Тема. Світове господарство у міжвоєнний період

План

1. Економічні наслідки першої світової війни.

2. Господарство розвинутих країн у 20-ті роки.

3. Світова економічна криза 1929-1933 рр.

4. Господарство розвинутих країн світу у 30-х роках.

5. Економічні причини ІІ світової війни.

1. Перша світова війна тривала  з літа 1914 р. до осені 1918 р. Основні
бойові дії відбувалися на європейському континенті, де були розташовані
головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського
виробництва.

В найважчому становищі опинилася Німеччина. Згідно з Версальським мирним
договором (28 червня 1919 р.) Німеччина повертала Франції
Ельзас-Лотарингію. Значні території передавалися Бельгії, Польщі, Литві,
Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під
управління Ліги націй, а її вугільні шахти передавалися Франції.
Німеччина була позбавлена всіх її колоній. Репараційні виплати склали
132 млрд. золотих марок (20 млрд. в перші два повоєнні роки). Таких
грошей вона не мала, то контрибуція сплачувалася вагонами, паровозами,
фабричними верстатами, автомобілями, с/г сировиною. Таке становище
викликало занепокоєння урядів країн Антанти, хоч їхня економіка теж
зазнала великих збитків.

Англія – зазнала значних людських і матеріальних втрат – 1/3
національного багатства, світовий фінансовий центр перемістився з
Лондона в Нью-Йорк, удвічі зменшився експорт  товарів, зріс імпорт.
Продовжувалося  відставання від США у розвитку гірничо видобувної,
сталеплавильної, текстильної, суднобудівної, промисловостей.

Але Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння, вона
компенсувала частково свої втрати за рахунок німецьких воєнних
репарацій.

Ще більше ніж Англія постраждала у війні Франція. Втратила 10%
працездатного населення, видатки на війну підірвали стабільність
французької валюти. Але під час війни розпочалася  індустріалізація
економічно відсталих південних  районів Франції, що не були окуповані
Німеччиною. Нестача сировини, енергоресурсів змусила промисловців дбати
про інтенсифікацію виробничих  процесів, запроваджувати нові технології,
що пізніше дало свої позитивні результати.

Японія, виступаючи на боці Антанти, не брала участі в бойових діях. Вона
розширила свої колоніальні володіння, нав’язала невигідні
економічно-торговельні  умови Китаю. Все це дозволило за роки війни
подвоїти промислове виробництв, втричі збільшити експорт промислових
товарів  у Китай та країни тихоокеанського регіону, зміцнити в цілому
свій економічний потенціал однак, надзвичайно руйнівний землетрус
(загинуло 140 тис. чол.) поставив японську економіку перед цілим рядом
серйозних проблем.

США з запізненням вступили в війну на боці Антанти. Підтримували
торговельні відносини з усіма воюючими країнами, постачаючи їм всі види
стратегічної сировини – зброю, боєприпаси, продукти харчування,
перетворившись в економічно-найрозвинутішу державу світу. Якщо
напередодні війни борги складали 7 млрд. дол., то на  кінець ворогуючі
країни заборгували 9,8 млрд. дол. Золотий запас зріс з 1 млрд. 891 млн.
дол. у 1914 р.  до 3 млрд. 163 млн. дол. 1918 р. Національне багатство
збільшилося з 192 млрд. дол. 1914 р. до 488 млрд. дол. у 1920 р.
Капіталовкладення за кордоном – з 3,5 млрд. дол. до 6,5 млрд. дол. Таким
чином, центри господарського життя перемістились з Західної Європи в
США.

Як було відмічено вище, економічне становище Німеччини викликало
занепокоєння з боку країн Антанти. Для неї був розроблений міжнародним
комітетом експертів під головуванням Чарльза Дауеса новий репараційний
план, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції,
представниками країн переможниць.

Основна мета плану – відновити промисловий потенціал Німеччини, щоб вона
могла виплатити репараційні борги Англії І Франції, а останні ліквідують
свою заборгованість перед США. План встановлював розміри платежів
Німеччини на перші п’ять років по 1 – 1,75 млрд. марок у рік, а потім –
по 2,5 млрд. марок на рік. Контроль за німецьким держбюджетом, грошовим
обігом кредитом, залізницями здійснювався спеціальним комітетом
експертів який очолював генеральний агент з репарацій – представник США
– О.Юнг, а згодом П.Гілберт.

План діяв до 1929 р. сума іноземних (головним чином американських
капіталовкладень) склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких
репараційних платежів за той же період – 10 млрд. марок. Ці кошти
сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже в 1927 р. досягло
передвоєнного рівня частина Німеччини у світовому експорті збільшилася з
5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

2. Найраніше в період стабілізації в 1922-1929 рр. вступили США. В 20-х
роках тут вироблялося половину промислової продукції світу, на 10%
більше ніж Англія, Франція, Німеччина, Японія та Італія разом узяті. В
країні поширювався конвеєрний метод масового виробництва, традиційні
види палива замінювалися електрикою і нафтопродуктами, механізувалися
побутові і виробничі процеси. Інтенсивно розвивалися машинобудівна,
автомобільна, електротехнічна, хімічна, авіаційна галузі промисловості.
Банківські капітали збільшилися на 21 млрд. доларів. Американські
капіталовкладення за кордоном з 1929 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд.
доларів, причому 40% від цієї суми припадало на Європу, а 22% на
Латинську Америку період 20-х років для США вважається періодом
«просперіті» – процвітання.

Японія в 1924 році вийшла з повоєнної економічної кризи. До кінця 20-х
років виплавка чавуну і сталі подвоїлася. 40% виробництва склали
текстильні вироби, які не поступалися англійським. Характерним для
Японії є концентрація виробництва і капіталів, монополізація економіки.
Монополії були тісно зв’язані з державою, яка вкладала в економіку
необхідні кошти.

Англія на відміну від США розвивалася повільніше. Лише в кінці 20-х
років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Держава вкладала
кошти в авіаційну, автомобільну, електротехнічну галузі, а такі галузі
як: вугледобувна, суднобудівна, текстильна переживали спад. Нові галузі
давали лише 10% обсягу промислового виробництва, а в старих галузях
собівартість продукції збільшувалася, конкурентоспроможність англійських
товарів на світовому ринку падала. Англія залежала від імпорту  с/г
продукції та промислової сировини, що негативно позначилося на економіці
країни.

Франція успішно розвивала нові галузі виробництва: автомобільну,
авіаційну, електротехнічну, радіотехнічну, хімічну. Важливим джерелом
прибутку залишалося лихварство .Вже в 1924 році країна вступила в період
економічного піднесення. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а
його річний приріст до 1930 р. складав в середньому 5%. Зростанню
сприяло повернення Ельзасу і Лотарінгії з їхніми текстильними і
металургійними підприємствами, окупація Саару, величезне будівництво у
розорених районах, репарації з Німеччини в сумі 8 млрд. золотих марок.

В 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд. франків, а цінні
папери – у 3 рази більше. Темпи зростання промислового виробництва у
Франції були найвищими серед розвинутих країн.

Німеччина. Реалізація плану Дауеса дала відчутні результати. Висока
господарська культура, національна самосвідомість німецького народу
сприяли стабілізації господарського життя країни. Поступово Німеччина
стала випереджати Англію з експорту машин та індустріального обладнання.
Прискореними темпами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі
промисловості.

3. На зламі 20-30 років циклічний спад виробництва вилився у економічну
катастрофу, найбільшу в історії індустріального суспільства.

Причини кризи:

— перша світова війна внесла дисбаланс у виробничі відносини, порушився
принцип перерозподілу прибутків між галузями промисловості;

— робітники не встигали перекваліфіковуватися і значна їх частина 
втрачала роботу;

— посилили свої позиції монополії, які диктували ціни на сировину,
продукцію;

— неминучою стала анархія, яка спричинила перевиробництво.;

Особливості кризи:

— обсяг промислового виробництва скоротився на 30 %,
сільськогосподарського – на 1/3, торгівлі – на 1/3;

— криза відкинула деякі країни на рівень  початку ХХ ст.;

— монополії штучно утримували високі ціни при спаді виробництва, що ще
більше поглибило кризу;

— скорочувався попит на сировину і обладнання;

— знижувалася платоспроможність населення;

— криза охопила не тільки індустріальні, а й відсталі, малі та
колоніальні країни;

— країни втягувались у кризу протягом року і виходили  з неї  стільки ж.
Більшість країн вийшла з кризи в 1933-1934 рр., а  окремі в 1935-1936
рр.

— промислова криза збіглася з перевиробництвом на селі;

— зниження цін на сільськогосподарську продукцію розорило фермерів,
утворилися цінові ножиці на промислову і сільськогосподарську продукцію;

— скоротилася міжнародна торгівля, конкуренція  монополій перетворилася
в торгову конфронтацію між ними.

Особливості кризи по-різному проявилися в різних країнах.

США. Криза тут розпочалась різким падінням цін акцій на Нью-йоркській
біржі наприкінці жовтня 1929 р., почався спад промислового виробництва і
торгівлі. На 80% скоротився випуск автомобілів, виплавлення чавуну і
сталі. Збанкрутували 130 тисяч фірм, 19 залізничних компаній, 5760
банків. На околицях міст виросли «гувервілі» – селища із халуп, в яких
жили безробітні і їх сім’ї (названі на честь президента Герберта
П.Гувера) (1929 – 1933 рр.). Безробіття досягло 17 млн. чол. Уряд США
відмовся від втручання держави в економічне життя.

Німеччина. 30 тисяч виробників збанкрутували. Припинили свою роботу
окремі галузі (сталеплавильна), зменшився експорт з 13483 млн. марок у
1929 році до 4167 млн. у 1934 р. 8 млн. чол.. були безробітні. Німеччина
не мала змоги виплачувати репарації. Було розроблено новий репараційний
план О.Юнга – американського банкіра, який був затверджений на Гаазькій
конференції у січні 1930 року. План передбачав:

— зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів на 20%;

— ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами
Німеччини;

— у 1930 р. було достроково припинено окупацію Рейнської області.

В 1931 році Німеччина відмовилася взагалі від сплати репараційних
платежів. У цьому ж році план  Юнга припинив своє  існування, що
засвідчила Лозаннська конференція 1932 р. Криза тривала до 1934 року.
Внаслідок неї до влади прийшов один з найжорстокіших в історії людства
політичних режимів – нацистський.

Англія. Тут криза розпочалась дещо пізніше (в кінці 1929 р. мало) місце
перевиробництво та труднощі з реалізацією товарів. 1932 р. промислове
виробництво скоротилося на 25% в порівнянні з 1929 роком на 25% в
порівнянні з 1929 роком.

Держава вжила ряд заходів:

— концентрація виробництва;

— встановлення контролю за випуском продукції, її реалізацією та цінами;

— утворення змішаних державно-приватних підприємств;

— створення в 1931 році «стерлінгового блоку». 25 держав. Саме вони
допомогли Англії подолати економічну кризу;

— оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого
стандарту фунту стерлінга.

Франції. Ця країна уникла руйнівної дії світової  дії світової
економічної кризи. В 1930 р. її економіка  торкнулася велика депресія.

— криза була затяжною і тривала до 1936 р.

— найбільшого удару зазнала легка промисловість, підприємства якої
перебували у приватному секторі;

— різко знизився рівень с/г виробництва особливо відчутними були «ножиці
цін»

— окремі галузі промисловості так і не вийшли із кризи, а їх занепад
продовжувався до другої світової війни.

Японія. В епіцентрі світової кризи опинилася в середині 1929 р.

— найтяжчого удару зазнала торгівля;

— експорт товарів скоротився у 2 рази;

— на 50% знизилось виробництво с/г продукції;

— на 32%  — промисловості;

— 10 млн. безробітних нараховувалося в країні.

— японський уряд виходив з кризи шляхом мілітаризації.

Вже в 1931 році японська армія захопила північно-східну частину Китаю,
утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу.

4. В 30-ті роки в господарстві розвинутих країн світу відбулися важливі
зміни:

— держава в цей період стала основним чинником економічного життя;

— розпочалася заміна ринкових структур державним регулюванням і
плануванням;

Ці зміни викликані:

— завершальним ходом індустріалізації;

— економічною кризою та її наслідками.

США. Вихід з кризи пов’язаний з іменем президента Франкліна Делано
Рузвельта «Новий курс» здійснювався в 1933 по 1938 рр. Перший етап з
1933 по 1934 рр. під час якого:

— проведено реформи у фінансово-кредитній сфері (було закрито всі банки,
припинено обмін банкнот  на золото, яке вилучалось з обігу);

— кредитним установам США заборонялося поєднувати депозитні операції з
торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і
короткотермінових кредитів;

— страхування дрібних і середніх депозитів;

— прийнято закон про відбудову промисловості (НІРА); запровадження в
різних галузях промисловості «кодексів чесної  конкуренції» (фіксували
ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту,
встановлювати розміри заробітної плати);

— прийнято закон про регулювання сільського  господарства (А.А.А),
спрямований на підвищення цін на с/г продукцію, надання грошової
компетенції фермерам, здійснення заходів з інтенсифікації, механізації в
с/г.

На другому етапі «Нового курсу» 1935 — 1938 рр.

— прийняті акти соціального характеру: закон про трудові відносини, в
якому записано право робітників на об’єднання у профспілки, проведення
страйків, підписання колективних угод. Вперше в історії США вступив в
дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним;

— в 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили 
(встановлював мінімум заробітної плати, максимум тривалості робочого
дня, заборонив використання дитячої праці);

— в 1938 р. – закон про регулювання с/г виробництва (боротьба за
збереження родючості ґрунту).

Англія подолала наслідки економічної кризи, проте виходила з неї дуже
повільно. Спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових
галузей. Сільське господарство відставало від промисловості. Воно лише
на 35% задовольняло потреби населення у с/г продукції. Англійські
хлібороби не були самостійними господарями, а лише орендаторами. Вони
платили 20% ренту лендлордам, власникам землі. Англія до другої світової
війни зберігала перше місце в світовій торгівлі , але США відтіснили її
на друге місце в світовому експорті. Німеччина витіснила англійські
товари в Західній і Південно-східній Європі та Латинській Америці. В
кінці 1937 року в Англії вибухнула нова економічна криза, яка привела до
спаду виробництва на 14%. Цю кризу подолала лише підготовка до нової
світової війни.

Франція. Розвиток економіки в 30-х роках був надто повільним і затяжним.
40% робітників було зосереджено в дрібному виробництві. Не могло вийти з
кризи с/г. Держава ввозила продукти харчування з-за кордону, хоч обсяг
виробництва їх зріс на 10%.

Тут посилився процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939
р. шість найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Банки
вкладали капітали в промисловість нерідко за межами країни. Лише в 1936
– 1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд. франків. Вдвічі скоротився
національний золотий запас Французького банку. Похитнувся франк,
знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалася емісія облігацій,
скоротилися вклади громадян в банках. Питома вага країни в світовому
промисловому виробництві знизилася з 7% в 1913 р. до 4% в 1938 р. В
світовому експорті в результаті гострої конкурентної  боротьби частка
країн за 1913 — 1938 рр. скоротилася з 7,2% до 3,7%. Франція
поступилася  США, Англії, Німеччині, Японії, Канаді.

Німеччина. Уряд А.Гітлера запровадив нечуване для мирного часу
розширення державного регулювання господарського життя . із середини
30-х років лозунг «Гармати замість масла» став основним у внутрішній
політиці. За 1933 – 1938 рр. військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5
млрд. рейхсмарок.

— вводилися податкові пільги;

— виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб
не допустити інфляції та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та
зарплатою;

— почався поступовий перехід до карткової системи розподілу;

— всі підприємства Німеччини були об’єднанні в галузеві картелі і
підпорядковані Імперському міністерству господарства. В 1936 р. було
прийнято чотирьохрічний план розвитку військової промисловості, а
уповноваженим призначено Германа Герінга;

— було ліквідовано профспілки;

— вводилась загальна трудова повинність;

— приватна власність зберігалася, великі підприємці керували галузевими
і територіальними органами управління;

— стратегію економічного розвитку визначили виробники сировини (вугілля,
залізної руди) та напівфабрикатів (чавуну, сталі, коксу).

Такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. Вже в1939 р.
було  досягнуто докризового рівня розвитку виробництва, а до 1939 р.
значно його перевищено. Але в Німеччині пріоритетний розвиток галузей
військової промисловості гальмував інші.

Японія виходила з економічної кризи шляхом мілітаризації. Закон про
загальну мобілізацію довів робітників і службовців до становища
кріпаків;

— профспілки було розпущено;

— робочий день тривав 14-16 годин;

— заробітну плату зведено до мінімуму;

— лише 30% землі належала селянам (а 70% — самураям);

— посилився вивіз японського капіталу у країни Південно-Східної Азії.
Його обсяг лише в 1939 – 1914 рр. збільшився вдвічі з такою
торгово-фінансовою експансією Японії не могли змиритися інші країни.

5. Наприкінці 30-х років загострилися протиріччя  між Німеччиною,
Італією, Японією з одного боку, та США, Англією, Францією з другого:

— правлячі кола найбільші розвинених держав прагнули вирішити свої
проблеми за рахунок інших;

— загостренню суперечностей сприяла економічна криза 1929 – 1933 рр.,
яка збільшила вододіл між багатими та бідними державами, посилила
агресивність зовнішньої політики;

— сильним дестабілізуючим фактором було існування комуністичного режиму
з його ідеєю «світової революції» тому демократичні  держави прагнули
зіштовхнути два тоталітарних режими: фашистський і комуністичний;

— у розв’язанні  війни не останню роль відіграло економічне,
технологічне і військове співробітництво між СРСР і Німеччиною
(Рапалльський договір);

— на першому етапі  війни СРСР, підписавши з Німеччиною пакт про ненапад
та договір про дружбу був фактичним союзником останньої.

Похожие записи