Реферат на тему:

Регулювання світових господарських зв’язків

План

1. Регулювання світових господарських зв’язків

2. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни

1. Регулювання світових господарських зв’язків

Ускладнення міжнародного економічного життя та розвиток його
суперечностей закономірно зумовлюють об’єктивну необхідність регулювання
світових господарських зв’язків. Основним суб’єктом регулювання їх є
держава. Напрацьовується система міжнародного економічного регулювання
на регіональному та глобальному рів-нях. До першого належать такі
структури регіональних економіч-них об’єднань, як ЄС, Зона вільної
торгівлі в Північній Америці, А5ЕАН та багато інших. Другий рівень
становлять передусім чис-ленні економічні організації та установи 00Н.

МЕВ втілюються в життя насамперед за допомогою відповідної
зовнішньоекономічної політики держави, що є не тільки основним
суб’єктом, а й базовим рівнем регулювання світових господарських
зв’язків. Історично з розвитком ринкової системи склалися два ос-новних
різновиди зовнішньоекономічної політики держави: фрітре-дерство (від
англ. free trade — вільна торгівля) та протекціонізм (від лат. protectio
— захист, покровительство). У сучасному світім широко застосовується
поєднання обох цих напрямів зовнішньо-економічної політики.

Фрітредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та
інших зовнішньоекономічних зв’язків країни при мінімальному втручанні
держави в приватнопідприємницьку діяль-ність. Політика фрітредерства
зародилася в Англії в останній тре-тині XVIII ст. і розгорнулася в
першій половині XIX ст. Вона була пов’язана з промисловим переворотом,
завдяки якому Англія стала «майстернею світу». Країна за таких умов була
зацікавлена у знятті перепон, насамперед у вигляді високих мит, на шляху
ввезення англійських товарів в інші країни, знижуючи, в свою чергу,
бар’є-ри на шляху ввезення зерна та певних видів сировини на свій ри-нок
(відомі «хлібні закони»). Дешевий хліб ще більше підвищував
конкурентоспроможність англійських промислових товарів на зов-нішніх
ринках, оскільки вів до зниження вартості робочої сили в країні.

Елементи фрітредерства запроваджувались в окремі періоди у Франції,
Росії та інших країнах. Однак тривалий час ця політика не мала широкого
застосування, оскільки країни були розгороджені економіко-політичними
бар’єрами. Тільки після другої світової вій-ни вона поступово набирає
сили в країнах ринкової системи світо-вої економіки. Сьогодні принципи
фрітредерства здійснюються в рамках регіональних економічних
інтеграційних об’єднань (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо) та у світовому
господарстві в цілому через ГАТТ-СОТ. Розвинені країни через ГАТТ-СОТ
намагаються вико-ристати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити
для себе ринки інших країн та забезпечити більш низькі ціни на своїх
рин-ках на сировину і напівфабрикати.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на
підтримку розвитку національної економіки і здій-снюється за допомогою
економіко-політичних бар’єрів, які захи-щають внутрішній ринок від
певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва,
неконтрольований ввіз іно-земних капіталів тощо). При цьому
інструментарієм зовнішньоеко-номічної політики держави є: мито,
кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через
стимулювання національ-ного експорту, валютне регулювання тощо. Для
протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки
для роз-витку конкурентоспроможного виробництва і економічного
зрос-тання. Це_забезпечує розвиток національних виробництв, які ще не
досить конкурентоспроможні, але конче необхідні для розшире-ного
відтворення і макроекономічного зростання, що приводить до збільшення
доходів населення, інвестування в національну еконо-міку, суспільного
багатства і добробуту.

Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією,
Росією, Німеччиною, США та багатьма іншими країна-ми для охорони
внутрішнього ринку від більш розвиненої промис-ловості Англії. Перед
другою світовою війною Німеччина викорис-товувала політику
протекціонізму для нарощування національного економічного потенціалу.
Після війни США, спираючись на свою могутність, застосовували політику
протекціонізму щодо внутрішньо-го ринку при проведенні політики
фрітредерства щодо зовнішніх ринків. В сучасних умовах протекціонізм
застосовується періодич-но у відносинах між провідними центрами світової
економіки (США, ЄС, Японія), а також країнами, що розвиваються.

Найбільш оптимальною зовнішньоекономічною політикою для України нині є
поєднання фрітредерства з протекціонізмом. Фріт-редерство доцільне в
галузях, щодо яких країна зацікавлена в ши-рокому доступі на внутрішній
ринок новітніх технологій, енерго-носіїв тощо. Протекціонізм економічно
ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно,
цукор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно- та
літакобудування, ок-ремі види новітньої техніки і технології, космічна
промисловість тощо).

Міжнародними формами регулювання економічної політики щодо світових
господарських зв’язків є: щорічні зустрічі керівни-ків провідних держав
розвиненої ринкової економіки з усе біль-шим залученням останнім часом
керівників інших країн; заходи міжнародних економічних організацій;
робота «Троїстої комісії»;

щорічні ділові зустрічі керівників багатьох держав та провідних
фінансистів світу в Давосі; використання структур ТНК та ін.

Міжнародне регулювання економічних процесів тією чи іншою мірою охоплює
всі сфери процесу відтворення. Однак якщо сфе-ра виробництва регулюється
переважно в рамках ТНК, то особли-вого розвитку в сфері обігу набуває
міжнародне регулювання саме на регіональному рівні як результат
тривалого досвіду розроб-ки умов торгівлі на регіональному, а потім і на
світовому ринках (ГАТТ-СОТ).

Метою міжнародного регулювання є підвищення ефективності економіки
вільного підприємництва, досягнення високих темпів економічного
зростання у світовому господарстві. Про втручання у господарську
діяльність фірм мова не йде. Економічні інтереси суб’єктів ринку були і
залишаються обмежувачем зовнішнього впли-ву на ринкові механізми. Якщо
міжнародне регулювання не збіга-ється з економічними інтересами
суб’єктів ринкових відносин, то вони (суб’єкти) навряд чи будуть
виконувати узгоджені правила гри і мета регулювання стане недосяжною. В
рамках міждержав-них регіональних економічних об’єднань не
абсолютизується й сама ідея координації дій, оскільки будь-яка країна не
поривається до неї, якщо конкурентоспроможність товарів визначається
незалеж-но поведінкою суб’єктів ринку. Власне тому на практиці
узгоджен-ня позицій досягається на основі поєднання загальних і
особливих інтересів і цілей учасників, як правило, методом наполегливого
пе-реконання, що спирається на економічні доводи.

цього регулювання є подальша лібералізація торгівлі, координація дій
щодо ТНК, вироб-лення загальних умов торгівлі сировиною та готовими
виробами, розв’язання питань зайнятості, інфляції, валютних курсів і,
врешті-решт, гармонізація національних економічних політик, а в
перспекти-ві — вирівнювання техніко-економічних показників розвитку
дина-мічних економічних систем і підтягування до них інертних систем.

2. Платіжний баланс як відображення економічного стану країни

МЕВ знаходять в агрегативному вираженні у платіжному балансі, в якому
вміщено систематизовані дані про всі економічні операції однієї країни з
іншими за певний період часу (як правило, за рік). Платіжний баланс
являє собою співвідношення фактичних плате-жів, отриманих даною країною
від іноземних держав і міжнарод-них економічних організацій та
здійснених нею для них.

На відміну від платіжного балансу розрахунковий баланс — це
співвідношення вимог і зобов’язань даної країни іноземним держа-вам і
міжнародним економічним організаціям на певну дату (на-приклад, за рік).
Розрахунковий баланс відрізняється від платіжно-го тим, що в нього
входять не лише фактично здійснені надхо-дження і платежі, а й
непогашені вимоги і зобов’язання. Платіжні баланси, що публікуються МВФ,
є сукупністю елементів платіжно-го і розрахункового балансів.

Отже, платіжний баланс — це баланс платежів певній країні від інших
країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім.
Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від’ємне
сальдо (від лат. saldo — розрахунок, зали-шок) як різницю між сумою
вимог та зобов’язань країни. Пози-тивне сальдо означає перевищення усіх
надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним
економіч-ним організаціям, від’ємне — перевищення платежів даної країни
над її надходженнями з інших країн і міжнародних еконо-мічних
організацій.

Основними міжнародними економічними операціями, що систе-матизуються в
платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і
дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золо-та. Кожна
операція збільшує або зобов’язання з-за кордону запла-тити, що
записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, притік
капіталу тощо), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються як дебет
(наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу тощо). Кожна
кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично
записується по дебіту платіжного балан-су іншої країни.

Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому
вигляді показати стан МЕВ даної країни: Він є індикато-ром для грошової,
валютної, податкової та іншої політики уряду.

Платіжні баланси включають три основні частини:

1. Торговельний баланс — співвідношення експорту і імпорту товарів, з
яких платежі фактично здійснені або мають бути негай-но погашені.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів — надходження і пла-тежі по
транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і теле-фонному зв’язку,
комісійних операціях, туризму, культурному об-міну, некомерційних
переказах (заробітна плата, спадщина, сти-пендії, пенсії тощо), по
утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і
дивіденди з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу,
гонорари, військові витрати за кордо-ном тощо. Міжнародна статистика
об’єднує ці статті платіжного балансу в поняття «невидимі операції».
Обсяг цих операцій в роз-винених країнах доходить до половини надходжень
поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс
послуг і некомерційних платежів.

3. Баланс руху капіталів і кредитів — приплив іноземних інвес-тицій і
позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе
значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвес-тиційна діяльність є
однією з основних і найважливіших форм МЕВ в умовах, коли вона стала
перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу
існує стаття «Помилки та пропус-ки», яка інколи досягає значних величин.

Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі
агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного
доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов’язань країни. В
платіжному балансі країни виражаються глибинні процеси, що відбуваються
в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд
чинників: нерівномірність роз-витку окремих країн, регіонів, підсистем
світового господарства;

циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в умовах
міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валют-них курсів;
розширення масштабів руху капіталів; зростання за-кордонних державних
витрат, в тому числі на військові цілі.

Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від’ємне сальдо) з
поточних операцій в багатьох країнах світу з різних під-систем світового
господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що
розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації
незбалансованості платіжного балансу здійснюють певні заходи.

Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу вико-ристовують
іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте це метод тим-часового
балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і
дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що
розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн дол. США. Методом
урівноваження платіжного балансу слугує вико-ристання офіційних
золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі.
Надзвичайним джерелом погашення па-сивного сальдо платіжного балансу
може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій,
пільгових кредитів.

Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна
повинна вжити усіх необхідних заходів, спрямованих на стій-кий,
збалансований, урівноважений розвиток національної еконо-міки. Це
досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання
експорту, а головне через загальне зростання націо-нальної економіки на
конкурентоспроможній, пропорційній основі.

Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від’ємне
сальдо поточного рахунку обумовлене значним дефіци-том торговельного
балансу, який утворюється в основному за ра-хунок імпорту енергоносіїв.
Становище дещо пом’якшується за рахунок позитивного сальдо балансу
послуг та торговельного ба-лансу з багатьма країнами, звідки не
ввозяться енергоносії.

Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фі-нансування
від’ємного сальдо поточного платіжного балансу здій-снюється за рахунок
зовнішніх джерел, що призводить до зростан-ня зовнішньої заборгованості.
Звідси стратегічне вирішення про-блеми дефіциту платіжного балансу
України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки.
Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного
регулювання, економіч-на політика з обов’язковим урахуванням соціальних
проблем.

Похожие записи