (учасників) господарських об’єднань,
господарських товариств (в формі акціонерних товариств, товариств з
обмеженою відповідальністю тощо), держави.

Пайовий капітал формується з сум пайових внесків членів споживчого
товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок,
сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) тощо. Він є
сукупністю коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у
товаристві для здійснення господарської діяльності.

Додатковий капітал – джерело власних засобів, яке утворюється за
рахунок:

– приросту вартості основних засобів при проведенні їх переоцінки у
випадках, передбачених законодавством;

– емісійного доходу акціонерного товариства (перевищення продажної ціни
власних акцій над їх номінальною вартістю, що утворюється в результаті
їх продажу);

– безоплатного надходження необоротних активів від юридичних і фізичних
осіб.

Резервний капітал також є джерелом власних засобів, що створюється як
додатковий внутрішній фінансовий ресурс підприємства. Резервний
(страховий) капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного
законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого
прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до
напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку
недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу
покриваються

непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при
ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями
тощо.

Чинним законодавством передбачено створення в господарському товаристві
резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими
документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних
відрахувань до резервного (страхового) капіталу передбачається
установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого
прибутку.

Важливим джерелом власних господарських засобів є прибуток – це
позитивний фінансовий результат діяльності підприємства. Він
утворюється, головним чином, в процесі реалізації продукції (робіт,
послуг), матеріальних цінностей, основних засобів і визначається як сума
перевищення доходів над витратами підприємства, одержаних з початку року
до танця звітного періоду.

Складовими власного капіталу є також неоплачений і вилучений капітал.
Неоплачений капітал є заборгованістю власників (учасників) за внесками
до статутного капіталу. Вилучений капітал – це фактична собівартість
акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його
учасників. Суми неоплаченого капіталу та вилученого капіталу зменшують
розмір власного капіталу.

Крім власного капіталу, джерелами формування майна підприємства є
залучені джерела. Вони надаються підприємству у тимчасове користування
на визначений строк, по закінченні якого повертаються власникам.

Кредитом називають позику в грошовій або товарній формі, що надається
кредитором (особою, що надає позику) позичальнику (особі, яка одержує
позику) на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. При
кредитуванні відносини між кредитором і позичальником базуються на
наступних принципах: строковості, платності, поверненості,
забезпеченості та цільового використання. Позиковими коштами є залучені
підприємством на договірних умовах кошти юридичних і фізичних осіб (крім
банків та інших кредитно-фінансових установ).

Кредиторська заборгованість – це борги перед постачальниками та іншими
кредиторами. Вона виникає, якщо товарно-матеріальні цінності надходять
на підприємство раніше, ніж вони оплачені.

Постачальник – це фізична або юридична особа, що відвантажила
матеріальні цінності. Відповідно до діючої системи розрахунків за
матеріальні цінності між часом одержання цінностей і моментом їх оплати
проходить певний строк, протягом якого підприємство, що одержало
товарно-матеріальні цінності, але їх не оплатило, є боржником перед
постачальниками. В результаті заборгованість перед постачальниками є
тимчасовим джерелом відповідної частини коштів даного підприємства.

Крім того, всі зобов’язання підприємства можна згрупувати за строками їх
погашення як найбільш термінові, короткострокові, довгострокові та
постійні.

Найбільш термінові – це поточні зобов’язання підприємства перед
постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається
моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених
господарських операцій. Короткострокові зобов’язання визначаються
строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного
року. Довгострокові зобов’язання визначаються терміном погашення
позикових коштів за період більше одного року. Постійні зобов’язання –
це зобов’язання перед власниками суб’єкта господарювання в частині
формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих
власників або при ліквідації підприємства.

4. Збалансованість господарських засобів і джерел їх утворення та її
причини

Основним правилом, на якому грунтується функціонування системи
бухгалтерського обліку, є правило збалансованості або, як його ще
називають, “балансовий метод”. Балансовий метод вирізняє бухгалтерський
облік з-поміж інших видів обліку. Балансовий метод полягає в тому, що
всі господарські операції в бухгалтерському обліку реєструються двічі
(тобто в основу принципу збалансованості покладено подвійність).

Таким чином, виникає питання: що ж таке подвійність та яка її природа?
Подвійність господарської операції полягає у її тлумаченні з двох різних
точок зору, тобто групування майна підприємства за:

– складом і функціональною роллю;

– джерелами утворення і цільовим призначенням.

Сутність балансового методу можна виразити за допомогою відповідних
рівнянь, необхідних для опису явищ та процесів, що відбуваються у
господарському житті підприємства. Як правило, частина засобів
підприємства надається підприємству власником. Загальна сума внесених
при створенні підприємства засобів називається капіталом. Отже, під
капіталом розуміють внесені засновником засоби. Капітал часто називають
власним капіталом. Якщо засоби внесені лише власником (власниками), то
справедливим буде наступне рівняння:

Засоби = Капітал

З іншого боку, засобів, які вносять власники, може бути недостатньо для
здійснення господарської діяльності, тому частина засобів підприємства
також вноситься особами, які не є власниками. Заборгованість
підприємства за ці ресурси називається зобов’язаннями. Зобов’язання
складаються з коштів, які підприємство заборгувало за отримані товари,
за понесені (здійснені) в його інтересах витрати, а також за
користування наданими йому позиковими коштами, тобто засоби підприємства
завжди дорівнюють сумі його зобов’язань та капіталу (власного капіталу).
Тому вище наведене рівняння змінюється: Засоби = Капітал + Зобов’язання

5. Внесення засновницького капіталу та його опис

Діяльність будь-якого підприємства забезпечується використанням певних
господарських засобів. Господарські засоби можуть формуватися за рахунок
власних та залучених джерел. Частину засобів засновник підприємства
(власник) вносить на початку його діяльності. Внесками засновників
можуть бути будівлі, споруди та інші матеріальні цінності, цінні папери,
права користування землею, водою та іншими матеріальними ресурсами,
будівлями, спорудами, а також майнові права (в тому числі на
інтелектуальну власність), грошові кошти, як в національній, так і в
іноземній валюті. Всі внески засновників, виражені у грошовому
вимірнику, у сукупності становлять статутний капітал підприємства. При
формуванні статутного капіталу в обліку слід дотримуватися принципу
автономності, згідно з яким особисте майно власників, засновників,
акціонерів не повинно відображатися в обліку та звітності.

Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників
(учасників) фіксується в установчих документах підприємства.

Мета складання акта приймання-передачі бухгалтерських справ полягає у
виявленні:

– основних фінансових показників діяльності підприємства;

– стану первинної документації, обліку та звітності підприємства;

– заходів, необхідних для поліпшення організації обліку і внутрішнього
контролю на підприємстві.

Підписують акт приймання-передачі справ головний бухгалтер, який передає
справи, і головний бухгалтер, який приймає справи, та інші члени комісії
з передачі справ. Акт затверджує керівник підприємства.

6. Господарська діяльність підприємства: процеси, операції, факти
господарського життя

Господарська діяльність кожного підприємства складається з безлічі
фактів господарського життя (ФГЖ). Під фактом розуміють дійсну, реальну
подію; явище, те, що дійсно відбулося. У бухгалтерському обліку
виділяють три види фактів: факт-стан, факт-дія, факт-подія. Причому, під
діями розуміють спрямовані факти господарського життя (наприклад,
оприбуткування сировини у результаті придбання, нарахування заробітної
плати працівникам, реалізація готової продукції тощо), тобто це факти
господарського життя, які виникають у ході звичайної діяльності
підприємства. Події – це непередбачені факти господарського життя
(наприклад, втрата майна внаслідок пожежі, повені, крадіжки тощо), тобто
факти господарського життя, що виникають у результаті надзвичайної
діяльності. Стани є наслідком як дій, так і подій. Прикладом стану
можуть бути результати будь-якої перевірки, яка встановлює результати
будь-чого. Фактом-станом може бути необхідність констатації будь-яких
об’єктів, зазвичай ця процедура називається інвентаризацією.

Фактами господарського життя можуть бути, наприклад, укладання договору
про закупівлю сировини, використання придбаної сировини у процесі
виробництва, реалізація готової продукції, отримання оплати від покупця
за реалізовану йому продукцію, товари (виконані роботи, надані послуги),
подання документів до установи банку з метою отримання кредиту, виплата
заробітної плати працівникам, укладання трудового договору тощо. Всі
вказані ФГЖ підприємства обов’язково оформлюються певними документами,
але не всі знаходять своє відображення в бухгалтерському обліку.
Відображенню в обліку підлягають лише ті факти господарського життя, які
призводять до зміни майнового стану підприємства. Господарські факти, що
призводять до зміни у складі майна підприємства, називаються
господарськими операціями.

Господарські операції є причинами змін складових балансу, тобто вони
призводять до зміни майнового та фінансового стану підприємства. Крім
того, господарські операції можна розглядати як результат прийняття
рішень керуючими особами підприємства, які несуть відповідальність за
прийняті рішення, отже, і за зміни у майновому та фінансовому стані
підприємства.

Зв’язок прийняття рішень з принципом відповідальності за їх наслідки
вимагає, щоб кожна господарська операція була документально оформлена.

У відповідному документі повинна бути чітко викладена суть операцій;
особи, відповідальні за прийняті рішення, їх реалізацію; особи,
відповідальні за здійснення операції. Кожна господарська операція
пов’язана з діями конкретних осіб, відповідальних за її проведення. їх
причетність до операції та відповідальність за неї підтверджується
підписами на відповідних документах, які є підставою для проведення
операції. В окремих випадках мають місце такі господарські операції, які
не є результатом свідомих дій людини, а відбуваються в результаті дії
сил природи (наприклад, втрата майна в результаті повені або пожежі).
Такого типу наслідки також повинні бути оформлені відповідними
документами.

Кожна господарська операція, зафіксована у первинному документі, має
грошове та кількісне вираження, дату здійснення та економічний зміст.
Крім того, господарська операція характеризується такими параметрами як,
наприклад, контрагент операції, суб’єкт обліку, номер документа, сума
включеного податку на додану вартість тощо.

Кожна господарська операція характеризується відповідними ознаками та
показниками. До ознак господарських операцій відносять:

– час та місце здійснення господарських операцій;

– речові елементи, які складають господарську операцію – матеріальні
ресурси, грошові кошти;

– витрати, ціни, норми, розцінки, використані при їх оформленні.

Отже, ознаки господарської операції якісно відрізняють її від інших і
разом з тим дають можливість об’єднувати однакові господарські операції
у певні групи. Наприклад, операція з видачі грошей з каси якісно
відрізняється від операції з видачі матеріалів зі складу. Касові
операції відрізняються одна від одної тим, кому видають кошти (в одному
випадку видається заробітна плата, в іншому – гроші на купівлю
канцелярських товарів тощо), хто їх видає та коли.

Ознаки поділяються на постійні та змінні. До постійних ознак належать
такі, які протягом певного часу (звітний період і більше) чи відносно
будь-якої іншої ознаки не змінюються. До них належать планові,
купівельні та облікові ціни, оклади, тарифні ставки, норми запасу
матеріальних цінностей, табельні номери працівників тощо. До змінних
ознак відносять такі, які постійно змінюються. Наприклад, один і той же
матеріал відпущений з одного і того ж складу, одним і тим же комірником,
може бути використаний для виготовлення різних виробів. Остання ознака
(напрям витрат) в даному випадку є змінною, а всі інші – постійними.

Суми отриманих чи витрачених грошей, вартість товарно-матеріальних
цінностей, розмір зобов’язань, створених і використаних резервів і
накопичень, різних витрат та видатків, які кількісно характеризують хід
і результати господарських операцій, є показниками господарських
операцій.

Показники відображають кількісну характеристику господарських операцій у
натуральному, трудовому та грошовому вимірниках.

Проте, не всі господарські операції та економічні явища можуть бути
описані за допомогою відомих нам показників, багато з них взагалі не
підлягають подальшій обробці в системі бухгалтерського обліку. Тому не
слід фіксувати на матеріальних носіях ту інформацію, яка не буде
оброблятись в подальшому.

7. Вимірники в бухгалтерському обліку

Згідно з принципом безперервності факти господарського життя повинні
суцільно і безперервно відображатися в бухгалтерському обліку. Це стає
можливим тільки в тому випадку, якщо є документальне підтвердження
здійснення операції.

Суть документального спостереження полягає в письмовому обґрунтуванні та
підтвердженні його результату й оцінки господарських процесів, які є
об’єктами обліку.

Необхідність документування зумовлена тим, що господарські операції
реєструються лише на підставі правильно оформленого документу, який
повинен містити не тільки якісну, але й кількісну характеристику про
факт господарського життя.

Тому, для того, щоб бути відображеними в обліку, всі господарські факти,
явища та процеси повинні бути обов’язково виміряні та оцінені.

Вартісне вимірювання – це суттєва характеристика, яка є способом
відображення в обліку та звітності активів і джерел їх утворення у
грошовому вираженні.

Вимірник у бухгалтерському обліку- це одиниця виміру об’єктів обліку.

Дані з документів відображають кількісну характеристику господарських
фактів у натуральних (речових), трудових і грошовому вимірниках.

Вимірники в бухгалтерському обліку Натуральні вимірники призначені для
одержання відомостей про господарські засоби та процеси в їх
натуральному вираженні та надають інформацію про міру, масу об’єктів
обліку тощо. Ця група вимірників використовується для характеристики
об’єкту, що обліковується в натурі, тобто за даними зважування, обміру
та перерахунку. До натуральних вимірників відносять міру маси (кілограм,
тонна), міру об’єму (куб. метр, літр), міру площі (гектар, кв. метр),
міру довжини (метр, кілометр), міру обсягу (штуки) тощо.

Натуральні вимірники часто використовуються в обліку товарно-виробничих
запасів для контролю за роботою матеріально відповідальних осіб. Іноді в
обліку використовують декілька натуральних вимірників для більш точного
визначення стану об’єктів, що обліковуються. Так, бензин, дизельне
пальне та інші види рідкого палива обчислюються у вагових вимірниках
(кілограмах, тоннах) і об’ємних (літрах). Такий облік необхідний у
зв’язку з фізичними властивостями рідини змінювати свій стан при
температурних коливаннях.

За допомогою натуральних вимірників можна отримувати також і якісну
характеристику об’єктів (наприклад, вироблену продукцію можна
обліковувати за видами, сортами, розмірами тощо), що необхідно для
забезпечення збереження майна власника.

Облік у натуральних одиницях виміру на практиці називається кількісним
обліком. Він не придатний для узагальнення інформації про різноманітні
об’єкти обліку. Область застосування натуральних вимірників обмежена,
оскільки вони використовуються для характеристики однорідних об’єктів.

Значно розширює сферу застосування натуральних вимірників використання
умовно-натуральних одиниць, які призначені для відображення однорідних
за призначенням, але різних за якісною характеристикою об’єктів обліку.
Так, для визначення вантажообороту, що виконується різними видами
транспорту, на підприємстві широко використовуються такі вимірники як
тонно – і пасажиро – кілометри, платні кілометри тощо.

Трудові вимірники використовуються для визначення кількості витраченої
праці та виражаються в одиницях часу (робочий день, година тощо). За їх
допомогою розраховують продуктивність праці, заробітну плату,
контролюють норми виробітку працівників. Так, наприклад, у табелі обліку
робочого часу відображається скільки годин відпрацював кожний працівник.
У наряді на виконання робіт показано, яка робота і в якому обсязі
виконана. Бухгалтер на підставі даних цих документів нараховує заробітну
плату працівникам підприємства. На практиці трудові вимірники
застосовуються разом з натуральними.

Недостатньо використовувати в обліку тільки натуральні і трудові
вимірники, тому що дані, виражені в цих вимірниках (в штуках, робочих
днях, кілограмах, метрах тощо), не можна підсумовувати, адже неможливо
підраховувати об’єкти, якщо вони не виражені в однакових одиницях
виміру.

Для узагальненого відображення в обліку засобів підприємства та джерел
їх утворення, процесів і результатів діяльності застосовується грошовий
вимірник.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020