Реферат на тему:

Економічний аналіз

інвестиційного проекту План

Цілі економічного аналізу

Загальнозастосовні методики

Потенційно застосовні методики

1. Цілі екологічного аналізу

Вплив на довколишнє середовище є одним з найпоширеніших зовнішніх
факторів, або екстерналій, у проектах як державного, так і приватного
сектора.

Впливи на довколишнє середовище досить неоднозначні і не завжди легко
піддаються звичайному аналізу з позицій витрат і вигід проекту.
Екологічний аналіз посідає особливе місце в проектному аналізі. Це місце
зумовлене двома причинами: 1) недостатньою вивченістю взаємовідношення
між діяльністю людини та довколишнім середовищем; 2) багато ухвалюваних
екологічних рішень призводять до незворотних змін у природі.

Масштаб та обсяг необхідної оцінки впливу проекту на довколишнє
середовище обумовлюються масштабом і обсягом змін у довколишньому
середовищі, очікуваних у зв’язку з проектом. Деякі проекти є безпечними
для довколишнього середовища. Наприклад, проекти в галузі охорони
здоров’я часто приводять до поліпшення довколишнього середовища,
особливо, якщо вони включають в себе заходи по очищенню води та
видаленню твердих відходів. У таких ситуаціях фактори довколишнього
середовища мають бути взяті до уваги, але робиться це в рамках
стандартного процесу підготовки й експертизи і окрема оцінка впливу на
довколишнє середовище звичайно не потрібна.

Інші проекти можуть мати негативний вплив на довколишнє середовище
тимчасового або минущого характеру. Наприклад, будівництво підземних
трубопроводів може справити негативний ефект під час будівництва, але не
спричиняється до довгострокових змін у природному середовищі в місці
проходження трубопроводу. Ремонт і реконструкція існуючих споруд також
може мати негативний ефект. У таких ситуаціях екологічний аналіз має
важливе значення.

Метою екологічного аналізу інвестиційного проекту є нанесення
потенційної шкоди довколишньому середовищу під час здійснення та
експлуатації проекту і визначення заходів, необхідних для її пом’якшення
або запобігання їй.

Найскладнішим завданням економіста чи відповідальної за проект особи є
вибір тих екологічних або пов’язаних з природними ресурсами наслідків,
які слід включити до аналізу, а також їх кількісний і грошовий вираз.
Аналітик повинен розглянути кожну проблему, прийняти рішення,
ідентифікувати важливі наслідки і однозначно висловити свої думки.

Визначимо основні принципи проведення екологічного аналізу.

Оцінка очевидних екологічних наслідків проекту.

Процедура відбору найбільш суттєвих наслідків базується на оцінці змін у
продуктивності ресурсів та має бути відображена у ринкових цінах.

Наприклад, розташування виробництва, пов’язаного з видобутком чи
переробкою корисних копалин, може змістити локальну систему рибальства
вниз за течією ріки або порушити існуючу сільськогосподарську
діяльність. При цьому визначити й оцінити зміну виловів чи врожаїв
необхідно саме при аналізі проекту. Зміни в кількості та якості води
вниз за течією ріки і вплив цього на рослинність або зміна стану
прибережних морських зон є наслідками другого порядку. Наслідки такого
роду можуть бути дуже важливими і екологічно, і економічно, але
аналітикові слід почати з оцінки можливих наслідків проекту, що
відбуватимуться у рибному та сільському господарствах.

Урахування взаємозалежності вигід та витрат.

Аналітик повинен завжди дивитись і на аспект витрат, і на аспект вигід
будь-якої дії та підходити до своїх оцінок найбільш доступним і
економічним способом. Цінність удосконаленого очищення промислових
стоків має розглядатись як в аспекті безпосередніх витрат (головним
чином на будівництво, монтаж, експлуатацію, обслуговування та ремонт),
так і в аспекті «виключених витрат», тобто вигід від зменшення витрат на
очищення води нижче за течією або зниження забруднення. Різниця між
вигодами (виключеними витратами) і фактичними витратами є відправною
точкою для виміру змін. Якщо ухвалюється рішення досягти зниження
забруднення, навіть якщо вигоди не піддаються прямому виміру, підходом
може бути аналіз ефективності витрат.

Оцінка екологічних вигід та витрат у рамках підходу «з проектом» і «без
проекту».

Важливо, щоб розглядалися лише додаткові або прирощені вигоди й витрати
в результаті реалізації проекту. Безповоротні витрати минулого періоду,
тобто витрати, які вже зроблено прямо чи непрямо у зв’язку з проектом, і
пов’язані з ними вигоди не включаються в грошові потоки проекту.
Можливо, слід розглянути ряд альтернативних варіантів «з проектом»
(скажімо, за шкалою варіацій).

Використання механізму оцінки неявних вигід і витрат.

Коли ринкові ціни не можуть бути використані прямо, є потенційна
можливість використати їх опосередковано, застосувавши методику
«уявного» ринку. При цьому підході ринкові ціни заміщуваних і
доповнюючих товарів застосовують для оцінки «товарів» чи «послуг»
екологічного характеру, що не мають чіткої ціни. Скажімо, цінність
такого неоцінного екологічного фактора, як чисте повітря, може впливати
на ціну ринкових активів, приміром, житла або землі. Аналіз різниці цін
таких активів у зонах з різною якістю повітря може вказати на неявну
ціну екологічного фактора, що не має прямої ціни.

Певна річ, вибір конкретного підходу до виміру залежить від вимірюваного
впливу. Втім, існують підходи, що згадуються порівняно часто, наприклад,
вимір продуктивнсті та ефективності витрат. І, хоча економісти розробили
широкий спектр прийомів виміру та оцінки, в цьому підручнику робиться
наголос на прийомах, які можна вважати поширеними або потенційно
застосовними щодо екологічних наслідків, пов’язаних з інвестиційними
проектами.

У таблиці ці прийоми наведено по розділах. Перший набір —
загальнозастосовні норми. Вони досить стандартні й прямолінійні,
засновані або на змінах у фізичному виробництві, або на прямих витратах
коштів (приміром, превентивних витратах, ефективності витрат).
Альтернативні витрати або втрата доходу є поглядом на економічні
витрати, повязані з екологічними наслідками. Ці підходи є потужними
інструментами виміру багатьох економічних наслідків інвестиційних
проектів.

Вимір та оцінка грошових потоків

Загальнозастосовні Потенційно застосовні

3 використанням ринкової ціни безпосередньо заторкува-них товарів та
послуг 3 використанням величини безпосередніх витрат 3 використанням
величин «уявного ринку» 3 використанням порядку потенційних витрат

Зміна продуктивності

Втрата доходу Альтернативна вартість Аналіз ефективності витрат

Превентивні витрати Ціна власності

Різна ціна (вартість) землі

Різниця в заробітній платі

Величина транспортних витрат Витрати на заміну

Витрати на переміщення (переселення)

Тіньовий проект

Другий набір підходів названо «потенційно застосовним», оскільки ці
підходи доречні лише в певних ситуаціях. Вони більш опосередковані й
засновані або на «уявних ринках» (приміром, транспортних витратах, цінах
власності, вартості землі), або на витратах на переміщення чи заміну
існуючих об’єктів. Рамки застосування обох наборів зазначених підходів
ми розглянемо пізніше.

Окрім основного завдання ідентифікації екологічних наслідків і
визначення грошових величин, залишаються ще три важливі концептуальні
проблеми: визначення меж аналізу, задания правильного діапазону часу та
вибір методу оцінки проекту.

Межі аналізу вимагають визначення того, що саме включати і чого не
включати до екологічного аналізу. Ідентифікація зовнішніх факторів
приводить до розширення концептуальних і фізичних меж аналізу. Ступінь
такого розширення залежить від конкретного проекту. Так, проект
гальванічного виробництва пов’язаний з викидом промислових вод, що
негативно впливають на водокористування вниз за течією — питну воду,
іригацію та рибальство. Екологічний аналіз проекту має включати це
водокористування в рамках концепції «з проектом» і «без проекту».

Інші екологічні впливи проекту можуть бути більш віддаленими фізично або
важчими для ідентифікації. Одним з прикладів є випадання «кислотних
дощів» у наслідок викидів електростанції. Взаємодія
сільськогосподарського розвитку височини з її сходом грунту та стоками,
з екосистемами низини й прибережної зони дає ще один приклад складного й
тривалого взаємозв’язку. Не існує загального єдиного правила, де саме
проходить гранична межа аналізу. Як і при оцінці, найкраще починати з
безпосередньо спостережуваних і вимірних наслідків. Інженер проекту,
економіст-аналітик і спеціаліст-еколог мають колективно визначити межі
аналізу. Можливо, що в майбутньому вдасться сформулювати «протоколи»
представницьких типів інвестиційних проектів, і кожний такий «протокол»
окреслить основні види впливів, які слід враховувати в аналізі. Великим
вкладом до кожного такого «протоколу» будуть результати післяпроектного
аналізу схожих проектів, а також підготовані експертами-екологами анкети
й рекомендації.

Визначення підхожих меж у часі є другою основною концептуальною
проблемою. Звичайно обирається тимчасовий діапазон, що охоплює щонайменш
очікуваний корисний життєвий період інвестиції. В інших типах проектів,
де вигоди гіпотетично нагромаджуватимуться протягом дуже тривалого часу
(наприклад, гребля і водосховище з очікуваним життєвим циклом у 300
років), обирається такий діапазон часу (скажімо, ЗО чи 50 років), який
охопить більшу частину вигід і витрат. При будь-якій ставці
дисконтування всякі вигоди чи витрати по 50 роках будуть досить малими
при розрахунку NPV. Так, при ставці в 10% більшість витрат і вигід
втратять значимість всього через 20 років.

Оцінка екологічних наслідків — складне, але варте зусиль завдання. Якщо
очікуваний життєвий період цих наслідків менший, ніж «нормальний
життєвий цикл проекту», проблеми немає — екологічні наслідки можна
включити до стандартного фінансового аналізу. Так, проект рисових
плантацій з очікуваним 25-річним періодом життя включає будівництво
дороги на початковій стадії. Це будівництво призводить до підвищення
ерозії грунту та осаду мулу в іригаційному каналі вниз за течією. Через
п’ять років насипи дороги стабілізуються, ерозія припиняється, і витрати
на очищення дна каналу більше не потрібні. Тут екологічні наслідки
включено до нормального аналізу проекту.

Втім, якщо очікується, що екологічні наслідки триватимуть довше
життєвого циклу фінансованого проекту, ми починаємо усвідомлювати, що
діапазон часу слід розширити для їх охоплення. Наприклад, проектується
розвиток нового порту, в якому передбачено поглиблення дна, і
очікується, що ця операція зруйнує усталені місця розмноження риби й
пов’язане з цим рибальство. Очікувана тривалість проекту порту — 25
років. Однак, оскільки рибальство вже ніколи не буде відновлено, втрата
виловів після 25 років також має бути занесена до аналізу.

Існує два шляхи продовження діапазону часу. Один полягає в продовженні
потоку коштів за межі нормального періоду проекту на додаткову кількість
років. Це здійснимо, коли передбачувані зовнішні фактори мають чітко
визначений життєвий період (скажімо, вирубаному хвойному лісу може
знадобитися на відновлення 70 років). Другий шлях — додання
капіталізованої вартості чистих вигід (або витрат) до нормального кінця
періоду проекту. Цей шлях передбачає, що екологічні наслідки (у вигляді
вигід чи витрат) триватимуть до нескінченності. По суті, другий шлях —
це своєрідна форма екологічної утилізаційної вартості проекту, яка,
певніш за все, буде негативною, але може виражатися й позитивним числом.
Так само, як і визначення меж аналізу, задания потенційного діапазону
часу мають вирішувати спільно кілька спеціалістів.

І, нарешті, є такі екологічні наслідки, які практично неможливо виразити
кількісно, а іноді навіть важко ідентифікувати. Це, скажімо, естетичні,
соціально-культурні та історичні факти, а також міркування типу
генетичного різноманіття й генетичного фонду. Такі фактори можуть мати
велику вагу, але вони непросто вкладаються у звичайний фінансовий
аналіз.

Наступним кроком після вибору відповідних меж аналізу та діапазону часу
є вибір методики оцінки проекту. Звичайно, застосовуються відомі
показники ефективності проекту — NPV, IRR, BCR.

Методики розрахунку цих показників вимагають попереднього вибору ставки
дисконту. Визначення підхожої ставки дисконту для проектів розвитку є
політичним рішенням і як таке виходить за рамки проекту. В будь-якому
разі важливими факторами при виборі ставки дисконту є альтернативна
вартість капіталу, вимоги донора або кредитної організації, ринкова
вартість капіталу та існуючі погляди на співвідношення споживання та
інвестування в приватному й державному секторах.

Стандартним підходом міжнародних організацій є застосування для всіх
проектів розрахунків ВНР зі ставкою дисконту від 10 до 12%. Методики
екологічних вимірів сумісні з цим підходом. Утім, можуть бути випадки,
коли слід проводити подальшу оцінку виправданості проекту, виходячи з
NPV і BCR.

3.2. Загальнозастосовні методики

Сучасна практика пропонує декілька прийомів оцінки, які здебільшого
застосовуються щодо інвестиційних проектів. Вибір придатного прийому
залежить від кількох факторів, що включають оцінюваний наслідок,
наявність даних, ресурси часу та коштів. Використання цих прийомів
традиційне. Їх завдання полягає у визначенні економічних наслідків
проекту і правильній оцінці їх вигід та витрат в аналізі проекту.

В усіх поданих тут методиках для визначення вартісних показників
використовують ринкові ціни. Неявним припущенням є те, що ці ціни
відображають економічний дефіцит і з огляду на це є цінами економічної
ефективності. Якщо в ринкових цінах є викривлення, треба вводити
відповідні поправки.

Нижче коротко охарактеризовано кожну з методик і наведено приклади.
Виклад сфокусовано на порівняно простих прийомах, які найлегше
застосовувати при тих обсягах даних та обмеженнях у часі, що звичайно є
супутніми аналізу будь-якого інвестиційного проекту.

Оиінка змін Д-™ оцінки впливу проекту на довкілля на-продиктивності
лежить визначити екологічні наслідки проекту. Наслідки для якості
довколишнього середовища або підтримання відновлюваних ресурсів
відображаються у змінах продуктивності порушених систем, і ці зміни, в
свою чергу, використовуються для присвоєння величин. Багато прийомів
оцінки засновано на фактичних ринкових цінах при визначенні кінцевих
величин. Порушеними можуть бути як природні, так і антропогенні системи.
До природних систем відносять рибальство, сільське господарство та
лісівництво. Наслідками для антропогенних систем є впливи на будівлі,
матеріали й вироб-ництва у промисловому та побутовому секторах.

Стан довколишнього середовища і природних ресурсів розглядаються як
фактори виробництва. Зміни цих факторів спричиняються до змін
продуктивності і/або виробничих витрат, що можуть, у свою чергу,
впливати на зміни цін та обсягів виробництва, які можна спостерігати і
вимірювати. Саме подвійний характер цих методик робить їх привабливими:
фізичні зміни загального обсягу виробництва легко помітити й виміряти, а
використання ринкових цін дає змогу уникнути складних проблем оцінки,
пов’язаних з позаринковими екологічними впливами.

Можливі дві ситуації:

1. Якщо збільшення (або зменшення) виробництва певного товару є
недостатнім порівняно з загальним обсягом даного товару на ринку, а
зміна факторів виробництва також незначна щодо обсягу ринку цих
факторів, то можна припустити, що ціни на продукцію та фактори
виробництва залишаться постійними. Таке припущення є найпростішим, бо
воно не вимагає припущень щодо напряму й величини зміни цін. Це базове
припущення для «малого проекту». Для деяких проектів такий підхід
часткової рівноваги є реалістичним припущенням і неявно використовується
в більшості викладених тут методик.

2. Проте іноді зміна обсягу випуску певного товару може позначитись як
на його ціні, так і на факторах виробництва. У такому разі потрібна
інформація про форму кривих попиту та пропозиції, а відтак — відповідне
коригування.

До розгляду пропонуються три набори прийомів, у кожному з котрих
використовуються ринкові ціни для оцінки зміни виробництва певних
товарів та послуг. Перший набір має справу із зміною продуктивності й
вартості продукції, другий — з втратою доходу, третій — з альтернативною
вартістю різних дій.

Оцінка змін продуктивності є прямим продовженням традиційного аналізу
вигід та витрат. Фізичні зміни виробництва оцінюються з використанням
ринкових цін вхідних і вихідних позицій (або, за наявності викривлень,
правильно скоригованих ринкових цін). Одержані грошові величини, у свою
чергу, вводять у фінансовий аналіз проекту. Цей підхід безпосередньо
заснований на неокласичній економіці добробуту та її визначенні
загального добробуту. Вигоди й витрати від виконуваної дії приймаються
до уваги незалежно від того, де вони відбуваються, у проекті чи поза
ним.

Для використання цього прийому необхідно:

1) ідентифікувати вплив проекту на продуктивність як у самому проекті,
так і поза ним. Наслідки в самому проекті звичайно є бажаними
результатами проекту і, як такі, включаються в будь-який аналіз проекту.
Наслідки поза проектом, як позитивні, так і негативні, тривалий час
вважалися зовнішніми екологічними і/або економічними факторами і
часто-густо ігнорувалися;

2) відстежувати і вимірювати наслідки для продуктивності «з проектом» і
«без проекту». Навіть розглядаючи альтернативні проекти, слід зберігати
варіант «без проекту». Причина проста:

ми повинні мати можливість охарактеризувати зміни у зв’язку з проектом
порівняно з існуючим становищем. Так, проект сільськогосподарського
розвитку на височині призводить до ерозії грунту та шкоди вниз за течією
для рисових полів з іригацією. Екологічна «вартість» проекту — це не
повна шкода, завдана розташованим нижче полям, а лише додатковий
негативний ефект відкладень у зв’язку з проектом. Аналіз «з проектом» і
«без проекту» дає змогу виявити додаткову ерозію, заподіяну проектом;

3) зробити передбачення щодо графіка у часі змін продуктивності,
«правильних» застосовних цін і будь-яких очікуваних змін відносних цін у
часі.

За приклад може слугувати такий підхід, коли зміни виробництва кормових
трав та інших кормів у результаті проекту збереження грунтів оцінюються,
виходячи з вартості молока й гною, що їх виробляє велика рогата худоба.
Проекти також мають екологічні наслідки, які можна оцінити, застосовуючи
цей підхід. Ці проекти відносяться до сільського господарства,
лісівництва, рибальства та інших галузей.

Існує безліч подібних прийомів, і всі вони мають спільну рису — проект,
спрямований на одну конкретну мету, спричиняє незумисні шкідливі
наслідки для іншої продукуючої системи. Величину цих незумисних «витрат»
можна оцінити за допомогою простого підходу, заснованого на зміні
продуктивності.

Підхід, заснований на оцінці втрати доходу, подібний до підходу з
погляду зміни продуктивності. У цьому випадку продуктивність людей
використовується як міра екологічних наслідків шляхом дослідження або
втрати їх доходів, або медичних витрат унаслідок екологічної шкоди, або
одержання вигід від запобігання негативним екологічним наслідкам. Ця
методика, яку називають також методикою «людського капіталу» або
«недоодержаного заробітку», пов’язана з великою етичною проблемою оцінки
людського життя. Ми воліємо уникати грошової оцінки життя людини як
такого, а також психологічних витрат в разі хвороби чи смерті. Проте
величину втраченого доходу й медичних витрат унаслідок зміни якості
довколишнього середовища можна оцінити.

У своїй найпростішій формі цей підхід досліджує потік втрат доходу і
витрат на охорону здоров’я в результаті негативних екологічних наслідків
(скажімо, забруднення води й повітря або підвищеного шуму). Більшість
погодиться, що головні «витрати» на триденний грип визначити досить
легко. Це недоодержана заробітна плата, медичні витрати. Коли ж хвороба
триває тижні, місяці або роки, а то й спричиняється до смерті, оцінити
втрати значно важче.

Загалом, простіше оцінити екологічний ефект з використанням методики
втрати доходу, коли хвороба порівняно нетривала, дискретна і не має
довгострокових негативних наслідків. З хронічною захворюваністю справи
стоять складніше. Деякі проекти можуть з цілковитою на те підставою
використовувати цей підхід. Візьмемо за приклад проект системи міського
водопостачання, який знижує число розладів шлунка. Причинно-наслідко-вий
зв’язок забрудненої води і розладу шлунка легко простежується, а саме
захворювання звичайно не загрожує життю.

Нижче наведено деякі загальні рекомендації щодо вибору проектів, де може
застосовуватися методика втраченого доходу:

1) можна виявити прямий причинно-наслідковий зв’язок. Етіологія
захворювання повинна легко встановлюватися;

2) захворювання має бути нетривалим, не загрозливим для життя і без
значних довгострокових наслідків;

3) має бути відома точна економічна величина доходу і витрат на охорону
здоров’я. Проблеми виникають за наявності безробітних та фермерів, які
працюють на власне споживання.

Деякі види пов’язаних з екологією захворювань досить важко піддаються
оцінці. Тому треба обережно використовувати методику втраченого доходу
щодо проектів, в яких:

1) етіологію напевне не з’ясовано (приміром, смертність, рівень викидів
окисів сірки);

2) велика кількість джерел забруднення утруднює з’ясування
причинно-наслідкових зв’язків. Як приклад часто називають якість повітря
та води. Скажімо, кислотні дощі вважають великою екологічною проблемою,
але дуже важко приписати зміну кількості кислотних осадів тільки
показаннями приладів, встановлених на якійсь великій тепловій
електростанції, що працює на вугіллі. Тут може бути безліч невідомих
величин, а в системі — надто багато «шуму» для виявлення шуканого
зв’язку. В такому разі найкраще використати методику ефективності
витрат, про яку йтиметься нижче;

3) захворювання є хронічним або призводить до неповної інвалідності.
Тоді проблема кількісної оцінки ускладнюється аспектами виміру. Скажімо,
коли людина працює не на повний потенціал, а зовні видається здоровою.
Такий стан звичайно спричиняється недоїданням або хронічним зараженням
паразитами.

Застосовуючи методику втраченого доходу, аналітик повинен чітко
простежити причинно-наслідковий зв’язок і чисті витрати добробуту.
Підхожими кандидатами можуть бути вигоди від проектів поліпшення
водопостачання або видалення відходів. Аналітикові слід ретельно
визначити чисте підвищення продуктивності праці робітників чи їхніх
заробітків (або ж зниження захворюваності), а також чисту соціальну
вартість економії витрат на медичне обслуговування. Скажімо, коли попит
на медичне обслуговування дорівнює пропозиції, економія витрат на
медичне обслуговування менша, ніж фактично виключені медичні витрати.
Якщо ліки й лікувальні заклади не використовуються повністю, їх треба
передати у використання іншим, а коли йдеться про нові заклади, то їх
недоцільно будувати взагалі. Якщо ж попит на медичне обслуговування
перевищує пропозицію, як це буває в багатьох країнах, що розвиваються,
то повну вартість заощаджених витрат на медичне обслуговування слід
вважати за вигоду.

Треба зазначити, що уживаний тут вислів «втрата доходу (заробітку)»
стосується пов’язаної із здоров’ям захворюваності або смертності. Це
також втрата добробуту внаслідок зовнішніх факторів, а не фізичного
самопочуття.

Підхід альтернативної вартості грунтується на тих засадах, що
альтернативну вартість неринкового або такого, що не має ціни, ресурсу
(приміром, збереження землі для національного парку замість вирубки на
деревину) можна оцінити, застосувавши недоодержаний доход від інших
видів використання ресурсу. Отже, цей підхід вимірює те, від чого
доводиться відмовлятися з метою збереження; він не вимірює вигоди від
землі, збереженої для інших (часто неоцінних) видів користування. Таким
чином, методика альтернативної вартості є мірою «витрат на збереження»,
а ця інформація, в свою чергу, використовується для оцінки варіантів,
наявних у особи, яка приймає рішення. В багатьох випадках ця «вартість
збереження» виявлялася низькою, тож приймалося рішення зберегти або
законсервувати ресурси.

Відомим прикладом застосування цього підходу було дослідження проекту
каньйону Хеллз у США. Плановане будівництво греблі в каньйоні для
монтажу ГЕС безповоротно змінило б унікальну ділянку незайманої природи.

Замість того, щоб спробувати оцінити каньйон в його природному вигляді,
аналітики провели аналіз вигід і витрат як самого гідроенергетичного
проекту, так і найдешевшої альтернативи. До аналізу було включено вигоди
від зниження збитків унаслідок повеней у разі будівництва греблі. Аналіз
чутливості провели за різними параметрами, і коли результати було подано
на розгляд відповідальним особам, від будівництва греблі відмовились.
Альтернативну вартість збереження, тобто додаткові витрати на одержання
електроенергії із згаданого альтернативного джерела, було визнано вартою
того, щоб зберегти унікальний каньйон.

Хоча підхід і можна вважати номінальне вартісним, він фактично
використовується для оцінки вигід від збереження (які важко прямо
оцінити) у вигляді додаткової вартості виробництва, необхідної для
забезпечення збереження довколишнього середовища. Він може стати у
великій пригоді для оцінки унікальних природних ресурсів, вигоди від
яких важко точно визначити або виразити в грошовій формі. Цей підхід
може застосовуватися для заповідників чи заказників, генетичного
різноманіття (генофондів), культурних або історичних місць, мальовничих
куточків природи. Підхід є порівняно простим і однозначним, та надає
цінну інформацію відповідальним особам та громадськості.

Цей підхід цілком може бути використаний при оцінці рішень на місцях по
великих проектах створення інфраструктури або промислових підприємств.
Будівництво й розвиток нових портів, аеропортів чи шосейних доріг часто
пов’язане з використанням відкритих неосвоєних просторів. У тих
випадках, коли існують альтернативні варіанти вибору місцевості, підходи
з позиції альтернативної вартості уточнюють додаткову вартість
збереження природи.

Рішення щодо вибору технології як правило позначаються на екології та
стосуються вужчих економічних критеріїв. Охолоджувальні водойми або
градирні, підземні або надземні споруди, підземний гараж або відкрита
стоянка — все це приклади наявності варіантів альтернативних вирішень
одного завдання. Оцінка альтернативної вартості дає змогу визначити,
скільки коштуватиме дорожчий, але екологічно кращий варіант.

Аналіз ефективності витрат Кількісна оцінка витрат має за мету визна
чити, чи виправдовують очікувані вигоди від- повідні витрати. З огляду
на обмежені кошти,

недостатні дані або нерозуміння зв’язку між екологічною шкодою та
здоров’ям і добробутом людей іноді спочатку формулюють мету, а вже потім
аналізують різні шляхи її досягнення. І навпаки, в разі, коли коштів на
певну програму вистачає, відповідальна особа вирішує, який саме шлях їх
використання найбільш ефективний. Або ж можна розглянути кілька цілей,
визначити різницю у витратах для їх досягнення, а потім вирішити, яке
завдання видається найдоцільнішим з урахуванням витрат. Усі ці підходи є
різновидами аналізу ефективності витрат. Головна різниця між
ефективністю витрат та іншими методиками полягає в тому, що тут навіть
не роблять спроби виміряти вигоди. Натомість зосереджуються виключно на
досягненні поставленої мети. Ціла низка інвестиційних проектів могла б
скористатися цим підходом для оцінки альтернативних шляхів досягнення
своїх цілей.

Окрім екології, аналіз ефективності витрат може застосовуватись і до
інших видів соціальних програм, приміром, до охорони здоров’я або
народонаселення. У таких випадках найпрак-тичніше підходити до проблеми
шляхом аналізу різних способів досягнення мети.

В аналізі ефективності витрат першим етапом є формулювання мети.
Скажімо, в екології цією метою може бути певна якість довколишнього
повітря, максимальна опірність хворобо-творчому агенту в воді або вимоги
до викидів промислового об’єкта. У таких випадках дуже важливо
сформулювати точні вимоги. Відповідальна особа може оцінити компроміси
між різними вимогами та витратами на їх досягнення. Стандартним
економічним підходом для таких рішень є узгодження граничних витрат з
граничними вигодами. Втім, коли вигоди важко або неможливо виміряти,
такий підхід стає чисто концептуальним.

У багатьох випадках сама технологія може диктувати існуючі альтернативи.
Коли вимоги стають дуже жорсткими, залишається тільки кілька
альтернативних стратегій, які дають змогу досягти певного рівня зниження
забруднення за певну ціну. Аналіз прирощених (додаткових) витрат на
застосування однієї технології замість іншої може чітко вказати на
найдоцільнішу стратегію. За наявності багатьох альтернатив це зробити
важче.

В окремих випадках, формулюючи вимоги, можна використати прийоми
оптимізації, придатні для кількох цілей, наприклад, лінійне
програмування. Ці прийоми дають змогу врахувати як вихідний рівень
віддачі від проекту, так і екологічні міркування та витрати, пов’язані з
кожною з альтернатив.

Коли завдання або вимогу сформульовано, аналіз ефективності витрат
проводиться через розгляд різних шляхів вирішення цього завдання,
наприклад, за допомогою аналізу капітальних і поточних витрат на
відмінні технології контролю. В інших проектах увага приділяється різним
процедурам управління. Кожен проект має свої альтернативи і відповідний
підхід. Аналітики повинні забезпечити розгляд широкого кола альтернатив,
але основне завдання не змінюється. Воно полягає у визначенні найменш
дорогого варіанта, придатного для досягнення поставленої мети.

Хоча аналіз ефективності витрат видається доволі прямолінійним
економічним (та інженерним) підходом, на практиці він пов’язаний із
значним обсягом ретельної аналітичної роботи. Однією з головних причин
цього є те, що часто-густо різні альтернативи приводять до різних рівнів
кінцевого контролю. Так, якщо «цільовою» вимогою є зниження викидів до
100 частин на мільйон (ч.н.м.) за наявності трьох технологічних
варіантів А, Б, В, результатом аналізу може бути наступна інформація:

Порівняльна оцінка альтернативних проектів

Варіант Вартість установки (млн дол.) Рівень викидів (ч.н.м.)

А

Б

В 50

15

25 98

135

105

Варіант А — єдиний, що задовольняє поставлену вимогу Варіант Б набагато
дешевший, але явно не задовольняє цю вимогу. Варіант В ставить проблему:
він обходиться удвічі дешевше варіанта А, а вимогу перевищує незначно.
Який варіант кращий? Чисто нормативний підхід може вимагати прийняти А,
хоча В дає змогу заощадити 25 млн доларів. Чи виправдовує невелике
підвищення рівня викидів відмову від економії 25 мільйонів? Аналіз
ефективності витрат має подати ці варіанти відповідальній за рішення
особі, а для прийняття рішення важливі і екологічні, і економічні
міркування. Вибір залежить від потенційної небезпеки вищого рівня
викидів і готовності (можливості) суспільства заплатити дорожче за
додержання певних вимог.

При відборі альтернативних проектів належить також враховувати реальну
платоспроможність суспільства. Оскільки аналіз ефективності витрат не
покликаний оцінювати вигоди від досягнення мети чи задоволення вимог, то
навіть найефективніший (і найдешевший) варіант може виявитися
суспільству не по кишені. Це не виправдовує повної відмови від проекту,
але підказує, що вимоги, можливо, доведеться пом’якшити. У багатьох
подібних випадках аналіз ефективності витрат буде корисний. При цьому
можна використати досвід інших країн. Оскільки 100-відсоткове виключення
забруднень у принципі є недосяжним, витрати на контроль не повинні
перевищувати загальні вигоди проекту. Нижче наведені окремі
рекомендації:

1. Визначити допустимий рівень забруднення ряду країн, як промислове
розвинених, так і таких, що розвиваються. Який рівень рекомендує
Всесвітня організація охорони здоров’я?

2. Оцінити серйозність екологічних наслідків, які треба включити під час
розглядання проекту. Чи загрожують вони життю (наприклад, отруєння
ртуттю), здоров’ю (пил та аерозолі) чи просто викликають подразнення
(рівні шуму)?

3. Оцінити вплив найменш витратного варіанта контролю на фінансову
віддачу проекту. Якщо вибір позбавляє проект рентабельності, треба
переглянути рішення — ухвалити проект або виключити екологічні наслідки.
Можливо, варто знизити вимоги або відмовитися від проекту. Чи можна
винести уроки з досвіду інших країн з подібними проблемами?

4. Визначити можливість компромісного рішення, яке звело б до мінімуму
екологічну шкоду і водночас дозволило здійснити цей або альтернативний
проект.

Отже, ефективність витрат — знаряддя сильне, але вимагає обережності.
Надмірно жорсткі вимоги можуть обернутися витратами, що зроблять проект
неможливим, а це розкіш, яку не кожен може собі дозволити. Якщо цей вид
аналізу застосовувати розумно, можна забезпечити екологічний захист за
помірною ціною, не згортаючи при цьому діяльності по розвитку.

Оцінка превентивних витрат Мінімальні вимоги окремих осіб до якості
довколишнього середовища можна оцінити з їх готовності витратитися на
зниження шкідливих впливів на них самих чи на екологію. Цей підхід
відомий як методика «превентивних витрат» або «витрат на зниження». Він
дає мінімальну оцінку, виходячи з двох факторів: фактичні витрати можуть
бути обмежені доходами, і навіть після превентивних витрат споживач
матиме вигоду. При ;і тому, що методика ефективності витрат вивчає прямі
витрати на | задоволення певних вимог, підхід превентивних витрат |
досліджує фактичні витрати задля визначення тієї ваги, якої | люди
надають певним екологічним наслідкам.

Теоретично вважається, що раціональна людина витрачається на зниження
наслідків, якщо:

N > NN+E

або

(N-NN) = Е

де N — вихідний рівень можливої шкоди, NN — знижений рівень можливої
шкоди, Е — витрати на зниження.

Попит на зниження екологічної шкоди можна розглядати як сурогат вимоги
повного захисту довколишнього середовища. Іншими словами, готовність
витрачатися на зниження негативних екологічних наслідків можна
розглядати як мінімальну оцінку людиною вигід від певного рівня якості
довколишнього середовища.

Очевидно, що люди витрачатимуть свої власні ресурси лише тоді, коли їхня
суб’єктивна оцінка вигід, принаймні, не нижча витрат. Тим самим,
спостережуваний розподіл ресурсів дає опосередковану міру вигід, як вони
сприймаються людиною. Втім, готовність людини витрачатися обмежена її
можливостями доходу чи багатства. Таким чином, ця міра визначає лише
нижню межу одержуваних вигід.

Припущення, закладені у застосуванні цього виду аналізу, наступні:

1) існують точні дані про величину витрат на зниження;

2) з цими витратами не пов’язані вторинні вигоди. Деякі проекти також
пов’язані з екологічними наслідками, які можна оцінити, використовуючи
цей підхід. Так, у проектах осушування грунтів у західних регіонах
України придатна для застосування методика превентивних витрат як
частина аналізу вигід і витрат проекту. Проекти мають на меті створення
дренажу для сільськогосподарських угідь, щоб уникнути затоплення і
пов’язаної з цим шкоди. Вартість шкоди для предметів домашнього
господарства в традиційно затоплюваних зонах має бути виключена з
вихідної оцінки проекту, оскільки у населення звичайно є час для того,
щоб ужити заходів щодо запобігання шкоди цим предметам. Проте населення
має справжні витрати як через шкоду від затоплення, так і на згадані
превентивні заходи. Отже добровільні витрати населення можна використати
як мінімальну оцінку суб’єктивної цінності для населення вигід від
запобігання затопленню в даній місцевості.

Ще одним прикладом застосування зазначеної методики є проект міського
водопостачання. З’ясовується, скільки люди тепер платять за користування
питною водою з альтернативних джерел, аби уникнути впливу патогенних
організмів. Скажімо, в Херсоні такими альтернативними джерелами є
приватні криниці й фільтри, кип’ятіння використовуваної води і навіть
придбання води в пляшках. Їх вибір часто залежить від доходів, а отже,
можливості заплатити, але він дає реальну картину готовності різних груп
споживачів платити за питну воду. Загальна сума, правильно визначена по
всьому населенню з урахуванням чисельності й розподілу доходу, може
виявитися чималою, тож такі дані стануть у пригоді при оцінці соціальних
вигід від поліпшеної системи міського водопостачання.

Такий аналіз придатний для застосування і щодо інших комунальних послуг,
скажімо, електропостачання або вивезення побутових відходів. У всіх
таких випадках аналітик має змогу дослідити, яким чином нині можна
придбати товари й послуги, що їх надасть проект.

Превентивні витрати, як правило, добре відстежуються і при обережному
застосуванні можуть надати аналітикові корисні дані. Перевага цієї
методики в тому, що вона спирається на спостережувані ринкові відносини
і легко піддається тлумаченню відповідальними особами. Разом з тим, у
проектах по країнах, що розвиваються, ступінь превентивних витрат
частіше обмежений доходом, аніж попитом. Цей висновок великою мірою
стосується і країн колишнього Радянського Союзу.

3.3. Потенційно застосовні методики

При відборі проектів іноді розглядають такі підходи, які можуть
визначати вагу впливу проектів на довколишнє середовище. Вони
називаються потенційно можливими (застосовними), бо для їх застосування
потрібна або ретельніша підготовка, або вони вимогливіші до наявних та
інших ресурсів, або вимагають більш категоричних передбачень, аніж
прийоми, до яких звичайно вдаються в таких ситуаціях. Утім, це не
означає, що

дані прийоми не придатні для використання в аналізі проектів. При
вмілому використанні багато з цих прийомів можуть істотно вдосконалити
оцінку проекту через пряме інкорпорування фінансової вартості, що
виражає ступінь впливу проекту на довколишнє середовище.

Використання сурогатних цін Результати багатьох видів впливу довко-
лишнього середовища не мають фінансового (грошового) виразу. До них
можна віднести чисте повітря, соціальні перспективи, приємну обстановку,
тобто товари чи послуги, які включають в себе характеристики суспільного
товару. Ринки, котрі б існували на такі види товарів, ще не
сформувалися. Проте в багатьох випадках можна опосередковано оцінити
вплив як імпліковану цінність на товар або послуги, що стосуються
довколишнього середовища, через сплачувану на ринку ціну за продукцію чи
послуги іншого роду, що існують на ринку. В таких випадках ми маємо
справу з цінністю властивостей, цінністю характеристик. На цінність
такого товару, як будинок, впливає багато змінних: розмір, тип будівлі,
місце розташування, якість довколишнього середовища. Коли контролюються
такі змінні, як розмір, тип будівлі і місце розташування (мається на
увазі відстань до місця роботи, наявність крамниць на даній території),
то різниця в ціні будинків здебільшого відображає змінні якості
місцезнаходження або якості довколишнього середовища. Прикладами таких
змінних можуть бути розташування будинку з видом на море або гарний
краєвид з вікна. Така інформація, у свою чергу, використовується як
сурогатний спосіб визначення змінних цін на товари, які не мають ціни за
визначенням. Отже, ринкові прийоми сурогату пропонують підходи, що
використовують ринкову ціну для визначення цінності впливу довколишнього
середовища, яке не може мати оцінного виразу. Головне припущення
зводиться до того, що спостережувана ціна відображає загальну оцінку,
яку покупець дає товару чи послузі. Оцінка включає як матеріальні
компоненти, ціну котрих досить легко визначити, так і нематеріальні, що
стосуються довколишнього середовища. (Скажімо, коли йдеться про
власність, продавці визначають більшу частину ренти за гарний краєвид,
що втілюється як характеристика власності, в інших випадках ця рента
може проявитись як частина надбавки до ціни, яку покупець готовий
заплатити). Хоча використання цього прийому доволі обмежене, його можна
успішно застосовувати при оцінці досить широкого кола впливів
довколишнього середовища в найрізноманітніших контекстах і за певних
обставин.

Визначення вартості землі При визначенні вартості землі викорис-
товується принцип «наявної ринкової ціни» (звичайно у формі роздрібної
ціни на землю) для комплексної оцінки ряду факторів впливу довколишнього
середовища. Якщо, наприклад, сусідні ділянки землі оцінено, то будь-які
відмінності між такими оцінками можуть пояснюватися звичайно одним з
двох факторів: ефектом продуктивності землі або впливом довколишнього
середовища, яке не має ціни. Ефект продуктивності можна вимірити,
використовуючи підхід, коли визначається мінлива вартість виробленої
продукції, про що йшлося вище. Капіталізована вартість продуктивності
землі має бути відображена в роздрібній ціні на землю. Крім того, можуть
існувати й інші фактори впливу, ціну котрих неможливо прямо оцінити, але
вони закладені й відображені у вартості землі. До них належать такі
явища, як естетична цінність, знижений ризик повеневих затоплень,
імовірність інших природних катастроф (хоча останнє може бути
відображено в аналізі продуктивності землі) або підвищена привабливість
даної ділянки з погляду можливості збереження острівця незайманої
природи.

Ще один приклад стосується використання підземних споруд у певній
місцевості. Одні й ті самі послуги можна забезпечити через використання
підземних і надземних ліній передач, коли йдеться про електрику.
Більшість людей віддає перевагу підземному прокладенню кабелів, хоча
такі будівельно-монтажні роботи є дорожчими. То чи варті вигоди таких
додаткових витрат? Визначаючи ринкову вартість землі, порівнюватимуться
ділянки з різними типами, прокладення ліній електропередач. Якщо існує
різниця в ціні, її можна пояснити як відображення капіталізованої
цінності вигід від підземного прокладення ліній в очах окремих людей.

У цьому випадку з погляду вартості землі використовувався метод наявних
ринкових цін на землю, коли враховувались різні якості для визначення
цінності елементу довколишнього середовища, який звичайно не
визначається у формі ціни. Звісно, тут надзвичайно важливо погасити
(виключити) будь-які відмінності, які є наслідком неоднакової родючості
землі, хоча ці відмінності кваліфікують оцінку вигід з погляду
довколишнього середовища для багатьох проектів по управлінню земельними
та водними ресурсами.

Диференціація заробітної плати Теоретично цей підхід припускає, що в
умовах абсолютної конкурентної рівноваги попит на трудові ресурси є
вартістю граничної продукції праці робітників і що пропозиція праці
змінюється залежно від стану умов роботи та життєвих умов у даній
місцевості. Отже, щоб забезпечити наявність пропозиції трудових ресурсів
на забруднених територіях або в професіях, пов’язаних з підвищеним
рівнем ризику, необхідно стимулювати їх вищою оплатою праці. Вважається,
що робітники не обмежені в свободі пересування та зміні роботи і тому
можуть вибирати конкретну роботу в конкретній галузі при певному рівні
оплати праці, що значно підвищує ефективність використання робочої сили.
Якщо рівень заробітної плати встановлюється централізовано, якщо вона
періодично не переглядається задля досягнення рівноваги на ринку праці і
якщо робітники не мають свободи пересування, цей підхід не годиться для
використання.

Різні рівні оплати при однаковій роботі можна розглядати як функцію
різних рівнів привабливості роботи, які стосуються характеру умов праці
та життя в місцевості, де реалізується дана робота. Якщо такі відносини
між рівнем оплати праці та властивостями (характеристиками) робочого
місця можуть бути виражені у формі кількісної оцінки, доречно
використати імпліковані ціни (як у випадку з оцінкою нерухомого майна).
Припустивши існування постійних імплікованих цін, які відображають
граничну готовність платити за нижчий або вищий рівень конкретних
якостей, можна оцінити вигоди від удосконалення рівня якості.

Можна визначити велику кількість характеристик, що впливають на різницю
в оплаті праці. Втім, лише дві з них, які звичайно беруться за основу
при порівнянні, включають ступінь ризику для життя та здоров’я і міські
зручності (або їх відсутність), зокрема забруднене повітря. Імплікована
ціна останньої якості зумовлює ціну поступки (trade-off) при виборі:
«чисте повітря» чи «вища оплата праці».

Прикладів використання такого підходу небагато. У практиці інвестування
використання цього підходу може бути обмежене ступенем конкурентності
ринку праці, обсягом потоків інформації та мобільністю трудових
ресурсів. Утім, якщо люди певних професій, які вважаються шкідливими
через вплив несприятливих зовнішніх факторів, дістають надбавку «за
шкідливість», цей підхід можна використати для визначення розмірів
надбавки.

Оцінка транспортних витрат Підхід, що враховує транспортні витрати, дуже
інтенсивно використовувався у розвинених країнах для визначення
рекреаційних товарів, а відтак — їх цінності. Дані, одержані при
розробці цього підходу в 1950-1970-х роках, мають в основі просте
припущення, що спостережувана поведінка може бути використана для
побудови кривої попиту та оцінки споживчого надлишку товару, який не має
цінового виразу і пов’язаний з довколишнім середовищем, якщо дедалі вищі
витрати на транспорт розглядатимуться як сурогат змінної цін на виході.

Ціна операції, що передбачає наявність звичайного товару, може
розглядатись як вияв готовності платити за право користування даним
товаром (правом користуватися певним благом в результаті придбання цього
товару). Рекреаційні товари (що мають культурний, історичний та
ландшафтний аспекти) являють собою окремий випадок. Звичайно такі товари
(за приклад ми візьмемо громадський парк) надаються безплатно або за
номінальну вхідну плату. Вигода чи користь, одержувана користувачами
парку, набагато більша і являє собою споживчий надлишок. Для оцінки
загальної кількості споживчого надлишку ми вивчаємо ступінь реального
користування парком для побудови кривої попиту.

Задля використання методу транспортних витрат було проведено дослідження
з метою визначення існуючого характеру користування парком. Респондентів
просили повідомити час і транспортні витрати, пов’язані з відвіданням
зон відпочинку, відстань до місця відпочинку та інші соціоекономічні
змінні. Зона початкових користувачів парку звичайно визначається з
погляду збільшення відстані (або фінансових витрат), щоб дістатися до
парку. Як правило, таке дослідження показує, що частота користування
парком фізичними особами, яка звичайно вимірюється кількістю відвідувань
на 1000 чоловік населення, обернено пропорційна відстані між парком та
місцем проживання. Іншими словами, чим вищі витрати на оплату квитків і
більше часу потрібно на те, щоб дістатися до парку, тим менша для такого
споживача ймовірність користування парком.

Щоб побудувати шукану криву попиту, необхідно зробити кілька допущень і
провести ряд кроків. По-перше, припускається, що фізичні особи мають
однакові функції як користувачі (або можуть бути об’єднані в групи за
ознакою місця проживання, до яких входять люди з подібними функціями
користувачів). По-друге, припускається, що люди реагуватимуть на рівень
транспортних витрат так само, як і на підвищення вхідної плати в парк.
Це означає, що при певній величині вартості вхідного квитка (або
транспортних витрат) ніхто парком не користуватиметься. За інших рівних
умов відвідання парку стане надто «дорогим». По-третє, проведено
розрахунки, які показують зменшення частоти візитів у всіх зонах по
різних незалежних змінних (залежних і незалежних від витрат на
транспорт). Виведено найпростіше рівняння регресії, яке показує
співвідношення між частотою відвідання парку та витратами на транспорт.
Це рівняння потім використовується у визначенні зони споживчого надлишку
для користувачів парками в усіх зонах. Ця величина обчислюється окремо
по кожній зоні, використовуючи рівняння вартості проїзду з початковими
значеннями для кожної зони. Відтак робиться припущення, що компонент
вартості проїзду зростає поступово, а відвідуваність парку падає з
кожним збільшенням вартості. Це робиться для того, щоб визначити точку,
коли кількість відвідань парку дорівнюватиме нулю. Накреслюється крива
попиту для цієї зони і визначається точка, в якій попит на відвідання
парку дорівнюватиме нулю. Площу під визначеною таким чином кривою попиту
називають площею надлишку користувачів парку в даній зоні. Розрахунки
повторюються для кожної зони, а споживчі надлишки підсумовуються для
визначення загального споживчого попиту на парк.

Слід наголосити, що величина транспортних витрат сама по собі не
дорівнює цінності парку. Дані про транспортні витрати використовуються
лише для визначення кривої попиту. Крім того, підхід з погляду
транспортних витрат заснований на вже сформованому характерові
користування парком для визначення цінності і значною мірою залежить від
наявності інших альтернативних місць відпочинку.

Хоча використання підходу з погляду транспортних витрат спершу
видавалося непридатним для більшості інвестиційних проектів, цим
прийомом часто користуються для того, щоб визначити вартість компонента
більшого проекту. Наприклад, проект будівництва греблі з водоймою може
спричинитися до появи нової зони відпочинку, де можна буде кататися на
човнах, а також реалізувати проект по розвитку плавання та аматорської
риболовлі. Підхід з погляду транспорт-витрати може визначити цінність
використання місцевості для відпочинку (але тільки після заводнення та
початку користування). За допомогою такого підходу можна аналізувати
культурно-історичні місця як потенційні зони відпочинку. В таких
випадках одержана вартість має бути чітко визначена як мінімальна оцінка
лише частини загальної оцінки ресурсів.

Література:

Управление проектами. Учебник для вузов (Под ред. Шапиров В.Д. — М., Спб
«ДваТРи», 1996

Руководство про проектному анализу. — Вашингтон, Институт економического
розвития Всемирного банка, 1994.

Королько В.Г. «Основи паблікрілейшинс»: Посібник. — Київ: Інститут
соціології НАН України, 1997.

Похожие записи