ТІНЬОВІ КАПІТАЛИ: ДЖЕРЕЛА І МЕХАНІЗМИ НАГРОМАДЖЕННЯ, ШЛЯХИ ПОВЕРНЕННЯ,
ЛЕГАЛІЗАЦІЇ

І ВИКОРИСТАННЯ

Насамперед зауважу, що капітал є не що інше, як система відносин
власності. До національного капіталу треба включати весь капітал, який:
по-перше, має походженням національну економіку (офіційну і «тіньову»)
та її ж обслуговує; по-друге, має походженням національну економіку, але
обслуговує іноземні економіки; по-третє, є результатом використання
національних капіталів в іноземній економіці.

А тепер я хотів би привернути увагу учасників «круглого столу» до дуже
вагомого, а за сучасних умов, майже єдиного суттєвого джерела
відтворення національного капіталу, а саме — «тіньового» капіталу. Чому
це так? Хай свідчать цифри. По-перше, у держбюджеті 1998 року на
капітальні вкладення в економіку і соціальну сферу було виділено 1,7
млрд гривень, в бюджеті 1999 року за тими ж напрямами — 2,2 млрд
гривень. По-друге, за 11 місяців 1998 року комерційні банки видали
кредитів народному господарству на суму 8,9 млрд гривень, з яких
довгострокових, тобто тих, що використовуються як капітальні вкладення —
17,5 %. По-третє, державний зовнішній борг на кінець 1998 року склав
11,84 млрд доларів і збільшився протягом минулого року на 1,84 млрд
доларів. Заборгованість за іноземними позиками під гарантії Кабміну —
1,1 млрд доларів. Якщо додати до цього внутрішній борг і перевести
зовнішній у гривні, то загальна сума державного боргу складатиме близько
55 млрд гривень, тобто наближається до критичної межі 60 % ВВП.
Вчетверте, у 1998 році зареєстровано прямих іноземних інвестицій — 727,1
млн доларів. А всього капітал нерезидентів в Україні складає 2,6 млрд
доларів. По-п’яте, обсяги капітальних вкладень у 1998 році хоча вперше і
зросли на 4,8 % і становили 13,5 млрд гривень, (у тому числі на об’єктах
виробничого призначення 7,9 млрд гривень (68 %), з загальної суми
капіталовкладень на частку власних ресурсів підприємств і організацій
припадає 71,4 %), цього занадто мало одночасно для підтримання основних
фондів підприємств у належному стані, оновлення виробництва, його
розвитку і для потреб реструктуризації економіки. По-шосте, підприємства
не мають обігових коштів: загальні кредиторська і дебіторська
заборгованості перевищують річний обсяг ВВП. По-сьоме, фондовий ринок,
який має забезпечувати залучення капіталів до перебудови економіки та її
оновлення, не спрацьовує: у минулому році обсяги торгів на фондовому
ринку складали лише 176 млн гривень, у тому числі 39 млн гривень — на
вторинному. Водночас за розрахунками Мінекономіки для структурної
перебудови економіки потрібно не менш як 40 млрд гривень.

Тому слідує висновок: офіційних капіталів в Україні занадто мало для
структурної перебудови і технологічного оновлення економіки, а також її
кредитного забезпечення. Залишається тільки надія на повернення
«тіньових» капіталів до офіційної національної економіки: по-перше, з-за
кордону; по-друге, зсередини країни.

За суттю «тіньові» капітали обслуговують в основному «тіньову»
економіку. У «тіньовому» секторі України, за експертними оцінками,
обертається 8-12 млрд доларів, що в гривневому еквіваленті перевищує той
обсяг грошей, що обслуговує офіційну економіку. Крім того, за кордоном
знаходиться ще 20 млрд доларів вітчизняних «тіньових» капіталів. У
«тіні» долар виконує, крім функції обігу, ще й функцію накопичення
(тезаврації), як і інші стабільні валюти. За експертними оцінками,
щорічно нелегальний вивіз вітчизняного капіталу становить 3-5 млрд
доларів, і це незважаючи на те, що дохідність вивезених за кордон
капіталів невисока — 1 %.

Характерними рисами «тіньових» капіталів є: переважне використання в
їхньому обігу готівки, у тому числі — доларів; значно вища мобільність
«тіньових» капіталів порівняно з офіційними; висока дохідність, яка
утворюється при використанні «тіньових» капіталів; слугування збагаченню
певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства. Останнє
можливе за рахунок: привласнення ресурсів і використання засобів
виробництва, виробничих приміщень; завищення цін легально виробленої
продукції шляхом заміщення затрат «тіньової» діяльності; одержання
пільг, дотацій без урахування доходів від «тіньової» економічної
діяльності або незаконного користування цими пільгами при її здійсненні;
ухилення від сплати податків; організації незареєстрованого
підприємництва; здійснення незаконних операцій на фінансовому ринку
тощо.

Відповідно до того, як «тіньова» економіка поділяється на 2 групи (та,
що дозволена законом, але здійснюється з порушенням чинного
законодавства або користуючись прогалинами в ньому, і заборонена
законом), «тіньові» капітали також бувають некримінального і
кримінального характеру.

Ключові сфери економіки, де виникають і обертаються «тіньові» капітали:
приватизація власності; економічна (господарська) діяльність; податкова
система; човникова і вулична торгівля; довірче управління майном;
страхова сфера; інтелектуальна сфера (піратство); митна сфера; внутрішня
і зовнішня торгівля; бюджетна сфера; інвестиційна сфера; банківська
сфера; грошовий обіг; податкова сфера (приховування доходів від
оподаткування); паливно-енергетична галузь.

Негативний вплив отримання, обігу і нагромадження «тіньових» капіталів,
який є реальною загрозою економічній безпеці, полягає в: експорті
капіталів в інші країни і втраті національних інвестиційних ресурсів;
появі економічної бази для впливу на державних посадових осіб, засоби
масової інформації, політичні події, народних депутатів; суттєвому
зниженні обсягів внутрішніх капіталовкладень; «тіньовому» інвестуванні,
що поширює «тіньову» економіку; суттєвому зниженні бази оподаткування.

Має сенс назвати хоча б основні внутрішні джерела нагромадження
«тіньових» капіталів: перерозподіл державної власності в ході
приватизації; ухилення від сплати податків і соціальних внесків;
корупція; фінансово-економічне шахрайство, в тому числі фінансові
спекуляції на валютних курсах; створення фіктивних фірм (одноразових, у
вигляді дочірніх підприємств); конвертація безготівкових грошей в
готівку.

Зрозуміло, що амністія «тіньових» капіталів має відноситися лише до тієї
частини, яка має некримінальний характер: капітали «тіньових»
господарників; спекулятивні капітали; національні капітали за межами
України за умови їхнього подальшого інвестування в економіку країни;
капітали офшорних зон. Водночас, не можна допустити «відмивання»
(легалізації) кримінальних доходів.

Шляхи повернення та інвестування «тіньових» капіталів в економіку
України в основному відомі. Потрібна їхня детальна проробка і наступне
здійснення. Для цього необхідна цільова державна програма подолання
«тіньової» економіки (мінімум на 10 років), в якій були б задіяні всі
гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Складовими такої програми
мають бути підпрограма досліджень «тіньової» економічної діяльності,
розробка системи економічних, правових, адміністративних і
організаційних заходів, які в подальшому повинні перейти до стадії
підготовки пакету законопроектів і їхнього розгляду Верховною Радою
України. Важливої складовою такої програми має бути розробка механізму
легалізації «тіньових» капіталів, їх використання у вигляді
інвестиційних і кредитних ресурсів з наданням відповідних державних
гарантій їхньої недоторканості.

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА, ЗАРПЛАТНЯ, БЮДЖЕТ І ЦІНА

Без взаємного аналізу цих понять сутність їх зрозуміти неможливо.
Зрозуміло, що тіньова економіка — це виробництво «в тіні», яке не
висвітлюється в офіційних звітах про роботу підприємства. Щоправда, в
тіньових звітах воно відображається, бо все пов’язано з грішми, а гроші,
як усі знаємо, люблять рахунок. «У тіні» перебувають і заробіток окремих
працівників, і фонд оплати праці по підприємству загалом, а звідси, як
результат, — «у тіні» обсяги виробництва і виручка від реалізації
виробленої продукції, а також прибуток. Зарплатня видається в конвертах
без відображення в офіційних відомостях. Офіційна ж виплачується в
мінімальних розмірах.

На що це впливає? Це забезпечує зниження витрат на виробництво
продукції. Порівняймо: 37 та 10-20 відсотків від 118 гривень і ці ж
величини — від 400-500 гривень. А якщо ще підрахувати податок на додану
вартість… Якщо показувати реальну зарплатню, то ціни на товари
необхідно буде підвищити як мінімум на 30-40 відсотків або й більше.
Отже, саме тіньова економіка дозволяє людям низькооплачуваних категорій,
зокрема пенсіонерам, за свої зарплати і пенсії купувати хліб, а інколи й
молоко.

Водночас тіньова економіка стримує формування бюджету, не дозволяє
підвищити пенсії. Тому слід зрозуміти, що підвищення пенсії за
теперішніх умов можливе лише за рахунок емісії грошей, тобто підвищення
цін на товари першої необхідності: хліба, м’яса, молока, олії. Коли
максимальна пенсія простого народу становила 49 гривень, кілограм м’яса
коштував 4-5 гривень, літр молока — 30 копійок, хлібина — 50-60 коп.,
літр олії — 1 грн. 80 коп. Коли максимальна пенсія зросла до 117
гривень, ціна кілограма м’яса збільшилася до 15-20 грн., літра молока —
до гривні, хлібини — до 1 грн. 20 коп., олії — до 5 грн. То чи радіти з
того, що підвищилася пенсія? Втім, є й такі пенсіонери, яким можна
радіти. Років 3-4 тому на сесії ВР прозвучало, що деяким категоріям
виплачується пенсія розміром до двох тисяч гривень, а тепер ось почули
іншу цифру — близько шести тисяч. Для таких пенсіонерів, звичайно,
зростання цін у три рази — не смертельний батіг, а лише своєрідний
поштовх у просуванні до державного корита. Тому й збільшується кількість
державних службовців, різного рівня депутатів тощо.

Чи можна зменшити обсяги тіньової економіки? Звичайно, можна, якщо цього
захочуть офіційні державні служби, якщо буде відрегульований Закон про
пенсії. Важко навчати студентів економічних дисциплін, якщо законодавчі
акти постійно змінюються, до того ж — зовсім необгрунтовано. Чи
знайдеться в Україні такий мудрець, який пояснив би об’єктивність нашого
пенсійного закону всім категоріям українського народу? Гадаю, ні. То
чому ж такі факти існують? Питання це повинен розглянути Конституційний
Суд, знайти винних, методи відшкодування витрат, моральних і
матеріальних збитків, що завдаються державі, усунути з практики подібні
вчинки як антинародні. Буде створено умови для поліпшення економічного
стану.

Звичайно, це ще не все. Треба вдосконалити податкову систему, водночас
спростивши її. Оподатковувати слід валовий доход, тобто виручку від
реалізації (обсяг виконаних робіт, послуг), при цьому регламентувати
норму нагромадження (рентабельності). Нині весь світ одмовляється від
дикого ринку, переходить до цивілізованої системи — регульованої. Якщо,
приміром, коефіцієнт рентабельності 20 відсотків, то з них до бюджету
слід перераховувати 8 відсотків, а 12 залишати підприємству для
забезпечення подальшого розвитку. Максимальна і мінімальна зарплатня
також повинні регулюватися.

Без таких підходів до питань економічного розвитку ми не розбудуємо
такої України, про яку сказано в першій статті Конституції. Поки що
економіка «з тіні» не виходить, не розвивається. Приміром, на
Івано-Франківщині тільки чверть усіх підприємств перераховує податок з
прибутку до бюджету, половина підприємств збиткові, а інша чверть —
працюють у точці беззбитковості. Здебільшого до бюджету надходять кошти
від громадян за рахунок того, що неоподатковуваний мінімум для простого
люду — 17 гривень. А це нам розвитку не забезпечить.

Похожие записи