Курсова робота

на тему : “ Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи
переходу до ринкової економіки”

Вступ.

Сучасний стан світового сільського господарства з огляду на стрімкий
розвиток суспільства, підвищення рівня технологій, продуктивності праці,
а також різкого демографічного росту в світі вимагає детального
дослідження. Світовий перерозподіл ролей країн у світовому
сільськогосподарському виробництві істотно впливає на їх економічне
становище. Особливе значення положення в світовій торгівлі і виробництві
має для країн, що лише нещодавно стали на шлях ринкових реформ. Такою
країною є і Україна. В роботі розглянуті світові обсяги виробництва та
експорту-імпорту сільськогосподарських продуктів, а також на їх тлі
показники України.

Обравши курс ринкових відносин, Україна тим самим обрала шлях входження
до світового економічного простору, що є невід’ємною умовою успішного
розвитку будь-якої держави. В роботі розглянуті основні шляхи входження
України до ринкової економіки, серед яких створення різноманітних форм
власності, створення ринку землі та її економічна оцінка, пріоритет у
перерозподілі національного доходу та державна підтримка ринкового
механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку світового сільського
господарства.

Протягом 1998 року розвитку світової економіки були притаманні такі
позитивні тенденції:

економічна і фінансова стабілізація в Азії;

стабільність на фінансових ринках промислово розвинутих країн;

зниження відсоткових ставок у США, Європі та Японії, внаслідок чого
помітно прогрес у зміцненні фінансової системи, стимулюванні економіки;

Успішне впровадження євро.

Зростання на 2.5% світового реального ВВП свідчить, що світовій
економіці вдалося подолати вплив негативних чинників і зберегти базову
тенденцію до зростання. При цьому загалом утримувалися низькі рівні
інфляції навіть у країнах, економіка яких функціонувала на межі
потенційних можливостей.

Реальна загроза економічного спаду впродовж 1998 року була пов’язана з
такими чинниками:

Уповільнення темпів зростання світової економіки після кризи в Азії
внаслідок затяжної стагнації і падіння внутрішнього попиту в економіці
Японії та сусідніх із нею країн – Індонезії, Таїланду, Кореї і Малазії.
Із середини 1997 року зростання обсягів промислового виробництва у
світовій промисловості уповільнилося. Мінімальними (3.3%, починаючи з
1985 року) стали і темпи зростання товарообігу в міжнародній торгівлі;

Погіршення перспектив розвитку світової економіки, передусім економіки
країн, що розвиваються, внаслідок підвищення процентних ставок на ринках
цих країн, пов’язаного з фінансовою кризою в Росії. Оголошення дефолту
та девальвація російського рубля завдали великих втрат інвесторам (лише
в Росії, за деякими оцінками, вони становили 100млрд. доларів США), яких
не вдалося уникнути, незважаючи на енергійні дії і фінансову підтримку
з боку офіційних кредиторів. Активи на ринках країн, що розвиваються
були віднесені до категорії ризикових, унаслідок чого прискорився
відплив із цих ринків фінансових ресурсів, їх перерозподіл на користь
розвинутих країн, збільшилися премії за ризик і відповідно зросли
процентні ставки.

Посилення дефляційного тиску у світовій економіці. Уповільнення темпів
зростання обсягів товарообігу у міжнародній торгівлі обумовило стрімке
падіння світових цін на сировинні матеріали і посилило дефляційні
тенденції у світовій економіці. В середньому за рік ціни на нафту впали
на 32%. На 16% знизився індекс цін на непаливні сировинні матеріали,
особливо чутливими до погіршення умов торгівлі виявилися економіки, які
розвиваються, оскільки сировина і паливні матеріали є їхньою основною
експортною продукцією. Наприклад близько 70% надходжень від експорту в
Росії припадає на експорт нафти. Не є випадковістю і те, коли світова
економіка уповільнює темпи економічного зростання, отже кризи в
перехідних економіках стають індикаторами застійних явищ у світовій
економіці в цілому.

Водночас зміна напрямку фінансових потоків у бік ринків розвинутих країн
та різке падіння цін на сировину стали потужними факторами, які
компенсували погіршення умов торгівлі. Зокрема не дало змогу Сполученим
Штатам Америки поліпшити свою зовнішню позицію, зберігши при цьому
темпи зростання економіки. Реальний ВВП США у 1998 році(як і в 1997р.)
зріс на 3.9%. Разом з тим інфляція залишалася низькою – індекс споживчих
цін (ІСЦ) за цей рік зріс лише на 1.6 (у 1997р. – на 2.3%).

Розвиток економіки окремих країн і світової економіки загалом значною
мірою визначається стратегією центральних банків. Якщо короткострокові
процентні ставки зростають завдяки операціям цих банків на відкритому
ринку, слід очікувати уповільнення темпів розвитку економіки. І навпаки
зменшення процентних ставок та послаблення монетарної політики сприяють
пожвавленню економічної активності і сприяють відновленню економічного
зростання. Наприкінці 1998 р. зниження відсоткових ставок відбулося
внаслідок узгоджених дій 22 країн – США, Японії, Канади, восьми країн
Європейського монетарного союзу та інших. запобігаючи затяжному
економічному спаду, який могла спричинити російська економічна криза,
вони протягом останнього кварталу 1998 року знизили короткострокові
процентні ставки, створивши цим сприятливі умови для поліпшення стану
світової економіки. Таким чином було усунуто загрозу нестачі кредитних
ресурсів в економіках промислово розвинутих країн, стан балансу
банківських систем яких погіршився через наявність інституційних
пасивів у країнах, уражених кризою. Процентні ставки було знижено також
із метою відновлення потоків капіталу в бік ринків, що розвиваються,
оскільки після російської серпневої кризи обсяг випуску боргових
зобов’язань на них став мізерним. Трохи згодом він дещо збільшився,
сягнувши у лютому 10.3 млрд. доларів США, проте лишився меншим, ніж у
середньому в 1996 і 1997 роках.

Незважаючи на тенденцію до відновлення стабільності, негативний
потенціал зазначених вище чинників зберігається і в нинішньому році.
Тому політики і економісти повинні бути готовими до виникнення критичних
ситуацій, щоб у разі необхідності підтримати економічне зростання у
короткостроковій та середньостроковій перспективі за допомогою
відповідних заходів економічної політики. Аналітики МВФ підвищений ризик
вбачають у “нерівномірних темпах економічного зростання трьох регіонів
основних валют із початку десятиріччя, що обумовило значне розширення
дисбалансів поточного рахунку. Ці дисбаланси, які посилилися внаслідок
криз на ринках, що розвиваються, містять в собі значні ризики для
світової економіки через можливе зростання протекціонізму… або надмірні
і потенційно дестабілізуючі коливання обмінних курсів основних валют”.

До факторів дестабілізації глобального розвитку, на думку аналітиків
МВФ, належать також потенційна можливість виникнення фінансової
нестабільності та незахищеність економік деяких країн від впливу
кризових явищ на світових фінансових ринках.

Успішний розвиток сільського господарства багатьох країн є однією з
найважливіших проблем, які стоять сьогодні перед світовою економікою.

Донедавна економічні теорії вважали, що основним фактором розвитку
сільського господарства країни є кліматичні умови, природні ресурси та
культура народу. Свого часу ця ідея знайшла підтвердження в багатьох
країнах світу.

Сьогодні існують більш повні приклади різкого зростання
сільськогосподарського виробництва за рахунок інших факторів, до яких, в
першу чергу, слід віднести науково-технічне забезпечення,
інфраструктуру, інвестиції, створення умов для конкуренції на
внутрішньому та зовнішньому ринках. Ці фактори забезпечили великий
економічний ефект при вирощуванні кукурудзи у Перу, пшениці у Чілі і
Пакістані, бавовни у Бразилії, каучуку в Малайзії.

Найвищим пріоритетом багатьох країн світу було і залишається бажання
повного самозабезпечення продовольчими товарами. Це змусило уряди держав
корінним чином змінити інвестиційну політику підвищення рівня освіти
товаровиробників, яка сприяє пристосуванню до місцевих умов нових
технологій вирощування культур. За даними досліджень Світового банку
зростання рівня освіти робочої сили на 1 рік призводить до зростання ВВП
на 9%. Таке співвідношення є дійсним для перших трьох років навчання.
Але, як свідчать ті ж дослідження, витрати на освіту та підготовку
кадрів будуть марними, якщо управління економікою незадовільне.
Прикладом можуть послужити такі країни, як Філліпіни та Південна Корея.
У 50-х роках дохід на душу населення та рівень писемності у Філліпінах
та Південній Кореї були однаковими, але економічного зростання на
сучасному етапі вони досягли різного.

Додатковий рік навчання у школі сприяв підвищення виробництва сільського
господарства майже на 2% у Південній Кореї та на 5% у Малайзії. У Перу,
якщо фермер має в активі додатковий рік шкільної освіти, ймовірність
застосування ним сучасної технології зростає на 45%. У Таїланді фермери
з чотирирічною шкільною освітою в три рази більше застосовують нові
хімічні засоби, ніж ті, які мають освіту від 1 до 3 років навчання в
школі.

Завдяки “зеленій революції”, яка охопила значну кількість країн, що
розвиваються, вдалося значно збільшити виробництво продуктів харчування.
“зелена революція” зумовила розповсюдження у сільському господарстві
нових сортів продовольчих та технічних культур, що сприяло подвоєнню, а
в деяких регіонах потроєнню врожайності ланів в багатьох країнах
Південної Азії і Латинської Америки. Вирішальним досягненням “зеленої
революції” є значне збільшення виробництва рису, який для 2.7 млрд
мешканців Азії є головним джерелом надходження калорій. Удосконалені
сорти, такі як IR36, дають до 3 урожаїв на рік. Останні досягнення в
біотехнології передбачають виведення сортів рису, які будуть давати по
13-15 тонн зерна з гектара, що перевершить існуючі максимальні врожаї на
60-80%.

В останнє десятиріччя великого значення надається розробці нового класу
кормових добавок до раціонів тварин. Ці добавки посилюють діяльність
мікробів і бактерій в шлунках худоби, що підвищує продуктивність тварин
на 20-30% або еквівалентно такій самій кількості економії кормів.

Всі вищевказані фактори збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції не замикаються в межах національних кордонів, а
розповсюджуються в усьому світі.

Розділ 2. Місце України в світовому сільському господарстві.

Спроби подолання Україною за роки незалежності успадкованої від минулого
зовнішньоекономічної ізоляції та виходу на світову господарську арену
виявились далекими від колишніх оптимістичних прогнозів та очікувань.
Посилення сировинного перекосу в структурі виробництва та експорту,
деградація переробних галузей, пасивне сальдо торговельного та
платіжного балансу не залишають сумнівів щодо того, що загальний сектор
розвитку зовнішньоекономічних відносин не відповідає потребам
стабілізації та розвитку нашої економіки. Посилення цих деструктивних
явищ зумовлює актуальність аналізу їх причин та пошуку шляхів більш
ефективної взаємодії національної економіки із світогосподарським
середовищем.

Вагома роль у несприятливому розвитку зовнішньоекономічних зв’язків
належить не тільки неринковому минулому і не завжди послідовним
трансформаційним процесам, але й складностям вирішення в кризовий період
проблем відкриття економіки та підтримки внутрішнього виробника за умов
масованого вторгнення некритичного імпорту.

Ставши на шлях ринкової трансформації і визнавши тим самим прийняті на
міжнародному рівні ринкові “правила гри”, Україна внаслідок
лібералізації зовнішньої торгівлі опинилася в конкурентному середовищі,
до функціонування в якому , успадкована від соціалістичного минулого
економіка виявилась вочевидь не підготовленою. Незбалансованість
структури виробництва, живучість стереотипів поведінки суб’єктів
господарювання, орієнтованих на слабке врахування споживчого попиту,
відсутність стимулів до підвищення конкурентоспроможності та
ефективності виробництва при високому рівні монополізму – все це
негативно позначилося на розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та
обмежило можливості протидії деструктивному впливові зовнішніх чинників.

Зовнішня торгівля України в роки незалежності розвивалася під впливом
двох протилежних тенденцій, пов’язаних з поступовою інтеграцією
економіки у світову господарську систему при одночасному втягуванні її
внаслідок зростаючої залежності від критичного імпорту, в орбіту
регіонального товарообміну.

Якщо свідченням географічної переорієнтації зовнішньоторговельних
зв’язків стало зростання з 1994 по 1996 роки питомої ваги інших країн
світу в загальному обсязі зовнішньої торгівлі на 4.7%, то наслідком
впливу іншої складової слугує переважання імпорту країн СНД та Балтії,
який у загальному обсязі ввозу за 1996 рік та перше півріччя 1997 року
становив, відповідно, 66.6 та 63.1%.

Сьогодні вже відомі підсумки зовнішньоекономічної діяльності нашої
держави за 1997 рік. Можна визначити, що, незважаючи на деякі ознаки
поліпшення ситуації, розвиток зовнішньоторговельних зв’язків України в
1997 році не вніс принципових змін у загалом тривожну картину, яка
окреслилась в минулому.

Активне сальдо торгівлі послугами, яке за 11 місяців 1997 року досягло
3.44 мільярда доларів і дало змогу в кінцевому підсумку дещо забезпечити
перевищення обсягів експорту товарів та послуг над їх імпортом. Але ця
стаття доходів у перспективі не може бути стабільною, оскільки вона
грунтується лише на збільшенні транспортних тарифів та плати за транзит.
Не відбулось у 1997 році й збільшення експорту наукомістких послуг,
розширення обсягів яких мало б позитивний вплив на збереження
інтелектуального потенціалу України.

Незбалансованою у 1997 році лишилась і торгівля товарами, що обумовлено
зниженням їх конкурентоспроможності. Це призвело до пасивного сальдо
торгівлі товарами в цілому (-2.37 мільярда доларів) та з державами СНД і
Балтії зокрема (-3.96 мільярда доларів). Особливу ж увагу слід звернути
на те, що, згідно з даними Держмиткому та Держкомстату України за 9
місяців 1997 року порівняно з аналогічним періодом і далі зростало
негативне сальдо в торгівлі з країнами Європи та Америки.

Енергомістка структура економіки, недостатня забезпеченість власними
ресурсами і залежність від традиційних господарських зв’язків звужують
можливості налагодження відносин з новими торговельними партнерами та
більш широкої інтеграції в світову систему поділу праці, провокують
втягування нашої держави в не завжди рівноправний регіональний
товарообмін і дедалі частіше перетворюються на засіб економічного та
політичного тиску.

Далекими від бажаних прогнозів і обіцянок стали і наслідки торгівлі з
іншими країнами, оскільки ситуація на світовому ринку при низькій
конкурентоспроможності готових виробів української промисловості
зумовлює зменшення попиту на них і посилює сировинний перекіс експорту.
Це полегшує проникнення імпортних споживчих товарів і
високотехнологічної продукції та веде до атрофії переробних галузей.

Загрозливість становища посилюється тим, що відволікання зростаючої
частки валютних надходжень на закупівлю споживчих товарів обмежує
фінансові можливості поставок критичного імпорту, призводить до
подальшого спаду виробництва та експорту, посилює ресурсну і фінансову
залежність від постачальників та прискорює сповзання економіки на
периферію світового господарського розвитку.

Несприятливий стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової
зовнішньоекономічних зв’язків, погіршує становище, ускладнює ліквідацію
розриву між експортоспроможністю та імпортомісткістю, обмежує можливості
структурної перебудови економіки та формування її ефективної
зовнішньоекономічної спеціалізації.

Досвід України та інших постсоціалістичних держав свідчить про
безперспективність спроб розгляду зовнішньоекономічних процесів у
відриві від ринкової трансформації, оскільки напрям та динаміка
економічного розвитку, вихід із системної кризи і, в кінцевому підсумку,
здатність підпорядковувати зовнішньоекономічні відносини потребам
зміцнення національної економіки і підвищення її конкурентоспроможності
залежать від послідовності, динамізму і системності ринкових
перетворень.

Погіршення становища внутрішніх виробників внаслідок загострення
зовнішньої конкуренції спостерігалося свого часу в Польщі, Румунії,
Болгарії, Угорщині та інших країнах з перехідною економікою. Масштаби
деструктивних процесів в них виявились здебільшого пропорційними
колишній ізольованості економічних систем, високому рівню монополізму,
відсутності конкурентного середовища і хронічному дефіциту споживчих
товарів.

Однак ті з постсоціалістичних країн, які стали на шлях радикального
реформування своєї економіки (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія та
інші), досягли помітних успіхів і в зовнішній торгівлі. Це створило
сприятливі умови для розширення виробництва, поліпшення життєвого рівня
населення, переорієнтації зовнішньої торгівлі на нетрадиційні ринки і
прискорило наближення фаз стабілізації та розвитку. Але розвиток
ситуації в України відбувався за іншим сценарієм.

Розглянемо ринок сільськогосподарських продуктів в Україні та світі.

ЗЕРНОВІ

Останні оцінки та прогнози розвитку ситуації на світовому ринку зерна,
зроблені рядом закордонних аналітиків, можна звести до однієї фрази:
“Готуйтеся до затяжного зниження світових цін, що може раптово змінитися
ростом”. Саме раптово, тому що зараз домінуючий вплив на ринок мають
малопрогнозовані чинники, основним із яких є світова фінансова криза, що
затяглася. Новий її спалах у Бразилії кинув у глибоку прірву і ціни на
цукор. До дуже низького рівня обіцяють опуститися і світові ціни на
олійні. Однак, усе по черзі.

Зараз у тому, що зниження світових цін на зернові затягнеться ще на
якийсь час, уже ніхто не має сумніву. Навіть аналіз біржових ф’ючерсів
підтверджує, що пік росту цін прийшовся на листопад-грудень 1998 р.,
після чого проявилась знижувальна тенденція цін. Незважаючи на такі
фундаментальні зміни в ринкових чинниках, як зниження виробництва
пшениці та зростання споживання зерна у світі, вирішальний вплив на
ринок продовжує (і буде продовжувати) мати світова фінансова криза. Ми
пам’ятаємо, що початок падіння світових цін на зерно прийшовся на
розвиток фінансової кризи в країнах Південно-Східної Азії наприкінці
літа 1997р.

У січні на світових біржах і готівкових експортних ринках світові ціни
на пшеницю спочатку виросли, потім так само швидко обвалилися до нижчого
за той рівень, ніж той, на якому вони знаходилися в середині грудня, а
потім знову дещо збільшилися. І всякий раз, коли напрямок руху цін
змінювався, вирішальну роль грали або погодні чинники, або слухи й
інформація про великі обсяги закупівлі зерна. Однак, у цілому напрямок
руху цін характеризується як зниження.

USDA знизило прогнози експорту фуражного і насінного призначення пшениці
в США через зниження прогнозів світового імпорту пшениці, скорочення
посівних площ під неї в СЩА в 1999/2000 МР і зниження долі зерна в
кормах для тварин.

Форвардні ціни на фізична партії пшениці в деяких регіонах світу, $/т
FOB

лютий березень квітень травень червень

США #2 HRW 123,20 123,55 125,30 126,40 129,35

США #2 NS/DNS 158,10 158,45 159,65 158,55 60,45

США #2 SRW 102,05 102,05 104,55 105,25 107,10

США #2 SW 117,55 117,55 117,95 118,30 118,70

Аргентина, прод. 106,00 109,00 114,00 — —

Австралія, тв., 13% прод. 169,00 170,00 171,50 173,00 174,50

Австралія, станд. біла 153,00 154,00 155,50 156,00 158,00

Канада, 13.5% прод. 164,75 — — — —

Німеччина, борошномельна 123,80 124,35 124,80 125,35 126,80

Велика Британія, фуражна 98,25 98,10 97,90 97,75 98,60

Велика Британія, борошномельна 101,55 101,40 101,20 101,10 101,90

Данія, борошномельна 100,20 100,80 101,30 101,85 103,40

Франція, 76 кг/гл 96,15 96,35 96,45 96,60 97,7

Були дещо збільшені оцінки світового виробництва пшениці у 1998/99 МР, в
основному за рахунок перегляду врожаю в Аргентині. У той же час прогнози
світового імпорту пшениці були знижені – Філіппіни і Венесуела не здатні
імпортувати стільки зерна, скільки раніше прогнозувалося.

ЄС є найбільший конкурент США на експортних ринках зерна, відгукнувся
ростом цін на місцевих біржах і зниженням розміру субсидій експортерів.
Зазначене зростання було млявим, тому що ціни на кукурудзу й особливо на
соєві боби продовжували знижуватися.

На Чиказькій біржі (СВОТ) березневі ф’ючерси на м’яку червонозерну озиму
пшеницю (SRW) за останню декаду грудня і першу декаду січня виросли
майже на 2%, а пік прийшовся на 8 січня, коли котирування березневих
ф’ючерсів досягли $107/т. аналогічно поводилися і ф’ючерси на
продовольчу пшеницю на Лондонській біржі (LIFFE). Тут пік прийшовся на
позначку GBP 78.5/т (FOB). Найнижчі значення котирувань пшениці на цих
біржах складали в січні відповідно $98,4/т і GBP 74,5/т, а 1 лютого ціни
вже зросли до $99,5 і GBP 76,5/т.

Після Нового року попит на пшеницю 3 кл. (ту, що на Заході називають
борошномельною) з боку внутрішніх споживачів і компаній, що експортують,
почав зростати, через бездіяльність західних компаній у Новорічний
період. Відповідно зростали і ціни пропозиції. Більше того, з’явилися
ознаки дефіциту такої пшениці. Можливо, частка пшениці 3 кл. з усієї
вирощеної в Україні пшениці була не настільки значною, як хотіло б це
представити МінАПК.

Експорт борошномельної пшениці все ще залишається на низькому рівні,
тому що світові ціни відновили тенденцію до зниження при рості
внутрішніх цін. Господарства притримують пшеницю до лютого-березня з
метою її реалізації для отримання коштів для посіву. З іншого боку
держава також не поспішає реалізовувати зерно, що було отримане за борги
виробників, в надії, все ж таки, повернути ним свої борги Росії. В
останньому випадку справа за малим: скласти ціну.

Україна: експорт борошна, 1998 р., тис.т.

Існує ще третій варіант: на балансі держави все ще значиться пшениця 3
кл., що закуплена в 1997/98 МР за ціною 270 грн./т без ПДВ і з ПДВ – 324
грн./т EXW. Власне, реальним є припущення, що вона вже давно роздана у
вигляді кредитів і взаємозаліків, однак це не означає, що держава при
поверненні тих самих зернових кредитів не буде рахувати її по
закупівельній ціні. Реалізувати таке зерно просто неможливо, тому що
внутрішні ціни пропозиції знаходяться в діапазоні 224-240 грн./т ЕXW.
Вихід — почекати, доки внутрішні ціни на зерно досягнуть рівня 324
грн./т, а тоді вже можна буде це зерно продати. А заодно і притримати
пшеницю нового врожаю, щоб ціни швидше зростали. Відомі факти, коли на
елеваторах, особливо в глибинці, зерно позаторішнього врожаю все ще
чекає на своїх покупців.

Україна: експорт пшениці, 1997/98 та 1998/99 р.р., тис.т.

Основним кредитором України є російський «Газпром». Якщо закордонні
компанії, що купують в Україні пшеницю 3 кл., готові зараз платити за
неї $85-87 (до $91) доларів за тонну FОВ чорноморський порт або $73-77/т
СРТ, то «Газпром» не погоджувався «приймати» українську пшеницю за
ціною, вищою за третину від запропонованого покупцями з інших країн. Це
є абсолютно логічним, якщо врахувати, що курс долара в Росії «стрибнув»
приблизно в 3,5 рази, відповідно. зменшилася купівельна спроможність
російських споживачів. А тут ще очікуються постачання дарованої
американської пшениці… Є інформація, що «Газпром» отримав-таки чималу
кількість української продовольчої пшениці, однак нікуди її не повіз, а
відразу продав усередині України. Висновок: дешево віддали.

При поставках до Росії і Бєларусі українська пшениця 3-го кл.
пропонується за ціною $90-94/т DAF, що є вищою ніж на FOB, тому що з
Росією усе ще велика частка бартерних операцій, а звідси й еквіваленти
обміну інші. Там, де платять живі гроші, і ціни нижче. Однак, попит на
українську пшеницю з боку російських комерсантів залишається низьким:
немає грошей і не тільки в імпортерів, але й у російських споживачів.
Всі чекають на зерно з Заходу. До того ж у самій Росії, наприклад, на
Північному Кавказі, пшениця пропонується за цінами, близькими до
внутрішніх українських — RUB 1400-1500/т EXW, або близько $63-68/т.

Однак зростання попиту на українське продовольче зерно з боку іноземних
покупців не означає, що вони підняли на нього закупівельні ціни.
Навпаки, слідуючи світовим тенденціям, середні ціни попиту закордонних
покупців знизилися на $1-2/т.

ФУРАЖНЕ ЗЕРНО

У січні загострився дефіцит фуражного зерна. Причиною цього є високий
попередній попит з боку українських комбікормових підприємств і
експортерів на тлі низького тогорічного виробництва. Комбікормові
підприємства закуповували фуражні зернові будь-якими партіями, навіть
машинними, практично будь-якої якості і настійно рекомендували
партнерам-покупцям кормів самим шукати сировину і поставляти її по
давальницькій схемі на переробку. Ціни попиту на фуражні зернові з боку
українських покупців у січні складали 150-160 грн./т EXW на пшеницю 5-го
кл. і до 165 грн./т EXW на фуражну кукурудзу та фуражний ячмінь. Якщо
товарна партія відповідала експортним запитам (обсягом не менше 1 тис.
т., кукурудза — із низьким вмістом битих і ушкоджених зерен) і
знаходилася в південних регіонах країни, близьких до портів, експортери
давали за неї до 170 грн./т.

Фуражна пшениця

Експортні ціни на фуражну пшеницю на початку січня виросли до $78-79/т
FOB у порівнянні з $75-76/т у грудні, однак уже до кінця місяця ціни
знизилися до $77-78/т. Фуражна пшениця, незважаючи на нижчу у
порівняно з минулим сезоном пропозицію, залишалася самим популярним
експортним товаром. Дефіцит пропозиції ставав усе гострішим, проте
найбільші обсяги експортних відвантажень припадали саме на фуражну
пшеницю. Навіть продаж зерна з Пенсійного фонду і Держрезерву практично
не вплинув на ситуацію, тим більше, що продавалася ця пшениця за
відноcно високими цінами.

На відміну від цін на пшеницю та кукурудзу тенденції цін на ячмінь із
другої половини грудня мали підвищувальний характер. Головною причиною
цієї довгоочікуваної серед трейдерів події став початок закупівель
ячменю його найбільшими світовими споживачами — країнами Ближнього Сходу
і Північної Африки.

В даний час на світовому ринку відзначається «стабільний ріст цін на
ячмінь. Однак ця тенденція послаблюється конкуренцією за ринки збуту між
основними виробниками ячменю у світі, що зростає, у цей час сезону — між
ЄС і Австралією. Високий розмір експортних субсидій ЄС викликає
нарікання з боку інших постачальників, однак лише завдяки субсидіям ЄС
вдасться зберегти лідерство в постачаннях цього товару в близькосхідний
регіон.

На найближчий час можна зробити прогноз збереження тенденції до зниження
світових цін на пшеницю і кукурудзу. Ціни на ячмінь можуть зберегти
тенденцію до росту або стабілізуються до тих пір, поки попит на цей
товар з боку імпортерів не ослабне. Зрозуміло, це означає також
імовірність різнонаправлених коливань цін у межах однієї тенденції.

Ячмінь.

Дуже цікавою виглядала ситуація з цінами на ячмінь. Експортні ціни після
росту в попередні місяці (із запізненням слідом за ростом цін світових)
стабілізувалися і на кінець січня складали в середньому $70-71/т FOB і
$55-58/т СРТ чорноморський порт. Внутрішні ж ціни продовжували зростати
і протягом січня підвищились в середньому на $2-3/т. Це призвело до
зниження маржі експортерів, що закуповують і формують експортні партії
товару для закордонних партнерів.

Україна: експорт ячменю, 1997/98 та 1998/99 р.р., тис.т.

Кукурудза

На відміну від пшениці, тенденції світових цін на кукурудзу однозначно
характеризувалися як зниження. Правда, існувала локальна (у США)
тенденція до короткострокового росту цін, що викликана зниженням
температур у США і збільшенням споживання фуражів.

Ціни на кукурудзу на Чиказькій біржі за січень знизилися майже на 11,1%
до позначки $84,4/т.

Зниженню цін сприяли зниження попиту з боку імпортерів, взагалі більш
ніж достатня пропозиція кукурудзи і прогнози USDA про ріст кінцевих
запасів цього товару. Девальвація бразильського реала зробила
бразильську кукурудзу більш дешевою відносно американської, на що
американські трейдери були змушені відреагувати зниженням цін.

Чинниками, що стримують зниження цін, були:

зростання фуражного (зимового) споживання кукурудзи;

нестача вологи на посівах цієї культури в Південній Америці.

Європейські експортні ціни на кукурудзу також знижувалися, однак
внутрішні ціни в ряді країн Південної Європи, що імпортують кукурудзу,
залишалися на відносно високому рівні. Споживачі ЄС з обережністю
ставляться до закупівель генетично модифікованої кукурудзи, тому
найдешевша у світі (при високій якості) американська кукурудза, поки не
потрапляє на європейський ринок, а пропозицій місцевого товару
недостатньо, щоб суттєво знизити ціни.

Взагалі на світовому ринку кукурудзи відзначається найбільша конкуренція
серед усіх ринків зернових: з одного боку, тут є мінімальний, проте
стабільний попит, з іншого боку — більший, ніж для всіх інших зернових,
розрив між попитом і пропозицією та спільна залежність ситуації на ринку
США від експорту кукурудзи.

Експортні ціни на фуражну кукурудзу в січні знизилися в середньому на
$2-3/т і складали наприкінці місяця $77-79/т FOB. Як і раніше, високим
попитом користувалася кукурудза з мінімальним вмістом битих і ушкоджених
зерен, хоча партії з вмістом 5 % ушкоджених і до 10 % битих (а за ДоСТом
— межа 15 %) зустрічалися вкрай рідко. Внутрішні ж комбікормові
підприємства, як ми вже писали, не нехтували кукурудзою будь-якої
якості, так що майже вся запропонована кукурудза знаходила покупців.
Відсутність достатніх коштів у переробних підприємств стримувала ріст
закупівельних цін.

Україна: експорт кукурудзи, 1998 р., тис.т.

ОЛІЙНІ

Існуючі цінові тенденції на ринку насіння, олій і шротів олійних можна
охарактеризувати як стабільне падіння цін. У січні ціни на основні
товари досягли рівня, нижчого за той, на якому вони знаходилися рік
тому.

Чинники, що впливають на зростання цін на насіння олійних культур та
продуктів їхньої переробки в 1998/99 МР:

скорочення посівних площ і виробництва зернових у сезоні 1998/99 МР;

скорочення відношення світових запасів зернових, олійних, олій до
їхнього споживання;

недостатня пропозиція пальмових олій у 1998/99 МР;

зниження виробництва сої в країнах Південної Америки навесні 1999р.

Чинники, що впливають на зниження цін на насіння олійних культур та
продуктів їхньої переробки в 1998/99 МР:

• падіння експорту та зростання запасів сої в США на початку 1999 р.;

• збільшення пропозиції насіння олійних у сезоні 1998/1999 МР на

12 млн т;

• збільшена пропозиція південноамериканської сої і продуктів її
переробки до лютого-березня 1999 р., також і соняшнику та продуктів його
переробки з квітня по грудень 1999 р.;

• економічна криза в країнах Азії та в Росії, зниження попиту на
продукцію тваринництва, шроти олійних і олії в порівнянні з 1997/98 МР;

• економічна криза в Бразилії, що поширюється і на інші країни Південної
Америки та викликає зниження цін на сою і соняшник.

Соняшник

Ціни на насіння соняшнику в ЄС після періоду зниження
стабілізувалися і навіть виросли на декілька доларів. Але причин для
подальшого росту нема. Прогнози рекордного врожаю соняшнику в країнах
Південної Америки унеможливлюють подальший стабільний ріст цін. Швидше
за все, ціни будуть коливатися залежно від конкретних ринкових ситуацій,
однак, чим ближче березень, тим більше імовірність того, що вони стануть
падати. За стабільно високими цінами будуть продаватися наявні партії
товару, а чим віддаленіший термін доставки товару споживачеві, тим нижче
буде ціна. Прогнозується, що наприкінці сезону або на початку наступного
1999/2000 МР ціни впадуть до рекордно низького рівня.

В даний час соняшник на Будапештській товарній біржі (березневий
ф’ючерс) котирується по $260/т ЕХW, французький на FOB Атлантика — по
$285-287/т (січень-лютий). В той же самий час аргентинський соняшник
нового врожаю 1999 р. з поставкою у квітні пропонується не дорожче
$210/т FOB і $185 ЕХW Аргентина. Гадаємо, згодом ціни знизяться ще
більше.

Найліквіднішим і найпривабливішим товаром серед трейдерів, переробних
підприємств та експортерів залишався соняшник. У січні ціни попиту на
соняшник з боку українських масложирових комбінатів перевищили рівень
цін попиту закордонних покупців. Деякі з постачальників переробних
підприємств готові найближчим часом платити до $250/т СРТ, аби соняшник
стабільно поставлявся на підприємство.

Експорт соняшнику з листопада знижувався. Іноземні покупці слідом за
зниженням світових цін на соняшникову олію і насіння соняшнику знизили
закупівельні ціни, незважаючи на стабільний попит з їхнього боку і
дефіцит насіння на внутрішньому ринку. Наприкінці січня ці ціни складали
в середньому $210-220/т СРТ і 225-235/т FOB. Ціни пропозиції на $5-10
перевищували ціни попиту.

Незважаючи на те, що частіше всього внутрішні покупці пропонували для
закупівель аналогічні ціни (на СРТ), досить часто вони йшли на
підвищення ціни, якщо партія виявлялася реальною. попитом користувалися
будь-які партії, навіть найменші.

Переробка соняшнику врожаю 1998/99 МР в Україні вже значно перевищила
показники попереднього сезону: це ж можна сказати і про експорт.

Однак обсяги переробки залишаються досить високими, у той час як експорт
падає. Обсяги пропозиції соняшнику на внутрішньому ринку падають
катастрофічно, а показники продажу соняшнику виробниками за
жовтень-грудень 1998 р. нижчі, ніж торік. Це вказує на дві тенденції.

Зараз виробники і трейдери пропонують соняшник по $210-220/т EXW. Однак
реальні продажі відбуваються за ціною, нижчою на 10-12 доларів. Дуже
часто вирішальну роль у продажі врожаю за низькими цінами грає
адміністративне регулювання ринку місцевою владою, хоча, наприклад,
соняшник із Пенсійного фонду продається дуже недешево.

Україна: експорт насіння соняшнику, 1996/97, 1997/98 та 1998/99 р.р.,
тис.т.

Рослинні олії

На світовому ринку рослинних олій також фіксується тенденція до зниження
цін. У Європі найбільшим ринком олій є порт Роттердам, де олії продають
із терміналів і суден. Тут ціни знижувалися, насамперед, під впливом
зниження вартості соєвої олії на Чиказькій біржі СВОТ, загальмованого
попиту і зниження цін на вихідну сировину -насіння олійних. Завдяки
тому, що привабливість соєвої олії (особливо із США) була в ціновому
плані вищою, ніж інших олій, споживачі більш охоче її купували.
Відповідно запаси інших олій у Роттердамі стали зростати, а от соєвої,
незважаючи на привабливу пропозицію, продовжували залишатися на низькому
рівні.

Ціни на соняшникову олію знаходилися на рівні $605-610/т FOB Роттердам
(лютий-березень) і $590-595/т FOB Атлантичне узбережжя Європи
(січень-березень). Ціни на соняшникову олію інертніші порівняно з цінами
на насіння, однак і вони, швидше за все найближчим часом будуть
знижуватися.

Соняшникова олія

І об’єми переробки насіння, і виробництво соняшникової олії в нинішньому
сезоні в Україні виросли. Це пов’язано як із більш раннім надходженням
на ринок насіння, так і з кращою підготовленістю споживачів і трейдерів
до початку сезону. Відповідно, виросло і виробництво соняшникової олії.
Незважаючи на зростання виробництва олії, внутрішні ціни на неї в січні
також зростали. Це було пов’язано з ростом закупівельних цін
підприємств. Ціни пропозиції сирої олії наприкінці січня складали
2300-2400 грн./т (до 2600 грн./т) EXW, підвищившись за місяць на 4-5 %.
Якщо у попередні місяці спостерігався високий попит на олію з боку
закордонних покупців, то у січні, в зв’язку з падінням світових цін на
рослинні олії, він значно зменшився. Тому багато підприємств активніше
стали працювати з внутрішніми покупцями. Тут виникли дві незручності:

проблеми з одержанням грошей за поставлений товар;

дрібні обсяги відвантажень, як правило, у межах 50-200 т, тому що на
великі обсяги у внутрішніх покупців просто не було грошей.

З іншого боку, попит із боку харчової промисловості України на
соняшникову олію залишався стабільним, так що найближчим часом поставки
олії на маргаринові і майонезні заводи можуть навіть вирости.

Ціни внутрішніх покупців соняшникової олії наприкінці січня складали
2150-2300 грн./т ЕХW, причому дрібні партії нерідко купувалися дорожче
великих. Експортні ціни попиту за січень впали з $620/т FOB до $575/т.
Ціни експортних пропозицій нерідко на 10 % перевищували ціни попиту,
знаходячись між 2-х тенденцій: росту внутрішніх цін і зниження
експортних. Стабільними залишалися лише ціни пропозиції сирої
соняшникової олії при постачаннях у Росію й інші країни колишнього СРСР:
$620-630/т DAF.

Ціни на внутрішньому ринку найближчим часом можуть стабілізуватися або
сповільнити зростання, знаходячись між тенденціями зниження обсягів
виробництва і росту закупівельних цін переробних підприємств та
зниженням попиту і падінням цін попиту з боку експортерів. Яка з цих 2-х
тенденцій виявиться сильнішою, буде залежати від реальних обсягів
пропозиції насіння соняшнику на внутрішньому ринку і подальшого руху цін
на світовому ринку.

Україна: експорт соняшникової олії, 1996/97, 1997/98 та 1998/99 р.р.,
тис.т.

ЦУКОР

Протягом останніх 2-х декад січня на основних біржах світу, що торгують
цукром, спостерігалося різке падіння цін на цей продукт. Ціни опустилися
на найнижчий за останні 2 роки рівень.

ЗІ грудня білий цукор у Лондоні (березневий ф’ючерс) котирувався по
$241,9/т, а 8 січня 1999 року — вже $255,5/т.

Середньомісячні ціни

Цукор-сирець, Лондон, $/т CIF

Велика Британія, насипом

Місяць / рік 1998 1997 1996

Січень 278,71 261,47 316,70

Лютий 258,50 264,32 317,47

Березень 238,91 271,57 317,81

Квітень 235,68 275,32 296,46

Травень 225,39 271,48 283,37

Червень 200,43 277,83 299,38

Липень 211,64 273,34 314,23

Серпень 205,90 283,81 308,27

Вересень 178,25 275,20 295,97

Жовтень 183,32 276,39 271,92

Листопад 197,51 289,75 262,34

Грудень 197,92 295,24 262,63

Середня за рік 217,68 276,31 295,55

Середньомісячні ціни

Лондон, білий цукор, $/т Європа, у мішках

Місяць / рік 1998 1997 1996

Січень 298,23 305,75 382,71

Лютий 281,83 308,17 394,64

Березень 269,55 309,67 399,90

Квітень 256,23 312,78 397,20

Травень 264,47 322,09 392,12

Червень 260,08 329,12 396,81

Липень 256,90 332,31 374,48

Серпень 255,04 345,41 370,49

Вересень 221,51 319,99 346,99

Жовтень 220,45 299,48 327,82

Листопад 237,45 304,40 310,72

Грудень 241,64 300,71 307,55

Середня за рік 255,27 315,82 366,79

У січні внутрішні ціни на цукор в Україні зберігали тенденцію до росту.
Причиною того є зниження внутрішньої пропозиції у порівнянні з минулим
сезоном, так і в середині сезону нинішнього після масованих поставок в
грудні цукру до Росії. Які досягли 4555 тис. т. що було мінімум у 3 рази
вище, ніж у кожний попередній місяць 1998 р. «Зліт» експортних
відвантажень пов’язаний з виконанням експортерами своїх зобов’язань з
постачань в рамках безмитної квоти. Початкова квота діяла до ЗІ грудня
1998 р., і були сумніви щодо продовження. Однак, у даний час термін дії
квоти продовжено, через що експорт цукру в січні впаде так само різко,
як і виріс. У російських комерсантів не додалося грошей для закупівель
цукру в Україні, тому постачання цукру до Росії будуть проводитись, як і
колись, невеликими партіями.

Тому, як і в попередні місяці, реально активним ринком збуту цукру
залишався лише ринок, орієнтований на внутрішніх споживачів.

Внутрішні ціни пропозиції на цукор у січні складали 930-1050 грн./т EXW.
Як і раніше, найбільшим попитом користувалися автомобільні партії цукру.
Попит на них складав 900-950 грн./т, у той час як найбільш часто
зустрічалися пропозиції за ціною, не нижчою за 940 грн./т. Цукор із
Держрезерву пропонувався по верхній ціновій планці (до 980 грн./т).

Експортний попит, хоч і мав місце, але залишався млявим, що було
пов’язано, насамперед, із достатністю пропозиції цукру на внутрішньому
ринку Росії і відсутністю коштів у російських комерсантів для його
закупівель в нашій країні. Мало того, після «гарячого» грудня середні
експортні ціни пропозиції знизилися з $325/т DAF до $315-320/т. Якщо
врахувати, що «рекомендовані» Дерзовнішінформом ціни складають
$300-325/т DAF, а ціни попиту іноді знаходяться нижче 270$/т. найближчим
часом експортні ціни пропозиції продовжать знижуватися.

Що стосується цін внутрішніх, то вони продовжать зростати, однак
неактивно. Можливі їхні потижневі коливання в обидва боки залежно від
надходження на ринок нових партій товару від трейдерів, особливо тих. що
отримали їх по бартеру або за борги, та від попиту з боку експортерів.

Україна: експорт білого цукру, 1998, тис.т.

Розділ 3. Шляхи входження України в ринкову економіку.

Вихід з аграрної кризи, яку переживає сільське господарство України,
можливий через послідовне здійснення аграрної реформи, що включає
широкий спектр заходів. Цими заходами має бути передбачено:

виявлення та подолання причин, які призвели до кризи;

створення умов для нормального економічного зростання сільського
господарства України.

Щоб не допустити помилок при проведенні аграрної реформи в країні,
важливо грунтовно вивчити та врахувати вже набутий досвід функціонування
аграрного сектора в країнах з розвинутою ринковою економікою (США, ФРН,
Фінляндія та ін.). які до функціонування існуючої системи ефективного
ведення сільськогосподарського виробництва йшли не один десяток років.
Так. Наприклад, для досягнення рубежу надою молока на рівні 3200 кг
(1960 р.) США потрібно було близько 20 років (у 1940 р. – 2100 кг), 4400
кг – 10 років (1970 р.), 5400 кг – 10 років (1980 р.) та нинішнього
(понад 6400 кг) – майже 10 років.

Цей приклад, що умови ринкової економіки ще не є гарантом різкого
зростання продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, але
вони – неодмінна основа чи базис для створення механізму задоволення
інтересів товаровиробників, що в кінцевому підсумку сприяє ефективному
функціонуванню аграрного сектора економіки.

З урахуванням факторів, що забезпечити неухильний розвиток аграрного
сектора в розвинутих країнах, шляхом формування нової ринкової системи в
сільському господарстві України можна вважати:

створення різноманітних форм власності;

створення ринку землі та її економічна оцінка;

пріоритет у перерозподілі національного доходу;

державна підтримка ринкового механізму регулювання
сільськогосподарського виробництва.

3.1. Створення різноманітних форм власності.

Практика функціонування аграрного сектора розвинутих країн з ринковою
економікою показала, що ефективно можуть працювати та конкурувати
товаровиробники з різними формами власності: державною, кооперативною,
приватною, колективною, змішаною. Але основною умовою існування останніх
має бути рівноправність і можливість розвитку в умовах ринкової системи
та конкуренції.

Таблиця. Ріст числа приватних господарств в Україні в 1990-1994 р.р.

Показники Січень 1991 Січень 1992 Січень 1993 Січень 1994 Липень 1994

1 2 3 4 5 6

Кількість приватних господарств 82 2098 14681 27739 30895

Площа с/г угідь в приватних господарствах, тис. га 2,0 39,7 292,3 558,2
657,5

1 2 3 4 5 6

Доля с/г угідь в приватних підприємствах, % — — 0,8 1,5 1,6

Середні розміри приватного господарства, га 24,4 18,9 19,9 20,1 21,3

Таблиця. Розподіл форм організації підприємств в 1990р. і 1993р. (по
повідомленням керівників підприємств).

Вид господарств Всі підприємства у вибірці, % Реорганізовані
підприємства, %

1990р. 1993р. 1990р. 1993р.

Традиційні структури господарств

Колгоспи 66,7

76,4

Радгоспи 28,9

21,2

Міжгосподарські підприємства 0,8 31,1 0,2 6,4

Нові структури господарств

Товариства — 60,6 — 82,9

Акціонерні компанії — 2,5 — 3,3

Фермерські об’єднання — 1,2 — 1,3

Агрофірми 0,4 1,2 0,3 1,5

Інші 3,2 3,4 2,1 4,7

3.2. Створення ринку землі та її економічна оцінка.

Перехід сільського господарства України до ринкових відносин неможливий
без створення ринку землі та її економічної оцінки. Тут і надалі ринок
землі та її економічну оцінку слід розглядати не з позиції
обов’язковості вільної купівлі-продажу землі, а знаходження науково
обгрунтованих методів для оптимальної оцінки землі в грошовому виразі. З
розвитком ринкових відносин це дасть можливість перейти до вільної
купівлі-продажу землі, але (під суворим контролем державних органів та в
обмежених розмірах) науково обгрунтувати визначення стартової ціни під
час аукціонних торгів та передачі землі під заставу при одержанні
кредитів в земельних та інших банках.

Адже земля є найбільш цінним для її володаря. Наприклад, вартість землі
типової ферми в центральній частині штату Айова США (160 га) становить
близько 800000 доларів, або 5000 доларів за 1 гектар ріллі. В той же час
вартість типових фермерських споруд (будинок. Гараж, зернові бункери,
складські приміщення, сарай для ВРХ та ін.) оцінюються в розмірі від
27000 до 75000 доларів.

Зважаючи на те, що в багатьох країнах світу земля є товаром і об’єктом
купівлі-продажу, то в даній розробці використані існуючі методики та
моделі обрахування ціни землі в розвинутих країнах з урахуванням
специфічних умов землеволодіння та землекористування в Україні. Тому
насамперед розглянемо, які фактори впливають на ціну землі в країнах
ринковою економікою, оскільки земельні угіддя є товаром і можуть
продаватись на аукціоні, обмінюватись на інші товари, здаватись в оренду
або заставлятись при одержанні кредитів. До цих факторів у першу чергу
мали б бути віднесені:

Банківська норма проценту.

Чим вища банківська норма проценту, тим нижча ціна землі. І навпаки, чим
нижча банківська норма проценту, тим вища ціна землі, тим вигідніше
вкладати гроші в землю, а не під проценти в банк. При низьких процентах
вигідним стає і банківський кредит для купівлі землі. Ось чому ціна на
землю по роках може значно коливатись, на що впливають кризові явища в
економіці та стабільність валютно-фінансової системи. Так, висока норма
проценту у 80-х роках у багатьох штатах США сприяла зниженню цін на
землю.

Майбутні врожаї стратегічних культур

Чим вища якість землі, тим вищі будуть врожаї. За умов прогнозування
збільшення майбутньої урожайності стратегічних культур ціна на землю в
момент її купівлі-продажу зростає. Звичайно, безгосподарність або
незнання технологій при оцінці урожайності культу та визначенні ціни на
землю до уваги братись не повинні.

Прогнозовані ціни на вирощену в майбутньому продукцію

При оцінці цього фактору треба враховувати як внутрішні, так і зовнішні
фактори. До внутрішніх факторів слід віднести перш за все можливу цінову
підтримку та стратегічні культури урядом та законодавством України.
Прогнозування зовнішніх факторів пов’язане із можливістю вільної
купівлі-продажу землі іноземними юридичними особами та можливістю
запровадження в України вільного ціноутворення на сільськогосподарську
продукцію з урахуванням кон’юнктури світових ринків. Якщо прогнозовані
ціни на майбутні врожаї зростатимуть, то зростатиме і сучасна ціна
земельних угідь.

Прогнозовані втирати на виробництво стратегічної сільськогосподарської
продукції.

Вони включають всі науково обгрунтовані витрати, пов’язані із отриманням
майбутнього врожаю. У випадках продажу земельних ділянок (ферм) із
будівлями та технологічним обладнанням прогнозуються і амортизаційні
витрати. В разі купівлі-продажу землі перевага повинна надаватись
земельним ділянкам разом із будівлями та технологічним обладнанням.

Віддаленість земельних ділянок від центрів комунікацій та комунікаційних
мереж.

Цей фактор у ціновому виразі враховується не тільки в
матеріально-грошових витратах на виробництво та збут майбутньої
продукції, але й у ціні землі при необхідності її продажу в майбутньому.
Найбільш точну цінову оцінку вищезазначеного фактора може враховувати
тільки аукціонна торгівля.

Фактор дисконту.

Цей фактор зкориговує (дисконтує) вартість надходжень чистих заробітків
та майбутню ціну продажу землі залежно від норми банківського проценту
протягом усього періоду експлуатації земельних угідь (ферми).

Майбутня вартість землі.

Цей фактор пов’заний із специфічністю такого товару, як земля. А
специфічність полягає в тому, що після експлуатаційного періоду із
дотриманням факторів підвищення родючості земля не зношується, а її
знову можна продати для подальшої експлуатації іншими суб’єктами
господарювання.

Агровиробнича якість землі (бонітетна оцінка землі).

Цей показник враховує якість землі, яка визначена за агрономічними
властивостями (вміст і запаси гумусу, елементів живлення,
гранулометричний склад, поправки на клімат, еродованість,
гідроморфність, солонцюватість, каменястість). Бонітування грунтів за
агрономічними властивостями було проведене в 1993 році за завданням
Кабінету Міністрів України і бал бонітету конкретної ділянки землі є
самим об’єктивним показником ї якості.

Враховуючи вищевказані фактори, є рекомендованими два методичні підходи
до визначення ціни землі:

перший, який враховує агровиробничу якість землі (бонітетну оцінку
землі).

,

де Ц – ціна землі, яка з метою порівняння із цінами в розвинених країнах
визначається в доларах США;

20 – чистий дохід з 1 га пшениці (ц), який складає 1/3
природно-економічного потенціалу озимої пшениці з 1 га ріллі (за даними
науковців 60 ц/га) при 41 балу бонітету;

Б – бонітетна оцінка землі;

41 – середньозважений бал бонітету землі в Україні;

С – ціна 1 ц пшениці (С=12 доларів за 1 ц);

R – банківська норма проценту.

Зазначимо, що при визначенні ціни землі слід брати ті культури,
вирощування яких найбільш прибуткове і характерне для даної
природно-економічної зони. Наприклад, для штату Айова (США) такими
культурами є соя, кукурудза, а для зони Лісостепу України можуть бути
пшениця, цукровий буряк та соняшник.

Розрахункові стартові ціни землі за допомогою представленої формули
наведені в таблиці.

Таблиця 1: Стартова ціна землі в Україні в залежності від
природно-економічних умов господарювання (за бонітетом землі).

Група господарств залежно від бонітету землі Бал бонітету Прогнозований
чистий дохід, дол./га Ціна (Ц), доларів за 1 га орної землі (r=0.04)

1 20 117 2925

2 30 175 4375

3 40 234 5850

4 50 292 7300

5 60 351 8775

6 70 410 10250

7 80 468 11700

8 90 527 13175

другий підхід враховує надходження чистого доходу в результаті
експлуатації землі та майбутню прогнозовану ціну землі після виходу
економіки України з кризи:

Ціна землі Сума надходжень чистого доходу за n років з урахуванням
банківського процента Майбутня прогнозована ціна землі з урахуванням
банківського процента

де PV – чистий дохід з 1 га ріллі;

n – кількість років експлуатації землі (n=20);

FV – майбутня прогнозована ціна землі після виходу економіки України з
кризи.

Визначається експертним шляхом, або враховуючи існуючу ціну на
аналогічні землі в розвинутих країнах світу. Так, наприклад, в штаті
Айова (США), подібному природно-економічними умовами до України, середня
ціна 1 га ріллі за останні 10 років складає близько 3439 доларів, в
Гамбурзі (ФРН) – 12692-35384 долари. Таким чином, з урахуванням умов
ринку землі в США за останні 10 років середня ціна землі в Україні може
бути

доларів за 1 га

доларів за 1 га.

Розглянуті два методичні підходи дають можливість зважено підійти до
визначення вартості земельних ресурсів в Україні. При цьому лід
враховувати обставини, що зниження ціни на землю може призвести до
неконтрольованої скупки її через підставних осіб іноземними громадянами
та мафіозними структурами, а завищена ціна призведе до гальмування
ринкових процесів у сільському господарстві.

Об’єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового
механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості
ширше залучати інвестиції під заставу землі для інтенсивної розбудови
державного, колективного та приватного сектора сільського господарства.

Звичайно, що основною складовою механізму здійснення реформ в АПК є
земельна реформа та реорганізація сільського господарства України.
Загальне завдання здійснення таких реформ – це підвищення ефективності
виробництва шляхом розпаювання і акціонування колективних та державних
сільськогосподарських підприємств з одночасним створенням
конкурентноспроможних нових формувань, зорієнтованих на умови ринкової
економіки та приватну власність на землю. Але основним критерієм такої
реформи повинно бути не тільки землеволодіння, а й ефективне
землекористування. Виходячи з цього, законодавством та
нормативно-правовою базою слід чітко розділити повноваження тих, хто
володіє земельними наділами, і землекористувачів, або тих, хто має право
експлуатувати земельні ресурси України. При цьому землевласники можуть
мати право: здавати земельні наділи в оренду, під заставу для отримання
кредитів, передавати (дарувати) спадкоємцям, продавати згідно із
законодавством. Це те, що створить систему ринкових відносин в аграрному
секторі.

На етапі реформування землевласниками можуть бути всі верстви населення
України – колгоспники, робітники радгоспів, інші громадяни, які мають
право на земельні наділи при розпаюванні колективних та державних
сільськогосподарських підприємств.

Інші вимоги повинні бути пред’явлені до землекористувачів, або тих, хто
хоче експлуатувати або купити земельні наділи. Основними із них є два:
це відповідна сільськогосподарська освіта та ліцензія на право
виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Освічені
фермери та групи селян на чолі з освіченими агроменеджерами сприятимуть
ефективній конкуренції, що дасть поштовх до потреби в
сільськогосподарській освіті та підвищенні продуктивності праці. Освіта
і ліцензія стануть рушійною силою ринкової економіки в аграрному
секторі.

3.3. Пріоритет у перерозподілі національного доходу.

Державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється
економічними методами шляхом перерозподілу національного доходу.
Практика розвитку сільського господарства в передових країнах показує,
що перерозподіл національного доходу на користь аграрного сектора
відбувається не тільки в кризові періоди, а постійно. Це стало в
розвинутих країнах системою, що має регулюючий характер, економічними
методами стимулювати розвиток тих чи інших галузей національного
сільського господарства або всього аграрного сектора.

3.4. Державна підтримка ринкового механізму регулювання
сільськогосподарського виробництва.

Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою
економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання
через економічні підйоми в управлінні виробництвом та маркетингу
сільськогосподарської продукції. Практика функціонування ринкової
економіки свідчить про необхідність державної підтримки та регулювання
таких організаційних формувань і економічних підойм:

аграрних бірж;

маркетингових організаційних формувань;

систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва;

створення та регулювання умов для конкуренції в аграрному секторі;

активного державного регулювання та перерозподілу доходів в АПК;

активно діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів і наукового
забезпечення АПК.

Щодо аграрних бірж, то передбачається безпосереднє втручання держави в
цю форму купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Світова
біржова торгівля виконує функцію об’єктивного ринкового регулятора
ціноутворення на продукцію сільського господарства. Об’єктивне
ціноутворення на товарних біржах дає змогу уряду своєчасно створювати
механізм державного регулювання та захисту національного
сільськогосподарського виробника, визначати рівень бюджетної підтримки
фермерів, формувати цінову політику шляхом виділення бюджетних дотацій,
враховувати паритет цін на засоби виробництва для сільського
господарства, визначати витрати на виробництво продукції та середню
норму прибутку на фермерський капітал.

Таким чином, в існуванні аграрних бірж в Україні має бути зацікавлена
насамперед держава, яка бере на себе відповідні функції щодо їх
створення, функціонування та підтримки.

Створення та підтримка функціонування маркетингових організаційних
формувань повинні бути спрямовані на повне відокремлення від
товаровиробника функцій по зберіганню, доставці та реалізації
сільськогосподарської продукції. Це стосується і матеріально-технічного
забезпечення товаровиробників.

Система кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва
є, по суті, механізмом захисту товаровиробників від монополістів
(внутрішніх і зовнішніх), збереження національних кадрів та
відшкодування збитків, заподіюваних стихійним лихом, поганим
господарюванням, крадіжками та невизначеністю (зниженням) цін .

Конкуренція в аграрному секторі є однією з важливих підойм по відбору
талановитих господарів в умовах ринкової економіки.

Активне державне регулювання цін та перерозподіл доходів в АПК повинні
бути спрямовані на створення реального паритету між засобами виробництва
для сільського господарства та сільськогосподарською продукцією.
Реальність такого паритету цін залежить від уряду, закони якого повинні
захищати передусім національне сільське господарство та регулювати
експорт-імпорт продуктів харчування.

Необхідність створення активно діючої системи підготовки кадрів і
наукового забезпечення АПК пов’язана з об’єктивними процесами
приватизації та утвердження України як суверенної держави, формування
нової економічної політики, включаючи реорганізацію в сільському
господарстві. Немає сумніву, що земля має продаватися або здаватися в
оренду лише товаровиробникам, які пройшли відповідну підготовку,
атестовані й одержали ліцензію на право ведення конкретного бізнесу на
землі.

При реформування наукового забезпечення АПК перш за все необхідно
спланувати та здійснити систему оптимізації кількості навчальних і
наукових закладів, їх інтеграцію відповідно до потреб держави,
враховуючи міжнародне економічне середовище та необхідність створення
ефективної мережі установ впровадження досягнень науково-технічного
прогресу у виробництво.

Висновки

Слід зазначити, що специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає
постійного державного впливу з метою стабільного ефективного
функціонування національного сільського господарства. Це пов’язане перш
за все з тим , що значне підвищення цін стимулює зростання обсягів
виробництва лише 2-3 роки.

З часом значно зростають ціни на засоби виробництва, які зменшують
доходи товаровиробників сільськогосподарської продукції до рівнів, які
не дають змоги вести розширене фермерське господарство.

Таким чином, сільськогосподарське виробництво знову потребує чергового
регулювання цінового механізму: так званий ціновий резонанс економічного
циклу повторюється. Прикладом циклічного стимулювання сільського
господарства може бути державне регулювання цін у країнах ЄС у 50-ті та
на початку 60-х років. А сучасний механізм інтеграції та уніфікації
цінового механізму в десяти країнах Спільного ринку, для підтримки
доходів в сільському господарстві, передбачає 90% витрат аграрного
бюджету. Які ж фактори враховуються при розробці політики державних цін
у розвинутих країнах? До них у першу чергу слід віднести:

Відповідність цін на сільськогосподарську продукцію та засоби
виробництва.

Витрати на виробництво продукції в спеціалізованих (або близько до
цього) фермерських господарствах.

Прибутковість фермерських господарств, спеціалізованих галузей та всього
сільського господарства.

Дохід фермерів на вкладений капітал та їх фінансові можливості ведення
розширеного виробництва.

З метою спостереження за змінами вищевказаних факторів у розвинутих
країнах створені інформаційно-статистичні системи, які друкують
результати аналізу витрат на виробництво
сільськогосподарської продукції, ціни та їх співвідношення, рівень
прибутковості, накопичення та інвестиції в сільському господарстві.

Крім цього, вищевказані системи детально інформують про об’єкти
управління в сільському господарстві, механізм формування
собівартості, валового та чистого доходу, інвестиційну діяльність та
капітальні вкладення у виробництво.

Шляхи державного регулювання сільськогосподарського виробництва в
різних країнах неоднакові. Але основною економічною регулюючою підоймою
є система державного формування цін (закупівельних, реалізаційних,
ринкових, імпортно-експортних та ін.) та податків на товаровиробників
сільськогосподарської продукції.

Політика уряду щодо регулювання цін в аграрному секторі здійснюється
виконанням цілого ряду функцій:

регулювання цін на внутрішньому ринку;

використання цін як підойми для стимулювання (або зниження) обсягів
виробництва чи експорту продукції;

регулювання фермерських доходів шляхом встановлення середньої норми
прибутку на фермерський капітал.

Відсутність та невизначеність своєчасної гнучкої цінової політики уряду,
яка відповідала б умовам виробництва сільськогосподарської продукції,
призводять до командно-адміністративного тиску на товаровиробників,
приховування та псування продукції, перепродажу її за межі країни, як це
сталось у 1992 р. під час закупівлі зернових в Україні.

ДОДАТКИ

Додаток 1: Урожайність культур, ц/га

Культура 1995 1997 Зміна в %

Зернові 33,5 32,1 -4

Яра пшениця 29,8 24,1 -19

Кукурудза 37,8 28,1 -26

Цукровий буряк 317 222 -30

Соняшник 15,3 13,8 -10

Картопля 131 137 5

Кормові 372 320 -14

Додаток 2: Продуктивність тваринництва.

Продукція 1995 1997 Зміна в %

Молоко, кг від 1 корови в рік 2863 2212 -23

Привіс ВРХ, г в день 421 299 -29

Свині, г в день 229 174 -24

Додаток 3: Середня вага тварин.

Тварини 1995 1997 Зміна в %

ВРХ, кг 393 353 -10

Свині, кг 127 115 -9

Яйця від 1 несучки в рік 214 174 -19

Додаток 4: Індекси валової сільськогосподарської продукції та продуктів
харчування (1989-1991=100)

98 102 98 100 101 108 110 107 114 111

Колишній СРСР 99 100 105 101 91 .. .. .. .. ..

Україна .. .. .. .. .. 88 84 75 74 73

Продукти харчування

Світ 93 95 98 101 101 104 104 108 111 114

Африка 89 94 97 98 105 103 107 110 110 118

Північна Америка 96 90 98 101 101 108 101 114 109 115

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Південна Америка 92 97 99 99 102 105 106 113 118 122

Азія 89 93 96 101 103 108 114 120 127 130

Європа 99 99 100 100 100 98 96 94 95 96

Океанія 96 100 99 101 101 109 114 109 119 116

Колишній СРСР 99 99 105 105 91 .. .. .. .. ..

Україна .. .. .. .. .. 88 84 76 74 73

Додаток 5: Виробництво сільськогосподарської продукції (тис.т.)

країна

ВРХ .. .. .. 23728 22457 21607 19624 15611

Вівці .. .. .. 7259 6597 6117 4792 2144

Свині .. .. .. 17839 16175 15298 13946 13144

Коні .. .. .. 717 707 716 737 756

Цви Лерман, «Земельная реформа и реорганизация сельского хозяйства в
Украине». – 1997.

Statistical yearbook, UNO. – 1995(97).

Statistical yearbook, UNO. – 1995(97).

Похожие записи