Реферат

з дисципліни „Економічний аналіз”

на тему :

„Прибуток як економічна категорія.”

Зміст

Вступ
3

Розділ 1. Прибуток як категорія ринкового господарства
4

1.1 Сутність економічної категорії прибутку
4

1.2 Особливості формування прибутку
11

Розділ 2. Розподіл та використання прибутку
16

Розділ 3. Значення прибутку у діяльності підприємства
21

Висновки
22

Використана література
24

Вступ.

На етапі становлення незалежності України і переходу до ринкових методів
господарювання розбудову власної високоефективної економіки необхідно
піднести на рівень загальнонаціональної мети. Як відомо, невід’ємною
частиною ринкової економіки є підприємство як самостійно господарюючий
суб’єкт, метою діяльності якого є отримання певних вигод, які найчастіше
тотожні отриманню прибутку.

Ринкова економіка передбачає розвиток підприємств різних
організаційно-правових форм, заснованих на різних видах приватної
власності, появу нових власників – як окремих громадян, так і трудових
колективів підприємств. З переходом до ринкового способу ведення
господарства з’явився такий вид діяльності, як підприємництво – це
господарська діяльність, тобто діяльність, пов’язана з виробництвом і
реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг чи продажем
товарів, необхідних споживачу. Вона має регулярний характер і
відрізняється свободою у виборі напрямків і методів діяльності,
самостійністю в прийманні рішення, відповідальністю за прийняті рішення
та їх наслідки. Крім того, цей вид діяльності не виключає наявності
ризиків, збитків і банкротства. Підприємництво чітко орієнтовано на
отримання прибутку (крім випадків, коли метою створення підприємства не
є отримання прибутку), цим в умовах розвитої конкуренції досягається і
задоволення потреб суспільства. Це найважливіша передумова і причина
зацікавленості підприємців в результатах фінансово-господарської
діяльності. Реалізація цього принципу на практиці залежить не тільки в
наданні підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої
витрати без державної підтримки, але і від тієї долі прибутку, яка
залишаються в розпорядження підприємства після сплати податків. Крім
того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого
вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати
собівартість.[16]

На вже діючому підприємстві фінансування витрат, тобто залучення
необхідного капіталу для придбання нових основних засобів розширення
виробництва і збільшення його обсягів, найкраще і найнадійніше
здійснювати за рахунок прибутку. Тож наявність прибутку на підприємстві
створює передумови для розвитку і фінансової стабільності, що є дуже
важливим для підприємців і робітників, добробут яких також пов’язаний з
становищем підприємств.

За рахунок прибутку підприємств створюються і джерела для формування
бюджету, як державного, так і місцевих. Це також створює підстави для
розгляду прибутку як фактору збільшення добробуту суспільства і
подальшого розвитку національної економіки.

Тож можна стверджувати, що прибуток у ринковій економіці і діяльності
окремого підприємства має важливе та вирішальне значення. Це створює
підстави для більш детального розгляду в даній курсовій роботі такої
економічної категорії як прибуток. Метою дослідження прибутку як
категорії є виявлення впливу наявності прибутку на діяльність
підприємства і його місце в фінансах підприємств.

Розділ 1. Прибуток як категорія ринкового господарства

1.1 Сутність економічної категорії прибуток

Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний
фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує
ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і
якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень
собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного
розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності.
Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб
підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. [7]

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави
до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми
власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право
вирішувати , на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що
залишився після сплати податків до бюджету та інших обов’язкових
платежів і відрахувань.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства
представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат на
виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як одна з найважливіших категорій ринкової економіки виконує
ряд важливих функцій.

По-перше, прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності
підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості вже свідчить про
ефективну діяльність підприємств. Однак, чи буде цей факт необхідним та
достатнім для власника і кредитора? Очевидно, що ні, так як підприємству
потрібний не який-небудь прибуток, а конкретна його величина для
задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його
робітників, кредиторів. Величина прибутку залежить від багатьох
факторів. Детальніше вони будуть розглянуті у наступному пункті плану.

По-друге, прибуток володіє стимулюючою функцією. Виступаючи кінцевим
фінансово-економічним результатом підприємств, прибуток набуває ключової
ролі в ринковому господарстві. За ним закріплюється статус цілі, що
визначає поведінку господарюючих суб’єктів, добробут яких залежить як
від величини прибутку, так і від прийнятого в національній економіці
алгоритму його розподілу, включаючи оподаткування. Крім того, прибуток в
ринковій економіці являється джерелом соціальних благ для членів
трудового колективу. За рахунок прибутку, що залишається на підприємстві
після сплати податків, дивідендів та інших необхідних і обов’язкових
платежів, здійснюється матеріальне заохоченні робітників і надання їм
соціальних пільг, утримання об’єктів соціального призначення.[7]

Прибуток основне джерело приросту власного капіталу підприємства. В
умовах ринкових відносин власники і менеджери, орієнтуючись на розмір
прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, приймають
рішення щодо дивідендної та інвестиційної політики, яку підприємство
проводить з урахуванням перспектив розвитку. За умов конкуренції в
ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основною метою
підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

По-третє, прибуток являється джерелом формування доходів бюджетів різних
рівнів. Він надходить в бюджети у вигляді податків, а також економічних
санкцій, і використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною
бюджету і затверджених в законодавчому порядку.[7]

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про
доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у
фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського
обліку 15”Доход”. Під доходами розуміють збільшення економічних вигод і
вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до
зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок
внесків власників). В бухгалтерському обліку визнання доходу пов’язане з
принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.[12]

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій
визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або
сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та
фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності,
за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та
отриманими доходами.

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або
зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості
якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових
платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних
фондів;

сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним
договором на користь комітента, принципала тощо;

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено
відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками, за метою
визнання доходу та визнання його суми розрізняються доход від:

реалізації товарів, продукції, інших активів, придбання з метою
перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

надання послуг;

використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними
особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів.[3]

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи від звичайної та
надзвичайної діяльності. Крім того доходи можуть виникати в результаті
операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом
вирахування з доходу від реалізації продукції (Д) податку на додану
вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зорів або податків з обороту
(ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто

ЧД=Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-ІВ
[3]

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості
у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати
визнаються як витрати звітного періоду.

Фінансовим результатом діяльності будь-якого підприємства, незалежно від
форми власності способу організації діяльності, є прибуток або збиток. З
кількісної сторони, збиток це перевищення суми витрат над сумою доходів,
для отримання яких здійснені витрати.

В свою чергу, прибуток з якісної сторони це перетворена форма
додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між
власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його
створення і привласнення. Термін „перетворена форма” означає, що
прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження,
що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби
виробництва.[9]

За економічним змістом, прибуток – це грошовий вираз частини вартості
додаткового продукту, частина заново створеної вартості, виробленої та
реалізованої. Інакше кажучи, прибуток – це сума, на яку доходи
перевищують пов’язані з ними витрати.

Повертаючись до функцій прибутку, ще раз зазначимо, що як провідна
категорія ринкових відносин, прибуток виконує такі важливі функції:

показника ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний
фінансовий результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про
рентабельну діяльність. Адже кожне підприємство в ринкових умовах
намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток, необхідний і
достатній для саморозвитку (поточного та стратегічного
самофінансування);

стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат лише прибуток в
ринковому середовищі має бути метою діяльності підприємства. Прибуток –
це основне джерело приросту власного капіталу і відповідно джерело
фінансування оновлення основних фондів та диверсифікації виробничої
продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального
розвитку трудового колективу;

джерела формування доходів бюджетів різних рівнів.[4]

Отже, прибуток підприємства – основний фактор його економічного та
соціального розвитку.

Прибуток, як головний фінансовий результат діяльності підприємства,
формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх
видів звичайної та незвичайної діяльності і є системою прибутків і
доходів. Він включає :

чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг);

валовий (балансовий) прибуток (збиток);

фінансовий результат від операційної діяльності (основної діяльності
підприємства, я також інші види діяльності, що не є інвестиційними або
фінансовими) ;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності (будь-якого виду основної
діяльності підприємства, а також операції, що її забезпечують або
виникають внаслідок її здійснення);

прибуток від іншої (надзвичайної) діяльності.

Прибуток від реалізації продукції утворюється у процесі розподілу
виручки підприємства і може бути розрахований шляхом віднімання від
виручки сум непрямих податків та собівартості продукції. Це головна ціль
основної діяльності (операцій з виробництва та реалізації продукції,
послуг чи робіт, що є основною метою створення підприємства і
забезпечують основну частку його доходу) майже будь-якого підприємства.
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг)
визнається в разі виконання таких умов:

покупцеві передані вигоди і ризики, пов’язані з правом власності на
продукцію (товар, послугу);

підприємство в подальшому не управляє і не контролює реалізовану
продукцію товари, послуги);

сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

існує впевненість у тому, що внаслідок операції економічні вигоди
підприємства збільшаться, а пов’язані з цим витрати можуть бути
достовірно визначені.

Але підприємство , як і будь-який інший господарюючий суб’єкт, володіє
свободою вибору джерела прибутку і може отримувати його і з інших джерел
і видів діяльності.

Зупинимось детальніше на такій важливій категорії як собівартість, яка
безпосередньо впливає на величину прибутку. Собівартість – це затрати
підприємства на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг),
виражені в грошовій формі.

Перелік витрат, які можна відносити на собівартість продукції та послуг,
регламентується державою через затверджені типові положення з питань
планування, обліку і калькулювання собівартості продукції та послуг для
різних галузей виробництва та видів підприємницької діяльності. Витрати
сфер виробництва та обігу, що включаються в собівартість, групуються за
такими елементами:

сировинно-матеріальні (прямі) витрати;

енерговитрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

загальногосподарські витрати;

загальновиробничі витрати;

амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

поза виробничі витрати.

До складу прямих витрат входять вартість сировини і основних матеріалів,
що утворюють основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і
комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які безпосередньо
стосуються конкретного об’єкта витрат.[7]

До складу витрат на оплату праці входить заробітна плата та інші виплати
працівникам, які займаються виробництвом продукції, виконують роботи або
надають послуги, що безпосередньо стосуються конкретного об’єкта витрат.

В загальновиробничі витрати включають витрати на управління
виробництвом, витрати на оплату службових відряджень персоналу, витрати
на утримання , експлуатацію і ремонт основних фондів загально
виробничого призначення, витрати на опалювання, освітлення,
водопостачання та інше утримання виробничих приміщень, витрати на
охорону праці, техніку безпеки та інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування
і управління виробництвом. До постійних загальновиробничих належать
витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються
незмінними у випадку зміни обсягу виробництва. Нерозподілені постійні
загальновиробничі витрати входять до складу собівартості реалізованої
продукції у період їх виникнення. Перелік і склад змінних і постійних
загальновиробничих витрат встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, що не включаються в
собівартість реалізованої продукції, поділяються на адміністративні,
витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних належать загальногосподарські витрати з
обслуговування і управління підприємством; витрати на збут складаються з
витрат, пов’язаних з реалізацією (збутом) продукції.[5]

До фінансових належать витрати на сплату процентів та інші витрати
підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу.

Запровадження методології розрахунку собівартості обумовлене
необхідністю державного контролю за веденням фінансово-господарської
діяльності суб’єктів господарювання. Так, державою встановлюються
нормативи відрахувань, які можна включити до собівартості. Це
стосується:

відрахувань на соціальні заходи – державне пенсійне страхування,
соціальне страхування;

амортизації;

витрати на фінансування ремонту та поліпшення основних фондів;

відрахування до Державного інноваційного фонду;

відрахування на фінансування автомобільних доріг та ін.

Без обчислення собівартості неможливо визначити результат
виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на
виробництво і реалізацію продукції є важливим фактором збільшення
прибутку.

Крім прибутку від реалізації, розрізняють балансовий (валовий) прибуток
підприємств. Він є загальною сумою прибутків підприємства від усіх видів
діяльності за звітний період, отриману як на території України, так і за
її межами, окрім прибутків від реалізації продукції допоміжних і
обслуговуючих виробництв, основних фондів, нематеріальних активів,
цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових активів та
матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових)
операцій, роялті та позареалізаційних операцій.

Джерелами отримання балансового прибутку є :

основна діяльність, результатом якої і є прибуток від реалізації
продукції основного виробництва;

неосновна діяльність. Вона пов’язана з реалізацією матеріальних і
нематеріальних цінностей та послуг допоміжних і обслуговуючих
виробництв. Прибуток розраховується аналогічно до основної діяльності;

фінансові інвестиції. Ця діяльність дає змогу отримувати прибутки :

від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств;

у вигляді дивідендів на акції інших підприємств;

у вигляді відсотків на державні цінні папери;

у вигляді відсотків з депозитних рахунків;

позареалізаційні операції. Вони пов’язані як з отриманням
позареалізаційних прибутків , так і з виникненням позареалізаційних
витрат підприємств.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як
алгебраїчна сума валового (балансового) прибутку (збитку), іншого
операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших
операційних витрат. Тобто, прибуток від операційної діяльності є
різницею між валовим прибутком, збільшеним на інші операційні доходи, і
адміністративними витратами та витратами на збут.[8]

Звичайна діяльність є основним джерелом одержання прибутку на
підприємствах різних форм господарювання і власності. Базовими
показниками формування прибутку від звичайної діяльності є доходи і
витрати підприємства. Доходи від звичайної діяльності класифікують за
такими групами: виручка від реалізації продукції (продажу товарів,
виконання робіт чи надання послуг), інші операційні, фінансові та ін.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається на
основі прибутку від операційної діяльності та його коригування на
фінансовий результат від участі в капіталі, іншої фінансової діяльності,
фінансових та інших витрат, а також як результат вирахування податку на
цей прибуток.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою
податку на прибуток представляють собою кінцевий фінансовий результат
від звичайної діяльності.[14]

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображають
відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій
(стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Якщо на підприємстві виконувалися надзвичайні операцій, у результаті
яких було одержано прибуток, то його розмір за вирахуванням податку в
сумі з чистим прибутком від звичайної діяльності становить загальний
чистий прибуток підприємства у звітному періоді.

Схема формування прибутку підприємства зображена на рис.1.

Прибуток підприємства

Прибуток (збиток)

від звичайної

діяльності

Прибуток (збиток) від надзвичайних подій

Операційної діяльності

Фінансових операцій

Іншої звичайної діяльності

Основної діяльності

Іншої операційної діяльності

Рис.1. Схема формування прибутку підприємства

Таким чином прибуток підприємства у практичному вимірі згідно з
національними та міжнародними стандартами бухгалтерського одліку має
кілька аспектів, але врешті-решт основним абсолютним показником у
грошовому вимірі є сумарний чистий прибуток підприємства як фінансовий
результат операційної і фінансової діяльності та надзвичайних операцій.
Ураховуючи, що прибуток – це не тільки фінансовий результат діяльності
підприємства, відображений у фінансовій звітності, а й критерій
ефективності господарської діяльності підприємства, його розмір у
грошовій формі є найпершим абсолютним вимірником ефективності
підприємства.[13]

У наступному пункті плану ми детальніше зупинимось на факторах , що
впливають на формування прибутку підприємства.

1.2 Особливості формування прибутку

Фінансовим результатом діяльності підприємств є прибуток або збиток.
Особливості їх формування пов’язані з цілою системою факторів , що в
умовах становлення та розвитку ринкової системи в Україні досить
відчутно впливають на наявність прибутку (збитку) та його величину.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення моє
виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації,
зниження собівартості продукції, зростання прибутку. Для визначення
основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку велике значення
має аналіз впливу на величину прибутку усіх факторів. Їх класифікують за
різними ознаками, проте найпоширенішою є класифікація, що зображена на
рис.2. [13]

Фактори, що впливають на величину прибутку

Внутрішні

Зовнішні

Виробничі

Позавиробничі

Екстенсивні

Інтенсивні

Рис.2. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Слід зауважити, що класифікація факторів є дещо умовною, так як ринкові
відносини мають динамічний характер, тобто перебувають у постійному
розвитку. Як зображено на таблиці, внутрішні фактори поділяють на
виробничі та позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і
використання засобів виробництва і предметів праці, трудових і
фінансових ресурсів. Виробничі фактори в свою чергу поділяються на
екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес
одержання прибутку через кількісні зміни: зміни обсягу засобів і
предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання,
чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори
впливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищення
продуктивності праці обладнання та його якості, застосування
прогресивних матеріалів і удосконалення технології їх обробки,
прискорення обертання оборотних оборотних засобів, підвищення
кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємності продукції,
удосконалення організації праці і більш ефективне використання
фінансових ресурсів.

До позавиробничих факторів відносять постачальницько-збутову та
природоохоронну діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До
зовнішніх факторів відносять природні умови, державне регулювання цін,
тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці
фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти
значний вплив на величину прибутку.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні та якісні
чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом
прибутку забезпечується за допомогою впливу на нього через фактори, що
визначають фінансовий результат. Оскільки прибуток є інтегрованим
показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств.
Залежно від рівня дії та способу впливу вони поділяються на
макроекономічні та мікроекономічні.[10]

До макроекономічних належать ті фактори, що характеризують ситуацію на
ринку, тобто рівень попиту та пропозиції. Як правило, діяльність
підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення
місця підприємства на ринку, прогнозування відповідних змін.
Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники і змушене
приймати ту ситуацію на ринку, яка склалася, максимально враховуючи її
при плануванні своєї діяльності, так як зміна ситуації на ринку може
істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, що неодмінно
відіб’ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку – на фінансових
результатах.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства.
Вони поділяються на дві групи : техніко-економічні та комплексні.

Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами
формування прибутку в тій чи іншій галузі . Розглянемо її на прикладі
основної галузі – промисловості. На прибуток у промисловості впливають
такі фактори:

обсяг виробництва товару;

ціна за одиницю продукції:

собівартість одиниці продукції.

В інших галузях ці фактори практично ідентичні. Таким чином виділяють
три узагальнюючі фактори: обсягів, ціновий, собі вартісний. Обсяг
продажу і ціна діють на прибуток прями пропорційно, а собівартість —
обернено. Ці фактори впливають на фінансові результати як кожен окремо,
так і в сукупності. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих
факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).[10]

Вплив фактора асортименту проявляється в установленні певного набору
товарів, робіт і послуг з різними цінами і собівартістю. Зрозуміло, що
зміна одного товару на інший веде до збільшення чи зменшення загальної
кількості прибутку. Звичайно, майже усі підприємства намагаються
випускати найбільш рентабельні товари з метою максимізації прибутку.
Разом з тим необхідно утримувати певну нішу на ринку обумовлює випуск і
менш рентабельних товарів.

Дія фактора структури за своїм характером подібна до впливу асортименту.
Однак у даному разі змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг),
а питома вага окремих з них у загальному випуску. Збільшення питомої
ваги більш рентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш
рентабельних веде до збільшення загальної маси прибутку і навпаки.
Водночас можливості підприємств впливати на прибуток через даний фактор
досить обмежені, оскільки структура випуску продукції та надання послуг
визначаються потребами ринку.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є
узагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відображаються показники
виробництва і реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч
первинних факторів. Цей вплив має системний характер, пов’язаний з
підпорядкованістю факторів між собою. Система факторів формування
фінансових результатів зображена на рис.3.

Балансовий прибуток

Прибуток від реалізації

Прибуток (збиток)

від фінансової

діяльності

Обсяг виробництва

Ціна

Собівартість

Рис.3. Система факторів формування прибутку

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу.
Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і
валовими витратами. Маса прибутку у виробленій продукції визначається
трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують
складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних
фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку
виокремлюються два види факторів – екстенсивні та інтенсивні.
Екстенсивними факторами є фондозабезпеченість і матеріалозабезпеченість,
чисельність працюючих, інтенсивними – фондовіддача і матеріаловіддача,
продуктивність праці.[5]

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для
ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто
введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих
фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони
виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану
основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального
зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається
коефіцієнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання
основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та
продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується
чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття,
звільнення), та структурою працюючих(робітники, службовці, менеджери,
обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня
кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого
часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості
та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається
налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для
їх придбання оборотних коштів та залучення кредитів банку в оборот
підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням
матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових ресурсів. Вона
залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником
ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її
рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію
собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня
собівартості є передумовою зростання прибутку і є завжди доцільним.
Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може
призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з
одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами,
а з іншого – не вести до значного зростання ціни, що також негативно
відіб’ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники – попит і пропозиція,
тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в
узгодженні внутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості
при цьому спрямована на хеджувення цінового ризику, тобто рівень
собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін
на ринку підприємство отримало певний прибуток, а при значному зниженні
збитки були б мінімальними.[10]

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні
фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості:
вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії,
заробітна плата та нарахування на неї, вартість утримання та
експлуатації обладнання, накладні та інші витрати. Техніко-економічні
фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента,
включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість,
трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину,
енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом
використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на
виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення
ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки
вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає
найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку
економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через
окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись
одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати
комплексний характер. До комплексних факторів, які впливають на
прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його
ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний.
Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій
потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат.
Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання
доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати зростання витрат.
Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток
відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання
обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як
зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має
обов’язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик
продукції, робіт, послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його
технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання
наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок
удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У
результаті підвищуються матаріало- і фондовіддача, продуктивність праці,
що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості
продукції.[2]

Підвищення якості продукції – також доволі складний комплексний фактор.
Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних
умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в
реалізації продукції.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким
колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської
діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці
фактори на основні та другорядні через те що вини в сукупності складають
цілісну систему. Кожен з них може як забезпечити високий рівень
прибутку, так і спричинити істотні збитки.

Розділ 2. Розподіл та використання прибутку на підприємстві

Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну
ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних
грошових відносинах. Характер їх впливу на виробництво залежить від
того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її
організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівню
розвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і
кожного робітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення
ефективності виробництва починає стримуватись. [10]

Розподіл прибутку являється складовою та невід’ємною частиною загальної
системи розподільних відносин підприємств.

Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і
розвиваються з розвитком суспільного відтворення і з зміною задач і
цілей, що стоять перед економікою. Кожний етап в взаємовідносинах між
бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові
форми і методи цього розподілу.

По суті розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він
розподіляється між державою, власниками підприємства і самим
підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі впливають на
ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.[4]

Взаємовідносини підприємства і держави з приводу прибутку будуються на
основі оподаткування прибутку. Розподіл балансового (валового) прибутку
між державою і підприємством є першим етапом його розподілу.

Досить суттєвим є те, що податком на прибуток оподатковується не той
прибуток, який відображає результат фінансово-господарської діяльності і
показаний в бухгалтерській звітності. Вихідною базою для вирахування
оподаткованого прибутку являється валовий прибуток як алгебраїчна сума
прибутку від реалізації продукції, прибутку від реалізації власності і
доходів від не реалізаційних операцій. В решті решт, прибуток, який
підлягає оподаткуванню, помітно відрізняється від фактичного фінансового
результату господарської діяльності. При цьому не рідко нарахований
податок на прибуток перевищує суму балансового прибутку. Тобто, джерелом
сплати такого податку разам з прибутком служать і оборотні кошти.

У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.
Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе
значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне
з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від
правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством
складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має
податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика
реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у
визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку
надання податкових пільг.[14]

Було б раціонально, якщо б розмір податкових платежів з прибутку не
перевищував третини балансового прибутку. В протилежному випадку
втрачаються стимули до підвищення ефективності роботи підприємства і
отриманню прибутку.

Ті дві третини, що залишилися б у підприємства, могли б бути розподілені
між власниками (акціонерами, засновниками) і самим підприємством.

Цей розподіл залежить від багатьох факторів. В період технічного
переоснащення і модернізації виробничих фондів, освоєння нових видів
продукції і нових технологій підприємства потребує найбільше фінансових
ресурсів, і надати їх повинні в першу чергу власники підприємства. Однак
це не означає, що вони повинні відмовитись від своїх очікувань і не
отримувати дохід на вкладений капітал. Ці очікування мають бути
відкладені і тоді власники зможуть отримати свої дивіденди після виходу
виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати
прибуток в достатньому розмірі. Дивіденди за період очікування повинні
бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період,
але меншими ставки за кредит.

В сучасних умовах в результаті приватизації загальнодержавного майна в
Україні з’явився клас власників, який принципово відрізняється від
середнього класу в економічно розвинутих країнах. В більшості випадків
це члени трудового колективу. Через відсутність власних заощаджень вони
не в змозі здійснити вливання капіталу у своє підприємство, необхідні
йому для виходу з фінансової і виробничої кризи. За законами ринкової
економіки ніхто, крім власників, не зобов’язаний надавати грошові кошти
для фінансового оздоровлення. З цієї ситуації є два виходи: 1) визнання
підприємства банкротом і погашення боргів за рахунок продажу власності
підприємства; 2) покриття збитків і заборгованості за рахунок коштів
власників. В другому випадку власники або повинні добровільно
відмовитись від своєї власності і передати акції своєму підприємству для
майбутньої їх реалізації за гроші, або внести кошти для покриття збитків
і заборгованості. Найчастіше дрібні власники не мають у своєму
розпорядженні достатніх коштів для фінансового оздоровлення
підприємства, але і продавати свої акції не поспішають. Тож у цьому
випадку доцільно було б чекати з боку держави через пільгове
оподаткування прибутку.

Другий етап розподілу прибутку – це розподіл і використання прибутку, що
залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет
і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в
місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.[14]

Розподіл цієї частини прибутку відображає процес формування фондів і
резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального
розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в
процес розподілу прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства
після сплати податків. Тим не менше за допомогою надання податкових
пільг вона стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення
виробничого призначення і будівництва житла, на благодійні цілі, на
проведення науково-дослідних робіт. Законодавчо затверджений мінімальний
розмір резервного капіталу для акціонерних товариств, регулюється
порядок створення резерву по сумнівним боргам та під знецінені цінні
папери.

Розподіл прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства,
регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в
звітній політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в
уставі підприємства. В відповідності до уставу чи до рішення керуючого
органу на підприємстві можуть створюватися такі фонди: фонд
нагромадження, споживання, соціальних потреб та інші. Якщо ж фонди не
створюються, то в цілях забезпечення планових витрат коштів складаються
кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового
колективу, матеріальне заохочення робітників і благодійні цілі.[13]

До витрат, пов’язаних з розвитком виробництва і фінансуються з прибутку,
відносять: витрати на науково-дослідні, проектні,
дослідно-конструкторські і технологічні роботи, фінансування розроблення
і освоєння нової продукції і технологічних процесів, затрати на
вдосконалення технології і організації виробництва, модернізацію
обладнання, затрати, пов’язані з технічним переозброєннями
реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємства і
будівництвом нових об’єктів, проведенням природоохоронних робіт. До
цієї ж групи видатків відносять витрати по погашенню довгострокових
кредитів банків і кредитів по ним. Накопичений прибуток підприємства
може бути вкладений ним в статутні капітали інших підприємств,
довгострокові і короткострокові фінансові вклади, перераховуватись
вищестоящим організаціям, союзам, концернам, асоціаціям та ін. Ці
напрями також вважаються використанням прибутку на розвиток.

Розподіл прибутку на соціальні потреби включає в себе витрати по
експлуатації соціально-побутових об’єктів, що знаходяться на балансі
підприємства, фінансування будівництва об’єктів невиробничого
призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів.

До витрат на матеріальне заохочення відносять: виплату премій за
особливі досягнення в праці, витрати на надання матеріальної допомоги,
одноразові виплати ветеранам, пенсіонерам, компенсації підвищення
вартості харчування в столових і т.д. Весь прибуток, що залишається у
розпорядженні підприємства, розділяється на прибуток, що збільшує
вартість майна, тобто, ту, що приймає участь в процесі нагромадження, і
прибуток, що направляється на споживання. Якщо прибуток не витрачається
на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений
прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства.
Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стабільність
підприємства, свідчить про наявність джерела для майбутнього
розвитку.[8]

Важливу роль в забезпеченні фінансової стійкості підприємства відіграє і
розмір резервного капіталу. В ринковому господарстві відрахування в
резервний капітал носять першочергове значення. Наявність і приріст
резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності,
характеризує готовність підприємства до ризиків, з якими пов’язана вся
підприємницька діяльність, забезпечує можливість виплати дивідендів по
привілейованим акціям навіть при відсутності прибутку в поточному році,
покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової
стабільності.

Проте, прибуток що залишається в розпорядженні підприємства, не слід
ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за
рахунок прибутку підприємства повинні також сплачувати ще і штрафи в
різних випадках (за порушення господарських договорів із суб’єктами
господарювання, за затримку перерахування коштів у бюджет і державні
цільові фонди, за приховування прибутку від оподаткування, заниження
інших податків, за невиконані квоти зі створення робочих місць для
інвалідів та ін.). З урахуванням особливостей фінансово-господарської
діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки,
можуть стягуватись за рахунок прибутку досить широке коло штрафів.
Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже,
чистий прибуток – це частина прибутку, що залишається на підприємстві
після сплати податків і штрафів (унаслідок застосування фінансових
санкцій ).[13]

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати через
попереднє формування цільових фондів. Існує також і більш простий
варіант використання прибутку, коли не утворюються планові фонди, а
кошти спрямовуються безпосередньо на фінансування витрат. Однак на
великих підприємствах наявність фондів допомагає раціонально розподіляти
фінансові ресурси і здійснювати контроль за їх ефективним використанням.
Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування
цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд
цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних
витрат, задоволення відповідних виробничих і соціальних потреб.
Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється
безпосередньо. Зупинимось детальніше на головних фондах грошових коштів,
що формуються на підприємстві у процесі використання чистого прибутку.

Фонд нагромадження, що утворюється за рахунок чистого прибутку,
використовується на придбання і будівництво основних фондів виробничого
і невиробничого призначення і здійснення інших капітальних вкладень, які
не носять безповоротний характер. Частина коштів фонду нагромадження,
спрямовані на довгострокові інвестиції, не витрачаються безповоротно.
Замість витрачених грошових коштів, які числились в активі балансу на
розрахунковому рахунку, з’являється еквівалентна вартість іншого майна,
створеного на ці кошти і також відображеного в активі, але по іншій
статті (наприклад, „Основні засоби”, „Нематеріальні активи” та ін.).

Крім того, за рахунок фонду нагромадження фінансуються витрати, які
носять безповоротний характер: на проведення науково-дослідних робіт, на
природоохоронні заходи, витрати на випуск цінних паперів, внески на
створення інших підприємств, сплата штрафних санкцій у випадку
приховування прибутку, витрати на підвищення кваліфікації працівників,
відсотки за кредит і т.д. Для контролю за рухом коштів рекомендується у
складі фонду нагромадження виділяти фонд нагромадження утворений та фонд
нагромадження використаний.

Фонд споживання використовується на фінансування соціальних потреб і
матеріальне заохочення робітників: виплату премій, не пов’язаних з
виробничими показниками (за довгострокову працю, у зв’язку з ювілеєм та
ін.), надання матеріальної допомоги, оплату путівок, лікування,
медикаментів для робітників і членів їх сімей, виплату дивідендів та
ін.[4]

Витрати з фонду споживання носять безповоротний характер.

У розподілі чистого прибутку принципове значення має досягнення
оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом
споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не
утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків
використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За
адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне
регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання. Нині
використання чистого прибутку і співвідношення між фондами підприємства
визначається і здійснюється самостійно кожним суб’єктом господарювання.

Резервний фонд призначений для покриття непередбачених втрат, викликаних
стихійними лихами, і балансових збитків. Формування резервних фондів
акціонерних товариств і спільних підприємств має деякі особливості
пов’язані з виключенням з оподаткування частини прибутку, що
направляється у резервний фонд, розміри резервних фондів повинні
відповідати статутним документам. Верхня межа величини резервного фонду
не встановлюється. Більш детально значення резервного капіталу розкрито
вище.[12]

У наступному розділі ми детальніше розглянемо джерела формування
оборотних коштів підприємства, зокрема, вплив прибутку на розширення
обігових коштів.

Розділ 3. Значення прибутку у діяльності підприємства

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується
самостійно і направляється здебільшого на подальший розвиток. Ніякі
органи, в тому числі і держава, не мають права втручатися в процес
використання чистого прибутку підприємства. Ринкові умови господарювання
визначають пріоритетні напрямки використання прибутку, зокрема, розвиток
конкуренції, необхідність розширення виробництва, його вдосконалення,
задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів. У
відповідності з цим, по мірі надходження, чистий прибуток підприємства
направляється на фінансування науково-дослідних та
дослідно-конструкторських робіт, а також робіт по створенню, освоєнню і
впровадженню нової техніки, на вдосконалення технології і організації
виробництва, на модернізацію обладнання, покращення якості продукції,
технічне переоснащення, реконструкцію діючого виробництва. Крім того,
чистий прибуток є чи не єдиним надійним і безпечним джерелом поповнення
оборотних коштів. Також прибуток направляється на сплату відсотків за
кредити, які були одержані для поповнення недостатку власних оборотних
коштів, на придбання основних засобів.

Поряд з фінансуванням виробничого розвитку прибуток, що залишається на
підприємстві, направляється на задоволення споживчих і соціальних
потреб, що створює стимулюючі умови для зростання виробництва. Так, з
цього прибутку виплачуються одноразові заохочення і виплати тим, хто
виходить на пенсію, дивіденди по акціям і вкладам членів трудового
колективу у майно підприємства. Виробничі витрати на оплату додаткових
відпусток понад установлених законом розмірів, оплата житла, надання
матеріальної допомоги здійснюються за рахунок прибутку також.

Чистий прибуток підприємств крім перерахованих вище цілей, направляється
і на сплату різних штрафів і санкцій у випадку порушення підприємством
чинного законодавства. Ця умова стимулює підприємство до дотримання
законодавства, створення резервних фондів для більшої фінансової
стійкості. Крім того, в умовах переходу до ринкових відносин також
виникає потреба резервування коштів у зв’язку з проведенням ризикованих
операцій. Крім покриття можливих ризиків і збитків фінансовий резерв
може використовуватись для додаткових витрат по розширенню виробництва і
соціальному розвитку, розробці і впровадженню ноу-хау, для приросту
оборотних коштів і ліквідації їх дефіциту. З розширенням спонсорської
діяльності прибуток може бути направлений на благодійні цілі і надання
фінансової допомоги членам трудового колективу.[11]

Отже, наявність чистого прибутку, який створює стимулюючий вплив до
ефективного ведення господарства, є важливим фактором подальшого
розвитку, зміцнення і розширення підприємницької діяльності.

Висновок

Роблячи висновок, перш за все потрібно вказати на очевидну надзвичайно
важливу роль прибутку як на рівні окремого підприємства, для якого він є
чи не єдиною та достатньою ціллю ведення підприємницької діяльності, так
і на макроекономічному рівні, тобто на рівні держави, для якої прибуток
підприємств має бути головним джерелом надходження коштів до бюджетів
різних рівнів. В кінцевому результаті прибуток підприємств впливає на
фінансове і політичне становище держави та загальний добробут населення
країни.

Крім того, варто зазначити, що прибуток досить складне та багатогранне
явище. Структура та склад прибутку, які були описані в першому розділі,
дають підстави стверджувати, що цій економічній категорії потрібно
приділяти багато уваги при управлінні підприємницькою діяльністю, адже
прибуток виступає не лише як ціль господарської діяльності, а і як
критерій визначення ефективності ведення господарства, стану
продуктивності праці, якості продукції. Разом з тим, прибуток здійснює
стимулюючий вплив на зміцнення комерційного розрахунку. Важливе значення
має не лише наявність прибутку, а і його величина, яка повинна бути
достатньою для задоволення усіх потреб підприємства та здійснення
видатків для безперешкодного відновлення виробничого процесу. За рахунок
прибутку фінансується матеріальне оновлення та вдосконалення виробничих
фондів, збільшення фонду заробітної плати. На величину прибутку впливає
цілий комплекс макроекономічних та мікроекономічних чинників. Їх вплив
дуже складний та суперечливий, проте в умовах становлення ринкової
економіки в Україні зниження собівартості продукції та технічне
вдосконалення мають носити першочергове значення на шляху максимізації
прибутку.

Попри життєво важливе значення прибутку для підприємства, прагнення
будь-якими шляхами отримати високий прибуток з ціллю збільшення фонду
оплати праці призводить до зростання обсягу грошової маси в обігу, яка
не забезпечена товарними ресурсами. Звідси – подальший ріст цін,
інфляції, емісії грошей. Таким чином, абсолютне збільшення прибутку
підприємства не завжди об’єктивно відображає підвищення ефективності
виробництва в результаті трудових досягнень колективу. Для реальної
оцінки рівня прибутковості потрібно користуватися методами комплексного
аналізу прибутку за технічними факторами.

Вирішальне значення прибуток має і для розширення обігових коштів на
підприємстві, без наявності прибутку в достатній кількості не можливо
здійснювати збільшення обсягів виробництва, яке має бути також
економічно обґрунтованим, не можна в цій ситуації стверджувати і про
фінансову стабільність підприємства.

Тож, як ми бачимо, багатоаспектне значення прибутку з переходом
економіки держави на основи ринкового господарства збільшується.

Література:

Закон України „Про внесення змін до Закону України ”Про оподаткування
прибутку підприємств”” від 22.05. 1997;

Бородіна Є.І., Голікова Ю.С. „Фінанси підприємств”, Москва 1995;

Василик О.Д. „Теорія фінансів”, Київ, 2000.

Грідчіна М.В., Захожай В.Б. ”Фінанси (теоретичні основи )”, Київ, 2002;

Дробозіна Л.А. „Загальна теорія фінансів”, Москва, 1995;

Кириленко В.І., „Мікроекономіка”, Київ, 1998;

Кірейцев Г.Г. „Фінансовий менеджмент”, Київ, 2002;

Ковальова А.М. „Фінанси”, Москва, 2002;

Мочерний С. В. „Економічна теорія”, Київ, 2001;

Опарін В.М. „Фінанси (Загальна теорія)”, Київ, 2001;

Павлова Л.П., „Фінанси підприємств”, Москва, 1998;

Піндайк р., Рабінфельд., ”Мікроекономіка” Санки-Петербург, 2002;

Поддєрьогін А.М. „Фінанси підприємств”, Київ, 1999;

Поляк Г.Б., Павлова Л.П. „Фінанси підприємств”, Москва, 2001;

Соколова О. В. „Фінанси, гроші, кредит”, Москва, 2000;

Шим Дж. К., Сигел Дж. Г. „Фінансовий менеджмент”, Москва, 1996.

PAGE 12

PAGE 23

Похожие записи