Вплив  інновацій  на  підвищення конкурентоспроможності  персоналу
 промислових підпрємств

 

Підвищення конкурентоспроможності персоналу промислових підприємств
тісно пов’язане зі «сплеском» його інноваційної активності. Обидва ці
явища у світі не є випадковими. Вони ґрунтуються на комплексному підході
менеджерів до створення різноманітних економічних, психологічних,
соціальних, статусних стимулів до постійного освітньо-професійного
розвитку персоналу та прояву творчості, оскільки це приносить
підприємству очевидні економічні зиски і бажані конкурентні позиції на
ринку.

Можливість впровадження інновацій на вітчизняних  промислових
 підприємствах, тобто сприйняття їх, визначається рядом факторів, які
акумулюють внутрішні й зовнішні можливості та загрози. Державна політика
щодо підвищення сприйняття інновацій підприємствами повинна
забезпечувати формування та результативне функціонування системи
механізмів, здатних стимулювати попит на інновації збоку виробників,
зокрема, купувати інноваційну техніку і  технології; нарощувати
нематеріальні активи; оновлювати асортимент продукції та поліпшувати  її
якість.

В даному аспекті позитивним є досвід країн ЄС щодо стимулювання
інноваційної діяльності: у більшості країн Європейського Союзу надається
державна підтримка підприємствам, які розробляють і реалізують нові
товари й технології, тому що дана сфера вважається досить ризикованою
щодо капіталовкладень.  В Італії, Іспанії та Португалії це податкові
пільги, за допомогою яких стимулюються всі підприємства, пов’язані з
розробкою та впровадженням інновацій;  у Німеччині, Фінляндії, Швеції –
субсидії й кредити за зниженими відсотковими ставками.

Саме відсутність досконалої системи подібних стимулів поряд з іншими
важливими причинами (економічна, фінансова, платіжна,
техніко-технологічна криза, зниження макроекономічного попиту на
інновації тощо) призвели до неготовності багатьох вітчизняних
підприємств зберегти і примножити якість трудового потенціалу в
інтересах розробки і впровадження інновацій.

Тривалий період економічної кризи, відсутність розвиненої інфраструктури
інноваційної діяльності упродовж багатьох років, необхідної мотивації
підприємств-товаровиробників до застосування нововведень як засобу
конкурентної боротьби, – ці та інші чинники визначили відставання
України в інноваційній сфері ще на початку ринкових перетворень. У
кризове для країни десятиріччя, починаючи з 1991 р., ситуація істотно
погіршилася: зменшилися обсяги виробництва, відбулося падіння
продуктивності праці, згортання фінансування науки, відповідно
зменшилася частка наукоємної машинобудівельної продукції, а чисельність
працівників, зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю
зменшилися більш як удвічі, кількість винахідників та раціоналізаторів –
понад чим 20 разів.

Питома вага українських промислових підприємств, що впроваджували
інновації, має загрозливу тенденцію до скорочення: в 1995р.- 22,9%, в
2000р.- 14,8%, в 2003р. — 11,1%, а  в 2009р. — 10,7%. Основні показники
інноваційної діяльності промислових підпрємств України в 2000-09р.р.
наведені в таблиці 1.

 

Таблиця 1. Інноваційна діяльність промислових підприємств України

Рік Питома вага підприємств, що займаються інноваціями, % Питома вага
підприємств, що впроваджу-вали інновації, % Питома вага реалізованої
інноваційної продукціїї в обсязі промислової,% Питома вага обсягу
виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП,% Загальна сума
витрат на фінансування технологічних інновацій, млн.грн Впроваджено
нових технологічних процесів, кількість Освоєно виробництво нових видів
продукціїї,*

найменувань 

2001 16,5 14,3 6,8 1,11 1971,4 1421 19484

2003 15,1 11,5 5,6 1,24 3059,8 1482 7416

2005 11,9 8,2 6,5 1,09 5751,6 1808 3152

2007 14,2 11,5 6,7 0,93 10850,9 1419 2526

2008 13,0 10,8 5,9 0,90 11994,2 1647 2446

2009 12.8 10.7 4.8 0.95 7949.9 1893 2685

* — з 2003 року інноваційних видів продукції

 

У найближчій та довгостроковій перспективі врахування інноваційного
чинника стане вирішальною умовою подальшого розвитку суб’єктів
господарювання на мезо- та мікрорівні.

Відсутність прибутку або низька рентабельність підприємств обмежує
можливості підприємств у підвищенні конкурентоспроможності персоналу
(передусім у виділенні коштів на професійне навчання та підвищення
кваліфікації). До того слід додати, що сьогодні багато підприємств є
збитковими, зокрема, у промисловості їх б третини. Незадовільним є
технічний стан виробництва. Запровадження в дію нових технологічних
ліній, станків та інших засобів виробництва здійснюється дуже повільно і
становить мізерну частку від наявної вартості основних засобів.
Кількість впроваджених нових прогресивних технологічних процесів
скоротилася порівняно з 1991 р. майже у 5 разів і впродовж 2003-2006 рр.
залишалася майже без змін. За даними Держкомстату України, зараз лише
кожне п’яте інноваційне підприємство впроваджує у виробництво нові види
техніки, маловідходні, ресурсозберігаючі технологій.

Якщо на початку 90-х років ХХ ст. наукові та науково-технічні роботи в
Кіровоградській області виконували працівники 20  підприємств та
організацій, то сьогодні таких організацій залишилося 13. Кількість
фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за цей же
період скоротилася майже в 6 разів (це за темпами значно перевищує
аналогічний середній показник по Україні).  Якщо у 2001 р. в середньому
по Україні інноваційною діяльністю займалося кожне сьоме підприємство,
то в Кіровоградській області –  лише кожне шістнадцяте або 6% від
загальної кількості підприємств регіону (в 1995 р. цей показник складав
7,9%), які представляють переважно такі галузі, як машинобудування та
металообробка, сільськогосподарське та тракторне машинобудування,
харчова, борошномельно-круп’яна та поліграфічна промисловість. Розробкою
та впровадженням інновацій, пошуком та обробкою новітньої інформації на
промислових підприємствах  займається не більше 5% персоналу.

З цього виходить, що інновативно-інформаційний чинник ще не став вагомим
 важелем зростання конкурентоспроможності персоналу промислових
підприємств області, оскільки безпосередньо зачіпає інтереси мізерної
частки працівників.

Причини низької інноваційної активності пов’язані, передусім, з тим, що
основним джерелом фінансування впровадження нововведень сьогодні є
власні кошти підприємств, які являються обмеженими. Залучення інвестицій
не забезпечує нагальних потреб промисловості.  Роль держави, не
дивлячись на низку прийнятих законодавчих документів щодо розвитку науки
та інноваційної діяльності, невиправдано знизилася: фактичні  витрати з
державного бюджету на наукові дослідження та інноваційні розробки
зменшилися з 2,3% валового внутрішнього продукту в 1990 р. до 0,22% у
1999 і підвищилися лише до 0,39% ВВП у 2003 р. За цей період загальні
витрати держави на окреслені цілі знизилися з 3,11% до 1,13% ВВП.

=за відсутності коштів в регіональному бюджеті, так як більша частина
налогів перераховується до державного бюджету. Тому необхідна розробка
програми інноваційного розвитку регіона за участі фінансування
інноваційних процесів з трьох джерел: державного бюджету, регіональних
коштів та прибутку підприємств регіона.

Динаміка впровадження інновацій на промислових підприємствах
Кіровоградської області в 2004-2009рр. наведена на рис.1. Питома вага
підприємств, що впроваджували інновації, за цей період скоротилася
вдвічі і становить лише 9,4% від загальної кількості проти 18,9% у
2004р., а питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному
обсязі промислової складає всього 5,7%, тобто у 1,7 раза менше, ніж у
2007 році.

 

Рисунок 1. Динаміка впровадження інновацій на промислових підприємствах
Кіровоградської області

 

За 2009 р. у розвиток економіки Кіровоградської області підприємствами
та організаціями за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 3303,4
млн.грн. капітальних інвестицій. Найвагомішу частку з них (83,7%
загального обсягу) становили інвестиції в основний капітал. Головним
джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше,
залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких
освоєно 67,6% капіталовкладень, що на 3,9%  більше, ніж у 2008р.

Вагомі обсяги інвестицій освоєні на будівництві потужностей по
виробництву олії ПП “Еллада”, об’єктів Новокостянтинівського родовища,
ЗАТ “Завод модифікованих жирів”, ПП “Віктор і К”, ліній зв’язку,
торговельних підприємств; при реконструкції об’єктів електроенергетики,
залізничного транспорту, ДП “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”;
на придбання обладнання ЗАТ “Радій”, ТОВ “Ласка”, ПП “Гідросила АПМ” та
сільськогосподарськими підприємствами.

Найбільше капіталовкладень (61,9% або 1711,3 млн.грн.) спрямовано у
розвиток промислових видів діяльності (дивись табл. 2). Порівняно з
2008р. обсяги інвестицій в основний капітал у промисловість збільшилися
на 37,1%, в т.ч. в переробну – на 91,1% та добувну – на 5%. Водночас,
зменшились у розвиток підприємств з виробництва та розподілення
електроенергії, газу та води на 55,5%. 

 

Таблиця 2. Інвестиції в промисловість Кіровоградської області за 2009
рік

  Освоєно (використано) інвестицій в основний капітал, млн.грн. У % до
загального обсягу

Всього 2766,14 100,0

Промисловість 1711,3 61,9

Добувна промисловість 471,0 17,0

Переробна промисловість 1150,1 41,6

Виробництво та розподілення

електроенергії, газу та води  

90,2  

3,3

 

Позитивний вплив на темпи освоєння капіталовкладень у переробній
промисловості мало збільшення інвестицій в основний капітал у
виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (у 2,2
раза), машинобудування (на 71,3%). Частка цих видів діяльності у
загальних обсягах капіталовкладень переробної промисловості становила
94,9%. Водночас, обсяги капіталовкладень у хімічне виробництво
скоротилися на 63%.

Зрозуміло, що такий стан техніко-технологічного розвитку вітчизняного
виробництва більш орієнтує промислові підприємства на потребу у
працівниках індустріального типу, ніж на працівників, орієнтованих на
новітні знання і постійне самовдосконалення.

Тому, на відміну від зарубіжного досвіду, для якого характерна активна
соціально-економічна підтримка освітньо-професійного розвитку персоналу
та його інноваційної активності з боку фірм і корпорацій, в Україні
переважають протилежні тенденції:

– лише кожне восьме українське підприємство має безпосереднє відношення
до інновацій і зацікавлене у творчому розвитку фахівців;

– критичної межі досягла зношеність парку наукового та технічного
обладнання, що гальмує професійний розвиток працівників, знижує вимоги
до постійного оновлення знань;

– творчість, винахідництво, прагнення до підвищення кваліфікації на
більшості підприємств практично не заохочується;

– загрозливих масштабів набуло старіння кадрів, які мають відношення до
заводської науки;

– керівники підприємств, як правило, рідко відшкодовують витрати
праців-ників на отримання освіти, зокрема у вищих навчальних закладах
I-IV рівнів акредитації;

– зростання конкурентоспроможності кожного окремого працівника на
підприємстві, як правило, залишається його особистою справою.

Висновки. З вищевикладеного можна зробити висновок про  суперечливість
ситуації: з одного боку, на рівні суспільства та уряду сформувалося
однозначне розуміння необхідності запровадження моделі інноваційного
розвитку, піднесення конкурентоспроможності нації, з іншого боку, реалії
свідчать про обмеженість уваги держави до цих питань і недооцінку цієї
проблеми на рівні підприємств. Має місце гостро відчутний дефіцит у
фінансуванні науково-технічної сфери, падіння престижу праці науковця,
інженера, винахідника. Ускладнює ситуацію нестача  керівників,  здатних
провести технологічні нововведення від зразка до масового виробництва,
нерозвиненість фондового ринку, недооцінка інженерних кадрів, що
збереглися в країні, недосконале стимулювання їх праці. Підвищення
конкурентоспроможності персоналу часто залишається поза увагою багатьох
керівників, які не дбають належним чином про розвиток трудового
потенціалу промислових підприємств, не заохочують підлеглих до
різноманітних форм навчання та підвищення кваліфікації.

На регіональному рівні  конче необхідно сформувати таку систему
взаємодії між наукою, промисловістю і суспільством, при якій інновації
слугували б  базою для розвитку промисловості та суспільства, а ті, в
своючергу, стимулювали нові наукові дослідження. При реалізації такого
механізму повинен діяти двосторонній зв’язок між інноваціями та
об’єктами їх застосування.

 

Список літератури

1         Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч.
посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 224 с.

2         Лісогор Л.С. Конкурентність ринку праці: механізми реалізації
(монографія) / Відпов. ред. Е.М. Лібанова. – К.: Ін-т демографії та
соціальних досліджень НАНУ,  2005. –  168 с.

3         Семикіна М. В., Коваль Л. А. Інноваційна праця в конкурентному
середовищі: загальна методологія, мотиваційні основи регулювання. –
Кіровоград: “Степ”, 2002. – 212 с.

4         Смірнов О.О. Стратегічні напрями управління
конкурентоспроможністю персоналу на підприємстві // Управление
человеческими ресурсами: государство, регіон, предприятие: Сб. научн.
тр. – Донецк: Ин-т экономики пром-ти НАН Украины,  2006. – Т.3. – С. 339
– 345.

5         Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми,
перспективи, ризики: Зб. доповідей міжнародної науково-практ. конф.–
Львів: Вид-во  нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2006. –  570 с.

6         Шаульська Л.В. Стратегія розвитку трудового потенціалу
України: Монографія / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк,
2005. – 502с.

7         http://www.ukrstat.gov.ua/

8         http://www.kirstat.kr.ua/

Похожие записи