Реферат на тему:

Становлення економічних функцій Української держави

План

1. Становлення економічних функцій Української держави

2. Економічна політика держави

1. Становлення економічних функцій Української держави

Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення
її державних інституцій і формування їх основних функцій, включаючи й
економічні. Цей процес йде болісно. Про-довжуються дискусії з приводу
того, якою має бути економічна роль Української держави, якими шляхами
держава повинна здійс-нювати соціальні реформи.

У свідомості багатьох домінує негативне ставлення до державної власності
і державного господарювання. Ця негативна реакція на наслідки невдалого
експерименту з побудовою одержавленої еко-номіки в колишньому СРСР
поширюється на економічну роль дер-жави взагалі. Існує небезпечна ілюзія
про можливість побудови саморегульованої господарської системи, більше
того, про автома-тизм переходу до такої системи. Як наслідок прояви
руйнування соціально-економічного потенціалу, який дістався у спадок від
УРСР. За цих умов у суспільстві реанімуються сили, які прагнуть
повер-нути розвиток економіки України назад до її скомпроментованої
моделі.

Справа ускладнюється тим, що, дотримуючись довгий час пара-дигми держави
як машини класового панування, вітчизняна сус-пільна наука водночас
фактично не досліджувала її як велике над-бання цивілізації,
загальносоціальний інститут. Відкинувши теорію радянської держави —
наступниці держави диктатури пролетаріа-ту, наша країна досі не має
концепції держави в сучасному її розу-мінні. Крім того, ми не маємо
теорії її функцій, у тому числі й економічних.

Реалізація економічної функції держави сьогодні в Україні має свої
особливості. Історичний шлях українського народу надто дов-гий час не
увінчувався побудовою своєї суверенної держави, вна-слідок чого він
багато втратив в економічному розвитку. Сьогодні відкриваються унікальні
можливості змінити становище.

Українська держава повинна стати носієм прогресивної систе-ми
господарювання, головним архітектором нової національної еко-номіки. В
переломні епохи зміни одного суспільного ладу іншим (а саме таку епоху
ми нині переживаємо) ця економічна функція держави відіграє особливо
важливу роль.

Функція архітектора національної економіки спрямована на транс-формацію
економіки колишньої УРСР як частки, уламка так звано-го
«народногосподарського комплексу СРСР» у самостійну госпо-дарську
систему, що функціонує на основі поділу праці в Європі та світі. Така
трансформація має бути забезпечена структурною пере-будовою економіки,
соціальної сфери, освіти, науки та інших галу-зей, досягненням
енергетичної незалежності держави, завершен-ням формування національної
фінансової, грошово-кредитної,, бан-ківської, бюджетної, митної,
валютної, податкової систем, національ-ного законодавства. Перед
державою стоїть завдання формування національної моделі державного
сектора економіки, ринку і ринко-вої інфраструктури, забезпечення
ефективної зайнятості, подолан-ня монополізму та недобросовісної
конкуренції. Держава не може піти по шляху розвитку вільної конкуренції
підприємницьких струк-тур. Західні країни цей етап пройшли ще у XIX ст.
Вільна, нічим не стримувана конкуренція має не тільки позитивні, а й
негативні нас-лідки. У цій боротьбі виграє той, хто сильніший, проте не
завжди той, хто кращий. Як наслідок фальсифікація результатів праці,
об-ман покупців, погіршення якості послуг, продуктів, їх підробка, нова
форма диктату виробника над покупцем. Це повною мірою власти-ве для
нинішньої економіки України. За цих умов важливою еконо-мічною функцією
є регулювання конкурентної боротьби, забезпе-чення державних стандартів
якості продукції та соціальних вимог.

Особливе значення для молодої держави у цьому зв’язку має створення
нової системи соціального захисту. Українська держава є головним
чинником трансформації усіх суспільних відносин в країні. На неї
покладаються такі важливі функції, як забезпечення територіального
верховенства в економічній і фінансовій систе-мах, економічного
суверенітету, реалізація права ефективного вер-ховного власника
національного надбання та ін.

Не менш важливою і складною є функція захисту інтересів на-ціональної
економіки, національних підприємств як на внутрішньо-му, так і на
зовнішньому ринку, інтеграційна політика.

Інтернаціоналізація господарських зв’язків, інтеграційні процеси
обмежують можливості реалізації державою свого права верховно-го
власника. Разом з тим протекціонізм, заходи колективного, між-державного
регулювання економіки посилюють цю функцію дер-жави. Та чи інша форма
участі в об’єднаннях з іншими колишніми республіками СРСР, іншими
міжнародними структурами послаб-лює можливості Української держави, що
знаходиться в процесі становлення, мати повне верховенство над своїм
економічним по-тенціалом. Розрив цих зв’язків також завдає великої шкоди
еконо-міці. Потрібна гнучка формула розв’язання цього досить складного
питання.

Досвід інших країн свідчить, що національна економіка в умо-вах жорсткої
міжнародної конкуренції, боротьби за ринки збуту продукції не може
вижити без заходів державного протекціонізму стосовно вітчизняних
виробників.

З урахуванням усіх цих обставин необхідно кардинально підви-щити роль
Української держави, зміцнити її інститути.

2. Економічна політика держави

R T f A ¦

?

грунтованою концепцією економічної політики нової держави, В основу цієї
концепції покладено ідеї розширення втручання дер-жави в господарські
справи, процеси виробничого відтворення.

Меркантилізм як політика забезпечував доступними у свій час для держави
засобами сприяння розвитку тих галузей економіки, які займали домінуюче
становище в народному господарстві. Він покладав на державу функції
сприяння обробній промисловості, турботу про шляхи сполучення, митну і
колоніальну політику, зов-нішню торгівлю, експортні галузі, які
забезпечували надходження в країну золота. Ці галузі держава брала під
свій контроль.

Згодом політика меркантилізму стала гальмом розвитку еконо-міки.
Концепція меркантилізму була замінена на концепцію фізіо-кратів, що
грунтувалася на ідеях свободи торгівлі, обмеження втру-чання держави в
економіку. Економічна політика фізіократів грун-тувалася на вимогах
розвитку конкуренції. Головний постулат цієї політики полягав у тому, що
економіка має розвиватись на засадах так званого природного права.

Згодом такий курс трансформувався в економічну політику під-тримки
вільної конкуренції на основі ідей школи класичної полі-тичної економії.
Економічна політика, яку пропонували теоретики класичної школи,
грунтувалася на постулаті, що приватний інтерес завжди збігається із
інтересом суспільним. Головне завдання сус-пільства — це зростання
багатства. Тому державі не треба втруча-тися у справи приватного
виробника. Так народилась догма не-втручання держави в економіку. На
практиці інтереси багатих верств і суспільства в цілому не збігалися.
Держава, реалізуючи економіч-ну політику класичної школи, взяла під свій
захист лише багатих. Відомий економіст того часу С. Сісмонді, критикуючи
класичну школу, розпачливо писав: «Невже багатство — все, а люди —
нічого?». Найрішучішими критиками класичної школи були
соціа-лісти-утопісти, а згодом марксисти.

Уже в XIX ст. повною мірою виявляються недоліки приватно-господарської
діяльності в багатьох галузях економіки. Поряд із зростанням багатства,
яке сконцентрувалось в руках обмеженого кола людей, масовими стали
злидні, голод, безробіття та паупе-ризм. Суперництво між соціальними
верствами переросло у так звану класову боротьбу. Політична ситуація в
багатьох країнах ста-ла нестабільною. Економічна політика, заснована на
ідеях класич-ної школи, поступово вичерпує свій потенціал.
Розпочинається про-цес передачі ряду галузей економіки в управління
державою. В XX ст. в окремих країнах, де до влади прийшли марксисти
тота-літарного напряму, відбулося повне одержавлення економіки.

Два протилежних підходи щодо економічної політики держави, один з яких
грунтується на ідеях розширення державного втручання в економіку, а
другий — на обмеженні її ролі в цій сфері, і сьо-годні в центрі дискусій
навіть у розвинутих країнах. Прихильники кейнсіанських і
неокейнсіанських концепцій виступають за посилен-ня регулюючої ролі
держави в економічній сфері. Їхні противни-ки — представники
.неокласичного та монетаристського напря-мів — закликають до обмеження
її втручання в господарські про-цеси. Сформувався компромісний напрям
так званого неокласич-ного синтезу. Час від часу бере гору та чи інша,
хоч і модифікова-на, модель економічної політики держави.

Механізм взаємозв’язку політики держави з економікою сьогодні досить
складний. Економіка як реальний базис суспільства, як систе-ма історично
зумовлених виробничих відносин багато в чому визна-чає політику держави.
Соціальна структура постіндустріального сус-пільства складна і строката.
Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і
захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними
організаціями. Через їх посе-редництво економічні інтереси різних
соціальних верств інтегрують-ся в політичну систему суспільства,
впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються
державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики
держави, га-лузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків,
соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.

Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в
результаті складного механізму взаємодії та боротьби інте-ресів різних
верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих
інтересів, їх рівнодіючою силою. Функція держави як інструмента
реалізації класових економічних інтересів обмежу-ється, все більше
поступаючись її загальноекономічним і загальносо-ціальним функціям.
Керуючись пріоритетами забезпечення соціаль-ної стабільності, держава
може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам
панівних верств населення звичайно на певному відрізку часу. Сучасна
діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів
правової держави.

Самостійність інститутів держави в проведенні економічної полі-тики має
й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за
діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважи-ли представляти свої
інтереси. Політичні партії та угруповання, ок-ремі групи політичних
діячів, які мають державну владу, часто ви-користовують її на власну
користь. Відносна самостійність держа-ви, апарату, який її обслуговує,
може призвести до повного розриву між цілями економічної політики
держави та інтересами суспільст-ва. Ось чому навіть у високорозвинутих
країнах стоїть питання за-безпечення суспільного контролю за механізмом
прийняття дер-жавних рішень, реалізацією державою своїх економічних
функцій.

Похожие записи