КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Перспективи розвитку

туристично-рекреаційного комплексу

Приморського регіону. Зміст

І. Вступ

ІІ. Перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу
Приморського регіону

Огляд законодавчих положень туристично-рекреаційної діяльності в
Україні.

Аналіз стану розвитку економічного потенціалу регіону.

Перспективи розвитку і механізм залучення інвестицій у
туристично-рекреаційну індустрію Приморського регіону.

ІІІ. Висновок

Вступ

Досвід промислово розвинутих країн показує, що міжнародний туризм є
найбільш відомим засобом, що дозволяє в короткий термін здійснити
надходження в країну грошів у національній валюті. Протягом короткої
години туризм зайняв важливе місце у світовій економіці. У даний година
нараховується близько 400 млн. туристів. Середньорічні темпи росту цього
показника складають 4-5%. Ще більш високими темпами зростають валютні
надходження від міжнародного туризму. Смороду складають більш 11%, а
їхній обсяг у цінах 1990 р. перевищує 200 млрд. доларів щорічно.

В економіці багатьох країн доходи від туризму і зараз мають величезне
значення. Так, надходження Іспанії від міжнародного туристського обміну
перевищують витрати на нього майже в 7 разів, Туреччини – у 6 разів,
Португалії – у 4,8 рази, Греції – 3,5, Італії – у 2 рази. Неважко
помітити, однак, що всі ці країни є приморськими державами, і виходить,
цілком доречно проводити аналогії з Україною.

Іноземний туризм як експортна галузь економіки, займає перше місце в
державах із середнім рівнем розвитку, таких, як Іспанія – 41,7%, Греція
– 40,4%, Португалія – 22,%, другу і третє місце у високорозвинених
країнах: Австрії – 32%, Швейцарії – 10%, Італії – 9,8%, Данії – 8,7%,
Франції – 8,5%.

Активний міжнародний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжних
балансах окремих країн. Так, наприклад, в Угорщині надходження від
іноземного тризму дозволяють цій країні покривати щорічно майже половину
дефіциту платіжного балансу по розрахунках за товари і послуги. У
Швейцарії туризм як джерело валютних надходжень коштує на іншому місці
після машинобудування, тобто знаходиться перед таких традиційних для
цієї країни галузей економіки, як годинна і хімічна промисловість. У
Франції він займає третє місце серед експортних галузей господарства,
уступаючи по обсязі надходжень тільки автомобілебудуванню і чорній
металургії.

Міжнародний туризм є більш вигідною формою реалізації товарів і послуг,
чим зовнішня торгівля, тому що являє собою експорт, здійснюваний у межах
країни. Здобуваючи різноманітні товари в країні відвідування, і
оплачуючи їх у валюті, іноземні туристи вивозять їх за межі митних
кордонів держави, таким чином збільшуючи обсяг експортованих їм товарів.
Такий експорт найчастіше називають «невидимим», чи «схованим». У даний
година на його частку, що постійно зростає, приходитися приблизно 25%
усієї світової торгівлі.

Активний міжнародний туризм, крім всього іншого, є важливим засобом
пропаганди національного виробництва за рубежем, що здійснюється без
вкладання в це яких-небудь додаткових засобів.

Якщо позитивні підсумки національного і міжнародного туризму на
економіку регіону і країни в цілому очевидні, те негативні результати і
наслідки розвитку стали усвідомлюватися й аналізуватися набагато
пізніше. У даний година вже ясно, що при оцінці соціально-економічного
значення туризму не слід впадати в крайності. Не можна розглядати туризм
як панацею від всіх економічних лихий, вважаючи, що розвиток туризму
автоматично приведе до процвітання держави. У ряді випадків воно не
приносити бажаних результатів для економіки, а годиною може навіть мати
негативні наслідки.

Фахівці в області туризму виділяють наступні негативні наслідки розвитку
туризму.

Соціально-економічні, зв’язані з можливим імпортом інфляції. Мається на
увазі ситуація, коли в чи країну регіон прибуває значне число іноземних
туристів з високою купівельною спроможністю. Це може викликати розлад
ринку й інфляцію, що потім пошириться і на інші сектори економіки,
викликаючи структурні порушення в соціально-економічній області. Такі
наслідки можуть спостерігатися не тільки в що розвиваються, але й у
деяких розвитих країнах – Італії, Іспанії, на півдні Франції.

Соціально-культурні і психологічні, зв’язані з ефектом наслідування
способу життя і поводженню іноземних туристів, що суперечить традиційним
цінностям і нормам поводження.

Екологічні, зв’язані з прискореною індустріалізацією природних
ландшафтів, будівництвом доріг і портів, забрудненням водойм і пляжів.

Маються численні приклади, що підтверджують ці положення. Найбільш
показовий у цьому відношенні приклад Тунісу, де програма розвитку
туризму за участю іноземного капіталу була розроблена ще на початку 70-х
років. Результати її реалізації виявилися невтішними. Кожен готель,
побудований у країні за участю іноземних фірм, займає не менш 10 га, що
привело до відчуження земель, витисненню селян і т.д. Тільки в одному з
районів курортна зона в 400 га витиснула 1500 дрібних власників городів,
що займалися вирощуванням овочів. Почалася спекуляція земельними
ділянками. Підйом туризму позбавив місцевих жителів житла, що було
продане іноземцям, або перебудовано в сімейні пансіонати. Постраждала
торгівля: на одному з островів вартість оренди дрібної крамниці
підскочила з 2-4 динарів у день до 600 динарів. Спостерігається занепад
ремесел і дивовижне забруднення моря через концентрацію на узбережжя 1
млн. чоловік. До 1977 долі жоден туристичний об’єкт не мав очисних
споруджень і розташовувався на вигрібних ямах. Синтетичні миючі засоби,
використовувані при збиранні і пранні і дуже небезпечні для моря,
порушували традиційне рибальство. Загострилася проблема питної води:
туристи споживають у середньому 500 літрів води в добу, місцеві жителі –
10 л.

Цей приклад показує, як небезпечно створювати туристичні об’єкти, не
передбачаючи ніяких заходів для їхньої інтеграції в ті середовище, у
якій смороду знаходяться, не приймаючи в увагу екологічні фактори.
Задача такої інтеграції винна покладатися на органи, що відають
державною туристською політикою.

Розділ 1. Законодавчі аспекти туристсько-рекреаційної діяльності.

В Україні основним законом, що регулює діяльність в області туризму, є
Закон про туризм, прийнятий ВР України 15.09.95. Цей документ визначає
основні правові, організаційні, виховні і соціально-економічні міри
реалізації державної політики України в області туризму. Метою Закону є
створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної
галузі економіки у важливого засобу культурного розвитку громадян,
забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень,
захист законних прав і інтересів туристів і суб’єктів туристичної
діяльності, визначення їхніх обов’язків і відповідальності.

Діяльність цього Закону поширюється на підприємства, установи,
організації незалежно від їхніх форм власності, фізичних осіб,
діяльність яких зв’язана з наданням туристичних послуг, а також на
громадян, що їх одержують.

Закон України про туризм визначає державну політику в області туризму,
указує державні органи, її регулюючі, а також визначає організаційні
питання по наданню туристичних послуг.

Відповідно до Закону основними напрямками державної політики є, зокрема:

Залучення громадян до раціонального використання вільного години,
проведення цільового відпочинку, знайомство з культурно-історичною
спадщиною, природним середовищем;

забезпечення раціонального використання і заощадження туристичних
ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки
України, створення ефективної системи туристичної діяльності для
забезпечення потреб внутрішнього й іноземного туризму.

створення й удосконалення нормативно-правової бази в області туризму
відповідно до існуючого законодавства України, міжнародним нормам і
правилам;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного,
митного, прикордонного й іншого видів контролю;

створення економічних розумів, що стимулюють розвиток туризму в Україні;

залучення національних і іноземних інвестицій у розвиток туристичної
індустрії;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих
туристичних центрів, створення розумів для пріоритетного розвитку
туристичної індустрії;

розвиток співробітництва з закордонними країнами і міжнародними
організаціями, доля в міжнародних програмах розвитку туризму, розробка і
висновок міжнародних двосторонніх і багатобічних договорів в області
туризму і визначення механізму їхньої реалізації.

Однак, слід зазначити, що більш детально державну політику в області
туризму описують програми розвитку туризму на національному і
регіональному рівнях. Такими є, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів
України від 28 червня 1997 долі «Про програму розвитку туризму в Україні
до 2005 долі», Розпорядження Одеської обласної державної адміністрації
«Про програму розвитку туризму в Одеському регіоні до 2005 долі», «Про
заходи для розвитку санаторно-курортної діяльності в Автономній
Республіці Крим» і т.д. Подібні програми, на відміну від Закону,
описують конкретні заходи для реалізації ідей, закладених у законах і
підзаконних актах. Так, у тексті «Програми розвитку туризму в Україні до
2005 долі» зазначено, що її основною метою є реалізація державної
політики в області туризму, стимулювання подальшого розвитку
внутрішнього і міжнародного туризму, ефективного використання природного
й історико-культурного потенціалу для створення єдиного сучасного
конкурентноздатного туристичного комплексу України.

Центральним органом державної виконавчої влади в області туризму є
Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються
Законом України «Про туризм» і Указом Президента України «Про положення
про Державний комітет України по туризму» від 29.12.98.

Відповідно до Указу основними функціями Держкомтуризму є:

Прийняття участі у формуванні і реалізації державної політики в області
туризму і розвитку туристичної індустрії, захист прав і інтересів
держави в цій галузі;

Визначення перспектив і напрямків розвитку внутрішнього і закордонного
туризму, прибудую його матеріально-технічної і соціальної бази;

Координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади,
а також туристичних підприємств, оздоровчих установ незалежно від форм
власності і підпорядкування з питань туризму;

Прийняття участі в підготовці проектів законодавчих і інших нормативних
актів з питань туризму. У межах своїх повноважень розробляє і затверджує
нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства і
вносити пропозиції по його удосконаленню;

Організація інформаційної, рекламної і видавничої діяльності з питань
туристичної діяльності;

Здійснення планування (видає і позбавляє ліцензії) діяльності суб’єктів
підприємництва незалежно від форми власності, що надають туристичні
послуги.

У даний година реалізується напрямок делегування повноважень Державного
комітету з туризму комітетам з туризму обласних адміністрацій. Це
робиться для поліпшення керування і регулювання туристичної діяльності
на регіональних рівнях. Так, у Розпорядженні Одеської обласної державної
адміністрації «Про програму розвитку туризму в Одеському регіоні до 2005
долі» внесена пропозиція про делегування права видачі ліцензій на
туристичну діяльність комітету з туризму і рекреаційного господарства
Одеської облдержадміністрації.

Головною задачею при розробці вітчизняного законодавства в області
розвитку туристично-рекреаційної індустрії було створення сприятливих
розумів саме для розвитку в’їздного («іноземний» у Законі) і
внутрішнього туризму. Неважко пояснити, чому. Саме в’їздний туризм є
експортною діяльністю, тобто приносити в країну валюту. Внутрішній же
туризм своєю метою ставити раціональне використання вільного години
українських громадян, їхнє оздоровлення, що у свою чергу, сприяє
підвищенню продуктивності їхньої праці.

З законодавства можна побачити, які конкретні заходи для стимулювання
в’їздного туризму були початі українською владою. Так, наприклад, у
листі ГНАУ від 14.05.98 про оподаткування на додану вартість туристичних
послуг зазначено, що туристичні послуги вважаються експортованими, якщо
їхній продажів здійснюється за межами України безпосередньо суб’єктом
туристичної діяльності (агентом) через представництво в іноземній
державі і/чи через нерезидента, а їхнє надання здійснюється на території
України.

Відповідно до Закону України від 03.04.97 “Про податок на додаткову
вартість” установлень наступний порядок нарахування податку на додаткову
вартість цих категорій (видів) туристичних послуг:

Згідно пункту 6.2.2 Законі України «Про податок на додаткову вартість»
по нульовій ставці обкладаються операції по наданню туристичних послуг
на території України у випадку їхнього продаж за межами України чи
безпосередньо за посередництвом нерезидентів з використанням
безготівкових розрахунків.

Таким чином, за умови проведення безготівкової форми розрахунків із
суб’єктом туристичної діяльності і тільки у випадку продаж за межами
України безпосередньо суб’єктом або за посередництвом нерезидентів,
вартість туристичних послуг на території України обкладається податком
по нульовій ставці, оскільки такі операції є експортними.

Цим досягається подвійна вигода. По-перше, стимулюється розвитку
в’їздного туризму в Україну, що, як було згадано у введенні, розвиває
«схований експорт» українських товарів і послуг. 50% валюти, отриманої
по безготівкових розрахунках, підлягає обов’язковій продажі, що також,
при великому масштабі наданих туристичних послуг, є значним припливом
валютних засобів у країну.

Однак, ще одним важливим прикладом дій держави по збільшенню припливу
туристів і зниження податків і зборів з підприємств туристичної
індустрії є Указ Президента України «Про міри щодо розвитку
санаторно-курортної діяльності в Автономній республіці Крим» у який
установлюється, що на період до 1 січня 2005 долі звільняються від
оподаткування на додану вартість операції з продаж (включаючи продажів
нерезидентам) путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок у
санаторно-курортних установах, розташованих в Автономній Республіці
Крим.

Однієї з проблем, що існують у даний година в області туристичного
законодавства є відсутність взаємозв’язку між нормами, що регулюють
економічну діяльність суб’єктів туристичної індустрії й екологічним
законодавством в Україні. Таким чином, склалася ситуація, у якій
законодавство в області економічного менеджменту існує (див. табл. 1),
але його значення в туристично-рекреаційній індустрії губитися.

Так, у Постанові Заради ВУС №1836/93 відзначається, що позначка і
принципи екологічної політики в ЄС складаються, зокрема, у запобіганні,
зменшенні і максимальній ліквідації забруднення, особливо у вогнищах
його утворення, на підставі принципу «винуватець забруднення
розплачується», у забезпеченні ефективного керування ресурсами й у
використанні екологічно чистої технології, сприяючи тім
самовідтворюючому розвитку суспільства.

Приміром, у Канаді використовується чотири рівні правового регулювання:

Федеральні законі, регламенти і директиви, що відносяться до проблеми
національної важливості (океанічні і материкові навігаційні води,
національний транспорт, небезпечні відходи й ін.)

Регламенти і директиви по екологічних проблемах (якість повітря і води,
утилізація відходів, керування лісовим господарством, використання
пестицидів і т.п.) діючі, насамперед, у рамках десяти канадських
провінцій (Ліцензії на діяльність видаються місцевою владою);

Муніципальні законі, що регулюють таки показники, як скидання стічних
вод у каналізаційні системи, шум, використання очищеної води й ін.;

Загальні законі, що використовуються для оцінки заподіяного збитку, а
також для рішення споровши між сторонами у випадках, коли регламенти і
підзаконні акти провінцій не можуть бути застосовані.

Система економічного менеджменту в Україні визначається, формується і
регламентується Законом України «Про охорону навколишньої природного
середовища», прийнятим ще в 1991 році, а також іншими
законодавчо-правовими актами.

Моніторинг основних нормативно-правових актів України в області
природокористування

Табл.1

№ П/П Назва нормативно-правового акта (закону) Основні концептуальні
положення законодавчих актів

1 Закон «Про охорону навколишньої природного середовища» Правові,
економічні і соціальні основи організації охорони навколишньої
природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь

2 Земельний Кодекс України Регулювання земельних відносин з метою
створення розумів для раціонального використання й охорони земель,
рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і господарювання,
збереження і відновлення родючості ґрунтів.

3 Водяний Кодекс України Регулювання правових відносин з метою
забезпечення науково обґрунтованого раціонального використання вод для
потреб населення і галузей економіки, відтворення й охорони водяних
ресурсів

4 Кодекс України про надра Регулювання гірничодобувних
відносин з метою забезпечення раціонального комплексного використання
надр для задоволення потреб у мінеральній сировині

5 Лісовий Кодекс України Регулювання правових відносин з метою
забезпечення науково обґрунтованого раціонального використання лісових
ресурсів

6 Закон «Про екологічну експертизу»
Регулювання суспільних відносин для забезпечення екологічної безпеки,
охорони навколишньої природного середовища, захисту екологічних прав і
інтересів

7 Закон про охорону атмосферного повітря Визначає правові й
організаційні основи й екологічні вимоги в області охорони і
використання атмосферного повітря

8 Закон «Про виключну морську економічну зону» Регулює правовий режим
виняткової (морський) економічної зони України

9 Концепція розвитку особливо охоронюваних територій і природного фонду
Визначає концептуальні положення і принципи розвитку особливо
охоронюваних територій

10 Закон «Про природно-заповідний фонд України» Визначає правові основи
організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного
фонду України, відтворення його природних комплексів і об’єктів

11 Закон «Про відходи» Визначає правові, організаційні й економічні
основи діяльності, зв’язаної з чи попередженням зменшенням обсягів
утворення відходів на території України

Т.П. Галушкина, С.К. Харичков «Екологічний менеджмент в Україні: реалії
і перспективи»

Природоохоронні законодавчі акти повинні закріпити пріоритет охорони
природи і здоров’я населення над іншими видами діяльності, сформулювати
принципи й установити єдині правила і порядок ведення господарської
діяльності й у першу чергу за допомогою економічних методів керування.

Таким чином, необхідно сформулювати нову систему еколого-правових
відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно-гігієнічних
вимог у сферу виробничо-господарської діяльності і забезпечити гарантії
природоохоронних програм і заходів щодо збереження здоров’я населення.

При цьому задачею законодавства про охорону навколишньої природного
середовища є регулювання відносин в області охорони, використання і
відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки,
попередження і ліквідації негативного впливу господарської й іншої
діяльності на навколишню природне середовище; збереження природних
ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів і інших природних
комплексів, унікальних територій і природних об’єктів, зв’язаних з
історико-культурною спадщиною.

Таким чином, мі бачимо, що в держави є законодавчі і фінансові важелі
для керування і регулювання надання туристичних послуг на території
України. Наскільки смороду ефективні – покаже година.

Однак слід зазначити, що крім сприятливого економічного законодавства,
для ефективного розвитку туристично-рекреаційного комплексу в регіоні
необхідно не тільки законодавство, але і відповідне сполучення природних
ресурсів. У цьому плані Приморський регіон України, зокрема, Одеська
область, є досить унікальним комплексом.

2. Стан розвитку економічного потенціалу регіону

Загальна площа Українського Причорномор’я складає 86,4 тис. км2,
населення (за станом на 1 січня 1992 р.) – 5,26 млн. чіл., тобто,
відповідно, 14,3% від загальної території України і 10,1% від її
населення. Щільність населення на 1 км2 складає, відповідно: 54,9 чіл. –
у Миколаївської, 79,1 чіл. – в Одеській і 44,6 чіл. – у Херсонської
областях.

Регіон характеризується м’яким кліматом: печеня тривале літо, нетривала
тепла зима. Середньорічні температури складають від 8,8 0С – у північних
регіонах до 10,8 0С – у південних.

Приморське положення регіону і його безпосередній вихід до найбільших
річкових магістралей визначають господарську структуру Українського
Причорномор’я. Для регіону характерний саме приморський тип розміщення,
функціонування і розвитку продуктивних сил. Великі порти, самі могутні
морські і річкові перевантажувальні комплекси, що ведуть промислові
об’єкти розташовані в приморсько-гирлових ділянках найбільш великих
судноплавних рік регіону. Приміром, такі індустріально-транспортні
центри Українського Причорномор’я, як Одеса, Херсон, Миколаїв,
Іллічевськ, Ізмаїл, Білгород-Дністровськиий, Рени і т.д. Якщо порти
Одеси, Південного, Ізмаїла, Рени орієнтуються в основному на
експортування вантажів, те порти Іллічевська й Усть-Дунайська, навпроти,
на їхній імпорт.

Слід зазначити, що саме в приморській зоні регіону сконцентровані 75-80%
усіх потужностей морського господарства Причорномор’я, не менш 85%
загального промислового виробництва, близько 70% населення регіону,
практично всі санаторно-рекреаційні господарства, великий частина як
виробничої, так і соціальної інфраструктури.

Вусі це створює надзвичайне техногенне навантаження на відносно вузьку
берегову лінію регіону. Розміщення в ній гнітючої частини
портово-промислових центрів, інфраструктури самого різного роду, а також
населення підсилило екологічне навантаження з усіма наслідками, що
випливають: забруднення атмосферного повітря і моря; відвід і без того
обмеженої кількості берегових земель для господарської діяльності, їхня
наступна ерозія і т.д.

Ситуація значно погіршується в останні роки. Досить сказати, що якщо в
недавньому по Україні знешкоджувалося більш 76% шкідливих речовин, що
викидається в атмосферу, то в Одеській області лише 54%, а в Херсонської
– 50%.

Вусі це ще раз підтверджує необхідність спільної діяльності і
координації зусиль на збереження регіону шельфу Чорного моря. При
сполученні функціонування туристсько-рекреаційного сектора з
морегосподарськими і індустріальним комплексами, мабуть, можливо їхній
спільний розвиток у сполученні з природоохоронною й екологічною
діяльністю.

Необхідно відзначити, що в регіоні маються багаті рекреаційні ресурси,
тому що саме лікувальні бруди лиманів, морська вода, мінеральні води, а
також морські пляжі і теплий клімат за загальносвітовими стандартами є
основою створення туристсько-рекреаційних комплексів.

Туристично-рекреаційні ресурси Одеського регіону – органічна складова
частина його соціально-економічного комплексу.

У регіоні знаходяться 92 природно-заповідні зони. У їхньому числі
заповідники державного значення – Дунайські, Дністровські плавні,
ботанічний сад Одеського державного університету, 42 пам’ятника природи,
2 заповідні урочища і т.д.

На території області протікають ріки Дунай, Дністер, Південний Буг;
знаходиться більш 20 лиманів і озер. У їхньому числі Куяльницький,
Хаджибейський, Тілігульський лимани, озера Алібей, Шагани й ін.

Своєрідністю туристично-рекреаційного потенціалу регіон зобов’язаний
численним пам’яткам древніх часів з відомими історико-архітектурними
заповідниками, пам’ятниками і музеями. Це, зокрема, розкопки античних
міст Тірі, Ніконії, оборонної архітектури в м. Білгород-Дністровський,
якому в 1998 році виповнюється 2500 років; пам’ятники культової
архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рени.

Серед об’єктів туризму велике значення мають Одеський державний
академічний театр опери і балету, різні музеї, Одеські катакомби,
діорама штурму військами А. Суворова міцності Ізмаїл…

Важливу роль грає культурно-рекреаційне господарство регіону. Сприятливі
кліматичні умови Примор’я, численні пляжі, тепла морська вода, ропа
лиманів, лікувальні бруди, мінеральні джерела обумовлюють його
загальнодержавне значення.

Рекреаційні ресурси зв’язані, насамперед, із приморсько-прибережної
смугою. Довжина морських пляжів складає 175 кілометрів. Їхня ширина
досягає 50 метрів, а в деяких зонах і значно більше. Чорне море
характеризується тім, що його вода має значно меншу солоність, чим
Світовий океан (0,5 — 0,6), що робить терапію (морське купання) більш
приємним і цілющої. Разом з тім вода Чорного моря сильно мінералізована,
маючи у своєму складі солі брому, йоду й ін. У зв’язку з цим,
лікувальними солями і киснем збагачене і морське повітря. Морські
купання використовуються як могутній лікувально-профілактичний засіб при
шкірних, нервових і серцево-судинних захворюваннях, захворюваннях
верхніх дихальних шляхів і ін.

Особливу роль у даний година і при майбутньому розвитку
туристсько-рекреаційного комплексу буде грати тієї факт, що одеські
рекреаційні зони мають лікувальні бруди і мінеральні води практично
всіх різновидів, що маються на території СНД і за рубежем.

Лікувальні бруди Кульяницького лиману під Одесою мають світову
популярність. Їхні геологічні запаси оцінюються приблизно 24000 тис. м2
а загальні балансові запаси – більш ніж у 15000 м3.

Ропа Куяльницького лиману також має велике лікувальне значення, тому що
містить солі магнію, кальцію, йоду і брому. Тілігульський лиман також
має великі запаси лікувальних брудів (близько 14000 тис. м3.)

Високоякісні і кондиційні лікувальні бруди також маються в Будакському
мані, в озері Сасик, у районі в районі Сухого лиману (загальні запаси
близько 14000 м3.)

У курортно-медичних зонах Очаківська і Кінбурська також маються запаси
лікувальних брудів, наприклад, солоні намулові сульфідні бруди
материкового типу.

Мінеральні води також є коштовним ресурсом рекреаційного комплексу
Причорномор’я. Всесвітньо відома мінеральна вода типу «Куяльник». У
Білгород-Дністровському районі маються мінеральні води загального
призначення і сульфатного типу. Причому смороду вже активно
використовуються в лікувальних цілях у Білгород-Дністровськиий, курортах
Затока і Сергіївка.

У районі Очакова і Морського виявлена і гарно вивчена в бальнеологічному
відношенні мінеральна вода типу «Куяльник», відомі Березанська
мінеральна вода, мінеральні води в районі Варварки і на Кінбурській
косі.

Особливо слід зазначити, що рекреаційні ресурси, як правило, знаходяться
недалеко від великих агломерацій з їхньою розвиненою транспортною
інфраструктурою, системами інженерно-побутових комунікацій та великий
пізнавальний інтерес культурно-історичними цінностями, які представляють
пізнавальний інтерес.

В області знаходиться близько 290 установ оздоровлення і відпочинку. Це
санаторії, санаторії-профілакторії, будинку і бази відпочинку, дитячі
оздоровчі установи, що можуть одночасно надавати свої послуги майже
68000 відпочиваючим.

Прийом, обслуговування туристів ведуть 175 туристичних підприємств, 7
спеціалізованих готелів, 2 кемпінги, 6 туристичних баз, 26 підприємств
харчування, 2 автотранспортні підприємства.

Ця обставина є великим плюсом з погляду розвитку туристсько-рекреаційних
комплексів. Однак, з іншого боку, саме антропогенне навантаження на
санаторно-рекреаційні ресурси Причорномор’я є однієї із серйозних
проблем регіону.

3. Проблеми і стратегія розвитку регіону.

Екологічний аспект

Як уже було відзначено, одним з головних факторів залучення туристів у
Причорноморський регіон України є стан навколишнього середовища.
Домовленість по екологічному контролі за якістю навколишнього середовища
була підписана країнами Чорноморського басейну 30-31 жовтня 1996 р. у
Стамбулі, Туреччина. Там був складений план по оздоровленню і захисту
Чорного моря.

Був проведень Трансграничний Діагностичний аналіз (TDA), на підставі
якого були зроблені наступні висновки:

Экосистеме Чорного моря як і раніше загрожують надходження забруднюючих
речовин, багато хто з який є біогенними. У Чорне море біогени надходять
із джерел, що знаходяться на суші; перенос їхній здійснюється ріками.
Дунай відповідає більш, ніж за половину обсягу біогенів, що надходять у
Чорне море.

З недостатньо обробленими (очищеними) стоками в море надходять
мікробіологічні забруднювачі, що загрожують суспільному здоров’ю і
службовці в деяких випадках перешкодою для розвитку стійкого туризму й
аквакультури.

Крім цього, екосистемі Чорного моря загрожують триваючі надходження
інших шкідливих речовин, особливе місце серед який займає нафта. Нафтові
забруднення виникають у результаті випадкових чи планових викидів із
судів і наземних джерел.

Більш того, що мало в минулому місце внесення далеких видів з
баластовими водами судів уже нанесло істотну втрату екосистемі Чорного
моря і продовжує бути погрозою для сусідніх Середземного і Каспійського
морів.

Нерозумне користування ресурсами, зокрема, непродуманий підхід до
прибережного рибальства і користування береговою зоною, перешкоджають
стійкому розвитку Чорноморського регіону. Велика частина рибних запасів
Чорного моря вже постраждала від забруднення і надмірного вилову, чи
перебуває під загрозою надмірного вилову; багато прибережних районів
спотворені ерозією і безконтрольним використанням під міське
будівництво. Унаслідок цього під погрозою зникнення знаходяться
унікальні місця мешкання і ландшафти, і, у кінцевому рахунку, біологічна
розмаїтість і продуктивність екосистеми Чорного моря.

Вищевикладене дозволяє припустити, що процес деградації Чорного моря
необоротний. Однак моніторинг середовища, що проводився протягом 4-5
останнього років, показує відчутне і триваюче поліпшення обстановки в
деяких місцях Чорного моря. Зважаючи на всі, це поліпшення являє собою
непрямий результат зменшення (ослаблення) економічної діяльності в
регіоні і, до деякої міри, природоохоронні заходи, що починаються
урядом. Проблема, що регіон повинний вирішувати сьогодні, полягає в
забезпеченні здоров’я Чорного моря при одночасній стабілізації і
розвитку економіки.

Стратегічний план дій – крок до досягнення стійкого розвитку
Чорноморського регіону. Його кінцевими цілями є створення здорової
обстановки й розумів життя для населення, що проживає в міській і
сільській місцевості регіону, збереження і підтримка біологічної
розмаїтості екосистеми Чорного моря з життєздатними природними
популяціями вищих організмів, що включають у собі морських ссавців і
осетрових риб, а також гарантовані засоби до існування за рахунок
розумного розвитку рибальства, аквакультури і туризму для населення всіх
причорноморських країн.

Як основу спільних дій країн, що прийняли доля в конференції, а саме
Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччини й України були вироблені
наступні принципи:

В основу менеджменту прибережної зони винна бути покладена концепція
стійкого розвитку, що дозволити діяти, не виходячи за межі екологічної
ємності екосистеми Чорного моря і не піддаючи ризику інтереси майбутніх
поколінь.

Варто керуватися принципом дотримання обережності, що дозволити уживати
превентивних заходів у випадку виникнення побоювань, що який-небудь рід
діяльності може збільшити ризик нанесення збитку здоров’ю людини, живимо
ресурсам і морським екосистемам, красі чи пейзажу ж перешкодити допуску
законом моревикористанню, навіть якщо причинно-наслідковий зв’язок між
даним видом діяльності і її наслідків не представляється очевидної.
Принцип обережного підходу повинний застосовуватися і тоді, коли наявна
чи інформація, що надходити, носити неясний, ненадійний чи невизначений
характер.

Варто починати попередні дії, у число яких входять планування виправлень
на непередбачені обставини, визначення впливів на навколишнє середовище
і стратегічну оцінку середовища (визначення наслідків урядових політик,
програм і планів для навколишнього середовища).

Необхідно заохотити використання чистих технологій, що зажадає чи заміни
поетапного скасування існуючих неощадливих і екологічно шкідливих
технологій.

Варто всіляко користатися економічними важелями, що сприяють процесу
стійкого розвитку. Їхній діапазон містить у собі реалізацію економічних
ініціатив, спрямованих на впровадження економічно безпечних технологій
і видів діяльності, поетапне скасування субсидій на екологічно шкідливі
і сумнівні технології і види діяльності; упровадження системи штрафів
для користувачів за принципом «забруднив — плати»; а також звітність по
використанню природних ресурсів і середовища.

Екологічні і здоровоохоронні розуміння повинні прийматися в розрахунок
при плануванні в таких сферах, як туризм, містобудування, розвиток
сільського господарства і промисловості, рибного промислу й
аквакультури.

Поки проблеми, зв’язані з установленням морських границь у регіоні,
знаходяться в стадії рішення, варто практикувати тісне співробітництво
між причорноморськими державами, що передбачає вживання заходів, що
сприяють оздоровленню й охороні екосистеми Чорного моря і раціональному
використанню його ресурсів.

Варто всіляко підтримувати співробітництво всіх країн Чорноморського
басейну, і, зокрема, країн Чорноморського узбережжя і басейну ріки
Дунай.

Варто заохочувати залучення посередників при здійсненні Стратегічного
плану дій, наприклад, при визначенні прав користувача і прав власності.

Доступ до інформації і залучення громадськості повинні забезпечуватися
за допомогою поширення інформації про роботу, що проробляється по
оздоровленню й охороні Чорного моря, а також за рахунок визнання і
використання права громадськості, включаючи і посередників, на долі в
прийнятті рішень і реалізації дійсного Стратегічного плану дій.

На конференції в Стамбулі були прийняті кілька основних напрямків, по
яких здійснюється природоохоронна діяльність і екомоніторинг
навколишнього середовища.

Такими напрямками є:

А. Боротьба з забрудненнями.

При цьому розглядаються такі пункти, як «наземні джерела забруднення»,
«ріки», «атмосферне забруднення»; проводитися контроль над крапковими
джерелами забруднення, вивчаються обсяги забруднень, що надходять від
плавзасобів і в результаті звалення сміття. Крім того, розглянуті
питання Трансграничного переміщення небезпечних відходів, оцінки і
моніторингу забруднюючих речовин.

Б. Керування живими ресурсами

У цьому блоці розглядаються питання промислової експлуатації ресурсів,
охорони біологічної розмаїтості, охорони місць проживання і ландшафту,
оцінки рівнів впливу на навколишнє середовище й об’єднане керування
прибережною зоною. Крім цього, окремим пунктом виділене питання розвитку
стійкої аквакульрури і туризму. Зокрема, там пропонується «розвивати
екологічний туризм за допомогою, крім інших способів, здійснення
конкретних експериментальних проектів у державах узбережжя Чорного
моря… Індустрія туризму винна плануватися більш раціонально, і
враховувати розуміння, що стосуються водопостачання, якості очищення
пляжних вод від стоків, використання природних ресурсів і розвитку
курортів при представленні відповідних проектів. Від цього підходу
виграє й індустрія туризму, і навколишнє середовище. Крім цього,
проекти, зв’язані з розвитком туризму, повинні проходити експертизу на
предмет можливих впливів на навколишнє середовище»

Таким чином, стратегічний план дій по Чорному морю, що був підготовлений
під егідою BSEP (Black Sea Ecological Program) містить у собі наступні
основні пропозиції у відношенні КУПЗ (Комплексне керування прибережною
зоною):

Регіональне співробітництво: розробка регіональної стратегії КУПЗ по
Чорному морю з метою встановлення загальних цілей КУПЗ, підходів і
діяльності, зміцнення Центра активності КУПЗ і цільових проектів,
узгодження планів землекористування і введення загальної зональної
класифікації правил.

Планування: зміцнення національних міжгалузевих комітетів; розробка
національної стратегії КУПЗ відповідно до регіональної стратегії;
розробка модельних проектів КУПЗ у кожній країні; подальша розробка
законодавства і правил КУПЗ на основі обміну досвідом між чорноморськими
країнами.

Обстеження ерозії прибережної зони: пілотні дослідження і показові
проекти по впровадженню сучасних методів і підходів до охорони
прибережної зони в Чорноморському регіоні.

Регіональний план на випадок надзвичайних обставин: забезпечення
належної охорони навколишнього середовища шляхом складання регіонального
плану на випадок надзвичайних обставин відповідно до вимог Міжнародної
морської організації і міжнародних угод.

Доля громадськості: підвищення ролі громадськості в процесі прийняття
рішень, для того щоб забезпечити схвалення громадськістю національної
стратегії КУПЗ, місцевих міських планів і планів землекористування.

Проблема залучення інвестицій у туристично-рекреаційну індустрію регіону

У даний година назріла необхідність у лібералізації зовнішньоекономічної
діяльності і до початку активної політики по інтеграції України в
європейське співтовариство. У сфері туризму і рекреації це повинно
означати створення сприятливих розумів для іноземних і внутрішніх
інвесторів. У даний година інвестиційний клімат в Україні більшістю
зацікавлених осіб оцінюється як несприятливий. Для зміни його статусу на
сприятливий необхідні зміни з боку державних органів. Основними змінами
повинні статі тверді гарантії схоронності інвестицій. Так, найбільш
розповсюдженим є думка про ті, що інвесторам не потрібні навіть
спеціальні пільги, ал необхідна тверда впевненість у тім, що їхні гроші
запозбавлятися їх грошима. У цьому відношенні Україна поки ще не може
заявляти про свої тверді гарантії.

Однак у відношенні пільг для іноземних інвесторів недавно були зроблені
істотні зміни. Закон «Про внесення змін у деякі законі України з метою
стимулювання інвестиційної діяльності», прийнятий парламентом 15 липня
з’явився як альтернативний двом законопроектам Президента, аналогічним
його ж Указам. Від як виглядає думка Андрія Серветника, старшого фахівця
податково-юридичного відділу ТОВ «Артур Андерсен».

Цілком логічним виглядає зміна Закону про оподаткування прибутку
підприємств (п. 7.8.5. ст.7, пп.13.2 і п.п.13.7 ст.13 даного Закону),
унаслідок чого:

Прямо й однозначно зазначено, що податок на дивіденди, установлень
підпунктом 7.8.2, не застосовується при виплаті дивідендів нерезидентам,
що обкладаються податком у порядку, визначеному п.13.7. ст.13 Закону;

Дивіденди виключені з переліку доходів, що підлягають податку на
репатріацію по ставці 15% (п.13.2 ст.134);

Ставка податку на суми доходів нерезидентів, отриманих у вигляді
дивідендів, обкладаються податком по ставці 15% (у попередній редакції –
30%), якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод.

Досить революційна зміна частини 1 підпункту 3.2.8. Важко переоцінити
значення доповнень до розглянутого пункту, відповідно до якого передача
внеску в статутний фонд не підлягає обкладанню ПДВ, «у тому числі при
ввозі основних фондів на митну територію України (крім підакцизних
товарів) чи їхньому вивозі за межі митної території України». А
виходить, є надія на ті, що в даному питанні нарешті-ті з’явилася
визначеність, що означає рішення проблеми на користь іноземних
інвесторів.

У цілому, розглянутий Закон можна оцінити як досить прогресивний, тому
що його положення значно послабляють податковий тиск на іноземних
інвесторів, а також вносять ясність (сподіваємося — остаточну) у багато
спірних питань оподатковування.

Також одним із пріоритетних напрямків у залученні іноземних інвестицій у
туризм в Україні може статі формування вільних зон рекреаційного
підприємництва.

Створення туристичних і курортно-рекреаційних СЭЗ поряд з додатковим
залученням іноземної валюти дозволити вирішити комплекс економічних,
екологічних, соціальних, наукових і інших проблем, зв’язаних з
кардинальним поліпшенням даного виду діяльності, у т.ч.: реконструкції
матеріально-технічної бази курортів, розширення набору рекреаційних
послуг і видів дозвілля, підвищення кваліфікації і заробітної плати
обслуговуючого персоналу.

Виходячи з відсутності традиційного досвіду створення рекреаційних СЭЗ і
наслідків їх економічного, соціального й екологічного впливу на
прилягаючий регіон доцільно на першому етапі формування окремих
локальних зон, компактне розміщення яких дозволити з максимальною
ефективністю використовувати закордонний досвід і потенціал у даній
сфері діяльності.

Ведучими критеріями добору місця розташування туристичних і
курортно-рекреаційних СЭЗ з обліком специфічних регіональних
особливостей повинні бути:

а) наявність коштовних, у т.ч. унікальних рекреаційних ресурсів
(лікувальні бруди, мінеральні води, зручні морські пляжі), що дозволяють
забезпечити значні надходження валюти в результаті експорту цих
ресурсів, за лікування й оздоровлення рекреантів, а також підняти
міжнародний престиж курорту;

б) розвиток окремих слабоосвоєнних у рекреаційному відношенні
приморських районів і рішення на цій основі соціально-економічних
проблем, у т.ч. працевлаштування, житлові проблеми й ін.;

в) кардинальне поліпшення стану навколишньої природного середовища в
результаті чи закриття перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв
і т.д.

Туристичні і курортно-рекреаційні СЭЗ повинні створюватися в границях
уже сформованих курортних районів і рекреаційних зон. При цьому переваги
необхідно віддавати тім учасникам, що мають вигідну транспортну
інфраструктуру, що склалася мережу здравниць і туристичних установ.

Виходячи з запропонованих критеріїв розміщення, першочерговими об’єктами
створення туристичних і курортно-рекреаційних СЭЗ повинні статі
здравниці Одеського курортно-рекреаційного регіону, що є особливо
привабливим для західних інтуристів і підприємців у зв’язку з можливістю
вкладення своїх інвестицій у цю перспективну сферу діяльності й
одержання значного прибутку в умовах міжнародної конкуренції, що
підвищується, на світовому рекреаційному ринку. Специфікою розвитку
зазначених СЭЗ повинне статі формування великої, орієнтованої на експорт
бази по видобутку, використанню і вивозу в інші регіони України, країни
СНД, а також за рубіж частини особливо коштовних видів рекреаційних
ресурсів, що володіють конкурентноздатністю на світовому ринку, таких як
високоякісні лікувальні мулові бруди, мінеральні води і т.д.

Маркетинговий аспект розвитку регіону

У Розпорядженні Одеської обласної адміністрації «Про програму розвитку
туризму в Одеському регіоні до 2005 долі» у розділі
«Інформаційно-рекламна і маркетингова діяльність» зазначено, що «з метою
вивчення потреб ринку й активного впливу на його формування необхідно
створити інформаційно-рекламну і маркетингову системи, налагодити випуск
високоякісної рекламної продукції, інформаційно-довідкового матеріалу,
спеціалізованих туристичних видань…

У зв’язку з цим передбачається, зокрема, підготовка і внесення на
розгляд облдержадміністрації пропозиції про створення при комітеті з
туризму і рекреаційного господарства госпрозрахункової інформаційно
рекламної і маркетингової служби…, а також вивчити практику
інформаційної і маркетингової діяльності в деяких країнах з розвитий
інфраструктурою туризму (Болгарія, Словаччина, Угорщина в т.ч.)»

Цікаво в цьому випадку ознайомитися з даними, наданими Міністерством
туризму Болгарії керівнику Служби по торгово-економічних питаннях
Болгарського консульства в Одесі г-ну С. Кірчеву для доповіді на Другій
міжнародній молодіжній конференції по маркетингу і менеджменту в туризмі
«Чорноморська Перлина-99», проведеної локальним комітетом Міжнародної
Асоціації студентів і молодих фахівців в області економіки і керування
AIESEC Одеса.

«Для зміни представлення, що існувало до недавнього години, про Болгарію
як про країну морського відпочинку і зимового лижного туризму, мі будемо
рекламувати можливості, що пропонують екологічний, сільський,
мисливський туризм, проведення різних конгресів. У країні маються
відмінні можливості для розвитку пішохідного туризму, скелелазіння,
альпінізму, спелеологічного туризму. У горах маються сприятливі умови не
тільки для лижного туризму, але і гірських переходів. Гарні перспективи
у велосипедного і кінного туризму. У районах національних парків і
заповідників маються умови для організації фотосафарі і природного
туризму. Передумовою для розвитку цих видів туризму є виняткова
розмаїтість флори і фауни Болгарії, сприятливі клімат і рельєф. На
Чорноморському узбережжі пропонуються і підвідні види спорту.

Про нові акценти в пропозиції можна говорити ще довго. Важливим, однак,
є ті, що підвищення якості і розмаїтості вибору туристичного продукту в
Болгарії повинні відповідати самим сучасним вимогам туристичного ринку,
що росту конкуренції, мі повинні зберегти інтерес наших традиційних
гостей – у 1998 її відвідали більш ніж 2 млн. 300 тис. іноземних
туристів – і залучити на нетрадиційні для нашої країни ринки нових
туристів».

Також на конференції «Чорноморська Перлина -99» був запропоновано
короткий опис Центра промоушн регіону.

Центр Регіонального Просування Туризму

1. Місія організації: Створення позитивного іміджу регіону з метою
залучення туристів і інвестицій.

Головний пріоритет розвиток incoming tourism із країн СНД і
країн Європи.

Робота з представниками різних вікових категорій:

молодь

люди середнього років

літні (старі) люди

Основна увага приділяється молоді тому що цей клас туристів найменш
вимоглива до зовнішніх розумів (умови проживання, погода і т.д.)

Робота з різними по забезпеченості групами:

високо забезпечені

середньо забезпечені

низько забезпечені

Основна увага приділяється середньозабезпеченим групам тому що смороду
представляють найбільш численний і стабільний клас туристів.

Робота з різними по статусі соціальними групами:

інтелігенція

робітники

бізнесмени

родини

студенти

службовці

Вивчення зовнішньої інформації про стан туристичного ринку по різних
джерелах:

дослідницькі інститути

Держкомтуризму

спеціалізовані і неспеціалізовані видання в пресі.

Вивчення потреб існуючих споживачів через:

звіти лідерів туристичного ринку

проведення соціологічних досліджень (опитувань)

Проведення аналізу існуючої ситуації (SWOT-аналіз).

Сильні сторони:

відсутність комерційних інтересів (сила для залучення партнерів)

відсутність такої діяльності на ринку

необхідність такої діяльності Слабкі сторони:

відсутність стабільного фінансування

відсутність безпосереднього досвіду подібної діяльності

Можливості:

вихід на ринок СНД і країн Європи

повна самооплатність Небезпеки:

складна економічна ситуація ставити під погрозу існування центра(можливе
відмовлення від фінансування партнерами)

не чітка законодавча база

2. Мети і задачі центра:

дослідження ситуації на ринку туристичних послуг

надання інформації

збір і обробка інформації про регіон

вироблення рекомендацій

Цільові групи:

туроператори

турагентства

різні об’єднання туркомпаний (у т.ч. міжнародні)

держструктури

СМІ

Населення

Обрані цільові групи відрізняються підходами в передачі їм інформації.

Як інструменти при передачі інформації можуть використовуватися:

карти

листівки

інформаційні і рекламні буклети

статті і репортажі в СМИ

відео матеріали

інтернет

сувеніри

статистичні дані

Також необхідно:

доля у виставках і ярмарках по туризму ( у т.ч. у міжнародних)

зв’язок із внутрішнім і зовнішніми туристичними компаніями

зв’язок з аналогічними центрами за кордоном

Маркетинг микс

Місце розташування – Одеса.

Пропонований продукт — достовірна і повна інформація про регіон.

Для кого надається інформація? – для всіх цільових груп (кінцева
позначка повідомлення інформації кінцевому користувачу тобто туристу).

Ціна даної послуги? — дані послуги повинні надаватися безкоштовно,
платними можуть бути лише деякі способи передачі інформації

Як буде просуватися даний діяльність? – у процесі просування даної
послуги і просуванні безпосередньо регіону використовуються вже
перераховані інструменти.

5.Загальний промоушн:

Просування даного виду послуг з постійною адаптацією під
ситуацію, що змінюється.

6.Як проходити просування :

доля у виставках (пошук, налагодження контактів; налагодження контактів
з колегами; наступне розсилання інформації; “добивання”)

розсилання цільової інформації (туристичним фірмам, спеціалізованим
видавництвам)

цільова реклама ( пошук фінансування, пошук партнерів)

організація study tours для: СМИ, бізнесменів, представників посольств і
консульств

робота з пресою по туризму

використання інтернету (www……..)

7. Визначення стратегії по моделі Ансоффа

Виходячи з даної моделі «продукт» можна охарактеризувати як
«новий продукт на старому ринку».

«Продукт» має потребу в постійному удосконалюванні

споконвічно «продукт» створюється адаптованим

має можливість бути кращим на ринку СНД

має можливість виходу на більш платоспроможні ринки Європи

Висновок

Отже, мі розглянули деякі передумови до удосконалення функціонування
галузі економіки, що по оцінках міжнародних експертів, є однієї з
найбільше быстрорастущих у світі. І в Україні вона може статі однієї із
самих рентабельних за умови державної політики, спрямованої на її
активне удосконалювання.

Туристично-рекреаційна індустрія не є наукомісткої, не є екологічно
небезпечної (при її розумному розвитку) і дозволяє досить швидко
одержати доход на вкладений капітал. Тепер задачею держави є напрямок і
визначення основних принципів розвитку індустрії. Їсти можливість
залучити в цю галузь не тільки закордонний, але і внутрішній
інвестиційний капітал, що може активно сприяти виходу української
економіки з кризи.

Країна, підвищуючи рівень життя своїх громадян, мимоволі залучає їх
подорожувати. Недарма одні із самих подорожуючих націй – це німці і
японці. Однак, розвиваючи цю галузь, можна домогтися підвищення рівня
добробуту населення країни. Крім того, туризм сприяє поліпшенню
екологічної обстановки з країні. Адже ніхто не захоче їхати в країну, де
немає нормальних розумів для життя, де природа не цінується як найвище
надбання держави.

Також туризм через міжкультурне взаєморозуміння впливає на людей,
роблячи їх більш терпимими друг у другу. Це допомагає уникнути
конфліктів і воєн. Не випадково, що країни, що проголосили політичний
нейтралітет, — Швейцарія, Швеція, Австрія, Мексика, завжди були і
залишаються притягальними для туристів.

В умовах мирних, стабільних двосторонніх і багатобічних відносин між
державами міжнародний туристичний обмін значно зростає. За даними
статистики, в останні два десятиліття обсяг міжнародного туризми в
Європі збільшується щорічно. Це результат нової політичної обстановки,
що склалася на Європейському континенті в другій половині нинішнього
сторіччя.

І Україна як країна, що бажає ввійти в Європейську Співдружність, винна
випливати тенденціям, що рухаються в цьому суспільстві. Це може
послужити неспоганюємо рушійним фактором для прискорення процесу
об’єднання Європи і розвитку України як її складеної невід’ємної
частини.

Список використаної літератури:

“Про заходи щодо розвитку санаторно-курортної діяльності в Автономній
Республіці Крим” УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

“Про оподаткування податком на додану вартість послуг з туризму”.
Державна податкова адміністрація , Лист № 5628/10/16-1101 від 14.05.98

“Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 долі” УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

“Про податок на додану вартість” ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
УКРАЇНИ. ЛИСТ від 12.12.97 р. N 16-1118/11-10316

“Про Положення про Державний комітет України по туризму” Президент
України , Указ Президента № 1400/98 від 29.12.98

“Про Програму розвитку туризму Україні до 2005 долі” КАБІНЕТ МІНІСТРІВ
УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 28 червня 1997 р. N 702

“Про програму розвитку туризму в Одеському регіоні до 2005 долі” Одеська
Обласна Державна Адміністрація. Розпорядження від 15 грудня 1997 р.

“Про туризм” ВР України , Закон № 324/95-ВР від 15.09.95

Галушкіна Т.П. Харічков С.К. Екологічний менеджмент в Україні Од. 1998

Герасименко В.Г. Основи туристського бізнесу Од. 1996

Галабов К. “Розвиток суспільства і комплексне керування прибережною
зоною в Чорноморському регіоні” /Порятунок Чорного моря. Бюлетень BSEF,
09/96/

Николайчук О. “А тепер – про гарному” /Бізнес, № 32 від 9.08.99/

Робочі матеріали конференції «Чорноморська Перлина-99»

Стратегічний план дій по оздоровленню і захисту Чорного моря /матеріали
конференції, Стамбул, Туреччина, 30-31 жовтня 1996 р./

PAGE 22

PAGE 18

PAGE 22 NUMPAGES 1 PAGE 22

Похожие записи