Диплом робота

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів та заходи підвищення
ефективності використання трудових ресурсів (Одеське нафтопровідне
управління).

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку народного господарства України велика
увага приділяється проблемі підвищення ефективності виробництва. Для
вирішення цього питання потрібно постійно впроваджувати у виробництво
досягнення сучасного науково-технічного прогресу вдосконалювати форми та
методи використання трудових ресурсів , посилювати мотивацію кожного
робітника у межах підвищення продуктивності праці .Інакше кажучи,
підвищення ефективності виробництва можливе при умові найбільш
раціонального використання всіх наявних ресурсів, в першу чергу –
трудових.

Де і коли б праця не здійснювалася, вона не мислима без людей, які
керуються свідомо поставленими цілями, інтересами, механізм яких
визначає в кінцевому розрахунку закономірності суспільного виробництва.
Зміст праці полягає в саме сукупності елементів, які характеризують
місце, роль, розвиток особистого фактору, трудового процесу і склад
трудових функцій працівника, ступень його впливу на ефективність та
якість праці, необхідний освітній і професійно-кваліфікаційний рівень. У
зв’язку з цим організація праці повинна будуватися на основі врахування
мотивів і факторів , які стимулюють участь в праці. Адже саме
працівникам належить вирішальна роль в розвитку засобів і предметів
праці – основних елементів будь-якого виробництва. Від організованості
працівників , їх знань , ініціативі і дисципліни залежить продуктивність
праці та ефективність виробництва.

Сьогодні використання трудових ресурсів формується під впливом
багатьох факторів і процесів, з якими воно пов’язано прямими і
опосередкованими зв’язками. Це вимагає нового підходу до вивчення
проблем у використанні трудових ресурсів, аналізу їх функціонування під
впливом виробничих та соціально-економічних факторів в умовах
реформування економіки.

Об’єктом дослідження в даній роботі є Одеське районне
нафтопровідне управління (РНУ) розташовано у м. Одеса, його робота
пов’язана з особливостями системи обслуговування, поточним, середнім і
капітальним ремонтами нафтопроводів, об’єктів і обладнання та утримання
їх в належному стані.

Одеське районне нафтопровідне управління обслуговує нафтопроводи
Кременчук-Снігурівка, Снігурівка-Одеса, Снігурівка-Херсон протяжністю
439 км. Управління здійснює технічну експлуатацію трьох магістральних
нафтопроводів, трьох нафтоперекачувальних станцій: НПС “Августівка”, НПС
“Снігурівка”, НПС “Андріївка”, двох резервуарних парків. Управління має
у своєму складі базу виробничого обслуговування та цех технологічного
транспорту та спецтехніки.

Будівництво нафтопровідного транспорту в Україні розпочалося
в 60-роках ХХ століття.

Перший в Україні нафтопровід Долина-Дрогобич був збудований у 1962 р.
будівельно-монтажними організаціями Укрнафтогазбуду. Протяжність
нафтопроводу складала 58,4 км, діаметром 273 мм .

Другий нафтопровід – перша нитка нафтопроводу “Дружба” на
дільниці Мозир – Броди – Ужгород – був збудований теж організаціями
Укрнафтогазбуду і введений в експлуатацію у 1962-1963 рр. Протяжність
його по території України склала 684 км, перекачування забезпечували
сім насосних станцій, у м. Броди було розміщено пункт наливу нафти на
залізничний транспорт. Нафтопровід призначався для транспортування
суміші татарської, башкирської та західносибірської нафти на експорт до
Угорщини.

Значне зростання видобутку нафти в Західному Сибіру дозволило
колишньому Міннафтопрому нарощувати експортні можливості і побудувати
другу нитку нафтопроводу ”Дружба” протяжністю 686,5 км. діаметром 720
мм. по всій території України і сім суміщених насосних перекачувальних
станцій.

Разом з введенням у дію Кременчуцького НПЗ у 1966 році розпочалося
будівництво нафтопроводів, які б доставляли до нього сировину від
східноукраїнських родовищ: Гнідинцівського, Глинські-Розбишівського та
Качанівсього . Замовником у будівництві цих нафтопроводів виступило
Головне управління з переробки нафти і газу. Для оперативного
керівництва будівництвом, а також для наступної експлуатації
новозбудованих нафтопроводів необхідно було створити нафтопровідне
управління в безпосередній близькості від українських родовищ нафти та
основних її споживачів.

З розширенням географії виробничої діяльності і зростанням
об’ємів транспорту нафти було створено у 1968 році управління
Придніпровського магістрального нафтопроводу у місті Кременчук на
сьогоднішній час – це підприємство, яке забезпечує постачання нафти
практично на всі нафтопереробні заводи України, а також значну частину
експорту російської нафти через Одеський (Україна) та Новоросійський
(Росія) морські порти.

До складу підприємства входять чотири районних нафтопровідних
управління: Кременчуцьке , Одеське, Сумське, Лисичанське,
ремонтно-будівельне управління, південноукраїнське виробниче управління
зв’язку .

Одеське районне нафтопровідне управління являється структурним
підрозділом Підприємства магістральних нафтопроводів. У 1977 році для
надійної експлуатації нафтопроводів Кременчук-Снігурівка та
Снігурівка-Одеса було організовано Одеське районне нафтопровідне
управління. Наступного року до складу ОРНУ ввійшла база виробничого
обслуговування у м.Херсон, також запущена в дію НПС”Андріївка”
(Дніпропетровська область).

З точки зору економічної інфраструктури район проведення робіт
характеризується такими провідними міжгалузевими комплексами:
паливно-енергетичними, машинобудівними, будівельними, легкою
промисловістю та транспортним.

Даний район повністю забезпечений трудовими ресурсами.

Велике значення в діяльності Одеського РНУ мають економічні зв’язки
з іншими підприємствами, які є споживачами його послуг.

Для нормального і надійного функціонування підприємство використовує
значну кількість енергетичного, транспортного обладнання, будівлі,
споруди. Тому доцільно проаналізувати технічний стан наявних фондів
підприємства, дати кількісну і якісну характеристику, що і розглянемо у
наступному розділі.

Оскільки в Одеському районному нафтопровідному управлінні не
велика чисельність трудового колективу, то для підвищення ефективності
використання трудових ресурсів важливим фактором є рівень використання
живої праці . Крім того, витрати на заробітну плату мають значну питому
вагу в собівартості робіт і послуг, які надають підрозділи підприємства
. Отже , покращення використання трудових ресурсів дасть можливість
скоротити витрати підприємства, що в свою чергу відобразиться на
кінцевих результатах його діяльності, тому проблема раціонального
використання трудових ресурсів є актуальним і своєчасним.

Метою даного дипломного проекту є проведення аналізу ефективності
використання трудових ресурсів та розробка заходів можливого підвищення
ефективності використання трудових ресурсів в Одеському районному

нафтопровідному управлінні.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі:

провести оцінку і аналіз техніко-економічних показників діяльності
підприємства;

провести аналіз фінансового стану підприємства;

Оцінити та проаналізувати оточуюче середовище, визначити його сильні і
слабкі сторони;

Розглянути існуючі методики аналізу та оцінити використання трудових
ресурсів;

Проаналізувати та оцінити ефективність використання трудових ресурсів
Одеського районного нафтопровідного управління;

Вибір та обґрунтування заходів щодо ефективного використання трудових
ресурсів;

У ході виконання дипломної роботи були використані методи
досліджень: економіко-статистичний, економіко-математичний,
порівняльного аналізу та математичного програмування та прикладні
програми на ЕОМ.

РОЗДІЛ I

ОЦІНКА І ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО
НАФТОПРОВІДНОГО УПРАВЛІННЯ

Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності Одеського РНУ

Техніко-економічні фактори можуть впливати на зміну витрат і
собівартість в різних напрямках, як в сторону збільшення, так і в
сторону зменшення. На підприємствах проводять по факторне планування
собівартості, метою якого є визначення степені впливу кожного доходу, що
передбачені в різних розділах плану по транспорту нафти і об’єктивних
умов, які склали в момент проектування плану [1, 2].

Зміна собівартості транспорту нафти розраховується в розрізі
наступних техніко-економічних факторів:

— впровадження нової техніки і програмної технології ;

— покращення організації праці і вдосконалення управління;

— зміна середньої віддалі транспортування нафти;

— відносні зміни умовно-постійних витрат ;

— покращення використання основних фондів;

Зміна величини витрат під впливом впровадження нової техніки і
прогресивної технології буде визначатися прямим розрахунком (
враховується реальна економія) .

Вплив доходів щодо покращення організації праці і вдосконалення
управління буде оцінюватися прямим розрахунком.

Зміна витрат під впливом змін середньої віддалі транспортування
нафти визначається в наступній послідовності: визначається індекс зміни
собівартості транспортування 1000 т. нафти в плановому році у порівнянні
з базисним I mc

I mc = Сmn / Cmб,
(1.1)

де С mh, С мб – відповідно собівартість транспортування 1000 т. нафти
в плановому та базисному роках, грн..

визначається індекс зміни собівартості транспортної роботи в плановому
році порівняно з базисним –

I mpc = Cmpn Cбmр ,
(1.2)

де Сmpn, Сmpб — відповідно собівартість транспортної роботи в
плановому та базисному роках, грн.

Індекс зміни витрат за рахунок зміни середньої віддалі — I g ,
визначається виходячи з наступного:

I g = Imc / I mpc ,
(1.3)

Визначення величини зміни витрат на транспорт нафти за рахунок зміни
середньої віддалі транспорту нафти здійснюється за формулою:

Bв = Iвп(б) * ( Ig-1),
(1.4)

де Вв – величина витрат (зміни) за рахунок зміни середньої віддалі,
грн..

Івп(б) — витрати на транспортування нафти в плановому році, виходячи з
рівня витрат, які склалися в базисному році.

Iвп(б) = = Cmб * Qmn ,
(1.5)

де Qmn – об’єм транспорту нафти в плановому році , тис.тн. визначають
виходячи з наступного виразу:

Зу = П*Руб / 100 ;
(1.6)

де Зу – зміна умовно-постійних тис. грн.

П – індекс зміни подачі нафти по діючим нафтопроводах

Руб — величина умовно-постійних витрат в базисному році, тис. грн..

П = ( Qmn — Qm(н)n ) / Qmб ,
(1.7)

де Qm(н)n — об’єм нафти, що транспортується в плановому році по
трубопроводах, тис.тн. ;

Qmб, Qmn – об’єм транспортованої нафти відповідно в базисному та
плановому роках, тис.тн. .

Відповідно економія за рахунок покращення використання основних
фондів :

Зф= (Аб / Qmб — Аn-Аnн /Qm n-Q m(n)n ) * (Qmn – Qm(n)n
) , (1.8)

де Зф – зниження витрат за рахунок покращення використання основних
фондів тис. грн. ;

Аб, Аn – відповідно загальна сума амортизаційних відрахувань в базовому
році по плановому, тис. грн..;

Аnн – сума амортизаційних відрахувань в плановому році по нововведених
основних фондів ,тис. грн..

Для аналізу зміни показників собівартості в часі використовують
ряди динаміки

Розглянемо наступні показники :

І. Абсолютний приріст :

1.1. базисний ?уб = ?уt – у0,
(1.9)

1.2. ланцюговий ?ул = ?уt — уt –1,
(1.10)

де у0, уt , уt –1 — відповідно фактичний рівень показника в базисному,
звітному і попередньому до звітного року,

ІІ. Темпи росту , %

2.1. базисні : Т рб = уt / у0 *100,
(1.11)

2.2. ланцюгові : Трл = уt / уt –1 *100,
(1.12)

ІІІ. Темпи приросту , %

3.1. базисні : Тпрб = Трб – 100 ,
(1.13)

3.2. ланцюгові: Тпрл = Трл – 100 ,
(1.14)

ІV. Абсолютне значення 1 % приросту

базисний для всіх періодів одинаків

ланцюговий ? = ?ул / Трл,
(1.15)

або: ? = уt –1 / 100 ,
(1.16)

Абсолютний приріст характеризує швидкість зміни рівнів ряду
динаміки за одиницю часу.

Темпи росту – відносний показник динаміки, який показує у скільки
разів більше чи скільки відсотків даний рівень складає по відношенню до
рівня, що прийнятий за базу порівняння.

Темп приросту показує як змінився рівень ряду динаміки на протязі
даного часу.

Абсолютне значення одного відсотка приросту – абсолютна величина
одного відсотку приросту.

Для аналізу виконання плану по собівартості використовується
прийом порівняння : проводиться співставлення фактичних витрат з
плановими з розрахунку на виконаний об’єм відхилення фактичної
собівартості від планової [3, 4].

При аналізі собівартості важливо розглянути структуру
собівартості всього обсягу робіт. Структура собівартості – це питома
вага окремих статей затрат в загальних витратах. Знання структури
собівартості дозволяє виділити основні напрямки витрат і обґрунтувати
резерви їх зниження.

За допомогою індексного методу можемо провести оцінку впливу
окремих факторів на зміну собівартості продукції. Зокрема , витрати на
матеріали можемо показати як функцію від ціни на матеріали та їх обсягу

В = Ц*Q ,
(1.17)

Методом ланцюгових підставок розраховується вплив кожного фактора
:

Вплив цін ? Вц = (Ц1 – Ц0) * Q ;
(1.18)

Вплив обсягу ? ВQ = ( Q1 – Q0 ) * Ц0 ;
(1.19)

де Ц0, Ц1 — відповідно фактичні та стандартні ціни, грн..;

Q1, Q0 – відповідно фактичні та стандартні витрати матеріалів.

Загальна сума витрат на заробітну плату подається як функція від
середньоспискової чисельності робітників (ССЧ) і середньомісячної
заробітної плати С?ЗП) :

ВФОП = ССЧ*?ЗП,
(1.20)

Методом ланцюгових підставок визначаємо :

Вплив ?ЗП :

? ВзпФОП = (?ЗП — ?ЗП о) * ССЧ, (
1.21)

Вплив ССЧ

? ВссчФОП = (ССЧ1 – ССЧ0) * ?ЗП о,
(1.22)

? ВФОП =? В?ЗП ФОП +? ВссчФОП,
(1.23)

Річна зміна ФОП :

? ВрФОП = 12* ? ВФОП ,
(1.24)

При вивчені закономірностей розвитку широко використовуються
“трендові криві”, тобто певні математичні функції за допомогою яких
описується основна тенденція f(t). Тип функції залежить від специфіки
процесу, що вивчається і характеру його динаміки.

На практиці перевага надається функціям, параметри яких мають
чіткий економічний зміст і означають абсолютну чи відносну швидкість
розвитку. Зокрема:

— лінійна функція Уt = a+bt ,
(1.25)

де параметр b характеризує стабільну абсолютну швидкість,

— парабола 2-го ступеня Уt = a+bt + Сt2 , (1.26)

для якої характерний стабільний приріст абсолютної швидкості 2С

В усіх функція t – порядковий номер періоду

а – рівень ряду при t =0

На основі наведених методів проведемо аналіз собівартості
показників [5-7].

Виробничо – господарську діяльність будь якого підприємства,
зокрема Одеського РНУ, характеризують ряд показників, завдяки яким можна
отримати наочну картину діяльності підприємства.

Важливе значення для оцінки діяльності підприємства має виконання
поставленої мети , зрозуміло , що відхилення фактичних знань від
запланованих в одних показників має позитивний , а в інших негативний
характер. Так зростання таких показників як: перекачка нафти, прибуток –
має позитивне значення. Зростання значення показника продуктивності
праці має відносне значення, якщо це відбувається за рахунок зростання
кількості перекачки нафти при умові стабільності показника чисельності,
а при умові її зниження, то воно має позитивний характер.

Для того, щоб зробити висновки, чи ефективним є використання
матеріальних, трудових та інших ресурсів в цілому, працює підприємство
прибутково чи збитково потрібно провести аналіз основних
техніко-економічних показників підприємства. Основні техніко-економічні
показники діяльності Одеського РНУ наведені в табл. 1.1.

В табл.1.2. наведена динаміка основних техніко-економічних
показників на Одеському РНУ за період 2000 — 2002 роки.

(Таблиця 1.1.)

Основні техніко-економічні показники по Одеському РНУ.

п/п

Транспортування нафти, тис. тн. 118815,2 122496,7 125543,1

2. Загальна установлена потужність, тис.кВт 979840 979840 979840

3. Середньомісячна заробітна плата, грн. 444,1 489,3 676,2

4. Продуктивність праці, тис тн. час. 51569 51328 52164

5. Собівартість перекачки 1000 тн. нафти, грн. 2,71 2,97 3,60

6. Прибуток . грн. 355760,2 204520,0 190973,9

Графічно динаміка основних техніко-економічних показ-ників
зображена на рис.1.1.

Отже, так як перекачка нафти є основною ланкою в діяльності підприємства
то до його значення можна характеризувати роботу Одеського РНУ. Так, у
2001 році перекачка нафти зростає на 3.1 % і на 5 % у 2002 році
порівняно з 2000 роком. Такі зміни спричинили збільшенням потреб
споживача, також ряд робіт щодо покращення стану нафтопроводів, отже і
до збільшення їх пропускної здатності.

Зростання середньомісячної заробітної плати (2002 рік – 52,3%)
замовлення збільшення об’єму перекачки нафти, а також мали вплив
загальнодержавні процеси і явища, зокрема інфляція.

Показник Од.вимір Роки Абсол.значення показника Абсолютний приріст

?уб ?ул

Транспорт нафти тис.тн. 2000

2001

2002 118815,2

122496,7

125543,1 —

3681,5

6727,9 —

3681,5

3046,4

Загально установлена потужність ОРНУ тис.кВт 2000

2001

2002 979840

979840

979840 —

— —

Середньомісячна зарплата грн. 2000

2001

2002 444,1

489,3

676,2 —

45

232,1 —

45

186,9

Продуктивність праці тис. тн/чол 2000

2001

2002 51569

51328

52164 —

-241

595 —

-241

836

Собівартість транспонування тн. 2000

2001

2002 2-71

2-97

3-6 —

0,26

0,89 —

0,26

0,63

Прибуток

2000

2001

2002 355760,2

204520

190973,9 —

151240,2

164786,2 —

151240,2

-1354,6

Таблиця 1.2.

Динаміка основних техніко – економічних показників

Продуктивність праці у 2001 році зменшилась на 1 %, а у 2002 році
зросла на 1,2 % то порівняно з базовим роком. Ріст продуктивності праці
зумовлений збільшенням об’єму перекачки нафти і одночасним зменшенням
ССЧ працівників управління ( 2001 рік 3381 чол.,2002 рік 3364 чол.)

У 2001 році собівартість зросла на 9,6 %, а у 2002 році – 32,8%
мало вплив збільшення витрат на перекачку нафти, зокрема витрат на
технологічні потреби, а також підвищення рівня інфляції.

Рис. 1.1. Динаміка основних техніко-економічних показників

де, 1 – Транспорт нафти;

2 – Загально установлена потужність ОРНУ;

3 – Середньомісячна зарплата;

4 – Продуктивність праці;

5 – Собівартість транспонування нафти;

6 – Прибуток.

Різкий спад прибутку підприємства зумовлений зростанням витрат на
виробництво.

Даючи загальну характеристику діяльності ОРНУ можна сказати, що у
порівнянні з функціонуванням підприємств інших галузей , дане
підприємство знаходиться на досить високому рівні : працює прибутково,
спостерігається ріст продуктивності праці та об’ємів перекачки нафти.
Хоча різкий спад прибутку, збільшення собівартості 1000 тн. перекачки
нафти, незначний ріст продуктивності праці та об’ємів виробництва
свідчать про недостатньо ефективність функціонування ОРНУ.

Собівартість продукції – це виражена в грошовій формі сукупність
витрат по виробництву та реалізацію .

Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість товарного
випуску і окремих видів продукції.

Залежно від впливу на собівартість обсягів виробництва розрізняють
фіксовану частину і змінну частину собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

1. Валові затрати;

2. Собівартість товарної продукції;

3. Витрати на 1 грн. товарної продукції

4. Собівартість окремих видів продукції.

Собівартість перекачки нафти являє собою сукупність витрат,
пов’язаних з утриманням і експлуатацією магістральних нафтопроводів
то всіх споруд, призначених для перекачки та зберігання нафти,
виражених в грошовій формі.

На підприємстві складається кошторис витрат на перекачку нафти і
розрахунок цих витрат на одиницю – 1000 тн. нафти , що перекачується.

Собівартість 1000 тн. нафти, що перекачується шляхом ділення
загальної суми витрат на об’єм нафти , що перекачується.

За допомогою темпів росту базисних проаналізуємо тенденцію зміни
показників собівартості (валових витрат та витрат на транспортування
1000 тн. нафти) протягом 2001 і 2002 р.р. порівняно з 2000 роком. Валові
витрати на транспортування нафти зросли на 13,8 і 41,4 % відповідно у
2001 і 2002 р.р порівняно з 2000 роком. На ріст даного показника мав
вплив ряд факторів , зокрема ріст об’ємів перекачки нафти ( 2001 рік на
3,1 %, 2002 рік — 5,7 %), також збільшення фонду плати праці 2000 рік
– 9118,9 тис.грн. , 2001 рік –9847,0 тис.грн.., 2002 рік 13144,6
тис.грн..) Збільшення об’ємів транспортування безумовно приводять до
росту затрат на матеріали, технологічні потреби, електро — і тепло
енергію.

Більш конкретним показником є собівартість транспортування 1000
тн. нафти . Даний показник протягом аналізованого періоду мав тенденцію
до зростання :

2001 рік – на 9,6 %, 2001 рік на 32,8 % . Такій різкий ріст собівартості
транспортування 1000 тн. нафти був зумовлений збільшенням витрат на
технологічні потреби ( втрати нафти + власні потреби). Звичайно , на
ріст цін , а також витрат на оплату праці мало вплив таке
загальнодержавне явище як інфляція.

Бачимо, що як валові витрати, так і витрати на транспортування
1000 тн. нафти за останні три роки мають тенденцію до зростання.

Групування витрат за економічними елементами призначення для
виявлення всіх витрат на виробництво за їх видами, тобто воно дозволяє
визначити що саме визначається на виробництві на яку суму в цілому по
підприємству. Елемент витрат – це сукупність економічно-однорідних
витрат. При складанні кошторису витрати обліковуються незалежно від
місця виникнення витрат і їх виробничого призначення.

На даний момент передбачено єдине для всіх підприємств групування
витрат за економічними елементами:

1. матеріальні витрати;

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на соціальні заходи;

4. амортизаційні відрахування;

5. інші витрати.

По елементне відображення витрат дає змогу вивчити зміну рівня
собівартості продукції під впливом раціонального використання трудових
ресурсів, основних фондів і оборотних засобів.

За даними нормативного обліку витрат вивчаються зміна проти
очікуваного рівня і динаміка витрат під впливом нової техніки,
технології та організації виробництва.

Планова величина витрат на 2002 рік для транспортування нафти була
визначення у розмірі 483408 тис.грн.. У порівнянні з фактичними
витратами цей період відбулося загальне зменшення витрат на 25022,44
тис.грн.. Зокрема, фактичні витрати, які відносяться до елементу затрат
“Інші витрати” зменшились на 12427,8 тис.грн.. і при цьому їх частина
зменшилась на 2,11% у загальних витратах. Відхилення матеріальних витрат
складає 2705,6 тис.грн.. в сторону зменшення, але при цьому їх частина
зростає на 2,87 відсотка.

Таблиця 1.3.

Храктеристика кошторису витрат на транспортування нафти за 2003 рік.

Елемент

витрат План Факт Відхилення

(+,-)

Сума тис.грн % Сума тис.грн % Сума тис.грн %

1.Матеріальні витрати

в т.ч. матеріали

технологічні потреби

електро і теплоенергія 345000

40100

258000

46900 71,37

8,3

53,37

9,7 342294,4

38048,0

258969,9

45276,5 74,24

8,25

56,17

9,82 -2705,6

-2052

969,9

-1623,5 2,87

-0,05

2,8

0,12

2. Втрати на оплату праці 15000 3,10 13144,6 2,85 -1855,4 -0,25

3.Відрахування на соц.заходи 5000 1,03 4800,8 1,04 -199,2 0,01

4.Амортизаційні відрахування 60000 12,42 54871,2 11,9 -5128,8 -0,52

5.Інші витрати 58408 12,08 459802 9,97 12427,8 -2,11

Всього витрат 483408 100 461091,2 100 25022,4 —

Частка витрат на матеріали зменшилась на 0,05 %, частка витрат на
технологічні потреби та електро та тепло енергію збільшилось відповідно
на 2,8 % і 0,12%.Крім того, витрати на технологічні потреби перевищили
запланований рівень на 969,9 тис.грн.. Отже збільшення частки
матеріальних витрат свідчить про зростання матеріаломісткості продукції
(матеріальних витрат на транспортування 1000 тн. нафти).Так,
підприємству необхідно переглянути статтю кошторису “Матеріальні
витрати”. Розробити заходи щодо пониження матеріаломісткості
транспортування нафти. Відхилення витрат на оплату праці і відрахувань
на соціальні заходи складають відповідно 1855,4 тис.грн.. та 199,2
тис.грн.. в сторону зменшення, при цьому частка ФОП у структурі витрат
зменшилось на 0,25 % Амортизаційні витрати (відрахування) зменшились на
5128,8 тис.грн.., а їх частка – на 0,52 %, що свідчить про пониження
фондоємності транспортування нафти. Як бачимо , фактичні витрати 2002
року тільки у випадку витрат на технологічні потреби перевищили за
плановий рівень, у разі всіх інших елементів затрат вони були меншими за
планові величини за планові величини, результатом чого є загальні
відхилення в сторону зменшення фактичних витрат від планових на 4,6 %
{(461091,2/483408)*100-100}.

Витрати, які несе підприємство, класифікують відносно можливості
їх віднесення по виконанні роботи, надалі послуги, виготовлену
продукцію. Розрізняють прямі і накладні витрати.

Прямі витрати – це витрати на виробництво продукції, обсяг яких
змінюється залежно від змін обсягів виробництва і реалізованої
продукції, вони можуть бути безпосередньо включені у собівартість
продукції, легко піддаються амортизації, бюджетному нарахуванню . На
Одеському до прямих витрат можна віднести витрати на матеріали, які
поділяються на :

— витрати на сировину і матеріали;

— витрати на паливо і енергію;

— витрати запасних частин;

— витрати на нафту (технологічні потреби);

— інші матеріальні витрати.

Найбільшу частку в цих витрат займають витрати на нафту
(технологічні потреби), також сьогодні слід звернути увагу на витрати
палива та енергії у зв’язку з їх дефіцитністю та великою вартістю .

Аналіз матеріальних витрат полягає у порівнянні фактичного обсягу
їх з плановим чи базовим, в обчисленні дії окремих факторів на
виявленні відхилення.

В табл. 1.4. наведемо розрахунок відхилень у матеріальних витратах
в результаті незбігу фактичних та стандартних цін.

Таблиця 1.4.

Розрахунок відхилень у матеріальних витрат в результаті незбігу
фактичних і стандартних цін.

Вид матеріалів Од.

вимір. Кіль

кість

Ціна на од. грн. Відхилення в ціні, грн. Ррезультати

тис.грн.

Стандарт Фактична

Екон. Переви

Нафта грн.за 1000т 1294,84 190 200 +10 — +12948,49

Електро-

енергія кВт год 264080,29 0,136 0,137 +0,001 — +264,08

Паливо ум.од. 7163,38 1,25 1,27 +0,02 — +143,26

Сумарне відхиленн — — — — — — 13355,8

Сальдо відхиленн — — — — — — 13355,3

За формулою:

? Вц = (Ц1 – Ц0) * Q

зміна витрат на нафту під дією зміни ціни за 1000 тн. нафти складатиме
?Вц = (200-190)*12948,495 = +12948,495 тис.грн

Під дією зміни обсягу нафти

? ВQ = ( Q1 – Q0 ) * Ц0

?ВQ = (1294,8495-1357,89)*190=-11977,695 тис.грн..

Загальна зміна : ?В = ?Вц +?Вс= 12948,495-11977,695

?В=+970,8 тис.грн..

Зміна витрат на електроенергію :

?Вц =(0,137-0,136)*264080,29=264,08 тис.грн..

?ВQ = (264080,29-257352,94)*0,136 = + 914,9196 тис.грн..

?В = 264,08+914,9196 = 1178,9996 тис.грн..

Зміна витрат на паливо:

?Вц = (1,27-1,25)*7163,38=143,2676 тис.грн..

?ВQ = (7163,38-7200)*1,25=-45,777 тис.грн..

?В = 143,2676-45,777=+97,4906 тис.грн..

До витрат на сировини і матеріалів відносять витрати на фарбу,
матеріали для проведення зварювальних робіт, прокат кольорових металів,
авто шини для машин і механізмів та інші. Не простим є визначення
стандартних цін на ці матеріали та норми їх витрат.

Оскільки нафта на технологічні потреби та витрати на
електроенергію та паливо займають велику частку у сукупних матеріальних
витратах то аналіз був проведений саме по цих видах витрат. Отже, у 2002
році витрати па нафту у зв’язку із зміною цін перевищили стандартні на
12948,495 тис.грн.., а у зв’язку з відхиленням (зменшенням) від
стандартного об’єму нафти – економія 11977,695 т.грн.. Загальні
перевитрати –970,8 тис.грн..

Що до електроенергії, то маємо перевитрати і в зв’язку з ростом
цін і збільшення загальних витрат електроенергії. Перевитрати складають
1178,9 тис.грн.. Це свідчить про збільшення енерго місткості
транспортування нафти.

За рахунок збільшення ціни на 0,02 грн. перевитрати на паливо
склали 143,27 тис.грн. , а зменшення використання палива по кількості
привело до економії на 45,77 тис.грн.. То в сумі також одержали
перевитрати на 97,49 тис.грн..

В таблиці 1.5. наведемо розрахунок відхилень, які є наслідком
раціонального використання матеріалів у виробництві.

Таке збільшення матеріало-енерго, паливо місткості мало бути
спричинене використанням матеріалів нижчої якості, потужності трудової
дисципліни, порушеннями у виробничому процесі , більш електромісткого
обладнання для здійснення діяльності також зміною цін на матеріали, які
можуть зростати з різних причин, зокрема упущення моменту формування
ціни, яка була врахована у стандартах.

На підприємстві необхідно удосконалювати організаційну та технічну
і технологічну політику, що дають змогу змінити витрати і умкнути
перевитрат.

Накладні витрати – це витрати, які не можуть бути віднесені до певних
витрат економічно можливим шляхом. До накладних витрат у ОРНУ відносять
: витрати на оплату праці, відповідно відрахування на соціальні заходи,
амортизаційні відрахування (оскільки амортизаційні відрахування
відбуваються не за методом пропорційності виготовленої продукції чи
виконаних робіт) а також інші витрати на забезпечення господарських
потреб.

В таблиці 1.6 наведемо приклад бюджету накладних витрат.

В ОРНУ для всіх категорій працівників застосовують
почасово-преміальну систему оплати праці, тому проаналізуємо зміну
витрат на оплату праці в залежності від середньо спискової чисельності
і середньомісячної заробітної плати.

Таблиця 1.5.

Розрахунок відхилень, які є наслідком раціонального використання
матеріалів у виробництві

Показник Од.вимір. Види витрат матеріалів Показники відхилень

Нафта (тис. тн.) Ел. енергія (тис.) Паливо (тис.)

Фактична витрат матеріалів — 12948,495 264080,29 7163,38 —

Стандартна витрата матеріалів на фактичний випуск — 1357,89 257352,94
7200,00 —

Відхилення у натуральних одиницях:

Економія — -63,0405 — -36,62 —

Перевитрати — — 6727,35 — —

Стандартна ціна одиниці

Відхилення за грошовою оцінкою грн. 190 0,136 1,25 —

Економія

-11977,695 — -45,775 —

Перевитрати

— 914,9196 — 914,9196

Сальдо відхилень

— — — -11108,55

Таблиця 1.6.

Бюджет накладних витрат за 2000 — 2002 роки

Стаття витрат Од. вим. 2000 рік 2001 рік 2002 рік

Оплата праці тис. грн. 9118,9 9847,0 13144,6

Соціальні заходи тис. грн. 4812,1 4860,6 4800,8

Амортизаційні відрахування тис. грн. 47026,9 41323,5 54871,2

Інші витрати тис. грн. 35287,1 43507,3 45980,2

Всього витрат. тис. грн. 96245,0 99538,4 118796,8

Середньоспискова чисельність працівників у 2000-2002 рр. склала
відповідно 3322,3381,3364 чол.

Середньомісячна заробітна плата у 1999-2000 р. відповідно склала:
228,75; 242,7; 325,6 грн.

Визначаємо вплив ССЧ; середньої ЗП за формулами (21-24)

2000- 2001 рр.

?В?ЗПфоп = (242,7-228,75)*3381 = 47,16495 тис.грн..

?Вссчфоп = ( 3381-3322)* 228,75 = 13496,25 тис.грн..

?В фоп = 47,165+13,469=60,661 тис.грн..

?Врфоп = 60,661*12=728,1 тис.грн..

2001 р – 2002 рік :

?В?ЗПфоп = (325,6-242,7)*3364 = 278,88 тис.тис.

?Вссчфоп = (3364-3381)*242,7= — 4,125 тис.грн.,

?В фоп = 278,88-4,125=274,755 тис.грн..

?Врфоп = 274,755*12= 3297,06 тис.грн..

В таблиці 1.7. покажемо виконання бюджету накладних витрат за 2002 рік.
Як бачимо , за рахунок відхилень витрат на оплату праці та соціальні
заходи від норм цих витрат маємо перевитрати у розмірі 197,2 тис. грн.
Щодо амортизаційних відрахувань, та

Таблиця 1.7.

Виконання бюджету накладних витрат за 2002 рік

Стаття витрат Витрати тис.грн.. Результати тис.грн..

Нарма факт економія Перевитрати

1. Витрати на оплату праці 13000,2 13144,6

+144,4

2.Соціальні заходи 4748,0 4800,8

+52,8

3. Амортизаційні відрахування 60000 54871,2 5128,8

4.Інші витрати 58408 45980,2 12427,8

Сумарне відхилення

-17556,6 +197,2

Сальдо відхилень

-17359,4

їх економія склала 5128,8 тис. грн. причиною цього може бути не введення
запланованих основних фонді або зменшення їх вартості.

Важним для контролювання є інші витрати , вони у 2002 році менші
за нормативні на 12427,8 тис.грн..

Загальна економія накладних витрат – 17359,4 тис. грн. Щодо впливу
ССС і середньої ЗП на фонд оплати праці, то у 2001 році ріст середньої
ЗП перевитрат на 278,88 тис.грн.. в місяць3, а зменшення ССЧ привело
до економії на 4,125 тис.грн.. в місяць . Загальна зміна фонду оплати
праці під дією наведених показників складає 3297,06 тис.грн.. в сторону
збільшення.

Отже , на підприємстві вимагає більшого контролю політика щодо
оплати праці , щоб умикнути таких перевитрат надалі.

Проаналізуємо структуру собівартості та наведемо вихідні дані в
табл. 1.8.

Маючи оцінку собівартості протягом певного періоду, важливим є не
тільки зміна величини витрат у абсолютному чи відносному виражені, але і
зміна частини кожного з елементів витрат, тобто структури собівартості.

Беручи до уваги дані, занесені в таблиці 1.8 і використовуючи
стовпчикову діаграму (рис.3) , проаналізуємо структуру собівартості і її
зміну протягом 2000 – 2002 року.

Таблиця 1.8.

Структура собівартості.

Елементи витрат 2000 рік 2001 рік 2002 рік

Загальні

витрати

тис.грн.. Витр.на 1000тн

тис.грн. % Загальні

витрати

тис.грн.. Витр.на 1000 тн

тис.грн. % Загальні

витрати

тис.грн.. Витр.на 1000 тн.

тис.грн. %

Матеріали 15567,1 0,1316 4,8 29448,8 0,2398 7,94 38048,0 0,3022 8,25

Витрати 33230,3 0,2809 10,3 39091,2 0,3183 10,54 44931,27 0,3568 9,74

Власні потреби 158278,2 1,338 48,8 166556,4 1,3562 44,91 214038,63 1,70
46,44

Електро і

теплоенергія 21046,2 0,1779 6,5 36179,0 0,2946 9,80 45276,5 0,3596 9,82

Заробітна плата 9118,9 0,077 2,8 9847,0 0,080 2,64 13144,6 0,1044 2,84

в т.ч. основна

5836,0

0,049

1,8

6400,55

0,0521

1,72

8543,99

0,0678

1,85

додаткова 3282,9 0,0277 1,0 3446,45 0,028 0,92 4600,61 0,0365 0,99

Соціальні заходи 4812,1 0,04 1,45 4860,6 0,0395 1,3 4800,8 0,0381 1,04

Амортизація 47026,9 0,397 14,5 41323,5 0,336 11,13 54871,2 0,4358 11,9

Інші витрати 35287,1 0,298 10,85 43507,3 0,3542 11,74 45980,2 0,3652
9,97

Всього витрат 324366,8 2,74 100 370813,8 3,019 100 461091,2 3,66 100

Послуги на сторону 3829,8 0,032 1,17 6080,2 0,0495 1,64 7870,0 0,06251
1,7

Витрати разом 320537,0 2,71 98,83 364733,6 2,97 98,36 453221,2 3,6 98,3

Обсяг транспорту нафти тис.тн.

118279,33

122805,92

125894,77

Як бачимо, частку витрат займають витрати на власні потреби,
тобто витрати такого об’єму нафти, який необхідно для забезпечення
роботи всіх нафтоперекачувальних станцій та інших виробничих структур у
процесі транспортування нафти. У 2001 році частка даних витрат
зменшилась на 3,89 %, а у 2002 році – 2,36 %. Такі зміни могли відбутися
завдяки покращення показників експлуатації обладнання, ефективному їх
використанню.

Велику долю також займають втрати нафти різниця між показниками .
Прослідковується різкий ріст витрат на електро і тепло енергію, у 2001
році на 3,3 %, а у 2002 році – 3,32 % це свідчить про підвищення
енергомісткості транспортування 1000 тн. нафти, тому необхідно
проводити щодо поліпшення цього коефіцієнта.

Будь яке виробництво, використання робіт чи надання послуг не
обходиться без витрат на матеріали, в даному випадку ці витрати
складають 4,8 % у 2000 році і зросли на 3,14 % у 2001 році і на 3,45 % у
2002 році. Тому можна зробити висновок, що матеріаломісткість наших
послуг зросла майже в 2 рази, тому слід більш раціонально
використовувати всі види матеріалів, які включаються до даної статті
витрат.

Щодо фонду оплати праці, то він складає приблизно 2,8 % і протягом
аналізованого періоду суттєво не змінюється.

Частка витрат на соціальні заходи у 2000 році складала 1,45 % від
загальних витрат , а у 2001 році зменшилась на

0,15 %, у 2002 році – на 0,41 %. Це пов’язано із відміною відрахувань на
заробітну плату у Фонд Чорнобиля.

Значну частину займають амортизаційні відрахування , частка яких
протягом 2000 – 2002 року зменшилось від 14,5 % до 11,9 %.

Щодо інших витрат, а вони включають поточний ремонт,
пуско-наладжувальні роботи , послуги автотранспорту, зв’язку,
авіообслуговування, канцелярські витрати, відрядження, відрахування на
будівництво доріг, комунальний податок, плата за землю, то вони
складають приблизно 10 %.

Потрібно зауважити, що витрати на транспортування нафти зменшиться
на величину наданих послуг на сторону. Так у 2000 році їх частка склала
1,17 %, у 2001 році – 1,64 %, у 2002 році 1,7 %.

Отже, як бачимо найбільші витрати ОРНУ несе по статті “Матеріальні
витрати, і вони склали у 2002 році 74,25 % від загальних витрат, тобто
вони формують основну частину собівартості транспортування нафти.

Проведемо вирівнювання динамічного ряду та спрогнозуємо
собівартість на 2003 рік , використовуючи метод екстраполяції (метод
найбільших квадратів або вирівнювання) [8, 9].

Таблиця 1.9.

Собівартість 1000 тн. нафти за період 2000-2002 рр.

Показник 2000 рік 2001 рік 2002 рік

Собівартість 1000 тн. нафти транспортуємої , грн..

2,71

2,97

3,6

?ta=?y

?t2b=?yt

3a=9,28

2b = 0,89

Рівняння прямої :

a = 9,28 / 3 = 3,093

b = 0,89 / 2 = 0,445

Таблиця 1.10.

Вирівнювання показника собівартості за прямою і параболою

| у – у |

по прмой по пара

1 2,71 -1 1 -2,71 2,71 1 2,648 2,71 0,062 0

2 2,97 0 0 0 0 0 3,093 2,97 0,123 0

3 3,6 1 1 3,6 3,6 1 3,538 3,6 0,062 0

Рис. 1.2. Динаміка собівартості транспортування 1000 тн нафти

Y tпр = 3,093+0,445 t;

Yt=-1 = 3,093+0,445 (-1) = 2,648

Yt=0 = 3,093+0,445 *0 = 3,093

Yt=1 = 3,093+0,445*1 = 3,538

Рівняння параболи: ?ta + ?t2 C=?Y;

?t2b =?yt;

?t2a+?t4C=?yt2 ;

3a+2C=9,28;

2d=0,89;

2a+2c=6,31;

b = 0,89/2=0,445; a=2,97; C= 0,185;

Ytпр = 2,97+0,445 t +0,185*t2 ;

Yt=-1 = 2,97 + 0,445*(-1)+0,185*1= 2,71;

Yt=0 = 2,97+0,445*0+0,185*0= 2,97;

Yt=1 = 2,97 + 0,445*1+0,185*1 = 3,6;

Оскільки абсолютне значення відхилень між фактичними та
всерівняними значеннями собівартості транспортування 1000 тн. нафти,
тобто

? |Y-Yпар|=0, то прогнозування собівартості на 2002 рік краще
здійснювати за рівнянням параболи.

У2002 = 2,97+0,445*2+0,185*4 = 4,6 (t=2) ;

Фактичні та вирівняні значення показника собівартості с
собівартістю транспортування 1000 тн. нафти. описується рівняннями
параболи, за яким і визначається проаналізована величина даного
показника на 2002 рік. Собівартість транспорту нафти 1000 тн. в 2002
році складатиме 4,6 грн, що на1 грн. більш ніж у 2001році, або на 27,7 %
[(4,6 / 3,6 )*100-100 ]

Різкий ріст собівартості транспортування 1000 тн. нафти є
негативним явищем у діяльності підприємства, оскільки це свідчить про
суттєве збільшення витрат на транспортування нафти, що в свою чергу
приводять до росту цін за виконанням даних послуг.

Аналіз “витрати – обсяг – прибуток” — це метод систематичного
вивчення витрат , об’єму діяльності та прибутку підприємства для
визначення:

об’єму реалізації, який забезпечує покриття всіх витрат і одержання
даного прибутку;

Величини прибутку при визначеному;

1. Вплив зміни величини витрат ,

2. Об’єму і ціни реалізації та прибуток підприємства ;

3. Оптимальної структури витрат;

4. Об’єму реалізації.

Важним елементом аналізу взаємозв’язку “витрат – обсяг — прибуток”
є аналіз беззбитковості. В основу аналізу беззбитковості покладений
розподіл витрат на умовно постійні та умовно змінні та розрахунок точки
беззбитковості, яка визначає критичний об’єм реалізації.

Точка беззбитковості – це об’єм реалізації, при якому доходи
підприємства рівні його витратам, а прибуток відповідно рівний нулю.
Точка беззбитковості може бути виражена в натуральних, грошових
одиницях, або у відсотках до нормальної потужності. Розраховується вона
двома методами: Один з них – з допомогою рівнянь:

В= Ву.п. =Впу.з.* Q ,
(1.27)

Де В – загальні витрати;

Ву.п – умовно-постійні витрати ;

Впу.з – питомі умовно-змінні витрати;

Q — обсяг реалізації;

Вр = Ву.п +Впу.з * Q + П ;
(1.28)

або Вр = Q+Ц
(1.29)

де Вр виручка від реалізації ;

П – Прибуток

Ц – ціна одиниці продукції (робіт, послуг);

Для Знаходження Qкр (П=О) запишемо формулу;

Qк.р. = Ву.п / Впу.з
(1.30)

Різниця між ціною та одиницю продукції та величиною питомих
умов земних витрат називається морженальним прибутком (МП)

Витрати, які несе підприємство можемо розділити умовно ,
постійні та змінні. Змінними називаються такі витрати, загальний розмір
яких змінюється прямо – пропорційно зміні обсягу виробництва.

До умовно змінних витрат належать витрати на –

сировину та матеріали;

— покупні комплектуючи витрати,

— технологічне паливо й енергію;

-оплату праці працівникам,

— зайнятим у процесі транспортування та зберігання нафти , з
відрахуванням на соціальні заходи.

Постійні витрати, абсолютна величина яких із зміною об’ємів в
транспортування нафти істотно не змінюється. До них належать : витрати
на утримання та експлуатацію устаткування, амортизаційні витрати,
витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням процесом транспорту
нафти

( заробітна плата адміністративних працівників, нарахування на
заробітну плату)., а також витрати на забезпечення господарських
потреб.

Вихідні дані для проведення аналізу взаємозв’язку “Витрати –об’єм
— прибуток” наведені в табл.1.11.

За формулою розрахуємо точку беззбитковості і внесемо дані
розрахунку в табл.1.12

Таблиця 1.11.

Вихідні дані, для проведення аналізу взаємозв’язку “Витрати –об’єм —
прибуток”

Показник Од.вимір 2000 рік 2001 рік 2002 рік

Загальні витрати тис.грн 320537,0 364733,6 453221,2

Умовно-постійні витрати Ву.п. тис.грн.. 86493,3 88993 106007,54

Умовно-змінні витрати Ву.з. тис.грн.. 237873,5 281820,8 355083,66

Питомі

умовно-змінні витрати,

Впу.з. грн.

(на1000 тн.тр.нафти) 2,011 2,295 2,82

Ціна транспортування

1000 тн. нафти ,. грн. 4,36 4,77 5,94

Обсяг транспортованого нафти тис.тн..

Виручка від

надання

послуг тис.грн 515697,87 585784,23 702579,22

Для 2002 року

Qкр = 106007,54 / 5,94 — 2,82 = 33976,775 .тн. нафти;

Графічно покажемо взаємозв”язок « витрат – обсяг»

на рис.1.4.
Таблиця 1.12.

Результати проведених розрахунків

Роки Моржинальний прибуток грн.. Критичний обсяг реалізації Qкр тис..тн.
нафти

2000 2,349 36821,328

2001 2,475 35956,767

2002 3,120 33976,775

В

380

360 Вуз

320

270

237

220

140

Вуп

100

80

20

118 119 120 121 122 123

////////////////////////////////////////////////////////////////////////
////////////Q

Рис. 1.3. Взаємозв”язок : витрат – обсяг

Як бачимо з рисунку 1.3. 2000-2002 pр. об’єм транспортування нафти
збільшувався наслідком цього було зростання умовно змінних витрат, які
у 2000 році складали 237873,5 тис. грн.., а у 2002 році –355083,66 тис.
грн., їх ріст склав 149,3 % ([ 355083,66 / 237873,5] * 100). Щодо
умовно-постійних витрат, то у 1999 році вони склали 8649,3 тис. грн.. у
2001 році – 88993 тис. грн., 2002 рік – 106007,54 тис. грн..

700 В

600

Прибутки

560

500

460

400

360

Q кр

300

260

100

60

Збитки

20

0

5 10 15 20 30 35 50 60 70 80 90 100

Рис1.4.Графічне визначення точки беззбитковості на 2003 рік

Незначний ріст цих витрат зумовлений в основному збільшенням
витрат, пов’язаних з обслуговуванням і управління процесом транспорту
нафти.

Критичний об’єм реалізації нафти у 2000 році склав 36821,3 тис. тн. , що
складає 31,1 % від фактичного обсягу транспортованої нафти, при цьому
максимальний прибуток – 2,349 грн. на 1000 тн. нафти, у 2001 році
критичний об’єм становив 29,3 % від фактичного об’єму транспортування
нафти, а у 2002 році – 26,9 %.Моржинальний прибуток зріс від 2,349 грн.
на 1000 тн. транспортування нафти до 3,120 грн.

На рисунку 1.4. точно беззбитково визначена графічно і складає
приблизно 34 * 103 тис. тн. нафти (2001 р) при цьому умовно-постійні
витрати складають 106*10з тис. грн., а умовно змінні –94 тис.грн..*103 (
200*103-106*103). Зона мін лінією ВР і лінією В уз, при Q > Qkp – зона
прибутків , і при Q 0,5 Збільшення

2. Маневреність робочого капіталу Ф.1(сума ряд100-140):(ряд.260-ряд.620)
За планом За планом

3. Коефіцієнт фінансової залежності Ф.1.(ряд280:ряд380) <2,0 Зменшення 4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу Ф.1.(ряд260-ряд.620):(ряд380) >0,5 Збільшення

5. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу Ф.1(ряд.480+ряд.

620):ряд.280) <0,5 Зменшення 6. Коефіцієнт залучених джерел в необоротних коштів Ф.1 (ряд480: ряд.080) <0,1 Зменшення 7. Коефіцієнт довгострокового залучення позитивних коштів Ф.1(ряд.480): (ряд480+ряд.380) <0,5 Зменшення 8. Коефіцієнт довгострокових зобов’язань Ф.1(ряд480): (ряд.480+ряд620) <0,2 Норматив 9. Коефіцієнт поточних зобов’язань Ф.1(ряд620): (ряд.480+ряд620 >0,5 Збільшення

10. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу Ф.1(ряд480+
ряд.620):(ряд380) <0,5 Зменшення 11. Коефіцієнт забезпечення власними коштами Ф.1(ряд380 -ряд.080):(ряд260) >0,1 Збільшення

12. Коефіцієнт фінансової стабільності Ф.1(ряд380):

(ряд.480+ряд620 >1 Збільшення

13. Коефіцієнт фінансового лівериджу Ф.1(ряд480):(ряд.380) <0,1 Зменшення 14. Коефіцієнт забезпечення запасів робочим капіталом Ф.1(ряд260-сума ряд.100-140) >0,2 Збільшення

15.Коефіцієнт страхування бізнесу Ф.1(ряд340):(ряд.280) >0,1 Збільшення

16. Коефіцієнт страхування статутного капіталу Ф.1(ряд340):(ряд.300) За
планом За планом

17.Коефіцієнт страхування власного капіталу Ф.1(ряд340):(ряд.380) >0,1
Збільшення

Коефіцієнт фінансової незалежності «автономії» обчислюється як
відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу. Цей
коефіцієнт характеризує частку активів власників підприємства в
загальній сумі активів, авансових у його діяльності. Практикою
встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати
суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення коефіцієнта
автономії складає 0,5. Чим більшу значення коефіцієнта, тим кращий
фінансовий стан підприємства.

Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів
(матеріальних оборотних коштів) у його загальній сумі, тобто визначення
відношенням їх вартості до розміру робочого капіталу.

Зростання залишків запасів, характеризує в умовах інфляції,
призводить до збільшення зобов’язань підприємства, що, в свою чергу,
може вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на його
платоспроможність.

Маневреність робочого капіталу можна проаналізувати за станом
оборотних активів підприємства (табл. 1.14.)

Таблиця 1.14.

Стан оборотних активів підприємства

Показники стану оборотних активів 31.12

минулого року 31.12

звітного року Відхилення

всого в.т.ч.власних всого в.т.ч.власних всого в.т.ч.власних всого
в.т.ч.власних

Наявність 11920 6298 15708 7391 3788 1093 31,8 17,4

Норматив 12100 5600 15200 6500 3100 1100 25,6 19,6

Надлишок — 698 508 891 — 193 — 27,7

Зниження 180 — — — — — — —

Дані наведені в табл. 1.14. свідчать, що підприємство на початок
року не було в цілому забезпечене оборотними активами при надлишку
власних оборотних активів. На кінець року підприємство має надлишок
оборотних активів як в цілому, тау і власних.

Наявність вільних оборотних активів підприємства характеризує його
мобільність і фінансову стійкість у відносинах з постачальниками і
покупцями.

Економія робочого капіталу є дуже важливою. Будь-які активи, які
не потрібні для формування робочого капіталу, можуть бути використані
для сплати зобов’язань, тим самим забезпечується економія процентних
виплат. Вони також можуть бути використаними для накопичення необоротних
активів або для виплати доходів власників.

Одним із способів зниження потреб в робочому капіталі є поліпшення
управління запасами. Другим способом обмеження потреб в робочому
капіталі є зменшення дебіторської заборгованості.

Зворотним показником коефіцієнта автономії буде коефіцієнт
фінансової залежності. Він показує, яка сума загальної вартості активів
підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. Чим менше значення
коефіцієнта, чим ближче він до 1.0. тим менша фінансова залежність
підприємства від зовнішніх джерел. Зростання цілого показника в динаміці
означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства.
Наприклад якщо значення цього коефіцієнта 1.45, то це означає, що в
кожній 1,45 грн.. вкладеній в активи підприємства. 45, коп. — залучені
не від власників.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу — це частка від ділення
власних оборотних активів на всю суму власного капіталу. Він свідчить
про ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів
підприємства.

Господарська діяльність підприємства та його розвиток відбуваються
за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових
ресурсів — за рахунок позичених коштів. В процесі здійснення
підприємницької діяльності досить вагомого аналітичного значення набуває
фінансова незалежність підприємства від зовнішніх позикових джерел.
Ступінь залежності підприємства від кредиторів визначається коефіцієнтом
концентрації залученого капіталу. Він показує частку залученого майна в
активах підприємства.

Важливе значення для аналізу фінансової стійкості має вивчення
структури необоротних активів відображених в балансі, за джерелами їх
формування.

За даними звітності можна встановити частку необоротних активів,
джерелом фінансування яких були залучені кошти. Для цього розраховують
коефіцієнт залучених джерел в необоротні активи як відношення суми
довгострокових кредитів і позик до суми необоротних активів.

Іншим важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт
довготермінового залучення позичених коштів, який обчислюють діленням
суми довгострокових кредитів і позик на власні кошти плюс довгостроково
позичені кошти. Він показує частку довгострокових позик, використаних
для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами.

Слід також дослідити те, наскільки підприємство фінансово залежить
від довгострокових і поточних зобов’язань в загальній сумі залучених
коштів. Питома вага (частка) довгострокових і поточних зобов’язань в
залучених джерелах формування майна визначається коефіцієнтами структури
залученого капіталу.

Запас джерел власних коштів — це запас фінансової стійкості
підприємства за умови, що його власні кошти більші, ніж позичені.
Фінансова стійкість підприємства за цим показником оцінюється
коефіцієнтом співвідношення позичених і власних коштів (фінансування),
який є часткою відділення всієї суми зобов’язань його залучених коштах
на суму власних коштів. Він показує, скільки позичених коштів залучило
підприємство на одну гривню вкладених у активи власних коштів. Якщо він
більший за одиницю, фінансова автономність і стійкість підприємства
сягають критичної точки. Проте не завжди відповідь може бути ствердною.
Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів залежить від
характеру господарської діяльності підприємства та швидкості обігу,
передусім, оборотних активів. При високих показниках оборотності
критичне значення коефіцієнта може набагато перевищувати одиницю без
істотних наслідків для фінансової автономії підприємства.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами розраховується як
відношення річниці між власним капіталом і необоротними активами до
фактичної вартості наявних у підприємства оборотних активів. Значення
коефіцієнта забезпечення власними коштами повинно бути більше 0,1.

Важливим показником для визначення фінансової стійкості
підприємства є коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує
співвідношення власних та позикових коштів та обчислюється шляхом
ділення власного капітал)’ на залучений капітал.

Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що
підприємство має досить високий рівень фінансової стійкості і відносно
незалежне від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення
коефіцієнта фінансової стійкості повинно бути більшим 1. Якщо коефіцієнт
фінансової стійкості менше одиниці, то потрібно з’ясувати причини
зменшення фінансової стабільності (падіння продажу, зменшення прибутку,
необґрунтоване збільшення матеріальних запасів тощо).

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність
підприємства від довгострокових зобов’язань і визначається як відношення
довгострокових зобов’язань до власного капіталу.

Зростання коефіцієнта фінансового лівериджу свідчить про зростання
фінансового ризик)1, тобто можливість втрати платоспроможності. В такому
разі, більш детально аналізуються показники зобов’язань підприємства.

Рівень покриття матеріальних оборотних активів визначається за
допомогою коефіцієнта забезпечення запасів робочим капіталом, який
залежить від стану матеріальних запасів. Якщо на підприємстві фактична
наявність запасів перевищує нормативні потреби, тоді робочий капітал не
має змоги повністю їх покрити і. відповідно, коефіцієнт забезпечення
запасів буде менше 1. За умови, якщо фактична наявність матеріальних
оборотних активів менша ніж визначена нормативом для здійснення
господарської діяльності, коефіцієнт забезпечення запасів буде більше 1,
але це не буде свідчити про стійкий фінансовий стан підприємства.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства
відіграє коефіцієнт забезпеченості оборотних активів робочим капіталом,
який характеризує питому вагу вільних оборотних активів суб’єкта
господарювання.

Для покриття непередбачених втрат і збитків суб’єкти
господарювання створюють резервний фонд. Аналізуючи розмір резервного
фонду, слід розрахувати коефіцієнти страхової стабільності підприємства,
які показують, скільки коштів зарезервувало підприємство на кожну
гривню, відповідно, вартості майна за вкладами власників до статутного
фонду, загальної суми активів та власного капіталу

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСІРСІВ

2.1. Теоретичні основи, роль та сучасний стан проблеми трудових ресурсів

Трудові ресурси – наявна маса живої праці, інтеграційні можливості
працездатного населення, реальна здатність створювати блага сукупного
працівника суспільства. Як економічна категорія трудові ресурси
виражають відносини розширеного відтворення фізичних і розумових
здібностей, знань, навичок та інших якостей людей, необхідних їм для
роботи в народному господарстві, всебічного розвитку працівників у
процесі суспільного виробництва. В загальноекономічному сенсі до
трудових ресурсів належать діючі, або функціонуючі працівники індивіди,
які реалізують свою здатність до праці. Кількісно вони відповідають
економічно-активному населенню. Трудові ресурси суспільства є також
особи працездатного віку, які навчаються, служать в армії,
домогосподарки, частина населення, яка не досягла працездатного віку, і
пенсіонери, які зберігають відповідну здатність до праці, але не
реалізують її (потенційні працівники) й уособлюють економічно неактивне
населення. Функціонуючі і потенційні працівники – сукупні трудові
можливості суспільства [12].

База основної частини трудових ресурсів – працююче населення
працездатного віку, яке безпосередньо бере участь у суспільному
виробництві, навчається, служить в армії та ін. Додаткова частина
трудових ресурсів – працюючі непрацездатного віку та інші особи такого
віку, здатні до посиленої праці (населення з зближеною працездатність).

Трудові ресурси – відкрита динамічна система, що характеризується
єдністю стійких взаємозв’язків і залежністю усіх її елементів, що
потребує комплексного підходу до проблеми розширення відтворення
трудових ресурсів, їх раціонального використання й нагромадження
трудового потенціалу держави як головного багатства суспільства.

Офіційна статистика розрізняє населення, зайняте в суспільному
виробництві, та кількість робітників і службовців зайнятих в народному
господарстві. У 90-х роках ХХ століття та на початку ХХІ століття ці
показники в Україні мають тенденцію до зменшення. До населення,
зайнятого у суспільному виробництві, відносять:

осіб працездатного віку і старих;

підлітків, які протягом року були зайняті економічною діяльністю –
працювали наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня);

підприємців – тих, хто самостійно забезпечував себе роботою, в тому
числі підприємців, сімей, які працюють безкоштовно;

служителів релігійних культів та ін.

У кількості зайнятого населення не враховують учнів працездатного
віку, що навчаються з відривом від виробництва; військових строкової
служби та жінок, які перебувають у відпустках із догляду за дитиною до
досягнення нею віку згідно з чинним законодавством, а також іноземних
громадян. У суспільному виробництві в Україні в 1990 році працювало 25,4
млн. осіб, у 2000 році – 21,3 млн.

До населення, зайнятого в народному господарстві, відносять:

робітників і службовців державних, кооперативних і громадських
підприємств, установ і організацій;

працівників села, зайнятих у громадському господарстві колективних
сільськогосподарських підприємств, спілок тощо, у домашньому та
особистому підсобному сільському господарстві;

осіб, зайнятих у спільних, приватних підприємствах, фермерських
господарствах.

Середньорічна кількість робітників і службовців в

економіці (без працівників кооперативів, спільних і малих
підприємств) становила у 1994 році 16,7 млн. осіб, у 2000 році 14 млн.
осіб.

Динаміка чисельності трудових ресурсів за статтю і віком
визначається природним і механічним рухом населення. За розширеного
відтворення населення (народжуваність перевищує смертність) кількість
трудових ресурсів зростає із збільшенням відсотка людей працездатного
віку.

Проблема трудових ресурсів пов’язана передусім з раціональним їх
використанням, з повним залученням працездатного населення до суспільно
корисної праці, що досягається за зростання продуктивних сил, розвитку
системи професійної орієнтації, навчання і працевлаштування населення.

Держава має активно впливати на процес відтворення трудових
ресурсів, формування оптимальних пропорцій і розвитку за сферами
зайнятості й галузями народного господарства, на ефективне використання
трудового потенціалу суспільства. За високого рівня зайнятості та
скорочення природного населення працездатного віку задоволення потреб
економіки в живій праці залежить передусім від якості трудових ресурсів,
рівня освіти, кваліфікації, мобільності працівників. Дедалі більшого
значення набувають соціальні активи трудових ресурсів: умови праці,
гармонічне поєднання участі жінок у суспільній праці з виконанням ними
обов’язку материнства, створення умов для усвідомлення вибору професії,
особливо молоді. Комплексне розв’язання соціально-економічних проблем
трудових ресурсів сприяє підвищенню ефективності головної продуктивності
сили суспільства людини.

2.2 Методи та моделі дослідження трудових ресурсів.

Одним із видів економічного аналізу трудових ресурсів є
комплексний аналіз співставлення по всіх показниках, який називають
підсумований. При цьому мається на увазі підсумкова оцінка діяльності
колективу, яка базується на детальний перевірці всіх складових трудового
потенціалі і різноманітних умов, включаючи і фактори , що покращують чи
погіршують його використання [1].

При проведенні підсумкового аналізу встановлюється такі задачі:

Після визначення величин і якості трудового потенціалу, а також
ступеням його відповідності за обсягом , структурою, і якісно виробничим
можливостям даного підприємства . Величина трудового потенціалу
характеризується сукупним фондом робочого часу колективу, структура
–співвідношення між категоріями промислового персоналу, якість –
відмінністю розрядів робіт і робітників, а також рівнем підготовки
працівників.

Оцінка ступеня і раціональності використання трудового потенціалу,
виявлення причини неповного чи неефективного його використання і
визначення сумарної величини прямих і прихованих втрат живої праці, а
також відхилень фактичного сукупного фонду робочого часу від його
потенційної величини.

Проведення групування причин втрат і нераціонального використання
трудових ресурсів та оцінки ефективності усунення вказаних причин втрат,
виділення поточних і перспективних резервів, розробка ефективних заходів
щодо усунень виявлених відхилень.

Такий широкий діапазон задач і напрямків аналітичної роботи
передбачає застосування різноманітних прийомів і методів її
проведення. Розглянемо їх детальніше:

Використання рядів динаміки.

Необхідною умовою правильності аналізу є розгляд всіх явищ в
динаміці . Це дозволяє уникнути випадкових висновків. Для характеристики
динаміки процесу і явищ використовують показники абсолютного рівня Y
абсолютного приросту ?Y, темпи росту t , темпи приросту ? t .

Абсолютний рівень – абсолютний розмір членів ряду динаміки.

Абсолютний приріст в порівнянні з попереднім роком – різниця абсолютних
рівнів обох сумісних періодів.

?Y I/(i-1) = Yi — Yi-1 ,
(2.1)

Абсолютний приріст за весь аналізований період – різниця між даним і
базисним (перше початковим ) рівнем:

Y I/0 = Yi – Y0 ,
(2.2)

Для визначення ступеню покращення показників використовують темпи росту
і темпи приросту. Темпи росту в порівнянні з попереднім періодом – це
визначення двох суміжних рівнів:

, (2.3)

Темпи росту за весь аналізований період – визначення між даним і
базисним рівнем :

, (2.4)

Темпи приросту в порівнянні з попереднім , або базисним роком – різниця
темпу росту за розглянутий період і 100 %:

?t =tі – 100 ,
(2.5)

Абсолютний приріст, темп росту і приросту в порівнянні з
попереднім періодом називають ланцюговими, в порівнянні з базовим –
базовими.

Для визначення тенденції зміни за тривалий період при коливаннях
даних використовується вирівнювання на основі найменших квадратів. При
вирівнюванні цим способом в залежності від типу закономірності
використовують рівняння прямої параболи або гіперболи. Якщо в основі
закономірності зміни лежить перервний і постійний приріст абсолютного
рівня, застосовують рівняння прямої:

Y = a+bt ,
(2.6)

Якщо в основі закономірності лежить припущення, що не швидкість,
а прискорення є постійною величиною, то вирівнювання проводиться за
параболою:

, (2.7)

Крім того вирівнювання може проводитися і за гіперболою :

(2.8)

де a,b,с — параметри моделі ;

t – порядковий номер відповідного року.

Параметри моделі визначаються, виходячи із системи рівнянь, при
вирівнюванні за прямою :

, (2.9)

При вирівнюванні за параболою:

na + d 2 =?Y

b ?t 2 =?ty ,
(2.10)

a ?t 2 + c?t4 =?t 2 y ,

при вирівнюванні за гіперболою :

{ na + d 2 =?Y

a ?t 2 + c?t4 =?t 2 y ,
(2.11)

b ?(1/t 2 ) =?(1/t ) y ,

Для оцінки степені адекватності моделей знаходиться величина
абсолютних відхилень фактичних значень від теоретичного рівня.

Та модель, якій відповідає найменша сума відхилень, може бути
визнана най адекватнішою. На ії основі розраховують прогнозований рівень
показника на два наступні роки.

Деталізація показників господарської діяльності.

Аналіз – це метод вивчення предметів і явищ, за допомогою якого
ціле розкладається на складові частини. Така деталізація забезпечує
глибину і конкретність різноманітних явищ господарського процесу,
можливість відкрити причини , які зумовили кінцевий результат.

В економічному аналізі деталізують техніко-економічні показники в
часі, за місцем здійснення, за окремими складовими частинами.

При деталізації часі річні показники розглядаються за кварталом,
місяцем, доби, змінами і т.д. Така деталізація дозволяє виділити
найбільш низькі та високі показники в часі, найбільш сприятливі умови в
роботі, нерівномірність протікання процесу чи явища.

Деталізація показників за складовими частинами дозволяє виявити
структуру, встановити роль окремих складових частин, виявити фактори, що
впливають на кінцевий результат, визначити , де може бути досягнуті
найбільш економічний ефект.

Виявити вплив факторів, опосередкованих іншими важко, але вони
можуть серйозно впливати на кінцевий результат і мати велике значення
для виявлення і мобілізації внутрішніх резервів.

Порівняння , як основний метод аналізу.

Будь-яке економічне дослідження потребує співставлення,
порівняння. Порівняння є одним з основних методів економічного аналізу.
Воно дає великі можливості для усебічного дослідження господарської
діяльності, їх характеристики, виявлення резервів і факторів покращення
техніко-економічних показників.

В залежності від мети дослідження фактичні результати порівнюють з
планом, показниками попередніх періодів і т.д.

Метод групування.

Першочергове значення в економічному аналізі має групування, суть
якого полягає в розчленуванні складових явищ на типові і однорідні групи
за існуючими ознаками.

Явища володіють як суттєвими, так і не суттєвими ознаками.
Встановлення суттєвих ознак і групування за ними явищ, які
розглядаються, допомагають виявленню закономірності, визначенню причин і
зв’язків.

Метод ланцюгових підставок.

Для визначення кількісної величини впливу окремих факторів на
досліджування явище чи показник, використовується елімінування, суть
якого полягає в тому, що вони почергово виключають вплив всіх факторів
(вважаючи, що вони займаються постійними ) і виділяється одна ознака,
яка є предметом вивчення. Елімінування можна здійснювати ланцюговою
підстановкою, суть якої полягає в тому, що визначається допоміжна
величина, яка показує, як міг би зменшитися кінцевий показник, якби всі
фактори, крім одного залишилися б незмінними.

Для отримання правильних висновків дуже важливий порядок
підстановок. Він вимагає попереднього вивчення економічного змісту
взаємозв’язку. Однак прийнято визначити спочатку зміни за рахунок
якісних факторів, потім кількісних і на кінець структурних факторів.

При застосуванні методу ланцюгових підставок для аналізу зміни
продуктивності праці можна скористатися формулою:

ВР = Вг * Тд * Тр * ? , (
2.12)

де ВР – середньорічний виробіток одного працівника, тис.тн./люд.;

Вг – середньогодинний виробіток одного робітника тис.тн./люд.;

Тд — середня тривалість робочого дня, год.;

Тр – середнє число днів відпрацьованих одним робітником, дні;

? — частка робітників з загальній чисельності працівників.

Тоді знаходять ;

Зміну середньорічного виробітку працівника за рахунок зміни середньої
тривалості робочого дня :

??р(Тд)=(Тд1-Тд0)*Вг1 * Тр1*?1 ,
(2.13)

Зміну середньорічного виробітку працівника за рахунок зміни
середньогодинного виробітку робітника;

??р(Вд)=(Вг1-Вг0)*Тд0 * Тр1*?1 , (2.14)

Зміну середньорічного виробітку працівника за рахунок зміни середньої
тривалості робочого періоду :

??р(Тр)=(Тр1-Тр0)*Тд0 * Вг0*?1 , (2.15)

Зміну середньорічного виробітку працівника за рахунок зміни частки
робітників в загальній чисельності працівників:

??р(?)=(?1-?0)*Тд0 * Вг0*Тр0 , (2.16)

Загальна зміна

??рз=??р(Тд)+??р(Вг)+??р(Тр)+??р(?), (2.17)

В економічному аналізі широко застосовується метод графічного
зображення. Графік не тільки дає наочне уявлення, але і дозволяє більш
чітко виявити тенденцію змін, взаємозв’язок і засоби, за допомогою яких
можна впливати на них.

В економіці кожній показник, кожне явище залежить від великої
кількості факторів, які діють одночасно. Іншими словами економічні явища
характеризуються багатомірною системою різноманітних факторів. Часто ім.
Властиві такі риси, як випадковість, зв’язок між явищами носить
ймовірний

характер. В цьому випадку для виявлення тісноти зв’язку і взаємозв’язку
показників і факторів застосовують методи кореляційно – регресійного
аналізу.

Переваги цих методів полягає в тому, що за їхньою допомогою можна
кількісно оцінити ступень впливу факторів , які пов’язані не
функціонально, а кореляційно.

Одним із завдань кореляційного аналізу є визначення тісноти
зв’язку.

Для визначення сукупності впливу факторів на результативний
показник використовується коефіцієнт кореляції. (RM)

RM = ?G2Y/G2ф ,
(2.18)

де GY – дисперсія значень величини У , які отримують при підстановці
взятих із досліджених значень факторів і знайдених з рівнянь регресії;

Gф — дисперсія фактичних значень У.

Важливість коефіцієнта кореляції для економічного аналізу полягає
у тому, що його квадрат – коефіцієнт детерміністі ДТ:

ДТ =(RM)2 ,
(2.19)

Цей показник вказує на те, яку долю варіацій показники У має
взаємозв’язок записаний рівнянням регресії.

Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків зміниться
значення досліджуваної функції при зміні значення відповідного фактору
на 1 %.

Після того, як рівняння регресії вибрано і пораховано, проводиться
оцінки параметрів і перевіряється відповідність моделі дійсності. Для
цього використовується дисперсійний аналіз , який поводиться на основі
дослідження критеріїв Фішера.

Кожний з вище перерахованих методів має велике значення при
аналізі процесу як явища. Але оцінки досліджуваного явища за допомогою
окремо взятого методу не є повною. Тому, тільки при комплексному аналізі
із застосуванням системи різноманітних методів є можливість
усесторонньої і глибокої оцінки ефективності того чи іншого явища. Ось
чому для визначення рівня ефективності використання трудових ресурсів та
виявлення найбільш вагомих резервів покращення їх використання вибрана
система методів економічного аналізу, охарактеризована вище.

Ряди динаміки використовуються при аналізі ТЕП та
середньоспискової чисельності.

Деталізація показників за складовими частинами буде використання
при аналізі структури кадрів на підприємстві за категоріями , за віковим
складом, за рівнем оплати праці .

Порівняння, як метод аналізу буде використано для всіх показників.

Метод графічного зображення застосовується при аналізі основних
ТЕП діяльності підприємства і при аналізі узагальнюючих показників
використання трудових ресурсів, та при прогнозуванні рівня
продуктивності праці.

Розглянемо основні показники, що оцінюють ефективність
використання трудових ресурсів та методики їх обчислення.

Забезпечення підприємства трудовими ресурсами виражається
порівнянням фактичною кількістю робітників по категоріям та професіям з
плановою потребою. Особливу увагу приділяють аналізу забезпечення
підприємства кадрами найбільш важливих професій. Необхідно аналізувати і
якісний зміст трудових ресурсів по кваліфікаціям.

Для оцінки відповідно кваліфікацій працівників складного виконання
робіт зрівнюють середні тарифні розряди робіт і робочих, розраховані по
середньо-зважувальній арифметичній:

(2.20)

де Тр – тарифний розряд;

ЧР – кількість робітників;

Vpі – обєм робіт кожного виду.

Якщо фактичний середній тарифний розряд працівників нижче
планового та нижче середнього тарифного розряду робіт, то це може
привести до випуску менш якісної продукції. Якщо середній розряд
працівників вище середнього тарифного розряду робіт, то працівникам
треба робити доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах.

Адміністративно-керуючий персонал необхідно провірити на
співвідношення фактичного рівня освіти кожного працівника займаної
посади та вивчити питання, які пов”язані з підбором кадрів, їх
підготовки та підвищенням кваліфікації.

Кваліфікаційний рівень робітників найбільш залежить від їхнього
віку, стажу роботи, освіти і т.д. Тому в процесі аналізу вивчають зміни
в складі робочих по віку, стажу роботи, освіти. Оскільки вони
відбуваються в результаті руху робочої сили, то цьому питанню при
аналізі приділяється більше уваги.

Для характеристики руху робочої сили розраховують та аналізують
динаміку слідуючих показників:

коефіцієнт обороту по прийманню працівників (Кпп):

коефыцієт обороту по вибиттю (Кв)

коефіцієнт текучості кадрів (Км)

коефіцієнт постійного складу персоналу підприємства (Кп.с.)

Необхідно вивчити причини звільнення працівників ( по особистому
бажанню, скорочення кадрів, із-за порушення трудової дисципліни та ін.)

Якщо підприємство розширює свою діяльність, збільшує виробничі
можливості, робить нові робочі міста, то треба визначити додаткові
потреби в трудових ресурсах по категоріях і професіях.

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення
додаткових робочих місць визначається множенням їх приросту на фактично
середньорокову виробітку одного працівника:

Р?ВП=Р?КРхГВФ
(2.21)

де Р?ВП – резерв збільшення випуску продукції;

Р?КР – резерв збільшення кількості робочих місць;

ГВФ – фактично середньорокова виробітка працівника.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити по кількості
відпрацьованих днів і часів одним працівником за аналізований період
часу, а також по ступеню використання фонду робочого часу. Такий аналіз
проводиться по кожній категорії робітників, по кожному виробничому
підрозділу в цілому, по підприємству. (табл. 2.1).

Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності працівників
(ЧП), кількості відпрацьованих днів одним працівником в середньому за
рік (Д) і середнього продовження робочого дня (П).

ФРЧ=ЧПхДхП
(2.22)

Для прояву причин цілоденних і внутрішньозмінних витрат робочого
часу звіряють дані фактичного і планового балансу робочого часу.

Вони можуть бути визвані різними об”єктивними та субєктивними
обставинами, не передбачені планом: додатковими відпустками з дозволу
адміністрації, захворюваннями працівників з тимчасовою втратою
працездатності, прогулами, простоями за несправності обладнання, машин,
механізмів, із-за відсутності роботи, сировини, матеріалів,
електроенергії, палива та інш. Кожний вид витрат аналізується
детальніше, особливо ті , які залежать від підприємства. Зменшення
витрат робочого часу по причинам, залежних від трудового колективу,
являється резервом збільшення виробництва продукції, який не потребує
додаткових капітальних вкладень.

Вивчаючи втрати робочого часу, необхідно встановити невиробничі
витрати праці, які складаються із затрат, робочого часу в результаті
виготовлення бракованої продукції та виправлення браку, а також у
зв”язку з відхиленнями від технологічного процесу. Для визначення їх
величини викорисмтовують дані про втрати від браку.

Скорочення втрат робочого часу – один із резервів збільшення
випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно витрати робочого часу
(ВРЧ) по вині підприємства помножити на планову середньогодинну
виробітку продукції:

?ВП=ВРЧх ЧВпл
(2.23)

Але треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди
приводять до зменшення обєму виробництва продукції, так як вони можуть
бути компенсовані збільшенням інтенсивності праці робітників. Тому при
аналізі використання трудових ресурсів більше уваги виділяють вивченню
показників виробництва праці.

Для оцінки рівня виробництва праці застосовується система
узагальнюючих, власних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносять середньорокову,
середньоденну та середньогодинну виробітку продукції одним працівником.
Власні показники – це затрати часу на виробництво одиниці продукції
вираженого виду або випуск відповідного виду в натуральному вираженні за
один людино-день или людино-час. Допоміжні показники характеризують
затрати часу на виконання одиниці відповідного виду робіт або обєм
виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником виробництва праці є
середньорокова виробітка продукції одним працівником. Величина його
залежить не тільки від виробітки робочих, але й від питомої ваги
останніх в загальній кількості персоналу, а також від кількості
відпрацьованих ними днів та продовженості робочого дня (рис.2.1).

Середньорокова виробітка продукції одним працівником дорівнює
вираженню наступних факторів:

ГВ=УДхДхПхЧВ
(2.24) ……Зміна середньорокової виробітки працівника лележить
від кількості відпрацьованих днів одним робочим за рік, середньої
продлвженості робочого дня та середньогодинної виробітки:

ГВ=ДхПхЧВ
(2.25)

Особливо аналізуються зміни середньогодинної виробітки як одного із
основних показників виробництва праці і фактора, від якого залежить
рівень середньоденної виробітки робочих. Для аналізу середньогодинної
виробітки використаємо методику згідно якої величина цього показника
залежить від факторів, пов”язаних з змінами працемісткості продукції і
цінової її оцінки. До першої групи факторів відносять такі, як технічний
рівень виробництва, організація виробництва, невиробничі затрати часу в
зв”язку з браком. До другої групи входять фактори, які пов”язані з
змінами обсягу виробництва в ціновій оцінці в зв”язку з змінами
структури продукції та рівня кооперативних поставок. Для
розрахунку впливу цих

Рис.2.1.Взаємозв”язокфакторів,виражаючихсередньороко-ву виробітку
продукції працівників підприємтва

факторів на середньорокову виробітку викоритовують спосіб цепного
постачання. Крім планлвого та фактичного рівня середньогодинної
виробітки, необхідно розрахувати три методи показників її величини.

Умовний показник середньогодинної виробітки повинен бути
розрахований пов”язаних з планом вимогами ( за виробничо відпрацьований
час, при плановій структурі продукції та плановому технічному рівні
виробництва). Для цього фактичний обсяг виробництва товарної продукції
слід прохарактеризувати як величину його змін в результаті структурних
здвигів (?ВПк.п.)

Якщо порвіняти отриманий результат з плановим, то дізнаємося, як
змінилася середньогодинна виробітка за рахунок інтенсивності праці у
зв”язку з покращенням його організації, так як інші вимоги подібні до
планового.

Велику роль в вивченні впливу факторів на рівень середньогодинного
виробітку являються прийоми кореляційно-регресивного аналізу. В
багатофакторну кореляційну модель середньогодинної виробітки можна
додати наступні фактори: фондоозброєність або електроозброєність праці;
відсоток працівників, які мають вищу кваліфікацію або середній тарифний
розряд робочих, середній термін служби обладнання, долю прогресивного
обладнання в загальній його вартості та інш. Коефіцієнти рівня регресії
показують, на скільки гривень змінилася середньогодинна виробітка при
зміні кожного факторного показника на одиницю в абсолютному вираженні.
Для того, щоб дізнатися, як за рахунок цих факторів змінилася
середньогодинна виробітка працівників, необхідно отримані прирости
середньогодинної виробітки помножити на фактичну кількість
відпрацьованих людино-годин одним працівником

?ГВ?хі=?ЧВхі*Дф*Пф, (2.26)

Для вираження впливу їх на середньорокову виробітку працівника
треба отримані прирости середньорокової виробітки працівників помножити
на фактичну питому вагу працівників в загальній чисельності
виробничо-промислового персоналу:

?ГВхі=?ГВ?хі*Удф,
(2.27)

Щоб розрахувати вплив цих факторів на зміну обсягу випуску
продукції, треба приріст середньорокової виробітки працівника за рахунок
і-го фактора помножити на фактичну середньоспискову чисельність
виробничо-промислового персоналу:

?ВПхі=?ГВхі*ПППф,
(2.28)

Або зміну середньогодинної виробітки за рахунок і-го фактору помножити
на фактичну величину протягом робочого дня, кількості відпрацьованих
днів робочим за рік, питоми ваги працівників в загальній чисельності
робітників і середньоспискової чисельності працівників підприємства:

?ВПхі=?ЧВхі*Пф*Дф*Удф*ПППф, (2.29)

В заключені аналізу необхідно розробити конкретні міропиємства по
забезпеченню росту виробництва праці та визначити резерв збільшення
середньогодинної, середньоденної виробітки працівників.

Основні направлення пошуку резервів росту виробництва витікають із
самої формули розрахунку її рівня: ЧВ=ВП/Т, згідно якої досягти
збільшеня виробництва праці можна таким чином:

збільшення випуску продукції за рахунок більш повного використання
виробничої сили підприємства, так,як при наростанні обсягів виробництва
збільшується тільки змінна частина затрат робочого часу, а постійна
залишається без змін. В результаті затрати часу на випуск одиниці
продукції зменшуються;

скорочення затрат праці на її виробництво, шляхом інтенсифікації
виробництва, збільшення якості продукції, втілення комплексної
механізації і автоматизації підприємства, більш якісной техніки та
технології підприємства, скорочення витрат робочого часу за рахунок
покращення організації підприємства, матеріально-технічного заощадження
та інших факторів згідно з планом організаційно-технічного
міроприємства.

При цьому існують наступні варіанти співвідношення змін обсягу
випуску продукції та затрат праці, які повинні враховуватися при виборі
керівної стратегії по забезпеченню росту виробництва праці при існуючих
в даний момент економічних вимогах;

а) виникає збільшення обсягу випуску продукції при зменшені витрат праці
на її виробництво;

б) обсяг продукції зростає швидше, чим витрати праці;

в) обсяг продукції зростає при незмінних витратах праці;

г) обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці;

д) обсяг продукції знижається більш повільними темпами чим витрати
праці.

Незалежно від вибраного варіанту стратегічної політики резерви
збільшення середньогодинної виробітки виражаються наступним виразом:

, (2.30)

де Р?ЧВ – резерв збільшення середньогодинної виротки;

ЧВф – відповідно можливий та фактичний рівень середньогодинної
виробітки;

Р?ВП – резерв збільшення валової продукції за рахунок втілення
міроприємств НТП;

Тф – фактичні затрати робочого часу на випуск фактичного обсягу
продукції;

Р?Т – резерв скорочення робочого часу за рахунок механізації та
автоматизації виробничих процесів, покращення організації праці,
збільшення рівня кваліфікації робітників та інш.;

Тб – додаткові затрати праці, які повязані з покращенням випуску
продукції, які виражають по кожному резервів збільшення виробництва
продукції з урахуванням додаткового обсягу робіт, необхідно для усвоєння
цього резерву, та норм виробітки.

Помноживши резерв росту середньогодинної виробітки на планову
продовжуваність робочого дня, отримаємо резерв росту середньоденної
виробітки. Якщо цей резерв помножити на запланований фонд робочого часу
одного працюючого, то дізнаємося резерв росту середньогодинної виробітки
робочих.

Для вираження резерву збільшення випуску продукції необхідно можливий
приріст середньогодинної виробітки помножити на запланований фонд
робочого часу всіх працівників:

,

Резерв росту виробництва праці за рахунрк проведення вираженого
міроприємства (Р?ПТхі) можна розрахувати також по наступній формулі:

, (2.31)

де Р?ЧР%хі – відсоток відносно скорочення чисельності працівників або
керівного персоналу за рахунок проведення вираженого міроприємства.

Велике значення для оцінки ефективності використання трудових ресурсів
на підприємстві в умовах риночної економіки має показник рентабельності
персоналу. Оскільки прибуток залежить від рентабельності продажу,
коефіцієнту обороту капіталу та суми функціонуючого капіталу, факторну
модель даного показника можна показати наступним виразом:

, (2.32)

де П – прибуток від реалізації продукції;

ЧР – середньоспискова чисельність робітників;

В – виручка від реалізації продукції;

KL – середньорокова сума капіталу;

ТП – ціна випуску товарної продукції в діючих цінах;

П/ЧР – рентабельність персоналу;

П/В – рентабельність продажу;

KL/ЧР –капіталовкладення праці;

В/ТП – доля виручки від вартості випущеної продукції;

ТП/ЧР – середньорокова виробітка продукції одним робітником в діючих
цінах.

Працеємність – витрати робочого часу на одиницю або весь обсяг
виготовленої продукції. Працеємність одиниці продукції (ТЕ)
розраховується відношенням фонду робочого часу на виготовлення і-го виду
продукції до обсягу його виробництва в натуральному чи
умовно-натуральному виміру. Можна розрахувати і працеємність однієї
гривні продукції

(загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції можна
розділити на вартість випущеної продукції). Отриманий показник –
зворотній середньогодинній виробіткі продукції.

Зниження працеємності продукції – важливий фактор збільшення
виробництва праці. Ріст виробництва праці виникає в першу чергу за
рахунок зниження працеємності продукції, а саме за рахунок виконання
плану оргтехміроприємств (достигнення науки та техніки, механізація та
автоматизація виробничих процесів), збільшення питомої ваги закупних
півфабрикатів і т.д.

В процесі аналізу вивчають динаміку працеємності, виконання плану по її
рівню, причина її зміни та впливу на рівень виробництва праці. Значний
інтерес представляє порівняння питомої працеємності продукції на різних
підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід та розробити
міроприємства по його втіленню на аналізуємому підприємстві.

Між зміною загальної працеємності та середньогодинної виробітки існує
зворотня пропорціональна залежність. Тому, знаючи, як зміниться
працеємність продукції, можна виразити темпи приросту середньогодинної
виробітки:

, (2.33)

Оскільки між працеємністю продукції виробництва праці існує зворотньо
пропорціональна залежність, то загальна питома працеємність продуції
залежить від тих ж факторів, що і середньогодинна виробітка робітників.

Питому фактичну працеємність в порівнюючи з плановими вимогами можна
представити у вигляді алгоритму:

, (2.34)

де ВПф – фактичний обсяг валової продукції;

?ВПстр,?ВПк.п. – згідно зміні обсягу питомої продукції за рахунок
структури виробництва та кооперативних поставок;

Тф – фактичні затрати робочого часу на випуск продукції;

Тн – невиробничі затрати часу;

Те – економія робочого часу у звязку з втіленням міроприємств НТП.

Зниження чи збільшення середнього рівня питомої працеємності може
виникнути за рахунок змін її рівня по окремим видам продукції (ТЕі) та
структури виробництва (УДі). При збільшенні питомої ваги більш
працеємних виготовлень середнього її рівня зростає, чи навпаки:

, (2.35)

Слід мати на увазі, що зміни в рівні працеємності не завжди оцінюється
однозначно. Інколи працеємність зростає при значній питомій вазі знову
освоюваній продукції або покращенні її якості. Щоб достигнути збільшення
якості, надійності та конкурентоспроможності продукції, треба додаткові
затрати праці та засоби. Однак виграш від збільшення обсягу продажу,
більш високих цін, як правило, перекриває програшну від збільшення
працеємності виготовлень. Тому взаємозв”язок працеємності продукції та
її якості, собівартості, обсягу продажу та прибутку повинна знаходиться
постійно в центрі уваги аналітиків.

Для всесторонньої оцінки виконання плану по працеємності продукції та
виявлення резервів росту виробництва праці необхідно аналізувати
виконання норм виробітки робітниками-відрядниками індивідуально та в
середньому по підприємству.

В заключенні аналізу слід виразити резерви зниження питомої
працеємності продукції по окремим виготовленням та в цілому по
підприємству за допомогою розрахунково- контруктивного способу,
використаного нами при розрахунку резервів росту середньогодинної
виробітки:

, (2.36)

Аналіз використання трудових ресурсів на підприємстві, рівня
виробництва праці необхідно розглядати в тісному зв”язку з оплатою
праці. З ростом виробництва праці виникають реальні передумови для
збільшення рівня його оплати. При цьому засоби на оплату праці можна
використовувати таким чином, щоб темпи росту виробництва праці
перевищували темпи росту його оплати. Тільки при таких випадках
виникають необхідні для нарощення темпів розширеного відтворення.

У зв’язку з цим аналізом використання засобів на оплату праці на
кожному підприємству має велике значення. В процесі цього слід
здійснювати систематичний контроль за використанням фонду заробітної
плати (оплати праці), проявляти можливості економії засобів за рахунок
росту виробництва праці та зниження працеємності продукції.

2.3. Відбір та обґрунтування системи показників для оцінки рівня
використання трудових ресурсів на Одеському РНУ

Оцінка рівня використання трудових ресурсів здійснюється на основі
комплексного аналізу системи економічних показників.

Аналіз рівня використання трудових ресурсів слід починати з
проведення аналізу основних техніко-економічних показників діяльності
підприємства, оскільки вони відображають кінцеві результати його
діяльності.

До основних техніко-економічних показників діяльності Одеського
РНУ відносять такі:

Об’єм перекачування нафти, тис.тн;

Собівартість 1тис. тн. транспортування нафти, грн;

Продуктивність праці одного працівника, тис. грн/люд;

Фондовіддача, грн/грн;

Прибуток, тис. грн ;

Рентабельність, %.

Фондовіддачу визначають за наступною формулою :

, (2.37)

де Q – об’єм перекачки нафти, тис.тн.;

Оф – середньорічна вартість основних фондів, тис.грн.

Рівень рентабельності визначається за допомогою формули:

, (2.38)

де П – прибуток від основної діяльності, тис.грн.;

Сп – повна собівартість транспортування нафти тис.грн..

Собівартість 1 тн. транспорту нафти розраховується за формулою:

(2.39)

Ефективність використання працівників характеризується, перш за
все, продуктивністю праці, яка представляє собою виробіток продукції
за одиницю часу.

В залежності від періоду часу розраховують місячну, квартальну, річну
продуктивність праці (ПП) одного працівника (П) і робітника (П р),
середньоденний (Пд) і середньогодинну (Пг) продуктивність праці одного
робітника. …….Ці показники розраховуються за такими
співвідношеннями:

, (2.40)

, (2.41)

, (2.42)

, †††††††††???

де Ч, Чр — чисельність персоналу, робітників;

Д – загальне число відпрацьованих всіма робітниками за аналізований
період людино-днів;

Г – загальна кількість відпрацьованих всіма робітниками за

аналізований період людино-годин;

При проведенні аналізу забезпеченості підприємства кадрами
необхідним є розрахунок коефіцієнта забезпеченості, який визначається за
формулою :

, (2.44)

де Чн – нормативна чисельність працівників, люд.;

Чф – фактична середньоспискова чисельність працівників, люд.

Коефіцієнт забезпеченості кадрами можна визначити для кожної
категорії працівників.

Поряд з визначенням абсолютної нестачі чи надлишку працівників
розраховується питома вага кожної категорії працюючих в загальній
чисельності. Також виявляється динаміка і напрямки зміни структури.

Окрім кількісного забезпечення визначається якісний склад
працівників, який характеризується загальноосвітнім ,
професійно-кваліфікаційним рівнем та віковою структурою.

Для визначення загальноосвітнього рівня працівників чисельність
персоналу групують за рівнем освіти (вища, середня, спеціально-середня)
і розраховують питому частку кожної групи в загальній чисельності.

Про професійно-кваліфікаційний рівень працівників роблять висновок
по середньому тарифному розрядку, який розраховується за формулою :

, (2.45)

де Xi – тарифний розряд робітника ;

Yi — чисельність робітників, які мають даний розряд, люд.

Про ефективність використання робітників за кваліфікацією можна
судити по спів паданню розряду виконуваних робіт з розрядом робітників
що їх виконують.

Відповідність розряду виконуваних робіт тарифному розряду
робітників визначається за допомогою коефіцієнту використання
робітників за кваліфікацією, який розраховується за формулою :

, (2.46)

де Ррк – середній розряд виконуваних робіт;

Ррсер — середній розряд робітників.

Для характеристики руху працівників використовують показники
інтенсивності обороту робочої сили:

Коефіцієнт обороту по прийому (Коп.)

, (2.47)

де Пр — чисельність працівників прийнятих на роботу, люд.;

ССЧ – середньоспискова чисельність працівників.

Коефіцієнт обороту по звільненню (К зв)

, (2.48)

де Зв – чисельність працівників звільнених з роботи, люд.

Коефіцієнт загального обороту (Кзаг)

, (2.49)

Однак аналіз цих показників не дає повної уяви про роботу
колективу підприємства по зменшенню плинності кадрів. Тому необхідно
вивчити причини звільнення робітників з підприємства з метою розробки
заходів по попередженню їх звільнення.

У зв’язку з цим при проведенні аналізу розраховують коефіцієнт
плинності.

Коефіцієнт плинності визначається за допомогою формули:

, (2.50)

де З — чисельність працівників, що звільненні за власним бажанням,
порушенням дисципліни і т.д. , люд.

Розрахунок показників руху кадрів на підприємстві проводиться на
основі балансу чисельності працівників.
……Ефективність використання трудових
ресурсів знаходяться в прямій залежності від ефективності використання
всього часу.

Скорочення втрат робочого часу служить важливим фактором
підвищення використання трудових ресурсів. При аналізі показників
використання робочого часу встановлюють всі види його витрат:
невиробничі втрати, простої, невиходи на роботу, додаткові відпустки.
Виявлення причин їх виникнення і можливість зведення до мінімуму
позитивно відіб’ються на ефективність використання трудових ресурсів.

Використання робочого часу характеризується системою показників,
яка включає: коефіцієнт використання табельного, календарного і
максимально

можливого фондів робочого часу, коефіцієнт використання часу, зміни
та величина втрат робочого часу на одного робітника.

Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу
визначається за формулою:

, (2.51)

де Д відпрацьовано людино-днів;

Тк – календарний фонд робочого часу, людино-днів.

, (2.52)

де ССЧ – середньоспискова чисельність, люд.;

365 – днів виходів і невиходів на роботу за відпрацьований період часу.

Коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу:

, (2.53)

де Тт — табельний фонд робочого часу, людино-дні;

, (2.54)

де Тсв — святкові та вихідні дні, людино-дні.

Коефіцієнт використання максимально-можливого фонду робочого часу:

, (2.55)

де Тм — максимально-можливий фонд робочого часу, людино-дні.

, (2.56)

де Тчв — чергові відпустки, людино-дні.

Окрім цих показників розраховується також коефіцієнт використання
часу зміни:

, (2.57)

де Трф – фактична тривалість зміни, год.;

Трв – встановлена тривалість зміни, год.

За допомогою вищевказаних показників оцінюється рівень
використання робочого часу по підприємству в цілому. Тому даний аналіз
необхідно доповнити визначенням втрат робочого часу на одного робітника,
який визначається, як частка від ділення загального об’єму втрат
(людино-днів) на середньспискову чисельність робітників відповідного
періоду.

Одним із основних джерел економічного стимулювання роботи
працівників, а отже і засобом впливу на ефективність їх роботи є
заробітна плата.

Метою аналізу фонду зарплати є перевірки його використання у
відповідності з обсягом виробництва і чисельності працюючих.

Таким чином, для оцінки ефективності використання трудових
ресурсів відібрані різноманітні показники, які характеризують якісну,
кількісну та структурну сторони раціонального використання наявного на
підприємстві трудового потенціалу. Розгляд цих показників у
взаємозв’язку дасть можливість всебічно проаналізувати кадри
підприємства, виявити резерви та запропонувати заходи можливого
покращення їх використання.

Продуктивність праці є одним з найважливіших показників, які
характеризують ефективність використання трудових ресурсів і тому слід
приділити основну увагу аналізу факторів, що впливають на величину
праці. Тому необхідно відбирати основні фактори, які мають суттєвий
вплив на досліджувану функцію (продуктивність праці).

У відповідності з поставленою метою дослідження в кореляційно —
регресійному аналізі описується вплив факторів, які найбільш об’єктивно
характеризують рівень ефективності використання трудових ресурсів, який
позначається на кінцевому результаті – продуктивності праці.

Група техніко-технологічних факторів, зокрема технічні, може бути
представлена коефіцієнтом механізації . Групу організаційних факторів
зокрема рівень організації виробництва і праці, можна охарактеризувати
коефіцієнтом продуктивного часу, питомою вагою робітників, коефіцієнтом
використання робітників за кваліфікацією та коефіцієнтом забезпеченності
кадрів . Групу соціально-економічних факторів коефіцієнтом плинності
кадрів.

Вплив рівня використання робочого часу на продуктивність праці
оцінюється за допомогою коефіцієнта продуктивного часу, який
розраховується за формулою:

, (2.58)

де Д – відпрацьовано людино-днів;

Тм – величина максимально-можливого фонду робочого часу, людино-днів

Аналіз стабільності кадрів оцінюється за допомогою коефіцієнта
плинності, який визначається за формулою (2.50).

Відповідність розряду виконуваних робіт тарифному розряду
робітників визначається за допомогою коефіцієнта використання робітників
за кваліфікацією. Даний коефіцієнт розраховується за формулою (2.43)

Метою наступного розділу є знаходження наведених вище показників
для Одеського РНУ та за їх допомогою провести аналіз і запропонувати
підходи до більш ефективного використання трудових ресурсів.

2.4. Аналіз використання трудових ресурсів на Одеському РНУ і пошук
резервів щодо їх раціонального використангня

Аналіз впливу структури кадрів на ефективність використання трудових
ресурсів.

Основою будь-якого виробничого процесу є трудові ресурси і від їх
оптимальної величини залежить ефективність функціонування даного
підприємства

З врахуванням цього, аналіз ефективності використання трудових ресурсів
в Одеському РНУ доцільно розпочати з виявлення зміни чисельності
працівників підприємства за категоріями за допомогою рядів динаміки.
Вихідні дані наведені в таблиці 2.1.

Динаміка чисельності працівників підприємства представлена в таблиці
2.2.

Таблиця 2.1.

Чисельність працівників за категоріями

Категорії працівників Роки

1998 1999 2000 2001 2002

Середньоспискова чисельність

люд. в тому числі 354 356 363 379 402

Керівники люд. 30 31 33 38 38

Спеціалісти, люд. 44 45 47 46 48

Службовці, люд. 3 4 3 2 5

Робітники, люд. 277 276 280 293 311

Як бачимо, середньоспискова чисельність протягом аналізованого періоду
зростає. Зрозуміло, що це викликало відповідні зміни в кожній категорії
працівників.

Середньоспискова чисельність працівників у 2002 р. зросла на 5.78 % в
порівнянні з базовим роком. А, чисельність робітників за період 1998 –
2002 року зросла на 12.28 % Такий ріст чисельності робітників пов’язаний
із укомплектуванням штатного розкладу та приведення його у
відповідність.

На підприємстві спостерігається також ріст чисельності інших категорій
працюючих. Так, протягом аналізованого періоду чисельність службовців
збільшилась на 2 чоловіка тобто на 66.6 %, а чисельність спеціалістів
на 9,09 %. Збільшення чисельності працюючих даних категорій
обумовлено реорганізацією апарату управління ( розширення відділу
експлуатації лінійної частини нафтопроводу та

Таблиця 2.2.

Динаміка чисельності працюючих по категоріях.

Роки Значення показників Абсолютний приріст , Темпи росту

% Темпи приросту, %

Базисний Ланцюг базисний ланцюг базисний ланцюг

Середньспискова чисельність, людей.

1998 354

1999 356 2 2 100.56 100.56 0.56 0.56

2000 363 9 7 102.54 101.96 2.54 1.96

2001 379 25 16 107.06 104.40 7.06 4.40

2002 402 48 22 113.55 105.78 13.55 5.78

Керівники, людей

1998 30

1999 31 1 1 103.33 103.33 3.33 3.33

2000 33 3 2 110.0 106.45 10.0 6.45

2001 38 8 5 126.6 115.15 26.6 15.15

2002 38 8 0 115.15 100.0 15.15 0

Спеціалісти , людей

1998 44

1999 45 1 1 102.27 102.27 2.27 2.27

2000 47 3 2 106.81 104.44 6.81 4.44

2001 46 2 -1 104.54 97.87 4.54 -2.13

2002 48 4 2 109.09 104.34 9.09 4.34

Службовці , людей

1998 3

1999 4 1 1 133.33 133.33 33.33 33.33

2000 2 -2 -1 66.66 50.00 -33.34 -50.00

2001 3 0 -1 100.00 150.00 0 50.00

2002 5 2 2 166.66 166.66 66.66 66.66

Робітники , людей

1998 277

1999 276 -1 -1 99.56 99.56 -0.44 -0.44

2000 280 3 4 101.08 101.44 0.08 1.44

2001 293 16 13 105.77 104.64 5.77 4.64

2002 311 34 18 112.27 106.14 12.27 6.14

введення у штатний розклад діловодів на НПС). Щодо складу керівників,
то спостерігається збільшення їх чисельності. За аналізований період
керівний склад збільшився на 15.5 % по відношенню до базисного року.
Також відбулося збільшення до попередніх років , а саме до 2000 року на
6.45 % . Це пов’язано з тим, що спеціалісти які працюють в управлінні
отримали підвищення і стали керівниками, троє з них стали начальниками
відділів.

Отже, провівши аналіз з динаміки чисельності працівників Одеського РНУ
можна зробити висновок, що зростання середньспискової чисельності
призвело збільшення виробничих підрозділів і реорганізацію апарату
управління.

З огляду на те , що трудові ресурси відіграють провідну роль в
розв’язанні науково-технічних, організаційних та економічних завдань
щодо підвищення ефективності виробництва, необхідно більш глибше
розглянути їх склад і структуру.

Загальним критерієм раціонального використання працівників є зміни, які
відбулися в структурі трудових ресурсів.

Аналіз структури трудових ресурсів полягає у визначенні співвідношення
між окремими категоріями працівників підприємства. Вивчення цих
співвідношень дозволяє судити про правильність використання трудових
ресурсів, так як при комплектуванні кадрів велике значення має
підвищення питомої ваги робітників основного виробництва за рахунок
інших категорій працівників.

В процесі аналізу структури кадрів визначаються її зміни в динаміці і
вплив на результати виробничо-господарської діяльності. Фактичні дані
для аналізу представлені в таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Склад і структура кадрів підприємства

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

люд. люд Тр% Люд Тр % Люд Тр% люд Тр%

ССЧ людей 354 356 100.5 363 102.5 379 107.1 402 113.

% 100 100

100

100

100

Керівники людей 30 31 103.3 33 110.0 38 126.6 38 126.

в % до ССЧ 8.47 8.70 102.7 9.09 107.3 10.0 118.0 9.45 111.

Спеціалісти людей 44 45 102.2 47 106.8 46 104.5 48 109.

в % до ССЧ 12.42 12.6 101.7 12.9 104.1 12.13 97.66 11.94 96.1

Службовці людей 3 4 133.33 3 100.0 2 66.66 5 166.66

в % до ССЧ 0.84 1.12 133.3 0.83 98.80 0.52 61.90 1.24 147.

Робітники людей 277 276 99.6 280 101.0 293 105.7 311 112.

в % до ССЧ 78.2 77.5 99.1 77.1 98.6 77.3 98.84 77.3 98.8

Аналізуючи дані таблиці 2.3, необхідно зазначити, що найбільш питому
вагу в середньоспискової чисельності займають робітники. Хоча
чисельність робітників за період 1998-2002 років зросла на 34 чоловіка ,
їхня питома вага у 1999 році зменшилася на 12.27 %, а вже з 2002 році
відбувся незначний спад питомої ваги робітників з 77.5 % до 77.3 %.

Друга найбільша частина – це спеціалісти. Їх питома вага протягом
1998-2002 роках змінюється несуттєво, а у 2002 році зросла і склала
9.09 % від загальної кількості працюючих.

За рахунок низьких темпів зміни чисельності робітників зростає
чисельність керівників, спеціалістів та службовців. Проте з 2000 року
спостерігається зменшення питомої ваги робітників, спеціалістів в
зв’язку з ростом загальної чисельності.

Отже, відповідно до того, як зростає чисельність керівників,
спеціалістів та службовців, зростає їх частка в загальній чисельності
працівників. Однак доля чисельності робітників дещо знижується, що
свідчить про зростання витрати на управлінський апарат, що в свою чергу
веде до збільшення собівартості робіт і послуг.

Важливим етапом при проведенні аналізу трудових ресурсів підприємства є
визначення забезпеченості його кадрами.

Фактичні дані для проведення аналізу наведені у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Забезпеченість Одеського РНУ кадрами

Показники Од.виміру Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

Середньоспискова чисельність фактична людей 354 356 363 379 402

Середньоспикова чисельність планова людей

355

355

365

370

400

Коефіцієнт забезпеченості кадрами % 99.71 100.28 99.45 102.43 100.50

Як свідчать дані з таблиці 2.4. на підприємстві у 1998 році і у 2000
році фактична чисельність працівників була нижчою за планову, а тому
коефіцієнт забезпеченості кадрами був нижчий за 100 % . Це викликане
тим, що фактична чисельність операторів на ПЗД ”Одеса” і слюсарів з
ремонту та експлуатації обладнання була менша за нормативну. Проте у
1999 році ,2001 році, 2002 році спостерігається тенденція до
збільшення коефіцієнта забезпеченості кадрами. Цей коефіцієнт ставив
відповідно 100.28 %, 102.43 %, 100.5 %. Дане перевищення фактичної
чисельності над нормативною було спричинене зростанням чисельності,
операторів котельних установок. Надлишок трудових ресурсів на
підприємстві вказує на те що, оптимізація їх середньоспискової
чисельності та структури дасть змогу покращити ефективність
використання трудових ресурсів.

На ефективність використання трудових ресурсів значний вплив має і
статевіковий склад працівників підприємства. Тому на даному етапі
досліджень необхідно проаналізувати структуру кадрів підприємства по
віку та статі.

Вихідні дані для проведення аналізу наведені в табл. 2.5. Аналізуючи
дані таблиці 2.5, необхідно відмітити , що протягом досліджуваного
періоду відбулися зміни в структурі чисельності працівників Одеського
РНУ по віку та статі . Загальна чисельність зросла в основному за
рахунок чоловіків, хоча кількість жінок з кожним роком зростає. Це
пов’язано с тим, що більшість жінок було залучено в категоріях
спеціалістів, яка з кожним роком збільшувалась. Так як у 1998 році –
чоловіків було 264 людини, що склало 74,57% у ССЧ, то у 2002 році їх
кількість збільшилась до 305 чоловік і питома вага склала 75,87 %.
Кількість жінок у 1998 році була рівна 90 людей, у 2002 році збільшилася
97 людей і склала 24,13 % питомої ваги ССЧ.

Аналіз вікового складу робітників показав, що протягом 1998-2002 років
чисельність робітників всіх груп вікового складу зростає крім вікової
групи від 51 до 59 років і більш 59 років. Так, збільшення чисельності
робітників від 18 до 25 років відбулося за рахунок прийому на роботу
випускників технікумів та професійно-технічних училищ. Позитивним є той
факт, що найбільш питому вагу займають робітники віком від 31 до 40
років. Це люди які мають досвід і навики роботи. Їхня частка з кожним
роком зростає.

Щодо аналізу вікового складу працівників інших категорій, то слід
відзначити, що найбільшу питому вагу мають працівники, вік яких
коливається в межах від 31 до 40 років. У 1998 році вони займали 32.46 %
питомої ваги цієї категорії працюючих, а у 2001 році питома вага
зменшилась і склала 31,32 %, а вже у 2002 році питома вага склала 30.77
% загальної чисельності працюючих цієї категорії. Також можна
відмітити, що збільшилась питома вага працюючих віком від 18 до 25
років. Зменшується питома вага працівників, яких більше 59 років.

Таблиця 2.5.

Аналіз статтевікової структури кадрів

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

люд. % люд % люд % люд % люд %

ССЧ людей 354 100 356 100 363 100 379 100 402 100

Чоловік , люд. 264 74.5 265 74.4 271 74.6 284 74,9 305 75.8

Жінки , людей 90 25.4 91 25.5 92 25.3 95 25,0 97 24.1

Чисельність робітників,

люд. 277 100 276 100 280 100 293 100 311 100

від18до25років 18 6.49 17 6.16 17 6.07 22 7.51 23 7.39

від26до30років 81 29.2 79 28.6 82 29.2 86 29.3 88 28.3

від 31 до 40 років 108 39.0 110 39.8 110 39.2 115 39.2 118 37.9

від 41 до 50 років 38 13.7 36 13.0 35 12.5 37 12.6 41 13.1

від 51 до 59 років 26 9.39 28 10.1 29 10.6 28 9.56 35 11.2

більш 59 років 6 2.16 6 2.17 7 2.50 5 1.71 6 1.92

Чисельність працівників інших категорій 77 100 80 100 83 100 86 100 91
100

від 18 до 25 років 5 6.49 5 6.25 6 7.23 9 10.4 9 9.89

від26до30 років 17 22.0 18 22.5 18 21.6 19 22.1 20 21.9

Від 31 до 40 років 25 32.4 24 30.0 26 31.3 27 31.3 28 30.7

Від 41 до 50 років 23 29.8 24 30.0 24 28.9 23 26.7 25 27.4

Від 51 до 59 років 6 7.80 7 8.75 7 8.43 6 6.98 7 7.69

більш 59 років 1 1.29 2 2.50 2 2.40 2 2.33 2 2.19

Тобто, з проведеного аналізу видно, що більша частка працівників
Одеського РНУ має відповідний досвід роботи та достатній професійний
рівень.

На якість виконання виробничої програми впливає не тільки кількісне
забезпечення трудовими ресурсами, але й якісна характеристика складу
працюючих, тобто освіта і кваліфікація. Тому для визначення
забезпеченості підприємства високоосвіченими трудовими ресурсами
доцільно провести аналіз структури працівників за рівнем освіти. Дані,
необхідні для аналізу, наведені в таблиці 2.6.

Як видно з таблиці 2.6, відповідного до збільшення загальної чисельність
працюючих, зростає кількість працівників з вищою, середньо-спеціальною
та середньою освітою. Так чисельність робітників із середньою освітою у
1998 році становила 85 люд., що склало 30.68 % питомої ваги усіх
робітників, а у 2002 році кількість робітників із середньою освітою
зросла до 311 люд. і склала 32.47 % питомої ваги. В основному до цієї
категорії відноситься молодь, яка з певних причин не змогла отримати
вищої освіти.

Таблиця 2.6.

Структура трудових ресурсів за рівнем освіти

Групи працівників за рівнем освіти Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

люд % люд % Люд % люд % люд %

Робітники 277 100 276 100 280 100 293 100 311 100

Середня 85 30.6 85 30.7 88 31.4 97 33.1 101 32.4

Середньо-спеціальне 160 57.7 160 57.9 161 57.5 164 55.9 178 57.2

Вища 32 11.1 31 11.2 31 11.0 32 10.9 32 10.2

Працівники інших категорій 77 100 80 100 83 100 86 100 91 100

Вища 41 53.25 41 51.25 42 50.60 45 52.32 48 52.74

Середньо-спеціальна 34 44.15 38 47.50 40 48.19 40 46.52 42 46.15

Cередня 2 2.59 1 1.25 1 1.21 1 1.16 1 1.11

Позитивним є те, що питома вага робітників з вищою освітою зменшилася.
Це пояснюється тим, що робітники, які мали вищу перейшли в категорію
спеціалістів. Також збільшилася кількість робітників із
середньо-спеціальною освітою. У 1998 році цей показник склав 160 люд.,
а у 2002 році 178 люд. Це пов’язано із поступленням працівників на різні
форми навчання у вищі та середні спеціальні навчальні заклади.

Аналізуючи освітній рівень інших категорій слід зазначити, що найбільшу
питому вагу мають працівники з вищою та середньо-спеціальною освітою,
які, володіють професійними знаннями та навичками. Так, чисельність
працюючих з вищою освітою зросла з 41 люд. у 1998 році до 48 люд. у 2002
році, що викликане збільшенням адміністративно-управлінського апарату.

Питома вага працівників з середньою освітою зменшується з 2.59 % до 1.11
%, а в абсолютному вираженні з 2 люд. в 1998 році до 1 люд. 2002 році і
протягом наступних аналізованих років залишається незмін. Позитивним є
той факт, що працівники даної групи навчаються у вузі без відриву від
виробництва.

Отже рівень освіти працівників Одеського РНУ постійно зростає і
відповідно росте рівень знань, умінь та професійних навичок . Проте слід
відзначити, що необхідні виробничі навички та досвід набираються також
із збільшенням стажу роботи. Тому, на основі даних, приведених в
таблиці 2.7. доцільно провести аналіз працівників підприємства за
стажем роботи .

Таблиця 2.7

Стаж роботи працівників

Стаж роботи Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

люд % люд % люд % люд % люд %

Численність робітників, люд. 277 100 276 100 280 100 293 100 311 100

Стаж роботи менш 5 років 80 28.9 84 30.43 87 31.0 95 32.4 99 31.8

від 6 років до 10 років 36 12.0 31 11.23 39 13.9 40 15.3 48 15.4

від 11 років до 15 років 39 14.8 40 14.50 35 12.5 36 12.9 42 13.5

від 16 років до 20 років 45 16.2 49 17.75 47 16.7 48 16.7 57 18.3

від 21 років до 26 років 65 23.4 63 22.83 62 22.1 59 20.1 58 18.6

більше 26 років 12 4.33 9 3.26 10 3.58 7 2.39 7 2.25

Чисельність робітників інших категорій 77 100 80 100 83 100 86 100 91
100

Стаж роботи менш 5 років 32 41.5 29 36.25 30 36.1 30 34.8 27 29.6

від 6 років до 10 років 11 14.2 15 18.75 18 21.6 17 19.7 21 23.0

від 11 років до 15 років 6 7.79 7 8.75 8 9.64 11 12.8 14 15.3

від 16 років до 20 років 17 22.0 15 18.75 14 16.8 12 13.9 9 9.90

від 21 років до 26 років 9 11.6 12 15.0 11 13.2 15 17.4 17 18.6

більше 26 років 2 2.59 2 2.50 2 2.41 1 1.16 3 3.29

Аналізуючи дані таблиці 2.7 виявлено тенденцію до росту чисельності
робітників в усіх групах, крім робітників, стаж роботи яких більше 21
року. Плавне зменшення чисельності робітників зі стажем роботи понад 26
років обумовлене їх виходом на пенсію.

Найбільшу питому вагу в структурі займають робітники стаж роботи яких
менш 5 років. Це викликане поновленням середньоспискової чисельності
працівників молодими спеціалістами. Чисельність інших категорій
працюючих зі стажем роботи менше 5 років змінюється стрибкоподібно і у
1999 році їх питома вага зменшується з 41.56 % до 36.25 %, проте у 2002
році питома вага становила 29.67 % . Крім того відбувається постійний
ріст питомої ваги працівників зі стажем роботи від 11 років до 15 років
: з 7.79 % збільшується до 15.39 %. Це свідчить про те, що представники
управлінського апарату мають відповідний досвід роботи і необхідні
професійні навички.

Слід зазначити, що ефективність використання трудових ресурсів залежить
не тільки від відповідності між професіями і характером виконуваних
робіт, але і відповідності по кваліфікації, яка полягає в тому, щоб
тарифний розряд робітників був найбільш близький до розряду виконуваних
робіт.

Тому спочатку проведемо аналіз структури робітників за кваліфікацією та
розрахуємо середній тарифний розряд. Вихідні дані для розрахунку
наведені в таблиці 2.8

Аналізуючи дані таблиці 2.8 варто відзначити те, що чіткої
закономірності в зміні кваліфікації немає. Так, кількість робітників
П розряду протягом аналізованого

Таблиця 2.8.

Структура чисельності робітників за кваліфікацією.

Розряди Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

люд % люд % Люд % люд % люд %

ІІ 3 1.08 2 0.72 3 1.07 6 2.04 3 0.98

ІІІ 10 3.61 12 4.35 15 5.36 16 5.46 17 5.46

ІV 35 12.64 47 17.03 49 17.50 54 18.44 60 19.29

V 130 46.93 135 48.92 134 47.86 135 46.07 139 44.69

VІ 99 35.74 80 29.98 79 28.24 82 27.99 92 29.58

Всього 277 100 276 100 280 100 293 100 311 100

періоду змінюється стрибкоподібно і одночасно з тим зменшується їх
питома вага від 1.08 % до 0.98 % . Позитивним є тенденція до збільшення
чисельності робітників ІV, V, VІ розрядів. Це відбувається у зв’язку з
підвищенням кваліфікації робітників обслуговуючого персоналу НПС. Також
для навчання до підвищення кваліфікації було залучено слюсарів з
ремонту та обслуговуванню технологічного устаткування , електромонтерів
з ремонту та обслуговуванню електричного устаткування та операторів .
Слід зазначити, що кількість робітників V розряду у 2000 році зменшилась
у порівнянні з 1999 роком на 1 людину, проте у 2002 році відбулося
зростання їх було 139 люд.

Що до чисельності І розряду, то ми бачимо, що вона зменшується на 7
чоловік, у 1999 році це склало 35.75 % питомої ваги усіх робітників, а
у 2002 році 29.58 %.

Зміна кваліфікації рівня робітників безперечно вплинула на величину
середнього розряду. Тому на наступному етапі дослідження проведемо
аналіз зміни середнього тарифного розряду робітників протягом 1998-2002
років та відповідності рівня кваліфікації робітників розряду
виконуваних ними робіт.

Дані для такого аналізу наведені в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9.

Показник відповідності кваліфікації робітників розряду виконуваних робіт

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

Середній тарифний розряд робітників 4,92 4,96 5,0 5,1 5,13

Середній тарифний розряд робіт 5,11 5,13 5,15 5,18 5,2

Коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією 0,962 0,967 0,971
0,985 0,987

Наведені цифри свідчать про те, що поряд із зростанням середнього
тарифного розряду робітників зростає і середній розряд виконуваних робіт
, що повязане із введенням технологічного устаткування , що вимагає
відповідної кваліфікації робітників. За останні роки дещо зросла
відповідність середнього розряду виконуваних робіт середньому розряду
робітників, але всі резерви в даному напрямку ще не вичерпані . В цілому
підвищення кваліфікації робітників є одним з головних факторів
підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Серед якісних характеристик, які вивчаються при аналізі трудових
ресурсів підприємства, важливе значення має плинність кадрів. Кожне
підприємство повинно прагнути звести цей показник до мінімуму, оскільки
плинність кадрів є вагомим резервом підвищення продуктивності праці.

Для аналізу використаємо показники руху робочої сили , методика
розрахунку яких наведена у розділі 2.2. Вихідні дані і результати
аналізу представлені у таблиці 2.12.

Як видно з таблиці 2.10, протягом 1998-2002 років чисельність
працівників прийнятих на роботу змінювалась стрибкоподібно. У 1998 році
було прийнято 20 чоловік, у 1999 році ця кількість була зменшена до 15
чолові. Проте у 2000 році на роботу було взято 18 чоловік, у 2001 році –
25 чоловік, а у 2002 році — 12 чоловік. Чисельність працівників, що
вибули з підприємства, мало аналогічну тенденцію зміни. У 1998 році – 10
чоловік, у 1999 році –18 чоловік. Такій ріст можна пояснити великою
кількістю людей звільнених за власним бажанням. Так у 2000 році вибуло —
12 людей, у 2001 році – 18 , і у 2002 році — 15 людей.

Кількість чоловік, звільнених за прогули з кожним роком зменшується, що
є позитивною тенденцією. Якщо у 1998 році за прогули був звільнений 1
чоловік, то у 2002 році звільнень не було. Число людей, що звільняються
у зв’язку з виходом на пенсію з кожним роком збільшується.

Таблиця 2.10

Показники руху кадрів

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

ССЧ, людей 354 356 363 379 402

Прийнято на роботу, люд. 20 15 18 25 12

Вибуло, люд.

В т.ч. 10 18 12 18 15

— звільнено за прогули 1 1 — 1 —

— за власним бажанням, 6 12 8 11 8

— у зв’язку з виходом на пенсію 3 5 4 6 7

Оборот, %

— по прийому 5.64 4.21 4.95 6.60 2.98

— по вибуттю 2.8 5.0 3.3 4.75 3.73

— загальний 8.44 9.21 8.25 11.35 6.71

Коефіцієнт % змінності 0.84 1.40 1.10 1.58 1.74

Коефіцієнт плинності, % 1.98 3.65 2.2 3.1 1.9

Внаслідок зміни чисельності прийнятих та звільнених працівників у період
1998-2002 років змінюються і показники руху робочої сили. Зокрема,
оборот по прийому змінюється стрибкоподібно: до 1999 року зменшується (
з 5.64 % до 4.21%), у 2000 році збільшується до 4.95 %, у 2001 році
зростає і становить 6.60% і у 2002 році знову зменшується до 2.98 %.
Коефіцієнт по вибуттю має аналогічну тенденцію.Коефіцієнт змінності з
кожним роком зростає з 0.84 % до 1.74 %, що пояснюється збільшенням
кількості працівників, що вийшли на пенсію.

Коефіцієнті плинності кадрів протягом аналізованого періоду змінюється
внаслідок зміни чисельності працюючих, звільнених за порушення трудової
дисципліни , і за власним бажанням.

Проаналізувавши причини, які викликали значний рух трудових ресурсів на
підприємстві, можна сказати, що частково рух кадрів зумовлений виходом
працівників на пенсію. Значну частину звільнень працівників становлять
звільнення за власним бажанням. Це є небажаним фактором для
підприємства, оскільки вони проводять до прийому на роботу нових
працівників і , відповідно , до нових витрат на їхню підготовку, що
призводить до зниження продуктивності праці.

Надлишковий оборот робочої сили на підприємстві є небажаним явищем і
тому зведення його до мінімуму є одним із резервів покращення
використання трудових ресурсів. Зокрема, це буде підвищувати
кваліфікаційний рівень працівників підприємства за рахунок стабільності
складу трудового колективу, а відповідно і підвищувати продуктивність
праці.

Отже, виходячи з вищесказаного , можна зробити висновок, що на
підприємстві є резерви підвищення продуктивності праці за рахунок
скорочення плинності кадрів. Цей резерв може бути реалізований через
вдосконалення системи оплати праці, покращення системи матеріального
заохочення, а також надання їм ширших можливостей для самовираження та
подання власної ініціативи.

Незаплановані витрати робочого часу є негативним фактором в
діяльності підприємства. Тому виявлення причин цих втрат є завданням
аналізу використання фонду робочого часу. Раціональне використання
календарного, табельного , максимально можливого фондів робочого часу є
одним з основних факторів підвищення продуктивності праці . Тому
доцільним є проведення аналізу фонду робочого часу і показників, які
його характеризують. Розрахункові формули для цих показників
представлені в розділі 2. Вихідні дані і результати обрахунки
представлені у таблиці 2.11.

Як видно з наведенної таблиці за період 1998-2002 рр. На ОРНУ
збільшилась кількість відпрацьованих людино-годин на 1-го працівника : у
1999 році 4,24 людино-годин, у 2000 р. – 23,73 людино-годин, у 2001 р.
— 15,84 люд.-год, у 2002 р. – 13,71 люд.год. до рівня 1998 р.

Втрати робочого часу на підприємтві є незначними. Основну частину
втрат робочого часу складають невиходи на роботу з
дозвілуадміністрації. Найбільші значення втрат мало місце у 1999 році і
в розрахунку на одного працівника 0,59 люд.-днів.

На рівень відпрацьованих людино-днів вплинує збільшення невиходів
на роботу з поважних причин.

Основну питому вагу складають чергові відпустки причому
спостерігається їх збільшення, що повязанне з тим, що приацівники почали
використовувати майже всі чергові відпустки. Збільшення кількості
людино-днів , які припадають на учбові відпустки обумовлено підвищенням
кваліфікаційного та загалдьноосвітнього рівня працівників, які неможливе
без навчання у вищих і середньоспеціальних навчальних закладах,
проходження курсів підвищення кваліфікації.

Дані таблиці 2.11. свідчать про те , що протягом аналізованого
періоду відбуваються суттєві зміни показників використання робочого
часу. Так, коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу
змінюється стрибкоподібно : з 61.23 % у 1998 році зменшується на 60.93
%, у 1999 році унаступному році він зростає і становить 61.49 %, проте
в наступних роках він зменшується і склав 61.25 % і 61.19% відповідно.

Аналогічні зміни відбулися із коефіцієнтом використання табельного
фонду робочого часу. Така тенденція зміни цих показників пояснюється з
тим, що не співпадають темпи зростання кількості відпрацьованих
людино-днів і темпів зростання величини календарного і табельного фондів
робочого часу за рахунок зростання середньоспискової чисельності
працівників підприємства з 354 до 402 люд.

Особливу увагу слід звернути на зміну коефіцієнту використання
максимально можливого фонду робочого расу. Даний коефіцієнт у 1998 році
склав 96.80 % , у 1999 році він зменшився до 96.27 % , проте у 2002 році
відбувається збільшення до 97.19 %. Але у наступні роки спостерігається
його зменшення до 95.99 %. Зменшення цього коефіцієнта було обумовлене
значними витратами робочого часу. Причиною втрат робочого часу були такі
порушення трудової дисципліни, як неявки та відсутність робітників на
робочих місцях без поважних причин протягом робочого дня.

Отже , із проведеного аналізу можна зробити висновок, що через
покращення використання робочого часу за рахунок його втрат як через
поважні причини, так і через незаплановані втрати часу, можна досягнути
підвищення продуктивності праці і відповідно збільшення обсягів
виробництва.

Таблиця 2.11

Аналіз ефективності використання робочого часу.

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

ССЧ , чол. 354 356 363 379 402

Відпрацьованолюдиногоди 625870 630920 650397 676077 716248

Середня кількість годин відпрацьована1працівнико 1768,0 1772,24 1791,73
1783,84 1781,71

Відпрацьованолюдиноднів 78985 79139 81485 84750 89806

Середня кількість днів відпрацьовано1працівнико 223.12 222.30 224.47
223.61 223.39

Втрати робочого часу, люд.дні в т.ч. 33 213 11 38 31

— неявки з дозволу адміністрації — 213 10 38 30

-через порушення трудової дисципліни — — 1 — 1

Простої 33 53 44 — —

Неявки з поважаних причин люд.дн. в т.ч. 49978 50523 50959 53570 56914

— відпустки у зв’язку з пологами 365 396 — 287 365

-щорічнічергові відпустки 9617 9817 9581 10158 10790

учбові відпустки 450 434 468 720 865

— по причині тимчасової непрацездатності 1793 1965 1825 2363 2460

Кількість святкових і вихідних люд. Днів 37753 37858 39041 40041 42404

Календарний фонд робочого часу, люд.дн. 128996 129875 132499 138358
146751

Табельний фонд робочого часу люд.дн.

91243

92017

93458

98317

104347

Максимально можливий фонд робочого часу , люд.дн.

81593

82200

83833

88159

93551

Коефіцієнти використання

Фонду робочого часу %

-календарного

61.23

60.93

61.49

61.25

61.19

— табельного 86.56 86.0 87.18 86.20 86.06

-максимально можливого 96.80 96.27 97.19 96.13 95.99

Важливим етапом аналізу ефективності використання трудових ресурсів
підприємства є оцінка продуктивності праці .

Тому , на основі даних представлених в таблиці 2.12, розрахуємо
середньорічну, середньоденну та середньогодинну продуктивність праці.

Розрахункові формули показників були приведені в розділі 2.3.

Таблиця 2.12.

Узагальнюючі показники використання трудових ресурсів.

Показники

Р О К И

Од.вимір 1998 1999 2000 2001 2002

Середньоспискова чисельність, люд. 354 356 363 379 402

в т.ч. робітників, люд. 277 276 280 293 311

Питома вага робітників в складі ПВП: %

78,24

77,53

77,13

77,31

77,36

Відпрацьовано робітникам люд.днів

62205

61628

62970

65583

69540

Відпрацьовано 1 робітником, днів

224,57

223,29

227,89

223,83

223,6

Відпрацьовано робітниками люд. Годин 495340 491280 502642 523299 554670

Відпрацьовано 1 робітником, годин 7,963 7,972 7,982 7,979 7,976

Результати розрахунку показників, а також їх динаміка за 1998-2002 роки
представлені в таблиці 2.18. Аналізуючи результати розрахунків, слід
відзначити, що середньорічна продуктивність праці одного працівника,
тобто найбільш загальний показник використання трудових ресурсів за
період 1998-2002 років збільшилась на 11,51 % .

Таблиця 3.13.

Результати розрахунків показників та їх динаміка.

Роки Значення показників Абсолютний приріст , грн.. Темпи росту

% Темпі приросту, %

базисний ланц базисний ланцюг базисний ланцюг

Середньорічна продуктивність праці 1 працівника, тис.тн.люд.

1998 37,01

1999 39,84 2,83 2,83 107,64 107,64 7,64 7,64

2000 36,11 -0,9 -3,73 97,56 90,63 -2,44 -9,37

2001 35,35 -1,66 -0,76 95,51 97,89 -4,49 -2,11

2002 41,27 4,26 5,92 111,51 116,74 11,51 16,74

Середньорічна продуктивність праці одного робітника, тис.тн/люд.

1998 47,31

1999 51,39 4,08 4,08 108,62 108,62 8,62 8,62

2000 46,82 -0,49 -4,57 98,96 91,10 -1,04 -8,9

2001 45,73 -1,58 -1,06 96,66 97,67 -3,34 -2,33

2002 53,35 6,04 7,62 112,76 116,66 12,76 16,66

Середньоденна продуктивність 1 робітника , тис.тн/люд.

1998 0,21

1999 0,23 0,02 0,02 109,52 109,52 9,52 9,52

2000 0,20 -0,01 -0,03 95,23 86,95 -4,77 -13,05

2001 0,20 -0,01 0 95,23 100 -4,77 0

2002 0,24 0,03 0,04 114,28 120,0 14,28 20,0

Середньогодинна продуктивність праці одного робітника, тис.тн.люд.

1998 0,0263

1999 0,028 0,002 0,002 107,69 107,69 7,69 7,69

2000 0,0261 -0,0002 -0,002 99,24 92,85 -0,76 7,15

2001 0,025 -0,001 -0,001 96,15 96,15 -3,85 -3,85

2002 0,029 0,003 0,004 111,53 116 11,53 16,0

Продуктивність праці зросла за рахунок збільшення об’ємів перекачування
нафти і збільшенні чисельності працюючих.

Відповідно до того як збільшується середньорічна продуктивність праці
одного працівника, збільшується середньорічна продуктивність праці 1
робітника. В 1998 році цей показник був рівний 47,31 тис.тн.люд. , а у
2002 році — 53,35 тис.тн.люд. тобто збільшився на 16,66 % . У 2001
році спостерігається зменшення продуктивності праці одного робітника.
Вона склала 45,73 тис.тн./люд. і на 2,33 % менше ніж у 1998 році .

Річна продуктивність праці одного робітника знаходиться в пропорційної
залежності від числа відпрацьованих робітниками днів і денної
продуктивності праці, а остання – від тривалості робочого дня і годинної
продуктивності праці.

Середньоденна продуктивність праці зменшилась до 2001 року на 4,77 %
тільки у 2002 році спостерігається збільшення цього показника на 14,28
% у порівняне з 1998 роком.

1. Зміна продуктивності праці у 2002 році за рахунок зміни середнього
виробітку даного робітника:

— в порівнянні з базовим 1998 роком

?ПП(В2) = (0,029-0,0263)*7,976*223,6*0,7736=3,73 тис.тн.люд.

— в порівнянні з попереднім 2001 роком:

?ПП(В2)= (0,029-0,025)*7,976*223,6*0,7736=5,52 тис.тн./люд.

2.Зміна продуктивності праці у 2002 році за рахунок зміни середньої
тривалості робочого дня:

– в порівнянні з базовим 1998 роком

?ПП(Т?)= 0,026,3*(7,976-7,963)*223,6*0,7736=0,059 тис.тн./люд.

— в порівнянні з попереднім 2001 роком

?ПП(Т?)=0,025*(7,976-7,979)*223,6*0,7736=-0,519 тис.тн./люд.

3. Зміна продуктивності праці у 2002 році за рахунок зміни середньої

тривалості робочого переіоду:

— в порівняні з базовим 1998 роком

?ПП(Тр)=0,0263*7,963(223,6-224,57)*0,7736= — 0,157 тис.тн./люд.

— в порівнянні з попереднім 2001 роком:

?ПП(Тр)= 0,025*7,976*(223,6-223,83)*0,7736= — 0,035 тис.тн./люд.

4. Зміна середньорічної продуктивності праці одного працівника у 2002
році за рахунок зміни питомої ваги робітників :

— в порівнянні з базовим 1998 роком

?ПП(?) = 0,0263*7,963*224,57*(0,7736-0,7824)= -3,629

— в порівнянні з попереднім 2001 роком

?ПП(?) = 0,025*7,976*223,83(0,7736-0,7731) = — 4,962;

Загальна зміна середньорічної продуктивності праці у 2002 році

— в порівнянні з базовим 1998 роком

?ПП = 3,73 + 0,059 –0,157- 3,629 = 0,0027 тис.тн/люд.

— в порівнянні з попереднім 2001 роком

?ПП = 5,52 – 0,519 – 0,035 – 4,962 = 0,004 тис.тн./люд.

Результати розрахунків для решти робітників наведені в таблиці
2.19. В таблиці 2.14 видно, що у 1999 та 2002 роках відбувалось
зростання продуктивності праці працівника, їх зростання за рахунок
підвищення середньогодинного виробітку робітника склало у 1999 році
2,346 тис.тн./люд. І у 2002 році 3,73 тис.тн./люд. Порівняно з базовим
періодом. За рахунок збільшення тривалості робочого дня середньорічна
продуктивність праці у 1999 році зросла на 0,04 тис.тн./люд. Та у 2002
році на 0,59 тис.тн./люд. За рахунок скорочення тривалості
робочого періоду

Таблиця 2.14

Факторний аналіз продуктивності праці

Показники Роки

1999 2000 в порівнянні 2001

в порівнянні 2002 в

порівнянні

1998 1998 1999 1998 2000 1998 2001

Загальна зміна ПП, тис.тн./люд. 0,0017 -0,0002 -0,0019 -1,66 -0,76
0,0027 0,004

в т.ч. за рахунок зміни годинної ПП 2,346 -0,277 -2,63 -1,519 -1,518
3,73 5,52

Зміни середньої тривалості робочого періоду -0,21 0,452 0,275 -0,119
-0,171 -0,157 -0,035

Зміни питомої ваги робітників вскладі ПВП -2,1743 -0,522 2,304 -0,095
0,943 -3,628 -4,962

продуктивність знизилась на 0,21 тис.тн./люд. Та 0,157 тис.тн./люд.
відповідно у 1999 та 2002 роках порівняно з базовим.

Значний вплив на проуктивність праці мало значення питомої виги
робітників в складі ПВП.

Враховуючи вплив даних факторів загальний приріст продуктивності
праці працівника у 1999 році склав 0,0017 тис.тн./люд. Та у 2002 році
склав 0,0027 тис.тн./люд. Порівняно з базовим періодом.

Зниження продуктивності праці працівника у 2000 – 2001 роках
значною мірою зумовлені зменшенням середньогодинной продуктивності праці
робітника.

Для створення цілосної картини економічного аналізу слід визначити
прогнозовані значення середньорічної продуктивності праці одного
працівника на 2003 – 2004 роки метод екстрополяціі.

Рівняння прямої матиме вигляд:

У = 37,92 + 0,4 f

Отже , розрахункові значення продуктивності праці за прямою будуть
рівні.

1998 : у = 37,92 +0,4* (-2 ) = 37,12 тис.тн./люд.

1999 : у = 37,92 + 0,4 * (-1 ) = 37,52 тис.тн./люд.

2000 : у = 37,92 + 0,4 * 0 = 37,92 тис.тн./люд.

2001 : у = 37,92 + 0,4 * 1 = 38,32 тис.тн./люд.

2002 : у = 37,92 + 0,4 * 2 = 38,72 тис.тн./люд.

Тоді сума квадратів відхилень буде дорівнювати 23,99.

Для проведення вирівнювання за параболою слід розв”язати таку
систему рівнянь :

5а + 10 с = 189,58

10 в = 4,03

10 а + 34 с = 388,31

Тоді а = 36,61; в = 0,4 ; с = 0,65

Кінцевим рівняннм для вирівнювання за параболою матиме нагляд:

у = 36,61 + 0,4 t + 0,65 t2

Тоді, розрахункові рівняння продуктивності праці одного працівника
будуть дорівнювати:

1998 : у = 36,61 + 0,4 (-2 ) + 0,65 * 4 = 38,41 тис.тн./люд.

1999 : у = 36,61 + 0,4 (-1 ) + 0,65 * 1 = 36,86 тис.тн./люд.

2000 : у = 36,61 тис.тн./люд.

2001 : у = 36,61 + 0,4 * 1 + 0,65 * 1 = 37,66 тис.тн./люд.

2002 : у = 36,61 + 0,4 * 2 + 0,65 * 4 = 40,01 тис.тн./ люд.

Отже, сума квадратів відхілення дорівнюватиме 18,01.

Співставляючи суми квадратів відхилень прадуктивність праці одного
працівника по прямій та параболі, бачимо, що прогнозування та
вирівнювання слід проводити за параболою, так як в цьому випадку сума
квадратів абсолютних відхилень менша.

Отже, і надалі очікується зростання продуктивності праці одного
працівника при стабілізації тенденції дозміни даних факторів.

Враховуючи те, що заробітна плата є важливою причиною стабільності
трудових ресурсів, необхідно проаналізувати зміну середньорічної
заробітної плати працівників Одеського районного нафтопровідного
управління.

Вихідні дані та результати проведеного розрахунку представлені в табл.
2.15.

Перед тим, як розпочати аналіз динаміки середньорічної заробітної
плати, слід відзначити, що оплата праці Одеського РНУ проводиться за
погодинною преміальною системою оплати праці.

Таблиця 2.15.

Динаміка середньо річної зарплати працівників підприємства

Роки Значення показників Абсолютний приріст , грн.. Темпи росту

% Темпи приросту, %

базисн ланц базисний ланцюг базисний ланц

Середньорічна заробітна плата , грн.

1998 5131.0

1999 5880.0 750 750 114.6 114.6 14.6 14.6

2000 7392.0 2261 151.2 144.1 125.7 44.1 25.7

2001 8835.6 3704 1443.6 172.2 119.5 72.2 19.5

2002 9868.0 4737.0 1032.4 192.32 112.9 92.32 12.9

Середньорічна заробітна плата робітника, грн.

1998 2431.0

1999 3196.0 765.0 765.0 131.4 131.4 31.4 31.4

2000 3906.0 1475.0 710.0 160.60 122.21 60.60 22.21

2001 4871.0 2440.0 965.0 200.0 124.7 100 24.7

2002 4968.0 2537.0 97.0 204.36 101.99 104,36 1.99

Аналізуючи дані таблиці, бачимо, що протягом 1998-2002 років
середньорічна зарплата як робітників, так і працівників в цілому,
зросла. Причому найбільш ланцюгові темпи росту спостерігаються у 2000
році. Так, відбулося збільшення середньорічної заробітної плати на 750
грн., тобто на 14.6 %, у наступних роках теж відбулося збільшення , у
2002 році середня зарплата становила 9868 грн, тобто збільшилася на
92.32 % в порівнянні з базисним роком.

Що до середньорічної зарплати робітників , то вона збільшилася
від 2431 грн. до 4968 грн., тобто на 104 %. Таке збільшення
середньорічної зарплати працівників пояснюється збільшенням тарифних
ставок робітників та посадових окладів працівників, спеціалістів,
службовців.

Особливу увагу слід звернути на те, що протягом аналізованого
періоду темпи приросту середньорічної зарплати робітників (як ланцюгові,
так і базові) перевищують темпи приросту зарплати працівників в цілому .
Причиною цього стали вищенаведені фактори, а також збільшення премій,
доплат та надбавок.

Тому , на наступному етапі досліджень необхідно проаналізувати
структури фонду оплати праці і виявити позитивні та негативні аспекти,
щодо розподілу і використання.

Дані необхідні для аналізу приведені в таблиці 2.22

Виходячи з даних табл. 2.16, можна сказати, що протягом
аналізованого періоду відбулися значні зміни в структурі коштів,
направлених на оплату праці.

Питома вага фонду основної заробітної плати змінюється скачкоподібно . У
1998 році вона склала 69.09 % у 1999 році збільшилася і становила 70.4
%, проте у наступному році спостерігається зниження 68.19 % і 2001 –
69.07 %, а у 2002 році – 68.03 %. Це відбулося не у зв’язку із
зменшенням фонду основної заробітної плати (де він як бачимо з кожним
роком зростає з 8943.8 тис.грн. у 1998 році до 13096.1 у 2002 році), а
із збільшенням загальної суми коштів, направлених на оплату праці.

Таблиця 2.16.

Аналіз фонду оплати праці.

Показники Р О К И

1998 1999 2000 2001 2002

Тис. грн. питома вага% тис. грн. питома вага % тис.

грн. питома вага% тис.

грн. питома вага % тисгрн. Питома вага%

Фонд основної зарплати тис.грн. 8943.8 69.69 9421.7 70.4 11047.3 68.19
12343.2 68.07 13096.1 68.09

Фонд додаткової зарплати

в тому числі 3890.41 30.31 3967.5 29.6 5177.1 31.81 5693.3 31.95
6103.7 31.97

Премії за виробничі результати роботи, 1879.07 48.3 1947.4 49.1 2927.7
56.6 3250.87 57.1 3555.41 58.25

Нічні 265 6.8 277.8 7 316.0 6.1 397.8 6.91 439.47 7.02

Святкові, 108.63 2.8 107.5 2.71 126.6 2.45 139.49 2.45 147.09 2.41

Розширення зон обслуговуван-ня 85.98 2.21 88.5 2.23 106.5 2.1 130.95
2.3 142.22 2.33

Класність, 194.13 4.99 181.9 4.58 191.2 3.69 130.38 2.29 137.33 2.25

Відпускні 1357.7 34.9 1364.8 34.4 1509.1 29.15 16.48 28.95 1681.0 27.64

Всього 12834.2 100 13389.2 100 16224.4 100 18036.5 100 19199.8 100

Аналізуючи фонд додаткової заробітної плати, ми спостерігаємо
чітко виражену тенденцію до зростання як в абсолютному значенні, так і
питомої ваги.

Основну частину фонду додаткової зарплати становлять премії за
виробничі результати роботи. Питома вага, яких плавно зросла з 48.3 % у
1998 році до 58.2 % у 2002 році. Сюди відносяться винагороди за економію
енергоресурсів, сировини, матеріалів , за підвищення продуктивності
праці, зменшення витрат нафти при транспортуванні та інші виробничі
ресурси.

Другу велику частку фонду додаткової зарплати становлять відпускні
. Їх питома вага зменшується, але абсолютна величина збільшується із
1357.7 тис.грн. до 1687.06 тис.грн. Це пов’язано із збільшенням
середньоспискової чисельності протягом аналізованого періоду. Інші
частини фонду додаткової зарплати не мають сталої тенденції до
збільшення чи до зменшення, змінюються в залежності від кількості
задіяних робітників у надурочний час.

Враховуючи те, що будь-який виробничий процес включає 3 складові:
засоби праці, предмети праці і саму працю , систему матеріального
стимулювання доцільно направити на раціональне використання цих трьох
складових виробничого процесу .

Тому на даному підприємстві з метою підвищення ефективності
виробництва, необхідно вдосконалювати три основні системи преміювання.

— премії, що стимулюють продуктивність праці.

— премії за раціональне використання предметів праці.

— премії, що стимулюють краще використання засобів праці.

Підвищення оплати праці, вдосконалення системи матеріального
стимулювання та зацікавленності працівників в результаті їхної праці є
резервами підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Для планування більш ефективної роботи підприємства визначимо на
основі статистичних даних очікувані обсяги перекачки і відповідну їм
чисельність працюючих. Для цього знайдемо відповідну кореляційну
залежність, використовуючі дані, що наведено в таблицях 1.6 і 2.3 [8,
9].

За допомогою прикладної програми «SIMPLE FORMULA V 1.5» встановимо
аналітичній вигляд залежності, яка має вигляд:

, (2.59)

при цьому середнє квадратичне відхилення дорівнює 4,129 при
максимальному відхиленні 16,373.

Якщо обсяги перекачки нафти позначити через V, а кількість перекачюючих
через N, тоді формула (2.81) набуде вигляду:

, (2.60)

Знайдемо при яких значеннях V, чисельність працюючих буде максимальною,
використовуючи необхідні і достатні умови існування екстремуму функції
[13-15].

Необхідна умова: в точці екстремуму значення похідної функції дорівнює
нулю.

, то

Значить при обсягах перекачки нафти 13750 тис.т. чисельність працюючих
буде максимальною і дорівніватиме

Таким чином, якщо будуть зберігатися тенденцыъ, що спостерыгалися
протягом 1998-2002 років, тоді треба очікувати обсяги перекачки V=13750
тис.т. і мати в наявності персонал у кількості 363 чоловіки.

Зрозуміло, що у 1998-2000 роках нафтопровід працював не на повну
потужність, тому вищевикладений підхід краще застосовувати, маючи більш
нові статистичні дані і враховуючи максимальну проектну потужність. Але
даний підхід допоможе розрахувати максимальну кількість працюючих, що
допоможе більш раціонально використовувати фонд оплати праці.

РОЗДІЛ 3

БІЗНЕС-ПЛАН РОБОТИ ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО НАФТОПРОВІДНОГО УПРАВЛІННЯ

Виробничий план роботи Одеського РНУ

Складемо бізнес план роботи Одеського РНУ з 2006 по 2010 рік [16, 17].

Одеське районне нафтопровідне управління (ОРНУ) є структурним
підрозділом філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” (ПДМН).
Створене у 1977 році для експлуатації дільниці магістрального
нафтопроводу Кременчук-Херсон та магістрального нафтопроводу
Снігурівка-Одеса, загальною протяжністю понад 400 кілометрів.

На даному етапі основним видом діяльності ОРНУ є прийом суміші
сибірської нафти із Росії по системі магістральних нафтопроводів від
Кременчуцького районного нафтопровідного управління та транспортування
їх до: Одеського та Херсонського нафтопереробних заводів Одеської
нафтобази для наливу нафти в танкери для подальшого експорту через
Одеський порт.

Проведемо аналіз стану основних фондів. Відомості про наявні виробничі
фонди, їх балансову вартість, а також коефіцієнти придатності основних
фондів приведені в таблиці 3.1. Дані таблиці 3.1 свідчать про те, що
придатність основних фондів коливається в межах 52,71% — 96,88% Низький
коефіцієнт придатності свідчить про те що термін експлуатації частини
основних фондів вже закінчується, тому підприємству необхідно замінити
морально і фізично застаріле обладнання новим, більш продуктивнішим.

Таблиця 3.1

Основні фонди Одеського РНУ

Склад основних фондів Балансова вартість тис.грн. Коефіцієнт
придатності, %

Група 1

Магістральні нафтопроводи 71584,74 80,31

Резервуари 3634,73 79,53

Блок-бокси 6372 73,53

Котельня 4372 69,81

Лабораторія аналізу нафти 2310 71,91

Ємності для збору нафти 23050 89,20

Будівлі 679543,74 79,6

Група П

Вантажні автомобілі 3100,46 73,36

Спеціальні автомобілі, шт.. 2113,61 61,29

Автобуси, шт.. 937,70 80,20

Легкові автомобілі, шт.. 2010,65 63,72

Шафа управління модикон 761,02 52,71

Радіостанція , шт.. 17,97 90,50

Кондиціонер 48908 82,43

Обладнання БИТ ВКП 46875 95,20

Персональний комп’ютер 219,82 96,88

Ксерокс, шт.. 73,50 94,17

Група 3

Трансформатор , шт 16,53 71,55

Прилад СТД-400-2,шт.. 127,6 93,91

Проте, більша частини основних фондів може працювати з високою
ефективністю, що є позитивним для діяльності підприємства .

Важливе значення мають показники оновлення і вибуття основних фондів,
тому доцільніше провести аналіз руху основних фондів на підприємстві.
Дані про наявність наведены в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Наявність та рух основних фондів

Назва показни-ка Залишкова вартість на початок року Введено в дію Вибуло
Залишкова вартість на кінець року

тис.грн. пито-ма вага, % тис.

грн пито

ма вага, % тис.

грн. пито-ма вага, % тис.грн. пито-ма вага, %

основні фонди

896029,09 99,84 9953 93,61 502 76,06 905480,09 99,77

Група 1 790867,21 88,26 6432 60,21 371 56,21 796928,21 88,01

Група 2 105017,75 11,72 1534 14,3 34 5,1 106517,75 11,76

Група 3 144,13

1987 18,57 97 14,69 2034,13 0,02

Невиробничі основні фонди 794,31 0,088 261,71 2,4 72 10,9 984,02 0,10

Разом 897506,60 100 10697,91 100 660 100 907544,51 100

За даними таблиці 3.2 найбільшу питому вагу в складі основних фондів
займають основні фонди першої групи ( 88,26 %).На протязі року
збільшилась частка основних фондів другої і третьої групи на 0,04% та
на 0,012% відповідно.

Показники руху основних фондів наведені в таблиці 3.3. Представлені дані
свідчать, що протягом 2001-2002 років середньорічна вартість виробничих
основних фондів підприємства зросла з 512076,52 тис.грн. до 634233,67
тис.грн. або на 23 %. Коефіцієнт оновлення значно випереджує коефіцієнт
вибуття на даному підприємстві. Дана ситуація є позитивною у
діяльності

Таблиця 3.3

Показники технічного рівня Одеського РНУ

Показники Роки

Од.вим. 2001 2002

Середньорічна вартість основних фондів тис.грн. 512076,52 634233,67

Вартість введених основних фондів, тис.грн. 10292,91 10697,91

Коефіцієнт оновлення , % 32,60 30,05

Вартість вибулих основних фондів , тис.грн.. 980906 809916,38

Коефіцієнт вибуття % 2,00 0,35

ОРНУ. Проте низький коефіцієнт вибуття може свідчити про те, що
підприємством використовується старе обладнання, оскільки не має коштів
на реконструкцію та технічне переоснащення, про що свідчить низький
коефіцієнт придатності деяких структурних одиниць в другій групі
основних виробничих фондів. Суттєвих змін в русі невиробничих основних
фондів у звітному році не спостерігається на відміну від виробничих
основних фондів, де коефіцієнт оновлення склав 33%, а коефіцієнт вибуття
62%.

Для збільшення пропускної здатності нафтопроводу пропускають спеціальне
очисне устаткування для очистки внутрішньої поверхні труби від парафіну
та інших домішок, осідаючих на стінках трубопроводу. Поряд з цим
проводиться дефектоскопічне обслідування нафтопроводу спеціальним
обладнанням.

Перекачування нафти здійснюється головною та проміжною
нафтоперекачувальними станції. НПС оснащені засобами автоматизації та
телемеханіки.

Кінцевим пунктом магістрального нафтопроводу є паливні станції.

На них робиться прийом і облік нафтопродуктів, збереження запасів,
необхідних для вирівнювання нерівномірностей споживання, налив
нафтопродуктів на залізничний і водяний транспорт, передача продуктів по
шлейфах на розподільні нафтобази.

В загальному технічний стан Одеського РНУ є задовільним і забезпечує
безперебійну роботу підприємства.

Розрахуємо програму амортизаційних відрахувань, важаючи, що в рік
амортизаційні відрахування по будівлям і спорудам ( група 1) складає 5%,
по трансорту (група 2) – 10%, по виробничому устаткуванню (група 3) –
10%, по невиробничим основним фондам – 5%. Використовуючи дані таблиці
3.1. складемо програму амортизаційних відрахувань на п”ятирічний період
і представимо у вигляді таблиці 3.4.

Виробнича програма Одеського РНУ складається з прогнозних об”ємів
перекачки нафти. Нехай за п”ятирічний період (2006-2010рр.) обсяги
перекачки збільшилися на 10%; у 2006р. – на 1,2% у порівнянні з
попереднім роком; у 2007р. – 1,5%, у 2008р. – 2,5%, у 2009р. – на 2,7%,
у 2010р. На 1,7%. Розразунки за вищевикладеними даними наведемо в
таблиці 3.5.

Таблиця 3.4.

Розрахунок амортизаційних відрахувань

та балансової вартості нематеріальних активів, тис. грн.

Склад основних фондів Балансова вартість на початок 2006р. Аморт.
Відрах-ня на початок 2006р Баланс. вартість на початок 2007р. Аморт.
Відрах-ня на початок 2007р Балансова вартість на початок 2008р. Аморт.
Відрах-ня на початок 2008р Балансова вартість на початок 2009р. Аморт.
Відрах-ня на початок 2009р Балансова вартість на початок 2010р. Аморт.
Відрах-ня на початок 2010р Балансова вартість на кінець 2010р.

Група 1 790867,21 39543,361 751323,850 37566,192 713757,658 35687,883
678069,775 33903,489 644166,286 32208,314 611957,972

Група 2 105017,73 10501,773 94515,957 9451,596 85064,361 8506,436
76557,925 7655,793 68902,132 6890,213 62011,919

Група 3 144,13 14,413 129,717 12,972 116,745 11,675 105,070 10,507
94,563 9,456 85,107

Невиробн. основні фонди 794,31 39,716 754,595 37,730 716,865 35,843
681,022 34,051 646,971 32,349 614,622

Всього 896823,38 50099,263 846724,119 47068,490 799655,629 44241,837
755413,792 41603,840 713809,952 39140,332 674669,620

Таблиця 3.5.

Виробнича програма роботи Одеського РНУ на п”ять років

Назва показника Од.виміру Усього Рік

2006 2007 2008 2009 2010

Номінальний фонд часу Дні 251 251 251 251 251 251

Години 2002 2002 2002 2002 2002 2002

Ефективний фонд часу Години 1942 1942 1942 1942 1942 1942

Перекачка нафти Тис.тон

16792,32 17044,20 17470,305 17942,003 18252,520

Тис.грн.

101996,552 103526,47 106114,63 108979,72 110865,80

Всьго за п”ять років Тис.тон 87501,348

Тис.грн. 531483,17

3.2. Організаційний план роботи Одеського РНУ

Розрахунок чисельності працівників, що задіяні, виконується за
наступними категоріями: керівники, спеціалісти, служблвці. Перелік
працівників за категоріями і відповідна хм заробітна плата наведена в
таблиці 3.6.

Таблиця 3.6.

Основні категорії працівників, задіяних на Одеському РНУ та кошторис
основної заробітної плати

№ п/п Категорії працівників Чисель

ність Середньомісячна зароб. плата 1 працівника, грн. Середньомі

сячна заробітна плата

1 Керівники 38 1820 69160

2 Спеціалісти 48 1410 67680

3 Службовці 5 840 4200

4 Робітники 311 960 298560

5 Всього 402 — 439600

Для знаходження облікової (спискової чисельності робітників визначимо
плановий корисний фонд робочого часу 1 працівника і планової втрати
робочого часу у відсотках. Розрахунок корисного фонду робочого часу 1-го
працівника наведемо в таблиці 3.7.

Використовуючи дані таблиці 3.6. знайдемо середньомісячний фонд оплати
праці робітників Одеського РНУ, який представимо у вигляді таблиці 3.8.

Таблиці 3.8

Розрахунок середньомісячної оплати праці робітників Одеського РНУ,
тис.грн.

№ п/п Найменування показника Значення показника

1 Основна заробітна плата 439,600

2 Додаткова заробітна плата 175,840

3 Заохочувальні виплати 967,120

4 Всього 1582,560

Таблиця 3.7.

Річний баланс робочого часу одного працівника

на п”ять років

№ п/п Склад робочого часу Од.

вимір Роки

2006 2007 2008 2009 2010

1 Календарний фонд часу дні 365 365 365 365 365

2 Вихідні і святкові дні дні 142 142 142 142 142

3 Номінальний фонд робочого часу дні 223 223 223 223 223

4 Невиходи на роботу дні 0,08 0,08 0,08 0,08 0,08

5 Чергові та додаткові відпустки дні 29 29 29 29 29

6 Відпустки у зв”язку з хворобою і пологами дні 7,9 7,9 7,9 7,9 7,9

7 Цілодобові простої дні 0 0 0 0 0

8 Явочний фонд робочого часу дні 186,02 186,02 186,02 186,02 186,02

9 Середня тривалість робочого дня Год. 8 8 8 8 8

10 Корисний фонд робочого часу Год. 1488,16 1488,16 1488,16 1488,16
1488,16

11 Коефіцієнт облікового складу

1,199 1,199 1,199 1,199 1,199

Таким чином, на перший рік роботи виробничої програми фонд оплати
праці складає 18990,72 тис.грн.

Так як обсяги перекачки нафти збільшуються, то організаційна програма
повинна передбачити збільшення чисельності працівників і в першу чергу
робітників аварійних та виїздних бригад. Так у 2008 році планується
склад на 2 робітника, у 2009 році на 1 спеціаліста, а у 2010 році на 1
робітника. Тоді розрахунок оплати праці буде мати вигляд наведений у
таблиці 3.9.

Таблиця 3.9.

Розрахунок оплати праці на п”ятирічний період, тис.грн.

№ п/п Найменування показника Рік

2006 2007 2008 2009 2010

1 Основна заробітна плата 439,60 439,60 441,52 442,93 443,890

2 Додаткова заробітна плата 175,84 175,84 176,608 177,172 177,556

3 Заохочувальні виплати 967,12 967,12 971,344 974,446 976,558

4 Всього 1582,56 1582,56 1589,472 1594,548 1598,004

3.3. Планування собівартості перекачки нафти

Розрахунки виконуються за переліком витрат, які входять до структури
цехової собівартості. Прямі витрати визначаються через норми витрат на
одиницю транспонування нафти. До них відносяться витрати на основні
матеріали, енергію, паливо, основну і додаткову заробітну плату основних
категорій робітників з відрахуванням коштів на соціальне страхування.
Непрямі витрати, що пов”язані із забезпеченням нормальної роботи
устаткування або споруд, а також апарату управління.

Витрати на основні матеріали розраховуються на основі річної виробничої
програми (див. табл. 3.5.) та норм витрат матеріалів та цін на них з
урахуванням транспортно-заготівельних виплат, які приймаємо на рівні 5%.
Розрахунок витрат на основні матеріали наведемо в таблиці 3.10.

Враховуючи розрахунок основних матеріальних витрат (норми витрат та
вартість ресурсу на 1000 т. Нафти) розрахуємо величини матеріальних
витрат на п”ятирічний період і представимо його в таблиці 3.11.

Вважаємо, що інші витрати” зростають пропорційно до обсягів перекачки
нафти.

Використовуючи таблиці 3.4, 3.5, 3.9, 3.11. та техніко-економічні
показники діяльності підприємства, складемо кошторис витрат на
транспонування нафти на п”ятирічний період і представимо його у вигляді
таблиці 3.12.

Таблиця 3.12.

Кошторис витрат на виробництво, тис.грн.

№ п/п Найменування показника Роки

2006 2007 2008 2009 2010

1 Матеріальні витрати 14538,56 14710,56 14931,21 15402,61 15981,42

2 Витрати на оплату праці 1582,56 1582,56 1589,472 1594,548 1598,004

3 Відрахування на соціальні заходи 585,55 585,55 588,10 589,98 591,26

4 Амортизаційні витрати 50099,263 47068,49 44241,84 41603,84 39140,33

5 Інші витрати 795,00 795,00 795,00 795,00 795,00

6 Всього 67601,003 64742,160 62145,622 59985,978 58106,014

Відрахування на на соціальні заходи будемо відраховувати у межах 37%
від суми основної і додаткової заробітної плати. До інших витрат
відносяться витрати на охорону, зв”язок.

За даними таблиці 3.12. знайдемо цехову собівартість транспонування
нафти і запишемо її в таблиці 3.13.

Таблиця 3.10.

Витрати на основні матеріали

№ п/п Вид матеріалу Од.виміру Потреба на річну програму, тис.од Ціна,
грн. Норма витрат на 1000 т. Вартість ресурсу

На 1000 т.

грн. На річну програму, грн.

1 Електроенергія кВт год 78832,116 0,137 4,751 0,651 10799,999

2 Паливо ум.од 1258,814 2,53 75,8 0,192 3184,800

3 Нафта на власні потреби т. 1294,849 0,200 78,0 15,607 258,970

4 Інші витрати

1,32 294,861

5 Всього

17,77 14538,693

Таблиця 3.11.

Розрахунок матеріальних витрат на п”ятирічний період

Вид матеріалу Річна потреба, тис од Річна вартість ресурсу, тис.грн.

2006 2007 2008 2009 2010 2006 2007 2008 2009 2010

Електроенергія 78832,12 79780,3 80976,99 83001.42 86717.72 10799.99
10929.9 11093.85 11371.19 11880.33

Паливо 1258,81 1272,86 1291,95 1360.00 1383.54 3184.80 3220.34 3268.63
3440.81 3500.36

Нафта на власні потреби 1294,85 1309,8 13292 1399.48 1423.70 258.97
261.96 265.89 279.90 284.74

Інші витрати — — — — — 294.86 298.36 302.84 310.71 315.99

Всього — — — — — 14538.63 14710.56 14931.21 15402.61 15981.42

Таблиця 3.13.

Цехова собівартість транспонування нафти, грн.

Рік 2006 2007 2008 2009 2010

Собівартість 4,074 3,855 3,646 3,343 3,183

Фінансовий план.

Фінансовий план даного структурного підрозділу складається з плану
доходів та видатків, плану надходжень та виплат. Ці розрахунки складено
на основі наступних міркувань:

Обсяги перекачки нафти будуть змінюватися у відповідності з даними
таблиці 3.5, тобто за п”ятирічний період вони збільшуються на 5%.

За 2006-2010 рік будемо вважити, що підприємство не буде закупати нової
техніки і нового обладнання, а буде користуватися тим, що є в наявності.

У 2008 році планується збільшити чисельність працюючих на 2 чол., у 2009
році і у 2010 на 1 чоловіка.

Норми витрат матеріалу, пального і електроенергії розраховуються у
відповідності до обсягів транспонування нафти.

Ціну послуги, враховуючи собівартість транспонування нафти і витрати, що
стосуються адміністативних послуг та послуг на збут.

Таблиця 3.14.

План доходів та видатків Одеського РНУ на 2006-2010 роки

№ п/п Показник Од.вим. Рік

2006 2007 2008 2009 2010

1 Загальний обсяг перекачки Тис.т. 16792,32 17044,20 17470,305 17942,003
18252,520

2 Загальна вартість транспонування нафти Тис.грн 101996,552 103526,47
106114,63 108979,72 110865,80

3 Собівартість транспонування нафти Грн. 4,074 3,855 3,646 3,343 3,183

4 Матеріальні витрати Тис.грн 14538,63 14710,56 14931,21 15402,61
15981,42

5 Виплати на оплату праці Тис.грн. 1582,56 1582,56 1589,472 1594,548
1598,004

6 Відрахування на соціальні заходи Тис.грн 585,55 585,55 588,10 589,98
591,26

7 Амортизаційні відрахування Тис.грн 50099,263 47068,49 44241,84
41603,84 39140,33

8 Інші витрати Тис.грн 795,0 795,0 795,0 795,0 795,0

9 Валовий прибуток Тис.грн 34395,55 38784,31 43969,01 48993,75 52759,79

10 Операційні витрати: адміністративні

витрати на збуд Тис.грн 75,1

67,2 75,1

67,2 75,1

67,2 75,1

67,2 75,1

67,2

11 Операційний прибуток Тис.грн 34253,25 38642,01 43826,71 48851,45
52617,49

12 Сплата відсотків за кредит Тис.грн — — — — —

13 Чистий прибуток до сплати податків Тис.грн 34253,25 38642,01 43826,71
48851,45 52617,49

14 Податок з прибутку Тис.грн 8563,31 9660,50 10956,68 12212,86 13154,37

15 Чистий прибуток Тис.грн 25689,94 28981,51 32870,03 36638,59 39463,12

3.5. Аналіз і оцінка ризиків

Під економічним ризиком розуміють діяльність суб”єктів господарської
діяльності, яка пов”язана з подоланням невизначеності в ситуації
вибору, в праці якого є можливість оцінити ймовірність досягнення
бажаного результату, невдачі і відхилення від цілі, які містяться в
альтернативах, ще обираються [18, 19].

Процес аналізу ризика включає в себе наступні основні процеси:

Виявлення можливих варіантів розв2язку конкретної проблеми;

Визначення потенціальних економічних, політичних, моральних і інших
наслідків;

Інтегральна оцінка ризику.

Оптимальним в ситуації ризику з точки зору кількісного підходу є
варіант, який відповідає наступним вимогам:

Рішення оцінюється з позицій ймовірності досягнення результата, який
припускається і можливості відхилення від поставленої мети (сума
збитку).

Рішення, яке забезпечує для даних умов досягнення необхідного результату
при мінімальних витратах.

Рішення, яке забезпечує оптимальний варіант, залежить від часу на вибір
даного варіанту.

Ризик, як правило, поділяється на два типи: динамічний і статистичний.

Динамічним ризиком називається ризикзмін, які непередбачені, основного
капіталу, внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених
обставин. Такі зміни можуть привести як і до збитків, так і до більшого
прибутку.

Статистичним називається ризик втрат реальних активів внаслідок
нанесення збитку власності, а також збитку доходу внаслідок
непрацездатності організації. Цей ризик приводить тільки до збитків.

В абсолютному виразі ризик може визначатися очікуваною величиною
можливого збитку, якщо він піддається такому вимірюванню.
Використовується як міра ризику середнє квадратичне відхилення.

Якщо ймовірність достовірно прогнозу складає р, то ймовірність того, що
він не справджується, складає 1-р. Відповідно коефіцієнт ризику складає
1-р. Так, наприклад, якщо р=95%, то коефіцієнт ризику складає 5%.

Щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки
окремої події й ймовірність цих подій.

Метематичне співвідношення визначає результат (ризик), який ми очікуємо
у середньому. Математичне співвідношення визначається за формулою:

(3.1)

де х – можливе значення випадкової величини;

р – ймовірність випадкової величини.

При вимірюванні економічного ризику використовують дисперсійний підхід.

Дисперсією випадкової величини називається математичне сподівання
квадрата відхилення випадкової величини х від математичного сподівання
М(х) і характеризує розсіювання випадкової величини відносно М(х)

(3.2)

Середньквадратичне відхилення випадкової величини

(3.3)

Ризик у відносному вираженні визначається як відношення
максимально-можливого збитку Х до обсягів власних ресурсів інвестора R і
носить назву коефіцієта ризику К.

до математичного сподівання М(х)

(3.4)

фактично є ризик, а М(х) — прибуток

Ризик впровадження запропонованої п2тирічної програми транспонування
нафти Одеським РНУ є локальним за маштабом, економічним за аспектом
середнім за спеціальність ризиконасиченості рішень, раціональним
(обгрунтованим) по тому ризику, своєчасним за часом прийняття
ризикованих рішень, груповим за чисельністю осіб, які приймають рішення,
конкуруючим відносно ситуації, яка склалася. Він є динимічним, тому що
запропоновані заходи приводять до підвищення прибутку.

Розрахуємо ризик в абсолютному виразі від введення в дію програми
транспонування нафти. Для цього спочатку знайдемо відповідні ймовірності
виконання річних обсягів транспонування. Для цього використаємо класичне
означення ймовірності появи події

— кількість подій, сприятливих появі події А; п – загальна кількість
всих можливих подій.

Для знаходження ймовірності транспонування нафти за роками використаємо
дані таблиці 3.5.

2006 2007 2008 2009 2010

Обсяги транспонування нафти 16792,32 17044,20 17470,305 17942,003
18252,520

Всього 87501,348

Ймовірність виконання програми транспонування нафти у 2006 році

Аналогічним чином

Складемо статистичний розподіл обсягів транспонування нафти за
п”ятирічний період (табл. 3.15)

Таблиця 3.15.

Обсяги транспонування нафти, млн.т. 16792,32 17044,20 17470,305
17942,003 18252,52

Ймовірність транспонування 0,192 0,195 0,200 0,205 0,209

За формулою (3.1) знайдемо середній обсяг транспонування нафти

М(х)= 16792,32*0,192+17044,20*0,195+17470,305*0,200+

+17942,003*0,205+18252,52*0,209=3224,125+3323,619+

+3494,061+3678,111+3814,777=17534,693

За формулою (3.2) знайдемо квадрат відхилень обсягів транспонування від
їх середнього значення. Для цього складемо статистичний розподіл (табл.
3.16)

Таблиця 3.16.

551117,671 240583,383 4145,815 165901,436 515275,602

Рі 0,192 0,195 0,200 0,205 0,209

Д(х)=551117,671*0,192+240583,383*0,195+4145,815*0,200+

+165901,436*0,205+515275,602*0,209=105814,593+46913,760+

+829,163+34009,794+107692,601=295259,911

Для знаходження середньоквадратичного відхилення використаємо формулу
(3.3)

(тис.т)

знайдемо ризик виконання виробничої програми у відсотках,
використовуючи формулу (3.4)

Як видно з наведених вище розрахувань, ризик випровадження виробничої
програми транспонування нафти є досить низьким.

РОЗДІЛ 4

ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА З ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРОЕКТНОГО РІШЕННЯ

4.1. Визначення сильних та слабких сторін підприємства, SWOT-аналіз.

ВАТ „Укртранснафта” займає значне місце у виробничо-господарському
комплексі країни. Значні фінансові кошти поступають в державну казну
отриманих від перекачки нафти. Договора про перекачку нафти через
територію країни заключені з такими російськими нафтовими компаніями:
„Лукойл” – Тюменська нафтопровідна компанія, ТАТ Нафта і т. д. ,що дають
змогу мати постійний прибуток на підприємстві. Зв”язки з цими
компаніями мають стабільність , що дає змогу ефективно і постійно
працювати підприємству.

Споживачами даного підприємства являються нафтоперекачувальні
станції, які знаходяться на території України. Для прикладу можна
визначити декілька таких організацій: це Лисичанськ, Снігурівка,
Одеса, Херсон і т. д.

У Кременчузі знаходиться найбільший та найголовніший нафтопереробний
завод, який став до ладу у 1966 році. Роботу нафтопровідного Управління
організували таким чином, що споживачі – переробне підприємство –
отримують сировину безперебійно.

Постачальниками організації являються російські нафтопровідні компанії,
які зазначені вище – це Тюменська нафтова компанія „Лукойл”, і ТАТ
Нафта. Ці нафтові організації займають передове місце в Росії.

Розуміючи перспективи нафтопровідного транспорту для України,
керівництво підприємства прагнуло вивести його на світовий рівень,
зробити лідером у своїй галузі. Зв”язалися стосунки з іноземними
фірмами, що виробляють необхідні для експлуатації нафтопроводів
механізми та обладнання. Зокрема, системи комплексної автоматики
закуповуються на угорському комбінаті „ММГ-АМ”, труби, манжети
–термофіти та інші матеріали для лінійної частини трубопроводів постачає
всесвітньо відома фірма „Манесман” (Німеччина) , спец-техніку фірми
„Зігфрід Крюгер” (Німеччина) та „Камацу” (Японія).

Для визначення стратегії підприємства проаналізуємо його сильні та слабі
сторони, та проведемо SWOT- аналіз.

Вивчення внутрішнього середовища направлене на з”ясування того, якими
сильними та слабкими сторонами володіє оганізація.

Сильні сторони служать базою, на якій організація спирається в
конкурентній боротьбі і котру вона повинна прагнути розширити і
зміцнити

Слабкі сторони- це предмет пильної уваги із сторони керівництва,
яке повинне робити все можливе, щоб позбавитися від них.

Метод SWOT прийнятний для аналіза середовища – це сила, слабість,
можливості та загрози – являються широко признаним підхідом, що дозволяє
провести спільне вивчення зовнішнього та внутрішнього середовища. За
застосуванням методу SWOT, вдається встановити лінії зв”язку між силою
та слабкістю, які властиві організації, і зовнішніми загрозами та
можливостями.

Приведемо декілька прикладів сильних сторін нафтоперекачувальної
станції.

видатна компетентність;

адекватні фінансові ресурси;

висока кваліфікація;

гарна репутація у покупців;

відомий лідер ринку;

придатна технологія;

переваги в області витрат;

перевірений часом менеджмент.

Звернемо увагу на слабкі сторони даного підприємства.

погане відстеження процесу виконання стратегії;

дуже вузька виробнича лінія;

тортування з внутрішніми виробничими проблемами.

Зазначимо можливості.

вихід на нові ринки або сигменти ринку;

розширення виробничої лінії;

вертикальна інтеграція;

можливість перейти в групу з кращою стратегією;

самовдоволення серед конкурентних фірм;

прискорення росту ринка.

Загрози.

можливість появи нових конкурентів;

нестабільна політика уряду;

зростаючий конкурентний тиск;

регресія і загасення ділового циклу;

несприятливі демографічні зміни.

Отже, можна сказати, що аналіз середовища – це дуже важливий для
виробітку стратегії організації і дуже важкий процес, требуючий уважного
відстеження, що відбувається в середовищі процесів, оцінки факторів та
встановлення зв”язку між факторами і даними сильними та слабкими
сторонами організації, а також можливостями та загрозами, які укладені у
внутрішньому середовищі. Очевидно, що не знаючи середовища, організація
не зможе існувати. Однак вона не плаває в оточенні, як човен, не маючий
керма, весел або парусника. Організація вивчає середовище, щоб
забезпечити себе успішним подвигом до своїх цілей. Тому в структурі
процесу стратегічного керування слідом за аналізом середовища випливає
встановлення місії організації та її цілей.

Місія та ціль підприємства

За самим узагальненим і в той же час за самим заглибленим поняттям
роль місії організації складається з того, що вона як би встановлює
зв”язок, орієнтує в одне направлення інтереси та сподівання тих людей,
які сприймають організацію зсередини, і тих, хто сприймає організацію
ззовні.

Визначення того, для чого створена і існує організація, місія придає
дію людям свідомість і цілеспрямованість, дозволяє їм краще бачити та
зізнавати не тільки що вони повинні робити, але й для чого вони
здійснюють свої дії. Існує широке й вузьке поняття місії.

В широкому понятті місія – це філософія та призначення, сенс
існування організації.

В вузькому розумінні місія – це сформулювання твердження того, для
чого або по якій причині існує організація, так як місія розуміїться як
підтвердження, розриваюча значення існування організації, в якій
виявляється відмінність даної організації від неї подібних.

Правильно вибрана місія хоча і має завжди загальний філософський зміст,
проте обов”язково несе в себі що-небудь, що робить її унікальною в
своєму роді, що характеризує саме ту організацію, в якій вона була
вироблена.

Як вважає Ф. Котлер, місія повинна вироблятися з урахуванням
наступних п”яти факторів:

Історія фірми, в процесі якої виробляється філософія фірми, формувався
її профіль та стиль діяльності, місце на ринку і т.п.;

Існує стиль поведінки та спосіб дій власників і керівного персоналу;

Ресурси, які вона може привести в дію для досягнення своєї мети;

Відмінні особливості, якими володіє організація.

Добре сформульована місія проясняє те, чим являється організація і
якою вона прагне бути, а також показує відмінності організації від
інших, їй подібних. Для цього в супроводній місію її розкодуванні
повинні бути виражені:

Цільові орієнтири організації, виражаючі те, на рішення яких задач
направлена діяльність організації, і те, до чого прагне організація в
своїй діяльності в довгостроковій перспективі;

Середовище діяльності організації, виражаюча те, який продукт
організація пропонує покупцям, и те, на якому ринкі організація здійснює
реалізацію свого продукту;

Філософія організації, що знаходить прояв в тих цінностях та віруваннях,
які прийняті в організації;

Можливості та способи здійснення діяльності організації, виражаюча те, в
чому сила організації, в чому її можливості для виживання в
довгостроковій перспективі, яким способом і з допомогою якої технології
організація здійснює свою роботу, які для цього маються ноу-хау та
передова техніка.

На ряду з вище перерахованими характеристиками визначимо місію
нафтоперекачувальної станції.

Загальна ціль данаго підприємства – це перекачка нафти,
ефективність та швидкість перекачати її в певний срок., а також якість
та цінність. Також існує соціальний захист колег (ідентифікація). В
організації встановлений клімат відповідальності, ретельності та
роботоздатності. Фірма , також, представляє із себе перспективну
станцію, що має солідний фінансовий капітал. Вона прагне стабільності
та зросту виробництва.

Забезпечення стабільної роботи на нафтоперекачувальній станції
приводить до високого рівня премій, матеріальної допомоги робітникам, а
також пільги.

Магістральні нафтопроводи для економіки України мають величезне
значення.. Завдяки будівництву нафтоперевалочного комплексу в порту
„Південний” поблизу Одеси вже сьогодні наша країна є цікавим
стратегічним партнером для багатьох держав. Дійсно , відкриті запаси
нафти у Кайспійському морі нарівні з традиційними районами
нафтовидобування на Близькому Сході роблять привабливою для України
перспективу стати одним із головних транспортерів сировини до Європи.
І в цьому процесі Придніпровські нафтопроводи займають провідні
позиції.

Твердження даної організації – це якісне стабільне транспонування
нафти та нафтопродуктів до споживачів у відповідний час.

Якщо місія здійснює загальні орієнтири, напрямок функціонування
організації, що виражає зміст її існування, то конкретний кінцевий стан,
до якого в кожний момент часу прагне організація, фіксується у вигляді
її цілей. Інакше кажучи,

Цілі – це конкрктний стан окремих характеристик організації,
досягнення яких являються для них бажани і на досягнення яких направлена
її діяльність.

В залежності від періоду часу, що вимагає для їх досягнення,
цілі діляться на довгострокові та короткострокові.

Розподіл цілей на довгострокові та короткострокові мають
принципіальне значення, так як ці цлі істотно відрізняються по змісту.
Для короткострокових цілей характерна значно більща , чим для
довгострокових, конкретизація і деталізація ( хто, що і коли повинен
робити ).

Існує чотири середовища , по яких ОРНУ встановлює свої цілі.

1. Середовище прибутку:

прибутковість, що виражає в показниках тип величини прибутку,
рентабельності, доходу на акцію і т. п.;

положення на ринку, що описується такими показниками, як доля ринку,
обсяг продаж, доля ринку відносно конкурента і т.п.;

перекачка, що виражається в витратах на одиницю нафтопродуктів,
нафтоємкість і т.п.;

фінансові ресурси, що описані показниками, які характеризують структуру
капітала, рух грошей в організації, величину оборотного капіталу і т.п.;

потужність організації, що виражається в цільових показниках, які
стосуються розміру використаних потужностей, кількість одиниць техніки і
т.п.;

2. В середовищі роботи з колегами:

робота з покупцями, що виражається в таких показниках, як швидкість
обслуговування клієнтів, число скарг зі сторони покупців і т.п.;

3. В середовищі роботи з співробітниками:

зміни в організації та управлінні, що виражаються в показниках, які
встановлюють завдання по срокам організаційних змін і т.п.;

людські ресурси, що описуються за допомогою показників, які виражають
кількість пропусків роботи, плинність кадрів, підвищення кваліфікації
робітників і т.п..

4. В середовищі соціальної відповідальності:

робити допомогу суспільству, що описується такими показниками, як об”єм
добродіяльності, сроки проведення добродіяльницьких акцій і т.п.

Отже, Цілі та місія грають дуже важливу роль , так як вони
встановлюють „зв”язання” організації та забезпечує організацію
діяльністю всіх підрозділів на досягнення цілей верхнього рівня. Якщо
цілі та місія виражені вірно, то кожне підприємство, що достигає своїх
цілей, вносить необхідний вклад в досягнення цілей організації в цілому.

Вибір стратегії підприємства

Стратегія – довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку
організації, що стосується сфери засобів і форми її діяльності [20, 21].

Виділяють декілька видів стратегій.

Перша група – стратегія концентрованого росту. Сюди попадають ті
стратегії, які зв”язані із зміною продукту і ринку і не затрачають три
інших елементи. В випадку проходження цим стратегіям фірма намагається
поліпшити свій продукт або почати виготовляти новий, не змінюючи при
цьому галузі. Конкретними видами стратегії першої групи являються
наступні:

стратегія посилення позиції на ринку, при якій фірма робе все, щоб з
даним продуктом на ринку завоювати кращі позиції.

стратегія розвитку ринку заключається в пошуку нових ринків для вже
виготовленого продукту.

стратегія розвитку продукту, що пропонує розв”язок задачі росту за
рахунок виробництва нового продукту

Друга група – стратегія інтегрованого росту. Звичайно фірма може

прибігати до досягнення таких стратегій, якщо вона знаходиться в
сильному бізнесі, не може досягнути стратегії концентрованого росту і в
той же час інтегрований рост не суперечить її довгостроковим цілям.
Виділяють дві основних типи стратегій інтегрованого росту:

стратегія зворотньої вертикальної інтеграції направлена на ріст фірми за
рахунок придбання або ж підсилення контроля над
постачальниками. Вона може дати фірмі дуже сприятливі результати,
зв”язані з тим, що зменшиться залежність від коливання цін на
комплектуючі та запиту постачальників.

Стратегія вперед ідущій вертикальної інтегрованості – виражається в
прирості фірми за рахунок придбання або ж посилення контролю над
структурами, які знаходяться між фірмою та кінцевими споживачами, а
точніше системами розподілу та продажу.

Третя група – стратегія диверсифікованого росту. Ця стратегія
реалізується в тому випадку, якщо фірма не може далі розвиватися на
даному ринку з даним продуктом в рамках даної галузі.

Виділяють такі типи стратегій диверсифікованого росту:

стратегія централізованої деверсифікації базується на пошуці та
використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів, які
укладені в істотному бізнесі

стратегія горизонтальної диверсифікації припускає пошук можливостей
росту на існуючому ринкі за рахунок нової продукції, необхідної нової
технології

стратегія конгломеративної диверсифікації складається з того, що фірма
розширяється за рахунок виробництва технологічно не зв”язаних з вже
виготовлених нових продуктів, які реалізуються на нових ринках.

Четверта група – стратегія скорочення. Вони реалізуються тоді, коли
фірма потребує в перегрупуванні сил після довгого періоду росту або у
зв”язк з необхідним підвищенням ефективності, коли наблюдаються зрушення
та кординальні зміни в економіці, такі, як, наприклад, структурна
перестройка і т.д.

До четвертої групи належать:

стратегія ліквідації – граничний випадок стратегії скорочення і
здійснюється тоді, коли фірма не може вести подальший бізнес

стратегія „збору врожаю” – відмова від довгострокового погляду на бізнес
в користь максимального отримання прибутку в короткостроковій
перспективі

стратегія скорочення – фірма закладає або продає одне із своїх
підрозподілів або бізнесів, щоб здійснити довгострокові зміни меж
ведення бізнесу.

Вибір стратегії фірми здійснюється керівниками на основі аналізу
ключових факторів, характеризуючих стан фірми, з обліком результатів
аналізу портфеля бізнесів, а також характеристика і сутності
реалізованих стратегій.

Основним ключовим фактором, який повинен бути в першу чергу
врахований при виборі стратегій, являється слідуючий: стан галузі і
позиція фірми в галузі може грати вирішальну роль при виборі стратегії
роста фірми.

Сильні фірми повинні прямувати до максимального використання
можливостей, породжуваних їх лідируючі положення.

Слабкі фірми повинні вести себе по іншому. Вони повинні
вибирати ті стратегії, які можуть привести до збільшення їх сили. Якщо ж
таких стратегій нема, то вони повинні покинути дану галузь.

Томпсон і Стрікланд запропонували слідуючу матрицю вибору
стратегії в залежності від динаміки росту ринку на продукцію та
конкурентну позицію фірми. (див. рис. 4.1.)

Швидкий ріст

ІІ квадрат стратегії

Перегляд стратегії концепції

Горизонтальна інтеграція

Скорочення

Ліквідація

І квадрат стратегії

Концентрація

Вертикальна інтеграція

Центрована диверсифікація

Слаба конкурентна позиція

ІІІ квадрат стратегії

Скорочення витрат

Диверсифікація

Скорочення

Ліквідація

Повільний приріст Сильна конкурентна позиція

IV квадрат стратегій

Центрована диверсифікація

Конгломерентна диверсифікація

Спільне підприємство в новій області

Рис. 4.1. Матриця вибору стратегії в залежності від динаміки росту ринку
на продукцію та конкурентну позицію фірми..

Ціль організації додають унікальність та оригінальність вибіру стратегії
стосовно до кожної фірми. В цілях виражено те, до чого прагне фірма.
Якщо, напрриклад, цілі не припускають інтенсивного росту фірми, то й не
можуть бути вибрані відповідні стратегії росту, навіть незважаючи на те,
що для цього є вчі передумови як на ринку та в галузі, так і в
потенціалі фірми.

Інтереси та відношення вищого керівництва грає дуже велику роль
при виборі стратегії розвитку фірми. Наприклад, бувають випадки, коли
вище керівництво не хоче передивлятися прийнятими ними раніше рішення,
навіть коли і відкриваються нові перспективи. Керівництво може любити
ризикувати, а може, навпаки, прагнути будь-якими способами уникати
ризику. І це відношення може бути вирішальним при виборі стратегії
розвитку, наприклад, при виборі стратегії розробки нового продукту або
освоєння нових ринків. Власні симпатії або антипатії зі сторони
керівників також може дуже сильно впливати на вибір стратегії.

Фінансові ресурси фірми також надають істотний вплив на вибір
стратегії. Любі зміни в поведінці фірми, такі, наприклад, як вихід на
нові ринки, розробка нового продукту та перехід до нової галузі,
потребує великих фінансових витрат. Тому фірма, яка має великі фінансові
ресурси або легкий доступ до них, при виборі стратегії поведінки
знаходяться в набагато кращому становищі та мають для вибора набагато
більше число варіантів стратегії, ніж фірма з сильно обмеженими
фінансовими можливостями.

Кваліфікація робітників, так само як і фінансові ресурси,
являються сильним обмеженим фактором при биборі стратегії розвитку.
Поглиблення і розширення кваліфікованого потенціалу робітників
являється одним з важливих умов, забезпечуючих можливість перехода до
нових підприємств або ж до якісного технологічного обновлення існуючого
підприємства. Не володіючи достатньо великою інформацією про
кваліфікований потенціал, керівники не можуть зробити правильного вибору
стратегії фірми.

Обставини фірми по попереднім стратегіям створюють деяку
інерційність в розвитку. Неможливи повністю відмовитися від попередніх
обставин в зв”язку з переходом до нових стратегій. Тому при виборі нових
стратегій необхідно вживати той фактор, що ще деякий час будуть діяти
обставинипопередніх років, які відповідно будуть здержувати або ж
коректувати можливість реалізації нових стратегій. В зв”язку з цим, щоб
запобігти сильного негативного впливу старих обставин, необхідно їх по
можливості повно враховувати при виборі нових стратегій і закладать їх
виконання в процес здійснення нових стратегій.

Часовий фактор повинен обов”язково прийматися до уваги при всіх
випадках вибора стратегії. Зв”язана це з тим, що і можливість і загрози
для фірми, і планові зміни завжди мають відповідні часові границі. При
цьому важливо враховувати і календарний час, і тривалість етапів
досягнення конкретних дій по реалізації стратегії. Фірма не в будь-який
момент і не в будь-який календарний срок може здійснити стратегію, а
тільки в ті моменти та в ті сроки, в які з”являється можливість для
цього. Дуже часто успіху в досягненні стратегії і, також, успіху в
конкурентній боротьбі домагається та фірма, яка краще навчилася
враховувати час і відповідно краще вміє керувати процесами в часі.

Отже враховуючи всі фактори, які були перераховані вище, можна
вибрати загальну стратегію Одеського районного нафтопровідного
управління.

Стратегія підприємства – стати провідним партнером для держав
Європи та СНД. А також є відстоювання на європейському ринку
загальнонаціональних інтересів України. Вдосконалення системи
магістральних нафтопроводів є однією із складових успішного розвитку
України.

Отже, спираючись на ці факти, можна визначити , що загальна
стратегія даного підприємства буде друга група – стратегія інтегрованого
росту.

PAGE 7

PAGE 59

Загальна сума фінансових доходів

Довго-строкові

Коротко-

строкові

Займи

Випуск акцій

Амортизація

Прибуток

Зовнішні

Внутрішні

Середньорокова виробітка продукції одним працівником (РВппп)

Частка робітників в загальній чисельності працівників (УД)

Середньорокова виробітка одним працівником (ГВ’)

Кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік (Д)

Середньоденна виробітка продукції одним працівником (ДВ)

Середнє продовження робочого дня (П)

Середньочасова виробітка продукції (ЧВ)

Фактори повязані з зниженням працездатності

Фактори, які повязані із змінами цін оцінки продукції

Технічний рівень виробництва

Організація виробництва

Зміни структури продукції

Зміни рівня кооперації

Невиробничі затрати робочого часу

Похожие записи