Реферат

на тему:

“Аналіз економічної ситуації в Україні”

Аналіз сучасного стану економіки України слід здійснювати, розглядаючи
народногосподарський комплекс України. Система виробництва, обміну,
розподілу і споживання, що склалася в межах України, формує її
народногосподарський комплекс. Його об’єднують в єдине ціле транспортна
система, система розселення, управління і зв’язку.

Інтегральним показником оцінки економічного розвитку держави є показник
валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку
економіки, особливості його структури, ефективність функціонування
окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах.

Сукупний показник ВВП характеризує вартість товарів і послуг, які
вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого
споживання. В 2001 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн. грн.,
що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. Індекс розвитку
людського потенціалу України — 0,719. За рівнем розвитку людського
потенціалу Україна посідає 80-е місце в світі. Вартість основних фондів
у 2000 р. становила 808 млрд. грн., у тому числі виробничих фондів — 518
млрд. грн. (у фактичних цінах на кінець року). На Україну припадає 18%
національного доходу країн СНД.

Структура суспільного виробництва — це співвідношення між його галузями,
що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це
поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і
сукупності стійких зв’язків виробництва, що забезпечують його
цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як
натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт,
чисельність зайнятих, вартість основних фондів — основного капіталу).
Вона характеризується такими пропорціями:

1) відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва й предметів
споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення
спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й
накопичення;

2) галузевими — співвідношення між різними галузями економіки;

3) територіальними — розміщення виробництва по окремих економічних
районах;

4) зовнішньоекономічними — ввезення продукції з різних регіонів і
вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив
проблему оптимізації структури економіки та шляхів її перетворення.
Вдосконалення структури виробництва — дуже складна і багатопланова
проблема. Вона включає в себе насамперед соціально-економічну структуру
економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва.
Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова економіки,
що визначається співвідношенням різних форм організації виробництва.
Існує також виробничо-технологічна структура економіки, яка виражає
внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення
матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості й сільського
господарства, виробництва засобів виробництва та предметів споживання,
видобувних та обробних галузей господарства. Вона характеризується
питомою вагою на-укомістких та високоекономічних галузей економіки —
галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна
техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (виробництво товарів
широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери
побуту й торгівлі).

Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об’єднаних
спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу
праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес
суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між
окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих
пропорцій і зв’язків, зіставляються показники економічної ефективності
виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі
господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у
матеріальних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та
споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх
ролі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.

До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) створюють
матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);
2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і
зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва); 3) пов’язані з
продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля,
матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль
кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу
різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське
господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт
завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні
національного доходу.

Таблиця

СТРУКТУРА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

у 2001 p., % (в усіх сферах економічної діяльності)

Галузі господарства Зайняте населення

У галузях економіки 89,4

в тому числі: промисловість 22,1

сільське та лісове господарство (включаючи особисте підсобне сільське
господарство) 22,1

Будівництво 5,8

Транспорт і зв’язок 5,8

Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та
збут, заготівлі 6,6

Житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового
обслуговування 3,6

Охорона здоров’я, фізкультура і соціальне забезпечення 6,6

Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування 10,6

Інші галузі 6,2

В інших галузях економічної діяльності 10,2

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють
функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і
населенню. До неї належать: 1) галузі послуг — житлово-комунальне
господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв’язок по
обслуговуванню населення; 2) галузі соціального обслуговування — освіта,
охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування;
3) галузі органів управління і оборони; 4) галузі, які включають
кредитування, фінанси і страхування.

Стратегічним напрямом економічних реформ повинна стати їх соціальна
спрямованість. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на
покращення соціально-економічних та виробничих умов праці підвищення
реальних доходів населення зростання освітнього і культурно-технічного
рівня населення, покращення медичного обслуговування, посилення охорони
довкілля.

Поступове становлення економічного потенціалу України пов’язане з
реалізацією структурної політики у сфері матеріального виробництва. Така
політика полягає у створенні високорозвинутого народногосподарського
комплексу, який відповідає сучасним вимогам ринкового господарства.

Похожие записи