Реферат на тему:

Нормативно-правовий, технічний і технологічний детермінаційно-причинний
комплекс тінізації фінансово-господарських відносин

Характеристика нормативно-правового та пов’язаного з ним технічного й
технологічного детермінаційно-причинного комплексу є продовженням
розвитку вчення про причини та умови, що сприяють зростанню тіньових
процесів у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.

Причому перед тим, як перейти до більш детальної характеристики
зазначеного причинного комплексу, слід зауважити, що він суттєво
відрізняється від макрорівневих, де технічні та технологічні аспекти є
частіше не причинами, а умовами скоєння тіньових проявів. Наприклад,
погане технічне укріплення об’єкта торгівлі та технологічна простота
протиправного діяння провокує особу до скоєння злочину. Інша справа,
коли скажімо, технологічні аспекти недосконалості системи оподаткування,
кредитної і монетарної політики і т. ін. викликають глобальний масив
негативних чинників, що зумовлюють суб’єкта суспільно-економічних
відносин вести свої справи у тіньовому секторі економіки, при цьому
скоювати службові підлоги, корупційні діяння і т. ін.

У попередньому параграфі ми позначили деякі першопричини або
макрорівневі соціально-економічні та організаційно-правові чинники, що
сприяли виникненню та стрімкому розповсюдженню тіньових процесів.
Позначили деякі нормативно-правові акти та змодельовані ними технології
і механізми, які стали в основі первісного накопичення, “намивання”,
акумуляції і “відмивання” тіньових капіталів. Визначили, що перші такі
нормативно-правові рішення були прийняті у сфері кримінального
судочинства щодо змін підходів до кваліфікації такого складу злочинів,
як розкрадання державного чи колективного майна, приписки та інші
перекручення звітності про виконання планів (ст.ст. 84–1471 КК України),
спекуляція (ст. 154 КК України) та хабарництво (ст. 168 КК України) [79,
76–79]. Ці нормативно-правові акції в сукупності з упровадженням
кооперативів, які частіше створювались при державних підприємствах
родичами та друзями керівників зазначених підприємств і започаткували
механізми родинно-кланового перерозподілу суспільної власності, у чому
відобразився перший етап тінізації суспільно-економічних відносин.

Трансформація банківської системи (1987–1991 р. р.) та допущені
прорахунки при цьому [79, 74–86] забезпечили доступ даних кланів до
легітимних фінансово-господарських інструментів, стали другим етапом
тінізації економіки.

Далі відзначили, що третій етап поглиблення тінізації відносин, який
розпочався в 1992 році, пов’язується з прорахунками в кредитній,
монетарній та податковій політиці держави, зародженням ринку цінних
паперів та приватизації. Усе це викликало глобалізовані шахрайства
трастів, незаконні емісії фіктивних безготівкових коштів із авізо,
чеків, випуск різноманітних платіжних сурогатів, шахрайств з
використанням електронних засобів зв’язку і перетворило окремі
протиправні діяння у протизаконний капіталоутворюючий процес накопичення
капіталів криміногенного характеру [72, 194–277]. Якщо провести аналіз
технологічних аспектів цих політичних, фінансово-, кримінально-правових
та управлінських акцій, то ми побачимо, що кожен з попередніх етапів
готував базу для впровадження наступного. Врешті-решт, усе це призвело
до гіперінфляції, руйнації виробничого сектора економіки, втрати двох
третин національного валового продукту, глибокої економічної кризи та
глобальної тінізації суспільно-економічних відносин. За розрахунками
різних фахівців, обсяги тіньової економіки в 1994–1996 роках зросли від
50 до 65 відсотків загального економічного обороту країни [14], а в
зверненні Президента України до Верховної Ради у 2001 році обсяг
тіньової економіки прирівняно до обсягів легальної економічної
діяльності.

Поряд з іншими чинниками тінізації економіки на сучасному етапі одним із
основних називають надмірний податковий тиск. У яких конкретно
технологічних механізмах відображаються прорахунки держави у сфері
податкової політики? Деякі аспекти цієї проблеми позначили вище. Тут
доцільно їх розкрити глибше. Як відомо, податкова система складається з
двох компонентів – податкової служби та системи оподаткування. Якщо
перша складова – податкова служба – покликана забезпечити
адміністрування податків у строки та порядку, визначеному в системі
оподаткування, то виходить, що основні технологічні механізми реалізації
податкової політики закладені саме в конкретних податках, які складають
систему оподаткування.

Не претендуючи на повне визначення змісту поняття “система” (оскільки це
не є основним предметом даного дослідження), ми лише відзначимо, що
будь-яка система передбачає чітку взаємодію всіх її компонентів і
категорично не припускає внутрішньої суперечності між її складовими. В
області техніки такі суперечності між елементами “системи” руйнують і
виводять з ладу весь механізм технічного приладу. У сфері суспільних
відносин механізм “системи” якийсь час існує, але дає результати
протилежні від задекларованих. У результаті така “система” стає чинником
деградації відносин.

Розглянемо хоча б коротко, що в контексті основних завдань “системи”
являє собою чинна система оподаткування. Економіко-кримінологічний
аналіз показує, що існуюча система оподаткування України є не прозорою
економічною моделлю взаємоузгоджених між собою податкових зобов’язань,
оформлених у цілісну правову конструкцію, а набором суперечливих,
дезінтегруючих фінансові потоки кумулятивних податків. Економічна і
правова модель системи оподаткування впровадила в податкові відносини
дезінтеграційно-пригнічувальні за своєю природою принципи “податки на
податки” та “податки на витрати”. Це, перш за все, ускладнило саму
систему оподаткування, зробило її непрозорою, зумовило непродуктивний
документооборот, обслуговування якого вимагає додаткових людських
ресурсів, а водночас упроваджує багатократне оподаткування одних і тих
же сегментів виробничого циклу. Включення в базу оподаткування витрат,
зокрема витрат, що йдуть на сплату податків, детермінує “вимивання”
оборотних коштів підприємств на стадії започаткування економічного
циклу, штучно збільшує собівартість продукції, її ціни, зниження
конкурентоспроможності перед імпортом, а відповідно викликає пригнічення
збуту продукції, купівельної спроможності юридичних і фізичних осіб,
подавлення процесів започаткування нового циклу виробництва, зростання
заборгованості за сировину й матеріали, виникнення боргових зобов’язань
щодо заробітної плати, відрахування у бюджет з усіма
дезінтеграційно-руйнівними наслідками, що випливають з цього. Таким
чином, існуюча система оподаткування, у поєднанні з однобокою монетарною
політикою та невиваженою внутрішньою і зовнішньою кредитною політикою,
виштовхує підприємницьку діяльність у тіньовий сектор економіки, а в
стратегічному плані усуває вітчизняного виробника з ринків власної
країни на користь іноземного конкурента. Більш детально дані проблеми
розглянемо нижче, але саме такі чинники, як наявність у системі
оподаткування принципів “податки на податки” та “податки на витрати”
детермінують штучно збільшений податковий тиск на платників податків, що
зумовлює тіньовий оборот, мотивом якого є ухилення від сплати податку, з
метою уникнення “вимивання” оборотних коштів, штучного збільшення
собівартості та кінцевої ціни продукції, а відповідно зменшення її
конкурентоспроможності перед імпортом. 

Безумовно, причин системної економічної кризи є більше. Це й згадувані
нами невиважена кредитна й монетарна політика. Однак у сучасних умовах
основною ланкою в системі державних заходів, що можуть повернути
тіньовий капіталооборот у легальний сектор економіки, є, перш за все,
еволюційна, але докорінна та динамічна трансформація чинної системи
оподаткування на засадах створення саморегулятивних алгоритмів
“детінізації” суспільно-економічних відносин. 

Саме побудована на нових, прозорих, технологічно-стимулюючих (а не
пригнічуючих) виробництво засадах система оподаткування з її механізмами
формування собівартості продукції, інтеграційними алгоритмами
збалансованого розподілу валового доходу в процесі
фінансово-господарського обороту повинна сформувати
продуктивно-відтворювальні, прозорі й недорогі, у плані здійснення
податкового контролю, акумуляційно-стимулюючі схеми обороту фінансових
потоків. Такі регулятивно-стимулюючі динаміку економічного обороту
механізми розробити нескладно, якщо систему оподаткування розглядати як
регулятивно-відтворювальний єдиний механізм, а не набір окремих
дезінтеграційно-суперечливих податків і зборів.

Хаотичне введення нових податків і зборів, як це робилось до цих пір,
призведе лише до подальшого пригнічення процесів акумуляції і обігу
оборотних коштів підприємств, а це – прямий шлях до розвитку тенденцій
зменшення надходжень до бюджету, зростання нестабільності законодавства
та криміногенної “тінізації” економіки й корупціонізації
фінансово-господарських відносин. 

Вивчаючи таку різноаспектну проблематику, як економічний і
нормативно-правовий та пов’язаний з ним технічний і технологічний
детермінаційно-причинний комплекс тінізації економіки, необхідно
окреслити хоча б основні алгоритми, які можуть відобразити зміст причин
та умов неналежної правової адаптації трансформаційних процесів до
економіко-правового середовища країни відносин, що сприяє відтворенню
тіньових процесів у сфері економічних відносин.

1. Правове регулювання реформ базується не на комплексному
економіко-правовому аналізі економічної ситуації, що склалася,
визначенні її причин і шляхів подолання, а на впровадженні в життя
невиважених ситуаційно-кон’юнктурних, економіко-правових концепцій
декларативного характеру. Трансформаційний і нормотворчий процес, що
будується на зазначених засадах, призвів до руйнації цілісності та
узгодженості правової системи України, детермінував саморегулятивні
механізми дезінтеграційно-відтворювальних процесів, руйнацію виробничого
сектора економіки, надмірне зростання недієздатних державно-правових
інституцій, непродуктивне перетікання до них значних масивів людських
ресурсів, деградацію продуктивних сил країни.

1.2. При розробці нормативно-правових актів з питань упровадження
ринкових фінансово-господарських інструментів, як правило, не робляться
економічні, фінансові та інші ресурсно-витратні прогнози, не моделюються
і не визначаються очікувані результати від упровадження їх в життя.
Зокрема, не визначаються такі основні питання: як вплине той чи інший
ринковий інструмент і нормативний акт, що його впроваджує на
ефективність організаційно-управлінських процесів у державі на макро- та
мікроекономічному рівнях; яка результативність очікується від тих чи
інших структурних перетворень, які людські ресурси перетечуть з
виробничого сектора економіки у сферу управління, надання послуг,
правоохоронну діяльність тощо. Також не встановлюються, як це вплине на
економічну ситуацію в країні, дієздатність державно-правових,
управлінських і правозастосовчих інституцій, зайнятість населення, його
рівень життя, соціальний захист, на збільшення чи зменшення виробничого
сектора економіки, криміногенну ситуацію тощо.

1.3. У концепціях тих чи інших нормативно-правових актів при їх розробці
не визначаються причини колізій та методи подолання даних протиріч. Такі
підходи за останні роки законотворення призвели до значної концентрації
суперечностей у правовому регулюванні економічних відносин. Відповідно,
упровадження нормативно-правових актів без належної їх адаптації до
економіко-правового середовища країни дає ефект протилежний
задекларованому, підвищує концентрацію руйнівних чинників та негативний
потенціал їх впливу на соціально-економічні та криміногенні процеси.

1.4. До зазначених вище детермінант, які викликають суперечності в
законодавстві, що регулює фінансово-господарські відносини, а також у
нормативній базі з інших галузей права, можна додати такі:

1.4.1 Надання права розробляти законопроекти суб’єктам їх виконання –
відомствам та комерційним структурам, які в процесі розробки проектів
дуже часто ігнорують загальносуспільні інтереси, закладають у їх
положення суто відомчу чи кланову зацікавленість.

* N

+’/”A»E?JxMoeP’Vp^IbVdoooooooooocccccccccccccccc

&

совчих органів.

З цього приводу слід зазначити, що здійснена раніше кодифікація тих чи
інших галузей права базується на науково виважених, всесвітньо визнаних
формально-логічних методах законотворення, тому її не можна вважати
застарілою, хоча б у частині формально-логічних підходів до
законотворчих процесів. Розробка та прийняття великої кількості окремих
(дрібних) законодавчих актів з питань підприємницької діяльності,
власності тощо, без урахування уже кодифікованих галузей права вимагає
починати все з чистого аркуша, тобто з інкорпорації прийнятого в останні
роки великого та суперечливого масиву нормативно-правового матеріалу.

2. До другого рівня даної категорії причин та умов, які, з одного боку,
є причиною і засобом поглиблення тінізації економіки, а з іншого –
сприяють відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, слід віднести
такі категорії чинників:

2.1. Прийняття окремих нормативно-правових актів у сфері валютного
регулювання, кредитних, розрахункових та інших банківських операцій,
операцій з цінними паперами, приватизаційними сертифікатами тощо, які
прямо сприяють скоєнню зловживань та вуалюванню (тінізації) джерел
накопичення капіталів злочинного походження.

2.2. Встановлення дезінтегруючої фінансові потоки системи оподаткування.

2.3. Прогалини у нормативних актах чи неповнота механізмів контролю, які
сконструйовані без урахування специфіки технологій документообороту того
чи іншого об’єкта регулювання, а також організаційно-правової процедури
здійснення контролю.

2.4. Доповнюють дану категорію чинників, декларативність норм,
відсутність механізму їх виконання та суперечливість між ними.

Як приклад, щодо першої категорії чинників можна розглянути
нормативно-правові акти стосовно регулювання зовнішньоекономічної
діяльності. Проблемам встановлення валютного контролю, урегулюванню
інших питань у сфері зовнішньоекономічних відносин присвячено понад
вісімдесят законодавчих і підзаконних актів. Разом з тим, з прийняттям
кожного наступного акта з цих питань, механізм валютного контролю
погіршується [78]. 

Аналогічна ситуація щодо правового режиму відкриття анонімних валютних
рахунків, введених Указом Президента України від 1 серпня 1995 р. №
679/95, згідно з яким банківським установам було дозволено відкривати
такі рахунки [141], що сприяло тіньовому капіталообороту, насичувало
фінансово-господарський механізм капіталами протиправного походження, а
також суперечило міжнародній практиці з цих питань, а саме п.1 ст. 3.
Директиви Ради Європейського співтовариства від 10 червня 1991 року за №
91/308/ЄЕС, Конвенції Ради Європи “Про відмивання, пошук, арешт та
конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”, ст. 12 “Рекомендації
Ради Європи фінансовій поліції з питань відмивання грошей», прийнятих на
Страсбурзькій конференції з питань відмивання грошей 28–30 вересня 1992
року [54]. У цих актах, зокрема, вказано, що країни-учасниці беруть на
себе зобов’язання не відкривати анонімних чи адекватних кодованих
валютних рахунків. Україна приєдналася до рішень зазначеної Конвенції.

Доповнює першу категорію даної групи чинників і висвітлює другу – спроба
провести ідею легалізації тіньових капіталів. У кінці 2000 року
Кабінетом Міністрів подано законопроект, що передбачає легалізацію
тіньових доходів злочинного походження шляхом податкової амністії [20]. 

Слід підкреслити, що в разі прийняття такого законопроекту це призведе
не до легалізації, тобто залучення в легальний сектор економіки тіньових
капіталів, а до амністії тіньовиків, уже виявлених правоохоронними
органами. Щодо звільнених у результаті такої амністії правопорушників і
тих, які ще не виявлені правоохоронними органами, то накопичені ними
кошти, як і раніше, будуть використовуватись у нелегальному чи
псевдолегальному обороті й надалі, оскільки основна мотивація здійснення
ними нелегального бізнесу – це не побоювання відповідальності за
порушення закону, а мета – ухилитися від
дезінтеграційно-пригнічувального впливу на процеси економічного
відтворення недосконалої системи оподаткування.

Аналіз, наведених вище факторів тінізації економіки, дає нам можливість
сконцентрувати узагальнений блок причин та умов, що сприяють посиленню і
зростанню обсягів тіньової економіки в Україні. Такими є:

— відсутність економічно обґрунтованого, взаємоузгодженого,
збалансованого, а звідси – і стабільного законодавства, яке б
упроваджувало в фінансово-господарські відносини відтворювальні
економічні процеси, сприяло б реалізації суспільно корисної
підприємницької ініціативи та подоланню правового нігілізму влади і
населення країни;

– недосконалість системи обліку, звітності необхідних
контрольно-аналітичних інформаційних баз даних та механізмів
документального контролю;

— дезінтегруючий фінансові потоки податковий тиск, антагоністичний з
інтересами та можливостями переважної кількості фізичних та юридичних
осіб;

— відсутність відтворювально-стимулюючої монетарної та
кредитно-фінансової політики, невиплати пенсій, заробітної плати, а в
результаті – відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

— зростання чисельності родинно-кланових кримінальних структур,
безкарність їх діяльності, пасивна згода держави на кримінальні форми
первісного накопичення капіталів, легалізацію кримінальних авторитетів,
зокрема – у суспільно-політичному житті, і як результат – інтеграція
організованої злочинності з суб’єктами економічної діяльності та
саморегулююче відтворення протиправно-нігілістичної психології у всіх
прошарках населення та суб’єктів організаційно-управлінських та
суспільно-економічних відносин; 

— недооцінка посадовими особами держави суспільної небезпеки існування
тіньової економіки та висунення ними таких концепцій щодо її подолання,
які суперечать міжнародній практиці з цих питань, і є хибними та
безперспективними в плані юридичної техніки їх здійснення;

— неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у
зв’язку з докорінними змінами в тіньовій економіці та в економічній
злочинності й слабким науковим і організаційно-правовим забезпеченням
проблем детінізації економічних відносин;

— адміністративні бар’єри, правова незахищеність суб’єктів економічної
діяльності від зловживань, утисків протидії небаченої до цих пір
державної бюрократії та корупційних вимагань з боку непомірно
збільшеного державного апарату на всіх його рівнях.

Слід відзначити, що недосконалість законодавства та інші наведені вище
фактори дозволяють посадовим особам використовувати державні та службові
повноваження з корисливою метою, створюючи сприятливі умови для
шахрайства з фінансовими, енергетичними та сировинними ресурсами.
Стимулює зазначені негативні прояви також безкарність, що виникає в
результаті прогалин та суперечностей у законодавстві та інших зазначених
вище причин, які викликають проблеми в правозастосовчій практиці.

Вищенаведені фактори віктимологізують економічні та пов’язані з ними
управлінські відносини, розбещують суб’єктів підприємництва й
корумпованих службовців – втягують у протиправну діяльність все нових
посадових осіб.

Література:

Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М.,
1977. – С. 102 – 103 .

Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный
детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.

Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна
НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.

Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її
профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, – 2000. – С. 15.

Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та
суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні
(Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній
академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.

Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. –
С. 8.

Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. –
М., 1973. – С. 68 – 76.

Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. –
311 с.

Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими
НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної
науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері
економічної діяльності (Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.

Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників //
Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.

Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2;
Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1.
– С. 38.

Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С.
68.

Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.

Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання
// Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М.
Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16;
Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист.
вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой
экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня
В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные
особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия.
Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54;
Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.:
Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая
экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120
– 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист
Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре
и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62
– 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и
право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая
криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С.
130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО:
Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы
теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86
– 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. //
Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра»
по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика
/ Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. –
159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы
СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и
реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.

Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С.
127.

Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної
злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.

Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт
криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.

Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду
справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24

Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної
злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, 2000. – С. 34

Похожие записи