Реферат на тему:

Предмет політичної економії

Зміст

1. Загальні засади.

2. Що вивчає політична економія?

3. Процес удосконалення виробничих відносин

4. Політична економія і економічна теорія.

Список використаної літератури

У кожному предметі, що вивчається, у кожній навчальній дисципліні
стільки науки, скільки в них теорії. Слово «теорія» (від грецьк.
theoria) означає спостереження, дослідження, тобто логічне узагальнення
досвіду. Теорія є науковим поясненням закономірностей розвитку природи і
суспільства. Вона виникла і розвивається на вимогу і потребу практики.
Економічна теорія відображає суспільну практику, допомагає людям
зрозуміти об’єктивну дійсність, правильно визначити перспективи їх
господарської діяльності.

Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від
адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки — дві
вікопомні події у житті нашої Материзни — посилюють інтерес
громадськості до економічної теорії, політичної економії.

Політична економія — це наука про виробничі відносини й економічні
закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспільне виробництво.
Подальший розвиток усіх галузей народного господарства нашої країни,
необхідність подолання економічної кризи та її негативних наслідків
потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. Це стосується
глобального рівня, макро- та мікрорівнів, адже політекономічний аспект
господарського життя суспільства є стрижнем економічної теорії.

Автори посібника при висвітленні категоріального, термінологічного і
понятійного апарату політичної економії намагалися, з одного боку,
викласти складні теоретико-методологічні положення по можливості у
зрозумілій, доступній для студентів формі, з іншого — уникати
поверховості, неглибокого подання матеріалу. Пропонований посібник
сприятиме використанню нових і новітніх досягнень політекономічної науки
для розв’язання нагальних народногосподарських проблем.

Усі слушні зауваження і побажання читачів авторський колектив сприйме із
вдячністю.

Загальні засади економічного розвитку

Науки відрізняються одна від одної тим, що у кожної з них свій предмет
дослідження. Вивчення, аналіз, пізнання предмета будь-якої науки, в тому
числі й політичної економії, дає можливість з’ясувати суть науки, її
зміст, закони, методи, принципи, механізм впливу на суспільно-економічне
буття людини. Наука загалом — це цілісна система знань щодо
закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення. Всі знання
безумовно пов’язані між собою, але поділяються на такі, що вивчають
природу, — природничі науки і ті, що вивчають суспільство, — суспільні
науки.

Політична економія — наука суспільна. Проте суспільство людей являє
собою надзвичайно складну систему буття, взаємовідносин, взаємодії,
суперечностей, боротьби і вивчити його силами однієї суспільної науки
неможливо. Людина хоче бути заможною — їй потрібні знання щодо створення
добробуту. Людина повинна стати освіченою — їй потрібні знання щодо
здобуття освіти. Необхідну суму знань дає людині вивчення відповідної
науки, навчальної дисципліни. Отже, кожна наука формує потрібні людині
знання. Зазначимо, що предмет науки політичної економії перебуває в
межах економічного життя суспільства.

Політична економія — економічна наука. Економіка також не менш складна
система, ніж суспільство загалом, і вивчається багатьма науками, серед
яких політична економія посідає чільне, методологічне місце. Провідне
значення політичної економії об’єктивно зумовлено тим, що основна сфера
її наукових досліджень — інтереси людини — стосується всіх без винятку
людей на Землі. Інтерес — це те, що спонукає людину діяти так чи інакше.
Незалежно від форм господарювання і типів економіки інтереси людини
зумовлюються відносинами власності й відповідно визначають становище
людини в суспільстві та мотиви її поведінки. Вивчення предмета — це
відправна точка для здобуття необхідних знань з тієї сфери суспільного
життя, яку вивчає певна наука. Дослідження предмета політичної економії
пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого
пошуку визначення змісту і меж знань з політичної економії поміж інших
суспільних наук.

Історичну назву «політична економія» наука отримала на початку XVII ст.
завдяки науковій праці французького економіста А. Мон-крентьєна «Трактат
політичної економії». Відтоді до початку XIX ст. (майже 200 років)
дослідники економічної науки розвивали її як науку про багатство і в
назвах їх наукових праць термін «політична економія» не зустрічався. Але
це лише зовнішні спостереження, які не стосуються предмета і змісту
науки політичної економії. З часом економічна наука поглибила
дослідження стосунків між людьми, охоплюючи як зовнішню сферу обігу й
ототожнення багатства лише з грошима, так і глибинні відносини
виробництва і причини антагоністичних протиріч учасників (суб’єктів)
виробничого процесу. Зародження і подальший розвиток буржуазних
суспільно-економічних відносин об’єктивно сприяли розвитку політичної
економії як науки. Серед опублікованих наукових праць представників
економічної науки XIX ст., які досліджували категорії політичної
економії, велике значення мали праці, що закріпили в науковому обігу
назву науки «політична економія» і поглибили суть і зміст цієї науки.

Представники економічної науки XIX ст., особливо з появою марксизму,
завершили формування політичної економії як наукової системи з чітко
визначеним предметом — дослідження виробничих відносин у єдності з
продуктивними силами. Досягнення вчених-економістів XIX ст. були визнані
в усьому науковому світі і за всієї їх неоднаковості та внутрішньої
суперечливості започаткували політичну економію як методологічну науку,
що визначає суть відносин виробництва, розподілу, обміну й споживання
матеріальних благ і послуг у суспільстві.

XX століття — особливий історичний період. Його початок ознаменувався
поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали
назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох
суспільних систем сприяли появі нових назв — «політична економія
капіталізму» і «політична економія соціалізму». За предметом вони
однакові й відрізняються лише за назвою відповідно до назви двох
соціально-економічних систем. У XX ст. водночас сформувались і
розвивались однакові за назвою «політична економія», але різні за
сутнісним змістом і поняттям свого предмета економічні науки — буржуазна
політична економія та марксистська політична економія. Буржуазна
політична економія пов’язувала сучасне й майбутнє людства із
соціально-економічною системою капіталізму, марксистська політична
економія — із системою соціалізму й комунізму. У XX ст. окремі науковці
у межах політичної економії намагались поєднати уявлення щодо двох
систем у єдину теорію — теорію конвергенції.

Поряд із політичною економією як навчальною дисципліною у вищій школі
країн світу наразі з’являються дисципліни, які начебто прийшли на зміну
політичній економії, — це економічна теорія, макроекономіка,
мікроекономіка, економікс. На початку XXI ст. науковці намагаються
з’ясувати зміст кожної з економічних наук, у тому числі й політичної
економії, насамперед визначивши предмет кожної з них. Глобальні
соціально-економічні процеси 90-х років XX ст., пов’язані з розпадом
Радянського Союзу, Югославії та соціалістичної системи загалом,
супроводжувалися трансформацією економічної науки. Місце політичної
економії у вищих навчальних закладах посіла економічна теорія та
економікс. Втім, зрозуміло, що навіть офіційне невизнання й відмова від
дії закону всесвітнього тяжіння не позбавить людину ризику загинути від
цеглини, яка падає згори. І відмова від назви «політична економія» не
звільняє вчених від необхідності досліджувати економічні закони, за
якими розвивається людське суспільство в тій або іншій
соціально-економічній системі.

Зміст предмета політичної економії

Сучасні уявлення про складну структуру економічних відносин становлять
наукові витоки визначення змісту предмета політичної економії. Економіку
характеризують відносини щодо раціонального використання всіх наявних
ресурсів буття людини в конкретних історичних соціально-економічних
умовах.

Науковці при цьому розглядають два аспекти економіки:

• техніко-економічні відносини — відносини щодо раціонального
використання наявних ресурсів, зумовлені властивостями самих ресурсів і
технологічними можливостями їх пристосування до потреб людини;

• соціально-економічні відносини — відносини, зумовлені характером
стосунків людей залежно від пануючої форми власності в певному
суспільстві.

Єдність цих двох аспектів зумовлюється тим, що люди в процесі
виробничого використання ресурсів взаємодіють з природою і між собою.
Так виникає активне ставлення людини до природи в процесі виробництва,
яке розкривається категорією політичної економії «продуктивні сили».
Взаємовідносини людей між собою в процесі виробництва можна описати
категорією «виробничі відносини», які спираються на пануючу в
суспільстві форму власності. Предметом політичної економії є вивчення
виробничих відносин у їх єдності з продуктивними силами, а також
вивчення дії економічних законів.

У змісті виробничих відносин формуються й чітко простежуються три
елементи: хто вступає у відносини в процесі виробництва, розподілу,
обміну, споживання матеріальних благ—людина; на що спрямована дія людини
у виробничому процесі — на предмети праці; чим людина впливає на
предмети праці і перетворює їх на предмети свого споживання — засобами
праці. Ці елементи поєднуються у певному кількісному і якісному
співвідношенні організаційними, управлінськими відносинами, які вивчає
самостійна наука управління. Політична економія у центр наукових пошуків
ставить питання щодо причин зміни виробничих відносин протягом
історичного розвитку суспільного життя людей. У сучасних умовах
переосмислення поглядів на історичний процес розвитку людства існує
думка відмовитися від політичної економії та замінити її будь-якою іншою
наукою, найчастіше пропонується замінити її аналізом ринкових відносин.

Науковці вважають, що розвиток суспільства, який залежить від багатьох
чинників, можна описати за допомогою багатьох теорій, класифікувавши їх
у навчальному варіанті за групами: перша — теорії, які заперечують
єдність історичного процесу та існування загальних закономірностей
прогресивного соціально-економічного розвитку людства (циклічні); друга
— теорії, що визнають певні закономірності такого розвитку
(детерміністські, теорії періодизації за формами господарювання) (табл.
1).

Таблиця 1 Основні теорії причин і періодизації розвитку суспільства

Теорії Основні положення

Циклічні (індстсрміністські) Заперечують історію розвитку людства як
закономірний процес, розглядають її як сукупність культур, що
народжуються і вмирають; Розглядають історію людства як набір локальних
цивілізацій, шлях розвитку яких визначений

Детерміністські:

демографічний детермінізм

географічний детермінізм технологічний детермінізм Пояснює залежність
розвитку людства від зростання народонаселення Розглядає залежність
розвитку людства від навколишнього природного середовища Абсолютизує
технічний прогрес

Теорії періодизації за формами господарювання:

теорія Б. Гільдебранда теорія О. Богданова Визнають критерієм
періодизації обмін: натуральне господарство — грошове господарство —
кредитне господарство — дрібне натуральне господарство — мінове
господарство — колективізм

Представники першої групи теорій розглядають як чинники розвитку людства
закони природи, закони Бога і вважають, що шлях розвитку локальних
цивілізацій визначено. Представники другої групи теорій чинники розвитку
шукають у демографічних процесах, тобто у зростанні населення Землі;
географічному середовищі, абсолютизації науково-технічної революції;
формах обміну або формах господарювання; неекономічних причинах —
державних, соціально-правових, психобіологічних; соціально-економічних
способах виробництва. Вони вважають, що еволюція типів суспільного
господарства і прогресу відбувається відповідно до певних
закономірностей і внаслідок змін у виробничих відносинах.

Процес удосконалення виробничих відносин

Розвиток відносин між людьми має об’єктивний характер, людина водночас
прогресує у використанні виробничих відносин і сприяє їх постійному
вдосконаленню. Якби можна було в реальному житті задовольняти життєві
потреби людини без виробництва матеріальних благ, то людина як істота
розумна не витрачала б свій розум, фізичні сили, енергію, час на
виробництво необхідних для збереження життєдіяльності речей. Але це
неможливо і людство споконвіку вирішує проблеми виробництва, розподілу,
обміну та споживання того, що створює своєю працею або бере у природи.

З появою політичної економії досліджуються виробничі відносини і
створюється відповідний науковий понятійний апарат, що розкриває суть,
витоки, причини, перешкоди вдосконалення відносин між людьми в процесі
виробництва матеріальних благ заради задоволення власних різноманітних
потреб. Теоретичним, науковим виразом виробничих відносин є економічні
категорії, які відображають і науково пояснюють економічні процеси і
явища в житті людства, наприклад, ринкова економша, гроші, ціна,
прибуток, заробітна плата тощо. Економічні явища й процеси, що постійно
повторюються і мають стійкий характер та причини свого вияву, формують
економічні закони.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, найтиповіші ознаки
функціонування та розвитку виробничих відносин і, як і закони природи,
мають об’єктивний характер, але виявляються лише через виробничу
діяльність людини. Вступаючи у певні виробничі відносини, людина змушена
зважати на умови свого матеріального буття. Навряд чи сучасна людина
добровільно погодилася б обмежити свої потреби лише заробітною платою,
пенсією, стипендією, але економічні закони змушують її скорятись умовам
свого матеріального становища в суспільстві. Слід пам’ятати, що йдеться
про об’єктивні процеси і явища в економічному житті людини, а не про
штучні або злочинні обмеження задоволення потреб людини в суспільстві.
Політична економія, вивчаючи реальне задоволення потреб людини й
зростання її добробуту, допомагає встановити, чи справді рівень
добробуту людини відповідає об’єктивним умовам і можливостям
виробництва, чи суспільство суб’єктивно обмежує задоволення матеріальних
потреб і прирікає певну кількість людей на вимирання. Гострота цієї
проблеми виокремлює політичну економію з низки наук, оскільки вона
вивчає найглибиннішу сутність поведінки людини в суспільному житті —
економічні інтереси людини.

Засоби виробництва людина застосовує з метою впливу на природу й
створення продуктів свого споживання. В умовах ринкової економіки
продукти праці споживаються через кушвлю-продаж у вигляді товару, про що
йтиметься у відповідному розділі посібника. Засоби виробництва, які
людина використовує в процесі праці, поділяються на предмети праці — те,
на що людина спрямовує свій вплив, переробляє й робить здатним
задовольняти ті або інші свої потреби, і засоби праці, за допомогою яких
людина впливає на предмети праці у виробництві продуктів свого
споживання, — устаткування, обладнання, технічні та технологічні засоби,
енергоносії тощо.

За історію розвитку людства засоби праці постійно вдосконалювались,
пройшовши шлях від примітивних знарядь — палиць, каміння до сучасного
автоматичного устаткування та електронно-обчислювальних машин. Що
досконаліші засоби праці, то продуктивніша праця людини. Що краще
озброєна людина засобами виробництва, то вищий рівень розвитку
продуктивних сил суспільства, то більші можливості задоволення потреб
людини, то досконаліша система виробничих відносин.

За політекономічним визначенням, продуктивні сили — це рушійна сила,
зміст, а виробничі відносини — їх соціально-економічна форма. Що вищий
рівень розвитку продуктивних сил (змісту), то досконаліші виробничі
відносини (форма), які в єдності створюють сприятливі можливості
суспільства для виробництва матеріальних благ, отже, і реалізації
інтересів людини. В суспільному житті основне питання полягає в тому,
щоб з’ясувати, з яких причин люди мають різні можливості задовольняти
свої потреби і чим це зумовлено.

Методи політичної економії

Особливості предмета науки зумовлюють особливості та зміст методів
пізнання. Метод (від грецьк. methodos) — це спосіб пізнання дійсності,
прийом дослідження. Метод лише тоді є науковим і практично доцільним та
успішним, коли він відображає об’єктивні закони реальної дійсності. У
політичній економії використовуються за-гальнонаукові і спеціальні
методи дослідження економіки. До за-гальнонаукових належать математичні
методи моделювання, кількісні та якісні методи аналізу, статистичні та
ін. До спеціальних належать метод наукової абстракції,
соціально-економічний експеримент, поєднання логічного та історичного
підходів. Враховуючи специфіку предмета політичної економії, яка вивчає
найскладнішу частину суспільного буття — відносини між людьми в процесі
виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних
благ, слід зазначити важливість використання тих методів дослідження, що
дають уявлення про реальний економічний розвиток і запобігають
фальсифікації та спотворенню дійсності.

Наукова сила політичної економії полягає в тому, що ця наука
неупереджено розкриває реальний характер задоволення потреб людини.
Відступ від наукового пізнання дійсності перетворює політичну економію
на вульгарну (упереджену) суму уявлень і призводить до втрати нею
авторитету, що відбувалося з політичною економією неодноразово протягом
історичного розвитку, в тому числі і в недалекому XX ст. Завдання
сучасних дослідників полягає у збереженні (дотриманні) науковості й
поверненні політичній економії суспільного авторитету.

Єдність і відмінність предмета політичної економії і предмета
економічної теорії.

У сучасній вищій школі викладається курс «Економічна теорія», який у
90-х роках минулого століття замінив навчальну дисципліну «Політична
економія».

Науковці пояснюють таку заміну з різних, інколи протилежних позицій.
Одні пов’язують це із суто ідеологічними кроками, зумовленими розпадом
Радянського Союзу, відмовою від соціалізму з його науковим
обґрунтуванням — теорією марксизму-ленінізму; інші вбачають у такій
заміні принципово новий крок у розвитку економічної науки в сучасних
умовах дослідження буття людства. За такої позиції все виглядає «або —
або». Або політична економія, або економічна теорія. Водночас учені в
пошуках істини знайшли і компромісний варіант, викладаючи
політико-економічний аспект економічної теорії у сучасному його
розумінні, виходячи з плюралістичних засад розвитку людського
суспільства й економічних знань. Тим часом, ці науки відрізняються одна
від одної, оскільки кожна має свій специфічний предмет дослідження, який
визначає сутнісний зміст кожної науки, методи дослідження предмета,
об’єкти дослідження, механізм впливу на об’єкт, принципи впливу,
критерії знань предмета й об’єкта досліджень. Природно, якщо науки та їх
предмети дослідження різні, то і назви наук відрізняються одна від
одної. Сучасні дослідники повинні визначитись, чи економічна теорія — це
та сама наука політична економія, але під сучасною назвою, чи політична
економія й економічна теорія — це дві різні суспільні економічні науки?

Виходячи із сучасних наукових досліджень, подібність двох наук зумовлена
тим, що це суспільні, економічні науки. Об’єкт дослідження в них єдиний
— економіка. Але економіка — це надто складна система з відповідно
складною структурою своєї побудови, дослідити і вивчити яку можна тільки
зусиллями системи економічних наук. У системі економічних наук
розрізняють загальні, конкретні або часткові науки.

Наголосимо, що політична економія й економічна теорія належать до
загальних економічних наук, їх єдність полягає в тому, що вони
досліджують відносини між людьми в економічній сфері їх вияву.
Відмінність наук ґрунтується на тому, що економічна теорія досліджує
економічні відносини в єдності виробничих, техніко-економічних й
організаційно-економічних відносин, з’ясовує загальні економічні
закономірності, тоді як політична економія у системі економічних наук
досліджує найглибший, базовий прошарок сукупності економічних відносин —
виробничі відносини як вираз економічних інтересів людей у поєднанні з
продуктивними силами, від рівня розвитку яких залежить можливість
реалізації інтересів людей, задоволення їх потреб і зростання добробуту.

Список використаної літератури

Андреев Б. Ф. Системный курс экономической теории: микроэкономика,
макроэкономика. — Л.: Лениздат, 1998. — 574 с.

Аникин А. В. Юность науки. — М.: Политиздат, 1985. — 367 с.

Бартенев С. А. Экономические теории и школы (история и современность). —
М.: БЕК, 1996. — 352 с.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ,
2001. —328с.

БоддиД., Пэйтон Р. Основы менеджмента. — СПб., 1999.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория: вопросы — ответы. — М.: Инфра-М,
2000. — 196 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Похожие записи