Реферат на тему:

Відносини власності

План

1. Власність як економічна категорія:

а) поняття власності;

б) суб’єкти і об’єкти власності;

в) її ознаки;

г) підходи щодо структури відносин власності.

2. Економічний зміст і юридична форма власності.

3. Структура власності за її типами, видами і формами, еволюція відносин
власності.

Власність – найфундаментальніша економічна категорія. Це поняття є
одним із центральних, його можна розглядати у 3 аспектах:

матеріально-натуральний (расовий) – все, що оточує;

юридичний – правове оформлення володіння, розпорядження та використання
об’єкта власності;

політекономічний – відображає реальне привласнення умов виробництва і
результатів.

Власність є основоположною економічною категорією, разом з тим вона одна
з найбільш складних категорій, бо має багато ознак, форм прояву і систем
функціонування. Сучасні економічні теорії вбачають у власності
економічні відносини, проте одні визначають їх як сукупність усіх
економічних відносин, інші – як основне економічне відношення, треті –
вихідне чи первинне.

Зрозуміло, що всі підходи відбивають певну сторону функціонування
власності і визначають цю категорію з тієї чи іншої сторони.

Поняття власності виникло у людей в результаті виробництва матеріальних
благ і їх привласнення, це поняття виникає тоді, коли виникає декілька
самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли
виникають відносини з приводу привласнення своїх продуктів. Власність –
це не річ, а відношення між людьми з приводу виробництва і присвоєння
благ – продуктів праці і природи, це відношення суб’єктів один до одного
відповідно до їх відношення до матеріалів, предметів, знарядь.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність є відношенням між людьми
по відчуженню чи привласненню діяльності чи результатів.

Генетичну структурну побудову слід визначати через взаємодію відносин
привласнення і відчуження, оскільки власність є результуючою хоча і
полярних, але зустрічних відносин привласнення, відчуження. Привласнення
– економічний процес, спосіб перетворення предметів і явищ діяльності,
їх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних
суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження,
користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність
об’єкта власності певному суб’єкту. Розпорядження – здійснюване
власником чи делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття
управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта
власності. Користування – процес виробничого застосування і споживання
корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його
допомогою благ.

Парною категорією привласнення є відчуження – процес перетворення
діяльності, здібностей людини на самостійну силу, уречевлення
результатів функціонуючої праці (індивідуальної чи суспільної) з
перетворенням власності суб’єктів та об’єктів економічних відносин.

Відносини власності виникають за наявності принаймні 2 суб’єктів. Для їх
виникнення потрібно, щоб були контрагенти цих відносин (суб’єкти),
споживчі блага, з приводу яких можуть виникати відносини власності
(об’єкти). Відносини власності характеризуються суб’єктами і об’єктами.
Суб’єкти – фізичні і юридичні особи, які в процесі відчуження –
привласнення благ і послуг – вступають між собою у ці відносини.

З точки зору форм власності виступають індивіди, домашні господарстві,
колективи, держава. З розвитком суспільства відбувається кількісне і
якісне зростання суб’єктів за цими ознаками.

Систему суб’єктів можна розглядати за поділом на вітчизняні та
іноземні.

¤

gd?[’ ¤

A h

&

Об’єктами є все розмаїття національного багатства, включаючи землю з
надрами, водний і повітряний простір, засоби виробництва, робочу силу і
результати її діяльності (гроші, споживчі блага, цінні папери).

Категорія власності як і будь-яка інша має певні ознаки, що визначають
її економічний зміст. До характерних ознак можна віднести:

– власність – соціально-економічне, виробниче відношення між людьми, а
не відношення до речей;

– власність – результат суспільного розвитку, а не окремої людини;

– власність – відношення по присвоєнню благ і послуг;

– оскільки блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то
провідними пріоритетними є відношення по присвоєнню засобів виробництва;

– у певних умовах засоби виробництва можуть відчужуватись від
безпосереднього виробництва , тому власність на засоби виробництва являє
собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і
визначає історичний тип даного способу присвоєння;

– у реальній дійсності власність виступає у конкретній історичній формі;

– на поверхні суспільного життя відносини власності виступають як право
власності.

Характеристика економічних відносин щодо фаз відтворення

відносини у процесі виробництва як процесі створення матеріальних благ
(послуг);

відносини у процесі розподілу (в результаті отримує свою частку у
виробленому національному продукті);

в обміні (отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні
конкретні засоби існування);

споживання – вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його
кінцеве споживання, тим самим дається поштовх до нового виробничого
циклу.

Виробництво – розподіл – обмін – споживання

Виробництво може включати в себе розподіл, обмін, споживання.

Еволюція форм власності

Як відомо, людське суспільство зрештою організовується у різні форми
державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини, у тому числі й
економічні. Воно відбувається законодавчими актами. Власність як
економічні відносини теж регулюється юридичними актами, перш за все
економічним правом. На відміну від власності як економічної категорії,
яка відбиває відносини «людина–людина», в юридичному розумінні
відтворюється системою «людина–річ». Як юридично-правова категорія
власність відображує майнові відносини – свідомі вольові взаємозв’язки
юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплені
системою прав власності:

право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

право користування (право застосування корисних властивостей благ для
себе);

право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме
використання благ);

право на дохід (право мати результати від використання благ);

право суверена (право на відчуження, споживання, зміну блага);

право на безпеку (право на захист від експропріації благ);

право на передачу благ у спадщину;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на користування благом, що завдає шкоди середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнень;

право на залишковий характер, право на впровадження процедур, які
забезпечують відповідні порушення повноважень.

Існує й інше трактування юридичної форми відносин власності, коли вони
виступають у формі права власності, що реалізується у дії 3 атрибутів:
володіння, розпорядження, користування. Їх співвідношення визначає
реальні форми власності як складових частин її структури.

Типи, види і форми власності

Власність

Племінна

Общинна

Державна

Приватна

Обмежено-суспільна

Переважно суспільна (публічна)

Загальнонародна

Індивідуальна (сімейна)

Приватна капіталістична

Групова капіталістична

Ремісниче господарство Феодальне господарство Державна власність
Господарських товариств

Дрібнотоварне фермерське господарство Приватнокапіталістичне
господарство

Громадських організацій

Похожие записи