КУРСОВА РОБОТА

СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТУКТУРА РИКОВОЇ ЕКОНОМІКИ, А ТАКОЖ ПРОБЛЕМИ ЇЇ
СТАНОВЛЕННЯ НА УКРАЇНІ

Вступ

1. Ринок як полісистемне утворення

2. Ринкова інфраструктура

З. Структура ринку

4. Проблеми становлення ринкової системи в Україні

Висновок

Вступ

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні
можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного
тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних
процесів шляхом здійснення радикальних реформ,спрямованих на
ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства —
основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства — процес досить
складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як
природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом
суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його
розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є
середовищем, «атмосферою», в рамках і з допомогою яких відтворюються і
панують відносини і зв’язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований
механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст.
Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему
господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності,
численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах
визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською
практикою законодавчих і моральних норм, багатопалановою і компетентною
політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури,
інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх
рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Звичайно,Україна,як нова самостійна держава,що виникла на
розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі
складною інфраструктурою,створеною за багато десятиріч,не може
повторити за короткий час той шлях,який пройшов ринок Заходу.Вона може
тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн,а шлях переходу до
ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних,
політичних, економічних,географічних та інших особливостей
історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому,що немає у свті аналогів
переходу до ринку великої держави з такою,як в Україні,спотвореною
тоталітарною системою структурою господарства,високим рівнем монополізму
в промисловості,залежністю тисяч промислових підприємств від
постачальників окремих видів продукції,що залишилися за межами державних
кордонів.В таких скрутних умовах, що склалися в Україні ,в
умовах глибокої
економічної,фінансово-кредитної,паливно-сировинної,екологічної та іншишх
криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.

В свої курсовій роботі я намагався дати якісну характеристику структурі
та інфраструктурі ринку,а також прблемам становлення ринкової системи в
Україні.

1.Ринок як полісистемне утворення.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату
структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу,
фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий
тіньовий, а також ринкова інфраструктура Кожний з перелічених елементів
здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою
структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи,
оскільки органічно пов’язані між собою в становленні та розвитку.
Порушення цього взаємозв’язку стає серйозною перешкодою існування
повноцінного ринкового середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними
ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій,
континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового
середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та
господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм
конкурентоспроможності функціонуючих суб’єктів господарювання як
монопольний чи оліголольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника,
постачальника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду
продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її
збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод
ринково-конкурентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є
також тотальний дефіцит.

Основу національної економіки становлять не тільки матеріальні
галузі виробництва й система ринків. Маючи розгалужену й
багаторівневу структуру, ринок за своїми функціями може бути
товарним, де здійснюється кругооборот засобів виробництва і предметів
споживання; фінансовим, де обертаються кредити й цінні папери ринок
капіталу, де обертаються кошти, призначені для інновацій; валютний
ринок, де здійснюються фінансово-валютні операції ринок праці —
виступає як форма руху робочої сили. Лише такий комплексний за своїм
змістом національний ринок зможе забезпечити економічну основу
цілісності нашої держави. Водночас формування національного ринку
України передбачає поглиблену спеціалізацію, утворення найсприятливіших
умов для максимальної реалізації особливостей кожного регіону.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших
компонентів товарного ринку.

Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й
життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом
останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими
товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох
регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним.
В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції,
споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних
підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна
система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його
інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового

національного продукту приблизно 45 відсотків припадало на
капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби;
для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків.
В цінах світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же
час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення
становить ЗО : 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної
сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом
десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду,
розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних
об’єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання,
приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза
функціонуванням капіталу.

Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни
командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні
сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється
через капітал. Інакше неможливо перебороти численні дисбаланси,
неприйняття підприємствами науково-технічних новинок,

їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефективного
господарювання, не передбачає високої соціальної та моральної
культури господарюючих суб’єктів, не сприяє співробітництву з
іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стимулювати
передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі
інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом
позичкового капіталу мають переваги. Вони створюють матеріальну
заінтересованість у найбільшій віддачі капіталу, у впровадженні
передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий
ринок, його стандарти тощо.

Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими
працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її
пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної
рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного
законодавства та

саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу
уникнути екстремальних ситуацій

у сфері зайнятості та використання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я
здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує
роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До
цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за
допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники,
дрібні ремісники

та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не
працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два «чистих» варіанти ринку робочої сили і
зайнятості. Перший — ринок

робочої сили з обмеженим попитом;

другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок
відсталих країн. Ринок

робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв
робочої сили. Дійовим інстру-

ментом ринку робочої сили є біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні
різновиди за сегментами ринку, і

вони набувають певної структурованості.

Тепре давайте коротко зупинимось на характеристці ринкової
інфраструктури та структури

ринку.

2 . Ринкова інфраструктура.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової
економіки є ринкова

інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони,
торгово-промислові палати, торгові доми,

ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми,
холдингові компанії та ін.(Табл 1)

Аукціони — форма продажу у визначений час і у визначеному місці
товарів, попередньо

виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види
товарів, які, як правило,

користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами
аукціонної торгівлі хутром є

Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург,
Москва. Особливістю

аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих
товарів.

Отже, аукціон — це продаж реальних товарів на основі конкурсу
покупців. Міжнародні аукціони

— переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне
обладнання та кваліфіковані

кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які
перепродують товари своїх

клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації, головним
завданням яких є сприяння

розвитку економічних і торговельних зв’язків з партнерами зарубіжних
країн. Вони є юридичними

особами, які діють на

Таблиця 1

Основні елементи інфраструктури ринку

[ «Основи ринкової економіки»,Бобров В.Я,ст. 41 ]

Ринок капіталів Ринок засобів виробни-

цтва і предметів споживання Ринок робочої сили

Фондова біржа Товарна біржа Біржа праці (служба

зайнятості)

Валютна біржа Торговельні дома Центри підготовки

кадрів

Страхові компанії Торговельно-посере-

дницькі фірми Фонд зайнятості

Аудиторські компанії Комерційні центри і ком-

панії Комерційні центри

підготовки,перепідготовки і

працевлаштування

Брокерські компанії Лізингові компанії Державний фонд сприян-

ня підприємництву

Комерційні банки Державні резервні і

страхові фонди Пенсійний фонд

Державний

Страховий нагляд Державна інспекція по

контролю за цінами і

стандартами Фонди милосердя

Державна податкова

інспекція Антимонопольний

комі-тет

Державна інспекція

По контролю за цінними

паперами

Фонд державного

майна

Інвестиційний фонд

регіо-

нального

регулювання

Фонд науково-

технічних

програм

Стабілізаційний фонд

Інноваційні фонди

Примітка : Виділено інститути,створювані за участю держави

принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування.
Торгово-промислові палати

надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у
виробників або оптовиків своєї

країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і
перепродують місцевим оп-

товим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших
галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть
виконувати також функції

комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців,
торговельних організацій та окремих

осіб.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури.
Вони бувають всесвітні,

міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки — це торги,
ринки товарів, які періодично

організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу
роль в економічному житті

країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням
торговельно-обмінних

операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій
наявного товару ярмарки

перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг — це динамічна система ринкової орієнтації. Як
породження ринкової економіки він

є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено
принципи та закони товарного

виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання
потреб споживачів, ринкової

ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш
повне задоволення потреб по-

купця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на
основі всебічного врахування

попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників;
забезпечення довготривалої

дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій
на основі оперативного

використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі
виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств
діють служби маркетингу.

Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру
виробництва та обсягу

зовнішньоеконемічних зв’язків відповідних господарських і
комерційно-торговельних формувань.

Основні завдання маркетингової служби:

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації
товарів; ринкова орієнтація

виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто
диференціація покупців

залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин
притаманні багатоканальність

реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування,
розмаїття форм регулювання товарно-

грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з
оптимальними наслідками для

партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина
стратегія комерційної пове-

дінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на
якому відбуваються вільна

торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання
робочої сили і формування

ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного
співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж:

перший — як доступне для всіх зібрання; другий — як замкнене,
всебічно регламентоване

державою зібрання; третій — як всебічно регламентована державою
корпорація; четвертий — як вільна

корпорація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої
особливості. Однак їх об’єднує те, що

вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідносини, регламентують і
впорядковують (через

писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки,
зв’язують їх між собою,

полегшують переливання капіталів, виступають індикаторами ринкової
орієнтації.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно
здійснює посередницькі

операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої
державної політики в галузі

зайнятості населення.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці;

прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян,
що звертаються за

працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює
професійну орієнтацію молоді;

виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним
гарантом конституційного права

на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці
існують і платні приватні

агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також
посередницькі бюро при профспілках,

молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається
безплатна державна система центрів і

служб зайнятості.

Товарна біржа — комерційне підприємство, регулярно функціонуючий
ринок однорідних

товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємств торгівлі,
збуту, обміну, мета якої —

укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й
пропозиції товарів, вивчення,

впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій,
представництво і захист інтересів

членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне
місце у світовій торгівлі,

особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні
біржі бувають публічні й

приватні.

На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і
підприємці, що не є їх членами.

Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і
закритих корпорацій. Укладати

угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як правило, не
отримують дивідендів на

вкладений капітал, їх прибуток утворюється за рахунок винагород,
отриманих від клієнтів, тобто біржі

виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари,
грошові номінали чи

акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також
додаткові послуги, в тому числі й у

вигляді кредитів, інформації про кон’юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма — це посередник між продавцями й покупцями цінних
паперів на біржі. Вона

всебічно вивчає кон’юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій.
Схема операцій, здійснюваних

брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції — оцінка
брокером кон’юнктури ринку

— завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням,
зв’язком, здійснює облік

операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам,
розробляє типові контракти, веде

арбітражне розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж полягає передусім в тому, що вони
сприяють встановленню

ринкової рівноваги, відтворюваль-ним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й
апробувалися практикою

принципи та правила функціонування суб’єктів ринкових відносин,
викристалізовувались біржове зако-

нодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших
сформувалися поняття так званих

біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним
зобов’язанням поставити або

прийняти товар на певних умовах. До нього належать угоди із стандартними
умовами: сума, кількість,

дні та засоби поставки товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три
змінних чинники: ціна, сума і

строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф’ючерсні угоди
(домовленості про реалізацію

товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови
закупівлі врожаю наступного

року). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При
укладанні ф’ючерсної угоди

узгоджують лише дві позиції: ціну і термін поставки. Такі угоди можуть
здійснюватись лише з одного

стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого
цією товарною біржею. Строк

поставок за ф’ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції.
Наприклад, стандартний контракт

Лондонської та інших бірж на поставку каучуку можна укладати на кожний
наступний місяць, тобто на

місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю — на кожну
наступну тримісячну позицію.

Постійне збільшення кількості ф’ючерсних контрактів підвищує роль
товарних бірж в економіці.

Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і
валютних курсів. Все частіше

події на товарних біржах визначають кон’юнктуру всіх інших ринків.
Ф’ючерсні операції відкривають

також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і
продавець певного виду

товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продажу, а для
отримання різниці в ціні на цей товар

на час його поставки порівняно із зазначеною в контракті.

Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно
продавати, купувати або

обмінювати товар; користуватися інформацією про кон’юнктуру ринку, яка
перманентне змінюється,

про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про
платоспроможність і надійність

контрагента угоди. Співзасновни-ки біржі застраховані від небажаного
коливання цін, користуються

пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод.

Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних
бірж виробилася чітка

спеціалізація: щодо кольорових металів — Лондонська, Нью-Йоркська;
натурального каучуку — Нью-

Йорксь-ка, Лондонська, Амстердамська, Сингапурська, Куала-Лампурська;

зерна — Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська,
Рот-тердамська, Антверпенська,

Міланська; цукру — Лондонська, Гамбурзька.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок,
на якому відбувається

купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції,
облігації акціонерних компаній та

облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової
економіки, ринку капіталів

фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх
спрямування на довго-

строкові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних
акціонерних товариств (у СІПА,

Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції).
На сучасних фондових біржах

(Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, франкфуртській,
Базельській, Міланській,

Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які
зумовлюють певні гарантії

страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій — це вільний маневр бірж, диверсифікація
фінансових надходжень і

можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Акція — це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в
капітал акціонерного товариства.

Вона дає право на отримання частини прибутку в формі дивіденда.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою
об’єднання капіталів, створене

шляхом випуску акцій, які є документом «на пред’явника», котируються і
можуть вільно переходити від

одйієї особи до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту,
розробленого її засновниками й

узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено
максимальну суму (статутний

капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства — біржі виконують роль барометра
економічного життя. Біржові операції

мають на меті не тільки індивідуальне збагачення власників акцій
(йдеться про власників контрольного

пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду ринку. При
жорсткій конкуренції між

фондовими біржами власники акцій виявляються «приреченими» на спільність
економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб’єкти:
той, хто випускає цінні

папери; хто їх купує; хто об’єднує продавця і покупця акцій (брокерська
фірма).

Щоб бути членом біржі, треба засвідчити свою дієздатність. Так,
вартість місця на Нью-

Йоркській біржі у різні роки була такою, тис. дол.: у 1827 р. — 0,1;
1901 р. — 80; 1929 р. — 625; 1942 р.

_17-

‘ 1987р. —1100; 1988р. —665.

Незважаючи на те, що нині в США діють 16 фондових бірж,
Нью-Йоркська тримає першість не

тільки в Сполучених Штатах (3/4 операцій з акціями), а й у світі. Саме
на цій біржі котируються цінні

папери 1600 найавторитетніших компаній.

Компанії, які бажають продавати свої цінні папери через біржу,
повинні:

отримувати річний доход не менше 2,5 млн дол. (у тому числі не
менше 2 млн за кожний з двох

останніх років) або сумарний доход за три останні роки більше 6,5 млн
дол. (при прибутковості за всі

роки);

володіти реальними активами щонайменше на 18 млн дол.;

мати не менше 2000 акціонерів (як мінімум по 100 акцій у кожного).

У дореволюційній Росії, в тому числі й на території України, щоб
вступити у біржове товариство

(корпорацію членів біржі), необхідно було пройти через процедуру
виборів. Члени товариства спла-

чували вступний внесок (на Калашниковській біржі, наприклад, він
становив 300 крб. для купців, 1100

крб. для промисловців) і щорічно вносили в касу біржі певну суму.
Центром торгівлі закордонними

векселями, валютою, цінними паперами була Санкт-Петербурзька біржа; а
лідером у сфері обігу з

державними позиками — Московська біржа.

За своїми статутами російські біржі були закладами відкритого
типу. Відвідати біржу з метою

укладення угоди не заборонялося нікому, проте категорично заборонялося
навіть входити до біржі

особам, колись засудженим за економічні та інші проступки, боржникам,
банкрутам і тим, чиї справи

були передані в кредиторське управління. Ті, хто бажав взяти участь у
біржовій торгівлі, повинні були

мати право вести торгівлю та дотримуватися Положення про державний
промисловий податок.

У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі
біржі, як фондові, аграрні,

міжбанківська валютна. Має місце тенденція розвитку від
універсальних товарних бірж до

спеціалізованих.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій
біржі здійснюється через

відпрацьований тривалою практикою механізм. Залежно від попиту й
пропозиції на них встановлюється

біржовий курс. Бюлетені зареєстрованих біржових курсів
(котирувань) публікуються в пресі.

Наприклад, газета «Уолл-стріт джорнел» містить спеціальний розділ «С»
під назвою «Гроші та

інвестиції».

Біржовий курс цінних паперів визначається: прибутковістю
фірми та доходами, що

передбачаються; розмірами банківського відсотка (позикового відсотка),
а також ціною на золото,

окремі товари й нерухомість, які є альтернативою залучення тимчасово
вільних коштів; варіантами

ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в
гроші; політичним становищем у

найважливіших регіонах світу; тіньовими операціями, таємними
домовленостями, які іноді укладаються

з метою отримання спекулятивного прибутку від різниці між біржовими
курсами.

Незважаючи на те, що іноді має місце суттєвий відрив біржових
курсів цінних паперів від

представленої ними реальної вартості, в кінцевому рахунку вони
відображають реальну ситуацію в еко-

номіці країни чи регіону.

Найбільш узагальнюючим показником динаміки курсу цінних паперів є
індекс Доу-Джонса У

1884 р. Ч. Доу за допомогою винайденого ним індексу розрахував серію
курсів акцій двох промислових

фірм та дев’яти залізничних компаній США. Пізніше разом із своїм
партнером Е. Джонсом він почав

регулярно публікувати цей індекс у газеті «Уолл-стріт джорнел». В 1928
р. індекс був модернізований.

Нині індекс Доу-Джонса враховується по ЗО великих промислових
компаніях, 20 транспортних

компаніях і 15 фірмах паливно-енергетичної та комунальної
інфраструктури.

Індекс Доу-Джонса є показником «здоров’я» економіки не тільки США,
а й значної частини світу

у зв’язку з діяльністю численних транснаціональних корпорацій.

До середини 20-х років індекс Доу-Джонса перевищував (нечасто)
100. Потім він пішов угору. В

середині 1929 р. він уже позначався цифрою 469,5. Однак велика депресія
призвела до біржового краху:

в жовтні 1929 р. індекс знизився до 230,1. Ще на початку 50-х
років він дорівнював 200. Проте

потім почалося його стабільне зростання. 80-ті роки знаменувалися
біржовим бумом. У середині жовтня

1987 р. індекс досяг позначки 2722. Під час біржового потрясіння у
жовтні 1987 р. курс акцій за один

день знизився на 22,6 відсотка, індекс становив усього 1733. Знецінення
акцій на біржах усього світу в

сумі склало 2 трлн дол.

Страхова компанія — комерційна, фінансово-кредитна організація,
що ставить за мету

отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії
здійснюють систему заходів,

спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам
збитків, яких вона зазнала за

непередбачених обставин:

внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов’язань
збанкрутілими контрагентами тощо.

Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних
осіб), між якими й розподі-

ляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують
подібні труднощі й

ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клієнтів. Страхові компанії
нейтралізують економічний

ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована
організація, яка на замовлення

контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій
різних форм власності, їхні річні

бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання
підприємствами й

організаціями діючих норм господарського права у сфері
фінансово-кредитних відносин. Свої послуги

вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення
підприємств та організацій.

Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні
документи бухгалтерської

звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними,
господарським суб’єктам

видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого
фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного
ризику при укладанні

відповідних фінансових угод з даними суб’єктами або при підозрі на
можливе банкрутство чи

приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза
правовими нормами, за межами

державних законів, на так званому «чорному ринку».

Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої
використовується переважно для

придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення
контролю за їхньою ді-

яльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером
діяльності холдингова компанія

виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні
пакети акцій інших фірм і діє

через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії,
проте є й змішані, які поєднують

контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність — це різновид підприємництва, що потребує
значних інвестицій і

здійснюється, як правило, на основі об’єднання капіталів кількох
фізичних чи юридичних осіб.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової
інфраструктури є важливою і необхідною

умовою реальної ринкової трансформації економіки України.Розвиток
цієї інфраструктури вимагає

відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й
матеріально-фінансового

забезпечення.

3. Структура ринку.

Структуру ринку розглядають з різних точок зору,що пов’язано із
складністю цієї системи

господарських відносин, які стосуються усього комплексу економічних,
політичних, соціальних,

правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і
суспільства.Розрізняють такі

структурні ознаки класифікації ринків :

з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин;

з точки зору територіального підходу;

з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого
аналізу його структури,тобто

елементів,з яких він складається,! які взаємодіють між собою.Для цього
слід обрати критерій,за яким

можна розмежувати елементи ринку.Таких критеріїв може бути
кілька,оскільки ринок є складним і

багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору
економічного призначення

об’єктів ринкових відносин:ринок предметів споживання та
послуг;засобів виробництва;науково-

технічних розробок та інфрмації;фінансовий,валютний,праці(робочої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу
поділяється на ринки

взуття,косметики,швейних виробів,молочних,хлібних,м’ясних,рибних
товарів,що існують всередині

ринку предметів споживання.Ринки
машин,верстатів,нафтопродуктів,металу,вугілля органічно входять

до складу ринку засобів виробництва.Ринки акцій,кредитних ресурсів є
складовими фінансового

ринку.Існує і такий критерій розмежування ринку,як ступінь зрілості
ринкових відносин : розвинений

ринок,ринок,що формується,ринки з різним ступенем обмежування
конкуренції.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як
легальний і нелегальний.

Структура ринку може бути охарактеризована за
адміністративно-територіальною

ознакою:місцевий ринок,окремих територій,регіонів,країни,ринок коаліцій
різних країн,світовий ринок.

Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний
органічний механізм.Саме цьому

порушення у будь-якій ланці відразу передаються
решті ланок через

ціни,попит,пропозицію,конкуренцію.Це означає,що ринок єдиний,а кожний
його елемент — невід’ємна

складова.

Розвиток ринкових відносин долає територіальні
перепони,ліквідовує економічний

сепаратизм,веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у
світовий.

Ринок предметів споживання і послуг.Свої фізіологічні та
соціальні потреби людина

задовольняє на ринку предметів споживання.Він безпосередньо
відображає виробництво і

споживання,попит і пропозицію товарів.Матеріальне і нематеріальне
виробництво має бути адекватним

платоспроможному попиту населення.Якщо цієї рівноваги немає,то у
суспільстві настає дисбаланс: не

вистачає певної групи товарів споживання^ одного боку,і перевиробництво
— з іншого.Ринок через

конкуренцію,ціни,прибуток,перелив капіталу та інші його механізми
впливає на виробництво,змінюючи

його структуру,ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері
обігу.Так відновлюється

рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів
і послуг.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів,що забезпечує
виробнику і продавцю

монопольне становище,надаючи можливість встановлювати завищені
ціни,протидіяти формуванню

ринкових відносин.Не подолавши цієї суперечності,збудувати ринок не
вдається.На практиці це

зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу,що
призводитиме як до

зрівнялівки/гак і до збагачення всіх,хто має доступ до предметів
споживання та послуг.Для того щоб

виробити відповідний антидефіцитний механізм,важливо знати причини,що
відтворюють товарний

голод у країні.

Головною причиною такого становища є структурне створення
економіки України.За влучним

виразом одного з економістів,вона є самоїдською.тобто виробництво
відбувається заради

виробництва.Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни
становить 64,а предметів

споживання — 36 відсотків.Особливо великі стуктурні перекоси у
промисловості,де виробництво

предметів споживання (група «Б» ) становить лише ЗО відсотків,а решта —
засоби виробництва (група

«А»).Вихід полягає в тому,щоб змінити структуру
виробництва,збільшити частку галузей,що

виробляють предмети споживання : легку,харчову,м’ясомолочну
промисловістьДнші сфери,в яких

виробляються товари цієї групи.

Насичення ринку споживання залежить від перебудови
агропромислвого комплексу,докорінної

зміни відносин між сільським господарством та промисловістюДншими
галузями.Третина і більше

вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через
низький розвиток переробної

промисловості,нестачу холодильниківднших засобів зберігання
продукції.Великі втрати продукції при

транспортуванні. Отже,слід більш швидкими темпами розвивати
галузі переробної

продукції,інфрастуктуру,що сприятиме зберіганню продукції,поліпшенню
її якості і як наслідок —

насиченості нею ринку.

Треба покласти край нееквівалентим відносинам,що склалися між
містом і селом.Десятки років

село є специфічним донором для розвитку
машинобудування,воєнного

комплексу,будівництва,видобувних галузей.Ціни на
комбайни,трактори,мінеральні добрива,пальне

зростають набагато швидше,ніж на продукцію аграрного сектора.Якщо
не подалити подібні

перекоси,ринок не матиме достатньої кількості продукції цієї
сфери.Може статися навіть,що

товаровиробники перейдуть до натурального обміну.

Перепоною на шляху створення повноцінного ринку споживання на
нинішньому етапі розвитку

є монополія державної торгівлі,яку слід подолати.Це відбувається
за рахунок відтворення

приватних,кооперативних та інших підприємств торгівлі,які формують
реальне ринкове середовище,де

діє конкуренція.

Важлива роль у створенні споживчого ринку має належати державі.Це
проведення гнучкої та

ефективної інвестиційної політики щодо структурної
перебудови народного

господарства,кредитної,податкової політики в галузях,що виробляють
товари народного

споживання,зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних
інвесторів у галузі,що

поставляють продукцію на ринок товарів споживання.Держава повинна
стимулювати ділову активність

у соціальне значущих галузях.

Ринок засобів виробництва.Свобода економічної діяльності
господарюючих суб’єктів/їхня

самостійність залежать від забезпеченості засобами
виробництва,можливості вільної реалізації

продукції,всановлення на неї цін,укладання договорів.Підприємництво
існує лише тоді,коли кожна

юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які
засоби виробництва.Для

досягення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні
перетворення і якомога швидший перехід

до вільної торгівлі засобами виробництва,де б її суб’єктами були різні
власники.Це і є шлях побудови

відповідного ринку,оскільки буде подоланий адміністративний
монополізм,який безроздільно панував у

нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою
командний розподіл ресурсів

централізовано встановленими фондами,що грунтувався на закріпленні
виробників і споживачів один

до одного.Такий розподіл призводив до того,що підприємство отримувало
не те,що йому потрібно,а

те,що дадуть.Фондування — це свого роду «карткова схема» для
підприємств,яка була народжена в

умовах дефіциту і,в свою чергу,породжувала штучний дефіцит і
марнотратство.Розподільчий спосіб

використання ресурсів штовхав підприємтсва на нагромадження запасів,які
можна було обміняти на

потрібні ресурси або мати про всяк випадок.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами
виробництва.Саме торгівлі,а не

розподілу.Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у
ефективному використанні

матеріально — технічних ресурсів,примусить вивчати та прогнозувати
попит,динамічно перебудувати

виробництво з урахуванням замовлень споживачів,приймати оперативні
самостійні рішення при зміні

кон’юнктури.Ринок засобів виробництва,як і будь-який товарний
ринок,передбачає економічну і

10

юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок.
Порушення їх призводить до втрати

прибуткує то і банкрутства.Демонополізація цього сектора
економіки,відтворення в ньому розвиненого

конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм
власності у всіх галузях

економіки,у тому числі й тих,що виробляють і реалізують засоби
виробництва.

Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає
створення такого його

інституту,як товарна біржа,де укладають контракти між виробниками і
споживачами,забезпечується

співвідношення цін попиту і пропозиції.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор
ринкового народного

госпадарства обслуговує всі сфери людської діяльності.Без впровадження
новітніх досягнень науки і

техніки у виробництво не можна примножити національного багатства
України,підвищити добробут її

громадян,забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання.Цим
визначається місце ринку науково-

технічних розробок та інфрмації у суспільно-економічному житті.Проте
значний науково-технічний

потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На
винаходи,перспективні

розробки,наукову інформацію майже немає попиту.Кількість підприємств,де
використовувався хоча б

один винахід,швидко зменшується,внаслідок чого невикористаними
залишаються понад 80 відсотків

винаходів,створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр.Зменшення
обсягів застосування

досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної
відсталості народного господарства

України з застарілими технологіями,вкрай спрацьованими
основними виробничими

фондами,порушеною екологією,важкими та небезпечними для людей умовами
праці.

Причини такого становища криються в тому,що науково-технічні
розробки здійснювалися на

основі бюджетного фінансування і безплатно передавались,а не продавалися
споживачам.Останні не

тільки не несли відповідальності зі їхнє використання^ й не були
зацікавлені у виокристанні їх,оскільки

конкуренції не булоД вони могли лишитись дотації,яка виплачувалась з
бюджету без урахування того,як

працює підприємство.З такою економікою ринок несумісний.Вона,скоріше,як
«королівство кривих

дзеркал»,відбиває все у спотвореному вигляді.

В умовах ринку докорінно змінюється відношення до
науково-технічного прогресу.Кожне

підприємство,щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції,має
підвищувати ефективність

виробництва^ отжеД запроваджувати нову техніку,технологію,ноу-хау,що
робить їх предметами

купівлі-продажу.Це примушує науковців,винахідників,всіх,хто
займається розробкою

техніки,технології,удосконалювати та інтенсифікувати свою
роботу,шукати нові науково-технічні

рішення,забезпечувати їхню конкурентноздатність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації
передбачає переведення

установ,що займаються цією діяльністю,на комерційні засадщстворення
тимчасових науково-технічних

колективів,центрів поширення нової технології та передового
досвіду;розвитку інформаційного

забезпечення.При цьому зазначимо,що всі ці форми в умовах ринкових
відносин мають бути

ефективнимиДнакше зацікавленості замовника не буде.

Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності
вимагає часу і без підтримки та

регулювання з боку держави не відбудеться.Є напрями науково-технічних
розробок,які не можуть бути

чисто ринковими,наприклад фундаментальні дослідження,пізнання в
галузі історії,культури.Вони

мають фінансувати з державного бюджету.Відомо,що навіть розвинені
країни не дозволяють собі

проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього
спектру науково-технічних

дисциплін,оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних
ресурсів.Виходячи з тієї

ситуації,в якій знаходиться економіка України,коли можливості виділення
фінансових і матеріально-

технічних ресурсів вкрай обмежені,науково-технічна політика держави
повинна мати селективний

характер,будуватися на обгрунтованій стратегії вибору та реалізації
пріоритетів.Вони мають бути

пов’язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими,що
здатні стати конкурентними

на зовнішньому ринку.

Фінансовий ринок. Фінансовий ринок — це специфічна сфера
економічних відносин,де

відбувається купівля — продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише
для розвиненої ринкової

економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок),ринок
кредитів,ринок цінних паперів.Такий

ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення й
обслуговує оборот платіжних

коштів,кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі
він створює гнучкий

механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для
забезпечення фінансування витрат

підприємстві організаційДстотного розширення можливостей вишукування
необхідних фінансових

ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

11

Ринок каптіалів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції,тобто
вкладення у виробничу і

Іевиробничу сфери економіки,забезпечуючи загальний розвиток їх.

Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був
державний бюджет.З 70-х

юків підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати
частину інвестицій.Проте

гастка їх була малою,що не давало змоги підприємствам бути
незалежними в інвестиційній

цяльності.Більше того,купити засоби виробництва при централізованому
матеріально — технічному

Іабезпеченні було неможливо.Все це виключало можливість існування
інвестиційного ринку.Останній

:тає реальністю лише за умов,коли господарюючі суб’єкти мають
власні кошти на ці

длі.Отже,джерелом їх є прибуток від господарської
діяльності.Інвестиційний ринок активно впливає на

нші ринки,в тому числі на ринок предметів споживання і
послуг.Наприклад,якщо певний товар

<ористується підвищеним попитом,то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу.А це,в свою чергу,призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці,робочу силудобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях. Оборот капіталу у сфері,де виробляються товари широкого вжитку,більш прискорений через менший цикл виробництва,ніж у суднобудуванні,видобувних галузях,будівництві тощо.З одного боку,це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей,а з іншого - зумовлює посилення конкуренції,нестабільність через активний вплив моди,сезону і тощо. Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технологої,розробку нових моделей товарів,підвищення їхньої якості,підприємства потребують все нових інвестицій.Важливим джерелом їх є кредит,який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку - кредитний ринок. Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи(підприємства,організації,банки,держава) через свої повноправні органи,а також фізичні особи(громадяни).3алежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:взаємний кредит,тобто кредитні відносини між підприємствами,фізичними особами і небанківськими закладами різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі,що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками,як правило,у грошовій формі ;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного(комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи. Позикоодержувачі залежно від величини позики,строку,на який вона береться,попиту і пропозиції кредитів,рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент.Ринок цінних паперів у вигляді акцій,облігацій,зобов'язань державної скарбниці,ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку,з яким він взаємодіє а й має багато особливостей ,одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.Цінні папери - це грошові документи,які визначають взаємовідносини між суб'єктами,що їх випустилиД тими,хто придбав їх.Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідентів або відсотків,а також можливість передачі грошових та інших прав,передбачених цими документами,особам,що є власниками їх. Акція свідчить,що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку,який називається дивідентом,на управління підприємством,а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.Акції випускаються на пред'явника та іменні.Кожна акція має номінальну вартість,а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів - і ринковий курс.Останній залежить від кількості акцій,розміру дивідентних виплат та позичкового процента. На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства.Воно грунтується як на суб'єктивній інформації,так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства. Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання^ що отримує певний фіксований процент.3асоби,які вкладені в акції,можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом,а облігацї - через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю. Зобов'язання державної скарбниці засвідчують,що їхній власник вніс кошти в бюджет,що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами.Вони бувають коротко,середньо- і довгострокові(від кількох місяців до одного року,5 і 25 років).Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами,а також за тиражними погашеннями 12 шляхом викупу. Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів,яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і прцентів за ним.Вексель - грошове зобов'язання,яке має бути сплачене боржником його власнику. Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані,але він має активно розвиватися.Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.Як же саме ? Акція дає більші дивіденди,облігація - менший процент,проте є більш надійною,оскільки не пов'язана з ризиком.Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії,розділити її фінансовий успіх.Мрія будь-якого інвестора - купити цінний папір,який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю.Таким міг би бути актив,який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій. Конвертовані облігації та привільовані акції - цінні папери,які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента.З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій.Для емітента випуск конвертованих облігацій - засіб розміщення додаткових акцій за цінами,вищими за їхню поточну ринкову вартість. Ринок цінних паперів складається з двох частин - первиннного і вторинного ринків.На першому відбувається емісія цінних паперів,тобто випуск їх у обіг.Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів.Це відбувається на фондовій біржі,через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком.Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжьного капіталу і того,що функціонує у вигляді цінних паперів.Зокрема ,прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури.Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі,фінансування підприємств тощо. Валютний ринок.Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти.їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські - фунтами стерлінгів,за японські - ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару. У різних країнах залежно від стану розвитку економіки,ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти.За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку.За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб'єктам,які мають валютні банківські рахунки. Практика функціонування ринкової системи свідчить,що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти. Ринок праці(робочої сили).Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостямиД тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї. Для того щоб об'єктом купівлі - продажу стала робоча сила,слід подолати прикріплення людини до житла,місцевості,надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла,вільного придбання будинку,квартири або оренди їх на певний час. Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.Інакше кажучи,не лише людина ,яка здатна до праці,може це робити чи не робити,але й той,хто наймає робочу силу,також має право на вибір.А це означає,що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття ,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни. п Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям.Як правило,допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом становленого періоду.Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і,як правило,виходячи з індивідуально визначених потреб. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці.Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету.Фірми,що вивільнюють працівників,також мають певні зобов'язання щодо отримання ними кваліфікації,необхідної для працевлаштування.Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми,діють на комерційних засадах,і заклади системи професійного навчання. Тіньовий ринок.Ринок,який заборонений законом,називають тіньовим.Він є продовженням тіньової економіки,що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціальне - економічного устрою. Нелегальний ринок має таку саму структуру ,що й легальний(законний),тобто його елементами є і предмети споживання,! засоби виробництва,! кредитД робоча сила. Міжнародна практика до тіньвої економіки відносить два компоненти: заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності; доходи від незаконної в країні діяльності. Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності,доходи від якої приховуються з різних причин;це,зокрема,приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів. Другий компонент називають нелегальною,підпільною або чорною економікою:наркобізнес,проституція,рекет та інші види злочинної діяльності.Ця діяльність переважно не створює повної продукції,лише перерозподіляє уже створені доходи. Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому. Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства,крадіжкам,зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії. Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту ,монопольних явищ у прцесі виробництва,обміну,розподілу і споживання.Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається. Як бачимо,перелічені ринки,зберігаючи загальні риси,відрізняються об'єктом купівлі - продажу,специфікою ціноутворення,формування попиту та пропозиції,способом споживання і відтворення.Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна,фондова,валютна біржа,біржа праці).Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого,що й утворює інститут ринку. 4.Проблеми становлення ринкової системи в Україні. Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни. Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку. Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів. Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках. 14 шляхом викупу. Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів,яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і прцентів за ним.Вексель - грошове зобов'язання,яке має бути сплачене боржником його власнику. Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані,але він має активно розвиватися.Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.Як же саме ? Акція дає більші дивіденди,облігація - менший процент,проте є більш надійною,оскільки не пов'язана з ризиком.Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії,розділити її фінансовий успіх.Мрія будь-якого інвестора - купити цінний папір,який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю.Таким міг би бути актив,який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій. Конвертовані облігації та привільовані акції - цінні папери,які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента.З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій.Для емітента випуск конвертованих облігацій - засіб розміщення додаткових акцій за цінами,вищими за їхню поточну ринкову вартість. Ринок цінних паперів складається з двох частин - первиннного і вторинного ринків.На першому відбувається емісія цінних паперів,тобто випуск їх у обіг.Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів.Це відбувається на фондовій біржі,через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком.Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжьного капіталу і того,що функціонує у вигляді цінних паперів.Зокрема ,прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури.Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі,фінансування підприємств тощо. Валютний ринок.Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти.їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські - фунтами стерлінгів,за японські - ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару. У різних країнах залежно від стану розвитку економіки,ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти.За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку.За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб'єктам,які мають валютні банківські рахунки. Практика функціонування ринкової системи свідчить,що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти. Ринок праці(робочої сили).Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями,! тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї. Для того щоб об'єктом купівлі - продажу стала робоча сила,слід подолати прикріплення людини до житла,місцевості,надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла,вільного придбання будинку,квартири або оренди їх на певний час. Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.Інакше кажучи,не лише людина ,яка здатна до праці,може це робити чи не робити,але й той,хто наймає робочу силу,також має право на вибір.А це означає,що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття ,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни. Із У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відпові- дальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці. Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми - - колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища. Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, від- творюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді. Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути. Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту. В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва. Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення. Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду роботи і кадрів). Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку. Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів. Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна. Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США — навпаки, податки менші, але ці витрати несуть самі громадяни. У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64 відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35 відсотків. За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури. У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду. Швейцарія — на четвертому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора економічній ефективності не завадить. Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність. Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту. Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна при- ватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення. Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок. Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика проводиться по відношенню до міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, кудц увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде в розряд безробітних. Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пе- ретвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси. Досвід перехідного періоду постсоціалістинних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в стихійному режимі , самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні змішана економіка, що грунтується на різних формах власності, домі- нуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку. При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він—невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обгрунтовані правові засади. Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3— 4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур— приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки. Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічно- му положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною е модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей. Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є еволюційний, прискорений (або «шокової терапії»), жорсткого регулювання. Перший грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом тривалого періоду (10—15 років). Другий шлях — прискорений, або «шокова терапія», третій доелементний (або еволюційно- радикальний). Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий строк (були пропозиції за 400—500 днів, 2—3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому—лише раз, а ефект той самий. Такий шлях називають «шоковою терапією». Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводяться вільні ціни. Зростання їх обмежується гранично жорсткою фінансовою і кредитною політикою, яка є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор, економіка відділяється від держави. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні. Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чікагської (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. Це в наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) може лише зруйнувати економіку, дестабілізувати суспільство. Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без «шоку». Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіанти, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови, без чого неможливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб здійснити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те що Захід нам допоможе—нереальні, ми маємо знайти їх всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступовим введенням ринкової системи. Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне - орієнтованої ринкової економіки. Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання. Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечити взаємодію національного ринку з міжнародним на законодавчо визначених між- урядових угодах. Регулююча роль держави має полягає у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори. Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди. Висновок Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок.Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціювання економічних зв'язків господарюючих суб'єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажуД як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання. Об'єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки,суспільний поділ праці,економічна відокрлеменість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими,самобутніми суб'єктами господарюванняДснування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем,наявність правової бази,що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату. Щодо структури ринку,то її розглядають з різних точок зору,що пов'язано зі складною системою господарських відносин.Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва),ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий). Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок - місцевий,регіональний,національний,зовнішній ринок - транснаціональний та світовий. З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів(промислових,продовольчих,комп'ютерів,бавовни,цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг(страхування,консультативні послуги тощо). Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні,фондові та валютні біржі,торгово - збутові фірми,банки тощо.Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура,тим розвинутіший ринок. Україні,в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки,необхідне ринкове регулювання^ тому числі щодо ціноутворення. Конкуренція,а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку,не можуть функціонувати через відсутність бірж,інформаційно-комерційних,оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату,культури введення ринкової економіки.Відсутність ведення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів. Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно,з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні.Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку. Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів. Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Використана література: 1. Бобров В.Я. "Основи ринкової економіки",К."Либідь",1995 2. Біляцький С.'ТІолітика і час",1998,№7,с 13-20 3. Башнянин Г.І. та інш.,"Політична економія",Ч1,К.Д997 4. Гальчинський А.С."Основи економічної теорії,К."Вища школа",1995 5. Гаврилишин О.Ю.,"Основні елементи теорії ринкової системи",1992 6. Задея А.А.,Петруня Ю.Е.,"ОсновьІ зкономики",К., 1997 7. Ковальчук В.М.,"Загальна теорія економіки",К.1998 8. Ніколенко Ю.В.,"Основи економічної теоріГ'Д. 1998 9. Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка,В-ГШестеренка.,К."Вища школа", 1997 PAGE 1

Похожие записи