Генезис інноваційної діяльності підприємств

У сучасних умовах господарювання інноваційна діяльність виступає
потужним каталізатором розвитку економіки, надійною гарантією
високоефективного бізнесу. Однією з основних умов успіху фірми в
конкурентній боротьбі є її здатність до постійних інновацій, тобто
вміння розробляти та впроваджувати на ринок нові товари. Стрімкий
розвиток інноваційної сфери України та очевидні переваги застосування
новітніх досягнень науки в повсякденній діяльності вітчизняних
підприємств спонукають сучасних підприємців постійно шукати шляхи
активізації інноваційної діяльності .

Важливість дослідження інноваційної діяльності з метою її ефективної
організації на сучасних підприємствах підкреслюється більшістю
вчених-економістів, серед яких: С.Д. Ільєнкова, Л.М. Гохберг, Р.А.
Фатхутдінов, П.М. Харів, М.С. Ковалевський. Проте в цілому питанню
дослідження генезису інноваційної діяльності підприємств приділяється
недостатньо уваги, що зумовлює актуальність теми статті.

Під інноваціями розуміють прибуткове використання нововведень у вигляді
нових технологій, видів продукції й послуг, організаційно-технічних і
соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного,
адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї,
створення й поширення нововведення до його використання прийнято
називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності
проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний
процес. Австрійський учений Й. Шумпетер на початку хХ ст. вперше ввів у
науковий обіг терміни «інновація» та «інноваційний процес». У праці
«Теорія економічного розвитку» (1911 р.) Й. Шумпетер визначив п’ять
типів нових комбінацій змін або інновацій:

1) виробництво нового продукту чи відомого продукту в новій якості;

2) упровадження нового методу виробництва;

3) освоєння нового ринку збуту;

4) залучення для виробничого процесу нових джерел сировини;

5) проведення реорганізації (уведення нових організаційних форм) [5, с.
25].

Таким чином, предметом цих змін можуть бути: продукти, технологічні
процеси, сировина, організація виробництва та нові ринки збуту.

У сучасній економіці роль інновацій значно зросла. Це зумовлено тим, що
в ринковій економіці інновації являють собою зброю конкуренції, оскільки
інновація спрямована на зниження собівартості й цін, зростання прибутку,
створення нових потреб, збільшення обсягів залучених коштів, підвищення
іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, відкриття й захоплення
нових ринків, у тому числі зовнішніх.

Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна й
виробнича придатність.

Отже, науково-технічні інновації повинні:

— мати новизну;

— задовольняти ринковий попит;

— приносити прибуток виробнику [1, с. 12].

Інновація — це реалізований на ринку результат, отриманий від вкладення
капіталу в новий продукт або операцію (технологію, процес). При
реалізації інновації, запропонованої до продажу, відбувається обмін
«гроші — інновація». Кошти, отримані підприємцем (продуцентом,
інвестором-продавцем) у результаті такого обміну, по-перше, покривають
витрати на створення й продаж інновацій; по-друге, приносять прибуток
від реалізації інновацій; по-третє, виступають стимулом до створення
нових інновацій; по-четверте, є джерелом фінансування нового
інноваційного процесу.

Виходячи із цього, можна сказати, що інновація виконує такі три функції:

— відтворювальну;

— інвестиційну;

— стимулювальну.

Відтворювальна функція означає, що інновація являє собою важливе джерело
фінансування розширеного відтворення.

Грошовий виторг, отриманий від продажу інновації на ринку, створює
підприємницький прибуток, що виступає джерелом фінансових ресурсів і
одночасно мірою ефективності інноваційного процесу.

Підприємницький прибуток може спрямовуватися на розширення обсягів
виробничо-торговельної, інвестиційної, інноваційної й фінансової
діяльності.

Таким чином, одержання прибутку від інновації й використання її як
джерела фінансових ресурсів становить зміст відтворювальної функції
інновації.

Прибуток, отриманий за рахунок реалізації інновації, може
використовуватися по-різному, у тому числі і як капітал. Капітал являє
собою гроші, призначені для отримання прибутку. Цей капітал може
спрямовуватися на фінансування як усіх інвестицій, так і конкретно нових
видів інновацій. Таким чином, використання прибутку від інновації для
інвестування регулює інвестиційна функція інновації.

Одержання підприємцем прибутку за рахунок реалізації інновації прямо
відповідає цільовій функції будь-якого комерційного господарюючого
суб’єкта. Цей збіг слугує стимулом для підприємця до нових інновацій;
спонукає його постійно вивчати попит, удосконалювати організацію
маркетингової діяльності, застосовувати більш сучасні прийоми управління
фінансами (реінжиніринг, бренд-стратегія, бенч-маркінг тощо). Все
перелічене вище становить зміст стимулювальної функції інновації.

слуги, методи організації та управління виробничими процесами
підприємств [2, с. 28].

Інноваційна діяльність — це діяльність, спрямована на використання та
комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок з метою
розширення й оновлення номенклатури та покращення якості продукції, яка
виготовляється, удосконалення технологій їх виготовлення з наступним
упровадженням й ефективною реалізацією на внутрішньому та зовнішньому
ринках. Інноваційна діяльність, пов’язана з інвестиціями в інновації,
називається інноваційно-інвестиційною діяльністю [4, с. 79].

Дослідивши генезис інноваційної діяльності, пропонуємо розглядати
інноваційну діяльність як процес, спрямований на розробку інновацій,
реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок у новий
або вдосконалений продукт, реалізований на ринку, або в новий або
вдосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній
діяльності.

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові або
вдосконалені продукти, нові або вдосконалені технологічні процеси,
з’являються нові форми організації та управління різними сферами
економіки і її структур.

Необхідність постійної інноваційної діяльності зумовлена скороченням
життєвого циклу товарів і послуг, яке відбувається в результаті
посилення конкуренції, підвищення швидкості звикання споживачів до нових
товарів, удосконалення систем масової комунікації, стрімкого розвитку
науки та зміни технологій.

Різновидами основних видів інноваційної діяльності можуть бути:

— підготовка та організація виробництва, у тому числі придбання
виробничого обладнання й інструменту, зміни в них, а також у процедурах,
методах і стандартах виробництва та контролю за якістю, необхідних для
здійснення нового технологічного процесу;

— передвиробничі розробки, які охоплюють модифікацію продукту й
виробничого процесу, перепідготовку персоналу з метою використання нових
технологій та обладнання;

— маркетинг нових продуктів, що передбачає види діяльності, пов’язані з
постачанням нової продукції на ринок, що включає попереднє дослідження
ринку, адаптацію продукту до різних ринків, проведення рекламної
кампанії;

— придбання нематеріальної технології зі сторони у формі патентів,
ліцензій, ноу-хау, торговельних марок, конструкцій, моделей і послуг
технічного зберігання;

— придбання матеріальної технології -машин та обладнання;

— виробниче проектування, що включає підготовку планів і креслень з
метою визначення виробничих процедур, технічних специфікацій [3, с. 107]

Класифікація інновацій означає розподіл інновацій на конкретні групи за
певними ознаками для досягнення поставленої мети. Необхідність
класифікації, тобто розподілу всієї сукупності нововведень за тими або
іншими ознаками на відповідні групи, пояснюється тим, що вибір об’єкта
інновації є дуже важливою процедурою, оскільки вона визначає всю
наступну інноваційну діяльність, результатом якої стануть підвищення
ефективності виробництва, розширення номенклатури наукоємної продукції й
зростання її обсягів. На сьогодні не існує однієї загальної класифікації
інновацій. Це пов’язано, перш за все, з тим, що автори розробляють
класифікації інновацій на основі різних класифікаційних ознак. Найбільш
поширеними є класифікація інновацій, запропонована П.М. Завліним та А.В.
Васильєвим (табл. 1), а також класифікація А.І. Пригожина (табл. 2).

Звісно, жодна із цих класифікацій не є вичерпною, але при цьому слід
зазначити, що різні види інновацій тісно взаємопов’язані між собою.
Пропонуємо розширити існуючі класифі кації такими ознаками (табл. 3).

Класифікація дає фахівцям базу для виявлення максимальної кількості
способів реалізації інновацій, тим самим створюючи варіантність вибору
рішень.

IV. Висновки

Інновації являють собою найбільшу зброю конкуренції, тому що
впровадження інновацій веде до зниження собівартості, зниження цін,
зростання прибутку, до створення нових потреб, припливу коштів,
підвищення іміджу виробника нових продуктів, відкриття й захоплення
нових ринків. Таким чином, можна зробити висновок, що в сучасних умовах
інноваційна діяльність є одним з головних чинників розвитку підприємств,
необхідною умовою для конкурентоспроможності підприємства на ринку.

Література

1. Ильенкова С.Д. Инновационный менеджмент / С.Д. Ильенкова. — М. :
Банки и биржи, 2003. — 689 с.

2. Інноваційні процеси в Україні / [за ред. М.С. Ковалевського]. — К.,
2002. — 426 с.

3. Основы инновационного менеджмента. Теория и практика : учебник / Л.С.
Ба-рютин и др. ; [под ред. А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели]. — 2-е изд.
перераб. и доп. — М. : Экономика, 2004. — 562 с.

4. Статистика науки и инноваций : краткий терминологический словарь /
[под ред. Л.М. Гохберга]. — М. : ЦИСН, 2004. — 377 с.

5. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития (Исследование
предпринимательской прибыли, кредита, процента и цикла коньюктуры) :
пер. с нем. / Й.А. Шумпетер. — М. : Прогресс, 1982. -453 с.

6. Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 3,
с. 135-138

Похожие записи