Контрольна робота.

Предмет політичної економії, економічні закони і категорії, національний
продукт його форми та види.

Зміст

1.Предмет політичної економії. Економічні закони і категорії.

2. Національний продукт його форми та види.

3. Висновок.

4. Використана література.

1.Предмет політичної економії. Економічні закони і категорії.

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія?
Добрих 150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці,
політекономія розглядається переважно як наука про державне
господарство. І лише при А.Сміті характер її змінився. Вона стала
перетворюватися в науку про закони розвитку господарства взагалі та про
економічні відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальним
об’єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний
організаційно – соціально — економічний комплекс ( економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти
вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише
соціально – економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні)
відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного
виробництва.

Предмет політичної економії розглядає не лише організаційно – економічні
та техніко – економічні питання ( надаючи їм досить важливого значення),
але й вивчає соціально – економічні умови, в яких відбувається
життєдіяльність людей.

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних
наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального
варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва
(послуг) у конкретних галузях (сферах).

Отже, предметом політичної економії є економіка в цілому на її
трьох рівнях:

мікро — рівень (мікроекономіка) – це вивчення окремих господарських

одиниць;

макрорівень ( макроекономіка) – це вивчення національної економіки;

світовий рівень – це вивчення світової економіки і міжнародних

економічних відносин.

Розвиток економіки (суспільного виробництва) не є випадковим
процесом. У ній, як і в природі, через зовнішні, здавалося б, хаос,
прокладає свій шлях необхідність закономірного розвитку. Тобто мова йде
про те, що економічні (господарські) процеси направляються внутрішніми,
властивими саме їм законам.

Звичайно, це не заперечує існування випадкових явищ, непередбачених
ситуацій, які не вписуються у загальну логіку розвитку. Чому? Тому, що
закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючої
тенденції яку можна виявити лише у всій сукупності явищ і процесів, що
відбуваються.

Пізнавання суті цих явищ і процесів відбувається шляхом абстрагування
від випадкових, одиничних, поверхових ознак і на цій основі виявлення
родових (основоположних) ознак економічного явища, ознак, які
відображають в узагальненому вигляді найбільш суттєві його сторони.
Такий підхід до вивчення економічних явищ і процесів дає можливість
сформулювати свої категорії і поняття.

Що розуміється під економічною категорією? Категорія політекономії-це
найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого
економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні.
Або інакше-це теоретичне відображення реально існуючих виробничих
відносин людей. Наприклад: товар, гроші, вартість, капітал.

Категорія-це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який
дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні(в
т.ч. причинно наслідкові) зв’язки й залежності, які характеризують
головний магістральний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

Економічні закони, як і закони природознавства, мають об’єктивний
характер, тобто вони виражають реальний зв’язок економічних явищ і
процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людей. А
оскільки це так, то люди не можуть створювати або скасовувати економічні
закони. Але це не означає, що економічні закони проявляються, діють самі
по собі, поза господарською діяльністю людей. Економічні закони можуть
проявлятися, реалізуватися лише через господарську діяльність людей,
через їхні економічні стосунки між собою. Тобто виробничі відносини між
людьми є тим середовищем, в якому виникають і діють економічні закони.
Поза цим середовищем немає і його законів. Отже, економічні закони
незалежні від свідомості, бажання людей, але не від їхньої діяльності.

Навіть перше, поверхневе знайомство з економікою показує, що процеси,
які в ній відбуваються, складні й багато гранні. Деталі ми все більше
будимо в цьому переконуватися. А це означає, що не може бути якогось
єдиного закону функціонування економіки, економічних процесів. Закони
економіки різноманітні й різнобічні. Зокрема, серед них можна виділити
три основних групи законів.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які
діють у всіх без винятку способах виробництва. Вони відображають:
а)загальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва;
б)об’єктивні основи зростання його ефективності; в)розвиток
організаційно-економічних відносин; г)діалектику взаємодії продуктивних
сил і виробничих відносин. Отже, загальні економічні закони
відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв’язки, властиві
процесу взаємодії людини з природою і які є однаковими на всіх етапах
розвитку людського суспільства.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що
діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність
історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи
інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось
конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої
специфічні економічні закони, капіталізм-свої, а соціалізм-інші.

Будь-який спосіб виробництва має багато властивих йому специфічних
законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери
економічної системи. Але серед них виділяється один, який виражає
найбільш глибинні зв’язки даногоспособу виробництва, його мету засоби
досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом
формації. До третьої групи економічних законів, які не можна віднести ні
до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості
виробничих відносин які властиві декільком способам виробництва, і тому
діють лише в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони
товарного виробництва: закон варнтості, закон попиту і пропозиції, закон
грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.

2. Національний продукт його форми та види.

Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий
внутрішній продукт (ВВП)., який відображає загальну ринкову вартість
усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік.

Для цілей економічного аналізу використовується показник валового
національного продукту (ВНП).

Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт
взаємопов’язані, але не тотожні. Якщо ВНП відображає результати
виробничої діяльності національного капіталу, тобто включає певну
кількість товарів і послуг, створених на підприємствах, що знаходяться
за кордоном, то до складу ВВП, включається вся продукція, створено на
території даної країни, в тому числі й іноземним капіталом, це означає,
що ВВП і ВНП співпадають в тій частині, яка охоплює товари і послуги,
створені національним капіталом на території даної країни. Другою ж
частиною ВНП є продукція, створена національним капіталом за кордоном, а
ВВП, відповідно продукція, створена іноземним капіталом на території
даної країни. Перевищення ВНП над ВВП означає, що вітчизняні підприємці
за кордоном створюють продукції більше, ніш іноземні підприємці і даній
країні, і навпаки. В офіційних статистичних публікаціях, в Україні
використовується показник ВВП.

Як на практиці виміряти обсяг ВНП? Як визначити вартісний обсяг
виробництва кінцевих товарів і послуг у країні?

Суми виплаченої власникам ресурсів (сировини, матеріалів, робочої
сили), утворять їх власні доходи у вигляді заробітної плати, прибутку,
ренти, відсотка та ін. Таким чином, вартість будь-якого товару можна
розглядати, з одного боку, як величину витрат на його придбання, а з
іншого боку як суму доходів, пов’язаних з його створенням. Якщо ж додати
всі витрати на придбання всіх товарів і всіх послуг, з одного боку, і
зробити те ж саме із сумою всіх доходів, що отримуються творцями
товарів і послуг, з іншого боку, то ми отримуємо одну і ту ж загальну
суму, яка і буде виражати ВНП, виміряний двома абсолютно еквівалентним
способом. (Якщо бути більш точним, то ВНП, виміряний як сума доходів,
включає, крім таких доходів, також амортизацію і непрямі податки, що
сплачують підприємцями, але це уточнення обґрунтування якого дане нижче,
не змінює загального принципу.

З точки зору „витратного” підходу до визначення ВНП його структура
включає чотири компоненти:

по-перше, особисті споживчі витрати;

по-друге, валові інвестиції;

по-третє, державну закупівлю товарів і послуг;

по-четверте, чистий експорт.

Особисті споживчі витрати включають витрати на купівлю товарів
повсякденного попиту, товарів тривалого користування і оплату послуг. У
розвинених країнах цей елемент сукупного попиту відіграє вирішальну
роль, займаючи домінуюче місце в сукупних витратах. Безперервно зростає
частка витрат на послуги в сукупних витратах населення. Потрібно
зазначити, що, хоч ця стаття носить назву „особисте споживання”, по ній
проходять і витрати, які за своєю економічною природою носять характер
інвестицій (наприклад, купівля автомобіля для особистого користування).

Валові інвестиції охоплюють всю суму капіталовкладень сектора,
здійснених в даному році все-кредитні країни. Точно кажучи, інвестиції
можуть здійснюватися і в цінні папери, але в цьому випадку вони
виключаються. Валові інвестиції використовуються для наступних цілей:

будівництво виробничих будівель і службових приміщень;

придбання обладнання;

приріст виробничих запасів;

житлове будівництво.

Валові інвестиції складається у розвинених країнах 16-19% ВНП. З
теоретичної точки зору як інвестиції виступають і вкладення у людський
капітал, з урахуванням таких частках інвестицій у ВНП досягає 1/3 його
величини. Не входять до цієї групи витрати на придбання цінних паперів,
хоч вони і носять назву „інвестиції”. Це так звані фінансові інвестиції
на відміну від виробничих.

Необхідність обліку вкладень у виробничі запаси в складі валових
інвестицій випливає з того, що ВНП включає вартість вироблених кінцевих
товарів і послуг, частина яких може і не бути реалізована в даному році.
Тому збільшення запасів розглядається як інвестиції зі знаком „плюс”, а
зменшення – як інвестиції зі знаком „мінус”. Сам факт падіння рівня
запасів означає, що суспільство в даному році купує більше, ніж воно
виробило в цьому ж році.

Саме поняття „ валові” означає, що ці витрати охоплюють усі
вкладення в сукупний капітал суспільства, незалежно від того, чи
відбувається при цьому заміна частини капіталу, що вибуває з виробництва
в поточному році, в наслідок фізичного або іншого зносу. З урахуванням
же цієї обставини частина валових інвестицій являє собою амортизацію
основного капіталу, а інша частина, звана чистими інвестиціями, йде на
приріст капітальної вартості. ВНП за вирахуванням амортизації утворює
чистий національний продукт(ЧНП). Частка а амортизації складає в
розвинених країнах до 10 % ВНП.

Державні закупівлі товарів і послуг(державне споживання) включає
витрати центральних і місцевих органів влади на забезпечення
функціонування відповідних державних органів і служб: витрати на
оборону, утримання чиновників, правоохоронних органів, освіти, судів та
ін. До складу державних закупівель не включаються трансфертні виплати.
Разом державна закупівля і трансфертні виплати утворюють державні
витрати, причому трансфертні виплати становлять більшу частину державних
витрат, а держзакупівля – меншу. У складі держзакупівель витрати
центральних органів влади звичайно становлять меншу частку, а місцевих
органів – більше.

Чистий експорт – це різниця між сумою, яку витрачають іноземці на
купівлю наших товарів, і сумою, яка витрачається на купівлю іноземних
товарів, інакше кажучи, різниця між експортом і імпортом (торговий
баланс). Позитивна різниця збільшує ВНП, негативна – зменшує. Частка
чистого експорту в сукупних витратах на кінцеві товари і послуги
неоднакова в різних країнах.

Сукупні витрати (валові закупівлі) не обов’язково співпадають з
величиною ВНП:

Валові внутрішні закупівлі = ВНП + імпорт – експорт

З урахуванням динаміки запасів використовується показник кінцевого
продажу:

Кінцевий продаж = ВНП + імпорт – експорт – зміна запасів

Одне з найважливіших співвідношень – це співвідношення між
валовими інвестиціями і амортизацією. Теоретично можливі три варіанти їх
взаємозв’язку. Перший – оптимальний, коли валові інвестиції більше, ніж
амортизація. В результаті відбувається безперервне збільшення маси
функціонуючого капіталу, а ти самим – зростання виробничих можливостей
суспільства. Другий варіант – коли валові інвестиції дорівнюють
амортизації. Це небажаний, але також у принципі прийнятий варіант, бо
при ньому забезпечується хоча б збереження виробничих можливостей
суспільства. І нарешті, третій варіант – валові інвестиції менше, між
амортизація основного капіталу – означає зменшення розмірів капіталу та
виробничих можливостей суспільства, скорочуючи тим самим перспективи
економічного зростання в майбутньому, а при збережені цієї тенденції –
застій і занепад економіки.

Розглянемо структуру валового національного продукту з точки зору
підрахування доходів. ВНП по доходах включає:

доходи від праці;

доходи від індивідуальної приватної власності;

ренту;

відсоток;

прибуток корпорації;

непрямі податки;

амортизацію.

Для визначення величини національного доходу необхідно з ЧНП
вирахувати величину непрямих податків. Так виходить сума доходів,
зароблених усіма шарами суспільства в поточному році. Поняття особистого
доходу відрізняється від поняття національного доходу, оскільки не всі
люди, що мають дохід за результатами господарської діяльності того або
іншого підприємства, дійсно цей дохід отримують в повному обсязі.
„Винуватцями” такого положення виступають, по-перше, уряд, по-друге,
приватний бізнес. Уряд обкладає доходи, що отримуються корпораціями,
податками, і це зменшує їх реальну величину, що доходить до дійсних
власників. Крім того, уряд здійснює трансфертні виплати, що приводить до
підвищення частка особистих доходів у ВНП. Що стосується бізнесу, то
частка доходів, яка по праву належить людям як власникам корпорацій, не
доходить до них в наслідок того, що частка корпоративних прибутків
використовується як не розподілені прибутки. Ще одна частина зароблених
коштів також не виплачується працівникам, а прямує до фонду соціального
страхування. Тому, щоб визначити величину особистого доходу, необхідно з
національного доходу відняти податок на прибуток корпорації, величину
нерозподіленого прибутку корпорацій, суми відрахувань на соціальне
страхування, додати суми трансферних виплат. Нарешті для визначення
отриманого доходу необхідно від особистого доходу відняти величину
прибуткового податку.

Взаємозв’язок між основними показниками можна навести у вигляді
схеми:

Валовий національний прибуток

мінус амортизація

= Чистий національний прибуток

мінус непрямі податки

= Національний дохід

мінус відрахування на соціальне страхування

мінус податок на прибуток корпорацій

плюс нерозподілені прибутки корпорацій

= Особистий дохід

мінус особистий прибутковий податок

= Отримуваний дохід.

Залежність виробленого ВНП:

ВНП = споживанню +інвестиції + держ. закупівлі + чистий експорт;

Отримуваний дохід = ЧНП + трансфертні виплати – податки;

Отримуваний дохід = споживання + заощадження;

Споживання = отримуваний дохід – заощадження = ЧНП + трансфертні +

податки + заощадження;

заощадження – інвестиції = держ. закупівлі +трансфертні виплати –
податки + чистий експорт = держ. виплати – податки + чистий експорт.

При цьому перевищення державних витрат податковими надходженнями
утворюють бюджетний дефіцит, так що:

Заощадження – інвестиції = бюджетний дефіцит + чистий експорт.

Основне макроекономічне рівняння, яке характеризує співвідношення між
різними складовими частинами ВНП, має, таким чином, такий вигляд:

ВНП = споживання + інвестиції + держю закупівлі + чистий експорт =

= отримуваний дохід + податки – трансферти =

= споживання + заощадження + податки – трансферні платежі.

Висновок

Отже ВНП показує підсумки діяльності усього національного
господарства за рік. Крім ВНП, існує ще поняття національного багатства,
що являє собою всю суму матеріальних благ, накопичену в суспільстві за
час його існування. До складу національного багатства включаються активи
– земля і ресурси, виробничі і невиробничі фонди, а також особисте майно
населення. Матеріальну базу для приросту національного багатства утворює
ВНП.

Використана література

Є. М. Воробйов „Економічна теорія” Київ – Харків 2001 р.

Дзюбик С. Риков О. „Основи економічної теорії” Київ 1994 р.

Макконнем К. Р. Брю С. Л. „Макроекономіка” Львів 1997 р.

Тугон – Барановський М. І. „Політична економія ” Київ 1994 р.

Похожие записи