Реферат на тему:

Формування й регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів)

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або
кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила
(емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату
доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі
грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на
пред’явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого способом
повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за
цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред’явника
обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна
використати для здійснення розрахунків між суб’єктами господарювання або
як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

За класифікаційними ознаками види та групи цінних паперів показано на
рис. 8.2.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову
участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство
в ньому і право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на
одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у
розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Рис. 8.2. Види та групи цінних паперів.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими і
простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних
акцій. Обіг останніх фіксується у книзі реєстрації акцій відповідних
товариств. До неї вносяться відомості про власника акцій, час їхнього
придбання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред’явника,
то реєструється лише їхня загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання
дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна
акціонерного товариства в разі його ліквідації. Вони можуть випускатися
із фіксованим у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром
щорічного дивіденду. Тоді дивіденди товариство мусить виплачувати в
зазначеному розмірі, незалежно від абсолютної величини одержаного
прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного
року буде недостатнім, виплату дивідендів на такі акції треба проводити
за рахунок резервного фонду акціонерного товариства.

Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі
його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства
у разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба
додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не
перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної
суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути
власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою
фіксованого відсотка. Облігації усіх видів розповсюджуються серед
юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються
облігації двох видів: 1) облігації внутрішньої державної та місцевої
позик; 2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на
пред’явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що
вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускаються на
пред’явника. Обов’язковим реквізитом цільових облігацій має бути
зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускаються.
Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступним вільним
обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на
виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місцевої позик
ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а
облігацій підприємств — емітент з оформленням відповідним протоколом.
Підприємства (акціонерні товариства) можуть випускати облігації на суму
не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх
раніше випущених акцій.

Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характеру,
направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до
позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Виплата доходу на придбані
облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на
облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується.
Власникам таких облігацій надається лише право придбати відповідні
товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна
товару на момент його одержання перевищуватиме вартість облігації, то
власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації, а коли товар
стане дешевшим, власнику виплачується різниця між вартістю облігації та
ціною товару.

Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред’явника,
що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення,
засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право
на одержання фінансового доходу. Випускаються три різновиди
казначейських зобов’язань: а) довгострокові — з терміном чинності від 5
до 10 років; б) середньострокові — від 1 до 5 років; в) короткострокові
— до одного року. Рішення про емісію довго- і середньострокових
казначейських зобов’язань ухвалює Кабінет Міністрів, а короткострокових
— Міністерство фінансів України. Ціна продажу казначейських зобов’язань
встановлюється залежно від часу їхнього придбання в межах строку
чинності. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються
на покриття поточних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про
депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання
після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і
відсотків на нього.

Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний
відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на
пред’явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, їхнє
відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і
облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих
коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що
залишається в їхньому розпорядженні.

Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред’явлення
їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає
повернення депонованих на певний термін коштів раніше обумовлений строк,
то йому виплачується менший відсоток, що узгоджується з власником у
момент внесення коштів на депозитний рахунок.

Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує безумовне грошове
зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку
визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють
простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не
обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після
зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це
письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику
(трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у
визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як
акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому
свій підпис.

У процесі обігу вексель передається одним держателем іншому з допомогою
передавального напису — індосаменту. Кожний індосант, як і
векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем.
Вексельні зобов’язання можуть бути додатково гарантовані за допомогою
авалю — вексельного поручництва. Своєчасна оплата векселя погашає всі
вексельні зобов’язання. У разі відмови від платежу векселедержатель може
вчинити судовий позов проти акцептанта. Крім того, якщо вексель не
акцептовано або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя
способом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб
(векселедавця, індосанта, аваліста), солідарно зобов’язаних перед
векселедержателем.

В Україні донедавна в обігу перебував особливий вид державних цінних
паперів, що засвідчував право власника не безоплатне одержання у
підприємств, — приватизаційні номери (майнові сертифікати). Їхню емісію
здійснював Національний банк України, а видачу громадянам України
організовували місцеві відділення Ощадного банку України. Згідно з
чинним законодавством України видані громадянам приватизаційні майнові
сертифікати підлягали обміну на акції вітчизняних підприємств, що
приватизувалися.

Сукупність різних видів цінних паперів, що випускаються і перебувають в
обігу в Україні, поділяють на три групи. До першої з них належать пайові
цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти,
інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному
фонді, надають їхнім власникам право на участь в управлінні справами
емітента та одержання частини майна за ліквідації емітента. Друга група
охоплює боргові цінні папери, за якими емітент бере на себе зобов’язання
повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але
які не дають їхнім власникам права на участь в управлінні справами
емітента. Третю групу становлять похідні цінні папери, механізм обігу
яких зв’язаний з пайовими і борговими цінними паперами та іншими
фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Фондовий ринок — сфера обігу цінних паперів. Формування і функціонування
фондового ринку базується на певних принципах (табл. 8.1).

Здійснювана державою система регулювання фондового ринку виконує три
основні функції:

перша — визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та
ролі учасників цього ринку;

друга — формування сприятливого законодавчого поля для учасників
фондового ринку;

7вести до дезорганізації і руйнування фондового ринку, недобросовісної
конкуренції, шахраювання з фінансовими ресурсами.

Державне регулювання фондового ринку в Україні здійснюється за кількома
напрямами. До основних з них належать: 1) забезпечення обов’язкового
оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів; 2)
ліцензування та регулювання діяльності фінансових посередників на
фондовому ринку; 3) нагляд за діяльністю організованих систем торгівлі
цінними паперами; 4) забезпечення прав власників цінних паперів.

Таблиця 8.1.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Принцип Сутнісна характеристика

( Соціальна

справедливість Забезпечення створення однакових можливостей та спрощення
умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів,
запобігання дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів

( Надійність захисту інвесторів Створення необхідних умов
(соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів
суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав

( Регульованість Створення гнучкої та ефективної системи регулювання
фондового ринку

( Контрольованість Створення надійно діючого механізму обліку й
контролю, запобігання проявам зловживань і злочинності на ринку цінних
паперів

( Ефективність Максимальна реалізація потенційних можливостей фондового
ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні
сфери національної економіки

( Правова

впорядкованість Створення розвиненої правової інфраструктури
забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила
поведінки і взаємовідносин його суб’єктів

( Прозорість,

відкритість Забезпечення надання інвесторам повної інформації, щодо умов
випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності
фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів
дискримінації суб’єктів фондового ринку

( Конкурентність Забезпечення необхідної свободи підприємницької
діяльності інвесторів, емітентів і ринкових суб’єктів господарювання

Постійне функціонування фондового ринку забезпечують його учасники, а
саме:

? емітенти цінних паперів — юридичні особи, які від свого імені
випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого
розвитку. Емітентом цінних паперів може бути також держава (в особі
своїх інституціональних органів) та органи місцевого самоврядування. У
такому разі випуск цінних паперів здійснюється для задоволення потреб у
фінансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих інвестиційних
проектів;

? інвестори — фізичні та юридичні особи, у тім числі інституціональні
інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які
мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання
певного доходу (відсотків) чи приросту ринкової вартості цінних паперів;

? посередники — юридичні особи, діяльність яких зв’язано з наданням
професійних послуг на фондовому ринку емітентів та інвесторів;

? держава, яка визначає умови правового регулювання діяльності фондового
ринку з метою підтримування його ефективного функціонування та захисту
його учасників.

На постійно діючому фондовому ринку як посередники зазвичай виступають
спеціалізовані інтитуціональні утворення (підприємства, організації),
банківські установи та інвестиційні компанії.

? Спеціалізовані інституціональні утворення здійснюють посередницьку
діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи відповідні
операції на фондовому ринку з доручення і коштом своїх клієнтів
(комісійна та брокерська діяльність) або з власним коштом (комерційна
дилерська діяльність) з доручення емітента у процесі первинного
розміщення цінних паперів. Такі спеціалізовані підприємства
(організації) можуть надавати й інші послуги щодо цінних паперів
(наприклад інвестиційне консультування, управління портфелями цінних
паперів, реєстраційні функції тощо). Вони повинні мати власний капітал,
адекватний обсягу їхніх операцій на фондовому ринку.

? Банківські установи, крім основних функцій фінансово-кредитного
закладу, мають право здійснювати посередницьку діяльність з випуску та
обігу цінних паперів. Їм дозволено виконувати операції на фондовому
ринку власним коштом і з доручення своїх клієнтів, здійснюючи
реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи
позики, зв’язані з цінними паперами.

? Інвестиційні компанії поєднують функції фінансового посередника на
ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого
інвестування в цінні папери є основним джерелом одержання доходу.

У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і
позабіржовий ринки цінних паперів, кожний з яких виконує властиві йому
функції.

Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі — спеціалізовані
установи, які створюють умови для централізованої торгівлі цінними
паперами через об’єднання попиту на них і пропонування, а також надання
місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного
обігу. У процесі приватизації майна державних підприємств через фондові
біржі може відбуватися первинне розміщення тієї частки їхніх акцій, що
реалізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також
розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі
мають забезпечувати формування максимально справедливої ціни на цінні
папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів і цим самим
підвищувати довіру інвесторів до них.

З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для виробничих
підприємств і створення фондової інфраструктури має розвиватися й
цивілізований позабіржовий ринок цінних паперів, що зазвичай являє собою
торговельно-інформаційну систему для організованого продажу цінних
паперів з використанням для цього діючих товарних бірж. Такий ринок дає
змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління
портфелями цінних паперів, що приваблює передовсім дрібних інвесторів.

Ухвалений Верховною Радою спеціальний Закон України «Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року
№ 475/96-ВР містить відповідні положення щодо мети і форм державного
регулювання ринку цінних паперів, видів професійної діяльності на
фондовому ринку та органів, що здійснюють державне регулювання випуску й
обігу цінних паперів.

У ньому зазначається, що державне регулювання здійснюється з метою:

( реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних
паперів;

( створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових
ресурсів учасниками ринку цінних паперів з урахуванням інтересів
суспільства;

( всебічного захисту прав учасників ринку цінних паперів.

До передбачених законодавством форм державного регулювання ринку цінних
паперів належать:

( прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності
учасників ринку цінних паперів;

( видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної
діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою
діяльністю;

( реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах масової
інформації про випуск цінних паперів;

( створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням
цих прав емітентами цінних паперів;

( встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних
паперів, а також контролю за їх дотриманням;

( контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів здійснюються конкретні види професійної
діяльності, як-от: 1) торгівля цінними паперами; 2) депозитарна й
розрахунково-клірингова діяльність; 3) управління цінними паперами, що
належать іншим особам; 4) ведення реєстру власників іменних цінних
паперів; 5) організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно
надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових
угод з цінних паперів).

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна
комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом,
підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді
України. Вона складається з Голови комісії і шести членів, має
відповідний центральний апарат, а також територіальні відділення. ДКЦПФР
призначає державних представників на фондових біржах, яких уповноважено
здійснювати контроль за додержанням положень Статуту і правил фондової
біржі та які мають право брати участь у роботі керівних біржових
органів.

При ДКЦПФР діє Консультативно-експертна рада, яка розробляє рекомендації
щодо політики на ринку цінних паперів і бере участь у підготовці та
обговоренні проектів законодавчих актів. Комісія організує також
проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку
(при Київському національному економічному університеті, зокрема,
Інститут цінних паперів і фондового ринку).

З огляду на їхню важливість, варто виокремити дві особливі функції
ДКЦПФР: 1) видача дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу
цінних паперів; 2) реєстрація випусків цінних паперів.

Здійснення виключної діяльності з випуску та обігу цінних паперів
допускається на підставі дозволу, виданого ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення
всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності видається торговцям
цінних паперів, які мають попередньо внести у статутний фонд біржі не
менше ніж 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для
здійснення комісійної діяльності з цінними паперами — не менше ніж 200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств, а також
інформації про їхній випуск визначається ДКЦПФР. Ця Комісія веде також
загальний реєстр випуску цінних паперів. Цінні папери підлягають
реєстрації протягом 30 днів з дня подання заяви з іншими необхідними
документами.

Дотримання вимог антимонопольного законодавства стосовно обігу всіх
видів цінних паперів контролює Антимонопольний комітет України.

Похожие записи