Реферат на тему:

Податкова діяльність держави: політекономічний аспект

Економічна діяльність сучасної держави охоплює всі економічні явища і
процеси, в яких вона бере безпосередню участь або так чи інакше
втручається в них. Особливу роль у структурі економічної діяльності
держави відіграє її фінансова діяльність, важливою складовою якої є
податкова діяльність, що не тільки реалізує функцію мобілізації грошових
коштів, необхідних державі для виконання нею певних функцій, а й може
здійснювати регулюючий вплив на економічні та соціальні процеси. Вміле
використання державою регулюючого потенціалу податкової діяльності може
сприяти створенню економічних умов, які спонукали б суб’єктів
господарювання діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати
ті чи інші завдання відповідно до загальнодержавних і приватних
інтересів.

Саме тому теоретичне обґрунтування економічних основ податкової
діяльності держави, ролі податкових у системі економічних відносин має
велике значення для усвідомлення її сутності, а звідси – розвитку її
регулюючого потенціалу.

Останнім часом в економічній науці посилилась увага до проблем
оподаткування. Побачили світ цікаві монографії [1, 2, 3, 4], проводяться
наукові конференції, ведуться дискусії стосовно реформування податкової
системи України, функцій податків, податкового тиску, податкових пільг,
податкового кодексу [5, 6, 7, 8, 9 ].

Водночас у публікаціях вітчизняних учених сутнісні ознаки, економічний
зміст податкової діяльності держави, податкових відносин залишаються
поза увагою.

Метою даної статті є дослідження економічних основ податкової діяльності
держави, податкових відносин як різновиду економічних, розподільних
відносин, розкриття співвідношення податкових і грошових відносин.

Податкову діяльність держави потрібно розглядати у вузькому і широкому
значеннях. У вузькому значенні – це діяльність держави щодо організації
оподаткування та забезпечення його здійснення; у широкому – податкова
діяльність держави включає в себе не тільки встановлення та стягнення
податків, але й діяльність з формування податкової служби, забезпечення
її функціонування.

Дослідження економічних основ податкової діяльності держави передбачає
розгляд взаємозв’язку оподаткування і економіки, податкових у системі
економічних відносин.

Досить розповсюдженою є думка, відповідно до якої податки є породженням
економіки. Тут існують різні підходи: 1) податки породжені економікою,
держава ж виконує функцію суб’єкта, що сприймає потреби економіки в
податках, додаючи їм лише відповідну форму, яка тією чи іншою мірою
відповідає реальним потребам економіки; 2) податки настільки
детерміновані економікою, що навіть не потребують держави; 3) податки
існували поза правом, були чистим породженням економіки, а потім стали
одночасно як економічною, так і правовою категорією [10, с. 217–219].

Зазначені підходи можна заперечити. По-перше, податок – це обов’язковий
платіж, встановлений державою, немає держави – не може бути і податків.
По-друге, податки завжди за своїм змістом є економічною (фінансовою)
категорією, тому що виражають розподіл вартості в грошовому вигляді, а
за формою – правовою, бо завжди встановлюються за допомогою правового
акта, тобто податки ніколи не були і не можуть бути ні чисто
економічною, ні чисто правовою категорією. Як зазначає В.М. Опарін,
податки мають форму прояву та змістовне наповнення; форма прояву
пов’язана з їхньою фінансовою та правовою сторонами – це обов’язкові,
встановлені, як правило, на законодавчій основі платежі юридичних і
фізичних осіб до бюджету. „За економічним змістом податки відображають
фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу
державної централізації частини вартості виробленого валового
внутрішнього продукту 0148 [11, c. 202]. По-третє, економіка виникла
разом з людиною, а держава – набагато пізніше. По-четверте, податки
економіці не потрібні; вони негативно впливають як на юридичних, так і
на фізичних осіб. Акцизи, ПДВ збільшують кінцеву ціну товару, створюючи,
з одного боку, проблеми з її реалізацією, та зменшуючи, з іншого –
сукупний попит.

Податковий клімат багато в чому детермінує інвестиційну привабливість як
країни в цілому, так і будь-якого регіону, адже він безпосередньо
впливає на рентабельність проекту, термін його окупності тощо. Чим
жорсткіша податкова система в регіоні, країні, тим гірші ці показники, а
отже, інвестор меншою мірою зацікавлений вкладати сюди свої кошти за
інших рівних умов, адже він прагне максимізувати прибутковість, яка в
даній ситуації виявляється обмеженою. Наприклад, податковий тягар, що
лежить на підприємствах, явно деструктивно впливає на їхній розвиток, а
отже, вони є непривабливими для інвестування [12, c. 91].

Загальновідомо, що держава, вилучивши з економіки за допомогою податків
певну частину коштів, потім повертає їх назад в економіку за допомогою
державних інвестицій, фінансуючи ті чи інші програми. З позицій
макроекономіки, даний довід навряд чи можна визнати досить істотним –
якби держава не здійснювала вилучення грошей з економіки, то
інвестиційні можливості держави перекривалися інвестиційними
можливостями самих товаровиробників [10, c. 222–223].

Що стосується податків з фізичних осіб, то вони, по-перше, скорочують
купівельну спроможність населення, що призводить до скорочення
внутрішнього ринку. Не маючи ринку збуту вироблених товарів, згортається
їхнє виробництво. Якщо ж оподаткування надмірне, то це сприяє зменшенню
добробуту населення.

Водночас неприйнятними є вимоги щодо повної ліквідації податків,
оскільки потреба в податках обумовлена потребою суспільства в державі.
Надто прямолінійною і навіть примітивною є думка, що податки
протипоказані економіці. Адже коли підприємці сплачують податки, то вони
втрачають певну суму, яку могли б використати з більшою користю для
розвитку виробництва, збільшення розміру заробітної плати, або,
наприклад, просто для особистого збагачення. Однак ці ж підприємці
потребують розумних законів, які полегшували б ведення бізнесу,
забезпечення належного правосуддя, захисту від всіляких злочинних
зазіхань на власність тощо. Все це дає держава, яка за рахунок податків
виконує покладені на неї функції.

Отже, наявність держави – це умова нормального існування економіки. Але
якщо для економіки необхідна держава, то вона змушена терпіти і податки,
які є матеріальною основою існування держави.

Проте, якщо розглядати відносини „податки – економіка” у безпосередній
взаємодії складових її елементів, то доцільно, на думку багатьох
науковців, визнати, що в цілому податки для економіки є негативним
фактором. Але оскільки від податків відмовитися не можна, то питання
стоїть про мінімізацію цього негативного впливу. Загальне вирішення
проблеми полягає в скороченні кількості податків і зменшенні ставок
оподаткування, тобто, мінімізація негативного впливу податків на
економіку полягає в мінімізації самого рівня оподаткування. І зовсім не
випадково, коли держава хоче стимулювати те чи інше виробництво, вона
шляхом надання податкових пільг знижує податок у даній сфері або взагалі
його не стягує. Але це означає, що найбільшої економічної ефективності
оподаткування досягає за своєї повної відсутності.

Отже, податки не є внутрішнім породженням економіки – вони привнесені в
неї державою. Крім того, податки дійсно пов’язані з товарним
виробництвом, але вже на відносно високій стадії його розвитку. І в
прямому своєму значенні податки з’являються під час переходу товарного
виробництва до грошової форми вартості. На негрошових стадіях (простій
або одиничній, розгорнутій, загальній) держава використовувала
неподаткові форми доходів: повинності, домени, регалії тощо.

Таким чином, не економіка породжує податки, а об’єктивна потреба
суспільства в державі служить причиною виникнення останньої. Виникнення
держави породжує її об’єктивну потребу в податках, через що вони і
виникають. Отже, причинно-наслідкові зв’язки виникнення податків
потрібно бачити не як модель „економіка – податки”, а як „суспільство –
держава – податки” [10, с. 228].

У процесі здійснення податкової діяльності держави виникають податкові
відносини, які є суспільними. У науковій літературі зустрічаємо поділ
податкових відносин на матеріальні та організаційні [10, с. 242].
Матеріальні податкові відносини опосередковують рух коштів від платника
податків до держави; організаційні – виникають у зв’язку з формуванням і
функціонуванням системи і структур податкових органів, встановленням і
застосуванням процедур податкової діяльності держави (наприклад,
формування органів податкової служби, визначення їхньої компетенції і
порядку їхнього функціонування). Деякі автори організаційні податкові
відносини називають „відносинами податкового адміністрування”.

Матеріальні податкові відносини являють собою різновид економічних.
Особливої теоретичної значимості набуває питання про співвідношення
податкових і товарно-грошових відносин. Узагальнюючи думки різних
авторів можна зазначити наступне.

&-e’3/4,H0 2″8 9o??C†FiKAeMIXIZ//////eeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

Товарно-грошові відносини виникають на стадії обміну, податкові – на
стадії розподілу. Товарно-грошові відносини, виражаючи акти Г-Т і Т-Г,
мають два об’єкти – товар і гроші; податкові відносини для сучасного
періоду своїм об’єктом мають тільки гроші. Товарно-грошові, як і
будь-які інші відносини обміну, еквівалентні; грошова форма вартості
обмінюється на свій еквівалент у вигляді товарної форми вартості;
податкові відносини – безеквівалентні, вони виражають однобічний рух
грошової форми вартості. Товарно-грошові відносини є відносинами
економічної рівності, податкові – економічної нерівності, оскільки,
виражаючи однобічний рух вартості, є нееквівалентними. Суб’єктами
товарно-грошових відносин є господарюючі суб’єкти, одні з яких
виступають як продавці, інші – як покупці; обов’язковим суб’єктом
податкових відносин є держава [10, с. 253–254; 13, с. 159–156].

Існують теорії, які прагнуть довести, що податок – це плата за надані
громадянам державні послуги („теорії обміну”) і що податки мають
„соціально зворотний характер”, тобто гроші, сплачені державі платником
податків, повертаються йому в тій чи іншій формі.

Звичайно, не можна заперечувати того факту, що платники податків завжди
щось мають від держави. Однак самі по собі податкові відносини
опосередковують рух коштів лише в одному напрямі: від платників податків
до держави. І якщо від держави повертаються платникам податків якісь
суми, зібрані за допомогою податків, то це здійснюється за допомогою
іншого різновиду економічних відносин – відносин з використання коштів
державного грошового фонду (наприклад, за допомогою відносин бюджетного
фінансування).

Певний інтерес має питання про співвідношення податкових і кредитних
відносин. Основна відмінність цих відносин полягає в тому, що перші
опосередковують беззворотний рух вартості (гроші йдуть в одному напрямі:
від платника податків до держави – і тільки), другі – зворотний рух
вартості (гроші в першій своїй фазі рухаються від кредитора до
позичальника, у другій – від позичальника до кредитора).

Податкові відносини у їхньому економічному змісті є розподільними,
оскільки виражають суспільний розподіл вартості створеного ВВП між
державою, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого [11,
c. 207]. Держава, щоб мати кошти, необхідні як для фінансування свого
власного утримання, так і для фінансового забезпечення своєї діяльності,
повинна збирати їх шляхом вилучення в тих, хто має той чи інший грошовий
дохід. Розподільний характер податкових відносин виражається також у
переході права власності, тобто має місце відчуження приватної власності
з перетворенням її в державну.

У даний час рідко хто з науковців заперечує той факт, що податкові
відносини являють собою різновид розподільних відносин грошового
характеру. Однак питання про місце податків у відтворювальному процесі
потребує, на нашу думку, деяких уточнень.

Вважається, що податок охоплюється стадією розподілу вартості, яка
виникла на стадії виробництва, що джерелом сплати податку виступають
кошти, які товаровиробник може одержати лише на стадії обміну, тобто
тоді, коли він що-небудь реалізує. Проте податок пов’язаний не взагалі
зі стадією розподілу, а з розподілом лише грошової форми вартості, що
виникає за результатами проходження стадії обміну. Це, на нашу думку,
істотне уточнення традиційних поглядів.

Традиційно вважається, що первинним розподілом сукупного суспільного
продукту (ССП) є його розподіл на С (частка, призначена для
відшкодування предметів і знарядь праці, використаних у попередньому
циклі відтворення), V (заробітна плата) і m (прибуток) [13, c. 183].

Під час розгляду етапів розподілу сукупного суспільного продукту
поширеною є думка, відповідно до якої, процеси первинного розподілу ССП
здійснюються без участі держави. Держава, яка виникла як надбудовна
форма управління суспільством на відповідній стадії розвитку
цивілізації, об’єктивно потребує матеріальної основи для свого
існування, джерелом цього могла виступити тільки сфера матеріального
виробництва. Саме з виникненням держави розпочинається формування
системи перерозподільних відносин (розподіл уже розподіленого ССП), що з
розвитком товарно-грошових відносин виступає у грошовій (фінансовій)
формі.

Проте ряд податків сплачується ще до того, як відбувається розподіл
грошової форми вартості, а точніше, отриманого виторгу від реалізації
продукції (W), на С, V і m. Це стосується, наприклад, таких податків, як
ПДВ, акцизи тощо. Характерно й те, що ці податки закладаються в ціну
товару. Це означає, що хоч податок ще не сплачений, але товаровиробник
виходить на ринок (тобто в стадію обміну), уже враховуючи суму податку.
Податок на майно і земельний податок сплачується без будь-якого зв’язку
з наявністю чи відсутністю доходу, отриманого від реалізації продукції,
і взагалі – від наявності чи відсутності коштів у платника податків.
Тобто, обов’язок зі сплати таких податків виводиться за межі стадій
процесу відтворення, хоча сама по собі сплата податку, звичайно ж,
знаменує процес розподілу сукупного суспільного продукту.

Податкові є різновидом фінансових відносин, адже податки, з
матеріального погляду є видом державних доходів. Отже, податкові
відносини являють собою відносини, що виникають у зв’язку з формуванням
державних грошових фондів, що охоплюються поняттям державних фінансів. У
цьому значенні податкові відносини щодо державних грошових фондів завжди
являють собою різновид фінансових, що належать до дохідних відносин [10,
с. 247].

Такі, на нашу думку, основні ознаки податкових відносин як різновиду
економічних.

Результати проведеного дослідження дають підстави для наступних
висновків. Економічною основою податкової діяльності держави є її
потреби в коштах. Ці потреби мають об’єктивний характер, тому що без
грошей держава існувати не може. Однак юридичною основою податкової
діяльності є правові акти, за допомогою яких держава встановлює і
вводить систему оподаткування.

Податки в економічному аспекті являють собою систему економічних
відносин, тобто є частиною економіки, виражаючи розподіл валового
внутрішнього продукту. Об’єктом податку може бути юридичний факт,
пов’язаний з будь-якою стадією суспільного відтворення: виробництвом,
обміном, розподілом, споживанням.

Податкові відносини як різновид економічних мають власні об’єктивні
закономірності, які держава повинна враховувати.

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, здійснюваний за
допомогою оподаткування, є економічним процесом, а зменшення коштів
платників податків через сплату ними податків впливає на їхній
економічний стан, фінансово-господарські показники діяльності
економічних суб’єктів.

Необхідність підвищення ефективності державного впливу на економіку
ставить високі вимоги до її податкової діяльності. Використовуючи
систему оподаткування для економічного регулювання, держава спроможна
активно впливати на економічні процеси, що відбуваються в країні,
направляючи їхній розвиток у потрібне для неї русло. Недостатнє
використання регулювального потенціалу як окремих податків, так і їхньої
системи пояснює, поряд з іншими чинниками, недостатню ефективність
трансформаційних процесів в Україні.

Література:

1. Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування: Монографія. –
Харків: ХДЕУ-Торнадо, 2003. – 517 с.

2. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. –
Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 362 с.

3. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток: теорія і
практика. – Ірпінь, 2003. – 286 с.

4. Тіньова економіка: сутність, особливості та шляхи легалізації / За
ред. З.С. Варналія. – К.: НІСД, 2006. – 576 с.

5. Концепція реформування податкової системи України // Урядовий кур’єр.
– 2005. – 4 жовтня.

6. Іванов С., Ковальчук А. Основні принципи та напрями вдосконалення
податкової системи України: методологічний аспект // Банківська справа.
– 2006. – № 4. – С. 46–54.

7. Андрущенко В.Л., Ляшенко Ю.І. Економічні та позаекономічні аспекти
оподаткування // Фінанси України. – 2005. – С. 37–40.

8. Квасовський О. Функціональна субстанція податків у перехідний період
// Науковий вісник: Збірник наукових праць Академії державної податкової
служби України. – 2001. – № 1. – С. 55–60.

9. Крисоватий A.І. Теоретичні засади податку як соціально-економічної
категорії // Фінанси України. – 2003. – № 2. – С 4–10.

10. Худяков А.И., Бродский М.Н., Бродский Г.М. Основы налогообложения. –
Санкт-Петербург: Издательство „Европейский дом”, 2002. – 432 с.

11. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні
аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

12. Бродский М.Н., Костенко С.И. Инвестиции как источник
конкурентоспособности // Ученые записки Института права
Санкт-Петербургского государственного университета экономики и финансов.
– Вып. 6. – СПБ, 2001. – С. 91.

13. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В, Г. Бодрова. – К.:
Академвидав, 2004. – 672 с.

Похожие записи