Тема: Види підприємств в Україні

План

Сутність, функції та типи кооперативів.

Акціонерні товариства.

Орендні підприємства.

Література:

Основи економічної теорії: підручник: Кн.2/ за ред. Ю.Ніколенка. — К.:
Либідь, 1998.-гл.3.

Мочерний С. Основи економічних знань. — К.: Феміна, 1995.- т.14, 2.

Основні поняття:

акціонерне товариство;

виробничі кооперативи;

відкрите акціонерне товариство;

дивідент;

збори акціонерів;

закрите акціонерне товариство;

кооператив;

лізинг;

оренда;

рада акціонерного товариства;

споживчі кооперативи. 1. КООПЕРАТИВНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

Поряд з малими підприємствами важливою формою підприємництва є
кооперативні форми господарювання. Слід зауважити, що дана форма
підприємницької діяльності в колишньому СРСР тривалий час (аж до другої
половини 80-х років) обмежувалася. Вона розвивалася лише у формі
колгоспів та споживчої кооперації. Причому колгоспи втратили свою
кооперативну суть і фактично перетворилися у державні підприємства.

Чим пояснюється таке ставлення до кооперативів? Щоб відповісти на це
запитання, необхідно згадати історію їх розвитку. В перші роки
радянської влади кооперації приділялася значна увага. В. І. Ленін у
роботах «Чергові завдання Радянської влади», «Про продподаток» указував
на необхідність кооперування дрібних товаровиробників. Уже на основі цих
робіт у нашій літературі нерідко робилися висновки, що Ленін завжди
виступав за широкий розвиток кооперативів. Але це не так. Саме в
названих працях були закладені помилкові погляди на кооперацію, від яких
Ленін пізніше відмовився, але не відмовилися його послідовники. В цих
ленінських працях кооперація розглядалася як державно-капіталістичне
підприємство. Головна характерна риса таких кооперативів зводилася до
того, що вони підлягали обліку й контролю з боку держави. Тому
кооперативи й вважалися перехідною формою від капіталістичних до
«послідовно соціалістичних» державних підприємств.

Пізніше в роботі «Про кооперацію» В. І. Ленін визнає помилковість цих
положень. Він пише, що треба докорінно змінити наші погляди на
соціалізм, що соціалізм — це лад цивілізованих кооператорів. Однак до
цього тоді не прислухалися. Більше того, дана стаття була опублікована
із застереженням, що в ній викладені думки хворої людини. Тоді рішуче
пропагувалася теза, що кооперація — це державно-капіталістичне
підприємство, а тому дана форма господарювання поступово згорталася як
така, що не відповідає природі соціалістичного ладу. В 1961 р. була
ліквідована остання її форма — промислова кооперація.

Таким чином, хибна теорія і хибна практика принесли нашому суспільству
чимало шкоди. Потрібно було дуже багато часу, щоб переконатися, що
розвиток кооперативних форм господарювання — об’єктивно необхідний, що
він органічно притаманний прогресивному економічному розвитку
суспільства в сучасних умовах.

Сьогодні кооперативне підприємництво розгортається на грунті
прийнятих Верховною Радою України законів про підприємницьку діяльність.
Виходячи з них, можна дати таке визначення кооперативного підприємства:
кооператив є суспільною організацією громадян, які добровільно
об’єдналися для спільної господарської та іншої діяльності на основі
належного їм на правах власності, орендованого або наданого в безоплатне
користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а
також матеріально? заінтересованості членів кооперативу та
якнайповнішого поєднання їхніх інтересів з інтересами колективу і
суспільства.

Майно кооперативу може формуватися за рахунок:

а) грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;

б) доходів від виробничої діяльності;

в) продажу акцій;

г) переданого в безкоштовне користування державного майна;

д) оренди обладнання державних підприємств.

За рахунок цих джерел формується майновий фонд членів кооперативу,
який включає вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні
папери, акції, грошові кошти й відповідну частку в матеріальних
цінностях інших підприємств і організацій. Члену кооперативу щорічно
нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці
відносини регулюються статутом кооперативу.

Пай є власністю членів кооперативного підприємства. Але право
розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом їм надається лише після
припинення членства в кооперативі. При цьому пай може бути виданий
натурою, грошима або цінними паперами.

Організація кооперативу здійснюється виключно на добровільних засадах.
Для цього необхідно розробити його статут і прийняти на відповідних
зборах. Статут разом із заявою передається у виконавчий комітет районної
чи міської Ради народних депутатів. Ці документи мають бути розглянуті
протягом місяця.

Трохи складніший порядок організації кооперативу передбачається лише в
двох випадках:

а) для кооперативів, що створюються при підприємствах, мати погодження
з відповідним підприємством;

б) кооперативи, діяльність яких пов’язана з використанням землі, інших
природних ресурсів, перед реєстрацією статуту мають одержати дозвіл
відповідного компетентного органу на виділення їм ділянки землі та
користування природними ресурсами.

Велике значення для розвитку кооперативів має зняття обмежень щодо
членства в них дієздатних осіб. Членом кооперативу може бути кожний
громадянин, причому на умовах як первинної, так і вторинної зайнятості
(у вільний від основної роботи час). Вступ у члени кооперативу, як і
праця в ньому, згідно з трудовою угодою, здійснюється без погодження з
адміністрацією за місцем основної роботи. Необхідно мати на увазі й
таке: працівники державних або громадських підприємств можуть бути
членами лише одного виробничого кооперативу.

Господарську діяльність кооперативи ведуть на основі повної
самостійності та самоокупності. Законодавство гарантує невтручання
держави в здійснення господарських функцій кооперативних підприємств,
неприпустимість обмеження Їхніх прав та інтересів з боку органів
державної влади й управління.

Кооперативним господарствам забезпечуються рівні права з державними
підприємствами та іншими суб’єктами господарювання. Вони самостійно
визначають напрями виробництва, його структуру й обсяг, розпоряджаються
виробленою продукцією та доходами, встановлюють економічні зв’язки й
кооперацію з іншими підприємствами в галузях матеріально-технічного
постачання та збуту продукції, здійснюють соціально-культурне та
побутове обслуговування населення, підготовку й перепідготовку кадрів.
При цьому кооперативи самостійно вибирають партнерів, у тому числі й
іноземних, для укладання відповідних договорів. Поряд з цим вони можуть
добровільно виконувати державне замовлення на продаж відповідної
продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення
кооперативного підприємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах,
номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність стосунків.

В системі кооперації існують підприємства двох основних типів:
виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи виготовляють товари, а також надають послуги
підприємствам, організаціям і громадянам. Споживчі кооперативи
задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговому й
побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і
садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у
соціально-культурних та інших послугах. ‘

Кооперативний сектор займає свою певну нішу в підприємницькій системі і
сприяє розвитку ринкових засад господарювання.

Крім задоволення матеріальних і духовних потреб, кооперативи виконують
й іншу досить важливу роль. Насамперед вони виступають вагомим засобом
поліпшення використання трудових ресурсів. Тут важливими є два моменти:

по-перше, кооперативний сектор залучає до громадського господарства ті
соціально-демографічні групи населення, праця яких використовується
вкрай недостатньо;

по-друге, цей сектор поглинає значну частину трудових ресурсів, які
вивільнюються з державних та інших підприємств, пом’якшуючи таким чином
проблему безробіття.

Велика роль кооперативів у поліпшенні використання не лише трудових, а й
матеріальних ресурсів. З самого зародження виробничих кооперативів
передбачалося, що свою діяльність вони здійснюватимуть переважно на базі
використання вторинної сировини, супутник продуктів і відходів
виробництва. Щорічно в народному господарстві створюється багато
відходів. Їх раціональне використання дало б змогу скоротити затрати
первинної сировини.

Діяльність кооперативів сприяє підвищенню фондовіддачі, зокрема, таким
чином. Як відомо, виробниче обладнання на державних підприємствах часто
використовується лише в одну зміну (якщо не все, то значна частина). В
другу ж і третю зміни його можуть використовувати кооперативи, які
створені при даних підприємствах для виконання допоміжних робіт
(ремонтних, налагоджувальних, будівельно-монтажних).

Таким чином, уже тепер чітко простежуються позитивні сторони
кооперативів. Вони сприяють поліпшенню використання матеріальних і
трудових ресурсів, подальшому розвитку НТП, поліпшенню забезпечення
матеріальних і духовних потреб населення.

2. АКЦІОНЕРНІ ПІДПРИЄМСТВА

Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств.
Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього
Радянського Союзу, не розвивалася. Якоюсь мірою вона існувала лише до
1929 р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживання за соціалізму
здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди
споживання. При цьому розподіл через акції, одержання дивіденду
розглядалися як явища несумісні з принципами соціалізму, як
капіталістична форма економічних відносин, а саме відносин розподілу.
Цим самим на тривалий час була закрита дорога для розвитку акціонерної
форми підприємництва.

Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь-якому
суспільстві в певній формі доходів реалізується не лише праця, а й
власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то
вона перестає бути власністю.

У малому бізнесі чітко простежується зв’язок між приватною власністю і
доходом. Приватний власник засобів виробництва є власником і результату
виробництва — доходу, причому всього доходу, а не лише заробітної плати.

А як може реалізувати свою особисту власність працівник іншого,
особливо великого підприємства? Адже в умовах демократизації
економічного життя кожний має право використати свою особисту власність
на підприємницькі цілі. Очевидно, кожному треба надати такі можливості.
Саме розвиток акціонерної форми господарювання і виступає одним з
дійових засобів економічної реалізації приватної власності населення.

Не можна погодитися з твердженням, що виплата дивіденду за акціями не
відповідає принципам соціальної справедливості. На нашу думку, якщо за
рахунок оплачених акцій здійснена технічна реконструкція підприємства, в
результаті якої підвищилася продуктивність праці і зросли прибутки на
деяку величину, то використання цього приросту на підвищення зарплати
працівників підприємства при незмінній величині їхніх трудових зусиль не
буде справедливим рішенням. Цей приріст прибутку має належати тим, від
кого він походить, тобто акціонерам. Отже, виплата дивіденду за акцією
виражає справедливі, гуманні економічні відносини. Тому акції та
дивіденди слід розглядати як загальноекономічні категорії, зміст яких
визначається характером власності, котра отримує в них форму свого руху
й реалізації.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім
засобом демонтажу централізовано-командної економіки і побудови нової
господарської системи, що базується на недержавних формах власності. При
цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно
справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва,
а саме: долається відчуженість від власності безпосередніх працівників
підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних
товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається,
що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний
фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і
несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є
залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і
матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних
господарських завдань. Основні з них: технічна реконструкція підприємств
і розширення виробництва матеріально-сировинних ресурсів.

За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом.
Дивіденд — це доход, який виплачується власникам акцій акціонерного
товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік
після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів
акціонерів. Існує два види АТ:

відкрите АТ – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом вільної
купівлі на фондовій біржі, або шляхом підписки;

закрите АТ – товариство, акції якого розповсюджуються лише серед
засновників – членів АТ.

Контрольний пакет акцій складає 51%. Однак, із збільшенням числа
акціонерів, розкиданих по всій країні, та зростанням могутності
акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна
була все менша частка акцій. Нині у розвинутих країнах світу для цього
достатньо володіти до 5% загальної кількості акцій.

Існує певний порядок створення акціонерного товариства. Якщо воно
організовується шляхом перетворення державного підприємства в
акціонерне, то насамперед необхідно мати рішення трудового колективу,
яке приймається загальними зборами й оформлюється протоколом. Потім
необхідно отримати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі
рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього
створюється комісія, до складу якої входять представники відповідних
державних, фінансових органів і членів трудового колективу. На базі цієї
оцінки визначається статутний фонд акціонерного товариства, який
фіксується в банку.

Якщо акціонерне товариство створюється на основі декількох підприємств,
то відповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне
підприємство робить свої внески в статутний фонд. Вони надходять у банк
на рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після
створення акціонерного товариства внесені кошти перераховуються на його
рахунок.

Далі починається робота з розповсюдження акцій. Для цього непотрібно
отримувати дозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції
розповсюджуються або безпосередньо засновниками даного акціонерного
товариства, або через банк. Причому реалізація акцій може здійснюватися:
а) шляхом відкритої підписки на них; б) через розподіл всіх акцій між
засновниками. При цьому засновники мають тримати у себе акції на суму не
менше 25% уставного фонду протягом двох років.

Розповсюдження акцій починається з того, що засновники публікують
повідомлення про відкриття підписки на них. У ньому зазначаються
найменування майбутнього акціонерного товариства, мета його діяльності,
засновники та ін. Вказується також строк проведення підписки на акції,
він не повинен перевищувати шість місяців.

Особи, які підписалися на акції, мають попередньо перерахувати на
рахунок засновників гроші на суму, що становить 10% номінальної вартості
акцій. Після цього засновник дає їм письмове зобов’язання продати
відповідну кількість акцій.

Після закінчення строку підписки на акції збираються установчі збори
акціонерів. Але для цього необхідно, щоб підпискою було охоплено не
менше 60-ти відсотків акцій. Якщо ж цього не сталося, то вважається, що
заснування акціонерного товариства не відбулося, акціонерам протягом ЗО
днів повертаються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між
засновниками, то вони мають оплатити 50% акцій до установчих зборів.

Реквізити для всіх акцій однакові:

фірмова назва акціонерного товариства і його місцезнаходження;

найменування цінного паперу — «акція», порядковій номер, дата випуску,
вид акції (проста чи привілейована) та її номінальна вартість, ім’я
власника (для іменної акції);

розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій,
а також кількість випущених акцій;

строк виплати дивідендів;

підпис голови правління акціонерного товариства.

Усі ці акції мають бути сплачені акціонерами протягом року після
реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному
товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її власник.

Виплата дивідендів за акціями може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією акціонерного товариства;

б) банківськими установами.

Вищим органом управління акціонерним товариством (АТ) є збори
акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція
— один голос. Загальні збори акціонерів збираються раз на рік. Проте
акціонери, що мають не менше 20% голосів, мають право в будь-який час
вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві обирається рада акціонерного товариства. Вона
здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. До ради можуть
входити представники трудового колективу, профспілкових та інших
громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами
виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства є його прав-ління. Воно
здійснює керівництво поточною діяльністю. Роботою правління керує його
голова, який призначається або обирається (згідно із статутом).
Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства. Воно
підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам
акціонерів.

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія,
яка обирається з числа акціонерів і пред-ставників трудового колективу
підприємства.

При проведенні приватизації значна частина акцій передається трудовому
колективу на пільгових умовах. Це має забезпечити певні гарантії
працівників в управлінні акціонерним товариством.

Захищає інтереси трудящих і нова система укладання колективного
договору. Він укладатиметься трудовим колективом з правлінням
акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані
вимоги трудящих, мають підтвердити загальні збори акціонерів.

Отже, передбачається сформувати майбутній механізм захисту трудового
колективу перед акціонерами.

3. ОРЕНДНІ ПІДПРИЄМСТВА

Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює
підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного
володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за
договором.

Об’єктами оренди є: 1 ) цілісні майнові комплекси державних
підприємств, організацій (господарський об’єкт із закінченим циклом
виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи
(філіали, цехи, дільниці); 2) окреме індивідуально визначене майно
державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1) організації орендарів, створені членами трудових колективів державних
підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2) громадяни та юридичні особи України;

3) громадяни іноземних держав;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником,
котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному
підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно
самостійним суб’єктом — підприємцем, якому власник (орендодавець)
передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне
володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації
об’єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у
недержавному секторі економіки. Другий тип оренди сьогодні ще не дуже
поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах
власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є
перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин
у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління.
Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від
державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності,
вільного підприємництва.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається
істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об’єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення; 6) виконання
зобов’язань.

Орендна плата є економічною формою доходу орендодавця-власника, який
він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і
користування орендарю. Основним складовим елементом орендної плати є
амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості
орендного майна. Другий елемент орендної плати — відсоток від доходу
орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу. А
одержати доход орендар може лише за умови передачі йому майна
орендодавцем у тимчасове користування.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну
величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина
орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення
величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через
формальну роль банків у господарському житті, суб’єктивізм у
встановленні позичкового відсотка це зробити об’єктивно не-можливо.

плати (О) така:

О = Фі-1 .В,

де Фі-1— залишкова вартість орендного майна на момент передачі його в
оренду; В — рівень банківського відсотка.

Формула орендної плати за умови, коли орендне підприємство
зобов’язується забезпечити своєчасне відтворення орендованого майна
самостійно, має такий вигляд:

) В,

де Рі — амортизація на реновацію, залишена у розпорядженні підприємства
в і-му році; В — рівень банківського відсотка.

Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)
вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в
орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних
рівнів, розрахунків з іншими партнерами утворюється орендний доход. Усі
платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного
доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності
орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди: 1) ризику
(фінансовий резерв), 2) розвитку виробництва, науки і техніки, 3)
соціального розвитку, 4) єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних
країнах, є лізинг. Лізинг — це довгострокова оренда машин, устаткування
тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації
збуту, що грунтується на збереженні права власності на товар за
орендодавцем.

Механізм даної форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець
спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у
виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в
оренду засобів праці.

Переваги лізингу пов’язані з тим, що він дає можливість швидко
переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових
затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі
зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток
лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім
необхідністю активізації інвестиційної політики. У 80-х роках
спеціалізовані лізингові фірми поступалися тільки інформаційним. В
Японії щорічний приріст лізингових операцій становить 25—30%, а за
деякими видами наукоємної, високотехнічної продукції — ще вищий.

Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991
р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове
користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі
вже нагромаджений Республіканським комерційним центром. Це — орендне
підприємство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів
виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Запитання та завдання для обговорення

1. Тривалий час в марксистській літературі кооперація розглядалась як
одна з форм державного капіталізму. Доведіть помилковість цього.

2. Ви збираєтеся вступити в кооператив. Що для цього треба?
Охарактеризуйте свої дії.

3. Чому в кооперативі висока заробітна плата? Поясніть.

4. Розкрийте систему цін у кооперативному секторі.

5. Розподіл за акціями — це розподіл за капіталом і тому є соціальне
несправедливим. Чи правомірне таке твердження? Прокоментуйте його.

6. Як ви пояснюєте той факт, що власники привілейованих акцій, як
правило, позбавляються права голосу на зборах акціонерів. Чи справедливо
це?

7, Страхова компанія «Омета-інстер» оголосила про початок розповсюдження
своїх простих іменних акцій для громадян та організацій. Ви побажали
купити дві акції. Які ваші дії? Розкажіть.

8. Щоб акціонерне товариство не опинилося в руках ділків тіньової
економіки, які заходи для цього треба передбачити?

9. Назвіть характерні риси оренди. Які, на вашу думку, існують аргументи
«за» і «проти» цієї форми підприємництва?

10. Як визначаються орендна плата та орендний доход?

11. Розкрийте значення лізингу в інвестиційному процесі.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи