Доходи і видатки державного бюджету України (реферат)

Вступ

Для виконання державних функцій державі потрібні фінансові ресурси, які вона отримує шляхом формування і використання централізованого фонду грошових коштів – державного бюджету. За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Фактично бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.
За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави. Обсяг бюджету – це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. В цілісному вигляді бюджетних коштів не буває, так як зразу після надходження на бюджетний рахунок вони використовуються для фінансування державних потреб. Бюджет – це тільки форма утворення, великий кошторис, розпис доходів і витрат держави, погоджених між собою як за обсягом, так і за строками надходження і використання.

Дослідження питань доходів і видатків Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості.

Враховуючи надзвичайне значення бюджету, необхідна чітко налагоджена система управління ним, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціональне, цільове й ефективне використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб’єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов’язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов’язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет зобов’язує органи виконавчої влади зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на визначені напрямки.

Доходи бюджетів

Суть і значення доходів бюджету

Державні доходи – це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки.

Суть податків криється, насамперед, у примусовому відчужуванні державою частини знову утвореної вартості. Так, держава має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, а також  платників податків. При переході до ринкової економіки повинні змінюватись як податкові система, так і методи обрахування й сплати податків.

Розглядаючи податкову реформу в Україні, зведену до заміни традиційного податку з обігу на податок на добавлену вартість і акцизний збір, ми бачимо спробу створити цілком нову систему податків, яка відповідала б соціально-економічним умовам перехідного періоду.

Усі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна базуватися на досвіді науки і практики нашої суворої дійсності. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки зробити засобом швидкого втручання, то це призведе до ще більшої дестабілізації економіки.

В цілому удосконалення податкової політики повинно йти по трьох напрямах:

– фінансовому, через формування доходу бюджету;

– економічному, через вплив податкової політики на виробництво;

– соціальному, через вплив податкової системи на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з причин напруженості в суспільстві. Так, держава в особі органів управління зобов’язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку і доходів, можна зробити чіткий висновок, що при всіх їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Крім того, прийняття декретів, постанов і законів не забезпечує надходження коштів до бюджету, необхідно забезпечити чітке їх виконання. Про це говорить той факт, що падає платіжна дисципліна, зростають недоїмки за звітні періоди.

Склад і структура доходів бюджетів

Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України, відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України, формуються за рахунок: податку на доходи фізичних осіб, 90 відсотків податку на прибуток підприємств, 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання води, 75 відсотків рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, податку на додану вартість, акцизного податку з вироблених в Україні підакцизних товарів, акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції), ввізного мита, вивізного мита та ін. внесків (всього 59).

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів у порядку, на умовах і в межах, вказаних законами України, зараховуються: податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень.

Структуру доходів бюджету можна визначати і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави, тільки на основі такої перебудови   можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачають два шляхи.

По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництв державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідного до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Методи регулювання доходів бюджетів

Бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи, через яку провадиться перерозподіл більшої частини національного доходу.

Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами. Розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси. При цьому не можна забувати, що бюджет не тільки виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.

Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об’єктивною необхідністю.

Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку, витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє бачити головного – економічних відносин, які зумовлюють створення й використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет. Необхідно пам’ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела надходжень коштів до бюджету, їх спрямування визначаються системою економічних   відносин, характером суспільних відносин, які становлять матеріальну основу фінансів.

Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу і фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, контролює додержання строгої економії коштів і зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту бюджету.

Структура доходів і видатків бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Наприклад, у державах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без безпосереднього взаємозв’язку з виробничим процесом, через систему податків. Розмір доходів бюджету в них на наступний рік утверджується на основі приросту чи зменшення доходів на наступний рік порівняно з минулим періодом, що пов’язано із введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв’язку з цим не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав із бюджетом нашої держави, яка перебуває на порозі ринкової економіки, тому що у нас довгий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом, де створювався національний доход, і ростом державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до незбалансованості й різкого дефіциту бюджету.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки і вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням усіх бюджетів – від державного до сільського.

У бюджетній системі України наявні різноманітні бюджети, в тому їх регулювання в умовах ринкової економіки – дуже   складна справа. При цьому дається взнаки й те, що в літературі регулювання бюджетів освітлене недостатньо.

Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів:

Централізована, здійснювана Мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави.

Децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад.

Забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи.

Забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.

Так, розширивши права і водночас підвищивши відповідальність місцевих рад за економічні результати діяльності (особливо у вирішенні соціальних і економічних питань), держава не підкріпила ради реальними джерелами доходів або ж фінансовою базою. Фінансові кошти, як і раніше, нагромаджуються у державному бюджеті як загальнодержавні податки і обов’язкові платежі, які розподіляються між державою і місцевими органами влади у вигляді відрахувань. Наразі самостійність місцевих органів влади формується в умовах жорстокої фінансової кризи, а також дедалі більше зростаючого державного боргу України, бюджетного дефіциту та інфляції, яка є найбільш жорстокою формою фінансової кризи. Таке положення з фінансами не дає змоги встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і обов’язкових платежів.

Для самостійного затвердження бюджетів необхідно, аби кожна рада народних депутатів мала на перспективу не тільки свої, закріплені за нею доходи, а й розміри відрахувань від загальнодержавних доходів і податків. До чого веде відсутність установлених таких нормативів, ми добре обізнані на прикладі затвердження бюджетів у зовсім недалекому минулому. Теоретично самостійно бюджети місцевих рад народних депутатів цілком і повністю залежать від загальнодержавних доходів, які будуть передані їм на черговий рік. Відсутність механізму регулювання грошових надходжень населення і гіпертрофія частини економіки, зайнятої виробництвом товарів і послуг для населення, призвели до зменшення їх випуску, що збільшило незадоволений попит населення на товари і веде до ще більшого зростання цін.

Необхідно забезпечити регулювання витрат і формування прибутку залежно від галузі виробництва. При цьому не можна забувати про економічний розвиток районів, а саме про те, що в них домінує промислова чи сільськогосподарська галузь, бо дохідні бази їхні дуже різні.

Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі.В умовах сьогодення при формуванні місцевих бюджетів не може бути й мови про однаковий підхід до всіх областей, необхідно враховувати наявний економічний розвиток областей, міст, районів.

Нині бюджет України перебуває в тяжкому стані, відображаючи економічне і соціальне становище суспільства. Деформовано структуру народного господарства, падають якісні показники виробництва, знижується виробництво продукції, зростає матеріальна і вартісна незбалансованість, а збільшення доходів населення значною мірою перевищує зростання виробництва товарів, посилюється утриманство, невміння жити на основі наявних коштів. Постійно зростаючі видатки бюджетів усіх рівнів по вирішенню соціальних проблем та інших невідкладних завдань при зниженні виробництва товарів призвели до дедалі зростаючого дефіциту доходів рад усіх рівнів.

Планування доходів бюджету всіх рівнів (загальнодержавного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) відбувається при складанні проекту бюджету. Планування бюджету покликане визначити суму коштів, яка повинна бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної сфери, утримання армії, органів влади і управління.

У процесі планування доходів усіх рівнів повинно бути забезпечено повне виявлення доходів по всіх джерелах їх створення.

При плануванні бюджету необхідно виходити з реалій сьогодення:

підвищення цін;

економічної кризи   й інфляції;

кризи неплатежів.

Виявлення джерел доходів та видатків бюджету, їх розподіл по галузях характеризують завершення першого етапу планування проекту бюджету, який потім виноситься на розгляд відповідних рад, при його прийнятті він набуває сили Закону. Бюджетне регулювання застосовується при формуванні бюджетів шляхом виділення коштів по нормативах загальнодержавних податків нижче стоячим бюджетам для збалансування видатків, в яких відображається реальна потреба в коштах господарств і соціально-культурної сфери областей, міст, районів, селищ і сіл. Якщо закріплені доходи від загальнодержавних податків, обчислені по нормативах, не покривають видатки, при затвердженні державного бюджету передбачається для областей дотація, субвенція чи субсидія. Причому нормативи передбачаються у відсотках, а дотації, субвенції в грошових одиницях.

Формування і регулювання бюджетів потребують збалансованості, а отже, мають опиратися на балансовий метод регулювання бюджетів. Поряд із даним методом регулювання бюджетів є ще такі методи: податковий, перерозподілу, дотації, субвенції, коефіцієнтів, нормативний.

Застосування того чи іншого методу бюджетного регулювання залежить від підстав складання бюджетів, тобто від того, які є кошти по доходах.

У час, що передував переходу до ринкової економіки, процес складання, як правило, починався з видаткової бази, а потім порівнювали видатки і доходи, не допускаючи перевищення доходів над видатками. Нині бюджет складають на основі прогнозних розрахунків доходів, і це правильно, але тут потрібні чіткі нормативи відрахувань від загальнодержавних джерел доходів у доходи бюджетів місцевих рад, що в умовах економічної кризи неможливо. Тому при регулюванні доходів необхідно поєднувати такі методи: податковий метод дає змогу мати платежі по   встановлених нормативах і ставках; метод перерозподілу дає змогу через нормативи відрахувань регулювати бюджети і при незбалансованості дохідної і видаткової частин бюджету провести збалансування через метод дотацій та субвенцій.

Нормативний метод застосовується в усіх випадках, коли доходи в бюджет від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.

Метод коефіцієнтів використовується широко. Зростання цін (причому неодноразово) на товари першої необхідності та іншу продукцію, а також ріст заробітної плати в бюджетних установах регулюються через коефіцієнти, а тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням коефіцієнтів.

Завершальним етапом бюджетного регулювання є збалансованість бюджетів по доходах і видатках, тобто застосовується балансовий метод.

Таким чином, при планування місцевих бюджетів необхідно виходити з економічного розвитку областей, особливо при регулюванні їхніх бюджетів.

За економічним розвитком можна виділити чотири категорії областей.

До першої повинні бути зараховані ті, у яких найбільш розвинутий промисловий потенціал, тому вони мають більші суми надходжень податків у бюджет, відтак відсотки відрахувань від загальнодержавних податків, які залишаються у їхньому розпорядженні, будуть менші.

У другій категорії областей економічний розвиток дещо менший, що потребує більшого відсотка відрахувань.

Третя категорія це області, які мають доходи, що не забезпечують видатків, тому потребують дотацій, субвенцій.

Четверта категорія це міста, які потребують особливої уваги.

Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу:

спростити систему державного регулювання їхніх бюджетів;

визначитися з розвитком їхнього промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;

запровадити рівнонапружене планування роботи галузей промисловості і сільського господарства й розвиток соціальної інфраструктури.

Видатки бюджетів

Суть і розподіл видатків

Видатки бюджету – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз   звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства, державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обґрунтовувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетних процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обґрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоящих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

У Державному бюджеті враховуються й кошти на рахунках   спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості дотації збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються й видатки на утримання житлово-комунального господарства. Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень. При цьому, основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

безповоротність бюджетних асигнувань;

цільове спрямування коштів;

здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

З огляду на лібералізацію цін і перехід до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

капітальні вкладення;

витрати на капітальний ремонт;

витрати на поточне утримання спору і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т.п. проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд із цим у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоустрою, а й на будівництво об’єктів промисловості, необхідних державі, житла, об’єктів соцкультпобуту тощо.

Навіть в умовах економічної кризи не можна   економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру й соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічних складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорстокий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв’язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання й інвентарю та інших видатків.

При плануванні видатків бюджетів усіх ланок враховується, що:

неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентів;

економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю призведе зниження функціональності окремих установ (лікарні тощо)

системне зволікання з проведенням поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджетні установи обмежені у видатках.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з’являться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Закону про бюджетну систему та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Склад видатків і збалансованість бюджетів

Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери й розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходів по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін., що відображено в складі видатків Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

До видатків Державного бюджету, згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України, належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення;

5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);

6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;

6-1) забезпечення функціонування установ та закладів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, органів цивільного захисту, які перебувають у державній власності;

7) освіту:

8) охорону здоров’я:

10) культуру і мистецтво:

11) програми підтримки національних і державних телерадіокомпаній, суспільного телебачення і радіомовлення, преси, книговидання, державних інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) інші напрямки (всього 21).

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх рівнів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Таким чином, а разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров’я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умова життєдіяльності населення.

Видатки державного бюджету

За своєю економічною сутністю є інструментом досягнення вищого критерію справедливості   і корисності для кожного вищого критерію справедливості і корисності для кожного члена суспільства. На досягнення цієї мети має бути зорієнтоване бюджетне законодавство. Йдеться насамперед про те, що видатки бюджету повинні бути спрямовані на вирівнювання доходів окремих верств населення. Однак вирівнювання доходів виправдане тільки тоді, коли поліпшується становище найбідніших верств населення. Досягти вказаної мети можна лише за умов економічного зростання і розвинених демократичних засад. На сучасному етапі бюджетне законодавство відповідає розстановці політичних сил в Україні і стану трансформації економіки.

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т.ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов’язаннями держави, які не можуть бути виконані.

Актуальним завданням уряду є раціоналізація мережі закладів та установ, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості послуг, що надаються громадянам, виконання у повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Програми та заходи, що не належать до пріоритетних,   мають бути призупинені або переведені на фінансування за рахунок небюджетних ресурсів.

Ключовим завданням бюджетної політики має стати подальше посилення соціальної спрямованості бюджету. На реалізацію програм соціальної спрямованості має бути зосереджено не менше 50 відсотків видатків зведеного бюджету. Пріоритетними напрямами бюджетної політики у соціальній сфері є:

поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму;

остаточне розмежування пенсійних виплат з бюджету і Пенсійного фонду, збільшення середнього розміру пенсійних виплат;

індексація грошових доходів працівників бюджетної сфери відповідно до чинного законодавства;

раціоналізація системи соціальних пільг;

забезпечення у повному обсязі виплати допомог малозабезпеченим громадянам та сім’ям з дітьми, повне погашення заборгованості із соціальних виплат;

погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим пільговим категоріям;

підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери та стипендії студентам;

визначення додаткових механізмів погашення знецінених грошових заощаджень громадян в установах Ощадного банку і страхових внесків до колишнього Укрдержстраху.

Відповідальним завданням уряду є істотне поліпшення системи фінансування загальноосвітньої школи, виконання у повному обсязі положень ст. 57 Закону України “Про освіту”, подальший розвиток інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризація сільських шкіл та інше.

Необхідно збільшити частку видатків та поліпшити структуру використання фінансових ресурсів, які спрямовуються на розвиток охорони здоров’я, зокрема на забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет, боротьбу з такими хворобами, як СНІД, туберкульоз та інші.

При здійсненні соціальної політики уряд має забезпечити:

визначення переліку платних і безоплатних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями;

завершення процесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які формуються на страховій основі, від державного бюджету;

розвиток страхових систем формування соціальних бюджетів.

Пріоритетним завданням є удосконалення відповідно до чинного законодавства системи   державного фінансування розвитку вітчизняної науки та культури.

При формуванні державного бюджету слід передбачити видатки на оборону відповідно до Закону “Про оборону” та з урахуванням реалізації програми реформування та розвитку Збройних сил України.

Потрібно передбачити бюджетні видатки на реалізацію програми адміністративної реформи, а також на проведення судової реформи в Україні.

Необхідні принципово нові підходи до політики капітальних видатків держави. Вони мають скласти основу бюджету розвитку.

До бюджету розвитку мають бути включені передбачені у бюджеті централізовані капітальні вкладення, видатки на науку, галузеві програми розвитку та інші капітальні видатки. Бюджет розвитку має складатися за програмно-цільовим підходом та подаватися разом з проектом державного бюджету як складова частина програми економічного і соціального розвитку.

Потребує перегляду існуючий порядок розподілу та використання капітальних вкладень. Їх обсяг має бути не менше за 1 відсоток видатків загального фонду державного бюджету і спрямовуватись на вирішення загальнодержавних і регіональних соціально-економічних проблем, пов’язаних з енергозбереженням, реформуванням земельних відносин, створенням державної інформаційно-аналітичної системи, будівництвом об’єктів комунальної та виробничої інфраструктури, соціального призначення, газо- та водопроводів, запобіганням екологічним катастрофам тощо. На фінансування об’єктів виробничого призначення має спрямовуватися частина надходжень від приватизації державного майна, яка має використовуватись на кредитній основі виключно на структурну перебудову, інноваційне оновлення, модернізацію виробництв та технологічний розвиток підприємств.

Розподільчі відносини у суспільстві охоплюють всі сторони відтворювального процесу. Основне місце у регулюванні цих відносин відводиться бюджету. Саме через бюджет держава може стимулювати або обмежувати розвиток державності окремих підприємств, організацій, установ, забезпечити збільшення чи зменшення матеріального або культурного рівня розвитку, впливати на внутрішнє життя державного організму. З метою реалізації цих заходів в умовах товарно-грошових відносин держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідні фонди грошових коштів. Формування цих фондів здійснюється в процесі розподілу і перерозподілу ВВП і НД.

Бюджет в соціально-економічному розвитку України відіграє особливу роль при допомозі:

• системи оподаткування та мобілізації коштів в бюджет;
• системи фінансування і використання бюджетних коштів;
• системи бюджетного регулювання.

Виділяються значні кошти на розвиток всіх галузей матеріальної і нематеріальної сфери економіки, на операційні видатки, на розвиток науково-технічного прогресу. Значну частину коштів держава вкладає в соціально-культурну сферу, на невиробничі капіталовкладення, на оплату праці працівників бюджетних установ, на харчування і медикаменти в установи охорони здоров’я, на стипендії, пенсії, допомоги. За рахунок коштів бюджету повністю утримуються органи влади, оборони, міжнародні економічні відносини.

Економічне оновлення об’єктивно потребує зміцнення держав­них фінансів як основного важеля ефективного розвитку господарс­тва країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад, тобто дер­жава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між своїми рівнями — центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами різного рівня згідно з поставленими перед ними завдан­нями та обумовленими цими завданнями видатками об’єктивно ви­магає диференціації пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний період функції держави зростають, то похід­ним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм. а також осо­бисто кожною людиною.

Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які включають бюджети всіх рівнів і окремі види централі­зованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвід­ношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оп­тимального співвідношення процесів централізації та децентраліза­ції державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядуван­ня. Саме розмежування їх функцій повинно стати основою для виз­начення видатків, а отже і доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їх видатків по­винні бути закріплені законодавчо.

Висновки

Після проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Бюджет – складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості – нацонального доходу, розподілюваного і перерозподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.

Найважливіше призначення бюджету – це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції: розподільчу, контролюючу, забезпечення існування держави. В умовах реформування економіки України, пов¢язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні.

Бюджетна система – це заснована на економічних відносинах та юридичних нормах сукупність усіх видів та ланок бюджету країни, які обєднані на єдиних принципах.

Складовими елементами бюджетної системи є:

• структура;
• принципи побудови;
• організація функціонування.

Бюджетна система складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.

Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

• зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку приорітетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;
• при збереження централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
• надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Економічне оновлення об”єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки та культури на усій території країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджено в ньому. В безпосередньому взаємозв”язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи.

Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності протягом певного проміжку часу.

У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме. Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними фондами є фінансовим підгрунтям для здійснення соціальних перетворень, переходу на новий рівень соціального обслуговування населення. Крім того, державний бюджет покликаний нівелювати соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками, о викликано переодом до ринкових умов господарювання.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141.
2. Бюджетний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2010, № 50-51, ст.572.
3. Закон України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 5, ст.54.
4. Антологія бюджетного механізму./ Під редакцією Юрія С.І. Монографія.- Тернопіль: Економічна думка, 2001. (Розділ І).
5. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.:НІОС,2001.
6. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика).- К.: НІОС, 2000.
7. Мельничук С.І.Державному бюджету-економічне обґрунтування // Фінанси України, 1999, №11.
8. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.
9. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. – Черкаси: Відлуння. – 1999.
10. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. (Розділ ІІ) – К.: НІОС,-2000.
11. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: ТАНГ, 2001.
12. Юрій С.І. Фінанси. Навчально-методичний посібник – Тернопіль: ТАНГ, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter