Реферат на тему:

Регіональний аспект фінансового і соціально-економічного розвитку
прикордонних територій (на прикладі Чернігівської області)

Дослідження регіональних аспектів функціонування економічної системи
сприяє створенню раціональної, науково обґрунтованої регіональної
політики. Регіональна економіка є елементом, який поєднує в єдиний
комплекс функціонування економічної системи на макро- та мікрорівнях.
Без урахування регіональної економіки неможливе функціонування
національної економіки в цілому. Ця теза особливо актуальна для України,
яка займає значну територію з досить високим рівнем диференціації у
соціально-економічному розвитку. При цьому спостерігається різноманітна
спеціалізація регіональних економік, різний етноісторичний розвиток,
соціокультурні особливості населення територій і об’єктивні відмінності
в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Специфіка функціонування економічної системи на Україні вимагає
узгодженого розвитку економіки не тільки з погляду мікро- і
макроекономіки, але і у регіональному аспекті. На думку певного кола
економістів, однією з причин невиконання законів, постанов, інструкцій,
прийнятих урядом, є недостатнє врахування регіональних особливостей.

У нашій країні і за кордоном формуються нові напрями дослідження і
вирішення проблем територіального розвитку на основі соціальної
переорієнтації регіону, екологічної філософії, загальної теорії систем,
прогностики, розширення процесів демократизації товарно-грошових
відносин та підвищення ролі місцевого самоврядування. Регіональна
економіка повинна вивчати сукупність економічних і соціальних факторів у
кожній частині країни.

Теоретичні основи розвитку регіонів, концептуальні основи регіональної
економічної політики розробили такі українські вчені, як М. Бутко,
М. Долішній, А. Кредисов, І. Лукінов, Ю. Макогон, А. Мокій, В. Пила,
Д.Стеченко та ін.

Проте у сучасній вітчизняній науковій літературі недостатньо
досліджуються методологічні аспекти та сутність фінансового та
соціально-економічного розвитку прикордонних територій. Значний пласт
пріоритетних питань, зокрема аналіз внутрішніх можливостей депресивних
регіонів у забезпеченні нормальних умов життєдіяльності людей,
залишається поза увагою.

Відсутність в Україні на етапі трансформації економічної системи
цілісного науково обґрунтованого організаційно-економічного механізму
розвитку прикордонних регіонів зумовлює необхідність комплексного
дослідження цієї проблеми та посилює її актуальність.

Метою даної статті є визначення важелів, що забезпечують дослідження
фінансового та соціально-економічного розвитку регіону на науковій
основі та розробка основних напрямів методичних і практичних
рекомендацій щодо його покращання на мезорівні.

Вивчення регіону необхідно здійснювати з позицій системного підходу [4].
У даному контексті пропонується така регіональна структура (рис. 1).

Порівняння регіону і галузі як господарських підсистем приводить до
висновку, що регіон – це більш складне утворення, сукупність різних
галузей, що охоплюють виробництво, розподіл, обмін і споживання
матеріальних благ і послуг.

Критерієм виділення регіону як суб’єкта ринкових відносин у сучасних
умовах можна використовувати місткість ринку будь-якої території.
Відомо, що обсяг ринку нерозривно пов’язаний зі ступенем спеціалізації
суспільної праці, тобто з розподілом праці. Чим більший суспільний
розподіл праці, тим сильніші кооперовані зв’язки між підприємствами
будь-якої території та рівень інтеграції. Розглядаючи питання регіону,
деякі представники економічної науки поділяють ідеї географічного
детермінізму, в якому вирішальне значення має географічне середовище.
При цьому заперечується вирішальний вплив способу виробництва і
суспільного ладу на розміщення продуктивних сил.

Рис. 1. Системна структура регіону

Ми не заперечуємо значення географічного середовища і його впливу на
формування регіону, але вважаємо, що об’єктивною основою виділення
регіону є територіальний поділ праці. На нашу думку, найбільш повно
регіон характеризується як соціально-економічна просторова цілісність,
що визначається структурою виробництва, наявністю всіх форм власності,
концентрацією населення, робочих місць, духовного життя людини в
розрахунку на одиницю простору і часу, має місцеві органи управління
територією.

Для регулювання розвитку регіони розподіляються за характером проблем. У
цьому контексті виділяють малорозвинені, депресивні, перенаселені та
інші. Класифікувати регіони можна також за джерелами основної
спеціалізації виробництва: агропромислові, транспортно-промислові,
морепромислові, рибопромислові, газонафтопромислові. Вивчаючи регіони,
важливе місце приділяється міським агломераціям і зонам їх впливу.

Рис. 2. Структура регіональних аспектів

У науковій літературі проблеми регіонів розглядаються в різних аспектах,
серед яких умовно можна виділити такі як: геополітичний,
адміністративно-територіальний і аспект регіоноведення (рис. 2).

Геополітичний аспект базується на об’єднанні сусідніх країн на основі
економічної інтеграції, наприклад, ЄС: новий великий регіон, в якому
зберігаються лише символічні кордони держав, що входять в об’єднання.
Створена нова економічна спільність з єдиною валютою і законами
господарювання. Багато країн Європи, Азії, Латинської Америки створили
спілки з загальним ринком.

Адміністративно-територіальний аспект відображає єдність усіх територій
країни, які утворюють суверенну державу. У цьому контексті правомірно
виділити Автономну Республіку Крим як окремий економічний регіон. Аспект
регіоноведення базується на економічних зв’язках зовні та в самому
регіоні з урахування суспільного поділу праці, спеціалізації і
кооперації відтворювального циклу. З цього погляду поняття “регіон”
часто ототожнюють з такими категоріями, як “зона”, “комплекс”, “район”,
“ланка”. Вивчаючи різні теорії і підходи щодо трактування поняття
регіональної економіки і узагальнюючи їх погляди, слід зазначити, що
загальним є визнання територіального поділу праці як об’єктивної основи
виділення регіону, а практичним застосуванням – територіальний аспект
планування.

Проблема побудови ринкових відносин у країні продемонструвала, що
регіональна проблематика потребує до себе підвищеної уваги, а регіон
стає головним суб’єктом економічних і політичних відносин. Для виконання
завдань, що постають перед суспільством, об’єктивно необхідно з’ясувати
специфіку і пріоритети формування регіональної економіки, визначити і
вміло використовувати особливості історичного, економічного і
культурного розвитку того чи іншого регіону.

Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є досягнення
стійких темпів економічного зростання і створення умов для забезпечення
життєдіяльності людини та досягнення певного рівня життя населення.
Регіональна економіка як складова частина економічної науки має на меті
забезпечення високого рівня і якості життя населення відповідного
регіону.

Що стосується економіки України, то вона довгий час розвивалась як
складова частина замкнутої економічної системи СРСР, і
соціально-економічні відносини носили опосередкований союзними
структурами характер. У результаті в Україні сформувалась ситуація, при
якій можливість подальшого економічного розвитку об’єктивно поєднувалась
з набуттям Україною незалежності та державності. Така специфічність
обстановки в нашій країні означає неможливість механічного перенесення
вже набутого світового досвіду для розв’язання проблем
соціально-економічних відносин регіону. Водночас недостатнє дослідження
у вітчизняній науці теоретичних розробок комплексу цих проблем
позначається на ефективності розвитку як соціально-економічних відносин
регіону, так і економіки країни в цілому. Саме тому теоретичне
обґрунтування створення регіональної концепції життєзабезпечення
населення набуває першочергового значення для становлення ринкової
економіки в Україні. Важливо, що інтереси держави та інтереси регіонів у
цьому питанні співпадають і роблять формування названої концепції і
можливою, і необхідною.

Сучасний етап розвитку економіки означений системністю і цілісністю
факторів та елементів, що його характеризують. Соціально-економічні
відносини можна розглянути як комплекс взаємопов’язаних, взаємодіючих
елементів, тобто як певну систему. Елементами цієї системи на рівні
регіону є люди і створені ними господарські одиниці – підприємства. У
свою чергу, вказані відносини входять як складова частина в більшу
систему – систему національних економічних відносин. В основі всієї
системи основним моментом, що спонукає до взаємодії всі її елементи,
використовуються економічні інтереси людей.

Глибинна сутність економічних інтересів розкривається у визначенні
останніх, як внутрішніх властивостей господарюючих суб’єктів, що
одночасно є різними сторонами національних і регіональних виробничих
відносин як єдність протилежностей Отже, економічний інтерес виступає
з’єднуючою ланкою між суб’єктами суспільного виробництва. Природно, що
такий підхід до виявлення сутності економічних інтересів не обмежує
сферу їх дії тільки зв’язками на рівні “споживання – виробництво”. Він
передбачає аналіз функціонування економічних інтересів і в самому
виробництві, і в сферах розподілу, обміну, в тому числі на регіональному
рівні.

Система інтересів, яка являє собою продукт, складовий елемент,
відображення системи економічних відносин суспільства, так само
об’єктивна, як і окремі економічні закони та економічні інтереси. Більш
того, кожний окремий інтерес реалізується тільки в загальній системі.
Тому пізнання системи економічних інтересів – передумова більш глибокого
і всебічного пізнання окремих інтересів і механізму їх реалізації на
національному і регіональному рівнях. Складовою частиною системи
економічних інтересів держави є регіональні економічні інтереси, тобто
інтереси, що визначаються певною мірою усуспільнення, якщо виходити з
методологічного посилання про взаємозв’язок особливого, одиничного і
загального.

Цільова спрямованість регіональних економічних інтересів пов’язана з
функціонуванням регіону, його постійним відтворенням і розвитком. Тому в
умовах ринкових відносин основний соціально-економічний інтерес регіону
полягає в досягненні стійких темпів економічного зростання для
забезпечення гідного рівня життя населення. Реалізація цього інтересу
пов’язана з необхідністю структурної перебудови економіки, налагодження
господарських зв’язків на міжрегіональному рівні, комплексного підходу
до вирішення соціально-економічних проблем.

Таблиця 1

Розміщення запасів сировини Чернігівського регіону

Соціально-економічні інтереси регіону включають у себе також
необхідність забезпечення населення регіону робочими місцями, створення
умов для покращання демографічної ситуації, розширення масштабів
адресного соціального захисту населення, сприятливого інвестиційного
клімату.

Виходячи з цього, сутність та економічний зміст системи
соціально-економічних відносин держави реалізується через систему
регіональних економічних інтересів, яка підносить останні на якісно
новий рівень, визначає необхідність взаємодії, погодженості,
координованості зусиль усіх учасників, наявність у них спільних цілей і
однонаправлених шляхів реалізації.

Результативність ринкових трансформацій в Україні залежатиме не тільки
від ефективності макроекономічного регулювання, а й від того, наскільки
в процес розбудови держави будуть задіяні регіони. Їх
соціально-економічна активність розвивається у декількох напрямах, серед
яких – функціонування регіонів як складових елементів єдиного
народногосподарського комплексу країни та співробітництво регіонів між
собою. Аналіз господарської кон’єктури регіону може вказати додаткові
шляхи з’ясування питань, які не можуть бути вирішені з певних причин на
державному рівні. Особливо це стосується прикордонних і депресивних
регіонів. До них належить і Чернігівський, який завжди відрізнявся
високим обсягом взаємостосунків, що пов’язано з особливостями
розташування, структурою економіки. Спираючись на теоретичні розробки
українських вчених щодо формування життєзабезпечення населення,
проаналізуємо соціально–економічну діяльність Чернігівщини і спробуємо
виділити основні передумови та пріоритети її розвитку.

Чернігівський регіон являє собою глибинний північний район України, що є
одним з найбільших за територією (32 000 км2). У процесі утворення
державної незалежності він перетворився на прикордонний. На протязі 194
км регіон межує з Російською Федерацією, 227 км становить кордон з
Білоруссю. Для України Чернігівщина є воротами до країн СНД і Північної
Європи. Регіон відносно невеликий за чисельністю населення, яке
становить 1,3 млн. чол., з них 57 % – міське і 43 % – сільське. Клімат
території помірно-континентальний, ландшафт носить лісостеповий та
лісовий характер. Регіон має значний мінерально-сировинний потенціал,
підтвердженням цього є дані табл. 1 [3].

На території регіону є запаси будівельних матеріалів. Промислове
значення мають пісковики, крейда, цегельно-черепична сировина, піски
будівельні, мінеральні фарби. Всього налічується 350 родовищ будівельної
сировини.

.///////eeeeeeeeeessOeeee

gd±{N

gd±{N

`„Aa$gd±{N

Найбільш залучені до промислового видобування родовища торфу. Загальна
площа торфовищ регіону перевищує 200 000 га, понад половина з яких
припадає на промислові поклади. Торф використовують для виробництва
торфобрикетів, як органічне добриво, у будівництві тощо. Більш цінні
сорти торфу з низькою зольністю використовують для коксування. Кокс,
одержаний з торфу, з успіхом замінує вугілля. Такі ресурсні запаси мають
великий енергетичний потенціал, але економічна криза стає дедалі все
серйознішою перешкодою для подальшого ефективного використання названих
ресурсів.

Державне значення мають запаси нафти. Чернігівщина в цілому не дуже
багата корисними копалинами, проте має значні поклади цієї сировини. Уже
розвідано і експлуатується близько 10 родовищ. Максимальний видобуток
нафти в обсязі більш як вісім мільйонів тонн був досягнутий у 1972 році.
На той час це складало 75 % всього видобутку сировини в Україні.

Всього на території регіону відкрито 55 нафтогазоконденсатних родовищ,
серед яких є унікальні по запасах і якості вуглеводневої сировини
Яблунівське, Андріяшівське та інші. У результаті проведення пошукових
робіт очікуються відкриття у випадкових відкладах на глибині 3 000–5 000
метрів, де отримані промислові проби нафти і газоконденсату. Прогнозна
оцінка цих відкладень становить більше 100 мільйонів т умовного палива.

Але внаслідок структурної перебудови та відсутності фінансування
кількість нафти та газу, які видобувають із свердловин, останнім часом
щорічно скорочується. Тому підготовлені і почали реалізовуватися кілька
проектів з залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів. На
Лубенківському родовищі вже розпочато видобуток нафти і газоконденсату
завдяки інвестиціям ЗАТ “Баско”. Сумарний добовий видобуток становить
500 000 м2 газу і 30 т конденсату. Фірма “Укрнафтінвест” отримала
ліцензію і має намір вкласти кошти в пошук нафти та газу в девонських
відкладах. Українська корпорація “Зарубіжнафтогаз” взяла ліцензію на
перспективну Туніську зону. Значний інтерес до пошуків нафти,
підкріплений намірами інвестиційної діяльності, виявляють відомі
компанії “Еврогаз” та “Брітіш Петролеум”.

На території регіону за останні роки геологорозвідниками знайдено ряд
корисних копалин: кам’яну та калійну солі, мінеральні води, кам’яне
вугілля, бішофіт, запаси якого необмежені. Ведеться пробний видобуток
бішофіту, який має знайти широке застосовування в медицині та
народногосподарському комплексі як регіону, так і країни в цілому.
Знайдено також рідкісні елементи – цирконій, стронцій, рубідій, цезій та
інші, що в майбутньому можуть бути використані в господарському
комплексі країни. Підсумовуючи вище сказане слід зазначити, що
Чернігівщина має певні запаси корисних копалин, що дає підстави для її
ефективної соціально-економічної діяльності.

Економічний потенціал Чернігівського регіону має значні виробничі
потужності. Промисловість регіону забезпечує близько 55 % державного
випуску вовняних тканин, 30 % хімволокон і ниток, 62 % шпалер. Область
єдина в Україні випускає пожежні машини, білкову оболонку, кордну
тканину, окремі види обладнання для галузей АПК. У цілому
народногосподарський комплекс регіону можна назвати агропромисловим, бо
це територія інтенсивного землеробства із значною питомою вагою
технічних культур та достатньо розвиненої тваринницької галузі. Його
спеціалізація – продукція тваринництва, виробництво картоплі, льону та
зернових.

На сьогодні ситуація в промисловому комплексі є досить нестабільною.
Протягом десятиліття зменшились капітальні вкладення, що призвело до
зменшення обсягів виробленої продукції майже в 3 рази. Зменшились також
обсяги виробництва найважливіших видів продукції та електроенергії.
Падіння обсягів виробництва електроенергії пропорційне рівню падіння
виробництва, так як нові енергозберігаючі технології не
використовуються. Падіння виробництва супроводжується зростанням
кількості безробітних, що сприяє зниженню рівня життя населення та
породжує його міграцію.

Темпи падіння виробництва продукції були більші, ніж зменшення кількості
робітників, а це говорить, що відбувалось зростання собівартості
продукції, зменшення конкурентоспроможності підприємств з одного боку, а
з іншого – про приховане безробіття. Така ситуація пояснювала низький
рівень заробітної плати в регіоні та несвоєчасну її виплату, до якої
додавалася, як загальнодержавний фактор, постійна повзуча інфляція
гривні.

Таким чином, Чернігівський регіон має в основному сприятливі передумови
для життєзабезпечення населення. До того ж, після проголошення державної
незалежності він перетворився на прикордонний регіон. Прикордонне
розташування приховує в собі потенційні резерви покращання
соціально-економічного становища регіону, які потребують дослідження і
реалізації (рис. 3).

Структурні пропорції в економіці Чернігівського регіону неспроможні
забезпечити нормальне функціонування власного виробництва, характер
якого ресурсоємкий і переважно витратний. Існує монопольна залежність
від імпорту енергоносіїв та сировинних ресурсів ключового значення з
колишніх союзних республік [3].

Поглиблення диференціації соціально-економічного розвитку регіонів
України відбувається на фоні глибокої кризи, що охопила всі без винятку
сфери суспільного життя. Майже всі показники віддзеркалюють істотні
регіональні відмінності, зокрема, розмір валової доданої вартості (ВДВ)
на душу населення варіює від 796 грн. у Закарпатській області до
2 868 грн. у м. Києві. Рівень зареєстрованого безробіття від 0,5 % у м.
Києві до 4,8 % у Івано-Франківській області. Природний приріст населення
від (– 49,3 %) у Донецькій області до (– 0,5 %) у Закарпатській.
Смертність немовлят становить від 0,3 % у Вінницькій області до 14,9 % у
м. Севастополі.

Наявність такої значної регіональної варіації обумовлює необхідність
адаптації державної соціальної політики на рівні регіонів. Але
врахування регіональної специфіки можливе лише за умови комплексного
аналізу досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, оцінки його
сучасних та прогнозу подальших тенденцій в кожній області.

Рис. 3. Потенційні резерви Чернігівського регіону

Ідея оцінки соціально-економічного розвитку регіонів підпорядковується
концепції сталого розвитку, згідно з якою основною метою економічної
діяльності є не нарощування обсягів виробництва, а забезпечення високого
рівня життя населення при належному захисті і збереженні навколишнього
середовища.

Основна мета оцінки регіонального розвитку полягає у визначенні
пріоритетних напрямів регіональної політики, створенні умов для розвитку
кожного регіону, забезпечення належного рівня життя для всіх людей
незалежно від місця проживання, наявної соціальної інфраструктури та
ступеня розвиненості соціальної сфери в цілому.

Аналіз статистичних даних про підсумки роботи господарського комплексу
Чернігівської області свідчить про суттєві позитивні зрушення в
економічному розвитку регіону. Упродовж року відбувалось постійне
нарощування обсягів у промисловому виробництві, інвестиційній та
будівельній діяльності. Збільшилась реалізація населенню споживчих
товарів і платних послуг. Суттєво скоротилася заборгованість у виплаті
заробітної плати, зменшився рівень безробіття.

Однією з провідних галузей промисловості є паливна. Успішно працювали
підприємства хімічної промисловості. Суттєвим був внесок підприємств
машинобудування і металообробки. Позитивні зрушення в господарському
комплексі Чернігівщини базуються на роботі провідних галузей – паливної,
машинобудівної і металообробної, деревообробної і целюлозно-паперової,
хімічної і нафтохімічної галузей, які ще не набули системного характеру.

Згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки” в Чернігівському
регіоні на базі реформованих 585 сільськогосподарських підприємств
створено 662 нових формувань – господарські товариства,
сільськогосподарські кооперативи, приватні підприємства, селянські
(фермерські) господарства. Тенденція до деякого економічного зростання у
суспільстві повинна обов’язково позначитися на стані ринку праці. Такий
зв’язок демонструє рис. 4.

Рис. 4. Вплив зайнятості на формування життєзабезпечення населення

Оскільки рівень розвитку продуктивних сил суспільства має вирішальний
вплив на формування життєзабезпечення населення, необхідно досягти
стійких темпів економічного зростання по всій структурі матеріального і
нематеріального виробництва.

За останні роки підприємствами та організаціями-забудовниками за рахунок
усіх джерел фінансування освоєно 354 млн. грн. інвестицій в основний
капітал. Порівняно з попереднім роком обсяги інвестицій зросли на
15,6 %. Перевищені обсяги освоєних капітальних вкладень у 10-ти районах
та містах Чернігові і Прилуках.

У загальному обсязі інвестицій в основний капітал переважають вкладення
у придбання машин, обладнання та устаткування – 61 %, витрати на
будівельні та монтажні роботи становили 29 %. Більшість інвестицій
(83 %) спрямовано у будівництво об’єктів виробничої сфери.

З метою реалізації Указу Президента України від 27 червня 1999 року
№ 729/99 “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях
пріоритетного розвитку в Чернігівській області” зареєстровано два
інвестиційні проекти на суму 5,0 млн. дол. США: “Вирощування
льону-довгунця та переробка трести на волокно” – приватне
виробничо-комерційне підприємство “Інтрансавтострой”; “Вирощування та
переробка льону” – ТОВ “Пеллі – льон”. Поданий на реєстрацію проект
сільського (фермерського) господарства “Гудленд”.

За цей період введені в експлуатацію 63,41 км ліній електропередач, 4
нафтові та одна газова свердловини, потужності по виробництву 0,3 т
ковбасних виробів за зміну у ТОВ “Світанок” Куликівського району, 3 т за
рік макаронних виробів на Прилуцькому комбінаті хлібопродуктів, 0,3 т
казеїну за годину – на ЗАТ “Бахмачконсервмолоко”, міські автоматичні
телефонні станції: у містах Чернігів (на 5 639 номерів), Прилуки (288),
Ніжин (100), смт. Варва (64), сільські автоматичні телефонні станції у
Бобровицькому (380) і Чернігівському (598) районах, автомобільні шляхи
загального користування з твердим покриттям протяжністю 20,8 км тощо.

Одним з пріоритетних напрямів соціально-економічної діяльності є житлове
будівництво. Проте ситуація в галузі стає дедалі гіршою. Введено в
експлуатацію 1032 квартири загальною площею 83,1 тис. кв. м, що на
18,2 % менше, ніж за минулий період. Усі вказані фактори впливають на
формування життєзабезпечення населення на рівні регіону, про що свідчить
рис. 5.

Фінансовий результат суб’єктів господарювання від звичайної діяльності
до оподаткування становив 150 млн. грн. (загальна сума прибутку
становила 230 млн. грн., збитків – 80 млн. грн.). Прибутково працювали
підприємства промисловості – 115 млн. грн. прибутку, транспорту і
зв’язку – 17 млн. грн., лісового господарства – 8 млн. грн., торгівлі і
громадського харчування – 5 млн. грн.

У територіальному розрізі найбільший позитивний результат одержали
підприємства міст Прилук (79 млн. грн.) та Чернігова (63 млн. грн.),
Корюківського (14 млн. грн.), Ніжинського (4 млн. грн.) та Ічнянського
(3 млн. грн.) районів.

Узагальнюючи викладене вище, необхідно зауважити, що регіональний підхід
до аналізу фінансового та соціально-економічного розвитку прикордонних
територій визначає необхідність більш детального дослідження поняття
„регіон”. Необхідно забезпечити односпрямованість зусиль держави і
регіону, що базується на таких чинниках, як сталі стійкі темпи
економічного зростання, демократична, ринкова трансформація суспільства,
розгляд регіональних проблем та інтересів як засобу для вирішення
загальнодержавних.

Таким чином, Чернігівський регіон має достатній економічний потенціал
для забезпечення населенню гідних умов життя і праці. Серед пріоритетних
завдань регіональної соціально-економічної політики особливу увагу
необхідно приділити тим, що забезпечують економічне зростання на основі
науково-технічного прогресу, реалізацію головного економічного інтересу
регіону і формування на цій основі механізму життєзабезпечення
населення.

Література:

1. Абакумова Н.Н., Подовалова Р.Я. Политика доходов и заработной платы.
– Н.: НГАЭиУ; 1999. – 223 с.

2. Бондар І., Соколенко Н. Концептуальні основи державної політики
розвитку трудового потенціалу України // Соціальний захист. – 1998. – №
8. – 80 с.

3. Бутко М. Соціально-економічні проблеми розвитку продуктивних сил
Чернігівської області в умовах реформування ринкових відносин. –
Чернігів: Сіверянська думка, 1997. – 224 с.

4. Долішній М.І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в
Україні // Регіональна економіка. – 1999. – № 3. – С. 7–17.

5. Кредисов А., Дерев’янко О. Конкурентоспроможність країни та стратегія
просування її експорту на світовому ринку // Економіка України. –1997. –
№ 5. – 96 с.

6. Мандибура В. Рівень життя населення в Україні та проблеми
реформування механізмів його регулювання. – К.: Парламентське вид-во,
1998. – 256 с.

Похожие записи