Тенденції інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва

 

Найважливішою умовою дотримання агротехнологій є технічне забезпечення
аграрного виробництва. На сучасному етапі, у період трансформаційних
перетворень аграрного сектора економіки, гостро постало питання
забезпечення продовольчої безпеки держави та виходу з вітчизняною
продукцією на зовнішні ринки.

Аналіз стану інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва
показує, що за останні роки спостерігається істотне скорочення технічних
засобів в аграрному виробництві. Забезпеченість сільськогосподарських
підприємств у 2008р. до рівня 1991р. становила: тракторами – 35,7%,
зернозбиральними комбайнами 37,2%, бурякозбиральними комбайнами 29,3%,
кукурудзозбиральними комбайнами 20,9%.[2,102].

Такий стан технічного, а також інженерного і сервісного обслуговування
не може забезпечити випуск конкурентоспроможної сільськогосподарської
продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків та економічну
ефективність виробництва. Для підвищення конкурентоспроможності
сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на світовому
ринку необхідно дотримуватися жорстких агротехнологічних вимог 
виробництва продукції. А після вступу України у СОТ  дотримання
міжнародних вимог до сільськогосподарської продукції стало  обов’язковою
умовою її експорту. Сільське господарство ще не набуло необхідної
купівельної спроможності.  Рівень його технічного оснащення не
відповідає технологічним потребам. Через несвоєчасне виконання
технологічних операцій щорічно втрачається третина валової
сільськогосподарської продукції.[2, 8].

Сучасний розвиток аграрного виробництва визначається спроможністю вчасно
і якісно забезпечити агротехнічні вимоги вирощування
сільськогосподарських культур. Розвиток сільського господарства у
значній мірі залежить від технічного забезпечення, що характеризується
кількістю технічних  засобів, їх продуктивністю та якістю, відповідністю
екологічним вимогам, безпеки експлуатації та  технологічною досконалістю
виробництва.

У таких умовах особливого значення набуває органічне землеробство, яке
спроможне забезпечити виробництво екологічно чистої продукції на основі
 запровадження нових технологій із застосуванням конструктивно нових
високопродуктивних машин.   В усьому світі протягом останніх десятиріч у
виробництві сільськогосподарської продукції, особливо у рослинництві,
відбуваються революційні зміни. Суть їх полягає у біологізації
технологій, заощадженні енергії та ресурсів на виконання технологічних
операцій, захисті природного середовища, підвищенні екологічної безпеки
у процесі виробництва продукції. Біологізація здійснюється у напрямах
зменшення антропогенного навантаження на ґрунт, поліпшення
життєдіяльності  біологічної маси ґрунтових мікроорганізмів, створення
збалансованого водно-повітряного та теплового режимів, що призводить до
інтенсивнішого засвоєння мінеральних елементів рослинами. [3, 30].

Сучасні світові жорсткі біологічні вимоги до сільськогосподарської
продукції впливають на тенденції створення нових машин і технологій.
Створення нових машин і робочих органів відбувається у напрямі
спроможності працювати на різних типах ґрунтів, розпушувати або
ущільнювати залежно від потреби на різну глибину, зменшення
антропогенного тиску забезпечуючи біологічний розвиток.

Енергоощадність розвивається шляхом суміщення технологічних операцій та
універсалізації технічних засобів, зменшення технологічного підготовчого
періоду, запровадження модульних агрегатів  для виконання різних
технологічних операцій, забезпечення точності виконання технологічних
операцій. Нові ресурсозберігаючі та екологоохоронні технології обробітку
ґрунту поєднують виконання окремих технологічних операцій, наприклад, 
підготовки ґрунту, розпушування на потрібну глибину, внесення органічних
та мінеральних добрив, точне висіювання, ущільнення ґрунту, боронування.
Стратегія інноваційної концепції розвитку агротехнологій та їх
технічного забезпечення полягає в оптимізації термінів виконання всього
комплексу операцій і агротехнічних вимог для одержання запрограмованого
врожаю із заданими якісними параметрами. [3, 31].  

Зростання технологічних вимог до аграрного виробництва супроводжується
формуванням нового комплексу технологічних машин. За відсутності
обігових коштів, найбільш уражене кризою, вітчизняне
сільськогосподарське машинобудування не спроможне забезпечити розробку
та випуск високоякісної техніки. В умовах жорсткої міжнародної
конкуренції на ринку технічних засобів все більше розвивається сегмент
імпортної нової та вживаної сільськогосподарської техніки. Такі
тенденції викликані вимогами ринку щодо виробництва конкурентоспроможної
сільськогосподарської продукції. Ринок імпортної сільськогосподарської
техніки все більше забезпечує сільськогосподарське виробництво
необхідними технічними засобами для впровадження передових
агротехнологій. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування
поступово втрачає свої позиції на ринку технічних засобів, а
сільськогосподарська техніка за технічними характеристиками та якістю
виготовлення все менше спроможна конкурувати із зарубіжною. В 2008 році
у порівнянні з 1991 роком виробництво техніки для села скоротилося у
8-10 разів,  значна частина заводів завантажена на 10-20%, а деякі
виробництва зупинені. Середній вік технологічного обладнання
машинобудівних підприємств становить 30-35 років. Як наслідок технічний
рівень вітчизняних машин вкрай незадовільний, а впровадження нових
розробок відбувається повільно за відсутності коштів у підприємств. [4,
81-87].   

Такий стан інженерно-технічного забезпечення потребує комплексного його
аналізу стану та тенденцій розвитку з врахуванням питань наукового,
інженерно-технічного, організаційно-економічного, правового та
соціального характеру:

– наукове обґрунтування тенденцій і напрямів розвитку агротехнологій на
основі досягнень НТП з врахуванням біологізації та екологізації
аграрного виробництва;

– розробка комплексної національної системи машин з методичними
рекомендаціями щодо її запровадження в агропромисловому виробництві на
основі нових умов та розмірів землекористування і врахування 
регіональних особливостей розвитку;

– координація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з
розробки та впровадження нових видів машин у виробництво через державну
систему сертифікації;

– реалізація державної технічної політики в агропромисловому комплексі
та державна підтримка наукомістких виробництв вітчизняного
сільськогосподарського машинобудування;

– запровадження інноваційно-інвестиційних моделей стимулювання розробки
і впровадження сучасної сільськогосподарської техніки на основі
кластерної організації агропромислового виробництва та прогнозування
зростання землеволодінь; 

– організація системи сервісного ремонтно-технічного обслуговування
парку сільськогосподарської техніки із врахуванням змін структури ринку
технічних засобів, організаційних форм господарювання та прогнозу їх
розвитку; 

– формування юридично-правових документів щодо функціонування системи
моніторингу і прогнозування розвитку ринку технічних засобів та
інженерно-технічного забезпечення на основі базового Закону України „Про
систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу”.

На початку ХХІ століття відбуваються зміни інфраструктури ринку
технічних засобів під впливом аграрної реформи, що супроводжується
розпаюванням земель і зміною розмірів земельних ділянок, виникненням
нових юридично-правових форм господарювання та землевласників. За даними
Міністерства аграрної політики на початок 2009р. біля 65%
сільськогосподарських угідь знаходилися у дрібних та одноосібних
землевласників, котрі володіють земельними ділянками 5-80га. [6,32].

Зміна попиту на сільськогосподарську техніку суттєво змінила структура
ринку технічних засобів і призвела до інтенсивного ввезення нової та
вживаної імпортної сільськогосподарської техніки. Тенденція зростання
імпорту сільськогосподарської техніки продовжується, наприклад, тільки в
Івано-Франківській області за останнє десятиріччя імпорт техніки зріс у
8,5 разів. На початок 2010р. біля 40% експлуатаційного парку машин
складає імпортна сільськогосподарська техніка. У зв’язку із створенням
ринкової інфраструктури аграрного сектора  спостерігається пожвавлення
щодо налагодження системи матеріально-технічного постачання через
агроторговельні дома, агролізингові компанії, фірмові технічні центри,
станції сервісного обслуговування, підприємства матеріально-технічного
постачання та ін. Під впливом змін попиту-пропозиції ринку, необхідністю
впровадження нових прогресивних технологій на Прикарпатті успішно
функціонують Івано-Франківська філія НАК „Украгропромлізинг”, ВАТ
„Украгрокомплект” та інші компанії. Такі структурні зміни позитивно
впливають на зростання обсягів та підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва. Реформування системи агропостачання
зумовили створення, поряд із загальними оптовими ринками, локальних
ринків ґрунтообробної, посівної, зернозбиральної, м’ясомолочної,
хлібопекарської та інших видів техніки.

За останні роки знищена система технічного сервісу та
ремонтно-відновлювальних робіт. Значна частина агротехсервісних
підприємств змінили свій профіль діяльності. В Івано-Франківській
області із 22 ремонтно-технічних та сервісних підприємств тільки 3
зберегли свій профіль діяльності. За змін структури ринку поступово
відновлюється ринок технічного сервісу, це викликано експлуатаційною
складністю машин, необхідністю висококваліфікованого обслуговуючого та
сервісного персоналу та поступовим поповнення парку машин імпортною
технікою. Все ширше впроваджується ринок техніко-технологічних послуг.
Агротехнічне обслуговування слід розглядати у ринковому середовищі в
тісному взаємозв’язку з виробництвом та використанням техніки.
Об’єднання виробників і споживачів техніки, постачальників технічних
засобів та сервісно-технічних станцій діють у багатьох країнах світу,
наприклад, дилерська мережа інженерно-технічного забезпечення
фермерських господарств у США, регіональні машинно-технічні станції у
Польщі, сервісні центри у Чехії та ін. Заслуговує уваги зарубіжний
досвід використання сільськогосподарської техніки, де успішно на
аграрному ринку працюють різні структурні форми сільськогосподарського
виробництва: кооперативи, селянські спілки, фірми, акціонерні компанії,
корпорації тощо. [7,23-27].  

Розглядаючи структуру ринку сільськогосподарської техніки та запасних
частин можна виділити такі сегменти:

– ринок нової вітчизняної техніки, що поставляється
підприємствами-виготовлювачами, фірмовими центрами, дилерами,
торговельно-комерційними центрами;  

– ринок відновленої вітчизняної техніки, що поступає з  ремонтних
підприємств, поставляється ремонтними підприємствами, фірмовими
центрами, торговельними посередниками; 

– ринок нової імпортної техніки, що поставляється
підприємствами-імпортерами, комерційно-сервісними компаніями, дилерами,
представництвами; 

– ринок відновленої імпортної техніки, що ввозиться іноземними
компаніями, представництвами компаній, дилерами;  

– ринок вживаної іноземної техніки, що продається по залишковій вартості
без відновлювальних робіт, як правило ступінь зносу незначний. Продаж
здійснюється фірмами та представництвами іноземних компаній, дилерами,
агентами. 

o

o

?d???????

d? ¤d1$[$`„Aegd?| Така сегментація ринків технічних засобів є умовною
тому, що  акціонерні компанії, товариства, фірми здійснюють продаж усіх
видів техніки та надають комплексні послуги з передпродажного,
післяпродажного сервісу, гарантійного обслуговування, постачання
запасних частин, навчання фахівців та інших послуг експлуатаційного
характеру. 

Можна зробити висновок, що ринок техніки залишається розбалансованим,
значна частина незадоволеного попиту пояснюється тим, що в аграрних
підприємств та одноосібних землевласників недостатньо коштів на
придбання технічних засобів та запасних частин.  Вітчизняне
сільськогосподарське машинобудування, найбільш уражене економічною
кризою, не спроможне забезпечити сільськогосподарських товаровиробників
сучасною технікою. Потенціал галузі постійно знижується, а імпортна
сільськогосподарська техніка займає все більш домінуюче становище. За
весь період реформування відносин власності ні держава, ні виробники
сільськогосподарської техніки не зробили вагомих кроків для підвищення
рівня механізації та продуктивності праці у домогосподарствах.
Враховуючи такий стан за останніх п’ять років значно зріс ввіз
малогабаритної техніки китайського, словацького, польського, чеського,
німецького виробництва.   Собівартість сільськогосподарської продукції
зростає, що призводить до зниження рентабельності. Економічний інтерес
до аграрного виробництва знижується, а сільськогосподарське
машинобудування втрачає свої позиції на ринку технічних засобів.

У зв’язку з реформуванням аграрного сектора економіки відбулися значні
зміни у формуванні машинно-тракторних парків. Все більше застосовуються
машинно-технологічні загони для обслуговування фермерських та
індивідуальних господарств, у яких виробляється біля 67%
сільськогосподарської продукції. За весь період реформування відносин
власності не зроблено вагомих кроків для підвищення рівня механізації та
продуктивності праці у реформованих господарствах. Отже у сфері
техніко-технологічного обслуговування аграрних підприємств різних за
розмірами землекористування необхідні нові форми організації
виробництва. [8, 30].

У сучасних умовах недостатньо інвестиційних ресурсів, які спрямовуються
на технічне забезпечення, інноваційну діяльність та розвиток технічної
бази сільськогосподарського виробництва. За останні роки спостерігається
істотний розрив між попитом і пропозицією інвестиційних ресурсів для
розвитку матеріально-технічної бази. Затяжна криза, що охопила  аграрне
виробництво стримує  вітчизняних та іноземних інвесторів від вкладання
коштів у сільськогосподарське виробництво, де високий ступінь ризику.

Сільськогосподарське виробництво України потребує технологічного
оновлення вітчизняними ефективними, енергозберігаючими та надійними
технічними засобами. Для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний
державний підхід щодо відтворення технічного потенціалу агропромислового
комплексу до рівня технологічної потреби та державна підтримка розробки
і виробництва сучасних технічних засобів для агропромислового комплексу.

Забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами та їх
періодичне оновлення потребує значних обсягів інвестицій. За
статистичними даними Мінагропрому в 2004-2009 роках середньорічні
витрати на придбання техніки склали близько 0,9 млрд. грн., а щорічний
дефіцит коштів на придбання сільськогосподарської техніки становить
2,1-2,5 млрд. грн. Окрім цього, для підтримання у робочому стані
наявного машинно-тракторного парку щорічно додатково потрібно близько
1,8 млрд. грн. У зв’язку з цим, невідкладними завданнями аграрної сфери
є розробка і реалізація ефективних економічно-організаційних механізмів,
що забезпечать інвестиційну активність. 

Таким чином для здійснення технічного переоснащення
сільськогосподарських товаровиробників необхідно забезпечити координацію
діяльності державних управлінських структур та сформувати відповідні
служби інженерно-технічного забезпечення. У таких умовах потрібна
цілеспрямована державна технічна політика спрямована на технічне
оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства,
виробництво сучасної сільськогосподарської техніки та відповідне
інженерно-технічне забезпечення. У Законі України „Про систему
інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України”
визначено засади формування ринкових відносин у системі
інженерно-технічного забезпечення АПК; встановлено економічні, правові
та організаційні засади функціонування первинного та вторинного ринку
технічних засобів; технічного й технологічного сервісу, ринку
паливно-мастильних матеріалів. Державна підтримка цієї сфери
передбачається щорічно у державному бюджеті окремими рядками.
Кредитування підприємств здійснюється з урахуванням пріоритетів
інноваційно-інвестиційного оновлення основних фондів підприємств.
[10,62-80;  9, 14-18; 11,1-8 ].

Також в умовах відсутності коштів для  придбання нової техніки необхідна
державна підтримка і забезпечення відповідної юридично-правової базу
учасників ринку. Ринок техніки і послуг найкраще формується у напрямі
створення та розвитку регіональних техніко-комерційних структур з
продажу техніки. Провідна роль у цих процесах має належати
машинобудівним підприємствам ? продавцям техніки і посередницьким
структурам з продажу та технічного обслуговування техніки.[9,14-18].

Для функціонування повноцінного ринку технічних засобів і послуг
необхідно дотримуватися принципів вільного конкурентного середовища,
раціонального використання ресурсів, рівноправності форм власності,
партнерства та інтеграції усіх учасників ринку, законодавчого та
юридично-правового регулювання ринкових відносин.

Висновки. Отже, технічне забезпечення аграрного виробництва до рівня
технологічної потреби вимагає ефективного макроекономічного
мікроекономічного механізму регулювання економічних відносин з
врахуванням регіонального розвитку. Система інженерно-технічного
забезпечення охоплює комплекс питань структурної перебудови та зміни
взаємовідносин учасників аграрного ринку: виробників
сільськогосподарської продукції, науково-дослідних і проектних
організацій, машинобудівних підприємств,  продавців технічних засобів,
підприємств агротехсервісу та інших учасників ринку. Враховуючи стан і
необхідність системного підходу до концепції інженерно-технічного
забезпечення аграрного виробництва необхідна держана підтримка та
координація  галузі із запровадження справедливих і апробованих
розвинутими країнами світу економічних умов господарювання з такими
основоположними принципами:

?      введення у систему ціноутворення показника середньої норми
прибутку, що забезпечить створення рівних економічних для усіх галузей
економіки країни;

?      включення у структуру капіталу аграрного виробництва вартості
землі, як основного капіталу, для повернення їм земельної ренти;

?      формування спеціалізованих ринків для стратегічно важливих видів
сільськогосподарської продукції та їхнього законодавчого забезпечення;

?      створення системи державного регулювання співвідношення цін на
аграрну та промислову продукцію у формі ринкової, ресурсної, цінової,
фінансової, кредитної й програмно-цільової підтримки
мінімально-відтворювальних цін на аграрну продукцію.

– створення умов для реалізації державних програм на державному й
регіональному рівнях щодо розвитку сільськогосподарського
машинобудування.

– сприяння технологічному переоснащенню аграрних підприємств шляхом
здешевлення кредитів на придбання якісної ресурсоощадної вітчизняної
сільськогосподарської техніки.

– формування державної та регіональної інноваційно-інвестиційної
політики на адаптацію виробництв до вимог ринку для розширеного
відтворення та технічного оновлення виробництв.

Регулювання ринкових відносин аграрних підприємств і виробників
сільськогосподарської техніки та послуг має здійснюється на основі
певних економічних принципів:

? системного підходу до формування ринку технічних засобів, що охоплює
аграрних товаровиробників, підприємства сільськогосподарського
машинобудування, торгово-комерційні структури та  сервісно-технічні
служби; 

 ? комплексного підходу до розвитку виробничо-ринкових відносин, як
єдиної виробничо-економічної системи, що враховує природно-кліматичну
зональність регіонів та забезпечення збалансованого
природокористування; 

? спрямованості державної аграрної політики на забезпечення
платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників шляхом
впровадження збалансованих цінових, податково-стимулюючих та
фінансово-кредитних заходів;    

 ? взаємоузгодження економічно-фінансових відносин, які забезпечують
обґрунтовані ціни на сільськогосподарську продукцію і товари
виробничо-технічного призначення;

? державної підтримки інноваційної діяльності інвестиційно привабливих
агротехсервіних підприємств  які надають конкурентоспроможні
інженерно-технічні і сервісні послуги з експлуатації, технічного
обслуговування та ремонту техніки;  

? створення єдиної інформаційної мережі з аналізу і моніторингу та 
маркетингових досліджень ринку матеріально-технічних ресурсів, як
складової частини аграрної економіки;

? перспективності формування ринку матеріально-технічних засобів з
врахуванням регіональної інфраструктури АПК та прогнозування розвитку
територій. 

? державної підтримки аграрних товаровиробників з придбання складних
високотехнологічних машин та обладнання.                  

Застосування  наведених принципів дозволяє визначити місце регіону за
критерієм інвестиційної привабливості для інноваційно-інвестиційних
проектів, оцінки внутрішньогосподарських показників підприємств і
регіонів з метою вибору ефективних варіантів інвестування. 

  

Використані джерела:

1. Гейць В.М., Семиноженко В.П., Кваснюк Б.С. Стратегічні виклики ??I
століття суспільству та економіці України: Інноваційно-технологічний
розвиток економіки. ? К.: Фенікс, 2007, ? 564с.

2. Мазнєв Г.Є. Методичний підхід щодо обґрунтування територіального
розміщення ремонтно-обслуговуючих підприємств. // Економіка АПК.
?2019.?№11.?С.102-108.

3. Білоусько Я.К. Техніко-технологічне забезпечення сільського
господарства // Економіка АПК. ?2009.?№12.?С.29-33.

4. Підлісецький Г.М., Товстопят В. Л. Економічні проблеми технічного
забезпечення сільського господарства // Економіка України.
?2008.?№11.?С.81-87.

5. Колімбровський М.М. Статистичний довідник Івано-Франківської області
2009. ? м. Івано-Франківськ.: ГУПС, 2010, ? 85с.

6. Кононенко М.П. Обґрунтування оптимізації нормативних витрат на
виробництво сільськогосподарської продукції // Економіка АПК. ? 2009. ?
№6. ? С.32.

7. Деревець І.С. Сервісна база дилерських підприємств у системі
матеріально-технічного забезпечення АПК України // Економіка АПК. ?
2007. ? №4. ? С.23-27.

8. Мостовой Г.І. Регіональна політика розвитку аграрної сфери. ?
Харків.: Магістр, 2004, ?137с.

9. Білоусько Я.К., РибицькаВ.І. Розвиток ринку сільськогосподарської
техніки.// Техніка АПК. ?2004.?№10. ? С.14-18.

10. Білоусько Я.К. Проблеми реалізації технічної політики в
агропромисловому комплексі. ? К.: ННЦ ІАЕ УААН, 2007, ?216с.  

11. Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового
комплексу України ? Закон України ? №229-V від 05.10.2006.

Похожие записи