Реферат на тему:

Аналіз рівня життя населення

1. Соціально-економічні індикатори рівня життя населення

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно
до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

співставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми
роками;

співставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

співставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати
як узагальнюючі, які відображують сумарне споживання (і можливості
такого споживання) населенням матеріальних благ і послуг; та як
відносні, які характеризують окремі сторони добробуту населення.
Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та
реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і
послуг. Особливість цих показників полягає в тому, що вони відображають
не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну
динаміку у розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тисяч
жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі:
споживання основних продуктів харчування, інших споживачів товарів,
забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними,
житлово-комунальними тощо, на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис.
жителів.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення
відносяться:

Обсяг реального ВВП на душу населення.

Грошові доходи та витрати населення.

Реальна заробітна плата.

Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

Природний приріст населення та середня тривалість життя.

Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.

Використання вільного часу.

Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:

Коефіцієнт фондів – характеризує в скільки разів доходи 10% населення з
найбільшими доходами перевищують доходи 10% найбідніших.

Децільний коефіцієнт диференціації – показує в скільки разів мінімальний
дохід 10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний
дохід 10%.

В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в
реальних доходах населення, яка супроводжуються зростанням бідності.
Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів, крім заробітної
плати, може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в
доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.

відсоток сімей одержує такий самий відсоток доходу. Лінія ОАВС показує
фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність в доходах. Чим більше
відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність в
розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує
коефіцієнт Джині (kG). Він розраховується як відношення заштрихованої
площі ОАВС (рис. 12.1) до площі трикутника ОДС:

(12.1)

Чим більша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення
коефіцієнта Джині наближається до 1. За умов теоретичної абсолютної
рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.

З метою аналізу ступеню диференціації доходів визначаються межа
малозабезпеченості та частка населення, що знаходиться нижче за цю межу
або має дохід більше середнього. Слід відзначити, що основою розвитку
економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу – великої
частки населення з середнім рівнем доходу. Саме це населення стимулює
споживчий попит, як суттєву складову попиту.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання і аналізуються
за такими складовими:

обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих
промислових товарів;

витрати на оплату послуг;

податки, обов’язкові платежі та добровільні внески.

Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів
залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як
зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень
і освіти.

Витрат на оплату послуг (охорони здоров’я, освіти, транспортних,
житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості
або безплатності цих послуг. Отже розвиток самої соціальної сфери
впливає на рівень життя населення. У зв’язку з цим доцільно ознайомитись
з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери.

Споживання основних продуктів харчування визначається в кг на душу
населення за такими видами: м’ясо та м’ясопродукти, молоко та молочні
продукти, яйця (шт), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі
та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному,
процентному співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне
зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на
його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними
стандартами витрати на харчування в обсязі 50% від доходів сім’ї та вище
свідчать про низький рівень життя в країні.

Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його
позитивну або від’ємну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це
означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над
смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий
процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником
середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного
перевищення смертності над народжуваністю природний пріріст населення
знижується.

Важилим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну
сферу в Державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення
частки цих витрат, особливо на охорону здоров?я та освіту, відкидає
країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у
темпах зміни населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на
якому буде коливатися пропозиція робочої сили та змінюватися її якість.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість
закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних,
санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове
обслуговування.

2.Методологія визначення індексу людського розвитку.

Поняття добробуту.

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення –
індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток – це безперервний
процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед
різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове
життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний
життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку,
всі інші підпорядковуються їм, є другорядними по відношенню до них.
Отже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою
людського розвитку і метою останнього є не лише постійне зростання
доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з
використанням цих можливостей в різних сферах діяльності.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три
показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень
освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні порівнюються з
максимальними в світі аналогічними показниками.

f

h

8 : I I i

i

p

?

???????и національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР
охоплює дев?ять показників, які характеризують:

демографічну ситуацію в країні та в регіонах:

чисельність населення; міське, сільське населення;

природний щорічний приріст (скорочення) населення;

очікувана тривалість життя при народженні;

індекс очікуваної тривалості життя;

демографічне навантаження населення працездатного віку (%) – це
відношення чисельності населення у віці 0 – 15 років та пенсійного віку
до населення у працездатному віці;

тощо;

стан ринку праці:

рівень зайнятості та безробіття;

жіноча робоча сила;

частка безробітних жінок;

середня заробітна плата жінок у відсотках до зарплати чоловіків (у
держсекторі);

тощо;

рівень життя населення:

ВВП на душу населення;

індекс споживчих цін;

децільний коефіцієнт диференціації доходів;

кількість куплених радіоприймачів, телевізорів на 1000 жителів;

кількість телефонів на 100 помешкань;

тощо;

житлові умови:

загальна площа житлового фонду;

житлова площа на душу населення;

рівень і динаміка оплати житлово-комунальних послуг;

тощо;

охорону здоров?я та рівень здоров?я населення:

державні витрати на охорону здоров?я у відсотках до ВВП;

кількість населення в розрахунку на одного лікаря;

материнська смертність на 1000 живонароджених;

споживання алкогольних та тютюнових виробів на душу населення;

тощо;

рівень освіти:

державні витрати на освіту у відсотках до ВВП;

рівень грамотності дорослого населення;

індекс досягнутого рівня освіти – середньої, неповної вищої, вищої;

сукупна частка учнів – частка осіб, які навчаються у закладах освіти
серед населення відповідної вікової групи;

прийом до вищої школи (в т.ч. на стаціонар) – частка осіб, які вступили
до ВУЗів всіх рівнів акредитації (І — ІV) серед населення віком 15 – 18
років;

тощо;

соціальне середовище:

щорічне відвідування закладів культури та мистецтва на 1 жителя;

разовий тираж газет на 100 жителів;

видання книжок (одиниць на 100 тис. населення);

криміногенна ситуація: число осіб, які загинули внаслідок злочинів;
частка підлітків серед злочинців; злочинність, пов?язана з наркотичними
засобами (на 100 тис. населення); самогубства на 100 тис. населення;

тощо;

фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток.

екологічну ситуацію:

викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище;

тощо.

3.Прожитковий мінімум. Поняття бідності.

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого “споживчого
кошика”. Останній розраховується, виходячи з мінімально припустимих
нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи
споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат
10% найменш забезпечених верств населення.

В світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи
розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на
науково-обгрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і
послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний
метод базується на даних реального мінімального споживання населенням
матеріальних благ.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового
мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись
в розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За
методикою ЄЕТ (європейське економічне товариство) до низькооплачуваних
відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього
рівня в країні.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами:
зростанням безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного
забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності (Human Development
Report. 1997, — New York, UNDP, 1997, p. 5):

коротка тривалість життя;

низька професійно-освітня підготовка;

відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води,
медичних послуг, якісного харчування;

ізольованість від суспільного життя.

В Указі Президента України “Про стратегію подолання бідності” від 15
серпня 2001р. ; 637/2002 визначені основні терміни, які використовуються
при аналізі рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень
бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою
дохід. Так, межа бідності характеризується рівнем доходу, нижчим від
якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Рівень бідності
означає частку сімей, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є
нижчим від визначеної межі бідності. Глибина бідності вимірюється
відхиленням величини доходів від визначеної межі бідності. Економічна
сутність інших із зазначених показників наведена в термінологічному
словнику до даної теми.

4.Соціальний захист населення.

Верстви населення які знаходяться нижче межі прожиткового мінімуму,
потребують соціального захисту.

За умов високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи
населення та зростання індексу вартості життя. Для цього існують три
способи:

адаптація (пристосування до умов);

компенсація;

індексація (найбільш поширений спосіб).

Розрізняють очікувану і ретроспективну індексацію доходів населення.
Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням
прогнозованого зростання цін. Ретроспетивна індексація здійснюється
відповідно зростанню цін за минулий період. В світовій практиці частіше
застосовується ретроспективна індексація або через фіксовані проміжки
часу (3 – 6 місяців), або за шкалою заробітної плати автоматично із
зміною цін. Але в будь-якому випадку доходи індексуються тільки тоді,
коли відбувається лише інфляційне зростання цін,
загальноприйнято-споживчих.

Середній рівень компенсації витрат від інфляції зазвичай складає 40 –
50%, що розглядається як фактор, стримуючий подальшу інфляцію

Список літератури

Анализ економики. Страна, рынок, фирма. Под. ред. проф. В.Е.Рыбалкина.
Учебник. — М: Международные отношения,1999- 304 с.

М.И.Баканов, А.Д.Шремет.Теория економического анализа. -М., 1996.

В.З.Баликоев Общая економическая теория.Учебное пособие.-Новосибирск.
Лада,1999. — 678 с.

О.М.Бандурка, К.Я. Петрова, В.И.Удодова.Державне регулювання економіки.
Харьков, 2000.

Гальперін В.М.,Гребенников П.И , Леусский А.И.,Тарасевич Л.С.
Макроекономіка.Учебник .Под ред. Л.С.Тарасевича С. — Петербург,
1997-718с.

Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. Ред. В.Ф.Беседін,
І.К.Бондарь, В.І.Пила, Н.А.Соколенко т.4,Київ, 1996.-429с.

В.И.Ляшенко.Фондовые индексы и рейтенги. Д.Сталер,1998 — 317с.

С.М.Меньшииков. Новая економіка. Основи економических знаний Учебное
пособие. — М: Международные отношения, 1999. — 400с.

Мікроекономіка і макроекономіка.Підручник у двож частинах. За
ред.С.Будаговської.Київ.Основи,1998.-517с.

Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М., Макроекономіка; Підручник.
— к.: Либідь, 1999, — 288с.

Статистика. Підручник. С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін. За
ред. С.С.Герасименка. Київ, 2000 — 467с.

Єкономіка и организация риночного хозяйства. Под. ред. Б.К.Злобина. —
М; Єкономика, 20000 — 450с.

Рис. 12.1. Крива Лоренца

В

С

А

Д

% доходу

100

50

0

100

50

% сімей

Абсолютна рівність

Фактичний розподіл доходу

Абсолютна нерівність

Похожие записи