КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Грошові надходження та їх необхідність для підприємства. Сутність, склад
і структура оборотніх активів

1. Грошові надходження та їх необхідність для підприємства

У процесі господарської діяльності підприємств постійно здійснюється
кругообіг коштів, який характеризується вкладанням коштів у виробництво
з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед
державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Грошовими надходженнями (доходами) підприємств (крім кредитних і
страхових організацій) визнається збільшення економічних вигод у
результаті надходження активів (коштів, іншого майна) чи погашення
зобов’язань, що приводить до збільшення капіталу цього підприємства, за
винятком внесків учасників (власників майна).

Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” грошові надходження
(доходи) підприємств в залежності від їх характеру, умов одержання і
предмета діяльності підприємства підрозділяються на:

1) доходи від звичайних видів діяльності:

а) від операційної діяльності:

· від основної операційної діяльності, тобто доходи від діяльності,
пов’язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт,
послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують
основну частину його доходів – доходи від реалізації продукції, товарів,
робіт та послуг;

· від іншої операційної діяльності, тобто від діяльності, що не
належить до основної, інвестиційної та фінансової – доходи від
реалізації інших оборотних активів; від реалізації іноземної валюти;
від операційної оренди; від операційних курсових різниць; отримані
пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості;
відшкодування раніше списаних активів; одержані гранти; тощо;

б) від іншої діяльності:

· від фінансової діяльності, тобто діяльності, яка приводить до зміни
розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства – доходи
від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; від спільної
діяльності; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями та
іншими цінними паперами; тощо;

· від інвестиційної діяльності, тобто діяльності, пов’язаної з
придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових
інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів –
доходи від реалізації фінансових інвестицій; від реалізації основних
засобів;

2) доходи від надзвичайної діяльності, тобто від подій або операції, які
відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що
вони будуть повторюватися періодично або в кожному подальшому звітному
періоді – надходження від страхових компаній щодо відшкодування збитків
від стихійного лиха, техногенних катастроф та аварій тощо.

витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань
перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств (рис.
1).

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на
внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому
підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок
ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про
використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків
залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми
підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить
на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові
надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва,
підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину,
напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з
виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові
надходження підприємств відображаються у розділі «Виручка від іншої
реалізації».

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт , послуг), іншої
реалізації Надходження від позареалізаційних операцій

Доходи від фінансової інвестиційної діяльності (дивіденти, відсотки на
цінні папері, кредити, на депозити, доходи від валютних і лізингових
операцій) Непередбачені доходи, які виникають у практиці господарської
діяльності (штрафи, пені, неустойки та інші надходження від економічних
санкцій тощо)

Грошові надходження

Податок на додану вартість Акцизний збір Грошові доходи

Матеріальні і прирівняні до них витрати Амортизаційні відрахуванян Інші
виробничі витрати Валовий дохід

Оплата праці Чистий дохід

Відрахування за обов’язковим страхуванням Відрахування в цільові
державні фонди Інші платежі у бюджет Балансовий прибіток

Податок на землю з власників транспортних засобів Податок на прибуток
Сплата штрафів Чистий прибуток

Створення резервного фонду Виплата дивідентів Нагромадження На
споживання

Собівартість

Рис. 1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й
використання доходів підприємств

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального
фінансового ринку, уведення в класифікацію грошових надходжень доходу
від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді
підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних
облігацій, котрі мали зовсім незначну питому вагу в загальних грошових
надходженнях. В основному доходи від позареалізаційних надходжень
формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років,
виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості,
яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному
періоді. Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвивається
фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції,
доцільно ввести в класифікацію грошових надходжень новий розділ —
«Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності», відокремивши його від
розділу «Доходи від позареалізаційних операцій».

Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної
інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і
функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з
основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і
продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на
депозитні рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та
іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових
потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо
фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових
інвестицій справляють прямий, безпосередній вплив на формування
балансового прибутку.

Штрафи, пені, неустойки виникають унаслідок порушення фінансових і
господарських зобов’язань підприємств через порушення законодавства та
умов договорів, котрі мають місце в практиці господарювання і фінансової
діяльності підприємств. Окрім того, протягом року можуть бути виявлені
прибуток і доходи минулих років, погашатися дебіторська заборгованість,
раніше списана як безнадійна. Усі ці надходження належать до доходів від
позареалізаційних операцій, котрі у фінансових планах підприємств не
передбачаються, хоча й включаються до складу їхнього балансового
прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі
кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення,
формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для
нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та
розширення власного господарства.

2. Сутність, склад і структура оборотніх активів

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для
створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують
їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації
продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво
у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком
споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди
обігу зв’язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть
участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення
виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації
вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від
реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість
систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом
безперервного кругообігу засобів підприємства.

До оборотних активів належать: виробничі запаси сировини й матеріалів,
запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів, обсяги незавершеного
виробництва, запаси готовоїпродукції, призначеної до реалізації,
дебіторська заборгованість, грошовіактиви в усіх формах,
короткотермінові фінансові вкладення, витрати майбутніхперіодів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на
підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з
яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на
макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи
фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або
сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і
щодо окремих їх статей.

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту
вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного
одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання
оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

де Ко — коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний
період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони
використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такого
формулою:

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує
величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше
оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше
вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може
використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних
коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення
ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у
зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з
постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації
непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення
може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в
оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення
обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок
поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних
коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг
виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш
реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які
сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники:
вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в
установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи
визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до
короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії
Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами
власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу)
і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів
(підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та
інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

?o.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує
наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової
стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо
значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є
неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить
про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових
вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник
ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів
підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми
короткострокових зобов’язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву
балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

?п.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

?к.з. — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства
для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у
межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Коли Кц стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною,
а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як відношення
суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III
розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і
III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення,грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою
заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За
значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею
підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують
виробів і ін. до споживачів;

Широке використання прямих тривалих зв’язків;

Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а
також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт
на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної
техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація
виробництва);

Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування
більш дешевих конструктивних матеріалів;

Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого
використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

Удосконалювання системи розрахунків;

Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень
по прямих зв’язках, дострокового випуску продукції, виготовлення
продукції з зекономлених матеріалів;

Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях,
асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з
укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не
сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що
виражається в наступному:

Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує
виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з
даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції
і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів
виробництва.

Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження
нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню
використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної
продуктивності праці.

Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню
собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження
собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний
вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних
фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої
і господарської діяльності підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.

Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.

Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия
«Бизнес-Тезаурус»), 2001.

Сопко І.В. Бухгалтерський облік. – 2002.

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства.
– Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф..
А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.

Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я.
Комаринський. – К.: 1996 – 298с

Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.

Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ,
1998. – 742с.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи