Кластерний підхід організації виробничої взаємодії підприємств

Об’єктивна необхідність вирішення проблем виробничої взаємодії потребує
вирішення багатьох завдань, одним із інструментів для чого є кластерний
підхід. Кластерний підхід сприяє підвищенню національної й регіональної
конкурентоспроможності, інноваційного потенціалу, розвитку малого і
середнього бізнесу, який слабо розвинений порівняно з країнами, що
розвиваються. Як показує світова практика, такий підхід не тільки є
засобом досягнення поставлених цілей, які пов’язані зі структурними
змінами, підвищенням конкурентноздатності, посиленням інноваційної
спрямованості, але є і потужним інструментом стимулювання регіонального
розвитку, що зрештою може мати мультиплікаційний ефект у збільшенні
зайнятості, заробітної плати, відрахувань у бюджети різних рівнів,
підвищенні стійкості й конкурентноздатності регіональної промисловості.

Питання кластерного механізму, визначення терміна «кластер», ролі
держави у проведенні кластерної політики, ефективної дії кластерів
розглянуто у роботах Т. Андерсена, М.П. Войнаренка, Л.С. Маркова, М.Є.
Портера, І.В. Піліпенка, С. Соколенка і багатьох інших. Проте, як завжди
в науці, такі питання потребують подальшого розвитку, а саме підвищення
конкурентоспроможності української економіки через розвиток конкурентних
ринків, підвищення інноваційної активності, прискорений розвиток малого
та середнього бізнесу, активізації взаємодії держави, бізнесу та науки.

Виклад основного матеріалу. Кластер у загальноекономічному сенсі є
групою географічно взаємозалежних компаній-постачальників устаткування,
спеціалізованих виробничих послуг, інфраструктури, науково-дослідних
центрів, вузів й інших організацій, які доповнюють один одного в
досягненні конкретного господарського ефекту й посилюють конкурентні
переваги. Отже, однією з відмінних ознак промислового кластера в
загальній моделі виробничо-коопераційних й інших взаємодій суб’єктів
господарювання є принцип територіальної локалізації.

У середовищі малого та великого підприємництва значна роль у формуванні
системи виробничо-коопераційних й інших взаємодій належить представникам
малого промислового бізнесу. І хоча «результаты отраслевого анализа
доказывают подавляющую ориентацию малых предприятий на функционирование
в сфере торговли и общественного питания, а динамика количества
производственных малых предприятий характеризуется нестабильностью и
отсутствием направленности» [1, с. 38], малий бізнес у промисловості
України має сприяти формуванню й динамічному зростанню цілісних
виробничо-інтегрованих систем, одним із типів яких є промислові
кластери.

На відміну від звичайних форм коопераційно-господарчих взаємодій малого,
середнього й великого бізнесу, кластерні системи характеризуються такими
особливостями:

наявністю великого підприємства-лідера, що визначає довгострокову
господарську, інноваційну й іншу стратегію всієї системи;

територіальною локалізацією основної маси господарюючих суб’єктів
-учасників кластерної системи;

стійкістю господарських зв’язків господарюючих суб’єктів — учасників
кластерної системи;

довгостроковою координацією взаємодії учасників системи в рамках її
виробничих програм, інноваційних процесів, основних систем управління
контролю якості.

Таке комплексне формування успішно конкурує на ринку скорочуючи
трансакційні витрати. «Альтернативной развитию крупных вертикально
интегрированных заводов, использующих внутреннюю экономию на масштабе
производства, является концентрация в одном месте малых и средних
предприятий, которые за счет использования «внешней экономии на масштабе
производства» становятся не менее конкурентоспособными, чем крупные
компании» [2, с. 39-40].

Прикладами найбільш відомих систем кластерного типу є кооперації
компаній у сфері комп’ютерної техніки й інформаційних технологій — у
Силіконовій долині (США); зв’язку й телекомунікацій — у Гельсінкі
(Фінляндія); аерокосмічної промисловості — у Московському регіоні
(Росія), де формується також кластер хімічних виробництв. Найбільші
сегменти світового ринку притаманні підприємствам Німеччини у кластерах
«нафта/нафтохімія», «товари різних галузей машинобудування»,
«транспортні засоби», «одяг та прикраси», «охорона здоров’я». У Швеції
найбільш сильні позиції в інших секторах, а саме «конструкційні
матеріали/метали», «продукти лісопереробки» «вироблення і перерозподіл
електроенергії». Для Швейцарії характерні «нафта/нафтохімія», «товари
різних галузей машинобудування», «одяг і прикраси», «охорона здоров’я»,
«індивідуальні товари» [2, с. 35]. В Україні найбільш відомим є
Хмельницький будівний кластер, який об’єднує 30 підприємств будівельної
індустрії області. Відмінною особливістю цього кластеру є його
транскордонний будівельний проект, який здійснюється за програмою
польсько-українського співробітництва у рамках ЄС. У Херсонській області
формується перший в Україні транспортно-логістичний кластер, в якому
використовується розташування Херсонщини саме на морі з пріоритетним
розвитком портового та рекреаційного господарств. В Україні існує
близько 25 діючих та 50 потенційних кластерів [3]. Слід відмітити, що на
території Криму діє Асоціація стійкого розвитку Севастополя «Аура», яка
стала своєрідним кластер-інкубатором і мега-кластером «Севастополь».

У межах політики кластерного розвитку центральну увагу приділяється
комплексу взаємозв’язків між учасниками процесу виробництва товарів і
послуг і суб’єктами інноваційної діяльності. При використанні кластерних
систем формуються в тому числі й горизонтальні мережі, в яких
співпрацюють великі і малі підприємства, що діють на ринку того самого
продукту або приналежні до однієї промислової групи. Сучасні кластери,
як правило, є мережами, що охоплюють кілька галузей і містять фірми, що
спеціалізуються на конкретній ланці створення кінцевого продукту. Тому
доцільно відзначити ще одну ознаку промислового кластера в загальній
моделі виробничо-коопераційних й інших взаємодій суб’єктів
господарювання, а саме чітко виражений фактор лідируючого (інтегруючого)
продукту.

У моделі кластерної організації найбільш повно враховуються мінливі
форми конкуренції й головні джерела конкурентних переваг. Кластерний
метод дає змогу реалізувати найбільш важливі взаємозв’язки в
технологіях, навичках, інформації, маркетингу й споживчих запитах, які
характерні для цілого комплексу підприємств і галузей. Ці взаємозв’язки
впливають на спрямованість і темпи інновацій, а також на
конкурентноздатність кінцевої продукції. Невипадково в багатьох країнах
кластерний аналіз (підхід) став активно використовуватись при формуванні
й здійсненні національної промислової політики. Кластерний підхід дає
змогу підвищити ефективність взаємодії приватного сектора, держави,
торгівельних асоціацій, дослідницьких й освітніх установ в інноваційному
процесі. Він може бути основою для конструктивного діалогу між
представниками підприємницького сектора й держави з метою виявлення
проблем розвитку науки й виробництва, шляхів найбільш ефективної
реалізації наявних інвестиційних можливостей і необхідних заходів
державної політики.

Формування високоефективних індустріальних національних кластерів може
значно прискоритися за допомогою великих цільових інвестицій, що
реалізують принцип інвестиційного лідера. Багата сировинна база — основа
для інтеграції найважливіших галузей, таких як машинобудування, хімічна,
виробництво транспортного устаткування, целюлозно-паперова й поліграфія.
Слід зазначити, що кластери можуть формуватися і на регіональній основі,
де спостерігається висока концентрація взаємозалежних галузей. Це
дозволить збільшити приплив капіталу й прогресивних технологій за
допомогою прямих іноземних інвестицій.

Інший шлях — надання основним економічним регіонам, містам або
агломератам статусу особливих зон, де іноземним інвесторам нададуть
пільги, якщо вони будуть розвивати специфічні промислові кластери. Прямі
іноземні інвестиції можуть сприяти створенню в країні здорової
конкуренції між вітчизняними й іноземними інвесторами завдяки новим
ідеям, професіоналізму, розмаїтості стратегій і підтримці НІОКР. Як й у
багатьох інших випадках, тут дуже важливо визначитися з компонентом
державної підтримки — що конкретно в рамках обмежених ресурсів можна
виділити для формування й розвитку промислових кластерів.

Промисловий кластер як об’єкт державної підтримки — це комбінація так
званого «пакетного підходу» до рішення завдань, пов’язаних з
організацією коопераційної взаємодії малих, середніх і великих
промислових підприємств (у взаємозв’язку таких форм як передача або
оренда приміщень; пільгове кредитування переоснащення й додаткового
оснащення виробництва; постачання обладнання за лізингом, франчайзингом,
а також підтримка інноваційної діяльності й технологічного трансферту;
навчання, консультаційний супровід і т. ін.) із пріоритетами, що
одержують спеціальну підтримку, яка позначена в рамках національної
промислової політики.

На першому етапі треба залучати найважливіші «ноу-хау» і такі, що здатні
до ефективної інтеграції різних прогресивних технологій, з інших країн.
В Україні слід формувати конкурентноздатні підприємства (галузі) —
постачальники навколо промислових «стовпів» і секторів економіки.

Доцільно зазначити, що Китаю знадобилися майже 15 років і величезні
зовнішні інвестиції для створення конкурентноздатних кластерів навколо
орієнтованих на експорт текстильної промисловості, фабрик спорттоварів,
одягу, іграшок, посуду й ін. Досвід показує, що деякі висококонкурентні
ключові галузі за результатами внутрикластерної взаємодії найбільшою
мірою сприяють розвитку мережі своїх постачальників і клієнтів. Середні
й дрібні промислові підприємства формують сателітні складні економічні
утворення навколо великих груп і стають їхніми постачальниками.
Диверсифікованість ключових підприємств кластера дає змогу створювати
нові галузі, використовуючи технології й «ноу-хау» материнських
компаній.

У світовій практиці з’явилася тенденція, характерна для великих
компаній: делегування виробництва проміжних продуктів і сфери ключових
послуг іншим, у тому числі й малим підприємствам. Такий підхід впливає
на малий бізнес, сприяючи його промислово-інноваційній орієнтації й
досягненню якісно нового рівня технології, організації й управління
виробництвом у всіх інших сферах господарської діяльності. Оскільки
конкурентоспроможність сучасних економік пов’язана з наявністю тісних
зв’язків між їхніми секторами, є доцільним системне формування
промислових кластерів навколо ключових галузей. Є доцільним також
включити до них сферу послуг (сучасні дистриб’юторські й банківські
системи), що дозволяє наблизити продукцію й технології до кінцевого
споживача.

Один з ефективних способів сприяння інноваційним процесам є зміцнення
взаємодії між фірмами різного профілю, а іноді й між різними видами
творців знання — науковими й технологічними НДІ, комерційними службами
деяких категорій. Створювана нині економіка з високою інтелектуальною
складовою — це економіка на базі підприємницьких мереж, оскільки вона
зумовлює співробітництво між фахівцями різних сфер, що спрямоване на
створення необхідних нових комбінацій. Навіть великим підприємствам стає
усе сутужніше, та й невигідно, займатися всім. Крім того, зі скороченням
циклу розвитку технології й продуктів співробітництво має ставати
набагато тіснішим, ніж раніше, для того, щоб максимально прискорити
вихід на ринок. Скорочення циклу розвитку також створює додаткові
стимули для співробітництва між фірмами: вони мають можливість розділити
на всіх можливі ризики, а іноді й впровадити аналогічні вироби й
технології значно швидше й на більшій території.

Втім, якою важливою не є мотивація до співробітництва й об’єднання в
кластери, для багатьох підприємств, особливо невеликих, організація
такого співробітництва є далеко не простою справою. Малі підприємства,
як правило, процвітають за рахунок індивідуалізму й заповзятливості. Для
них занадто тісне співробітництво з конкурентами, постачальниками або
клієнтами може являти реальну загрозу. От чому в таких підприємствах
співробітництво, безсумнівно, потребує більш високого рівня
стратегічного мислення керівників. Малим підприємствам доводиться
вирішувати, до якого ступеня вони готові йти на тривале тісне
співробітництво, які знання вони мають внести зі своєї сторони, а які
вони хотіли притримати. Все це потребує високого рівня внутрішньої
організації.

Таким чином, співробітництво стає усе більш необхідним, але воно ж несе
відому небезпеку — можливість втрати якщо не формальної самостійності,
то здатності виробничо-інтегрованої структури до самостійного поводження
на ринку, освоєння нових продуктів, нових технологій й ін. Тому у низці
країн в останні десятиліття набули значення ефективні «кластерні
стратегії», особливо з того часу, як уряди стали приділяти більше уваги
сильним неенергоємним галузям власної країни й перестали копіювати чужі
досягнення в сфері високих технологій. Відправною точкою для
реалістичної кластерної стратегії є сильні сторони національної
економіки. Така стратегія будується на центрах ділової активності, що
вже довели свою силу й конкурентноздатність на світовому ринку. Але тут
слід зазначити існування деяких відмінностей від традиційних підходів,
орієнтованих на окремі сектори:

по-перше, підкреслюється взаємозв’язок між сильними сторонами,
властивими різним галузям; наприклад, взаємозв’язок між деякими
промисловими або навіть сільськогосподарськими й обслуговуючими
спеціалізаціями;

по-друге, у цих «сильних» кластерах робиться упор на активне
використання знань і посилення конструктивної взаємодії між
різноманітними учасниками мережі. Це може привести до нових і
перспективних комбінацій (як, наприклад, у сфері мультимедіа), але такі
комбінації завжди будуються на базі вже існуючих сильних сторін.

Оскільки кожна країна або кожен регіон має власний профіль
спеціалізації, у кластерній стратегії основний акцент, як правило,
робиться на конкуренцію, побудовану на диференціації й спеціалізації.
Поширеність кластерних стратегій досить нерівномірна між країнами;
різною є й практика їхнього здійснення. Далеко не завжди використаються
ті самі поняття, але більшість країн Європи виробила для себе ту або
іншу кластерну стратегію. Досвід показує, що в умовах уже існуючих
кластерів місцевого рівня або при наявності «шефства» великих
підприємств над малими й середніми важлива адаптація промислової
продукції до місцевих ринків або тісне співробітництво між
підприємствами і їхніми основними постачальниками (спільна розробка,
спільне виробництво). Якщо ж кластери мають міжнаціональний характер
(наприклад, аерокосмічна промисловість) або дають величезну економію
завдяки ефекту масштабу виробництва (деякі напрями в сфері
фундаментальної науки й техніки; низка латеральних «нових комбінацій»,
великі показові проекти, орієнтовані на зростаючий попит), то прийнятним
є загальноєвропейський рівень співробітництва.

Використання кластерного підходу передбачає активне співробітництво з
органами влади всіх рівнів, щоб комплексно, системно розглядати ситуацію
в групі взаємозалежних промислових підприємств, які належать до різних
галузей. Крім того, кластерний підхід дає змогу використати як
«стрижень» стратегії розвитку кластера ініціативи, висунуті й
реалізовані лідерами бізнесу, які, таким чином, гарантовано будуть
успішно реалізовані. Досягнення успіху при розвитку кластерів є спільним
завданням бізнесу й органів влади відповідного рівня. Тільки
взаєморозуміння й готовність до співробітництва між ними гарантують
одержання позитивних результатів. Найважливішим елементом кластерного
принципу розвитку регіону є встановлення постійного діалогу всіх
учасників процесу — малих і великих підприємств, владних структур,
сервісних і науково-дослідних організацій, системи професійно-технічного
утворення, ЗМІ й ін.

Бізнес-співтовариство, регіональні й муніципальні влади, вузи й НДІ,
професійні асоціації й інші зацікавлені сторони можуть відігравати
істотну роль у процесі підвищення конкурентноздатності регіональних
галузевих кластерів. Ключовим фактором успіху при розробці й реалізації
стратегій розвитку кластерів є активна позиція лідерів бізнесу, а також
продуктивне партнерство між різними підприємницькими групами у регіоні.

Кластерний підхід, що є визнаним й активно застосовується для
стимулювання економічного розвитку в багатьох регіонах світу, надає,
таким чином, значні можливості як для підвищення конкурентноздатності
місцевого бізнесу, так і для підвищення ефективності економічної
політики регіональної влади. У цей час підхід до регіонального розвитку,
заснований на кластерах, починає входити в практику й в Україні.
Ефективна реструктуризація колишніх «промислових гігантів» потребує
глибокої взаємодії й співробітництва між великим і малим бізнесом,
владою, вузами, НДІ й ін., і тут кластерний підхід надає необхідні
інструменти. Застосування кластерного підходу дозволяє досягати
розширеного розвитку малого й середнього підприємництва.

Висновки. Переваги кластерного підходу полягають у тому, що він дозволяє
комплексно, системно розглядати ситуацію у групі підприємств (навіть
коли вони належать до різних галузей), в регіоні й на рівні держави.
Кластерний підхід надає можливість використовувати як стратегію розвитку
кластеру ініціативи, які пропонуються й реалізуються лідерами бізнесу.
Держава при цьому здійснює новий спосіб мікроекономічної політики, що
полягає у відношенні до просторових і позапросторових кластерів.

Література:

1. Ляшенко В.И., Кошелева Е.Г., Толмачева А.Ф. Механизмы регулирования
развития малого предпринимательства в Украине : Монография. — Донецк:
ООО «Юго-Восток, ЛТД», 2008. — 495 с.

2. Пилипенко И. Кластерная политика в России // Общество и экономика. —
2007. — №8. — С. 28-64.

3. Будущее экономики — в кластерных формированиях // Деловой вестник. —
2008. — №6. — С. 12-15.

4. Економіка. Менеджмент. Підприємництво: Збірник наукових праць. № 20,
2008 рік

Похожие записи