РЕФЕРАТ

на тему:

“Закон вартості та його роль в транзитній

та сучасній економіці”

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

2. ФУНКЦІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

3. ТЕОРІЯ ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Як відомо, величина вартості товару визначається робочим часом. Причому
не індивідуальним, а суспільне необхідним. Цей суспільне необхідний час
не встановлюється якимось органом, він формується стихійно на ринку в
результаті співставлення ряду індивідуальних затрат на виробництво
даного виду продукції. І якщо затрати двох індивідуальних
товаровиробників можуть збігатися чисто випадково, то затрати більшості
товаровиробників на виробництво одного й того самого виду продукції
збігаються цілком закономірно тому, що вони відображають середні умови
виробництва, які панують у даному регіоні на даному етапі розвитку
технологічного способу виробництва. Саме в цьому збігу й проявляється
дія закону вартості — основного закону ринкової економіки.

1. ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з
приводу результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній
основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в
умовах товарного виробництва, тобто воно є об’єктивним законом. Він
знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому
що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості
втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом
вартості.

Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних
товаровиробників неоднакові. Це пов’язано зі знаряддям праці, яке
використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та
підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називають
індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий
час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це
було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку,
застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють
без всілякого напруження. Це б суперечило прогресу розвитку продуктивних
сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що
являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної
вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при
середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна
більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типовими в
суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використовуються ручні
швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на
електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при
середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша
група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць
товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8
год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно
нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою суспільною
вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровиробників, що мають
вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції
додатково втрачатиме 2 год, а третя група, навпаки, 2 год виграватиме,
оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки
різноманітні за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за
складністю. Одні з них виготовляються працею, що не потребує спеціальної
підготовки, використання складних знарядь праці, тобто є результатом
простої праці. Інші ж потребують застосування най-новітнішої техніки, а
також праці, заснованої на високій професійній їстерності, глибоких
спеціальних знаннях, високій загальній кульзі виробника. Інакше кажучи,
такі вироби є результатом складної Іаці. Як же відбувається обмін
товарів, що є результатами простої | складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її
розвитку проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі І піди
складної праці. Іншими словами, складна праця — це помножена проста
праця. За одиницю часу складна праця створює більшу нартість, ніж
проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку
одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до сус-мільно
необхідних.

Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного вироб-Іцтва
епохи вільної конкуренції.

2. ФУНКЦІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробництва діє як закон
цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожного товару в робочих
годинах неможливо. Таким може бути лише опосередкований вимірювач, яким
є загальний еквівалент у вигляді грошей. Кожний знає, скільки суспільно
необхідної праці втілено в золоті, яке виконує цю роль.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного
виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації
товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в
тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями
відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага
виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на
нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто
виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє
переливанню в цю галузь капіталу, суспільної праці. Виробництво товарів
розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить
платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість.
Розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і відбувається
перелив капіталу, усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна
потреба не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили полягає в тому, що обмін
товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно
зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Хто це робить і досягає
менших витрат виробництва, ніж суспільні витрати, той отримує найбільші
вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній
боротьбі або утримати позиції на ринку, товаровиробник має постійно
вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію,
поліпшувати якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил,
зростанню суспільної продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціальну диференціацію
товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто
збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і
виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників,
але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову
диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та група
товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за
суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких індивідуальні витрати
нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У
товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається з
суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група
становить у суспільстві більшість і для того, щоб не потрапити до лав
банкрутів, мусить постійно удосконалювати засоби виробництва і
підвищувати свою кваліфікацію.

Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Одночасно він стимулює
прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне
господарство неефективних підприємств. А це, в свою чергу, активно
впливає на розвиток суспільних потреб, прискорюючи тим самим
науково-технічний і суспільний прогрес.

Дія закону вартості проявляється через коливання цін навколо вартості.
Саме за допомогою цього механізму закон вартості виступає як основний
регулятор ринкової економіки (як діє цей механізм, розглядається далі).
Ця обставина є вихідною для розуміння функцій закону вартості в
ринковому господарстві Див. схему 1.

Схема 1

Функції закону вартості

3. ТЕОРІЯ ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть Цлькість
витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на Ікііі він
заснований, — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.
Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найповніше її розробив (. Маркс.
Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча
вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, І виявляється лише
у мінових відносинах. Товар набуває форми Іартості лише при зіставленні
з іншими товарами.

У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової [юрми
вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є проста, одинична або випадкова. Зона виникла на
ранньому етапі розвитку людського суспільства, оли ще не сформувався
суспільний поділ праці. Обмін мав епізо-ичний характер і відбувався за
такою формою: Т1 — Т2. При цьому Т1 міг бути рибою, а Т2 — м’ясом.
Такий обмін виникав між різними общинами, в однієї з яких був певний
надлишок риби, а у другої — м’яса. Він був випадковим, нерегулярним, як
і блага, що обмінювався в певній пропорції.

У цьому міновому відношенні вартість риби виражена у м’ясі, цо означає:
кожному товару належить різна роль. Роль першого ак-Гтивна, він
відображує свою вартість в іншому товарі. Другому товару належить
пасивна роль, оскільки він є засобом для вираження І вартості першого.
Товар, що відіграє активну роль, знаходиться увідносній формі вартості,
а той, якому належить пасивна роль, — у і еквівалентній. У одному акті
обміну певний товар може бути лише у ; відносній або еквівалентній формі
вартості.

Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що
роль еквівалента виконували різні товари.

Розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності,
збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до
розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим,
одиничним. У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь
один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої
форми вартості на повну або розгорнуту. Вона має таку формулу:

Отже, Т1, (риба) може обмінюватися у певній кількості на м’ясо, борошно,
полотно, молотки та інші товари, які стають його еквівалентами.

Оскільки в процесі розвитку виробництва кількість товарів-екві-валентів,
у яких знаходить вираження вартість Т1, (риба), зростає, то все більша
кількість товарів відображує свою вартість у цьому товарі. Це призводить
до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, що починає
виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна
форма вартості, що має формулу:

За цих умов уперше всім товарам, що знаходяться у відносній формі
вартості, протистоїть один загальний еквівалент. Його роль у різних
народів виконували найрізноманітніші товари, але перевага у тій чи іншій
місцевості віддавалася продуктам масового виробництва. Всі мали знати,
яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального
еквівалента. Такими товарами були худоба, хутро, сіль, чай, дорогоцінні
метали тощо.

Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те,
що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без
труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об’єктивні обставини
розвитку виробництва і обміну функція загального еквівалента закріпилась
за золотом. Так виникла грошова форма вартості, яка має таку формулу:

Золото стає грішми. Однак за своєю природою воно не є грішми. Протягом
певного часу в історії суспільства золото існувало просто як метал.
Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним властивостям золота,
а саме: однорідність, можливість легкого поділу на частини, зберігання
без втрат і високої вартості у невеликій кількості — робить його грішми.

ВИСНОВКИ

Закон вартості — об’єктивний економічний закон товарного виробництва.
Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стимулювання
суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів
здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається
суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих
виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж
виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної
(середньої), при обміні несуть збитки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Голиков А.Н. Сборник задач по экономической теории. – Киров: АСА, 1997.
– 264 с.

Грязнова А.Г. Экономическая теория национальной экономики и мирового
хозяйства. – Москва: ЮНИТИ, 1998. – 326 с.

Гукасьян Г.М., Бородина Т.С. Экономическая теория. – Москва: ИНФРА-М,
1999. – 151 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544 с.
Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ,
1997. – 485 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П.
Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.

PAGE

PAGE 11

Диференціація товаровиробників

Стимулювання НТП і ефективності виробництва

Облік і регулювання суспільної праці

Ф

У

Н

К

Ц

І

Ї

Регулювання пропорцій суспільного виробництва

Похожие записи