Реферат на тему:

Світове господарство

Світове господарство як цілісне утворення безпосередньо впливає на
розвиток кожної країни світу. Світове співтовариство створює сприятливі
умови для поєднання матеріальних, науково-технічних, трудових ресурсів і
фінансових засобів для вирішення економічних, соціальних, екологічних,
військових, освітніх, культурних проблем, які стоять перед людством в
III тисячолітті в умовах зростаючої глобалізації господарського життя.
Економічний зміст світового господарства полягає в поєднанні економічних
відносин, що діють на національному й інтернаціональному рівнях. Така
сукупність економічних відносин є системним утворенням, що має дві
основні складові, до яких належать, по-перше, економічні відносини, що
складаються між суб’єктами господарської діяльності в межах кожної
окремої країни світу, по-друге, економічні відносини, які складаються
між державами або їх представниками. Останні можуть розглядатись як
міжнародні економічні відносини.

Світове господарство — багатогранне явище, його можна розглядати з
різних точок зору, виокремивши такі трактування:

1. Світове господарство — це сукупність економік країн світу. Нині на
земній кулі існує 230 країн і територій, які мають державну символіку.
Але коли мова йде про світове господарство, то насамперед беруть до
уваги національні господарства країн світового співтовариства, які є, як
правило, членами Організації Об’єднаних Націй (ООН). До складу цієї
організації на початок 2000 р. входило 190 країн. ООН створена в 1945
p., серед засновників цієї організації була й Україна.

2. Світове господарство — це система міжнародних економічних відносин,
які складаються між суб’єктами світового господарства щодо виробництва,
розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг.

3. Світове господарство — це органічна сукупність національних
господарств та економічних взаємозв’язків між ними. Економічні зв’язки
між національними господарствами є однією з форм вияву міжнародних
економічних відносин.

4. Світове господарство — це сукупність національних експортних
потенціалів країн світу та господарських взаємозв’язків між ними.

Наведеш визначення світового господарства загалом не суперечать одне
одному. Кожне з них розкриває певну площину, сферу функціонування
світового господарства. Найзагальніше визначення світового господарства
з позицій економічної теорії та з урахуванням сфер його розвитку можна
сформулювати так: світове господарство — це система економічних
відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у
межах світового співтовариства.

При аналізі структури світового господарства можна виокремити два
загальні напрями її дослідження. Перший напрям — дослідження
політико-соціально-економічних елементів світового господарства, які
функціонують упродовж тривалого часу і визначають основні перспективні
шляхи розвитку світового господарства. Другий напрям — дослідження
конкретних соціально-економічних принципів структуриза-ції світового
господарства, на основі яких можна виокремити і розглядати його сучасну
господарську структуру. Проаналізуємо структуру світового господарства
за кожним з цих напрямів.

Концепції розвитку структури світової економіки

Відповідно до першого напряму дослідження структури міжнародної
економіки в економічній літературі розглядають концепції її розвитку.
Перша концепція має назву системного підходу до виокремлення структурних
елементів світового господарства, згідно з нею у структурі світового
господарства розглядають три складові: • світове капіталістичне
господарство;

• національне капіталістичне господарство, яке виокремлюють у межах
світового капіталістичного господарства як сукупності економік
відповідних держав;

• світ, що розвивається.

Друга концепція структуризації світового господарства ґрунтується на
теоретичних положеннях, за якими в межах останнього можна виокремити:

• центр світового господарства, до якого належать економічно розвинені
країни;

• периферія, яка включає країни, що розвиваються.

Ще одна концепція структуризації світового господарства ґрунтується на
принципі політичної противаги, за яким розглядають два види структури
світового господарства:

• поділ світового господарства на Схід і Захід. До країн Сходу належать
держави перехідної економіки і ті, що розвиваються, які розташовані у
східній півкулі нашої планети. До Заходу належать економічно розвинені
країни, розташовані у західній півкулі;

• поділ світового господарства на Північ і Південь. Відповідно до цього
Північ як складова світового господарства включає економічно розвинені
країни, а Південь — країни, що розвиваються. Отже, перший напрям аналізу
структури світового господарства

в основному передбачає виокремлення її складових за найзагальнішими
показниками господарського розвитку та політико-соціальної й
ідеологічної орієнтації їх функціонування в сучасних умовах.

Принципи структуризації світового господарства

Структуризація світового господарства ґрунтується на таких принципах:

1. Економічний принцип. Згідно з цим принципом світове господарство
поділяють за двома такими ознаками: переважний розвиток промисловості
або сільського господарства; рівень економічного розвитку країни. За
першою ознакою виокремлюють такі структурні елементи світового
господарства:

• промислово розвинені країни;

• аграрні країни.

За рівнем економічного розвитку світове господарство поділяють на такі
частини:

• економічно розвинені країни світу;

• нові індустріальні країни. Це держави, які інтенсивно використовують
за допомогою економічно розвинених країн сучасні досягнення
науково-технічної революції з метою стабілізації економіки та зростання
національного господарства, до них належать Південна Корея, Тайвань,
Сінгапур, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Таїланд;

• країни, що розвиваються. За класифікацією ООН, в сучасних умовах
налічується понад 150 країн, що розвиваються.

2. Принцип ступеня розвитку ринку. Згідно з цим принципом виокремлюють:

• країни з розвиненою ринковою економікою, до них належать промислово
розвинені країни світу. За класифікацією ООН, у сучасних умовах є
близько 40 таких держав;

• країни з ринковою економікою, до них належать більшість країн, що
розвиваються;

• країни з перехідною економікою, яка еволюціонує у напряму до ринку. За
класифікацією ООН, нині налічується 26 таких країн;

• країни з командною центрально-керованою економікою, до них належать
країни соціалістичної орієнтації.

3. Організаційний принцип. Відповідно до цього принципу виокремлюють
міжнародні інтеграційні об’єднання, окремі групи країн, насамперед — це:

• Європейський Союз, це інтеграційне об’єднання, до якого нині належать
15 країн Західної Європи, у 2004 р. їх буде 25;

•СНД;

• Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об’єднує країни
Латинської Америки;

• Організація економічного співробітництва і розвитку, до якої належать
США, країни Західної Європи;

• інші міжнародні інтеграційні об’єднання або групи країн.

4. Соціально-економічний принцип, згідно з яким структуру світового
господарства досліджують за рівнем цивілізаційного розвитку,
виокремлюючи такі елементи:

• країни наукової епохи, в яких постійно впроваджуються досягнення НТР;

• країни технологічної епохи, в яких періодично впроваджуються у
виробництво досягнення НТР;

• країни виробничої епохи, в яких використовуються традиційні технології
виробництва.

5. Принцип структуризації світової економіки за рівнем доходу на душу
населення:

• країни, де на душу населення припадає понад 12 тис. дол. на рік. Це
Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Австрія, Швейцарія, Бруней, Кувейт,
ОАЕ та ін.;

• країни, де цей показник становить 10-12 тис. дол. на рік, до них
належать більшість економічно розвинених держав;

• країни, де на душу населення припадає менше 7 тис. дол. на рік,
зокрема, нові індустріальні держави;

• країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. на рік, до них
належать окремі країни, що розвиваються;

• країни, де зазначений показник становить до 700 дол. на рік, до цієї
групи держав належать більшість країн з перехідною економікою та
слаборозвинені країни світу.

6. Регіональний принцип. Згідно з цим принципом структура світового
господарства розглядається за ознакою територіального розміщення груп
країн світу, насамперед їх розташування за континентами:

• країни Європи;

• країни Азії;

• країни Північної Америки;

• країни Південної Америки;

• країни Африки;

• Австралія, Нова Зеландія.

7. Регіонально-економічний принцип, згідно з яким світове господарство
поділяється на групи країн, що мають спільні кордони і подібні ознаки
економічного розвитку. Зокрема, до них належать Західна, Південна,
Східна, Центральна Європа, країни Близького Сходу, Далекого Сходу та ін.

Отже, структура світового господарства досить розгалужена і базується на
конкретних підходах до його систематизації.

Особливості розвитку світового господарства

Світове господарство в сучасних умовах характеризується певними
особливостями, які є наслідком науково-технічної революції,
інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації
економічних процесів на інтернаціональному рівні.

До основних особливостей розвитку світового господарства належать такі:

• цілісність формування світового господарства в сучасних умовах. Це
означає, що в наш час світове господарство розвивається і може
функціонувати як цілісний соціально-економічний організм;

• системність світового господарства, тобто світове господарство
розвивається як система, що має ядро та органічно пов’язані з ним
структурні елементи. В сучасному світі ядром світового господарства
можна вважати Організацію Об’єднаних Націй, зокрема її економічні
органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо;

• діалектичність світового господарства. Розвиток світового господарства
відбувається за рахунок розв’язання притаманних йому внутрішніх
діалектичних протиріч, які існують у середині ядра системи світового
господарства, в його структурних елементах та у взаємодії між ними;

• суперечливість світового господарства. Ця особливість фіксує
конкретний стан розвитку відносин між найрозвиненішими структурними
елементами світового господарства, які претендують на абсолютизацію
свого пріоритету. Йдеться про суперечності насамперед між основними
центрами світового господарства, такими як США, країни Західної Європи,
Японія;

• інтегративність світового господарства. У процесі розвитку світового
господарства з’являються загальні закономірності, властиві його
структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Чинники розвитку світового господарства

Розглянуті особливості світового господарства можна вважати загальними
тенденціями його розвитку в сучасних умовах. Втім, важливими
передумовами функціонування світового господарства за такими напрямами є
наявність певних чинників розвитку країн світу, серед яких необхідно
виокремити такі:

1. Науково-технічна революція. Вона об’єднує зусилля країн світу з метою
використання сукупного науково-технічного потенціалу, в тому числі і в
межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей чинник передбачає
всебічний розвиток господарських зв’язків між країнами світу

і ґрунтується на постійному об’єктивному процесі розвитку продуктивних
сил та економічних відносин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку світового господарства. До існуючих у
світі проблем, які об’єктивно не визнають національних кордонів,
належать:

• проблеми війни та миру, нині не може бути іншої альтернативи загрозі
світової війни, як мирне співіснування країн світу;

• екологічні проблеми;

• продовольча проблема;

• демографічна проблема;

• енергетична проблема.

Розв’язання глобальних проблем має великий вплив на формування системи
світового господарства, оскільки передбачає об’єднання з цією метою
виробничих, науково-технічних, трудових і фінансових ресурсів країн
світу.

Зазначені фактори об’єктивно впливають на формування і розвиток
світового господарства як цілісного соціально-економічного організму.
Відбуваються зміни у його структурі, зокрема йдеться про появу нових
перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі
країни перехідної економіки.

Характерними ознаками розвитку світового господарства в сучасних умовах
слід вважати такі:

• динамізм економічного розвитку;

• постійні темпи економічного зростання;

• поглиблення інтеграційних процесів між країнами світу;

• посилення диференціації економічного розвитку країн, що розвиваються;

• ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу. Поряд
з особливостями розвитку світового господарства потрібно

зазначити і певні структурні зміни, що відбуваються у процесі його
функціонування за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних
зв’язків країн світу. До таких змін насамперед належать: збільшення
обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері; зменшення питомої
ваги сільськогосподарського виробництва; високі темпи розвитку сфери
послуг і збільшення кількості зайнятих у ній; швидкий науково-технічний
прогрес транспортної та інформаційно-кому-нікаційних систем; зміна
аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються; скорочення
питомої ваги сировинних товарів і збільшення частки машин і устаткування
у світовому товарообороті.

Загальні закономірності розвитку світового господарства

Основні закономірності розвитку світового господарства такі:

• підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового
господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць,
наприклад, транснаціональних компаній;

• залучення національних економік у світогосподарські зв’язки. Це
передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними
галузями виробництва країн світу;

• зближення національних господарств, що потребує адаптації,
взаємопроникнення їх економічних потенціалів;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця
закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників,
які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво
продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. —
702 с.

Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1.
—333с.

Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401
с.

Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно
активного населення України: Автореф. дис. … канд. екон. наук. — К.,
1998.

Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и
статистика, 1999. — 200 с.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. —
К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.

Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.

Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.

Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь,
1997. — 536 с.

Похожие записи