КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Фінанси підприємств”

на тему:

Фактори, що впливають на суму грошових надходжень від основної
діяльності. Показники стану і використання оборотних коштів

ПЛАН

Вступ

Фактори, що впливають на суму грошових надходжень від основної
діяльності

Показники стану і використання оборотних коштів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Становления і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно
змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування
підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан
підприємств суттєво впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з
поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм
власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація
фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки
спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і практичні
знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою
економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають
визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони
функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий
внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний
дохід — основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану
фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб,
поліпшення фінансового стану країни. Фінансове положення країни великою
мірою визначається стійкістю та надійністю фінансового стану
підприємств.

Фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів.
Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з
грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи
фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з’ясувати
суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними
властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності
відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між
учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення,
на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.

В даній роботі планую розглянути такі питання як: фактори, що впливають
на суму грошових надходжень від основної діяльності та показники стану і
використання оборотних коштів.

1. Фактори, що впливають на суму грошових надходжень

від основної діяльності

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно
здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою
виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує
кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед
державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на
внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому
підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок
ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про
використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків
залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми
підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить
на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові
надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Підприємства можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня
продукція (товари, послуги) регулярно знаходить на ринку своїх
покупців, передається їм і від покупців надходять кошти у вигляді
грошового еквівалента вартості продукції. Ці кошти використовуються
виробником для підтримання процесу відтворення і поповнення фінансових
ресурсів. Через оптові (роздрібні) ціни, якщо вони реально
віддзеркалюють вартість продукції, підприємство, одержавши гроші за
товари і послуги, покриває ними витрати на виробництво і обіг, тобто
має можливість ; постійно авансувати кошти у виробничий процес і, крім
того, одержує прибуток (якщо, звичайно, витрати на виробництво і обіг не
досягають величини ціни продукції). Цим визначається значення реалізації
продукції як важливої стадії кругообігу коштів у життєдіяльності кожного
підприємства. Що ж розуміють під терміном “реалізація”.

Нормативно-законодавчі документи з оподаткування і ті, які регулюють
організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, не містять
чіткого визначення терміна «реалізація», але за змістом низки норм,
зафіксованих у цих документах, можна зрозуміти, що під реалізацією
(продажем) мається на увазі відвантаження (передання) у продукції, якщо
мова йде про товари, а також підписання у сторонами документів про
виконані роботи, надані послуги. На жаль, у законодавстві не робиться
різниці між термінами «реалізація» (продаж) і «виручка від реалізації»
(виручка від продажу). Датою реалізації і виручки від реалізації
вважається дата відвантаження (відпуску) товарів або дата підписання
приймально-здавальних документів про виконані роботи, надані послуги.
Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції твердо не
прив’язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення
оплати.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов,
залежить від таких груп чинників:

1) виробничих, що пов’язані з обсягом виробництва, його ритмічністю,
матеріальним, науково-технічним та організаційно-технічним
забезпеченням. Дана група чинників включає:

· обсяг виробництва;

· асортимент;

· якість продукції;

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину
виручки. А сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу
виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків
реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої
продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в
загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з
більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Підвищення
якості продукції також прямо пропорційно впливає на величину виручки,
так чим вища якість, тим більший попит та можуть бути і вищими ціни.

2) Комерційних (організаційних), що охоплюють в широкому смислі поняття
маркетингу. До цієї групи чинників, що впливають на величину виручки від
реалізації продукції, робіт та послуг можна віднести:

· ефективність роботи певних відділів підприємства (збуту, бухгалтерії,
планового тощо) щодо укладання господарських угод на основі самого
ретельного вивчення діючої та перспективної кон’юнктури ринку, цінового
регулювання збуту, його направлення та організаційно-економічне
забезпечення;

· розрахункова дисципліна, тобто виконання договірних зобов’язань
постачальниками та покупцями;

3) фінансових, що включають:

· форми розрахунків (передбачені угодами чи, які визначаються
оперативно);

· цінове регулювання;

· залучення кредиту;

· застосування штрафних санкцій;

· вивчення та стягування дебіторської заборгованості тощо.

Рівень відпускних цін справляє прямий вплив на розмір виручки від
реалізації продукції, робіт та послуг.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.
Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою) переважно на
послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються
державою (газ, електроенергія та ін.).

Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності
товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів
дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні
ціни — мінімальний і максимальний рівні цін.

Також використовуються вільні ціни, тобто ціни, які склалися на ринку
під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін —
постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть загальні витрати основної
операційної діяльності підприємства і прибуток (планову рентабельність).
Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на
додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ці=В+П, (1)

де Ці — ціна продукції (ціна виробника продукції без податків);

В — витрати основної операційної діяльності;

П — прибуток.

Відпускна ціна виробника визначається за формулою:

Цв = Ці + АЗ + ПДВ, (2)

де Цв —ціна реалізації продукції виробником з акцизним збором і
податком на додану вартість.

При реалізації продукції виробником оптовим організаціям, оптова ціна
реалізації цієї продукції визначатиметься за формулою:

Цопт = Цв + ОН, (3)

де ОН – оптова націнка

Повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Цр = Цв або Цопт+ ТН, (4)

де ТН — торгова націнка.

За ринкових умов господарювання ціни стають найважливішим чинником
регулювання процесу виробництва та споживання , безпосередньо впливають
на попит та пропозицію, а отже і на величину виручки від реалізації.

2. Показники стану і використання оборотних коштів

Показники стану власних оборотних коштів

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну
дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як
різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і
підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них
коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити)
вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші
позаоборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу
визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних
коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого
підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання,
не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування
приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з
інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана
робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка
відповідальність підприємств за формування і збереження власних
оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування
приросту нормативу оборотних коштів;

наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним
підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі
перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи,
необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в
ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку;
неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження
(отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій;
неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом,
та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі
перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних
запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва)
перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом
— явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних
оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на
підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з
яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на
макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи
фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або
сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і
щодо окремих їх статей (табл. 1).

Таблиця 1

РОЗРАХУНОК ОБЕРТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ЗА КВАРТАЛ

№ п/п Показник Од. вим. За планом Фактично Відхилення від плану (+, -)

1 Реалізація товарної продукції Тис. грн. 7200 7500 +400

2 Середні залишки нормованих оборотних коштів Тис. грн. 3200 3350 +100

3 Одноденний обсяг реалізації продукції Тис. грн. 80.0 83,3 +3,3

4 Час обертання оборотних коштів Дні 40,0 39,6 -0,4

Дані таблиці свідчать, що фактичний час обертання оборотних коштів за
квартал скоротився проти плану на 0,4 дня (40,0 — 39,6).

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту
вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного
одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання
оборотних коштів. У нашому прикладі за рахунок прискорення часу
обертання оборотних коштів з обороту вивільняється 33,3 тис. грн. (83,3
х 0,4).

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

де Ко — коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний
період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони
використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такого
формулою:

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує
величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше
оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше
вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може
використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних
коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення
ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у
зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з
постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації
непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення
може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в
оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення
обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок
поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних
коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг
виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш
реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які
сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники:
вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації
продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і
ризику використання (рис. 6.2).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з
найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в
установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи
визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до
короткострокових зобов’язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії
Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами
власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу)
і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів
(підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у
підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного
виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та
інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

?o.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує
наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової
стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо
значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є
неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить
про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових
вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник
ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів
підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми
короткострокових зобов’язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву
балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

?п.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

?к.з. — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства
для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у
межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць
активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань.
Коли Кц стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною,
а підприємство — неплато спроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як відношення
суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III
розділ активу балансу) до короткострокових зобов’язань (підсумки II і
III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення, грн.;

?к.з — сума короткострокових зобов’язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою
заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За
значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансове стійким є такий суб’єкт господарювання, який за рахунок
власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає
невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно
розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової стійкості є
виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних
коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний
капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику
та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства
є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими
якостями.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно
здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою
виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує
кругообіг коштів підприємств.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов,
залежить від таких груп чинників:

1) виробничих, що пов’язані з обсягом виробництва, його ритмічністю,
матеріальним, науково-технічним та організаційно-технічним
забезпеченням. Дана група чинників включає:

· обсяг виробництва;

· асортимент;

· якість продукції;

2) комерційних (організаційних), що охоплюють в широкому смислі поняття
маркетингу. До цієї групи чинників, що впливають на величину виручки від
реалізації продукції, робіт та послуг можна віднести:

· ефективність роботи певних відділів підприємства (збуту, бухгалтерії,
планового тощо) щодо укладання господарських угод на основі самого
ретельного вивчення діючої та перспективної кон’юнктури ринку, цінового
регулювання збуту, його направлення та організаційно-економічне
забезпечення;

· розрахункова дисципліна, тобто виконання договірних зобов’язань
постачальниками та покупцями;

3) фінансових, що включають:

· форми розрахунків (передбачені угодами чи, які визначаються
оперативно);

· цінове регулювання;

· залучення кредиту;

· застосування штрафних санкцій;

· вивчення та стягування дебіторської заборгованості тощо.

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну
дату. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає
змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних
коштів над фактичною наявністю їх. Надлишок власних оборотних коштів
створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів
понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних
мінімальних потреб виробництва в ресурсах.Для характеристики
ефективності використання оборотних коштів на підприємствах
використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є
швидкість обертання. Функціонування оборотних коштів розпочинається з
моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова
управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних
галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними
тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва;
рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу;
система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і
реалізації продукції та ін.

Список використаної літератури

Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.

Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.:
КНЕУ, 1999. – 384 с.

Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. Посібник /
В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Рязанова; за ред. В.М. Федосова. —
К.: Либідь, 1993. — 247с.

Финансы в управлении предприятием. / Под ред. А.М. Ковалевой. — М.:
Финансы и статистика, 1995. — 160с.

Финансы предприятий: Учебное пособие / Под ред. Е.И. Бородиной. — М.:
Банки и биржи ЮНИТИ, 1995. — 208с.

Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учебник для вузов. _М.: Финансы,
ЮНИТИ, 1998. – 639с.

Финансы предприятий: Учебник /Колчина Н.В., Поляк Г.Б., Павлова Л.П. и
др.; Под ред. Проф. Н.В. Колчиной. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 413с.

Финансы /В.М. Родионова, Ю.Я. Вавилов, Л.И. Гончаренко и др.; Под ред
В,М, Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 432с.

PAGE

PAGE 12

Оборотні кошти

Високоліквідні активи

Середньоліквідні активи

Низьколіквідні активи

Гроші

Цінні папери

Товари відвантажені

Дебіторська заборгованість

Матеріальні оборотні засоби

Виробничі запаси

Готова продукція

у касі

на поточному рахунку

на валютному рахунку

інші кошти

Із середнім ризиком вкладення

Зі значним ризиком викладення

Витрати майбутніх періодів

Незавершене виробництво

Із найменшим ризиком вкладення

Рис. 1. Класифікація оборотних коштів

щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

Похожие записи