Сучасний інструментарій державного регулювання лізингової діяльності

 

Необхідність державного регулювання фінансового лізингу обумовлена
наступними основними причинами:

?         держава має стимулювати лізингові інвестиції в стратегічні
галузі економіки;

?         держава зацікавлена у отриманні якомога більшої фіскальної (у
вигляді податків) вигоди від діяльності ринку лізингу;

?         держава зацікавлена у прискоренні обігу грошово-кредитної
маси, що стимулює зростання економіки;

?         держава через систему законодавства здійснює вплив на розвиток
лізингу та фактори що його стимулюють;

?         держава підтримує конкурентне середовище на всіх ринках, в
тому числі і лізинговому;

?         ринкові саморегулятори не завжди в змозі забезпечити баланс
інтересів всіх суб’єктів господарювання та громадян країни.

Аналіз запропонованих вітчизняними науковцями визначень дозволяє
стверджувати що, державне регулювання лізингової діяльності – це
заснована на законодавстві форма впливу держави в особі державних
органів на лізингові та суміжні з ними відносини, здійснювана за
допомогою правових, організаційних, економічних та інших засобів
(інструментів), яка полягає у встановленні та застосуванні правових норм
та системи правил спрямованих на упорядкування, охорону, розвиток,
корегування, контроль і нагляд за лізинговою діяльністю фізичних і
юридичних осіб та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Серед функцій держави, без здійснення яких практично неможливий
ефективний розвиток лізингової діяльності, можна виділити:

?         регулятивну, що полягає у створенні правових норм, правил та
умов функціонування і розвитку лізингової діяльності;

?         виконавчу, що забезпечує застосування встановлених норм у
відносинах між господарюючими суб’єктами, заснована на силі державної
влади і включає засоби заборони, дозволу та примусу;

?         контролюючу, що здійснюється уповноваженими державними
органами та суб’єктами лізингової діяльності з метою захисту прав її
учасників.

Методом державного регулювання лізингової діяльності варто визначити
сукупність засобів та інструменті впливу держави через уповноважені
державні органи на учасників лізингових правовідносин з метою створення
та забезпечення умов здійснення лізингової діяльності у відповідності до
основних засад соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Державне регулювання лізингової діяльності, з точки зору його підстав,
можна поділити на загальне, коли держава, в особі уповноважених органів,
вирішуючи покладені на них завдання, виступає від імені народу та у
суспільних інтересах, і особливе, коли держава виступає власником,
управляючи належним їй майном.

Аналіз досвіду різноманітних країн у регулюванні лізингу дозволяє
стверджувати, що оскільки фінансовий лізинг інтегрує в собі орендні,
кредитні, інвестиційні відносини та має ознаки операцій купівлі-продажу,
то існують два основні підходи до формування інститутів державного
регулювання лізингу.

Перший полягає у розвитку звичайного контрактного права, що
застосовується до угод оренди, позики, купівлі-продажу. У цьому випадку
розвиток лізингу буде залежати від кон’юнктури відповідних ринків.
Державне регулювання стосуватиметься лізингу опосередковано, через
наслідки реалізації державної політики в тій чи іншій сфері. Такий
підхід є доцільним в країнах де постійно та регулярно відбувається
оновлення основного капіталу, а використання високих технологій не є
пріоритетом розвитку.

Другий підхід полягає у цілеспрямованому впливі держави на лізинговий
бізнес, як особливу галузь, за допомогою розробки спеціального
законодавства та встановлення пільг. Такий підхід характерний для країн,
що прагнуть забезпечити інноваційний розвиток економіки, створити умови
для розвитку науки та техніки, використовуючи інвестиційний потенціал
лізингу.

Україна, поряд з іншими країнами увійшла в список країн, що мають
спеціальне лізингове законодавство [1; 2]. Ця обставина дозволяє
поділити інструменти державного регулювання лізингу на прямі і
опосередковані, виходячи з наявності засобів прямої й не прямої дії.

Пряме регулювання включає особливе коло вищезгаданих відносин — всі
форми фінансової підтримки, що держава надає суб’єктам лізингу (дотації,
участь у капіталі лізингових компаній, гарантії й т.п.) і наявність
законів прямої дії, а також ряд інструментів адміністративного впливу.

Опосередковане (непряме) регулювання впливає на лізинговий ринок через
результати проведення певної інвестиційної, кредитно-грошової,
податкової, амортизаційної, зовнішньоекономічної, у тому числі митної й
тарифної політики, законів непрямої дії й законів, що регламентують інші
види економічної діяльності.

Серед основних інструментів державного регулювання лізингової діяльності
доцільно виділити наступні, які активно та успішно використовуються в
країнах з більш розвинутим, у порівнянні з Україною, ринком лізингу:

?         Правове регулювання механізму лізингових відносин — визначення
чітких умов, порядку та обмежень здійснення лізингової діяльності.
Держава має активно реагувати та створювати відповідну законодавчу базу
для інноваційних механізмів фінансування лізингової діяльності, що
особливо актуально для нашої держави.

?         Державна реєстрація суб’єктів лізингової діяльності.

?         Ліцензування. Процедура ліцензування лізингових компаній є
досить розповсюдженою у країнах заходу. При чому в таких країнах, як
Італія, Бельгія, Південна Корея, Китай, Бразилія, Мексика, Туреччина для
отримання ліцензії потрібно сформувати певний мінімальний розмір
статутного капіталу. Зокрема і в Росії для здійснення фінансового
лізингу необхідним є отримання ліцензії. Хоча процедура отримання такої
ліцензії часто (зокрема у Росії) носить суто декларативних характер,
адже є дуже спрощеною (достатньо подати лише копії реєстраційних
документів), проте дозволяє регуляторам ринку мати необхідну статистичну
інформацію про стан галузі [11; 16]. Прибічники ліцензування виходять із
необхідності створення умов для розвитку лізингу, захисту інтересів і
прав суб’єктів лізингових відносин, обмеження можливостей зловживань
операторів ринку своїм статусом.

?        Фіскальна (податкова) політика. Деякі дослідники [13; 14]
стверджують, що в основу лізингу закладено те, що його сенс полягає в
податкових перевагах і пільгах надаючи які, держава поступається
поточними бюджетними інтересами, розраховуючи на розширення бази
оподаткування, а отже, і на збільшення надходжень до бюджету в
майбутньому за рахунок активізації виробництва. Автор поділяючи частково
цю точку вважає за доцільне відзначити, що в основі лізингу лежать
елементи інвестиційного кредитування, які співставні з класичними
кредитними інструментами. А через це, держава має законодавчо
забезпечувати рівні можливості для існування різноманітних
фінансово-кредитних інструментів.

Підкреслимо, що розвиток лізингу у більшості країн відбувався не стільки
за рахунок спеціальних нормативних актів чи механізмів функціонування,
скільки завдяки впливу податкових пільг.

?        Амортизаційна політика. У більшості країн світу сприятливий
економічний клімат для лізингу формувався завдяки гнучкій амортизаційній
політиці. Саме через механізм амортизації надавались податкові пільги
учасникам лізингової діяльності, яка сприятливо впливає на
макроекономічні пропорції в цих країнах [3]. Адже розмір амортизаційних
відрахувань, так само як і ставки податків впливають на ціну лізингу.

?        Пільгове кредитування та надання державних гарантій, дотацій.
Значення такого інструменту особливо зростає в період кризових явищ в
економіці. Адже, через запровадження дієвого механізму фінансування
галузі, зокрема і за рахунок надання держаних гарантій, держава тим
самим стимулюватиме інвестиційні процеси в країні.

?         Створення державних замовлень на лізингові послуги.

?         Фінансування лізингових проектів за рахунок кредитів банків та
пов’язані з цим процесом обставини (вартість банківських ресурсів,
ліквідність банківського сектору). Ще одним інструментом державного
регулювання і формою державної підтримки лізингової діяльності може
стати субсидування (часткова компенсація) процентної ставки за кредитами
банків. Сьогодні для багатьох лізингових компаній кредит занадто
дорогий. Система компенсації ставки за кредитами надасть можливість
відшкодувати частину процентної ставки, встановленої банком. Проте,
застосування цього інструменту державного регулювання не має суперечити
принципу рівності прав господарюючих суб’єктів.

O

Oe

O

? ¶ ? r

t

v

Oe

¶ t

@умовах особливого значення серед інструментів державного впливу набуває
підтримка рівних умов конкуренції на ринку лізингу. Особливо це
стосується політики держави щодо рівного доступу до ресурсів та ринків.
Варто також відзначити, що окрім факторів економічної конкуренції
держава може і має застосовувати цивілізовані нормативно-адміністративні
механізми для сприяння розвитку здорової конкуренції на ринку лізингу
[8].

?        Створення державних лізингових компаній та державних лізингових
фондів. Сучасні науковці та практики стверджують, що більш ефективною
формою підтримки розвитку окремих секторів економіки могла б бути
компенсація частини лізингових платежів окремим категоріям
лізингоодержувачів. [4]

?         Валютний курс та інструменти валютного ринку. В умовах
кризових явищ економіки, які спостерігаються останнім часом особливого
значення набуває питання платоспроможності підприємств. Враховуючи той
факт, що за оцінками експертів доларизація економіки країни сягає 35-40%
[17] валютний курс має суттєвий вплив на рівень платоспроможності
суб’єктів господарювання. В таких умовах, держава має чітко регулювати
та встановлювати основні параметри грошово-кредитного ринку країни.

?         Страхування лізингової діяльності. Інструменти страхування
набувають все більшого поширення у сучасних умовах господарювання. Адже
саме вони дозволяють лізингодавцям та їх клієнтам мінімізувати власні
ризики та компенсувати збитки завдані певними обставинами. Тому
функціонуванню страхового ринку держава має приділяти особливу увагу.

?         Митне регулювання лізингових операцій. Особливим
опосередкованим інструментом державного регулювання лізингу є митне
регулювання лізингових операцій. За своїм економічним змістом митні
збори відрізняються від податків тим, що їх ціль – регулювання
зовнішньої торгівлі, а не лише формування доходів бюджету. Митні податки
і збори є інструментами торгової політики та державного регулювання
внутрішнього ринку.

?         Розробка та реалізація програм розвитку лізингу на рівні
країни, регіонів. Варто відзначити, що для комплексності дій державної
влади з метою розвитку ринку лізингу, доцільним є розробка спеціальних
програм розвитку галузі. Зокрема на рівні регіонів можливою є реалізація
програм використання фінансового лізингу в пріоритетних сферах.

?         Створення заставних фондів з використанням державного майна.
Оскільки держава за реалій сьогодення володіє доволі значними обсягами
основних фондів та водночас і найбільше потребує їх оновлення. То
лізинговий механізм фінансування варто використовувати для задоволення
потреби у інвестиціях в оновлення основних засобів державних
підприємств.

?         Пайова участь держави у реалізації лізингових проектів та
фінансування інноваційних лізингових проектів з бюджету. Одним із
пріоритетів діяльності держави є підвищення конкурентоспроможності
економіки країни. Проводячи політику спрямування коштів на участь у
реалізації інвестиційних процесів з використанням лізингових схем вона
сприятиме розвитку стратегічних галузей економіки країни.

?         Активна політика залучення іноземних лізингових інвестицій,
має включати забезпечення мінімізації ризиків та законодавчу підтримку
інвестиційної діяльності.

?         Підтримка діяльності об’єднань суб’єктів лізингового ринку. В
розвинутих країнах все більшого значення набуває діяльність асоціацій
учасників лізингового ринку, утворених у формі неприбуткових
організацій. Для формування та регулювання ринку лізингу їх діяльність
має велике значення.

Світовий досвід доводить, що дуже важливо мати організаційний та
підтримуючий центр для лобіювання інтересів галузі. Відстоюючи інтереси
операторів лізингового ринку такі асоціації фактично є ринковими
регуляторами. В країнах з розвинутим ринком фінансового лізингу
асоціації лізингодавців виконують також роль брокера в організації
лізингових угод.

?         Розробка та реалізація державних програм підтримки суб’єктів
малого підприємництва через лізингове фінансування. Міжнародний досвід
безперечно доводить, що при наявності відповідної законодавчої бази
лізинг стає ефективною формою фінансування малого бізнесу. Формально
суб’єкти малого бізнесу мають декілька каналів фінансування: банківське
кредитування, фінансовий лізинг, венчурне фінансування, мікро
фінансування, допомога фондів підтримки підприємництва, а також ресурси
спілок взаємодопомоги. Проте, на практиці більшість суб’єктів малого
підприємництва не мають доступу до кредитних ресурсів банків та держави.
Тому в сучасних умовах лізинг набуває значного поширення як механізм
розвитку малого бізнесу. Наприклад, в країнах розвинутої ринкової
економіки суб’єкти малого та середнього підприємництва – основні клієнти
лізингових компаній.

На сьогодні залишається дискусійним питанням співвідношення прямого й
непрямого регулювання в різних країнах, з використанням тих чи інших
інструментів впливу. Проте, на наш погляд значення непрямого державного
регулювання буде зростати в міру розвитку й становлення ринкових
механізмів, трансформації інституціональних відносин.

Висновки.

Для державного регулювання лізингової діяльності на сучасному етапі
характерним є поєднання різних засобів та інструментів державного
регулювання з перевагою економічних методів.

Очевидним є те, що стимулювання і підтримка лізингової діяльності мають
здійснюватись передусім через комплекс заходів по створенню сприятливого
економічного клімату для розвитку інвестиційної діяльності взагалі і
залучення приватних та корпоративних інвестицій в галузь лізингових
операцій зокрема.

Сучасний стан розвитку лізингу вимагає визначення на законодавчому рівні
правових та організаційно-економічних основ надання державної підтримки
лізингової діяльності. При розробці засобів та впровадженні інструментів
державного регулювання і підтримки лізингової діяльності важливо
визначити не тільки розмір, але і напрямок використання цих засобів. В
нагоді має стати і міжнародний досвід та інструментарій регулювання
лізингової діяльності.

Результати проведеного дослідження варто використати для покращення
вітчизняного лізингового законодавства на основі застосування сучасного
та найбільш прогресивного інструментарію державного регулювання
економіки.

 

Література:

1.        Про фінансовий лізин. Закон України. N 723/97- ВР від 16
грудня 1997 року із змінами та доповненнями.

2.        Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг. Закон України. N 2664-III — ВР від 12 липня 2001 року
із змінами та доповненнями.

3.        Адамов Н.А., Тилов А.А. Лизинг. – Спб., 2005. – 128 c.

4.        Аналітичний звіт Координаційної ради з питань політики
фінансового сектору при Кабінеті Міністрів України ”Стан та першочергові
завдання розвитку фінансового лізингу в Україні” //
http://www.dfp.gov.ua/rada/lizing.htm.

5.        Внукова Н.Н., Ольховиков О.В. Мир лизинга. — Харьков: Основа,
1994. – 220с.

6.        Газман В.Д. Лизинг: теория, практика, комментарии. – М.: фонд
«Правовая культура», 1998. – 416 с.

7.        Горемыкин В.А. Лизинг: Учебник. – М.: Издательско-торговая
корпорация “Дашков и К°”, 2003. – 944 с.

8.        Горемыкин В.А. Основы технологии лизинговых операций: Учебное
пособие. — М.: Ось-89, 2000. – 512 с.

9.        Іванишин В.В. Лізинг та його розвиток в Україні. – К.: Знання
України, 2002. – 57с.

10.     Кабатова Е.В. Лизинг: правовое регулирование, практика. — М.:
ИНФРА-М, 1998. — 204 с.

11.     Комаров В. Міждержавний лізинг у СНД: становлення і проблеми
розвитку // Економіка України. — 1998. — №11. — C. 76-81

12.     Международная практика лизинга / М.И.Лещенко, В.Е.Бочков,
Ю.Н.Демин, Д.П.Кацыв; Под общ. ред. М.И.Лещенко; Моск. гос. индуст.
ун-т. Ин-т дистанц. образования. – М., 2002. – 341 с.

13.     Международная практика лизинговой деятельности // Эксперт (N48,
23 декабря 2002 г., стр. 79-90).

14.     Міщенко В.І., Луб’янський О.С., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу.
Навч. посібник / Серія “Бібліотека банкіра”. – К.: Товариство “Знання”,
1997. – 138 с.

15.     Мосійчук В. Світова практика проведення лізингових операцій та
проблеми її впровадження в Україні // Економіка України. — 1995. — №3. —
C. 37-42.

16.     Постановление Правительства РФ от 29 июня 1995 г. №633 «О
развитии лизинга в инвестиционной деятельности» // Собрание
законодательства Российской Федерации. — 3 июля 1995 г. — №27. — Ст.
2591.

17.     Шляхи вирішення проблеми доларизації української економіки в
умовах розширення присутності іноземних банків // Досл. Національного
Інституту Стратегічних Досліджень, 03.2008.

Похожие записи